Екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

На цих землях доцільно запроваджувати зернові та зерно-кормові сівозміни з коротким ротаційним періодом (5-6 років), застосуванням органо-мінеральної системи удобрення агрокультур (внесення 40-60 т/га органічних добрив під просапні культури та середніх збалансованих норм мінеральних добрив, втому числі мікродобрив), використання проміжних, поукісних посівів на сидерат. Обов'язковими агромеліоративними заходами є періодичне глибоке розпушення та щілювання.

3. Лучно-болотні, мулувато-болотні, торфувато-болотні та торфо-болотні неглибокі, підстелені пісками.

Ґрунти займають понад 18 % меліорованих земель. За агрохімічними властивостями, вмістом органічної речовини в орному шарі, землі відносяться до потенційно родючих і придатні для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур. Щільність шару 0-20 см (об'ємна маса) - 0,22-0,57 г/см³, рН - 5,0-5,8. Основними недоліками використання даних осушуваних ґрунтів є нестабільний водно-повітряний режим, зумовлений їх генезисно-морфологічним складом (залягання материнської породи у вигляді пісків на глибині 30-50 см), а також швидке спрацювання органогенного горизонту при інтенсивному їх використанні (вирощування просапних культур та застосування високих доз органічних і мінеральних добрив). Для даної категорії меліорованих земель доцільне запровадження еколого-безпечної системи землеробства, спрямованої на оптимальне поєднання лучного та польового періодів: вирощування багаторічних трав протягом 3-4 років та однорічних польових культур 1-2 роки з наступним перезалуженням; застосування екологічно-збалансованих норм удобрення, в тому числі мікродобрив, та агромеліоративного обробітку [18, 146].

4. Торфовища середньоглибокі і глибокі середньо- та добре розкладені. Осушувані глибокі та середні торфовища займають понад 17 % меліорованих земель і відносяться до категорії земель з високою потенціальною родючістю. Ґрунти мають сприятливі агрофізичні та агрохімічні характеристики, задовільний водно-повітряний режим, що робить їх придатними для вирощування основних сільськогосподарських культур у сівозмінах з 30-50-відстковим польовим періодом. Особливостями цих земель є наявність в орному шарі великої кількості мінерального азоту, що утворюється внаслідок розкладу органічної речовини, та дуже низький вміст рухомих форм калію і мікроелементів, особливо міді. Крім того, глибокі і середні торфові ґрунти мають негативні теплофізичні характеристики (низька теплопровідність, висока вологоємкість), які спричинюють пізні весняні заморозки, випирання та випрівання озимих зернових культур і багаторічних трав у зимово-весняні періоди. Ефективне використання цих земель базується на розробці і впровадженні технологій культур, які враховують специфічні їх особливості (попередники, системи обробітку ґрунту, удобрення та захисту рослин).

5. Торфоболотні ґрунти та торфовища карбонатні. Дані грунти займають понад 4% меліорованих угідь. Близькість від поверхні залягання карбонатних порід і як наслідок, високий вміст кальцієвих сполук в орному шарі торфових горизонтів створює вкрай несприятливі агрохімічні властивості цих ґрунтів та умови вирощування сільськогосподарських культур. З метою використання у сільськогосподарському виробництві осушуваних карбонатних торфовищ необхідне проведення хімічної меліорації, зокрема внесення високих доз суперфосфату (до 300 кг/га д.р.) калійних та інших фізіологічно кислих добрив, використання мікроелементів (особливо марганцю, бору, міді, цинку), а також застосування локальних систем удобрення, інтенсивного обробітку ґрунту.

За умови проведення вищезгаданих агротехнічних та агромеліоративних заходів ґрунти придатні для вирощування агрокультур, стійких до лужної реакції ґрунтового середовища [18, 147].

6. Торфові ґрунти верхових і перехідних боліт. Осушувані землі, які відносяться до цієї групи ґрунтів, займають менше 1 % меліорованих угідь і поширені на незначних площах у північно-східній частині району. Ґрунти мають низький ступінь розкладу органічної речовини, високу кислотність. Використовуються переважно, як природні пасовища, глибокі торфовища - у торфовидобувній промисловості. Для них характерна гостра нестача, калію, фосфору та міді.

2.5 Рослинний та тваринний світ району

Ратнівщина вкрита чудовими лісами й лісовими насадженнями, які займають площу 63,1 тисячі гектарів, або третину всієї території району. Особливо характерними для краю є соснові ліси, бори, які займають 70 відсотків лісових масивів. Вони знаходяться в основному на підвищених місцях. В соснових борах - велике різнотрав'я, росте верес. Значні площі соснових борів займають ягідники, зокрема чорниці, лохини, менше - ожини. На окремих місцях росте брусниця, а подекуди на низинах збереглася журавлина. Багаті ліси різними видами грибів. На високих піщаних дюнах, де бідний ґрунт, велике розмаїття лишайників. Правда, тут сосни ростуть не вище десяти метрів. Також є чимало змішаних лісових насаджень, де ростуть ялина, сосна, дуб, чорна вільха, граб, береза, осика та інші.

Ліси мають вагоме природоохоронне і рекреаційне значення, виконують ґрунтозахисні, водорегулюючі і санітарно-гігієнічні функції, покращують мікроклімат, зменшують забруднення повітря. Особливо велика їх роль у житті людей. Ліс споконвіку забезпечував поселенців матеріалами на житло, він обігрівав їх вогнищами, а також у печах, грубках. Лісом і його продуктами завжди торгували.

Ще у прадавні часи ліси часто знищували для випалювання поташу, який вивозили на продаж аж до Балтійського моря. Однак ліс знову виростав. Були й такі дрімучі пущі, до яких можна було дістатися лише взимку, коли мороз сковував непрохідні місця. У минулому столітті багато лісу вивозили у різні краї. З цією метою працювали лісопильні, або, як їх називали в тридцяті роки, тартаки.

Про експлуатацію лісів свідчать цифри. У колишньому Заболотівському районі за час воєнних дій було вирубано 1305 гектарів лісу, а за п'ятдесяті роки - 3897 гектарів. Лише Заболотівський ліспромгосп у IV кварталі 1945 року вивіз 18 тисяч кубометрів лісу за допомогою селян з підводами, яких організовували на роботи сільські ради.

Безжальна експлуатація лісового багатства призводила до знищення великих площ, які самостійно засівалися малоцінними породами дерев, чагарниками. Вже в післявоєнні роки розпочалися роботи з культивації лісів. Якщо в 1946 році посаджено трохи більше ста гектарів нового лісу, то вже в 1952 році - 501, 1953 -752 га. У створеному лісорозсаднику площею 5,72 га вирощено 15,8 млн. сіянців. У 1957 році у Заболотівському лісгоспі вже було посаджено ліс на площі 1375 га [18, 151].

Для збільшення продуктивності лісу на заболочених масивах проводиться осушення. Так, Ратнівським лісгоспзагому 1964 році осушено 415, в 1965 - понад тисячу гектарів заболочених земель.

Не завжди осушення приносило позитивні результати. У 1989 році списано 140 гектарів лісових культур попередньої посадки через їх висихання. Через пониження рівня ґрунтових вод висихали окремі ділянки лісу.

Всього на території району державне лісове господарство в кінці XX століття займало площу 28,8 тисячі га, а міжгосподарський лісгосп опікує площу 16,8 тисячі га. За останні роки держлісгосп щорічно створює нові насадження в середньому на 145 гектарах. У 1996 році нові насадження з'явились на 170 гектарах. Для цього в Жиричівському лісництві в урочищі Смольна на площі 36,4 гектара діє закладений ще у 1976 році постійний базисний розсадник, де вирощується понад 2,3 млн. штук посадкового матеріалу різних порід дерев. Цими саджанцями забезпечується не тільки район, але й область.

З давніх часів на Ратнівщині було розвинуте полювання на звіра. Тисячоліття назад це був один із основних промислів для прожиття поселян. На Ратнівщині в ті часи водились табуни турів, стада оленів по 30-50 голів, косуль та інших.

Сітками ловили на болотяних озерцях бобрів, і був спеціальний податок - "бобровниче". Згодом цей податок стає постійним, його платили поселяни грішми або продуктами, щоб не брати участі у довготривалих бобрових гонах.

Нині на території Ратнівського району діє державне мисливське господарство "Ратнівське", угіддя якого займають 55 тисяч гектарів, з них 35 тис. га лісу, понад 20 тисяч га - водно-болотні, польові простори. Згідно з даними державного лісогосподарського об'єднання "Волиньліс", у 1998 році в господарстві налічувалося 45 лосів, 67 оленів благородних, 721 козуля, 163 диких кабани, майже дві з половиною тисячі зайців [18, 153].

Взагалі тваринний світ краю багатий. Тут налічується понад 60 видів комахоїдних, рукокрилих, хижих, зайцеподібних, гризунів і парнокопитних. Поширені тут білозубка мала і білочеревка, різні види мишей, кріт, їжак, тхір темний, лісова куниця, ласка, видра річкова, борсук, лисиця, єнотовидний собака. З 1948 року почалася міграція по річці Прип'ять завезеної в район Шацьких озер ондатри, яка стала досить численною. Мали місця відновлення поселень бобрів. Серед птахів найбільш поширені лелека білий, синиця, горобець, сіра ворона. Також на водоймах і болотах гніздяться крякви, чирки, лиски, норці, деркачі, чибіси, різні види чайок. У лісах є шуліки, деякі види яструбів. В угіддях гніздяться сірі куріпки, перепілки. Рідко зустрічається лелека чорний, глухар, трішки частіше - тетерук, рябчик.

У водоймах є такі цінні породи риб, як лящ, короп, карась, сріблястий окунь, щука, лин, краснопірка, плітка, в'юн, у річках зустрічається минь, золотистий карась, акліматизується товстолобик. Особливе засилля в озерах сомика канадського. Із земноводних поширені тритони, ще збереглася на луках рідкісна жаба: ропуха очеретяна. У каналах і озерах живе черепаха болотяна. Досить багато є ящірок живородних. Поширені звичайний і болотяний вужі, які живляться земноводними. У лісах є гадюка звичайна і рідко - мідянка. Неоціненну роль у ґрунтоутворюючих процесах відіграють дощові черви, або як ще їх називають, люмбіріціди. Їх кількість за сприятливих умов може досягати до 1000 одиниць на один квадратний метр. Спостереження свідчать, Що до 100 дощових хробаків на одному квадратному метрі на загальній площі в один гектар переробляють опале листя, відмерле коріння разом із землею масою до 20 тонн.

На Ратнівщині особливо якісно виражена рослинність на берегах річок, озер. Є багато видів очерету, хвощу, рогози. Ростуть лепеха, стрілолист та інші. На воді знаходять своє місце латаття, жабурник, глечики жовті. Ще милують око рідкісні білі лілеї. Є великі площі лісових сфагнових і просто сфагнових боліт. Сфагнові мохи є підкласом листяних мохів. Нараховується понад 100 видів роду сфагнум. Ці мохи білувато-зеленого, бурого або червонуватого забарвлення утворюють подушкоподібні дерновики.

Однак інтенсивна меліорація, зменшення площі лісів, природних угідь привели до зникнення багатьох представників рослинного і тваринного світу. З метою збереження унікальних пам'яток природи Ратнівщини, ряд з них поставлено під охорону. Зокрема, на території краю є унікальна гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення - озеро Святе, що біля села Тур і розташоване в Заболотівському лісництві. Озеро карстового походження, глибоке, живиться джерелами. Воно має площу 44 гектари і майже кругле, оточене з двох сторін сосновим бором, деревам якого понад 100 років, а зі сходу - відокремлене від села посадкою хвойних дерев. Вода в озері досить прозора, в ньому водяться цінні породи риб.

Особливе значення має державна охорона водно-болотяних угідь. Так, на території Ратнівщини (частково на Любешівщині) знаходиться під охороною заплава річки Прип'ять площею 12 тисяч гектарів як об'єкт міжнародного значення, затверджений в 1995 році постановою Кабінету Міністрів України № 395. Відзначено, що тут зустрічається 7 видів рослин та 17 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Зокрема, тут знаходяться значні мікропопуляції росичок, махона, ропухи очеретяної, сірих журавлів. У період сезонних міграцій в цих місцях налічували до 1200 журавлів. Тут ще можна побачити видру річкову та інших рідкісних представників флори й фауни.

Нині особливо гострою проблемою є охорона довкілля Ратнівщини. Тим більше, що своєю західною частиною район дотичний до земель створеного 1983 року Шацького національного парку. Унікальні природні пам'ятки вимагають постійного піклування. Особливого значення набуває проблема формування екологічної свідомості населення, зокрема молодого покоління. Розумне використання й охорона атмосфери повітря, поверхневих вод, надр, лісів, тваринного і рослинного світу стали визначальними в утвердженні ефективної природоохоронної діяльності на Ратнівщині. Багато вже робиться, але потрібно зробити ще більше, щоб відчути себе справжніми дітьми свого краю, й зберегти рідну природу для нащадків [18, 154].

РОЗДІЛ 3. Особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи

3.1 Розвиток меліорації на Ратнівщині

З давніх часів Ратнівщина була вкрита великими площами боліт, зокрема в долинах річок Прип'ять, Вижівка. Часто в дощові роки затоплювалися великі площі лук, полів. Перезволожений ґрунт не витримував кам'яних будівель, а поглинав їх, як це трапилося із Ратнівським замком.

Та здавна селянин здійснював свою примітивну меліорацію. Він, сіючи просо, городину, викопував на своїх землях глибокі, за коліно, борозни, якими відводилася вода у мокру пору. Біля самого Ратного відводили воду каналами, як свідчать писемні джерела, понад п'ятсот років тому. За сім років у XVIII столітті селяни насипали 70 тисяч ліктів гребель й викопали 65 тисяч ліктів ровів. Поблизу Заболоття у минулому столітті вручну копали канал, який увібрав в себе невелику річку Лючку. Одне з найбільших боліт тягнулося від озера Турське на схід і південь від Заболоття і займало долину тієї колишньої ріки. У цих місцях глибина торфових покладів сягає від 20-30 сантиметрів до 13 метрів і більше (урочище Хобіт) та становить в середньому 2-3 метри. Особливо великі болотяні масиви були в заплаві річки Прип'ять. У п'ятдесятих роках проводилося осушення земель шляхом копання з допомогою причіпних каналокопачів до тракторів "С-80" невеликих канав, глибиною всього понад один метр, які з часом замулювалися й не виконували своїх функцій -- не відводили води із заболочених місць. Так, у районній газеті за 31 травня 1960 року писали, що старі осушувальні системи занедбані, розбиті худобою під час випасання, канали заросли чагарниками. Разом з тим сповіщалося, що розпочинається "великий похід за освоєння "поліської цілини" [6, 23].

Уже з 1961 року на Турській осушувальній системі, що розташовувалася на території селища Заболоття і с. Тур, розпочалися великомасштабні меліоративні роботи. Зокрема, здійснено відведення води з ґрунту й наступне двостороннє регулювання вологості. Особливу увагу надавали Турському каналу. Ця водна магістраль загальною довжиною 32,2 кілометра бере свій початок з Турського озера, де колись була невелика річка, і впадає в озеро Оріхове. Після поглиблення і розширення його глибина сягає 2,4 метра і ширина 16-18 метрів. Поперечний розріз здійснений з параболічними відкосами, що надає стійкості до руйнування.

На площах з торф'яним покровом споруджена дренажна сітка. Лише на відкритій сітці каналів збудовано 223 шлюзи-регулятори і 88 труб-переїздів. При проведенні цих робіт було збудовано 4 автодорожніх залізобетонних мости та ряд інших.

У1965 році здано в експлуатацію Видраницьку осушувальну систему (освоєно 1350 га), другу чергу Турської системи (освоєно 1100 га). У 1965 році введено в дію першу чергу Заболотівської осушувальної системи, освоєно 1685 га заболочених земель в колгоспі "Волинь". Особливого розмаху набрали в 1965 році меліоративні роботи в радгоспі "Ратнівський". У 1967 році розпочато будівництво другої черги Заболотівської та першої - Велимченської осушувальних систем.

1981 року здана в експлуатацію Залухівська осушувальна система площею 1164 га, у 1989 році - Щедрогірська площею 1974 га, Річицька площею 883 га та інші. Невелика річка Рита, перетворена меліораторами в звичайний канал, відділяє землі господарства в селі Гута від земель сусідньої держави - Республіки Білорусь.

Нині всього на території району є 49 тисяч гектарів меліорованих земель. Тут діє Верхньоприп'ятська меліоративна система. Протяжність всіх меліоративних каналів становить 2,2 тисячі кілометрів. Встановлено 932 гідрорегулятори, споруджено 110 кілометрів захисних дамб. В систему входять створені на базі озер Турське і Кортеліське водосховища, де зберігається понад 27,3 мільйона кубометрів води [18, 158].

Проте не завжди меліоративна система справлялася зі своїм завданням. Канали і гідротехнічні споруди на річці Прип'ять і її притоках збирають велику площу води на час повені, а шлюзи, розташовані на Дніпро-Бузькому каналі, Що на Білорусі, не завжди вчасно відкривали, тому затоплювалася велика кількість площ Ратнівського регіону.

3.2 Загальна характеристика Заболотівської осушувальної системи

Заболотівська осушувальна система розташована південно-східніше Турського озера, між селами Заболоття і Заліси. Система має напрямок з південного-заходу на північний схід, загальною протяжністю біля 20 км. З південно-східної сторони осушувальні землі примикають до межі держлісфонду. В північно-західному напрямку систему пересікають шосейна дорога Ратно-Заболоття і залізнична колія Ковель-Брест.

Осушуваний масив площею 3411 га, будівництво якого проводилося в 1963-1967 роках двома чергами, призначався для створення на ньому в основному штучних довгострокових лугів (сінокосів та літніх пасовищ).

У 1963 році інститут «Укрдіпроводгосп» виготовив проект реконструкції першої черги Заболотівської осушувальної системи, а вже в 1964 році вона була здана в експлуатацію. Так, було одержано 2305 гектарів земель, які в 1964 році дали перші врожаї сільськогосподарських культур. Водоприймачем системи є Турський магістральний канал.

Масив, який було осушено в зв'язку з будівництвом другої черги Заболотівської системи, розташований на захід від Турського озера, в чотирьох кілометрах на південь від селища Гута, і є продовженням першої черги. В минулому на масиві проводились роботи по осушенню земель. Однак канали були прориті на значній відстані один від одного і не давали бажаного ефекту. Крім того, внаслідок відсутності необхідного догляду, вони заросли, замулились.

Протягом 1964-1967 років масив знаходився у перезволоженому стані і землі його не могли бути використані для вирощування сільськогосподарських культур, оскільки підґрунтові води стояли на глибині 20--30 сантиметрів від поверхні. Ґрунти тут -- переважно низинні торфовища, які займають 774 гектари, або більш як 85 процентів всієї площі.

З 5330 гектарів 65 процентів масиву займають природні малопродуктивні сіножаті і пасовища. Сіножаті тут надзвичайно бідні (4--6 центнерів сіна з гектара), причому і збирання його надто трудомістка справа, бо площа заросла чагарниками. Вивозити сіно можна лише взимку. Ось чому здійснення меліоративних робіт є вкрай необхідним, воно сприятиме поліпшенню кормової бази, дальшому розвитку тваринництва й рослинництва, підвищенню матеріального добробуту людей [23, 3].

Рис. 2. Схема Заболотівської осушувальної системи

Для повного сільськогосподарського освоєння цих родючих земель необхідно було зробити реконструкцію системи та провести меліоративні роботи, основним завданням яких є своєчасне відведення з заболочених земель надмірних підґрунтових і поверхневих вод та створення оптимального водно-повітряного режиму в орному шарі ґрунту. Це означає, що меліоративна система повинна, працювати так, щоб у період надмірного зволоження зайва волога своєчасно відводилась за межі осушуваного масиву, а в засушливі періоди можна було б підтримувати необхідні для нормальної життєдіяльності культур рівні підґрунтових вод [23, 3].

Крім того в 1964 році був виготовлений проект другої черги Заболотівської осушувальної системи. Щоб запобігти пересушенню торфовищ, проектом передбачалося подвійне регулювання водного режиму. Було побудовано магістральний канал, який є продовженням такого ж каналу першої черги системи. Він проходить по трасі вже існуючого каналу через весь масив. Загальна довжина його становить 5,4 кілометра. Довжина бічної осушувальної сітки -- 34,99 кілометра. Для регулювання рівня підґрунтових вод на магістральному каналі було споруджено два трубчастих шлюзи-регулятори і один трубчастий переїзд. На бічній осушувальній сітці обладнали один шлюз-регулятор і 21 переїзд. Загальний обсяг земляних робіт, які довелося виконати, обчислюється в 245 тисяч кубічних метрів.

3.3 Оцінка еколого-меліоративного стану осушуваних земель Заболотівської осушувальної системи та питання їх ренатуралізації

При аналізі меліоративного стану осушуваних земель слід пам'ятати, що в оціночні показники меліоративного кадастру входять такі, які напряму не залежать від роботи водогосподарських організацій (культуро-технічні роботи, хімічні меліорації). Якщо ці показники не враховувати при оцінці меліоративного стану, а спиратися тільки на режим рівня ґрунтових вод, що в кінцевому випадку найбільш об'єктивно характеризує ефективність роботи осушувальної мережі, то меліоративний стан осушуваних земель на середину вегетаційного періоду 2003 року може бути охарактеризований так: сприятливий меліоративний стан зафіксовано на 1365 га (70%), де рівні ґрунтових вод (РГВ) знаходяться в межах глибини 0,75-2,0 м, а вологість 0,5 м шару ґрунту складає 65-80% від польової вологоємкості (ПВ); задовільний меліоративний стан відмічений на площі 1217 га (17%), де РГВ залягають в інтервалах глибин 0,5-1,0 м а вологість складає 80-85% від ПВ, і в інтервалах глибин 2,0-2,5 м при вологості 60-65% ПВ; незадовільний меліоративний стан сформувався на площі 829 га (8%). При цьому на 1205 га РГВ залягають в інтервалах глибин 0-0,5 м і вологість в 0,5 м шарі грунту більше 85% ПВ. На решті ж земель з несприятливим меліоративним станом (2206 га) відмічено пересушення, тобто РГВ залягають нижче 1,75 м, а вологість 0,5 м шару ґрунту становить менше 60% ПВ.

Незадовільний меліоративний стан (перезволоження) спостерігається на ділянках осушувальних систем де осушення здійснювалося переважно відкритою мережею каналів, або гончарний дренаж не забезпечував досягнення норм осушення і строків відводу гравітаційних вод в ґрунтовому шарі з причин незадовільного технічного стану внутрішньогосподарської мережі, а також на ділянках з безстічним зниженням рельєфу. Пересушення ж, переважно, мало місце на підвищених ділянках рельєфу, складених легкими ґрунтами, а також на ділянках з незадовільним технічним станом перегороджуючих гідротехнічних споруд [6, 25].

Таким чином еколого-меліоративний стан за різними показниками на Заболотівській осушувальній системі характеризується так

1. Режим вологості грунтів відповідає задовільному еколого-меліоративному стану і характеризується відхиленням від оптимального для середньо вологого року на 24%.

2. Вплив осушення на прилеглі землі визначений за середньою величиною зниження РГВ на відстані 0,5 км від граничної дрени і становить 15% від величини зниження глибини залягання РГВ на самій системі, що відповідає сприятливому екологічному стану

3. За гідрохімічними показниками еколого-меліоративний стан ґрунтових вод та другого водоносного горизонту визначено як задовільний..

4. За показниками змін ґрунтового покриву -- еколого-меліоративний стан задовільний.

5. Задовільний еколого-меліоративний стан визначено за ступенем прояву процесів поверхневої ерозії та податливістю ґрунтів до процесів внутрішньогрунтової ерозії, показниками реакції ґрунтів рН (сольове), показниками змін водно-фізичних властивостей ґрунтів за рахунок вимивання глинистих фракцій, зміни структуротворних агрегатів або зольності ґрунтів, за величинами мінералізації природних вод та вимивання поживних речовин -- як дещо сприятливий.

6. Незадовільною екологічна ситуація визначена за показниками стійкості до повеней та технічного стану осушувальної мережі і гідротехнічних споруд.

Структура сільськогосподарських угідь на масиві осушення наступна:

1. Пашня - 829 га

2. Сінокоси - 1365 га

3. Пасовища -1007 га

4. Інші угіддя - 210 га

Технічний стан осушувальної системи в цілому незадовільний, за винятком верхньої її частини, яка має нахил 0,0004-0,0005, і на неї менше поширюється вплив водоприймача.

Основною причиною незадовільного стану осушувальної системи є низьке висотне розміщення значної частини осушувальних земель (2728 га) по відношенню до горизонтів води озера Турського, яке створює підтоплення всієї системи [6, 26].

Не однократні спроби, що здійснювалися господарствами, використати пойму в сільськогосподарському обороті закінчувалися невдало. Це викликалося головним чином тим, що водний режим кореневого шару із-за високого стану рівня ґрунтових вод не забезпечував норми осушення навіть для трав, а різкий підйом води рівня цих вод в період літньо-осінніх дощів пагубне впливав на врожай.

Таким чином еколого-меліоративний стан за різними показниками на Заболотівській осушувальній системі характеризується як задовільний.

3.4 Експлуатаційні роботи на осушувальній системі

Основним завданням експлуатації осушуваної системи є своєчасне відведення весняних талих вод і регулювання водного режиму активного шару ґрунту у вегетаційний період на рівні який би забезпечував проведення польових робіт в оптимальні строки та нормальний ріст і розвиток рослин.

Успішне вирішення цього завдання залежить від чіткого функціонування осушуваної мережі і споруд та без перешкод транспортуватись до водоприймача без запруд або підпорів у каналах. Для внутрігосподарської мережі, яка виконує функції регулювання водного режиму ґрунту, прямо залежить від працездатності міжгосподарської осушуваної мережі.

При експлуатації осушувальної системи для нормального її функціонування важливе значення має своєчасний ремонт та упорядкування осушувальної мережі: каналів та гідротехнічних споруд. Для цього потрібно виконувати такі роботи як охорона і догляд за осушувальною мережею, протипожежні заходи на осушуваних торфоболотних ґрунтах, поліпшення меліоративного стану осушуваних площ, регулювання водного режиму кореневмісного шару ґрунту.

Охорона споруд осушувальної системи полягає в тому щоб не допустити засмічення і механічних пошкоджень дренажних ліній та колекторних оголовків.

Найбільш характерними роботами, які виконуються при догляді за внутрігосподарською мережею, є обстеження відкритих каналів, споруд і дренажних ліній навесні після проходження повені та влітку після зливових дощів з метою своєчасного виявлення обвалів і просадки ґрунту. Виконується поточний ремонт осушувально-зволожувальної мережі, споруд і гідротехнічного обладнання, скошування відкритих каналів, вирівнювання від-косів каналів і гребенів дамб, обвалування, очищення каналів від обвалів ґрунту, чагарників, сміття. Обов'язковими роботами на осушувальній мережі є поглиблення каналів, вирівнювання їхніх поперечних і поздовжніх профілів, закріплення відкосів, очистка і ремонт дрен та колекторів, дренажних колодязів, отворів мостів, трубчастих переїздів, шлюзів-регуляторів, підтримання в робочому стані мережі доріг.

На мінеральних землях, осушених гончарним дренажем, як правило, більша частина площ між дренами має несприятливі водно-фізичні властивості через ущільнення ґрунту. Закритий дренаж не зменшує його щільності по профілю навіть за досить тривалої дії. Застосування тільки закритого дренажу не завжди забезпечує своєчасне відведення надлишку води при весняно-літньому перезволоженні. Особливо це помітно з вологі роки на площах з розрідженою дренажною мережею. Першочерговим завданням в таких умовах є створення оптимальних умов водного режиму у кореневмісному шарі ґрунту за рахунок нагромадження вологи в нижніх горизонтах.

Цього можна досягнути при застосуванні глибокого розпушення та щілювання. Дані агромеліоративні заходи є складовою частиною робіт по оптимізації меліоративної обстановки на осушуваних землях.

Застосування глибокого розпушування на осушуваних мінеральних ґрунтах з одночасним внесенням підвищених доз органічних добрив і вапна сприяє інтенсивній інфільтрації гравітаційної води з орного шару в нижні горизонти при збереженні її продуктивного запасу. При цьому збільшується шпаруватість і аерація, зменшується об'ємна маса, верхній шар ґрунту набуває дрібно-грудкуватої структури. Для підвищення ефективності рівномірного зволоження ґрунту переважно на глибоких і середніх торфовищах виконують кротовий дренаж. Він сприяє відведенню з осушуваної площі надлишку води при перезволожені, а при нестачі вологи - швидкій інфільтрації при подаванні її по кротовинах з водоприймача [6, 28].

Кротовий дренаж проектується з врахуванням таких умов: торфовище має бути кротостійким, тобто ступінь розкладу його не повинен перевищувати 50-60%, а зольність - 25-30%, без піщаних прошарків та інших сторонніх включень. Глибина залягання кротових дрен переважно становить від 1 м в гирлі до 0,7 м у верху на місцевості без похилу. Відстань між кротовими дренами приймається від 5 м у слабоводопроникних торфах до 10-15 м в добреводопроникних. Для осушення і зволоження кротовий дренаж надрізається з похилом до канави в межах 0,002-0,003. Кротовини закладають кротодренажними машинами з діаметром дренера від 20 см у добре розкладених торфах, до 25 см у торфовищах з невисоким ступенем розкладу.

Важливою умовою поліпшення працездатності меліоративної системи є їх реконструкція, яка ґрунтується на діагностиці причин, що викликають незадовільний меліоративний стан осушуваних земель. Необхідність реконструкції визначається на основі аналізу даних, що характеризують господарський і технічний стан системи в цілому або її частини, можливістю своєчасно проводити на осушуваних землях польові роботи. Причиною виконання реконструкції меліоративної системи може бути також зміна напрямку сільськогосподарського використання осушуваних земель, спеціалізації господарств, модернізації системи. В першу чергу реконструкції підлягають системи, на яких незалежно від погодних умов року формується несприятлива меліоративна обстановка з ознаками перезволоження (50 і більше відсотків площі системи). Підчас реконструкції здійснюються заходи, спрямовані на заміну способів осушення конструкцій та основних габаритів осушувальної мережі водоприймачів, інших елементів, технічних дефектів мережі, додаткове будівництво окремих каналів і споруд, заміна тимчасових споруд постійними.

При реструктуризації землекористування на меліоративній системі повинні бути встановлені природоохоронні зони навколо гідротехнічних споруд, а також введені обмеження господарської діяльності з метою запобігання погіршенню роботи колекторно-ураженої мережі [6, 29].

Існуючі осушувальні системи конструктивно і технологічно спроектовано для експлуатації в цілісному комплексі, а меліоровані землі на них - для використання крупними колективними і державними господарствами. Тому реформування господарств і схем землеустрою на цих системах, що здійснюється вданий час, як правило, в бік їх розукрупнення та приватизації, повинно проводитись на основі чинного законодавства і правових актів, але з врахуванням технологічних умов експлуатації осушувальних систем.

Особливістю гідротехнічних споруд на меліоративних системах є цільове їх призначення для обслуговування меліоративних земель.

РОЗДІЛ 4. Проблеми та перспективи проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі

4.1 Екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі

Для Ратнівського району Волинської області, на території якого -- понад 49 тис. га меліорованих земель, надзвичайно важливим є вибір оптимального варіанту осушення чи реконструкції перезволожених болотяних масивів, а також дбайливе їх використання.

Меліорація дала можливості для розширення сільськогосподарських угідь, перетворила безплідні поліські землі у високопродуктивні масиви, розширила елементи інфраструктури виробничого й соціального призначення. Однак при односторонніх підходах у здійсненні меліоративного впливу на земельні угіддя, допущенні грубих помилок в експлуатації меліоративних систем та неправильному використанні площ, проведення меліорації часто зумовлює негативний вплив на природне середовище. Він виражається у порушенні водного режиму прилеглих староорних територій, тимчасовому затопленні окремих масивів, обмілінні рік, погіршенні умов росту лісів, посиленні вітрової ерозії, особливо на торфовищах, втраті або зниженні родючості ґрунту.

В умовах інтенсифікації використання земель суттєво змінився характер розвитку процесів ґрунтоутворення: з одного боку, ці процеси пішли в напрямі формування окультурених високо-родючих земель, а з другого боку -- в напрямі деградації ґрунтового покриву (пересушення, ущільнення, посилення вітроерозійних процесів, надмірна мінералізація). Особливої уваги серед меліорованих земель заслуговують торфові масиви, які за своєю потенційною родючістю й продуктивністю можуть скласти конкуренцію чорноземам. Крім цього, торфовища відіграють важливу роль у регулюванні поверхневого стоку Сформуванні запасу підземних вод. Непомірне або невміле осушення їх призводить до серйозних порушень водного режиму і незворотних втрат потенційної родючості.

В осушених торфових ґрунтах дуже активно проходять процеси мінералізації, а тому важливим завданням при освоєнні цих масивів під сільськогосподарські культури є регулювання запасів органічної речовини, темпи її мінералізації шляхом двостороннього регулювання водно-повітряного режиму й вибором оптимальної структури посівних площ. Якщо ж процес інтенсивної мінералізації торфу не зупинити (відомо, що під просапними культурами протягом року мінералізується 6-7 т/га органічних речовин), то торфовища середньої потужності (1 м) мінералізуються через 50-60 років [8, 2].

Розрив між осушенням і освоєнням призводить до незворотної втрати азоту, надмірного пересушення верхнього, найбільш цінного шару торфу, що сприяє утворенню торфових пилових бур. Крім того, в результаті інтенсивної мінералізації органічної речовини утворені рухомі форми зольних елементів ґрунту виносяться за його межі.

Значна кількість меліорованих земель піддана ерозійним процесам (на піщаних, торфових, дерново-карбонатних ґрунтах). Під впливом осушувальної меліорації частина перезволожених земель різко змінила до гіршого свою структуру, скоротилась кількість місць зростання видів дикорослих рослин, суцільно знищено на великих площах лучно-болотні й болотні фітоценози, які більш доцільно використовувати для господарських цілей у незайманому стані, порушились віковічні водопійні стежки для диких звірів, зник корм для дичини.

Останнім часом через осушення різко скоротилася площа боліт. Виникає загроза повного їх знищення. Тому-то актуальною стає проблема охорони та збереження боліт як ланки природного ландшафту, невід'ємної частини біосфери.

Важливе еколого-економічне значення і стабілізуюча роль в біосфері болотних комплексів Ратнівщини змушують переглянути ставлення до цих природних утворень і їх народногосподарське використання.

На Волині 845 тисяч гектарів боліт і перезволожених земель. На сьогодні з них осушено 418 тисяч. З екологічної точки зору найбільш доцільно залишити неосушеними 25--30 процентів торф'яно-болотного фонду. У нас же нині залишилося його тільки 27,7 процента. Це заповідні території і неосушені болота. А меліораторами заплановано осушити ще 151 тисячу гектарів. Це призведе до попущення рівноваги в природі.

Основні негативні наслідки осушувальної меліорації -- це насамперед порушення віками складеної екологічної рівноваги в природі. Особливо торфоутворюючого процесу, що стабілізує біосферу, бо вже сьогодні в світі втрачається торфу в 50--70 разів більше, ніж його утворюється в природі. З меліорацією пов'язане значне зниження рівня ґрунтових вод, часто нижче запланованого рівня, особливо на ділянках З торф'яними і піщаними ґрунтами, що викликано не завжди продуманим вибором ділянок під осушення, а також способів меліорації [9, 5].

Волога -- життєдайна сила Полісся. Осушувати його -- це есе одно, що знекровлювати організм. Одначе свого часу «меліоративні ідеологи» вважали за необхідність з допомогою осушення перетворити наш край на високорозвинуту аграрну область. Грубе втручання в природу відразу ж дало про себе знати; зникали річки, міліли озера, висихали криниці. Про це спочатку обережно, а потім на повний голос почали говорити екологи, науковці, письменники. Меліоратори відмахувались від людського обурення «залізобетонною» логікою: мовляв, масами оволоділи емоції.

Сьогодні є всі підстави говорити про загибель у буквальному розумінні цього слова сотень малих річок на Волині. З допомогою потужної землерийної техніки звивисті русла випрямлені, й поглиблені на 1,5-2 метри. Заплави, які колись були вкриті буйною рослинністю, переорані. Таким чином річки перетворені в канали, їхній первісний гідрологічний режим докорінно змінився, бо канали виконують лише дренуючу, тобто водовідвідну роль. Одним словом, малих річок з їх квітучими долинами не стало, а заплави, що були надійним фільтром, -- висохли.

Різко скоротилась довжина малих річок. Бездумне осушення, яким охоплено п'яту частину Волині, згубно вплинуло на рослинний і тваринний світ, процес торфо- та ґрунтоутворення. А от результату, який був метою меліораторів -- росту продуктивності земель, -- воно не дало.

Обміління і пересихання малих річок, перетворення більшості з них в спрямлені мілководні канали, часте підтоплення земель у низинах і середніх частинах більш крупних поліських річок у вологі роки, зміна багатьох кліматичних факторів, поява вітрової ерозії, а також водної ерозії, посилення пожежної небезпеки на пересушених торф'яниках -- це також перелік негативних явищ, до яких призводить осушувальна меліорація. І його можна було б продовжити [10, 2].

Крупномасштабна меліорація на Поліссі і в прилеглих районах призвела до значних змін водних, земельних і рослинних ресурсів, порушення створеної в процесі еволюції екологічної рівноваги в природі. Це, в свою чергу, позначилось на економічному ефекті меліоративних заходів. Наприклад, виробіток торф'яних покладів і зміна при цьому структурно-фізичних і хімічних властивостей, ерозія ґрунтів викликає необхідність збільшення внесення органічних і мінеральних добрив, експлуатаційних затрат і навіть потребу відмовитись від вирощування запланованих і таких, що дають все менші врожаї, культур.

4.2 Основні напрямки покращення меліоративних робіт на Ратнівщині

Статутом водогосподарської експлуатаційної служби передбачається періодичність ремонтів каналів, споруд, дамб, а при необхідності і реконструкції осушувальних систем. Ремонт каналів повинен проводитись через 5-6 років, реконструкція, при необхідності, - через 15-25 років. Чи бачив хтось із селян в останні 10-12 років на внутрігосподарських осушувальних каналах екскаватор, бульдозер, іншу меліоративну техніку? Не бачив, тому що осушувальні системи, як складна технічна інфраструктура, в очах наших сільських господарників самі по собі, а меліорована рілля, випаси - самі по собі. Ще коли сільгоспвиробник на поле звертає увагу, бо сіє, збирає урожай, живе від цього, то на канали, гідроспоруди - нуль уваги. Ручні роботи (обкошування, вирубування чагарнику, очищування споруд від наносів) більшість колективних господарств та інші землекористувачі не проводять. Тому внутрігосподарська мережа сьогодні - зразок високої безгосподарності, зразок того, як 66,3 мільйона гривень, вкладених державою в будівництво внутрігосподарських каналів і споруд, поступово перетворюються знову в болото, в непрохідний дикоростучий «дендропарк».

Ще коли міжгосподарська сітка силами працівників управління осушувальних систем утримується в більш-менш пристойному вигляді, хоча на механізовані роботи державні асигнування також рідко надходять, то внутрігосподарські канали більше десяти років не бачили ні коси, ні сокири, ні лопати, дренажні гирла забиті мулом, переїзди і регулятори так замулені, що і вуж не пролізе. То про яку ефективність меліорації може іти мова, коли система внутрігосподарських каналів і споруд зовсім не регулююча? І як може працювати гончарний дренаж, коли низ стоку замулений.

Згадується недавнє минуле, коли міжгосподарські і внутрігосподарські канали періодично чистились, ремонтувались гідроспоруди, працювали наші і колгоспні насосні станції. Хіба ж були місця на системах, де вимокали сільськогосподарські культури, чи де 6 не можна було обробляти грунти і сіяти, збирати врожаї? Лишень рідкі випадки були, коли погодні умови не дозволяли вчасно проводити сільськогосподарські роботи. Що ж маємо сьогодні? Є такі місця в ряді осушених систем, що земля стала і не болотом, і не випасом, і не придатна до ріллі. Є всі підстави говорити: якщо держава і господарники-землекористувачі не втрутяться у стан внутрігосподарських систем, то через 10-15 років 50 відсотків внутрігосподарської мережі безповоротно деградує, і буде пізно щось робити. Набута нашим недавнім минулим цивілізація на Поліссі заросте очеретом, будяками, бур'яном, як зараз на осушених полях деяких внутрігосподарських систем. Через трішки часу знову будуть наші селяни витягати траву на сіно «чайками» з болота, як було колись. Адже ще недавно у районі на осушених землях збирали 80 відсотків сільгосппродукції [9, 5].

Так, у даний час на міжгосподарські меліоративні системи вкладається 10,8 гривні на гектар, на внутрігосподарські - 0,3 грн. на гектар із всіх форм фінансування. У 80-тих роках минулого століття в середньому на один гектар меліорованої землі на підтримання працездатності вкладалось 250-350 карбованців. Із практики цивілізованих країн відомо, що там вкладається 0,001 відсотка моральної амортизації на відновлення роботи меліорованих земель, тобто при балансовій вартості внутрігосподарської сітки 66,3 млн. необхідно вкладати 600-700 гривень на гектар. Отже, якщо порівняти ці цифри, напрошується один висновок - баланси просять фінанси. Без вкладання грошей в осушені гектари ми деградуємо їх, як факт технічної інфраструктури.

Отже, вже сьогодні всім землекористувачам необхідно повернутись лицем до проблем меліорованого гектара. Перш за все - визначити господаря за кожним каналом, за кожною гідротехнічною спорудою, з визначенням їх прав і обов'язків. Потрібно терміново провести очистку споруд, гирл дренажу від мулу, повирубувати чагарники і дерева на каналах, широко втілювати засоби знищення рослинності на каналах, особливо «Раундап».

Кожній сільській раді слід прийняти рішення про введення меліоративного податку, який давав, би можливість акумулювати грошові засоби на періодичні ремонти внутрігосподарської мережі каналів і споруд. Крім того, необхідно повернутись до старої системи господарювання, коли кожен колгосп чи радгосп мав у штаті гідротехніка, причому з освітою, тобто меліоративні системи обслуговували професіонали.

На основі проведених досліджень, з урахуванням масштабів виконаного осушення і його екологічних наслідків, доцільно здійснити заходи по найбільш раціональному використанню болотних комплексів. Передбачається повністю припинити первинне осушення боліт і заболочених земель, зберігаючи їх в природному стані. Зменшення неосушених типових болотних ландшафтів буде сприяти не тільки збереженню природних екосистем і генофонду, специфічної флори і фауни для майбутніх поколінь, але й стабілізації кліматичних та інших екологічних факторів у біосфері, дасть можливість використати ці болота у вигляді еталонів для вивчення закономірностей розвитку природи в умовах зрослого антропогенного тиску.

Із залишених торф'яних боліт частина буде становити заповідний фонд, решта -- резервний. Значення останнього буде рости в міру вдосконалення технології і підвищення ефективності використання торфу для потреб народного господарства. Резервний фонд буде мати головним чином ресурсне значення, служити базою для заготівлі ягід і лікарських рослин, створенню штучних і напівштучних плантацій цінних рослин, місцем рекреаційного використання і додаткової заготівлі кормів, які необхідно розширити [14, 4].

На охоронних болотах заказників, заповідників і національних парків планується здійснити заходи по відновленню екологічної рівноваги, зокрема -- відтворенню цінних представників флори і фауни, що дасть можливість додатково одержати матеріали для їх штучного розмноження і виведення більш продуктивних форм. Крім того, намічено припинити неорганізований збір ягідних і лікарських рослин.

На осушених землях поряд із заходами по підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва потрібно добитися зниження виробітку торфу. Для цього переорієнтувати основний напрям ведення сільського господарства в бік розвитку м'ясо-молочного тваринництва. З цією метою терміново провести реконструкцію старих малоефективних і не благополучних в екологічному відношенні меліоративних систем, знизити шкоду, якої вони завдають навколишньому середовищу і галузям народного господарства, впровадити ґрунтозахисну систему землеробства, що включає поряд з іншими заходами створення полезахисних лісових насаджень. Це буде сприяти збереженню родючості ґрунтів і зниженню забруднення поверхневого стоку продуктами ерозії.

4.3 Біологізація меліоративного землеробства - важливий чинник енергозберігаючих технологій на осушувальних землях

Інтенсивне використання меліорованих земель, пов'язане з впровадженням сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур, потребує значного збільшення витрат матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів. Однак при цьому не завжди забезпечується підвищення врожайності та поліпшення якості продукції. Застосування високих норм мінеральних добрив, нових дорогих видів хімічних препаратів для захисту рослин, інших матеріалів та послуг призводить не тільки до зростання собівартості продукції, але й до негативних екологічних наслідків: ерозії ґрунтів і забруднення довкілля.

З іншого боку, орієнтація меліоративного землеробства на осушуваних землях лише на біологізацію технологій без використання досягнень науки і техніки не може забезпечити одержання необхідних обсягів сільськогосподарської продукції. Цілеспрямований обробіток ґрунту, сівозміни, застосування органічних добрив і сидеральних культур, гармонічно доповнені внесенням мінеральних добрив, є запорукою високих врожаїв. Тому ефективне використання меліорованих угідь при раціональному витрачанні ресурсів можна здійснювати лише на основі розумного поєднання природних і технологічних факторів інтенсифікації землеробства.

Науково-обґрунтована структура посівних площ та ефективні сівозміни забезпечують підвищення родючості ґрунту, зменшення забур'яненості полів, зниження чисельності шкідників та збудників хвороб рослин, а отже і скорочення витрат енергії та ресурсів на додатковий обробіток, застосування добрив, боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами культур.

Найменш енергоємними на осушуваних ґрунтах є кормові сівозміни з коротким польовим періодом та включенням до них однорічних і багаторічних бобових культур, що дають значну кількість протеїну без використання технічних азотних добрив. Крім того, бобові трави збагачують ґрунт азотом для наступних культур. На осушуваних мінеральних землях з низькою родючістю важливим елементом біологічного і одночасно енергозберігаючого землеробства є короткоротаційні сівозміни, насичені культурами, що використовуються на зелене добриво [24, 108].

За даними Волинського інституту АПВ, зерно-кормова п'ятипільна сівозміна (1 - конюшина червона, 2 - озима пшениця, 3 - однорічні трави - сидерат, 4 - кукурудза на силос, 5 - ячмінь + конюшина) за умови використання на зелене добриво однорічних трав і 2-го укосу конюшини червоної, забезпечує високу продуктивність культур при низьких диференційованих дозах мінерального удобрення (N₄₂P₄₈K₅₄ кг діючої речовини на гектар сівозмінної площі), а також позитивний баланс гумусу в ґрунті. Врожайність озимої пшениці без внесення мінеральних добрив у цьому випадку була на рівні 40 ц/гa, кукурудзи на фоні сидерату і мінерального удобрення - 450 ц/га зеленої маси.

Ефективною складовою біологізації меліоративного землеробства є застосування проміжних і поукісних посівів як на зелений корм так і на добриво. Для цього можуть бути використані жовтий та білий люпин, редька олійна, гірчиця біла, озимий і ярий ріпак, вика яра та озима у сумішках з житом і вівсом, горох, еспарцет піщаний, буркун білий і жовтий, багаторічний вузьколистий люпин, люцерна, конюшина червона, рожева, біла. При введенні цих культур у сівозміни на різних типах осушуваних ґрунтів потрібно вибирати такі їх види і способи вирощування, які пристосовані до конкретних ґрунтово-кліматичних та технологічних умов: добре ростуть під покривом основної культури або в поукісному, пожнивному посіві та акумулюють у вегетативній масі достатню кількість азоту.

Значної економії енергетичних ресурсів можна досягти завдяки мінімалізації обробітку ґрунту, тобто зменшення глибини обробітку, кількості проходів техніки, поєднанню кількох технологічних операцій, заміни традиційної оранки обробітком дисковими, плоскорізними знаряддями, посіву культур без обробітку ґрунту спеціальними сівалками. Доведено, що з усіх факторів урожайності на обробіток ґрунту припадає найменша частка. Дослідження, проведені Волинським інститутом АПВ на осушуваних дерново-підзолистих глейових ґрунтах, показують, що застосування традиційного обробітку під озиму пшеницю (лущення стерні, оранка, культивація з боронуванням) та "нульового обробітку" (посів зерностерньовою сівалкою СЗС-2,1) практично на врожай цієї культури не впливає. Це свідчить про значні можливості мінімалізації обробітку ґрунту в умовах використання елементів біологічного землеробства на осушуваних землях. На торфоболотних ґрунтах мінімальний обробіток знижує мінералізацію органічної речовини, що є важливим фактором збереження їх родючості й економії енергетичних витрат.

Будь-яка втрата азоту з ґрунту (відчуження з урожаєм, вивільнення в атмосферу, вимивання у нижні горизонти ґрунтового профілю) пов'язана з втратою органічної речовини на органогенних землях та зменшенням гумусу у мінеральних ґрунтах. За відсутності надходження цього елементу у ґрунт в кількостях, еквівалентних виносу, відбуваються процеси, що призводять до зниження родючості земель. Поповнення азоту без залучення факторів біологізації потребує значних затрат ресурсів та енергії, пов'язаних з пальним, мінеральними добривами і отрутохімікатами, енергоємними технологічними операціями [24, 110].