Моніторинг стану червонокнижних видів НПП "Деснянсько-Старогутський"

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ ТА БОТАНІКИ

КУРСОВА РОБОТА

з МОНІТОРИНГУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

на тему: «Моніторинг стану червонокнижних видів НПП «Деснянсько-Старогутський»

Студента 3 курсу ЕКО 1201 групи

Напряму підготовки 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища»

Сургучова Олександра Сергійовича

м. Суми - 2015 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аналіз ступеня вивченості флори НПП «Деснянсько-старогутський» (літературний огляд)

1.1 Дослідження червонокнижних видів на території об'єктів ПЗФ та НПП

1.2 Картування

1.3 Дослідження на популяційному рівні

1.4 Неушкоджуючі методи аналізу

1.5 Моніторинг стану екосистем

Розділ 2. Територія та місце знаходження об'єкта досліджень

2.1 Характеристика НПП «Деснянсько-Старогутський»

2.2 Червонокнижні види НПП «Деснянсько-Старогутський»

2.3 Рослинність НПП «Деснянсько-Старогутський»

2.4 Теріторія місцезнаходження досліджень

2.5 Етапи створення НПП та режими використання

Розділ 3. Розробка програми і методики моніторингових досліджень

3.1 Моніторинг Лілії лісової (LiliummartagonL.)

3.2 Моніторинг Осоки буріючої(Carex brunnescens)

3.3 Моніторинг Осоки кулястоподібної(CarexglobularisL.)

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Скорочення чисельності рідкісних видів рослин і тварин займає особливе місце серед головних екологічних проблем сучасності. Під впливом антропогенного тиску відбувається порушення стійкості і цілісності природних екосистем та виснаження природних ресурсів. Під загрозою знищення знаходяться тисячі видів рослин та тварин. Подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища, що ставить під загрозу саме існування людства. Тому проблема збереження живих систем на Землі, як необхідної умови виживання людини та сталого розвитку цивілізації, є однією з глобальних і складних проблем сучасності. Для її успішного розв'язання необхідно мати чітку та достовірну інформацію про стан природних угрупувань в конкретних регіонах, їх видовий і систематичний склад, чисельність та поширення рідкісних та зникаючих видів і, користуючись даною інформацією, на науковій основі запропонувати можливі шляхи розв'язання екологічних проблем у конкретному регіоні.

Україна, займаючи близько 6 відсотків площі Європи, володіє приблизно 35 відсотками її біорізноманіття. Утім під могутньою рукою українських «природолюбів» стан біоти в нашій країні зазнав катастрофічних змін -- розорано унікальні степи, ліси на значних площах викорчувано і замінено на сільськогосподарські угіддя, осушено багато боліт. Таке насильницьке втручання у природу поставило під загрозу життя багатьох видів тварин, рослин та птахів. Проблема збереження біорізноманіття в Україні стала, як ніколи, актуальною і життєво важливою для окремих видів, які перебувають на межі зникнення і на відновлення популяції яких потрібні роки.

Сьогодні екологічний моніторинг є однією із форм реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації та забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства, умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища й раціонального природокористування. Метою такого моніторингу є оптимізація відносин людини з природою та екологічна орієнтація господарської діяльності.

Основними принципами організації системи спостережень є одержання достовірної і оптимальної просторово-часової характеристики забруднення об'єктів навколишнього середовища.

Науковою основою організації системи спостережень є результати широкого комплексу теоретичних і експериментальних досліджень розповсюдження шкідливих речовин в об'єктах навколишнього середовища.

Об'єктом дослідження є популяції червонокнижних видів (Лілії лісової, Осоки буріючої, Осоки кулясто подібної) НПП «Деснянсько-Старогутський».

Предметом дослідження стану популяцій рослин Червоної книги України, які знаходяться на території НПП «Деснянсько-Старогутський».

Метою дослідження є розробка моніторингової програми оцінки стану червонокнижних видів НПП «Деснянсько-Старогутський».

Відповідно до мети у роботі було поставлено наступні завдання: 1) вивчити флору НПП «Деснянсько-Старогутський»; 2) вивчити кліматичні та грунтові умови НПП «Деснянсько-Старогутський»; 3) розробити програму моніторингових досліджень червонокнижних видів НПП «Деснянсько-Старогутський»;

Розділ 1. Аналіз ступеня вивченості флори НПП «деснянсько-старогутський» (літературний огляд)

1.1 Дослідження червонокнижних видів на території об'єктів ПЗФ та НПП

Рішення про занесення або виключення виду з Червоної книги приймається на підставі результатів наукових досліджень. Наукові дослідження здійснюються фахівцями державних наукових установ за замовленням Мінприроди і фінансується з держбюджету. Провідними науковими установами, які проводять дослідження, є: Інститут ботаніки і Інститут зоології НАН України. Паралельно формується Національна комісія з питань Червоної книги, в яку входять провідні фахівці, відомі учені, а також співробітники центральних органів виконавчої влади. Наступний етап - розгляд на засіданні Національної комісії науково обгрун тованого переліку видів - претендентів на внесення до Червоної книги. Затверджується перелік видів тварин і рослин, які будуть внесені до нового видання Червоної книги України, на підставі наказів Мінприроди України і Мін'юсту України.

1.2 Картування

Для вирішення широкого кола питань, пов'язаних із проведенням моніторингу стану популяцій рослин, вивченням особливостей їх біології та екології, використовуються різні методи картування. Основним завданням такої роботи є скласти план розміщення рослин на певній території. Та частина території, яка зайнята рослинами певного виду, називається популяційним полем. Воно може бути однорідним або частіше складним (неоднорідним) за своєю структурою та конфігурацією. Неоднорідність популяційного поля може бути зумовлена особливостями рельєфу, характером рослинності, особливостями впливу діяльності людини в різні часи тощо. Усе це важливо відображати на плані. Слід також зазначити, що характер розміщення рослин залежить від особливостей їх росту, розмноження та розповсюдження насіння, умов його проростання. Важливо пам'ятати й те, що в різних рослин на плані ми можемо позначати різні за своїм біологічним значенням частини. У тих рослин, що мають довгі кореневища і розмножуються переважно вегетативно, одиницями картування є окремі надземні пагони. Вони підземними органами зв'язані з сусідніми пагонами, становлячи, по суті, один організм. У такому разі, щоб встановити всі зв'язки між окремими рослинами, доводиться розкопувати кореневища. Це клопітка робота, і часто її не проводять, позначаючи на плані кожен окремий надземний пагін, який і може слугувати основною одиницею картування. Порахувати, скільки тут власне організмів, у такий спосіб неможливо. Інші рослини не мають довгих підземних пагонів і розміщуються компактно, тому на плані можемо позначити кожен організм [12].

Найбільш інформативно, якщо план не лише демонструє розміщення рослин у популяціях та ілюструє характер їх розподілу, а й за умови проведення додаткових (супутніх) спостережень, дає можливість з'ясувати причини саме такого розміщення рослин і конфігурації популяційного поля. Різноманітність об'єктів дослідження та особливостей їх поширення на місцевості, певна детальність виконання робіт тощо вимагає використання набору методів. А якщо дослідник працює з рідкісними рослинами, то мусить враховувати таке: 1) знахідки рідкісних видів рослин пов'язані зі значним елементом випадковості; 2) часто місцезнаходження важкодоступні. Усе це створює дефіцит часу, тому доводиться використовувати прості й одночасно надійні методи картування. Володіння арсеналом різноманітних методів і технік дозволяє досліднику оперативно отримати максимально повний матеріал.

Виділяють наступні методи картування популяцій рослин:

-точковий;

-сітковий за квадратами;

- суцільний за квадратами;

- суцільний від лінійного базису;

- суцільний від базису з двох опорних точок;

- суцільний від базису з однією опорною точкою.

Точкове картування

Найчастіше використовується при дослідженні локальних популяцій на площах до кількох тисяч гектарів. Одиницями картування, як правило, є групи рослин або їх скупчення, так звані локуси. Картооснови готують на базі карт масштабом від 1:10000 до 1:100000, обираючи найзручніші для виконання конкретних завдань серед доступних в Інтернеті та стандартні - топографічні або спеціальні карти (карти землекористування та лісонасаджень). На картооснову наносять відомі до початку польових досліджень локалітети рослин й іншу необхідну інформацію, що допомагає планувати маршрути (дороги, контури ділянок з різним характером рослинного покриву). У наш час у польових умовах встановити розташування одиниць картування легко за допомогою приладів позиціонування на місцевості (наприклад, GPS). Це також значною мірою підвищує якість роботи й дозволяє використовувати широкий спектр програмного забезпечення для обробки та оформлення даних (програма MapInfo тощо).

Приклади. План розміщення локалітетів рястів порожнистого (Corydalis cava (L.) Schweigg. & Koerte) та ущільненого (Corydalis solida (L.) Clairv.) у Старогутському лісовому масиві складено за результатами маршрутних спостережень протягом семи років (рис. 1). Як картооснова використана схема розташування лісогосподарських кварталів. На неї нанесені як великі (кілька гектарів), так і дрібні (до 100 м2) місцезнаходження. Виконана робота стане в пригоді при плануванні заходів з відновлення корінних деревостанів. Адже наприкінці XIX - на початку XX століття тут інтенсивно вирубалися і хвойні, і широколистяні ліси, а на їх місці створювали лише штучні соснові насадження. Нині широколистяні ліси займають менше 3% цього лісового масиву. Обидва види рястів - весняні ефемероїди - характерні для листяних лісів, і їх сучасне поширення з високою ймовірністю вказує місця, де колись були представлені широко листяні ліси. Така карта, однак, дає уявлення лише про просторове розміщення рослин.

Побудовані за допомогою точкового методу картосхеми і плани дають уявлення про кількість локалітетів, їх ландшафтну приуроченість. Цей метод має обмеження щодо оцінки екологічних та ценотичних умов місцезростань рослин, відображення структури популяції.

Сіткове картування

Суть сіткового картування полягає в тому, що зайнята популяцією територія поділяється на ділянки квадратної або прямокутної форми - комірки сітки на майбутньому плані. З успіхом може бути взята за картооснову контурна карта лісогосподарських ділянок чи навіть кварталів. За наявності особин виду на конкретній ділянці остання на плані позначається умовним знаком, наприклад, крапкою або повністю замальовується умовним кольором.

Суцільне картування за квадратами

Для виконання популяційне поле або його частину поділяють на квадрати (у деяких випадках прямокутники). Цим не лише досягається підвищення точності, а й полегшується пошук рослин. Розмір квадратів для трав'янистих рослин - від 0,5х0,5 до 5х5 м. Для картування дерев розмір квадратів збільшують до 20-50х20-50 м. Кожний квадрат уважно обстежують й позначають усі облікові одиниці. Рослини мітять кілочками або етикетками й нумерують.

У кожному квадраті обирається початок координат, наприклад, південно західний кут. Відповідно, на південній стороні квадрату відміряємо координату по осі ОХ, а на західному - ОУ. Координати встановлюють для всіх облікових одиниць, розташованих у квадраті. Для цього від основи рослини до сторони ОХ і ОУ по черзі проводять перпендикуляри і визначають відстань від початку координат до точки перетину перпендикуляра зі стороною квадрата. Часто на карту наносять також проекцію рослини. Спосіб суцільного картування за квадратами найчастіше використовують для стаціонарних моніторингових досліджень. Основне завдання карти в цьому разі - допомагати знаходити рослини при повторних спостереженнях. Такі робочі карти готують у великих масштабах (1:1 - 1:10). Проте навіть за допомогою подібної карти буває важко ідентифікувати рослини, тому для надійності межі закартованих ділянок закріплюють в натурі, а окремі облікові одиниці мітять кілочками чи етикетками.

Суцільне картування від лінійного базису

Як лінійний базис використовують рулетку, натягнуту через все популяційне поле з урахуванням сторін світу. За допомогою ще однієї рулетки визначають довжину перпендикуляра координатами розташування рослин у двовимірній системі координат. Координатою по осі ОХ є відстані від початку відліку по базисній рулетці, а координатою по осі ОУ - довжина перпендикуляра між рослиною і базисною рулеткою. Відповідно, якщо лінійний базис розділяє популяційне поле, значенням координат по осі ОУ праворуч від базисної рулетки присвоюють знак «мінус»[11].

1.3 Популяційні дослідження

Вивчення популяцій рідкісних i зникаючих видів рослин нині є невідкладним завданням комплексних досліджень природних заповідників. За останні роки зроблено чимало по збереженню рідкісних i зникаючих видів рослин: складені Червоні книги, розробляються теоретичні питання їх охорони. Проте цих заходів недостатньо, щоб зберегти рідкісні i зникаючі види.

Популяційні дослідження здійснюються як у польових умовах, так і в лабораторіях. У лабораторних дослідженнях експериментальним матеріалом слугують синантропні види (наприклад, кролі, миші, щурі), для яких легко створити в експерименті умови, близькі до природних. Деколи використовують водні організми , мохи, лишайники, мікроорганізми.

У польових умовах досліджують передусім популяції важливих господарських видів: мисливських, шкідників полів і лісів. Метою цих досліджень є пізнання закономірностей заселення середовища популяціями , вивчення структури популяцій, а також перебіг змін чисельності особин. Остання проблема належить до найважливіших [13].

1.4 Неушкоджуючі методи морфометрії і їх значення для моніторингу рідкісних видів рослин

Для рідкісних, зникаючих видів рослин неприпустимо їх знищення. Також не слід це робити, якщо популяція є нечисленною. У такому разі використовують неушкоджуючі методи морфометрії, суть яких полягає у використанні лише тих морфопараметрів, які можна визначити без пошкодження рослини. Доводиться в першу чергу відмовлятися від визначення вагових морфометричних параметрів, визначення площі листя методом висікань тощо. Усі вимірювання здійснюються в польових умовах, це певною міроюнезручно і вимагає більше часу. Перевагою неушкоджуючих методів морфометрії є можливість протягом тривалого часу спостерігати за одними й тими самими рослинами. Для цього їх мітять і широко використовують методи картування [14].

1.5 Моніторинг стану екосистем

Забруднення природного середовища та потреби охорони природи привели до необхідності організації обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Ця задача вирішується за допомогою моніторингу. Моніторинг -- це науково-інформаційна система спостережень, оцінок та прогнозів стану навколишнього середовища та живих організмів. Виділяють три види моніторингу: фоновий, біологічний (біосферний) та господарський. Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, грунту, природних вод та особливостей земної поверхні. Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин та тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їхніх популяцій, характер міграцій та розмноження. Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств. Проведення глобального моніторингу розпочато на основі рішення Міжнародної наради 1974 року, до якої приєднався колишній СРСР, а зараз обов'язки з моніторингу виконує Україна.

Моніторинг дозволяє вирішувати широке коло проблем та задач:

1) виявлення взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на які вони діють;

2) виявлення каналів поширення забруднюючих речовин у природному середовищі;

3) вибір індикаторів, які б найкраще показували стан навколишнього середовища.

Залежно від розмірів охопленої моніторингом території розрізняють три його основні види: а) глобальний моніторинг, який оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери та геосфери в цілому, б) регіональний моніторинг, який має за мету виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднюючих речовин у межах великих регіонів, в) локальний моніторинг, який передбачає аналіз стану окремого природного об'єкта.

У процесі моніторингу реєструються:

а) екосистеми, що існують на даній території;

б) тип господарського використання території;

в) ступінь та форми деградації природного середовища -- зміна рельєфу, ерозія, і т.п.;

г) фізичний та хімічний стан повітря, води та грунту;

д) біологічне різноманіття та стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;

е) радіоактивне забруднення;

є) санітарний стан.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

Особливу різновидність моніторингу представляє біоіндикація, або біомоніторинг -- облік стану природного середовища з особливою увагою до живих організмів. Біоіндикація -- це особлива область екології, що вивчає стан навколишнього середовища на основі змін, які спостерігаються в особин, популяцій видів живих організмів. Перша програма «Біоіндикатори» була прийнята ще в 1982 році на XXI Асамблеї Міжнародного союзу біологічних наук.

Для оцінки стану природних систем біомоніторинг більш інформативний, ніж реєстрація фізичних та хімічних параметрів стану навколишнього середовища. Це визначається здатністю живих організмів концентрувати велику кількість сторонніх речовин у своєму тілі. Інформація фонового моніторингу інколи може показувати несуттєво мале забруднення середовища ксенобіотиками, а біомоніторинг засвідчує, що йде процес акумулювання даного ксенобіотика в живих організмах та вказує на необхідні заходи щодо очистки середовища від нього.

Найбільш важливу інформацію надає фігомоніторинг, що враховує зміни самих рослин. Так, у роботі Л. Мортенсена (1993) було виявлено 19 видів трав, у яких змінюється галуження, розвивається хлорозом і на 28 -- 99% знижується біомаса при дії озону концентраціями всього у 12 -- 53 нмоля/моль.

У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розроблювати прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітились[15].

Розділ 2. Територія та місцезнаходження об'єкта досліджень

2.1 Характеристика НПП «Деснянсько-Старогутський»

Національний природний парк “Деснянсько-Старогутський” створений 23 лютого 1999 року. Розташований на крайній півночі України у Середино-Будському районі Сумської області(Рис.2.1.1). Площа - 16215,1 га. З цих земель 7272,6 га надано парку у постійне користування, в тому числі земель лісового фонду- 7232,2 га.

Рішенням 21 сесії Міжнародної координаційної ради з Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (МАБ) 26 травня 2009 р. створено біосферний резерват "Деснянський". Його ядром є національний природний парк "Деснянсько-Старогутський".

За особливостями природних комплексів і ландшафтних рис на території Деснянсько-Старогутського НПП можна виділити дві частини: Старогутську та Придеснянську. Старогутська частина - це цілісний лісовий масив, який є південною частиною відомих Брянських лісів і репрезентує природу сходу Українського Полісся. Придеснянська частина займає долину Десни і складається з 8-ми окремих ділянок.

Парк створено з метою довгострокового збереження, відтворення та раціонального використання природних комплексів, а також здійснення рекреаційної діяльності. Виконанню цих завдань сприяє функціональне зонування території парку. Виділені такі зони: заповідна, регульованої рекреації, господарська, стаціонарної рекреації. Заповідна зона займає площу 2357,4 га і включає озера Великі та Малі Баги у заплаві Десни та значну частину Старогутського лісового масиву. Заповідна зона виконує природоохоронну функцію та використовується виключно для моніторингу стану природних екосистем. Зона регульованої рекреації виділена для відпочинку населення, відвідування парку туристами; тут ведеться екологопросвітня робота, дозволяється господарська діяльність з дотриманням як загальних правил екологічної безпеки, так і спеціальних вимог, встановлених охоронним режимом. Ця функціональна зона у парку є найбільшою (7803,4 га).

Рис. 2.1. Функціональні зони НПП «Деснянсько-Старогутьский»

Вона рівномірно розподілена між Старогутською та Придеснянською частинами. В зонах стаціонарної рекреації та господарській знаходяться бази відпочинку, розміщуються населені пункти, орні землі, залежи та інтенсивно використовувані пасовища (Рис 2.1, 2.2). Переважна більшість земель господарської зони розташовані у Придеснянській частині парку. Ця зона займає площу 6052,3 га і включає два населених пункти. Площа зони стаціонарної рекреації, де розміщені бази відпочинку, деякі господарські споруди становить 2 га [6].

Флора судинних рослин НПП налічує 852 видів судинних рослин. За цим показником вона багатша за флори національних природних парків та заповідників Поліської низовини і поступається лише НПП „Шацький”. Багатство флори НПП зумовлене як різноманіттям ландшафтів його території, так і наявністю населених пунктів, де широко представлені рослини, які тяжіють до людського житла.

Рис. 2.1. Схема функціонального зонування НПП «Деснянсько-Старогутський»

Найбільш численною є група лісових видів, де переважають рослини характерні для широколистяних лісів та узлісь і це при домінуванні у рослинному покриві хвойних (соснових) лісів. Другу позицію за чисельністю займають лучні види; третю - синантропні і четверту - водно-болотні.

2.2 Червонокнижні види НПП «Деснянсько-Старогутський»

З території НПП відомо 31 вид рослин, занесених до Червоної книги України. Це менше ніж у інших заповідниках і національних парках Українського Полісся (крім Поліського заповідника). Проте лише у нашому НПП охороняється гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum), водяний горіх плаваючий (Trapa natans) та плавун щитолистий (Nymphoides peltata). Варто відмітити, що з території НПП знайдено два нових для флори України види: осока бурувата (Carex brunnescens) та аксирис щирицевидний (Axyris amaranthoides).

На території НПП досліджено флору мохів. Їх налічується 103 види, в тому числі 10 видів печіночників. (див. додатки)

2.3 Рослинність НПП «Деснянсько-Старогутський»

За характером рослинного покриву між собою відрізняються східна Старогутська та західна Придеснянська ділянки. У рослинному покриві першої переважають ліси, які займають до 80% території. Більше ніж 65% лісовкритої площі складають соснові ліси. Серед них переважають соснові ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus), молінії голубої (Molinia caerulea)та зелених мохів. Березово-соснові ліси займають близько 9% лісовкитої площі ділянки і представлені ценозами, де в трав'яно-чагарничковому ярусі домінують чорниця та молінія голуба. Ці домінанти трав'яно-чагарничкового ярусу нарівні з видами болотного різнотрав'я (гадючник в'язолистий (Filipendula ulmaria), гравілат річковий (Geum rivale), щучник дернистий (Deschampsia cespitosa), тощо) є типовими і в березових лісах, частка яких становить близько 19%. Дубові ліси та вільшняки займають приблизно по 3% лісовкритої площі. У трав'яному ярусі перших домінує осока волосита (Carex pilosa), а у вільшняках - кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), рідше гадючник в'язолистий та очерет звичайний (Phragmites australis).

Лучна рослинність Cтарогутській ділянці НПП поширена в заплаві р. Улиця, на осушених землях та по краях боліт. За площею переважають торф'янисті луки з домінуванням щучника дернистого зрідка осоки чорної (Carex nigra) та медової трави шерстистої (Holcus lanatus). Значні площі займають справжні луки, домінантами на яких виступають костриця червона (Festuca rubra), тонконіг лучний (Poa pratensis), а також пустищні угруповання утворені мітлицею тонкою (Agrostis tenuis) і біловусом стиснутим (Nardus stricta). Після запровадження заповідного режиму чи припинення сінокісного використання, луки поступово заростають деревно-чагарниковою рослинністю, а у місцях, де раніше було проведено систему заходів із осушення - відбувається заболочування.

Площа боліт у Старогутській ділянці парку становить більше 7%. Переважають безлісні купинові ценози осоки ситничковидної (Carex juncella). Вони розміщені в середній та нижній течії улоговин стоку, що тягнуться майже через всю ділянку. Серед цих угруповань трапляються фрагменти боліт з домінуванням очерету звичайного, осок пухирчастої, здутої, зближеної, хвоща річкового. Лісові евтрофні болота представлені невеликими ділянками вільшняків з домінуванням у трав'яному ярусі гадючника в'язолистого, кропиви жабрійолистої, теліптерису болотного (Thelypteris palustris) та очерету звичайного, що розташовані у заплавах малих річок та серед трав'яних боліт. Не менше 15% площі боліт в Старогутській ділянці парку займають мезо- та оліготрофні болота. Це переважно замкнуті западини та верхів'я улоговин стоку. В деревостані лісових та рідколісних мезотрофних боліт деревостан утворений березою пухнастою (Betula pubescens) та сосною звичайною, а у трав'яно-чагарничковому ярусі домінують пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), рідко очерет звичайний. Суцільний ярус утворють сфагнові мохи. На трав'яно-сфагнових мезотрофних болотах домінують осоки пухнатоплода та здута, пухівки вузьколиста (Eriophorum angustifolium) та піхвова. Оліготрофні болота на території парку розташовані на крайній межі свого поширення тому не відрізняються різноманітністю і мають збіднений флористичний склад, порівняно з такими болотами західних регіонів України. Типова будова їх ценозів така: розріджений деревостан з березою пухнастою та сосною звичайною; у трав'яно-чагарничковому ярусі домінують пухівка піхвова та журавлина болотна (Oxycoccus palustris). Моховий покрив утворений сфагновими мохами секції Cuspidata.

У Придеснянській ділянці основу рослинного покриву складає лучна рослинність. В заплаві р. Десни луки використовуються головним чином як сіножаті, значно рідше як пасовища. За площею переважають угруповання китника лучного (Alopecurus pratensis), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea), ї осоки гострої (Carex acuta). Поширені також справжні з домінуванням мітлиці гігантської (Agrostis gigantea), костриць червоної та лучної (Festuca pratensis) та торф'янисті луки щучнику дернистого, осоки лисячої (Carex vulpina), мітлиці собачої (Agrostis canina). По високих прируслових валах трапляються остепнені луки з мітлиці виноградникової (Agrostis vinealis). На плакорних ділянках післялісові луки на піщаних ґрунтах, в більшості своїй, мають пасовищний режим використання. Домінантами на дренованих ділянках тут є мітлиця тонка, костриця червона, а в замкнутих та проточних зниженнях - щучник дернистий. Тут в умовах зменшення пасовищного навантаження в останні роки поширюється високотрав'я: гадючника в'язолистого, кропиви дводомної (Urtica dioica), відбувається заростання чагарниками верб попелястої (Salix cinerea) та тритичинкової (S. triandra).

У Придеснянській ділянці парку лісова рослинність у заплаві р. Десни представлена невеличкими (рідко більше 1-2 га) перелісками. На надзаплавних терасах існує низка лісових урочищ, які, однак, повністю не увійшли до складу НПП. Переважно по їх краях охороняються ділянки де представлені молоді та середньовікові культури сосни звичайної з розрідженими трав'яно-чагарничковим ярусом та з домінуванням малини (Rubus idaeus), орляка звичайного (Pteridium aquilinum), костриці червоної, мітлиці гігантської. У заплаві поширені широколистяні ліси з осики (Populus tremula), рідше дуба (Quercus robur) та ясена звичайного (Fraxinus excelsior) з участю в'язів гладкого (Ulmus laevis) та малого (U. minor), клена гостролистого (Acer platanoides). Домінантами трав'яного ярусу виступають ожина сиза (Rubus caesius), конвалія звичайна (Convallaria majalis), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). Біля підніжжя борової тераси заплави р. Десни іноді цілі смуги лісів формує вільха клейка (Alnus glutinosa), де у трав'яному ярусі домінують безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропива жабрійолиста, гадючник в'язолистий, теліптерис болотний.

У Придеснянській частині парку найбільшого поширення набули мінеральні болота заплави Десни, де домінують лепешняк великий та осока гостра. У притерасній частині заплави трапляються лісові болота з вільхою клейкою у деревостані та теліптерисом болотним і безщитником жіночим у трав'яному ярусі.

Велика кількість різноманітних за швидкістю течії, характером дна та особливостями водного режиму водойм у Придеснянській частині парку зумовлює високе різноманіття водної та прибережно-водної рослинності. Типовими для цієї ділянки парку є прибережні угруповання осоки гострої, лепешняку великого, куги озерної (Schoenoplectus lacustris), хвощу річкового, стрілолиста стрілолистого (Sagittaria sagittifolia) та водні глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття чисто-білого (Nymphaea candida), плавуна щитолистого (Nymphoides peltata), рдесників пронизанолистого (Potamogeton perfoliatus) та блискучого (P. lucens), водяного різаку алоєвидного (Stratiotes aloides).

На території НППДС виявлено 598 видів (645 вн. такс.) водоростей. Серед них 564 види (611 вн. такс.) зафіксовано у водоймах парку і 38 видів - у ґрунтах (останні наводяться за літературними вказівками). При цьому лише чотири види виявилися спільними для водойм та ґрунтів, а саме: Luticola mutica, Pinnularia borealis, Hantzschia amphioxys і Cylindrocystis brebissonii.

За загальним різноманіттям водоростей НППДС нині посідає третє місце серед об'єктів природно-заповідного фонду Українського Полісся (після Шацького НПП і Поліського природного заповідника).

Основу видового альгорізноманіття водойм НППДС формують представники відділів Bacillariophyta (157 видів, 179 вн. такс.) та Chlorophyta (133 види, 144 вн. такс.), які разом становлять 51,5% загального видового складу водоростей парку. Розподіл за іншими відділами є нерівномірним: Cyanoprokaryota - 68 видів (70 вн. такс.), Euglenophyta - 67 (75), Streptophyta - 56 (57), Xanthophyta - 42, Chrysophyta - 27 видів (29 вн. такс.), Dinophyta - 9 (10) та Cryptophyta - 5 видів.

Високе видове багатство виявлено в бентосі та планктоні (229 та 196 видів відповідно), менше - у перифітоні (123 види). Найбільше різноманіття водоростей (280 видів) властиве заростям вищих водних рослин та водоростей-макрофітів. Розподіл видового складу за відділами в різних екологічних угрупованнях нерівномірний і пов'язаний із наявними морфологічними адаптаціями окремих представників кожного відділу.

Найбільше видове багатство водоростей є характерним для заплавних водойм (296 видів, 312 вн. такс.), річок (271 вид, 293 вн. такс.), боліт (196 видів, 210 вн. такс.). Інші типи водойм менш представлені на території парку, тому кількість виявлених видів в них значно нижча. В усіх основних типах водойм переважають діатомові водорості, яким поступаються зелені. Зокрема, у річках частка діатомових водоростей є найвищою (42,1%), що загалом властиве водотокам. У заплавних водоймах збільшується кількість видів Cyanoprokaryota, Euglenophyta та Xanthophyta. У болотах зменшується внесок зелених і синьозелених водоростей в альгофлору та підвищується частка Euglenophyta і Streptophyta.

До найпоширеніших видів у водоймах НППДС (за показником частоти трапляння) належать переважно представники діатомових водоростей (Ulnaria ulna, Epithemia turgida, Gomphonema parvulum, Melosira varians, Eunotia bilunaris, G. acuminatum var. coronatum, G. truncatum, Cymatopleura solea, G. augur) і лише один представник з Euglenophyta (Trachelomonas volvocina).

Альгофлора НППДС характеризується значною кількістю рідкісних видів водоростей, серед яких один вид є рідкісним для світової флори (Stipitococcus calix), 35 видів та різновидів - для флори України. Новими для флори Українського Полісся виявилися 38 видових та внутрішньовидових таксонів, новими для флори Лівобережного Полісся - 23[7].

2.4 Територія та місцезнаходження об'єкта досліджень

НПП "Деснянсько-Старогутський" розташований на самому сході Прип'ятсько-Деснянського Полісся, що тягнеться від Польщі і переривається на сході Середньоросійською височиною.

Сучасний рельєф території парку обумовлений дією насамперед льодовиків, особливо Дніпровського, який пройшовши тут, вирівняв, немов злизав, величезні простори. Більш пізні льодовики вже не досягали даної території, але, коли танули, їхні води переносили і відкладали тут величезні маси піску. Так утворилися Прип'ятсько-Деснянське полісся - одне з низки полісь, які виникли на межі дії льодовиків. Другим істотним чинником формування рельєфу території парку була діяльність річки Десни. Русло її не лишалося на місці. Воно весь час під дією сил викликаних обертанням Землі навколо своєї осі, поступово зміщалося із сходу на захід, залишаючи по собі одну за одною піщані рівнини - тераси, ширина яких в наш час сягає сорока километрів.

Крайнє східне розташування парку в Українському Поліссі зумовлює певну суворість клімату, порівняно з більш західними районами лісової зони. Це виявляється у значних перепадах температури влітку та взимку, зменшенні кількості опадів, збільшенні вірогідності пізньовесняних та ранньоосінніх заморозків, зменшенні вегетаційного періоду.

НПП "Деснянсько-Старогутський" відзначається багатством водних ресурсів. Найбільшою річкою є Десна. Вона вважається однією з небагатьох річок, що зберегла свій природний режим, бо не перекрита дамбами гідроелектростанцій. Тому деснянська вода відзначається чистотою, а заплава - незайманістю. На території парку Десна приймає свої ліві притоки Знобівку і Свигу та праву - Судость. Старогутську частину парку дренують малі річки - притоки Знобівки - Улиця та Чернь. Заплава останньої зберегла свій природний вигляд і нині її вкривають вільхові ліси та болота.

Старогутська частина НПП "Деснянсько-Старогутський" являє собою єдиний лісовий масив, який є південною частиною відомих Брянських лісів. Основні площі тут займають соснові ліси. В улоговинах стоку тут поширені осокові болота, часто із сфагновими мохами, а також луки та чагарники.

Рослинність Старогутських лісів має багато тайгових рис. Це насамперед виражається у переважанні соснових лісів зеленомохових, чорницевих та молінієвих. Зовсім мало широколистяних лісів і, зокрема, дубових. Весною ці ліси набувають особливого шарму під час квітування первоцвітів - рясту порожнистого, пшінки весняної, зірочок жовтих.

Тваринне населення Старогутських лісів є типовим для Полісся. Тут мешкають лось, козуля, свиня дика, білка, вовк, куниця лісова, заєць-біляк та ін. Після запровадження заповідного режиму у Старогутських лісах з'явилися бобри і почали розселятися по меліоративних каналах та руслах річок. Свої особливості виявилися і при детальному дослідженні фауни дрібних ссавців. Так поки що Старогутський лісовий масив є єдиним місцем в Україні де достовірно мешкають рівнозуба та середня бурозубки.

Найбільшим різноманіттям відзначається пташине населення. У гніздовий період зустрічається 134 види птахів. Ялинові насадження дозволяють гніздитися тайговим видам птахів. Найбільш південними місцями гніздування Старогутський лісовий масив є для горіхівки, королика жовтоголового, сорокопуда сірого, котрі в більш південних районах Сумської області не гніздяться. У Старогутському лісовому масиві є численна популяція глухаря. Звичайними є і найближчі його родичі - орябок та тетерук.

Особливої уваги заслуговують хижі птахи. Один з них сич волохатий, житель півночі, став символом парку. Тут також мешкають занесені до Червоної книги України змієїд, орел-карлик, підорлик великий.

Зовсім інший характер має Придеснянська частина парку. Особливої уваги заслуговує рослинність заплави Десни. Дорога в'ється по широких луках з височенними травами, між старицями, вздовж проток, огинає переліски з ясена, дуба, осики, піднімається на барвисті луки на гривах. Тут відкривається несподівана панорама - милують око старичні озера, що усіяні яскравими квітами латаття сніжно-білого, глечиків жовтих. На луках у заплаві Десни зростають злаки: китник лучний, лепешняк великий, мітлиці собача, виноградникова та гігантська, осоки лисяча, рання, гостра. У зниженнях поширені зарості верб тритичинкової, попелястої, а вздовж проток часто можна зустріти вербу кошикову. До високий прируслових валів тяжіє верба гостролиста або шелюга. У Придеснянській частині парку охороняються реліктові види: сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий.

Представники навколоводного, водно-болотного та лісового комплексів складають основу фауни Придеснянської частини парку: бобер, ондатра, видра, горностай. Надійний притулок знаходять тут собі борсуки. На луках борової тераси, де є високі гриви та дюни, мешкає ще один рідкісний вид - тушканчик великий. Відомо дві невеликі колонії тушканчика.

Особливо вражає кількість птаства. Незабутнє видовище являє собою розлив Десни, коли на міграціях зупиняються тут тисячні зграї гусей, качок, куликів, і чайок різних видів. Можна спостерігати журавлів, лелек, лебедів. З хижих птахів для заплави Десни характерний шуліка чорний, зрідка спостерігаються скопа та орлан-білохвіст. Рідкісними в Україні є кулики мородунка та турухтан, що поширені у Придеснянській частині парку на південній межі свого ареалу. Досить часто можна побачити зграйку куликів-сорок або обережного поручайника, котрі занесені до Червоної книги України.

Багатством відзначається також іхтіофауна Придеснянської частини парку. Крім звичайних видів риб басейну Дніпра, у значній кількості зустрічаються сом, головень, жерех. Із рідкісних видів тут є стерлядь, рибець, марена звичайна[9].

2.5 Етапи створення НПП та режими використання

Національний природний парк - природоохоронна та рекреаційна установа

Збереження цінних природних осередків можливе не лише за умови виключення їх з господарського використання і встановлення режиму абсолютної заповідності, тобто в заповідниках. Науково доведено, що використання природної спадщини, без нанесення їй шкоди, та отримання соціально-економічних вигод з одночасним підтриманням і відновленням природних багатств цілком можливо. Втіленням цієї ідеї стали багатофункціональні природоохоронні території - національні природні парки (НПП).

Перший в Україні Карпатський НПП був створений у 1980 році на площі 50303 га. Зараз кількість НПП у державі досягла 19, а до 2020 року їх планується довести до 50.

Саме НПП створюють унікальну можливість узгодження завдань охорони природи з потребами збалансованого використання природних ресурсів та відпочинком населення.

Що таке НПП?

НПП - це природоохоронна, науково-дослідна та рекреаційна установа загальнодержавного значення, яка створюється для збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів та забезпечення умов для організованого відпочинку. НПП належить до природно-заповідного фонду України, має адміністрацію і є юридичною особою, утримується за рахунок коштів з державного бюджету.

Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" НПП організовуються з вилученням земельних ділянок з господарського використання та наданням у постійне користування НПП, а також без їх вилучення у власників або користувачів.

Мета створення.

НПП формується на територіях, де добре збережені природні комплекси та об'єкти, є умови для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах. НПП створюється з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Одним із важливих напрямків діяльності НПП є здійснення освітньо-виховних заходів для місцевого населення та туристів, проведення екскурсій, лекцій, бесід тощо.

Порядок створення.

Створення НПП здійснюється у кілька етапів. Спочатку розробляється клопотання про його створення. Клопотання розглядаються та схвалюються Мінприроди України та передаються до обласних державних управлінь Мінприроди, які готують клопотання до райдержадміністрацій щодо забезпечення погодження місць розташування земельних ділянок НПП з видачею Актів вибору земельних ділянок, погоджують пропозиції щодо включення окремих земельних ділянок з землекористувачами та землевласниками, отримують висновки та рішення місцевих органів влади та самоврядування. Мінприроди забезпечує погодження проекту створення НПП з центральними органами виконавчої влади і передає для схвалення Урядом. Рішення про організацію НПП приймається Президентом України.

Завдання.

Відповідно до мети створення НПП на цю установу покладається виконання таких завдань:

-збереження цінних природних та історико-культурних

комплексів і об'єктів;

-створення умов для ефективного туризму, відпочинку

та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах;

-сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Зонування території.

Для НПП розробляється проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів. З урахуванням їх природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей, виділяються 4 функціональні зони. Для усіх зон, їх окремих ділянок розробляються науково-обґрунтовані режими охорони, відтворення та раціонального використання природних ресурсів.

Заповідна зона. Має найважливіше природоохоронне значення. Включає особливо цінні природні комплекси та об'єкти, як унікальні, так і типові. У цій зоні встановлюється режим охорони, який має сприяти збереженню та відновленню природної рослинності та тваринного світу, проводяться наукові дослідження. У цій зоні забороняється будь-яка господарська діяльність за виключенням заходів щодо відновлення природних умов, зокрема, корінних деревостанів та гідрологічного режиму. На окремих ділянках може дозволятися традиційне природокористування (для прикладу, сінокосіння), якщо це сприятиме збереженню рідкісних і зникаючих видів флори та фауни.

Зона регульованої рекреації. Включає типові природні комплекси, що мають рекреаційну цінність. Крім природоохоронних заходів, науково-дослідної та еколого-освітньої діяльності, санітарних, вибіркових та реконструктивних рубок лісу, на цій території здійснюється короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць, збір грибів та ягід, спортивне рибальство, та інші види рекреаційної діяльності.

Зона стаціонарної рекреації. Призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів та інших об'єктів обслуговування відвідувачів.

Господарська зона. В її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на НПП завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. У цій зоні можуть здійснюватися інші види природокористування, якщо вони мали місце до створення парку і це є умовою при погодженні матеріалів створення НПП користувачами та власниками земель, місцевими органами влади та самоврядування.

Як впливає створення парку на життя і діяльність місцевого населення?

Штат НПП формуватиметься з місцевих жителів та працівників лісгоспів, а його утримання здійснюється за кошти Державного бюджету та Державного фонду охорони навколишнього природного середовища

Забезпечення режиму території НПП, здійснення заходів по відтворенню/відновленню природних ресурсів дозволяє суттєво примножити багатство місцевої флори та фауни.

На території НПП в господарській зоні зберігаються традиційні види природокористування, у тому числі сінокосіння, випас худоби, спортивне рибальство, бджільництво, збір грибів, ягід та лікарських рослин, вирішуються питання заготівлі дров тощо.

Рекреаційна діяльність на території НПП є прямою інвестицією в економічний розвиток регіону. Вона здійснюється шляхом створення сприятливих умов для відпочинку відвідувачів на лоні природи і включає: облаштування екологічних та туристичних маршрутів та зон відпочинку; організацію екологічних таборів для школярів та молоді; залучення місцевого населення до рекреаційної діяльності (надання платних послуг відвідувачам щодо розміщення, харчування та супроводу); надання інформаційних послуг через випуск друкованої, фото- та відеопродукції, виготовлення інформаційних стендів; залучення та співпраця з рекреаційними закладами регіону щодо відвідування території НПП; забезпечення додержання вимог щодо відвідування території; попередження правопорушень та засмічення і захаращення території; реалізації заходів з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників та хвороб; запобігання виникненню пожеж та інших надзвичайних ситуацій тощо.

Еколого-просвітницька діяльність НПП сприяє підвищенню рівня екологічної культури місцевого населення та відвідувачів; співпраці з місцевим населенням, органами місцевої влади та самоврядування, громадськими організаціями, навчальними закладами, зокрема шляхом залучення до участі у роботі науково-технічної ради НПП та спільного проведення різноманітних природоохоронних екологічних акцій; активізації просвітницької роботи серед дошкільних та шкільних закладів, випуск буклетів, часописів, фільмів, книг, посібників тощо; популяризації знань про НПП; сприяння впровадженню в регіоні принципів сталого соціально-економічного розвитку[10].

моніторинг лілія осока рослина

Розділ 3. Розробка програми і методики моніторингових досліджень

Моніторинг біологічного різноманіття є системою тривалого, стандартизованого збору, накопичення та аналізу інформації про біологічні об'єкти. Він є основою для природоохоронної політики та оцінки ефективності природоохоронних заходів, а також збалансованого використання природних ресурсів.

Збереження біорізноманітя -- це одна з глобальних екологічних проблем. Вплив людини на довкілля призвів до того, що тисячі видів тварин і рослин знаходяться на межі зникнення, темпи зникнення видів зросли у тисячі разів порівняно з природними темпами. Ця проблема є актуальною і для України. До третього видання Червоної книги України запропоновано 839 видів рослин і 542 видів тварин, що набагато більше, ніж було включено до її другого видання. Україна має високу щільність населення та значно змінені природні ландшафти: близько 70% території країни займають сільськогосподарські ландшафти, ліси збереглися всього на 15% площі країни, населені пункти та густа сітка автомобільних і залізничних доріг займають великі ділянки землі. З іншого боку, незважаючи на сильний негативний вплив людини, в Україні трапляється близько 70 тис. видів грибів, рослин і тварин, які є не тільки загальнонаціональним надбанням, а й частиною європейської та світової природної спадщини. Для збереження біорізноманіття в умовах України потрібні значні зусилля та комплексний підхід. Набір методів збереження біорізноманіття має включати розбудову мережі територій природнозаповідного фонду, створення екологічної мережі, розробку та реалізацію планів дій зі збереження та відновлення окремих рідкісних видів, екологізацію секторів економіки -- сільськогосподарського, лісового, транспортного тощо. Але застосування будь-якого з методів охорони та відновлення біорізноманіття потребує оцінки отриманих результатів.

Біомоніторинг на популяційному рівні включає аналіз наступних складових: вікової та онтогенетичної структури популяцій, статевої, розмірної, віталітетної структур, аналіз продуктивності популяцій, ростових процесів, щільності та чисельності популяцій.

3.1 Моніторинг лілії лісової (Lilium martagon L.)

Належить до судинних рослин, класу покритонасінних, родини Лілійних.

Морфолого-біологічна характеристика:рослина 80-150 см заввишки. Стебло зелене або буровато-плямисте, голе, короткошорохувате або в верхній частині біло опушене, при основі зі слабким стебловим корінням. Листки зібрані в 2-4 мутовки по 6-12 листків, від ланцетних до яйцевидних, іноді клиновидно звужені до основи, 8-16 см довжиною та 1,5-6 см шириною, голі. Іноді мутовки виражені нечітко („збиті”) і листки розмішені на стеблі нерівномірно. Квіти в кількості 2-20 (до 50) зібрані в верхівкові китиці. Квітки повислі, на довгих квітконіжках, чалмо подібні, 3,5-4 см в діаметрі, ясно-пурпурові, з фіолетовими плямами, ароматні, зібрані у негусту китицю. Цвіте в червні-липні. Плід - шестигранна коробочка з гострими ребрами. Розмножується насінням.

Лілія лісова(Рис 3.1) - типовий мезофіт та приурочена, головним чином до лісових районів. Вона здатна рости при значному затіненні в хвойних та мішаних лісах (але в умовах значного затінення може не переходити до стадії цвітіння), на різних ґрунтах (від тяжких глинистих до крейдяних) та на різних висотах (від низинних лук до високогір'я - 2100 м над рівнем моря).

Стан популяцій та охорона

Популяції лілії лісової нечисленні, ряд місцезнаходжень, особливо біля населених пунктів, перебуває у загрозливому стані (рис. 3.2). Основними причинами зміни чисельності є рекреаційне навантаження, зривання на букети, викопування цибулин, знищення місць зростання. Лілія лісова охороняється Червоною книгою України (1994). Також вид охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та природному заповіднику «Розточчя», Карпатському національному природному парку, ряді заказників і пам`яток природи. Одним з важливих моментів є контроль стану популяцій, так як це дає змогу оцінити загрозу виду та вжити необхідних для його порятунку заходів.

Це найпівнічніший вид лілій має досить розтягнутий ареал, від Португалії до верхів'я р. Лєни. Лілія лісова є єдиним представником роду, що зростає в дикому стані на території України. Зустрічається зрідка на Поліссі та в Лісостепу, дуже рідко в степовій зоні, частіше в Карпатах. Потребує повної охорони в цих регіонах. Лілія лісова зростає в листяних та мішаних лісах, здебільшого на галявинах та узліссях.