Вплив екологічних і соціальних факторів на демографічні процеси і здоров’я громадян України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра екології

РЕФЕРАТ

Вплив екологічних і соціальних факторів на демографічні процеси і здоров'я громадян України

студент групи І.А. Друк

ОНС - 07 - 1

Перевірив викладач Л.П. Матеюк

к. пед. н.

2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Еколого - демографічний стан людства

2. Вплив екологічних факторів на тривалість життя людини

3. Вплив соціальних факторів на демографічні процеси

4. Причини захворюваності громадян України

Висновок

Перелік посилань

ВСТУП

Екологічні проблеми є світовими, глобальними, оскільки загрожують здоров'ю і життю людської цивілізації загалом. Вони зумовлюють необхідність вивчення факторів, що сприяють виникненню екологічних негараздів, одним із яких є демографічний. Між чисельністю, темпами зростання населення, з одного боку, і темпами приросту сукупного суспільного продукту, що супроводжується збільшенням забруднення природного середовища - з іншого, існує тісний взаємозв'язок. Зростання населення потребує відповідного приросту виробничих фондів для збереження вже досягнутого рівня споживання товарів і благ, приросту невиробничих фондів, створення нових робочих місць. Такий рівень забезпечується за рахунок частини фонду накопичення, тобто демографічних інвестицій. Отже, забруднення довкілля відбувається внаслідок приросту сукупного суспільного продукту, а він необхідний для забезпечення демографічного приросту. Пов'язані з цими питаннями проблеми вивчає демографія (грец. demos - народ і grapho - пишу) - суспільна наука, що вивчає населення і закономірності його розвитку.

Запорукою виживання виду в природі завжди було розширене відтворення. Оскільки людина є біологічною істотою, саме багатодітна сім'я була основою суспільства протягом тисячоліть. Плодючість як ознака благополуччя утверджувалася найрізноманітнішими методами, навіть адепти всіх основних релігій наголошували, що це великий дар, благословіння Боже, а бездітність - кара за гріхи. Однак в силу різноманітних абіотичних, біологічних, соціальних чинників (недосконалість медичної допомоги, епідемії, війни, погане харчування тощо) до останнього часу темпи приросту людства були невисокими.

1 ЕКОЛОГО - ДЕМОГРАФІЧНИЙ СТАН ЛЮДСТВА

Людське суспільство протягом своєї історії безперервно впливало на навколишнє природне середовище, однак значення природи в житті людини, а одночасно і обсяг впливу суспільства на довкілля постійно змінювалися. Пристосування природних умов до власних потреб стало однією з причин зростання чисельності населення планети, яке залежить і від економічних та соціальних умов. З їх поліпшенням виникла тенденція до зростання людської популяції, а також до погіршення природних умов внаслідок безжальної їх експлуатації [1].

Нинішні темпи приросту населення (на початку XXI ст. кількість мешканців Землі перевищила 6 млрд) не можуть зберігатися довгий час. Із 1950 р. і до наших днів чисельність людей зросла на 4 млрд, що є найбільшим приростом в історії людства. Існує загроза неспроможності держав забезпечити своїх громадян достатньою кількістю їжі, освітою, культурою, охороною здоров'я тощо.

Демографічні проблеми людства поруч з питаннями структури суспільства, міграції населення, етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських спільнот, що підтверджує правомірність людино-центричного підходу в екологічному вченні [2].

2 ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Тривалість життя людини є предметом дослідження медиків, біологів, соціологів і навіть філософів, поетів. Ще Гіпократ наголошував на помірності в їжі, необхідності фізичних навантажень, прогулянок на свіжому повітрі тощо, тим самим звертаючи увагу на необхідність дотримання екологічних вимог.

екологічний демографічний здоров'я

В історичному розрізі тривалість життя людини постійно зростала. За оцінками вчених, у кам'яному віці вона становила 19 років, в античний період - до 30, в XVII ст. - 29, у 1900 р. - 41, у 1975 - 59 років.

Основною причиною зростання тривалості життя є поліпшення харчування, медичного обслуговування тощо. Натепер середня тривалість життя в різних країнах дуже диференційована - в Японії та Ісландії до 80 років, у Чад - 39 років, що зумовлено комплексом економічних, екологічних, медико-біологічних, зокрема генетичних, та інших умов [1].

Загалом, кожний етап науково-технічного і соціального розвитку суспільства сприяв подовженню середньої тривалості життя, оскільки поліпшував його рівень і якість. Однак потім різке зростання обмежувалося браком природних ресурсів і деякий час утримувалося на певному рівні до наступного етапу розвитку. Але такий процес не безконечний, оскільки винищення ресурсів планети, яке супроводжує науково-технічний прогрес, зумовлює зростання екологічних небезпек. Вчені стверджують, що 80 % хвороб і 250 порушень генетичного характеру в організмі людини зумовлені саме екологічними чинниками [2].

Залежність людини від навколишнього середовища співіснує із впливом суспільства на довкілля, який змінює його. На перших етапах на людську популяцію в основному діяли абіотичні чинники, а натепер найбільше скорочують життя фактори антропогенного походження.

Викиди вуглекислого газу та деяких інших газів зумовлюють парниковий ефект. Дані деяких дослідників свідчать, що можливий зв'язок цього явища з поширенням паразитів, інфекційних захворювань і навіть низки вірусних інфекцій. З викидами (особливо газу фреону) в атмосферу пов'язане і руйнування озонового шару, що призводить до таких патологій, як рак шкіри, мелонома, ослаблення імунної системи тощо. Саме озоновий шар захищає біосферу від згубного короткохвильового ультрафіолетового проміння.

З глобальними геохімічними чинниками пов'язані такі захворювання людини, як ендемічний зоб (виникнення пухлини на шиї) і епідемічний флюфоз (захворювання, яке вражає кісткові тканини, печінку, травний тракт). Зоб зумовлений дефіцитом йоду в біосфері, а флюфоз - надлишком фтору. Дія глобальних геохімічних чинників посилюється в місцях концентрації джерел антропогенного забруднення, що стало особливо актуальним в епоху урбанізації (лат. urbanus - міський) - зростання міст і їх ролі в розвитку суспільства. Тривалість життя міських жителів скорочують викиди теплових електростанцій і паливно-енергетичних станцій, промислових підприємств, транспорту, зростаючий обсяг продуктів біоценозу, які виробляються внаслідок інтенсивної дії опалювальних, водопостачальних, каналізаційних систем. До їх дії долучаються шум, елетромагнітне випромінювання, психологічний стрес, спричинений щільністю населення. Очевидно, що здоров'ю міських мешканців загрожує більше негативних чинників, ніж селянам [3].

Слід наголосити, що людина отримує багато шкідливих речовин опосередковано, через харчовий ланцюг, оскільки забруднюються пасовища і земельні угіддя. Кислотні дощі не тільки безпосередньо впливають на здоров'я (дихальні шляхи, очі), а й отруюють продукти харчування.

В Україні останнім часом спостерігається безпрецедентне для мирного часу скорочення тривалості життя, яке з 1987 по 1993 рік становило 3 роки для чоловіків і майже 2 - для жінок. Середня очікувана тривалість життя (СОТЖ) населення України 2001 р. була 67,4 року, що на 2,3 р. менше, ніж в 1991 р [2].

Регіональний аналіз цього показника свідчить про подальше його скорочення з 1991 по 2001 рік в усіх регіонах України. Найвищий рівень середньої очікуваної тривалості життя в 2001 р. був у Західному регіоні - 69 років. Тут спостерігається найменше зниження СОТЖ протягом 1991- 2001 pp. - 1,6 року. В Центральному регіоні СОТЖ в 2001 р. становила 68,3 року, Північно-Східному - 67,1 року, Південному - 66,4 року. Найнижчий рівень СОТЖ в 2001 р. зафіксовано в Південно-Східному регіоні - 66,2 року. У цьому регіоні та по Україні загалом Луганська область має найнижчу СОТЖ-65,2 року, а найвища СОТЖ в 2001 р. була у Львівській області - 70 років.

Відставання України від інших держав (у розвинутих країнах, які мали в середині 60-х років XX ст. однакові з Україною показники СОТЖ, зараз тривалість життя чоловіків на 8-10 років, а жінок на 4-7 років довша) зумовлене низкою чинників медичного (передчасна смертність від хвороб системи кровообігу, новоутворень), соціально-економічного (спад виробництва, травматизм тощо) та екологічного характеру. Зокрема, генофондові нації потенційно загрожують радіаційні та хімічні забруднення, що поширюються на цілі регіони [1].

Лише екологізація загального світогляду може сприяти поліпшенню людського генофонду.

3 ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ ФАКТОРІВ НА ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ

Сучасна Україна потерпає від демографічної кризи, зумовленої різким спадом народжуваності. Кількісні й структурні зміни населення в країні тісно пов'язані з екологічними проблемами, рівнем економічного розвитку, соціального захисту населення, його здоров'я, освіти. Небажані демографічні тенденції негативно впливають на процеси розвитку трудоресурсного потенціалу країни [2].

Департамент по народонаселенню ООН визначив 9 країн, де кількість громадян буде катастрофічно зменшуватися. Перші місця у цьому списку займають Україна і Росія. ООН попереджує, що до 2050 р. українців може стати на 23 млн менше, тобто їх залишиться всього 24 млн. Основою розрахунків є тенденції, які можуть змінюватися, зокрема, в 2004 р. народилося 412 тис. дітей, а в 2005 - 432 тис. Однак цей приріст не покриває кількості померлих, і тільки в минулому році кількість населення скоротилася на третину мільйона.

Населення України у 80-ті - на початку 90-х років XX ст. усталено зростало, а від 1994 р. почало повільно, але неухильно скорочуватися. На 1.01.1993 р. його кількість становила 52,2 млн осіб. У сільській місцевості ще у 1979 р. розпочався процес депопуляції, а в містах ця тенденція окреслилася вже у 1991 р. У наступні роки депопуляція невпинно зростала, проте у 1991 і 1992 рр. міграційний приплив нових жителів в Україну (відповідно 148,4 і 228,1 тис. осіб) з-за кордону дещо компенсував природне зменшення населення, забезпечивши його загальне зростання аж до кінця 1992 р. У 1993 р. обсяги імміграції в Україну зменшилися до 49,6 тис. осіб, а 1994 р. уперше зафіксовано помітний відплив населення з України: цього року міграційні втрати становили 143,2 тис. осіб. Надалі Україна незмінно втрачала населення, чисельність її жителів скорочувалася. На початок 2002 р., за результатами Всеукраїнського перепису населення, в Україні проживало 48,4 млн осіб, у містах - 32,5 млн, у сільських поселеннях - 15,9 млн [3].

Таке становище викликає глибоке занепокоєння. Ситуація ускладнюється тим, що зростає частка непрацездатного населення похилого віку, а частка працездатних постійно скорочується, забезпечення пенсіонерів стає все серйознішою проблемою. Депопуляція загрожує не лише розвитку народного господарства, деякі вчені вважають, що вона завдає непоправної шкоди генофонду української нації.

Упродовж 90-х років головною складовою демографічних втрат України залишалися природні втрати населення, які протягом 1995-2000 pp. постійно зростали. З 1987 p., тобто через рік після глобальної Чорнобильської катастрофи, знизилася народжуваність, у віковій структурі населення зросла частка літніх осіб, а українська сім'я поступово перейшла до однодітної моделі, яка не забезпечує розширеного відтворення населення. Зниження народжуваності є основною причиною зменшення кількості населення України. Якщо у 1985 р. число народжених на 1000 осіб населення становило 15,0, то у 2001 р. - 7,8.

У регіонах показник народжуваності за 1991-2001 pp. знизився: на 40,7% - в Південно-Східному, на 37,8 - Південному, на 37,6 - Північно-Східному, на 37,4 - Центральному, на 33,1% - Західному. На сьогодні найнижчий рівень народжуваності спостерігається в Південно-Східному (6,7 %) та Північно-східному (6,8 %) регіонах, найвищий - в Західному (9,9%). У Південному та Центральному регіонах народжуваність була на рівні 7,9-7,7 %. Позитивним зрушенням у демографічній ситуації є збільшення кількості народжених протягом 2002 р. на 3,2%. Це підвищення характерне для 24 регіонів, а найбільше зростання кількості народжених порівняно з 2001 р. було у м. Києві, на території Севастопольської міськради, в Автономній Республіці Крим, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Житомирській областях.

Зменшення кількості населення внаслідок спаду народжуваності посилюється еволюційними процесами смертності. У 1990-1995 pp. кількість померлих постійно зростала, одночасно збільшувалися й розміри загальних коефіцієнтів смертності. Проте у 1996 р. кількість померлих порівняно з 1995 скоротилася на 2,0 %, а загальний коефіцієнт смертності - на 1,3 %. Така тенденція до зниження рівня смертності збереглася до кінця 1998 p., але з 1999 р. спостерігається загрозлива тенденція до зростання кількості померлих [3].

Слід зазначити, що темпи зростання смертності в Україні 1985-2002 pp. були нижчими за темпи падіння народжуваності - 1,3 проти 1,9 рази, тобто смертність зростала повільніше, ніж падала народжуваність.

Основними причинами смертності населення України залишаються захворювання системи кровообігу (61,5 %), новоутворення (12,8 %), нещасні випадки, отруєння та травми (10,0 %), хвороби органів дихання (4,2 %) та органів травлення (3,1 %). Смертність жителів України від новоутворень залишається на попередньому рівні, хоча населення працездатного віку вмирає від них рідше, ніж це траплялося в першій половині 90-х років. Ці причини пов'язані саме з екологічною ситуацією на теренах України [2].

Спостерігається високий рівень передчасної смертності серед населення працездатного віку, особливо чоловіків. Це є наслідком не стільки біологічних факторів, скільки результатом нездорового способу життя, нераціонального харчування, несприятливих умов праці, зловживання алкоголем та курінням, стресів, викликаних соціальними причинами (неможливістю мати постійну роботу та забезпечити належне життя сім'ї). За оцінкою фахівців Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів за період 1995-2000 pp., демографічні втрати України внаслідок передчасної смертності становили понад 2,7 млн осіб (із них 63 % чоловіки).

4 ПРИЧИНИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Останніми роками зниження обсягів надходження шкідливих речовин в атмосферне повітря, зумовлене кризою в промисловості, зупинкою багатьох підприємств і транспорту, позитивно позначилось на показниках захворюваності населення, пов'язаної із забрудненням повітря, зокрема хвороб органів дихання, серед них і раку.

За даними Міжнародного агентства з вивчення раку, виникнення майже 85 % пухлин у людини пов'язане з дією канцерогенних чинників довкілля. На Україні серед окремих форм злоякісних новоутворень кількість випадків захворювань на рак щитовидної залози найвища. Не викликає сумніву радіаційна природа катастрофічного зростання захворюваності на цю патологію, спричинена аварією на Чорнобильській АЕС [4].

В Україні рівень захворюваності на рак щитовидної залози виріс удвічі порівняно із очікуваним, а у Києві та Київській області, куди було евакуйовано близько 70 % населення м. Прип'ять та 30-кілометрової зони, це зростання ще вище. Протягом 2000 р. відбулося незначне зниження загальної захворюваності на рак. У 2001 р. захворюваність на рак становила 316,1 на 100000 населення та порівняно з 1995 р. зросла на 2,6 %, а порівняно з 2000 - кількість випадків захворювань знизилася на 0,2 %. Натепер намітилися позитивні тенденції до зниження захворюваності на злоякісні пухлини. За 10-річний період зменшилася захворюваність на рак ротової порожнини, губ, шлунка, трахеї, бронхів, легень, гортані, яєчників.

Однак, незважаючи на зниження, показники захворюваності на рак органів дихання залишаються в Україні високими. Імуноушкоджуюча дія чинників довкілля проявляється у підвищенні алергічної захворюваності, виникненні хронічної бронхолегеневої патології.

З 1995 до 2001 р. захворюваність дітей в Україні на бронхіальну астму збільшилася в 1,7 рази, алергічний риніт - у 2,5 раза. Серед різних адміністративних територій поширеність алергічного риніту у дітей найвищою була в м. Севастополі (8,5), Київській області (7,3), Вінницькій (2,9), АР Крим (2,6), при середньому показнику в Україні 1,8 випадку на 1000 дітей. Бронхіальна астма з найбільшою частотою реєструвалася у дітей м. Києва (1,9) й індустріальних регіонів, зокрема Харківської (1,2), Запорізької (1,0), Дніпропетровської (1,4 випадку на 1000 дітей) областей, що перевищує середній показник в Україні. Більшість гострих хвороб органів дихання мали тенденцію до хронізації та ускладнень. В осіб працездатного віку за останні п'ять років рівень захворюваності на хронічний бронхіт теж підвищився [4].

Важливою проблемою для України є патологія щитовидної залози. Сьогодні дуже актуальне питання йодної недостатності. В Україні значні території належать до ендемічних зон за вмістом йоду. Зміни мікроелементного складу ґрунтів призводять до дефіциту певних життєво необхідних елементів, у т. ч. і йоду, в продуктах харчування. Найвищі рівні захворюваності виявлені в областях Західного регіону та на півночі України.

Істотним чинником виникнення і поширення вродженої патології є мутагенне і тератогенне навантаження. Протягом останніх років більш високі показники частоти захворювання новонароджених відмічаються в Львівській, Рівненській, Київській, Харківській, Дніпропетровській областях, містах Києві та Севастополі. Зважаючи на те що здоров'я дітей формується задовго до народження, особливого значення набуває застосування сучасних методів допологової діагностики. За роки незалежності в Україні створено медико-генетичну службу з метою вчасної діагностики спадкових хвороб та вроджених вад розвитку [5].

Дані державної офіційної статистичної звітності України та спеціальних досліджень свідчать про тісний зв'язок між змінами в довкіллі та станом здоров'я населення. Особливо значний негативний вплив змін природного середовища простежується відносно хвороб органів дихання, онкозахворювань та патології щитовидної залози, вроджених вад розвитку.

ВИСНОВОК

Рівень здоров'я населення стає одним з основних критеріїв оцінки оптимальності соціоекосистеми, а параметри навколишнього середовища, які її забезпечують - визначальними.

Особливого значення набувають медичні аспекти екології людини, зокрема зростає роль гігієни - галузі, що вивчає вплив різноманітних факторів на здоров'я людини, її працездатність, тривалість і якість життя. Гігієна вивчає і науково обґрунтовує оптимальні параметри навколишнього середовища. Такі параметри не повинні негативно позначатися на фізичному і психічному станах, самопочутті, репродуктивній функції. Регламентації потребують і соціальні фактори.

Закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення населення, спричинене низкою основних чинників, серед яких найважливішим слід вважати низький рівень народжуваності. У цій ситуації вбачається доцільним розроблювати концепції подовження віку проживання населення шляхом формування концепції здорового способу життя, активно впроваджуючи її із застосуванням стимуляційних механізмів (обмеження вживання алкоголю й тютюну, посилення боротьби з наркоманією та алкоголізмом тощо).

Демографічні проблеми людства поруч з питаннями структури суспільства, міграції населення, етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських спільнот, що підтверджує правомірність людино-центричного підходу в екологічному вченні.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Залеський І.І., Клименко М.О. Екологія людини. Навчальний посібник - К.: Основа, 2002. - 256 с.

2. Прохоров Б.Б. Экология человека. Социально-демографические аспекты. - М.: Наука, 1991. - 184 с.

3. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. - Харків: Ранок, 1998. - 112 с.

Размещено на Allbest.ru