Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Курсова робота на тему: "Природні фактори виникнення несприятливих екологічних ситуацій", складається з 43 сторінок, 2 таблиць та 12 додатків.

Об'єкт дослідження: несприятливі ситуацій.

Предмет дослідження: природні фактори виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Мета роботи: розглянути природні фактори виникнення несприятливих ситуацій та проаналізувати їх наслідки для життєдіяльності людини.

Метод дослідження: аналітичне опрацювання інформаційних джерел.

Зміст: у першому розділі розглянуто надзвичайні екологічні ситуації, їх поняття, класифікація та формування, у другому розділі - природні передумови виникнення несприятливих екологічних ситуацій, що впливають на життєдіяльність людини, в третьому розділі - природні стихійні лиха, що завдають шкоди сільському господарству.

Актуальність теми: надзвичайні ситуації природного характеру нерідко призводять до виникнення несприятливих екологічних наслідків. В сучасну епоху збитки, пов'язані з природними стихійними лихами, ростуть незважаючи на вдосконалення технічних методів захисту і поліпшення якості прогнозів, це пояснюється зростанням щільності населення і насиченості земної поверхні технічними системами. Тому вивчення природних факторів виникнення несприятливих екологічних ситуацій є надзвичайно важливим для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

Ключові слова та словосполучення: надзвичайна ситуація, наслідки, землетрус, повінь, зсув, виверження вулканів, ураган, лавина, град, засуха, заморозки.

Зміст

• Вступ
• Ролзділ І. Надзвичайні екологічні ситуації
• 1.1 Класифікація надзвичайних ситуацій
• 1.2 Надзвичайні ситуації природного характеру
• 1.3 Загальна схема формування екологічних ситуацій
• Розділ ІІ. Природні передумови виникнення несприятливих екологічних ситуацій
• 2.1 Виверження вулканів
• 2.2 Землетруси
• 2.3 Схилові процеси
• 2.4 Повені
• 2.5 Урагани, смерчі, торнадо
• 2.6 Лавини
• Розділ ІІІ. Природні стихійні лиха, що завдають шкоди сільському господарству
• 3.1 Посухи
• 3.2 Град
• 3.3 Заморозки
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Надзвичайна екологічна ситуація - раптова зміна, внаслідок стихійних лих або техногенних аварій, екологічного стану об'єктів, що супроводжується значними збитками і має високу гостроту впливу. Такі відхилення можуть супроводжуватися значним перевищенням концентрації речовин понад ГДК, високою швидкістю вітру, селевими потоками тощо і тривають відносно короткий час (від кількох годин до кількох днів), після чого ступінь гостроти екологічного стану зменшується. На відміну від екологічної катастрофи, яка формується тривалий час, надзвичайні екологічні ситуації виникають раптово і тільки в окремих випадках (тривалий прояв), можуть переходити в катастрофічну екологічну ситуацію. Якщо час прояву надзвичайної ситуації невеликий і вона охоплює відносно невеликі території, надзвичайні екологічні ситуації можуть переходити в інші типи екологічних ситуацій (зіставлення екологічних ситуацій: надзвичайна, катастрофічна, напружена, задовільна). Часовий фактор прояву надзвичайних екологічних ситуацій дуже важливий: довготривалий їх прояв може призвести до формування зон екологічної катастрофи.

Незважаючи на переплетеність природних і антропогенних процесів, їх розмежування можливо і необхідно для впорядкування інформації.

Ознайомлення з історичним минулим вказує, що причиною багатьох людських лих були різні природні явища, що носили часом катастрофічний характер (землетруси, виверження вулканів, повені та інші). Незважаючи на величезний технічний прогрес в розвитку суспільства, і на сьогодні людство залишається у великій залежності від природних процесів і явищ, що виникають мимо волі і діяльності людини. Виверження вулканів, землетруси, цунамі, циклони, посухи, затоплення морського побережжя, селеві потоки, снігові лавини, град, зсуви, обвали, сильні тривалі похолодання щорічно приносять загибель багатьом тисячам людей, величезний матеріальний збиток. Більш того, число жертв і економічні збитки від стихійних природних явищ ростуть. Це пов'язано із зростанням щільності населення і числа технічних систем. Тому не буде перебільшенням сказати, що залежність людини від природних умов зростає.

Між силами природних стихійних лих та їхніми екологічними наслідками немає однозначного простого зв'язку. По відношенню до органічного світу цей взаємозв'язок простежується більш чітко. Що стосується людини, то вплив на її життя стихійних лих сильно опосередковується технікою, інженерними системами. Крім того, здатність людей до прогнозу багатьох стихійних лих дозволяє в значній мірі пом'якшувати їхні наслідки.

Екологічна ситуація, пов'язана з природними стихійними лихами, відноситься до розряду надзвичайних, якщо лихо охоплює щільно заселений район або якщо район характеризується наявністю природних та історичних пам'яток, великим біологічним розмаїттям, складними технічними будівлями, руйнування яких загрожує лихами сусіднім районам з великою щільністю населення або цінним в якомусь відношенні. Коли ж стихійне лихо, нехай навіть дуже сильне, відбувається в незаселеному гірському або пустельному районі або на дні океану і не поширюється за межі цього району, то зазвичай таку ситуацію не вважають небезпечною.

Ролзділ І. Надзвичайні екологічні ситуації

Екологічна ситуація - це сукупність станів екологічних об'єктів в рамках певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район, територія міста, природний регіон або адміністративна область) в певний проміжок часу. Під екологічними об'єктами розуміють як суб'єкти - рослини, тварини, біоценози, людина та інші, так і середовища суб'єктів - екотоп, місто, ландшафт та інші. Для визначення їх стану необхідно проаналізувати екологічні показники (Додаток 1) або характеристики. [1]

1.1 Класифікація надзвичайних ситуацій

Надзвичайна ситуація - подія, за якої відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людини і яка може призвести або призводить до її загибелі та/або до значних матеріальних втрат, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження тощо.

До критерії надзвичайних ситуацій належать:

- непередбачуваність, раптовість появи;

- неможливість контролювати та керувати перебігом події або явища;

- значний вплив негативних наслідків як на людей, так і на навколишнє середовище.

Класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних ситуацій може бути складена за такими ознаками: вид прояву, сфера, наслідки, терміни та рівні НС (конкретні прояви цих ознак наведено в табл.1).

Природні або технічні об'єкти, на яких можуть виникнути надзвичайні ситуації, називають потенційно небезпечними.

Згідно з Державним класифікатором надзвичайних ситуацій (ДК 019-2001) України надзвичайні ситуації природного характеру поділяються:

- геологічні НС;

- метеорологічні НС;

- гідрологічні НС;

- пожежі в природних екологічних системах;

- інфекційні захворювання людей;

- масове отруєння людей;

- інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;

- масова загибель диких тварин;

- ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Таблиця 1

Класифікація надзвичайних ситуацій

Ознаки прояву	Природні	Техногенні
вид	коливання землі, пересування водних та повітряних мас, атмосферна електрика, зміни у флорі та фауні.	вибухи, викиди, витоки, скиди, пожежі, удари, радіація
сфера	літосфера (землетруси, зсуви); гідросфера (повені, затоплення, підмивання берегів, цунамі); атмосфера (ураган, блискавка, смерч); флора та фауна (лісові та польові пожежі, епідемії, сказ тварин); соціальна сфера	літосфера (зсуви); гідросфера (затоплення, розмив берегів); флора та фауна (лісові та польові пожежі, епідемії, сказ тварин); соціальна сфера
наслідки	руйнування ландшафту та споруд, пожежі, зникнення окремих видів або генетичні зміни в рослинному та тваринному світі, соціальні явища	руйнування ландшафту та споруд, пожежі, зникнення окремих видів або генетичні зміни в рослинному та тваринному світі, соціальні явища
терміни	сьогочасні, поступові та віддалені наслідки	сьогочасні, поступові та віддалені наслідки
рівні НС	загальнодержавний, регіональний, місцевий, об'єктовий	загальнодержавний, регіональний, місцевий, об'єктовий

НС природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану повітряного басейну, інфекційні захворювання та масове отруєння людей, інфекційні захворювання свійських, а саме сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо. [2]

1.2 Надзвичайні ситуації природного характеру

До групи НС природного характеру належать:

- геологічні;

- метеорологічні НС, пов'язані з атмосферними опадами;

- метеорологічні НС температурні;

- метеорологічні НС інші;

- гідрологічні НС морські;

- гідрологічні НС прісноводні;

- пожежі в природних екологічних системах;

- інфекційні захворювання людей;

- масове отруєння людей;

- інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;

- масові отруєння сільськогосподарських тварин;

- масова загибель диких тварин;

- ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Збільшення кількості природних катастроф у світі пов'язане з рядом глобальних процесів у соціальній, природній і техногенній сферах, які призводять до інтенсивного розвитку небезпечних природних явищ і, найнебезпечніше, до зниження захищеності людей па планеті. У світі немає жодного регіону, в якому не було б значних природних катастроф.

Наукові дослідження загальних тенденцій і варіацій виникнення значних природних катастроф та стихійних лих за досить тривалий період засвідчили стійке зростання їх кількості та циклічний характер. [2]

1.3 Загальна схема формування екологічних ситуацій

Формування екологічних ситуацій пов'язане як із зовнішніми впливами на екологічні об'єкти так і з властивостями самих об'єктів, характером їх функціонування. Впливи на екологічний об'єкт викликають його реакцію, яка залежить не тільки від сили впливу але і від таких чинників:

стійкості об'єкта його адаптаційних можливостей

відповідності типу впливу типам процесів, що йдуть в об'єкті.

Стійкість геосистем (ландшафтів водойм біоценозів річкових систем та ін.) проявляється в різних формах:

пружність або буферність геосистем, тобто їх здатність пом'якшувати зовнішні впливи зберігаючи свої головні властивості;

відновлюваність геосистем, тобто здатність геосистем відновлювати свої характеристики після порушень структури (наприклад, відновлення лісу після пожежі);

здатність до самоочищення від забруднень. У відомій мірі це властивість аналогічна попередньому

адаптаційні можливості геосистем їх здатність пристосовуватися до мінливих умов, не допускаючи зміни головних рис своєї структури

інертність геосистем відсутність їх реакції на деякі види впливів.

Ефективність впливу на геосистему далеко не завжди прямо залежить від сили впливу. Не менше значення має відповідність типу впливу типу структури об'єкта. Наприклад, для фотосинтезу необхідна не будь-яка енергія а в інтервалі 0,4-0,76 мкм. Для приведення в рух снігових мас на схилах гір нерідко досить буває крику або пострілу. У цьому випадку вплив має свого роду сигнальний характер, коли мізерно малі потоки речовини або енергії приводять в дію великі маси.

Має значення також час впливу. Так атмосферні опади набагато ефективніші на стадії кущення і виходу в трубку рослини, ніж при дозріванні плодів або колосіння злаків.

Ступінь забруднення повітряного басейну залежить не меншою мірою від характеру погоди умов рельєфу ніж від кількості викинутих забруднюючих речовин.

Таким чином вплив (природний або антропогенний) заломлюються через властивості геосистем в результаті чого виникають наслідки у формі зміни екологічного стану, економічних і соціальних характеристик (Додаток 2). [5]

несприятлива екологічна ситуація стихійне лихо

Розділ ІІ. Природні передумови виникнення несприятливих екологічних ситуацій

Несприятливі екологічні ситуації є наслідком як антропогенних (техногенних) факторів, так і природних стихійних явищ. Розмежування несприятливих ситуацій, викликаних природними і антропогенними факторами, не завжди можливо: найчастіше характер прояву повеней, селевих потоків, снігових лавин, зсувів і багатьох інших стихійних явищ залежить як від природних процесів, так і від ступеня перетворення ландшафтів людиною. Навіть землетруси - катастрофічні події, пов'язані з процесами в земній корі і мантії, в останні десятиліття стали проявлятися в районах техногенної діяльності, які не є сейсмічно активними. З іншого боку, масштаби забруднення водойм, ґрунту і повітря, опустелювання, деградації ґрунтів залежать не тільки від дій людини, але і від типу ландшафту і клімату, структури ґрунту і біоценозів. У більшості випадків антропогенні і природні фактори діють спільно, посилюючи або послаблюючи початкову дію. [1]

2.1 Виверження вулканів

За величиною виділеної енергії та руйнівній дії виверження вулканів відносяться до числа найнебезпечніших НС для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста. У басейні Рейну на території Німеччини було виявлено поселення людей, поховане під лавою приблизно 11 тис. років тому, тобто під час закінчення льодовикового періоду в Європі.

У Центральній Америці виверження вулканів були причинами падіння древніх цивілізацій. При археологічних розкопках у долині р. Ріо Пас знайдені залишки одного з великих міст-держав стародавніх майя, прикриті наносами, що містять попіл і пемзу вулкана Ілопанго, розташованого в 75 км від міста Чальгуапа. Загальна площа випаленої землі оцінюється в 3 тис. км, що приблизно в 10 разів більше, ніж навколо Везувію під час виверження в 79 р. н. е.

Багато стародавніх й сучасних дослідників загибель мінойської культури на острові Крит у Середземному морі пов'язують з виверженнями вулкана Санторін в XVI в. до н. е. При археологічних розкопках виявили похований під десятиметровою товщею попелу і пемзи місто. Розпечені задушливі гази, гарячий попіл, що викликає пожежі, поширилися і на острів Крит. Сучасні дослідження показали, що під час вибуху вулкана все живе було знищене в радіусі до 170 км. Основне перенесення вулканічних викидів відбувалося в східному напрямку, і тому продукти викидів виявлені на дні моря в 600 км від вулкана.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного способу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

У 1902 р. за кілька миттєвостей був знищений під час виверження вулкана Монтань-Пеле на острові Мартініка місто Сен-П'єр, яке знаходилося в 8 км від кратера. Загинуло близько 28 тис. чоловік. Вулкан був діючим, про це добре знали, тому що останнє виверження його було менше 60 років тому до описаної вище події (в 1851 р.). Тоді виверження пройшло без жертв. Експерти в 1902 р. за 12 діб до виверження попереджали про можливе подію, але при цьому зазначали, що воно буде аналогічним в порівнянні з 1851 р., і, таким чином, заспокоїли жителів. [3]

Найбільше за кількістю жертв і матеріального збитку виверження вулкана відбулося в 1985 р. в Колумбії. Активізувався вулкан Румс, що знаходився в тектонічній зоні Тихоокеанської плити, що занурюється під континентальний шельф західного узбережжя Південної Америки. Вулкан не був активним останні 90 років, і фахівці зробили висновок, що він потух. Основний вплив вулкан справив на р. Армеро, що знаходиться в 40 км від кратера. Місто постраждало не від викидів вулкана, а від грязе-кам'яних потоків і повені, що виник в результаті розплавлення снігу та льоду розпеченими газами та лавою на вершині вулкана. Селевий потік повністю зруйнував місто Армеро, де проживала 21 тис. мешканців, і при цьому загинуло близько 15 тис. чоловік. Великий збиток був нанесений і іншим населеним пунктам, сільськогосподарським угіддям (постраждало 20 тис. га плантацій), автошляхами та іншим спорудам. Загалом же загинуло 25 тис. осіб, а кількість постраждалих перевищила 200 тис.

Шляхом спостережень вдалося виявити і встановити розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, зрідка досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі кількох кілометрів, рідше - перших десятків кілометрів. До 400-500 км розповсюджується зона випадання кислотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, посівів, грунту. Грязьокам'яні потоки, що виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в періоди вивержень, мають протяжність від декількох десятків кілометрів до 100 і, рідше, 300 км.

На підставі цих даних дана загальна оцінка ступеня небезпеки для населення в зоні навколо вулканів. Можна виділити 6 таких зон: найбільш небезпечна - 1-10 км; сильно небезпечна - 10-30 км; середньо небезпечна-30-60 км; небезпечна - 50-100 км; слабо небезпечна - 100-150 км; періодично небезпечна - 150-500 км.

До теперішнього часу немає точних оцінок збитку від вулканічної діяльності. В якості прикладу можна розглянути район вулкана Кілауеа (острів Пуна, Гавайські острови). Тут на відстані 30 миль знаходиться декілька населених пунктів, де проживає близько 1,5 тис. чоловік. Вулкан після 1955 р. вивергався 20 разів, а збиток від виверження в 1955 р. склав 2,5 млн. доларів США, у 1960 р. нове виверження завдало ще більшої шкоди.

Незважаючи на небезпеку для життя і великий економічний збиток, жителі не покидають райони діючих вулканів, і, більше того, населення цих небезпечних для життєдіяльності місць збільшується. Обумовлено це перш за все рідкою повторюваністю катастрофічних подій (через 1-2 покоління, а деколи і рідше), і жителі, вважаючи такі явища вкрай рідкісними, практично ігнорують минулі події і не враховують їх у якості показників порушення екологічної безпеки.

Короткий огляд вулканічної діяльності та її негативного екологічного впливу був би неповним без розгляду такого явища, як грязьовий вулканізм. Грязьові вулкани зафіксовані в межах Альпійського, Гімалайського і Тихоокеанського тектонічно активних регіонів. Вони зустрічаються в Північній Італії, Нижньодунайській рівнині Румунії, в північній частині Аравійського моря, в Пакистані, Індії, на островах Хоккайдо, Тайвань, Зондських, Суматрі, Яві, Новій Зеландії, Мексиці, в Карибському морі, північній Колумбії, на Тихоокеанському узбережжі Еквадору, на північному сході Венесуели, на Алясці і в інших районах. [4]

Найбільшою грязевулканічною областю є Азербайджан, де відомо до 350 грязьових вулканів.

Грязьовий вулканізм впливає на умови життя людей. Люди дуже часто селяться поблизу грязьових вулканів, населені пункти, розширюючись, потрапляють в зону впливу цих вулканів. Наприклад в м. Керчі (Крим) діють три грязьових вулкана (Єнікальський, Джарджавский і Солдатсько-Слобідській).

У межах Кавказької грязевулканічній області (Азербайджан) в районах грязьових вулканів відмічалися руйнування споруд за рахунок вибухів метану, що накопичується в підвальних приміщеннях, вміст якого в газах грязьових вулканів деколи досягає 80-99%. На Керченському півострові загальний обсяг газу за оцінками різних дослідників змінюється від 350 до 500 м³/добу., Що вказує на потенційну небезпеку виникнення порушення екологічної безпеки в цьому районі.

З вищевикладеного ми бачимо, що наслідки вулканічної діяльності дуже різноманітні (Додаток 3).

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативного впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом створення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна Лоа в 1942 р., який погрожував м. Хіло, за допомогою вибухівки, зкидуємої з літака); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії, 1973р., застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100°С. [1]

2.2 Землетруси

З землетрусами пов'язані найбільші спустошення та руйнування густонаселених районів Землі, загибель і розорення багатьох тисяч людей.

Землетруси, де б вони не відбувалися, є грізною і некерованою природною стихією, яка з давніх часів порушувала екологічну безпеку і призводила до масової загибелі людей. Про це свідчать багато історичних описів. Особливо небезпечними є землетруси на узбережжях, де відбуваються руйнування і загибель людей також і від цунамі. Одне з найбільших лих зафіксовано в 1833 р. під час виверження вулкана Кракатау. Супроводжуваний його землетрус викликав величезну хвилю, яка досягла густонаселеного узбережжя островів Яви і Суматри і призвела до загибелі 300 тис. чоловік, спустошила прибережні райони. У Європі найбільша катастрофа сталася в 1755 р. на узбережжі Португалії, де цунамі обрушилося на столицю країни Масабан і призвело до загибелі до 50 - 70 тис. чоловік, перетворивши місто на руїни.

До найбільших землетрусів історичного минулого відносять два: землетрус в районі Калькутти (Індія) в 1837 р., коли загинуло 300 тис. чоловік, і в районі Шаньсі (Китай) в 1556 році, під час якого загинуло 830 тис. чоловік. Протягом останньої тисячі років кожне сторіччя на Землі від землетрусів гинуло від двох до декількох сотень тисяч чоловік. По наближеним оцінкам, в XVI в. загинуло 900 тис., XVII - 140 тис., XVIII - 500 тис. і в XIX - 220 тис. чоловік.

За період 1900 - 1964 років щорічно відзначалося до 20 великих сейсмічних поштовхів, з них 1-2 були катастрофічними. Більшість відбулося в густонаселених районах Землі. Під час цих землетрусів були зруйновані великі міста: Сан-Франциско (США, 1906 р.), Ашхабад (СРСР, 1948 р.), Агадир (Алжир, 1959 р.), Скопле (Югославія, 1963 р.), Манагуа (Нікарагуа, 1973 р.), Бухарест (Румунія, 1977 р.), Тяншань (Китай, 1976 р.), Спітак, Ленінабад (Вірменія, 1987 р.), район м. Осака (Японія, 1995 р.). Загальне число жертв від землетрусів з 1900 по 1989 р. складає близько 1,2 млн. чоловік. Близько 82% всіх жертв припадає на 6 країн світу: Китай - 550 тис.; Японія - 111 тис.; Італія - 97 тис.; Перу - 69 тис.; Іран - 67 тис. чоловік. У середньому ж на Землі щорічно гине від землетрусів близько 14 тис. чоловік.

Незважаючи на катастрофічні наслідки землетрусів, людство практично не отримує користь з цих уроків. Більшість населених пунктів повторно споруджується в районах, вже неодноразово постраждалих від землетрусів. Яскравим прикладом може служити столиця Нікарагуа Манагуа, де 23 грудня 1972 стався руйнівний землетрус. У цей час у місті проживало 420 тис. осіб, з яких загинуло близько 5 тис. жителів,20 тис. осіб були поранені, 250 тис. залишилося без притулку. Загальний матеріальний збиток перевищив один мільярд доларів США. Слід зазначити, що землетрус був там зовсім недавно - в 1931 р., хоча і меншої сили (магнітуда 5,5), але також викликало руйнування і людські жертви (загинуло 400 осіб). [7]

Землетруси можливі і в районах, що вважаються теоретично не сейсмічними. Встановлено наявність місцевих осередків землетрусів силою до 6 балів на Середньому Уралі, в центральних областях Росії.

Збиток від землетрусів обчислюється мільйонами доларів. Про це свідчать його оцінки від землетрусів: Аляскинского в 1964 р. (порівняно рідконаселену) - 300 млн. доларів; каліфорнійського 1989 р. - 1,5-360 млрд. доларів; Спітакського 1987 р. - 5-7 млрд. рублів (по курсом того часу близько до такої ж суми доларів). Поданим ООН, станом на період до 1986 р. середньорічний збиток від землетрусів інтенсивністю понад 7 балів становив близько 10 мільярдів доларів США. Про руйнівні наслідки цього лиха можна судити по фотографіях. (Додаток 5).

При землетрусах, як і під час вулканічних вивержень, глибинна (ендогенна) енергія переходить в інші види енергії, викликаючи різні явища на поверхні Землі, в атмосфері та біосфері. (Додаток 6) [1]

Таблиця 2

Найсильніших землетрусів з початку 20 століття

Місце	Дата землетрусу	Сила землетрусу	Координати
1. Чилі	22 травня 1960	9,5	-38,24/-73,05
2. Протока Принца Вільяма, Аляска, США	28 березня 1964	9,2	61,02/-147,65
3. Біля західних берегів Півд. Суматри	26 грудня 2004	9,1	3,30/95,78
4. Камчатка	4 листопада 1952	9,0	52,76/160,06
5. Японія	11 березня 2011	8,9
6. Біля узбережжя Еквадору	31 січня 1906	8,8	1,0/-81,5
7. Рет острови, Аляска, США	13 жовтня 1963	8,7	51,21/178,50
8. Південна Суматра, Індонезія	28 березня 2005	8,6	2,08/97,01
9. Андреанові острови, Аляска, США	4 лютого 1965	8,6	51,56/-175,39
10. Ассам, Тибет	15 серпня 1950	8,6	28,5/96,5
11. Курильські острови	13 жовтня 1963	8,5	44,9/149,6
12. Банда море, Індонезія	1 лютого 1938	8,5	-5,05/131,62

2.3 Схилові процеси

На схилах відбуваються багато процесів - зсуви, осипи, обвали, відшаровування, повзучість, соліфлюкція, що повільно переміщаються грязьові потоки і селі, які руйнують будівлі, комунікації.

Зсуви - швидке руйнування схилів, коли основний зсув грунту відбувається зазвичай менш ніж за 15 хв., Хоча при цьому попередні рухи або подальші явища можуть відчуватися протягом більш тривалого часу. Зсув обумовлений порушенням умов стійкості схилів. Поверхня ковзання зсувного тіла може знаходитися на різних глибинах. При глибині, рівній не менше 10% ширини зсуву, зсуви відносяться до поверхневих, досить широко розвиненим у гірських районах України, особливо в Карпатах. Зсуви з більш глибоким розташуванням площин ковзання досить часто зміщуються за кілька коротких переміщень. Тоді на їх поверхні спостерігається кілька уступів.

Спостереження дозволили встановити феноменальну особливість швидких зсувів великих мас ґрунтів. Встановлено, що при збільшенні обсягу зсуву (коли він наближається до 100000 м³) відбувається зменшення коефіцієнта тертя і збільшуються швидкість і шлях зміщення. При зсувних зсувах об'ємом від сотні тис. м³ до 5-10 млн. м³ і потужності зсувного тіла понад 100-150 м відбуваються аномально далекі зсуву. [5]

Великого збитку завдають повільні грязьові потоки, середня швидкість яких може досягати 600 м / рік і витрата до 6000 м³/год і більше, а довжина - 1800 м.

Обвали - швидкі зсуви масивів гірських порід, виникають при крутизні схилів більше 15°, переважно при 45-70°. Зазвичай такі явища стимулюються землетрусами, активізацією ерозійних процесів, морозним вивітрюванням, а також техногенними факторами (підрізуванням схилів при будівництві доріг та інших споруд). Обсяги обвалів можуть досягати мільйонів кубічних метрів.

Селі - грязьові, грязьокам'яні потоки. Вони по швидкості зсуву відносяться до швидких потоків. Селеві потоки розвиваються переважно в гірських країнах (Памір, Карпати, Крим, Кавказ та інші), але бувають і в межах районів з відносно слаборозчленованим рельєфом, якщо цьому сприяють техногенні фактори.

Потужність потоків досягає 30 м, швидкості в середньому перевищують 10 м/с і сягають до 30 м/сек. Рух може відбуватися ривками, хоча зазвичай потоки течуть по раніше сформованих долинах. Щільність потоків може досягати 2,5 г/см³, а обсяги брил - до 4,75-10 м³ і більше. Найбільш характерним прикладом руйнівної діяльності селів є катастрофи 7 липня 1921 р. в м. Алма-Аті. Під впливом сильної спеки почали танути сніги і лід, до того ж пройшла злива, і підготовлені, насичені вологою рихлі уламкові породи прийшли в рух. Потужний грязьовий вал по руслах Чимбулака, Сарису і Малої Алмаатинки через 20 хвилин після паводкової хвилі вийшов до Медео і потім до міста. Всього ж пройшло приблизно 80 хвиль, які винесли мільйони кубометрів бруду; при цьому максимальна витрата сягала 4,5 - 5,0 тис. м³/с, ширина потоку - 200 метрів. Сель викликав сильні руйнування в верхній частині міста.

Зсуви, обвали, селі та інші екзогенні процеси спричиняють значні збитки. (Додаток 7) Щорічний збиток від цих процесів в США, Японії, Китаї оцінюється в 6-10 млрд. доларів США. Наприклад, у зв'язку з інтенсивними опадами 1989 зсуви в Чечено-Інгушетії охопили територію близько 150 тис. га з 72 населеними пунктами, де було зруйновано 1600 житлових будинків, 46 шкіл та дошкільних закладів, 11 лікарень, 21 об'єкт культури, 30 торгових пунктів, 135 км автодоріг та 86 км ліній електропередач. Сумарний збиток від зсувів склав 500 млн. руб. [4]

2.4 Повені

Повінь - затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері або морі. (Додаток 8) Виникають внаслідок наступних основних причин:

рясного і зосередженого притоку вод при таненні снігу і льодовиків;

тривалого випадіння інтенсивних дощових опадів в басейнах річок;

захаращення русел річок льодом (затори і зажори);

нагонів води вітром;

цунамі (на морських узбережжях і островах).

За останні 100 років від повеней загинуло 9 млн. чоловік. В окремі роки збиток від них в деяких країнах, що розвиваються становить 15% валового національного продукту.

Найбільшою повторюваністю відрізняються повені на річках. З ріками пов'язують зародження і розвиток ряду великих цивілізацій у світі. На берегах річок виникали, отримували розвиток держави Стародавнього Єгипту (р. Ніл), Стародавньої Індії (річки Інд, Ганг), Китаю (ріки Янцзи і Хуанхе) і ін. однак з річками пов'язані і багато лиха. Багато лих в історичному минулому принесла річка Хуанхе (Китай), що викликала великі затоплення. За 4 тис. років в її басейні відзначались великі паводки 1600 разів. Найбільша повінь сталася в 2297 до н. е., коли розлилися води зімкнулися з водами р. Янцзи. В результаті була затоплена вся Велика Китайська рівнина, де проживала велика частина населення країни. Повінь тривала понад 9 років. Про загибель людей немає точних даних, але, ймовірно, загинули сотні тисяч людей. Великі катастрофи відомі і в районах стародавніх цивілізацій в басейнах річок Інду, Гангу. У США повені також завдають великої матеріальної шкоди, особливо в долині річки Міссісіпі, де в 1927 і 1983 рр. збиток склав 3 млрд. і 420млн. доларів, причому в 1983 р. було затоплено 5,3 млн. га земель. У липні 1951 р. в Канзасі і Міссурі (США) збиток від сильних повеней досяг 1 млрд. доларів, а від повеней у 1972 р. на Сході США - 2 млрд. доларів. [6]

Катастрофічні повені, які є національним лихом, відбуваються один раз на 100-200 років, а один раз в 50 - 100 років - видатні повені, які можуть паралізувати життя цілої країни або викликають масову евакуацію населення.

Основна екологічно негативна дія паводків - це механічне руйнування господарських об'єктів, затоплення та поховання під мулом великих територій (особливо сільськогосподарських угідь), руйнування транспортних і іригаційних комунікацій.

Великі, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найбільш часто затоплення узбереж зустрічається в країнах Північно-Західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування нерідко викликаються не тільки морськими хвилями, які сягають 3-4 і більше метрів висоти, але і великими повенями, пов'язаними з виходом річок з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів по ширині і сотень - по довжині. [1]

Великі лиха людства пов'язані з цунамі - величезними хвилями, викликаними підводними землетрусами. Висота цих хвиль досягає 20 м. Хвилі все змітають на своєму шляху і затоплюють великі території. Найбільш часті і руйнівні цунамі виникають у східних узбереж Тихого океану.

Найбільш велике цунамі спостерігалося в Чилі 22 травня 1960 р. Від хвиль постраждали сусіднє узбережжі і ряд міст (Анкуд, Корраль, Мецін, Сааведра та ін.) При цьому загинуло 909 осіб і пропало без вісті 834 особи. Водяний вал перетнув Тихий океан і обрушився на узбережжя Японії, де затонули сотні судів, були змиті тисячі будинків і загинуло 120 чоловік. Всього ж від цього цунамі загинуло 2000 чоловік.

Часто цунамі повторюються в межах життя одного-двох поколінь. Наприклад, цунамі, що виникло біля берегів Хонсю, валом води висотою до 20 м обрушилося на місто Сінкріка, яке було частково зруйноване, і загинуло 3000 чоловік. Тут же в 1896 р. було ще більш руйнівне цунамі (висота води до 24 м), коли загинуло 24 тис. чоловік. Як видно з вищевикладеного, уроки історії часто не враховуються.

Постійна загроза катастроф від цунамі існує в районах багатьох великих міст. Одним з таких міст є Лісабон (Португалія), де в 1775 р. від спільної дії землетруси і цунамі місто було зруйноване і загинуло близько 15 тис. чоловік.

У числі небезпечних районів, схильних до впливу цунамі, крім Японії, знаходяться Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра), де в 1833 р. потонуло близько 36 тис. чоловік (землетрус під час виверження вулкана Кракатау і цунамі), а також узбережжя Середземного моря у Греції та Туреччині.

Ефективне застосування інженерних заходів: регулювання стоку, його затримання і відведення за допомогою штучних споруд. Йдеться насамперед про водосховища, акумулюючих максимальний стік. Наприклад, на річці Міссурі (США) створено каскад водосховищ з більш ніж 100 водосховищ. У цілому в США яким запобігли за допомогою водосховищ збиток за всі роки їхнього існування склав 92 млрд. доларів.

Ефективність регулювання стоку водосховищ велика. Однак їх створення призводить і до несприятливих ефектів: затоплення цінних земель в долинах річок, погіршення екологічного стану води в річці через зменшення проточності. На думку багатьох фахівців, більш ефективні системи обвалування. У Китаї, наприклад, загальна довжина дамб складає 170 тис. км. [7]

У Голландії дамби захищають території, відвойовані у моря. У 1953 році катастрофічне нагінні повені призвело до затоплення майже 25% території країни і загибелі 2 тисяч осіб. Після цієї події був здійснений проект "Дельта": побудовані дамби з вільним водообміном, 3 штучних острова, 66 бетонних підвалин, системи рухливих воріт (які закриваються під час сильних штормів).

Для захисту Санкт-Петербурга впоперек Фінської затоки побудована 25-кілометрова дамба, покликана запобігти щорічно повторюваній повені. Але в результаті сталося погіршення водообміну і якості води затоки.

Поряд з інженерними заходами необхідно вдосконалювати організаційно-психологічні підходи, що особливо важливо у зв'язку з можливістю паводків великої сили, які трапляються, хоч і вкрай рідко.

Ще один найважливіший шлях регулювання стоку й запобігання повеней - ландшафтно-меліоративні заходи. Необхідно обмежити або повністю заборонити ті види господарської діяльності, які сприяють посиленню повеней. Мова йде про збереження лісів на водозборі, заборону будівництва мостів, дорожніх насипів та інших споруд у поймі, бо всі вони сприяють затриманню потоків води та піднімають її рівень. Необхідно використовувати контурно-ландшафтну систему полів, створювати тераси на схилах.

З іншого боку, на ділянках, що піддаються повеням, слід обмежувати ті види діяльності, які зазнають особливо великої шкоди від цього вида стихійних лих. У багатьох штатах США заборонено будівництво житлових будинків в районах, схильних паводків 10% -ної повторюваності. У м. Рапід (штат Південна Дакота) після повені в 1982 році вся зона, що зазнала затоплення, була віддана під парки, з неї винесено всі житлові та комерційні споруди. Зонування території у відповідності з характером паводків дозволяє вибирати більш правильні рішення при розміщенні видів діяльності. Для цих же цілей складаються карти страхування від повені.

В даний час в США на управління господарським використанням заплав виділяється близько 10% коштів, спрямованих державою на боротьбу з повенями. Така діяльність забезпечена Законом про захист водозборів і боротьби з повенями (прийнятий в 1954 році), Єдиною національною програмою господарського освоєння територій, схильних до впливу вод (1968 р.), Національною програмою по страхуванню від повеней, Законом про захист від наслідків повеней.

Період розвитку і протікання повеней коливається від декількох днів на малих водозборах до 1-2 місяців на великих річках. Але інтенсивність процесу залежить часто від інших явищ, спостерігаєтся протягом півроку до повені. Це особливо характерно для водозаборів з тривалим зимовим періодом і великими запасами снігового покриву. Танення снігового покриву може відбуватися за певних синоптичних умов вельми швидко. Якщо до того ж ґрунт до цього часу залишається мерзлий, то інфільтрація відсутня і вся тала вода спрямовується по руслу річки. Формуються інтенсивні весняні повені. Інтенсивні і тривалі повені характерні для Волги, Дніпра, Обі, Єнісею і багатьох інших річок помірного поясу. [3]

Але найбільш інтенсивні повені відбуваються внаслідок мусонних дощів (Східна, Південно-Східна і Південна Азія) і зенітальних дощів (екваторіальний пояс). Повені цього типу менш тривалі, але більш інтенсивні.

Важливу роль у зменшенні збитків від повеней грає прогноз паводку. Для цього використовують дані гідропостів і гідрометеорологічних обсерваторій. [1]

2.5 Урагани, смерчі, торнадо

Основними районами, які зазнають дії тропічних циклонів, ураганів, є країни Південної та Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Японія, Китай, В'єтнам і т.д.), Центральна Америка, Мадагаскар і північно-східні райони Австралії. Тут спостерігаються особливо великі руйнування і жертви, площі спустошення досягають декількох сотень квадратних кілометрів, а діаметри тропічних циклонів - 960 км. При цьому відбуваються затоплення узбереж морів, повені за рахунок розливу річок, ураганні вітри (їх швидкості можуть досягати 250 км на годину) зносять усе на своєму шляху.

Тропічні урагани - досить часте явище. Вони відбуваються щорічно. Тільки над Атлантикою зароджується близько 110 тропічних ураганів, з яких 10 мають величезну силу. Тривалість їх від декількох годин до 3 тижнів.

Найбільшим за кількістю жертв був ураган в 1970 р. на узбережжі Бенгальської затоки в Бангладеш. Від цього урагану загинуло 265,7 тис осіб. Матеріальний збиток від тропічних ураганів досягає десятків і сотень мільйонів доларів. У США величезні матеріальні втрати понесли від ураганів "Бетсі" (1965 р.) і "Камілла" (1969 р.). В обох випадках вони склали 1 млрд.400 млн. доларів, а найбільший збиток в 3 млрд. доларів був нанесений ураганом "Агнес" в 1972 р. (США), коли менш ніж за добу водою була покрита площа 92 тис. кв.км (випало 28 см опадів) та загинуло 118 чоловік.

Незважаючи на наявний історичний досвід, в місцях небезпечних і схильних до впливу циклонів, ураганів знаходиться досить велика кількість міст та інших населених пунктів, ведеться активна господарська діяльність (США, Бангладеш, Індія та ін.) Матеріальний збиток зазвичай значно вище в промислово розвинених країнах. Наприклад, у США кожен 12-й ураган, що досягає берегів країни, завдає збиток близько 1 млн. доларів, і гине близько 100 осіб. За перші шість десятиліть поточного сторіччя США втратили від ураганів 5 млрд. доларів. Тільки в 70-ті роки загальний річний збиток від тайфунів у Японії склав 70 млн. доларів, а від ураганів у США - 500 млн. доларів. [5]

Великі руйнування виробляють мало масштабні вихрі, які мають у діаметрі розміри від декількох десятків до декількох сотень метрів: смерчі над морем, тромби і торнадо над сушею. Вони являють собою стовпи (нагадують хоботи слонів) обертового повітря з великою підйомною силою. Швидкість вітру в них досягає 50-100 м / сек, причому в торнадо (так іменуються вихори в Північній Америці) - досягають навіть 200 м / сек. Це найбільші швидкості вітру в приземних умов.

На відміну від циклонів і тайфунів мало масштабні вихри існують більш короткий час - від декількох хвилин до декількох годин. За цей час вони переміщаються зі швидкістю 10 - 15 м / сек. відстань від кількох кілометрів до сотень кілометрів. Через малу площу і непостійності траєкторії прогноз вихорів ускладнений. [6]

Велика швидкість вітру в вихорах обумовлює великі руйнування. Ефект руйнування посилюється пониженням атмосферного тиску в центрі вихору до декількох десятків мілібар, що призводить буквально до вибуху будівель, що потрапляють в центр вихору. У стовпі вихору виникає сильна підйомна сила, захоплююча вгору не тільки дрібні предмети, але і тварин, людей, будівельні конструкції. З будинків часто зриваються дахи. Предмети, підняті вгору, можуть переноситися на десятки, сотні метрів, а дрібні - десятки, сотні й тисячі кілометрів. Їх падіння з неба в колишні часи викликало забобонний страх. На початку XIX століття в Данії протягом 20 хвилин з неба сипалися морські раки. Жителі багатьох країн не раз спостерігали падіння з неба риб, монет, жаб, зерна. Тромби і торнадо можуть висмоктати на деякий час воду невеликої річки.

Вихри виникають найчастіше на рівнинах навесні і на початку літа в районах, де існують великі термічні контрасти. Такі умови нерідко складаються на Великих рівнинах Північної Америки (особливо в штатах Канзас, Оклахома, Небраска), в меншій мірі - Східно-Європейській рівнині. Найбільша катастрофа в США, пов'язана з торнадо, сталася 19 лютого 1984 року. У цей день території країни було зафіксовано близько 60 торнадо. Загинуло 1200 осіб, матеріальний збиток склав 35 мільйонів доларів. У середньому за рік в США трапляється 100-150 торнадо. (Додаток 9)

Імовірність зустрічі з торнадо в розрахунку на квадратну милю смуги їх дії дорівнює лише 1% у сторіччя, що пов'язане з невеликою площею дії явища. [3]

2.6 Лавини

Лавина - рух великої маси снігу вниз по схилу. (Додаток 10) Виникає втому випадку, коли навантаження снігу на схилі перевищує його міцність. Виникненню лавини сприяє велика потужність снігу (крутизна схилів найчастіше буває рівною 30-45°, так як на більш крутих схилах сніг погано затримується і зазвичай не накопичується), шаруватість сніжної маси, наявність в нижній частині шару крихкого, перекрісталлізірованного снігу, сильний дощ.

Швидкість руху лавин - від 5-30 м / сек при мокрих лавинах, до 20-70 м / сек при пилових лавинах.

Лавини сходять здебільшого високо в горах, внаслідок чого більшість з них виявляється непоміченим. Лавинна небезпека виникає і аналізується зазвичай тоді, коли лавини трапляються в зонах господарської діяльності людини і в рекреаційних районах. Найбільш відомі лавини західних схилах Кордильєр (особливо в Каскадних горах), в Альпах, Кавказі, західних схилах Скандинавських гір (Норвегія).

Небезпеки, пов'язані з лавинами, можна згрупувати наступним чином:

поховання будинків і їх мешканців в гірських селищах;

потрапляння в лавину туристів (лижники, альпіністи та ін.), які нерідко самі провокують сходження лавин: багато лавин починаються від механічного впливу, крику, пострілу, що стають свого роду пусковим механізмом, розряджається накопичену енергію стихії;

руйнування мостів, підприємств, ліній електропередач, доріг та ін.

Для запобігання лавинної небезпеки необхідно, по-перше, не використовувати лавинонебезпечні райони для заселення, будівництва, в рекреаційних цілях. Однак не завжди можна точно визначити, які райони лавинонебезпечні, а які ні. Іноді лавини сходять в районах, які до цього вважалися вільними від них. По-друге, застосовуються різні інженерно-технічні споруди для снігоутримання, гальмування снігу, для відводу лавин у бік від ділянки, що захищається, поділ лавини на кілька потоків, що різко зменшує силу удару. По-третє, приймаються меліоративні заходи типу посадок лісу (він зменшує можливість формування лавин в межах лавинозбірного басейну). По-четверте, проводять вибухи, що викликають сходження сніжної лавини в той момент, коли маса снігу ще невелика. [6]

Розділ ІІІ. Природні стихійні лиха, що завдають шкоди сільському господарству

Сільськогосподарські угіддя займають приблизно третину суші, і тому майже будь-який вид природних стихійних лих так чи інакше впливає на них. Але все ж особлива роль належить явищам, які безпосередньо впливають на сільськогосподарські культури. До них відносяться посухи, градобиття, заморозки. [1]

3.1 Посухи

Засуха - це тривалий і значний недолік атмосферних опадів порівняно з нормою для даного регіону, в результаті чого вичерпуються запаси вологи в ґрунті і створюються несприятливі умови для нормального розвитку рослин. (Додаток 11) Для природної рослинності посуха представляє меншу загрозу, оскільки в ході тривалої еволюції рослини пристосовуються до природної динаміки. Сільськогосподарські культури володіють меншими пристосувальними можливостями і різко знижують урожай під час посух. Ураження сільськогосподарських рослин залежить не тільки від ступеня відхилення погодних умов від норми, але і від характеру і способів ведення сільськогосподарського виробництва: набору сортів культур, застосовуваної агротехніки, кількості використовуваних добрив і ін.

Розрізняють атмосферну посуху (стан атмосфери з дефіцитом опадів, високою температурою і зниженою вологістю) і ґрунтову посуху, тобто висушення ґрунту, що наступає як наслідок атмосферної посухи. Атмосферна посуха є наслідком процесів атмосферної циркуляції, а ґрунтова посуха - результат атмосферної посухи, але у великій мірі залежить і від характеру ґрунту, розташування, застосовуваних агротехнічних прийомів і виду сільськогосподарської культури. [5]

Одним з найдавніших способів подолання наслідків засухи і забезпечення сталих врожаїв сільськогосподарських культур є зрошення. В кінці XX століття, у зв'язку із зростанням технічних і економічних можливостей, площа зрошуваних земель різко зросла, досягнувши у 1970 р.188 млн. га, в 1980 - 236 млн. га, в 1990 - 259 млн. га. За прогнозами, зростання площ зрошуваних земель скоро припиниться, так як вже досягнуть границі еколого-економічної рентабельності зрошення: поряд зі зростанням доходів від збільшення врожайності зрошуваних культур, виникло багато проблем екологічного характеру - вторинне засолення, слитизація і дегуміфікація ґрунтів, іригаційна ерозія.

Найбільш надійними і бездоганними в екологічному відношенні є інші методи подолання наслідків атмосферної посухи: ландшафтна меліорація (створення лісових смуг, застосування лаштунків для накопичення вологи, мульчування тощо), використання систем землеробства, пристосованих до посушливих умов (безвідвальна оранка, комбіновані посіви сільськогосподарських культур, ландшафтно-контурне землеробство, виведення посухостійких сортів рослин і т.д.).

Для підтримки виробників сільськогосподарської продукції введено страхування врожаю від засухи. [3]

3.2 Град

Інше лихо, яке приносить великої шкоди сільському господарству, - градобій. (Додаток 11) Особливо сильно страждають від граду виноградники, плодові та овочеві культури. Характерно, що навіть при наявності прогнозу випадання граду збитків важко запобігти.

Град зазвичай пов'язаний з потужними купчасто-дощовими хмарами. Найбільшою повторюваністю і інтенсивністю випадання граду відрізняються Скелясті гори і Великі рівнини в США, Передкавказзя, Закавказзя, багато тропічних районів. Для боротьби з градом застосовують засів хмар йодистим сріблом, що викликає випадання опадів із хмар ще до того, як в них утворюються великі градини. [1]

3.3 Заморозки

Одним з найпоширеніших несприятливих погодних явищ є заморозки. (Додаток 11) Під ними розуміється зниження температури повітря та/або ґрунту вночі нижче нуля градусів в той період, коли середні добові температури позитивні. Розрізняють весняні й осінні заморозки. Весняні заморозки впливають на рослини в той момент, коли останні вже пристосувалися до досить високих температур. Тому дія заморозків (зазвичай при температурі від 0° С до-10° С) набагато небезпечніше, ніж низьких температур взимку.

Заморозки пов'язані з певними погодними умовами (ясна тиха ніч - радіаційні заморозки, прихід холодної маси повітря - адвективні заморозки) і місцем розташування - частіше заморозки спостерігаються в зниженнях рельєфу, особливо в замкнутих. Заморозкам сприяють ґрунти, що мають погану теплопровідність: заболочені ділянки, піщані ґрунти. [4]

Існують досить ефективні методи прогнозу заморозків. Однак наявність прогнозу ще не гарантує захист сільськогосподарської культури. Знаючи про замороження, необхідно вибрати методи, що дозволяють не допустити значного пониження температури. До них відносяться: укриття рослин плівками, картоном і т.д. (можна використовувати насамперед для захисту овочевих культур); створення димової завіси (вона перешкоджає радіаційному випромінюванню ґрунту); обігрів ділянок за допомогою багать, нафтових пальників і іншими способами.

Але найбільш дієвим і одночасно дешевим способом запобігання заморозків є вибір місця для вирощування відповідної культури: природа рослини і умови мікроклімату повинні бути пристосовані один для одного. [1]

Висновок

Проаналізувавши низку літературних джерел можна сказати, що виникненню природних несприятливих екологічних ситуацій повність запобігти ніяк не вдасться, адже людина ще не навчилася контролювати стихії. Але уникнути численних людських жертв все таки можна за рахунок створення систем захисту та своєчасному реагуванні на завчасні попередження про небезпеку. Також не слід забувати уроки минулого та створювати поблизу діючих вулканів та в сейсмічно активних зонах нові міста, що часто посилює негативні наслідки від природних стихій.

До захисту від природних стихій можна віднести ряд заходів:

· створення спеціальних служб, зокрема, Міністерства надзвичайних ситуацій тощо;

· інженерно-технічні заходи, наприклад: зміцнення будівель, формування русел течії лави вулканів тощо;

· прогнозування стихійних лих шляхом вивчення закономірностей виникнення землетрусів, виверження вулканів, ураганів, цунамі тощо;

· психологічна підготовка населення, навчання людей поведінки в екстремальних ситуаціях тощо;

· страхування від збитків, адже не меншою небезпекою являється залишитись людям без засобів існування, наприклад, без даху, їжі, господарства тощо.

Список використаної літератури