Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В сучасному світі існує дуже гостра проблема охорони навколишнього природного середовища. Ця проблема носить глобальний характер, тому що наслідки науково-технічної революції вносять нові зміни в розвитку життя на Землі. Ці зміни не характерні для природного середовища, вони дуже сильно впливають на життя і розвиток живих організмів. Вони носять антропогенний характер.

Тому важливим етапом в охороні навколишнього природного середовища є створення природно-заповідного фонду як світу, так і України, до якого входять 11 різноманітних категорій об'єктів, які мають дуже важливе значення. За даними на 2007 рік площа природно-заповідного фонду складає 4,7 % від загальної площі території України.

Одна з цих категорій - природні заповідники - ділянки суші та водного простору, природні комплекси і об'єкти яких мають особливу природоохоронну, рекреаційну, естетичну і інші цінності. Вони створюються з метою збереження природного різноманіття рослинного і тваринного світу, підтриманням загального екологічного балансу. В Україні налічується 17 природних заповідників, які мають загально державне значення. Ці території мають велику екологічну цінність.

Статус природно-заповідного фонду, режим охорони та функціонування визначений згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і поки що єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета - збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Основи створення і загальні принципи функціонування територій і об'єктів ПЗФ

природний заповідний фонд

Цінні природні комплекси і об'єкти в сукупності представляють собою природно-заповідний фонд (ПЗФ) України.

Природно-заповідний фонд - це ділянки суші та водного простору, природні комплекси і об'єкти яких мають особливу природоохоронну, рекреаційну, естетичну і інші цінності, виділяються з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтриманням загального екологічного балансу і забезпечення фонового екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання і складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Заданими Державної служби заповідної справи Мінекоресурсів України національна мережа ПЗФ станом на 01.01.2004р. налічувала 7120 територій та об'єктів загальною площею близько 2738,1 тис. га, що складало 4,5 % від загальної площі території України

Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991р.) особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси для збереження сприятливого екологічного стану, запобігання та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Закон України „Про природний заповідний фонд України” введено в дію Постановою ВР №2457-12 від 16.06.92, ВВР 1992, № 34, ст. 503.

Цей закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів [1].

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів що перебувають під особливою охороною.

Завданням законодавства України при природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюється Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, цим законом і іншими актами законодавства України.

Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему. Вона включає території та об'єкти: природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій .

Класифікація об'єкта ПЗФ, їх функції, сучасний стан, та функціонування на території України

До природно-заповідного фонду відносять території і об'єкти природного і антропогенного походження. До природних територій і об'єктів відносять:

- природні заповідники;

- біосферні заповідники;

- національні природні паки;

- регіональні ландшафтні парки;

- заказники;

- заповідні урочища;

- пам'ятники природи.

До територій і об'єктів антропогенного походження відносять:

- ботанічні сади;

- дендрологічні парки;

- зоологічні парки;

- парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

Режим функціонування територій і об'єктів ПЗФ встановлюється відповідно до положень закону України про ПЗФ.

Кожна категорія має свої певні особливості і регулюється окремими статтями закону

Природні заповідники -- природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки [3].

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються біосферним заповідникам.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. Заказники є природними територіями, що оголошуються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їхніх окремих компонентів.

Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні [4].

Пам'ятки природи. Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою їх збереження у природному стані. Оголошення пам'яток природи проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. Пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідні урочища. Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам [1].

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого [3].

Загальні положення про природні заповідники

Природний заповідник «Єланецький степ» -- природоохоронна територія в Миколаївській області. Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і, поки що, єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні.

Згідно з фізико-географічним районуванням заповідник знаходиться у межах Дністровсько-Дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози), що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії - лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30 - 40° і більше. Саме завдяки значному ерозійному почленуванню, заповідник суттєво відрізняється від суміжних територій, що зазнали суттєвого антропогенного пресу. Специфічною особливістю рельєфу "Єланецького степу" є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку 20 століття. Привододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар'єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами є леси, а на схилах балок - вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, великі брили яких надають усьому ландшафту особливої своєрідності.

Клімат на території заповідника помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря становить +8,4°С, середня температура січня - -4-5°С, а липня - +21-22°С. Максимальна температура повітря (липень) сягає +38°С, мінімальна (січень) - -23°С. Середня тривалість безморозного періоду на ґрунті становить 150-160, а у повітрі - 170-185 діб. Вегетаційний період триває 215-220 діб. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів становить 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні-липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте, завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв), тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія заповідника відзначається значним ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративні заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та лучно-степові види. Із несудинних рослин у заповіднику зареєстровано зростання 5 видів мохоподібних, 29 - водоростей, 14 - лишайників. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесено 17 видів рослин (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо), 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова і ін.). Ендемічних рослин на території заповідника нараховується 33 види, частина з яких (астрагал одеський, зіновать Скробічевського, гвоздика прибузька та ін.) є вузькими ендемами вапнякового субкомплексу та гранітних відшарувань середнього Побужжя.

У складі флори заповідника зареєстровано також багато регіонально-рідкісних видів, які підлягають особливій охороні у межах Миколаївської області.

Незважаючи на значну господарську освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, його тваринний світ зберіг головні зональні риси. На території заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10%) є рідкісними або регіонально рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (ктир гігантський, 16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова, джмелі моховий, лезус, вірменський, глинистий і яскравий, 32 види метеликів і ін.), а до Європейського червоного переліку занесено 8 видів безхребетних (зокрема, сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова, плавунець широкий, "явка медична тощо). Близько 40% безхребетних становлять мешканці степу, а решту - різних деревно-чагарникових угруповань, лук, а також види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах - природних запилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику видів хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 - плазунів, 142 - птахів, 22 - ссавців. З них 20 видів включено до "червоних" переліків різного рівня (полози чотирисмугий та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо). Цікавою особливістю є значна щільність популяції полоза чотирисмугого, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок.

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекан лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші, трапляються сиворакша, кам'янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик.

Серед ссавців переважають дрібні гризуни. Байбак тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились мешкати у вольєрі, звідки цих звірів було випущено у степ на початку 80-х років). З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічаються ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

Загалом на території заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європйського червоного списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

Висновки

Людство є складовою частиною біоти Землі, яке в наслідок технічного прогресу вносить значні зміни в природне середовище. Ці зміни, в кінцевому підсумку, можуть стати і стали небезпечними не тільки для природного середовища а і для людини, як складової її частини.

Тому людство, порівняно недавно, почало уділяти цьому питанню дуже важливе значення.

Один із результатів створення природно-заповідного фонду, для збереження в природному стані ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтриманням загального екологічного балансу і забезпечення фонового екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ", безумовно, має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності - головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, реакліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

В заповіднику створена одна екологічна стежка довжиною 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Література

1. З. Гординська - Заповідники і національні природні парки України/Київ “Вища школа”, 1999, С. 186-193;

2 . Конспекти лекцій з предмету “Заповідна справа” студента ІІІ курсу еколого-економічного факультету ОДЕКУ;

3. http://ua.textreferat.com/referat-1048-2.html

4. http://www.menr.gov.ua/

5. http://www.ukr-tur.narod.ru/

6. http://www.natur.org.ua/

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/Єланецький_степ

Размещено на Allbest.ru