Управління оборотним капіталом підприємства

Слід зазначити, що вивільнення оборотних коштів залежить від зменшення потреби підприємства в них, і наведені розрахунки це підтверджують.

Таким чином, можна зробити висновок, що особливістю роботи підприємства є висока частка дебіторської заборгованості, незавершеного виробництва та готової продукції та відносно великий показник тривалості одного обороту оборотних коштів. При проведенні кількісного та якісного аналізу використання оборотних коштів виявлено, що величина оборотних коштів у 2007 році порівняно з 2005 роком зросла на 3753,5 тис. грн., питомі витрати оборотних коштів стосовно реалізованої продукції у 2007 році порівняно з 2006 роком скоротилися на 11,6 коп., збільшилася оборотність оборотних коштів та зменшився період одного обороту. Унаслідок цього відбулося вивільнення у загальній сумі 5078,03 тис. грн. Стосовно оборотності оборотних коштів, то підприємству необхідно підвищити цей показник, що може бути досягнуто за рахунок використання наступних чинників: випереджального темпу росту обсягів продажів порівняно з темпом росту оборотних коштів; удосконалення системи постачання й збуту; зниження матеріалоємності продукції; скорочення тривалості виробничого циклу підвищення якості продукції і її конкурентноздатності.

3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Структурно-функціональна модель формування комплексної програми управління оборотним капіталом

Для вирішення конкретної проблеми менеджерами розробляється відповідна програма, під якою розуміється певний комплекс дій для досягнення конкретного результату або поставленої мети. Процес прийняття комплексної програми управління оборотним капіталом розпочинається з оцінки поточного фінансового стану суб'єкта господарювання. Така програма формується на основі результатів, висновків та рекомендацій, отриманих після кожного етапу процесу управління оборотним капіталом.

Однією із задач даної роботи є розробка методичного підходу до визначення програми управління оборотним капіталом підприємства з використанням структурно-функціональної моделі, яка дозволяє як формалізувати послідовність системи розрахунків так і спостерігати за проміжними результатами. Застосування структурно-функціональної моделі надає можливість врахувати всі часткові показники, які характеризують окремі напрямки фінансової діяльності, наочно ілюструвати порядок дій при формуванні комплексної програми управління оборотним капіталом підприємства.

Подібні комплексні обстеження підприємств завжди є складними та суттєво відрізняються час від часу поставленими завданнями. Для рішення подібних завдань моделювання складних систем існують широко відомі методології й стандарти. До таких стандартів ставляться методології сімейства IDEF.

Моделювання за стандартами IDEF різних аспектів діяльності дозволяє формально виявити й зібрати вимоги до проектованої системи, а потім вести розробку системи, що задовольняє цим вимогам. Стандарт IDEF0 дозволяє моделювати системні функції (роботи, дії, операції, процеси), функціональні зв'язки й дані (інформацію й об'єкти), які і забезпечують інтеграцію системних комплексів. Розроблені моделі являють собою повноцінний і взаємозалежний опис діяльності підприємства або функціонування системи.

Процес моделювання починається з формування контекстної діаграми - основного функціонального блоку, який характеризує загальну мету моделювання (рис. 3.1). У даному випадку такий блок має назву "Організувати процес управління оборотним капіталом", результатом якого є комплексна програма управління оборотним капіталом.

Рисунок 3.1 - Контекстна діаграма моделі в стандарті IDEF0

Наступним етапом є декомпозиція основного блоку, тобто виділення основних етапів (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Декомпозиція контекстної діаграми

Реалізація даного процесу складається з побудови послідовних етапів:

1. Сформулювати стратегічні цілі підприємства.

2. Проаналізувати фінансовий стан підприємства.

3. Вибрати стратегію управління-фінансування оборотного капіталу.

4. Оцінити ефективність використання оборотного капіталу.

5. Змоделювати прогноз потреби підприємства в оборотному капіталі.

6. Сформулювати комплексну програму управління оборотним капіталом.

Перший етап щодо визначення стратегічних цілей підприємства займає першочергове значення, оскільки формулювання конкретної мети роботи підприємства дозволить більш правильно визначити стратегію фінансування оборотного капіталу. Так, для підприємства основними стратегічними цілями можуть бути: максимізація прибутку підприємства; забезпечення інвестиційної привабливості підприємств; забезпечення фінансової стійкості підприємства; інвестування власних засобів у розширення масштабу виробництва.

На цьому етапі визначається вплив ендогенних та екзогенних факторів.

До ендогенних параметрів віднесемо показники фінансового стану підприємства, що включають відносні фінансові показники (ліквідності, структури капіталу, ділової активності, рентабельності); оцінну вартість майна підприємства та абсолютних фінансових показників (чистий прибуток, оборотні активи, сальдо балансу, амортизаційні відрахування, величина дебіторської та кредиторської заборгованості, величина податкових платежів).

До екзогенних параметрів належить сформована кон'юнктура ринку, основні закони держави, система оподаткування підприємства, зовнішні джерела фінансування, інформаційні зв'язки підприємства.

Наступним етапом процесу є виконання аналізу фінансового стану підприємства. Сутність даного етапу полягає у формуванні звіту про фінансовий стан підприємства. Фінансовий аналіз спрямований на розуміння взаємозв'язку між управлінськими рішеннями та фінансовими результатами роботи підприємства.

На основі фінансового аналізу та визначення стратегічних цілей підприємства, можна сформулювати стратегію управління - фінансування оборотного капіталу. Фінансовий аналітик обирає ту стратегію фінансування, яка на його думку, буде оптимальніша для роботи та забезпечить очікуваний результат і зведе майбутній ризик до мінімуму.

Оскільки моделювання стосується формування комплексної програми управління оборотним капіталом, то необхідно провести детальний аналіз ефективності використання оборотного капіталу, як і називається наступний етап "Оцінити ефективність використання оборотних коштів". Для детального аналізу пропонується здійснити декомпозицію даного функціонального блоку (рис. 3.3).

На основі, фінансової звітності підприємства здійснюється аналіз ефективності використання оборотних коштів. Розраховуються показники: коефіцієнти оборотності оборотних коштів та його елементів, тривалість одного обороту, капіталомісткість товарної продукції по оборотних коштах, рентабельність оборотних коштів. Далі виявляються проблемні питання щодо використання оборотних коштів, недоліки в управлінні ними та формулюються висновки та рекомендації з усунення визначених проблем.

Після проведення аналізу ефективності використання оборотних коштів сформульовані висновки та рекомендації направляються на здійснення наступного етапу "Змоделювати прогноз потреби підприємства в оборотному капіталі". На рис. 3.4 представлено процес функціонування цього етапу.

Основна увага при плануванні величини оборотного капіталу зосереджується на встановленні оптимальної потреби підприємства у матеріалізованих формах оборотного капіталу.

Планування величини оборотного капіталу допоможе підприємству визначити свої витрати на фінансування оборотного капіталу з мінімальними відхиленнями, оскільки перебільшена часом величина оборотного капіталу потім перетворюється на товари на складах, які не реалізуються, тобто відбувається омертвіння капіталу та зниження прибутку підприємства.

Рисунок 3.3 - Декомпозиція блоку "Оцінити ефективність використання оборотних коштів"

Рисунок 3.4 - Декомпозиція блоку "Змоделювати прогноз потреби підприємства в оборотному капіталі"

Тому планування величини оборотного капіталу забезпечить раціональне використання коштів підприємства, фінансуючи різні направлення його діяльності.

На величину оборотного капіталу впливає низка факторів. У запропонованій моделі прогнозу використовувались наступні фактори: обсяг виробництва; коефіцієнт оборотності; індекс інфляції; індекс цін.

Вибір таких факторів зумовлений найбільшим їхнім впливом на величину оборотного капіталу. Залежність оборотного капіталу від обсягу виробництва очевидна: чим більше обсяг виробництва, тим більший оборотний капітал. При аналізі використання оборотного капіталу значна увага приділяється аналізу коефіцієнту оборотності, тобто скільки разів за звітний період здійснюється основний цикл виробництва та кругообігу. Індекс цін впливає на ціни товарно-матеріальних цінностей, відповідно на оборотний капітал.

Отже, останній функціональний блок "Сформулювати комплексну програму управління оборотним капіталом" базується на використанні "вихідної інформації" з конкретних блоків:

- висновки та рекомендації з блоку "Оцінити ефективність використання оборотного капіталу";

- модель прогнозу величини оборотного капіталу з блоку "Змоделювати прогноз потреби підприємства в оборотному капіталі".

Таким чином, розроблена IDEF0 модель розкрила детально процес визначення програми управління оборотним капіталом, врахувавши усі фактори впливу та відокремлюючи основні етапи моделювання.

3.2 Планування потреби підприємства в оборотному капіталі

Останнім часом у наукових роботах почали розроблятися та розглядатися нові методи фінансового планування, придатні для сучасних економічних умов. Перш за все це роботи, присвячені теоретичним засадам фінансового планування на підприємстві.

Так, у роботах О.Терещенко, Т.Бень та С.Довбні обґрунтовуються основні принципи фінансового планування на підприємстві [9]. І.Мойсеєнко, у своїй статті, розглядає значення фінансового планування, фактори, що заважають його застосуванню на діючих підприємствах та пропонує шляхи вдосконалення механізму фінансового планування на вітчизняних підприємствах [69]. Пащенко І.Л. доводить необхідність розробки при плануванні попереднього прогнозу, ґрунтуючись на продовженні минулих трендів і видів політики у майбутньому, що забезпечить керівника базовим прогнозом [72].

У більшості вищеназваних робіт основна увага зосереджена на теоретичному обґрунтуванні фінансового планування на підприємстві і майже приділяється уваги плануванню конкретних форм та видів фінансових ресурсів. Слід зазначити, що процес планування оборотного капіталу на рівні підприємства потребує не тільки вдосконалення, але й визначення нових пріоритетів в процесі планування, враховуючи, що його планування на сьогоднішній день не носить комплексного та систематичного характеру.

Процес планування оборотного капіталу є складовою частиною фінансового планування, де відбувається визначення майбутнього обсягу формування та використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення безперервного технологічного процесу. Основою планової діяльності виступає фінансовий план, який передбачає одночасно із виробленням фінансової стратегії підприємства на перспективу розроблення конкретних показників. Фінансові плани забезпечують зв'язок доходів і витрат виробництва на основі взаємоузгодження показників розвитку підприємства з його фінансовим забезпеченням. У процесі фінансового планування проводиться необхідний попередній контроль за формуванням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Фінансове планування дає можливість визначення життєздатності підприємства. Відповідно, основна мета фінансового планування - це забезпечення виробничого процесу відповідними як по обсягу, так і структурі фінансовими ресурсами.

У контексті фінансового планування оборотного капіталу доцільно визначити такі конкретні цілі планування оборотного капіталу:

- забезпечення формування достатнього обсягу оборотного капіталу підприємства на всіх етапах його кругообігу;

- забезпечення ефективності використання оборотного капіталу та прискорення його обігу;

- оптимізація структури джерел формування оборотного капіталу;

- забезпечення підвищення рівня рентабельності оборотного капіталу.

Варто зазначити, що основна увага фахівців при плануванні оборотного капіталу продовжує зосереджуватись на встановленні оптимальної потреби підприємства у матеріалізованих формах оборотного капіталу шляхом визначення норм та нормативів, тобто використання методу прямого розрахунку. Такий метод припускає розробку норм запасів для окремих найважливіших видів товарно-матеріальних цінностей, всіх елементів нормованих оборотних коштів і визначення нормативів у грошовому вираженні для кожного елемента оборотних коштів та у цілому по підприємству.

При такому підході планування руху оборотного капіталу обмежується лише на плануванні мінімально необхідної величини оборотного капіталу, не враховуючи при цьому показники ліквідності та платоспроможності підприємницької структури. Також, не приділяється належна увага питанню, якими джерелами формування можливо задовольнити оптимальну потребу в оборотному капіталі, використання норм та нормативів оборотних активів, придатне лише щодо поточного планування оборотного капіталу, тому що не враховуються стратегічні цілі підприємства, його розвиток та місце у ринковому середовищі.

В теперішніх умовах діють багато факторів, що обмежують фінансове планування на підприємствах. Одна з основних причин - це високий ступінь невизначеності, непередбачуваності на національному економічному ринку, пов'язаний із змінами в усіх сферах суспільного життя та відсутність ефективної нормативно-правової бази вітчизняного підприємництва. Крім того, невеликі фінансові можливості багатьох підприємств зумовили відмову керівників підприємства здійснювати серйозні фінансові розробки та залучати висококваліфікованих спеціалістів.

Серед факторів, що спричинили послаблення уваги до нормування оборотного капіталу, вчені-економісти виділяючи такі:

- відмова держави від фінансування приросту оборотних котів за рахунок залишку прибутку;

- зникнення зв'язку між кредитуванням матеріальних запасів і затрат та величиною нормативу обігових коштів;

- складна і дуже деталізована методика розрахунку потреби в обігових коштах стала не придатною для управління ресурсами підприємства [67].

Досвід багатьох розвинутих компаній промислових країн показує, що за сучасного ринку, з його жорстокою конкуренцією, планування фінансово-господарської діяльності є найважливішою умовою їх виживання, економічного зростання та процвітання. Саме воно дає змогу оптимально пов'язати наявні можливості підприємства щодо випуску продукції з попитом і пропозицією, що склалися на ринку [69].

Сучасний стан підприємств, де спостерігається розбалансованість їх фінансової системи та в свою чергу неплатоспроможність, можна виправити завдяки плануванню оборотного капіталу. Враховуючи те, що на сучасному етапі розвитку економіки має місце непередбачуваність, то основну увагу при фінансовому плануванні доцільно приділити оперативному та поточному плануванні. Одним із напрямків такого планування є планування ліквідності, платоспроможності, підприємницької структури на основі бюджету руху грошових надходжень та виплат. У вітчизняній практиці такий вид планування реалізується шляхом ведення платіжного календаря, що конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків [90].

Іншим способом планування ліквідності підприємства є планування робочого капіталу (чистого оборотного капіталу). Робочий капітал визначають як різницю між оборотним капіталом підприємства та його поточними зобов'язаннями. Він показує яка частина оборотного капіталу фінансується за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань. Планована величина чистого оборотного капіталу може бути встановлена на мінімальному та максимальному рівнях: мінімальну величину встановлюють на рівні не менше 10% обсягу оборотних активів, максимальна величина зумовлена принципом доцільності. Бюджет чистого оборотного капіталу базується на плануванні змін у складі короткострокових активів і пасивів, основна мета його полягає у прогнозуванні показників ліквідності. Тобто при умові достатньої ліквідності запасів і дебіторської заборгованості, наявність робочого капіталу характеризує його здатність виконати власні зобов'язання та можливості розширення операційної діяльності.

Вітчизняні підприємства на сучасному етапі розвитку майже зовсім не використовують нормування запасів матеріальних ресурсів. Це зумовлено низкою причин, серед яких можна виділити відсутність сталих умов діяльності підприємств як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі. Зміна цін, зміна умов постачання, зміна кон'юнктури ринку повинні вести відповідно до змін у асортименті та обсязі кінцевої продукції. Цього не можливо передбачити у встановленні норм та нормативів за методикою, яка пропонувалась постановою кабінету міністрів економіки України у 1994 році [4].

Тому необхідність визначення оптимального рівня оборотного капіталу є реальною і не викликає сумнівів. Проблема лише полягає в тому, яким чином це необхідно здійснювати.

У дипломному дослідженні пропонується підхід до здійснення перспективного прогнозування обсягу оборотного капіталу підприємства із застосуванням методу багатофакторного економіко-математичного моделювання, що базується на побудові економетричних моделей.

Багатофакторна лінійна регресійна модель існує в такому виді:

у = в₀ + в₁х₁ + в₂х₂ + …+ в_nх_р + (3.1)

де у - залежна змінна;

х₁, х₂,… х_р - незалежні змінні (або фактори);

в₀, в₁, … в_n - параметри моделі (константи), які потрібно оцінити;

- не спостережувана випадкова величина.

Узагальнена регресійна модель - це модель, яка дійсна для всієї генеральної сукупності. Невідомі параметри даної моделі є константами, а випадкова величина - не спостережувана, і ми можемо зробити тільки припущення відповідно до закону її розподілу. На відміну від узагальненої регресійної моделі, вибіркова модель будується для певної вибірки; невідомі параметри вибіркової моделі є випадковими величинами, математична надія яких рівняється параметрам узагальненої моделі (випадок класичної лінійної регресії), випадкові величини (помилки) можна оцінити, виходячи з вибіркових даних.

Для здійснення планування потреби підприємства в оборотному капіталі використовується вибіркова лінійна багатофакторна модель, яка має такий вид:

у = b₀ + b₁x₁ + …+ b_pх_р + (3.1)

де у - залежна змінна;

х₁, х₂,… х_р - незалежні змінні (або фактори);

b₀, b₁, b_p - оцінки невідомих параметрів узагальненої моделі;

- випадкова величина (помилка).

Процес побудови багатофакторної регресійної моделі складніше, ніж процес побудови простої лінійної регресії. Він складається з багатьох етапів. Серед них можна виділити такі:

- вибір та аналіз всіх можливих факторів, які впливають на процес (або показник), що вивчається;

- вимір та аналіз знайдених факторів;

- статистичний аналіз факторів;

- вибір методу й побудова регресійної багатофакторної моделі;

- оцінка невідомих параметрів регресійної моделі;

- перевірка моделі на адекватність;

- розрахунок основних характеристик і побудова інтервалів довіри;

- аналіз отриманих результатів, висновки.

Розглянемо детальніше кожний з етапів побудови й аналізу багатофакторної регресійної моделі.

Перший етап складається з вибору всіх можливих факторів, які впливають на досліджувані процеси або показники. На цьому етапі можуть знадобитися ради практиків, які працюють у галузі або на підприємстві, що вивчається, і т.п. На величину оборотного капіталу підприємства в цілому та на окремі їх елементи зокрема здійснює вплив велика кількість факторів, причому як зовнішніх, так і внутрішніх.

У процесі дослідження були визначені фактори, що здійснюють вплив на величину оборотного капіталу, а саме: обсяг виробництва; коефіцієнт оборотності оборотного капіталу; індекс цін; індекс інфляції.

За допомогою багатофакторного економіко-методичного моделювання отримана модель величини оборотного капіталу підприємства. Така методика дозволяє більш якісно та ґрунтовано визначати перспективну потребу підприємства в оборотному капіталі.

Після того, як безліч всіх факторів обкреслено, переходять до другого етапу - етапу кількісного аналізу відібраних факторів.

На етапі кількісного аналізу необхідно оцінити можливість кількісного вираження відібраних факторів, провести вимір або зібрати статистику для кількісних факторів. Якщо деякі фактори неможливо кількісно виразити, наприклад, імідж продукції, їх потрібно вилучити з наступного розгляду. З наступного розгляду вилучаються також фактори, по яких немає або недоступна статистика.

Після того, як всі фактори проаналізовані, подані в кількісному виді, у вигляді динамічних або варіаційних рядів, переходять до третього етапу математико-статистичного аналізу.

Вихідні дані наведені в табл. 3.1, вибірка з 20 спостережень. Оборотний капітал виступає в якості залежної змінної й у моделі буде мати позначення Y.

Таблиця 3.1 - Вихідні дані для побудови моделі

Рік	Квартал	Оборотний капітал, тис. грн.	Обсяг виробництва, тис. грн.	Коефіцієнт оборотності	Індекс інфляції	Індекс цін
2003	І	43387	29893	0,97	101,2	102,1
	11	43153	30124	0,97	101,2	104,3
	III	41652	30954	1,12	100	103,3
	IV	39237	33752	1,24	100,2	104,5
2004	І	39012	34875	1,30	99,2	99,3
	II	38985	34512	1,32	101,3	99,7
	III	36112	31012	1,32	101,3	96,7
	IV	34504	27473	1,36	101,7	99,4
2005	І	34150	25642	1,38	101,7	102,6
	II	33644	23695	1,39	100,8	104,5
	III	33852	26175	1,39	97,9	102,7
	IV	34058	28874	1,51	101,7	106,6
2006	І	34621	30573	1,55	100,4	101,8
	II	34309	31256	1,60	100,7	103,6
	ІІІ	35117	32902	1,65	101,1	104,3
	IV	35541	33074	1,77	102,2	109,7
2007	І	35912	33783	1,63	101,6	102,7
	ІІ	36136	34013	1,58	100,6	105,7
	III	36274	34576	1,51	100,2	106,7
	IV	36514	34723	1,46	101,2	109,4

Етап математико-статистичного аналізу є найважливішим підготовчим етапом для побудови професійної багатофакторної моделі. Це заключний етап формування необхідної інформаційної бази. На цьому етапі здійснюється найважливіша процедура багатофакторного аналізу - перевірка факторів на мультиколініарність. Для цього спочатку будується матриця коефіцієнтів парної кореляції, що є симетричною та має такий вид:

(3.3.)

де R - матриця кореляції;

; i = j = 1, k - коефіцієнт парної кореляції між i-м й j-м факторами;

- коефіцієнт парної кореляції між залежною змінною у та j-м фактором.

У дослідженні факторів на мультиколінеарність було виявлено відсутність мультиколінеарності, тобто зв'язку між незалежними факторами моделі не існує.

Потім аналізуються коефіцієнти парної кореляції між факторами. Якщо значення деяких з них близьке до 1, це вказує на щільний зв'язок між ними. Тоді один з факторів необхідно залишити, а іншої вилучити з наступного розгляду. Такий аналіз проводиться для кожної пари залежних між собою факторів. Результатом етапу статистичного аналізу є знаходження безлічі основних незалежних між собою факторів, які є базою для побудови регресійної моделі.

Метод побудови регресійної багатофакторної моделі неможливо відокремити від самої моделі. Інакше кажучи, саме обраний метод впливає на остаточний вид регресійної моделі.

Оцінка невідомих параметрів здійснюється в лінійних регресійних моделях методом найменших квадратів.

Після того, як параметри знайдені, проводиться перевірка моделей на адекватність за допомогою F-критерію Фішера, а також перевірка значимості знайдених параметрів по t-критерію Стьюдента. У даному випадку модель адекватна, що свідчить про правильний вибір незалежних факторів. Оскільки отримана модель адекватна, то можемо працювати далі: робити прогнозування, вивчати вплив окремих факторів на залежний показник, аналізувати й інтерпретувати отримані результати. Для того, щоб розглянути, як можна проінтерпретувати параметри регресійної моделі, повернемося до загальної моделі багатофакторного регресійного аналізу (3.1) і знайдемо математичне очікування обох частин. Виходячи з основних припущень, отримаємо:

E(y_i / x_1i , x_2i , …, x_рi) = в₀ + в₁х_1i + … + в_рх_рi, (3.4)

Рівняння (3.4) дає умовне математичне очікування y при фіксованих x.

Параметри в₀, в₁,…, в_р ще називають частковими коефіцієнтами регресії.

Кожний з них вимірює вплив відповідної змінної за умови, що всі інші залишаються без змін, тобто є константами.

В результаті дослідження була отримана наступна функція:

y = -1153,5 + 0,5х₁ - 13894,7х₂ + 282,5х₃ + 141,0х₄ (3.5)

де х₁ - обсяг виробництва;

х₂ - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу;

х₃ - індекс інфляції;

х₄ - індекс цін.

В процесі нормального розподілення даної досліджуваної величини "оборотний капітал" можна відзначити, що потреби підприємства на протязі 2003-2007 рр. були перебільшені, про що свідчать дані табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Динаміка фактичного та розрахованого оборотного капіталу

Рік	Квартал	Фактичний оборотний капітал, тис. грн.	Розрахований необхідний оборотний капітал, тис. грн.	Відхилення, тис. грн.
2003	І	43387,00	42158,16	1228,84
	II	43153,00	42574,77	578,23
	III	41652,00	40393,91	1258,09
	IV	39237,00	40243,92	-1006,92
2004	І	39012,00	38913,55	98,45
	II	38985,00	39117,71	-132,71
	III	36112,00	37079,21	-967,21
	IV	34504,00	35383,04	-879,04
2005	І	34150,00	34710,72	-560,72
	II	33644,00	33686,36	-42,36
	III	33852,00	33758,38	93,62
	IV	34058,00	34960,15	-902,15
2006	І	34621,00	34145,18	475,82
	II	34309,00	34104,15	204,85
	III	35117,00	34380,97	736,03
	IV	35541,00	33864,68	1676,32
2007	І	35912,00	34981,41	930,59
	II	36136,00	35922,47	213,53
	III	36274,00	37182,87	-908,87
	IV	36514,00	38608,38	-2094,38

Отже, з даних табл. 3.2 видно, що за весь період дослідження підприємство нераціонально інвестувало кошти в оборотний капітал. Саме вдале авансуванням коштів в оборотний капітал було здійснено у 2006 році, про що свідчить розраховане відхилення та високі фінансові результати від діяльності.

Наведений далі рис. 3.5 графічно показує розмір та динаміку відхилень фактичної та розрахованої величини оборотного капіталу.

Рисунок 3.5 - Динаміка відхилень фактичної та розрахованої величини оборотного капіталу

На нашу думку позитивне відхилення фактичного оборотного капіталу від необхідного оборотного капіталу характеризує наявність коштів у підприємства, що краще, ніж їх нестача. Але в тому й полягає необхідність планування величини оборотного капіталу, щоб звести ці відхилення до мінімуму і вільні кошти направити на інші цілі підприємства.

Для виявлення найбільш впливового фактору розрахуємо темпи приросту величини оборотного капіталу та незалежних змінних (табл. 3.3). Отже, залежність величини оборотного капіталу найбільшим чином обумовлена зміною величини обсягу виробництва. У 2007 році обсяг виробництва зріс на 97,84%, що призвело до збільшення величини оборотного капіталу на 116,82%.

Таблиця 3.3 - Приріст факторів, які впливають на величину оборотного капіталу

Показник	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік
Обсяг виробництва	115,77%	67,94%	89,62%	97,84%
Коефіцієнт оборотності	140,21%	102,21%	127,34%	82,49%
Індекс інфляції	101,17%	98,36%	102,25%	99,23%
Індекс цін	85,39%	107,38%	101,05%	101,70%
Оборотний капітал	88,89%	86,48%	98,02%	116,82%

Побудовані лінійні регресії оцінюють кореляційно-регресійну залежність між факторами й результуючим показником (величиною оборотного капіталу), а застосування методу екстраполяції дало можливість отримати прогнозні значення цього показника. Таким чином, дана методика створює підґрунтя для здійснення більш якісного та адекватного планування потреби підприємства в оборотному капіталі. Побудуємо модель прогнозних значень величини оборотного капіталу на 2007 рік поквартально, враховуючи лінійний тренд, але без врахування сезонних факторів, використовуючи процедуру згладжування по Холту. Отримані прогнозні величини наведені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4 - Прогнозна величина оборотного капіталу на 2007 рік поквартально

Рік	Квартал	Величина вихідного оборотного капіталу, тис. грн.	Величина прогнозного оборотного капіталу, тис. грн.
2007	І	35912,00	32158,33
	II	36136,00	31718,10
	III	36274,00	31277,86
	IV	36514,00	30837,62

Слід зазначити, що при досліджуванні величина середньої помилки була відмінна від 0, що свідчить про те, що отримані прогнозні величини зміщені по моделі.

Таким чином, з урахуванням тенденції підприємства знижувати обсяг величини оборотного капіталу, модель визначила прогнозні величини оборотного капіталу.

3.3 Застосування методичного підходу до оптимізації структури джерел для фінансування оборотного капіталу

Для удосконалення організації управління формуванням структури капіталу застосовують методику формування оптимальної структури для фінансування оборотного капіталу. Можливості використання різних джерел формування оборотного капіталу значною мірою впливають на ефективність його управління.

Раціональне управління формуванням оборотного капіталу передбачає побудову на підприємстві відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління, знання основних механізмів формування оборотного капіталу, використання сучасних методів його аналізу й планування. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є фінансовий леверидж.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, що впливає на зміну коефіцієнту рентабельності оборотного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж є об'єктивним фактором, який виникає з появою позикових коштів в обсягу використовуваного підприємством оборотного капіталу і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

У процесі управління капіталом необхідно враховувати, що його вартість залежить від підприємницького та фінансових ризиків, пов'язаних з даними підприємством. Чим більші ці ризики, тим більшу плату можуть забажати інвестори за вкладення коштів у підприємство. Рівень підприємницького ризику виміряється силою впливу операційного важеля. Фінансовий ризик пов'язаний з підвищенням частки позикових коштів у структурі капіталу, тому що з'являються фінансові витрати з обслуговування боргу. Підвищення частки позикового капіталу може спонукати кредиторів підняти процентну ставку по кредитах, - і фінансові витрати ще більше зростуть. А оскільки виплата відсотків по кредитах відноситься до умовно-постійних витрат, то підвищиться і рівень підприємницького ризику.

Однак залучення капіталу позикового капіталу в розумних межах надає можливості одержати так званий ефект фінансового левериджу, який повинні враховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства. Отже, головна мета - стежити за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволяє підтримувати кредитну репутацію підприємства та використовувати позитивний ефект фінансового левериджу.

Для визначення величини власного капіталу та фінансової заборгованості, які спрямовуються на покриття потреби в оборотному капіталі, використано дані функціональних брутто-балансів (табл. 3.5), що побудовані на основі показників фінансової звітності.

Таблиця 3.5 - Брутто-баланс ДП ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка

	2003 рік	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік
1	2	3	4	5	6
Актив
Необоротні активи	82882,5	75447	71151,15	65977,5	65209
Потреба в оборотному капіталі (запаси +дебіторська заборгованість -господарська кредиторська заборгованість)	29637,5	36454	25935	31192	33187,5
Грошові кошти	1853	1987,5	2427	79,5	2312,5
Баланс	114373	113888,5	99513,5	97249	100709

Закінчення табл. 3.5

1	2	3	4	5	6
Пасив
Власний капітал, вкладений в необоротні активи	84356,5	77286	73213	68115	67596
Фінансова заборгованість, вкладена в необоротні активи	32,5	49	49	43	19
Власний капітал, який спрямований на покриття потреби в оборотному капіталі	29637,5	36454	26179,5	31192	33187,5
Фінансова заборгованість, спрямована на покриття потреби в оборотному капіталі	168	124	44	186	74
Власний капітал, вкладений у грошові кошти	1853	1987,5	2427	79,5	2312,5
Фінансова заборгованість, вкладена у грошові кошти	-	-	-	-	-
Баланс	116047,5	115900,5	101822,5	99615,5	103189

На основі побудованого брутто-балансу розраховано показники, які характеризують ефективність сформованої структури джерел фінансування оборотного капіталу, причому можна зробити висновок, що фінансова заборгованість підприємства мінімальна і має тенденцію до зменшення.

Слід зазначити, що у побудованому брутто-балансі фінансова заборгованість підприємства мінімальна, тобто підприємство розраховує тільки на власні кошти, що підтверджує проведений аналіз фінансової діяльності підприємства. На протязі 2003-2007 рр. показники структури капіталу були досить високими, що свідчить про незалежність підприємства перед майбутніми кредиторами та інвесторами.

При дослідженні структури джерел формування оборотного капіталу використано показники середньозваженої вартості капіталу та ефекту фінансового важеля для джерел фінансування потреби в оборотному капіталі, за допомогою яких оцінено відносну оптимальність. Кожний показник розраховано двома способами: на основі умовних та фактичних даних [27, 9].

Варто зазначити, що частка власного та залученого капіталу в формуванні активів підприємства і рівень фінансового левериджу залежать від галузевих особливостей підприємства. В тих галузях, де швидкість обертання капіталу низька, а частка необоротних активів висока коефіцієнт фінансового левериджу не повинен бути високим. Для досліджуваного підприємства, виходячи з даної особливості, ефект фінансового левериджу не повинен бути високим, які показують отримані розрахунки (табл. 3.5). В інших галузях, де швидкість обороту висока і частка основного капіталу низька, він може бути значно вищим.

Перший спосіб - порівняльний або умовний. Розраховуючи середньозважену вартість оборотного капіталу і ефект фінансового важеля, використано однакові рівні ставки відсотка за позиковими коштами для аналізованого підприємства. Такий спосіб розрахунку показників використано для того, щоб гіпотетично існували однакові умови формування оборотного капіталу і порівняно оцінити сформовану структуру джерел його фінансування.

При використанні даного способу ефект фінансового важеля джерел фінансування потреби в оборотному капіталі розраховується наступним чином та враховує три основні його складові: диференціал фінансового важеля, плече важеля та податковий коректор:

ЕФЛ = Диф.ф.ж. Пл.ф.ж., (3.6.)

де Диф.ф.ж. - диференціал фінансового важеля;

Пл.ф.ж. - плече фінансового важеля.

Диференціал фінансового левериджу характеризує різницю між коефіцієнтом рентабельності активів-брутто та рівнем ставки відсотків за кредит.

Плече фінансового левериджу характеризує відношення фінансової заборгованості підприємства, яка покриває потребу в оборотному капіталі в середньому за рік та власного капіталу, який спрямований на покриття потреби підприємства в оборотному капіталі.

Виокремлення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ефектом фінансового левериджу в процесі фінансової діяльності підприємства та приймати відповідні рішення щодо управління структурою капіталу для фінансування оборотного капіталу.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, тому що ставка податку на прибуток встановлюється законодавством.

Однак можна відстежувати зміну ефекту при різних режимах оподаткування, наприклад, при пільговій ставці на прибуток для підприємств, що впроваджують інвестиції, або при звільненні від оподаткування прибутку підприємств, де працюють 50 та більше відсотків інвалідів [86].

Другий спосіб - реальний або фактичний. Він передбачає в розрахунку названих показників використовувати реальний рівень ставки відсотка за користування позиченим капіталом, тобто враховувати такі рівні сплачених відсотків, які наведено у фінансовій звітності підприємства.

Розрахунок цих показників за досліджуваний період впорядкований у вигляді табл. 3.6, для виявлення необхідності залучення позикових коштів для підприємства.

На рис. 3.6 графічно представлена динаміка ефекту фінансового левериджу.

Таблиця 3.6 - Формування ефекту фінансового левериджу

Показник	2003 рік	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік
1. Середньорічна величина брутто-активів підприємства, тис. грн.	114373	113888,5	99513,5	97249	100709
2. Власний капітал, спрямив. на покриття потреби в обор. кап., тис. грн.	29637,5	36454	26179,5	31192	33187,5
3. Фінансова заборгованість, на потребу в оборот. капіталі, тис. грн.	168	124	44	186	74
3. Умовний рівень віддачі на власний капітал, %	11,12	-2,11	8,93	8,05	7,1
4. Рівень ставки відсотків за кредит, %	0,18	0,18	0,17	0,16	0,16
5. Податковий коректор	0,75	0,75	0,75	0,75	0,75
6. Фінансовий результат від операційної діяльності, тис. грн.	3298	-771	2339	2510	2357
7. Середньорічна величина власного капіталу-брутто, тис. грн.	115847	115727	101819,5	99386	103096
8. Фінансова кредиторська заборгованість, тис. грн.	16391	10886	5939	4423	5684
9. Сплачені дивіденди, тис. грн.	-	-	-	-	-
10. Сплачені відсотки, тис. грн.	168	124	44	186	74
11. Реальний рівень віддачі на власний капітал, %	-	-	-	-	-
12. Реальний рівень відсоткової ставки за кредит, %	1,02	1,14	0,74	4,21	1,30
13. Рентабельність активів-брутто, %	2,88	-0,68	2,35	2,58	2,34
14. Середньозважена вартість оборотного капіталу (порівняльна), %	11,06	-2,10	8,92	8,00	7,08
15. Реальна середньозважена вартість оборотного капіталу	0,58	0,39	0,12	2,49	0,29
16. Диференціал фінансового важеля (порівняльний), %	-11,34	-14,01	-10,99	-10,06	-10,24
17. Плече фінансового важеля	0,0056	0,0034	0,0016	0,0059	0,0022
18. ЕФЛ джерел фінансування потреби в оборот. кап. (порівняльний),%	-0,0006	-0,00047	-0,0001	-0,0006	-0,0002
19. Реальний диференціал фінансового важеля, %	-0,75	-0,86	-0,54	-3,13	-0,96
20. Реальний ЕФЛ джерел фінансування потреби в оборот. капіталі, %	-0,42	-0,29	-0,09	-1,87	-0,21

Рисунок 3.6 - Динаміка ефекту фінансового левериджу за 2003-2007 роки

Як свідчить наведений рис. 3.6, на підприємстві простежується від'ємний ефект фінансового левериджу впродовж періоду, що аналізується. Найвищого рівня крива ефекту фінансового левериджу досягла у 2006 році. Від'ємний ефект свідчить про значно низькі розміри отриманих прибутків від основної діяльності та, відповідно, низьку рентабельність використання наявних у підприємства активів. Також негативним є те, що за весь період аналізу простежується негативна тенденція від'ємності ефекту фінансового левериджу.

Згідно формули 3.6 одним із параметрів ефекту фінансового левериджу виступає податковий аспект його розрахунку. Даний параметр є проявом впливу зовнішніх факторів середовища фінансово-господарської діяльності, виявляє ступінь ефекту фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Даний параметр є умовно-постійним, проте визначення його впливу на узагальнюючий показник, на нашу думку, для правління підприємством, в тому числі фінансовими ресурсами, є необхідним, оскільки альтернатива вибору діяльності підприємства, виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг різного характеру вимагають диференціації податку на прибуток, що передбачено діючим законодавством України.

Наступний важливий параметр - диференціал фінансового левериджу. Диференціал являється головною умовою, що формує ефект фінансового левериджу. Цей ефект проявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, генерованого активами підприємства, перевищує середній рівень відсотку за використовуваний кредит, тобто якщо диференціал фінансового левериджу являється позитивною величиною. При позитивному значенні диференціалу будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Чим вище позитивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов, буде ефект.

На рис. 3.7 показано динаміку диференціалу фінансового левериджу.

Рисунок 3.7 - Динаміка диференціалу фінансового левериджу

Оскільки в нашому випадку диференціал фінансового левериджу є від'ємний, то збільшення коефіцієнту фінансового левериджу (питомої ваги позикового капіталу) буде зменшувати величину ефекту фінансового левериджу.

Таким чином, застосування методики визначення ефекту фінансового левериджу за критерієм максимізації рівня рентабельності для оборотного дозволило оцінити необхідність залучення додаткового капіталу для оборотного капіталу. В нашому випадку підприємству недоцільно використовувати залучений капітал, оскільки при залученні коштів загальна рентабельність капіталу буде зменшуватись, про що свідчить від'ємний ефект фінансового левериджу.

Отже, визначення цільової оптимальної структури полягає у виборі такого співвідношення між власними та позиченими джерелами, яке максимізуватиме його рентабельність, мінімізувати вартість або рівень фінансових ризиків.

4 ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці та навколишнього середовища

В Законі України "Про охорону праці" написано: "Охорона праці-це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності" [31].

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні [39].

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Завдання охорони праці-забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне значення в розв'язанні цих завдань має науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культури та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість.

Охорона праці на Україні визначається Законом України "Про охорону праці", Кодексом законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, системою стандартів безпеки праці (ССБП), санітарними нормами і правилами (СНіП), ГОСТами і ОСТами по безпеці праці [21, 22, 23, 24, 26, 37, 38, 39, 40].

Також у даний час загрозливі масштаби здобуває проблема забруднення навколишнього середовища. Охорона навколишнього середовища - це сукупність законодавчих і нормативних актів, соціально-економічних, організаційно-технічних і захисних засобів і заходів, що запобігають забрудненню шкідливими відходами виробництва наших земельних і водяних ресурсів, атмосфери, а також тваринного і рослинного світу.

4.2 Організація управління охороною праці на підприємстві

У відповідності статті 13 Закону України "Про охорону праці" [39] власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови, відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

1) створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують виконання конкретних питань охорони праці;

2) розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для виконання встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

3) забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань;

4) організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;

5) розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства;

6) здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

7) організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Для забезпечення виконання зазначених задач власник розробляє і затверджує структуру керування охороною праці на підприємстві.

Так на підприємстві розроблена і затверджена структурна схема відділу охорони праці, яка показана на рис. 4.1.

Рисунок 4.1 - Структурна схема відділу охорони праці підприємства

Відділ охорони праці (ВОП) є самостійним структурним підрозділом на заводі, створений для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасливих випадків, професійних захворювань і аварій у процесі праці, підкоряється безпосередньо директорові підприємства.

Структура і штати відділу затверджуються директором заводу, відповідно до Типового положення про службу охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохорони праці України від 3 серпня 1993 р. № 73, типовими структурами керування, з урахуванням обсягу робіт покладених на відділ і особливостей виробництва.

У своїй роботі відділ керується законодавством України в сфері охорони праці і відповідно до нього здійснює спільну роботу з іншими структурними підрозділами.

ВОП виконує наступні функції: розробляє ефективну цілісну систему керування охороною праці, сприяє удосконалюванню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво всією роботою по охороні праці; складає разом зі структурним підрозділами підприємства комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, а також розділ "Охорони праці" колективного договору.

ВОП вирішує задачі: забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будинків і споруджень; забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту; професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів роботи; вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих; професійного добору виконавців для визначення видів робіт

Служба охорони праці входить в структуру підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

4.3 Промислова санітарія

Це питання розглянемо на прикладі планово-фінансового відділу заводу. Відділ розташований на другому поверсі трьохповерхового будинку (заводоуправління). Його площа складає 150 м². Висота стель 2,5 м. Чисельність працюючих цього відділу складає 15 чоловік. Приміщення обладнане трьома комп'ютерами, принтерами та телефонами. Шкідливі та небезпечні фактори, дія яких можлива у планово-фінансового відділу заводу відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 [21] ССБП приведені у табл. 4.1.

Таблиця 4.1 - Перелік шкідливих та небезпечних факторів

Шкідливі та небезпечні фактори	Джерела виникнення	Характер впливу
Електрична напруга (220 В)	Мережа живлення ПК і іншої оргтехніки	Небезпека поразки електричним струмом
Підвищена іонізація повітря	Монітори ПК, процесорні блоки ПК	Небезпека опромінювання організму, погіршення зору
Підвищений рівень шуму	Вентилятори ПК, робота принтерів, телефонів	Погіршення слуху, роздратування нервової системи
Запилення	Зовнішні джерела, принтери, процесорні блоки ПК	Захворювання дихальних шляхів
Психологічний фактор	Емоційні перевантаження, навантаження на зір	Підвищення утоми, сонливість
Недостатнє освітлення	-	Погіршення зору, підвищення утоми
Рентгенівське, ультрафіолетове випромінювання	Монітори ПК, процесорні блоки ПК	Небезпека опромінювання організму, підвищена сонливість, роздратування нервової системи

Метеорологічні умови в приміщеннях повинні відповідати ГОСТ 12.1.005-88 ССБП [24] з урахуванням категорії ваги робіт з енерговитрат.

Робота на персональному комп'ютері виконується сидячи, не вимагає системи фізичної загрузки, підняття і перенесення ваг, тому, відповідно ГОСТ 12.1.005-88 ССБП [24] в енерговитратах (150 ккал./ годину) класифікується як легка робота, категорії параметрів. Метеорологічні умови для даної категорії робіт у відповідності з довідником по техніки безпеки зазначені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні значення параметрів метеорологічних умов на робочому місці

Період року	Категорія ваги робіт з енерговитрат	Температура, 0С	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря
Холодний	Легка-1 а	22-24	40-60	0,1
Теплий	Легка-1 а	23-25	40-60	0,1

Для забезпечення нормованих параметрів мікроклімату, згідно СНіП 2.04.05-91 [83] передбачають в основних виробничих приміщеннях систему вентиляції й опалення.

Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метереологічних умов. У планово-фінансовому відділі на заводі використовується природна і штучна вентиляція, у виді кондиціонера, що створює й автоматично підтримує у приміщенні незалежно від зовнішніх умов постійні чи мінливі по визначеній програмі кліматичні умови.

Система опалення компенсує втрати теплоти і тому ціль опалення-це підтримка в приміщенні в холодний час заданої температури повітря. Опалення у відділі здійснюється за допомогою центральної системи опалення.

При роботі на ПК важливим виробничим фактором є освітлення. Виробниче освітлення планово-фінансового відділу у світлий час доби природне-бічне, а в темний час доби штучне-комбіноване [68, 82]

Кількість світильників для штучного освітлення у приміщенні планово-фінансового відділу визначимо з формули кількості необхідного потоку однієї лампи: