Політична економія

Економічні системи відрізняються одна від одної різноманітним ступенем і формами власності на засоби виробництва. Сформована класична точка зору з цього приводу така. По-перше, для визначення відмінності однієї економічної системи від іншої необхідно проаналізувати форму власності на засоби виробництва, що лежить в основі цієї системи. Інша точка зору зводиться до того, що індустріальне розвинуті країни в основному різняться за двома ознаками: 1) за формою власності на засоби виробництва і 2) за способами, за допомогою яких координується та управляється економічна діяльність.

Отже, очевидно, що перша точка зору відрізняється від другої Досить умовно.

У той же час приватна власність не завжди породжує систему чистого» капіталізму, а суспільна власність з її централізованим пануванням -- командну. Економічна система гітлерівської Німеччини називалася авторитарним капіталізмом, оскільки її еко-номіка перебувала під найжорстокішим контролем. Нею централізовано управляли, хоча практично стопроцентне збереглася приватна власність

В Югославії, навпаки, існувала економічна система, заснована сУспільній власності, що набула двох форм -- державної і ко-лективної (підприємства перебували у власності колективів праників, профспілкових організацій). Проте між підприємствами йшла конкуренція, мала місце свобода підприємництва, тобто в цілому економіка країни була занурена в ринкове середовище, а сам югославський соціалізм дістав назву ринкового.

Багато розвинутих індустріальних держав практикують акти не державне втручання в господарську діяльність. Вона регулюється в інтересах усіх. Цим особливо відрізняються Швеція, Франція, Японія. За спадною цей список можна продовжити так: ликобританія, Італія, Німеччина, Іспанія.

Якщо ж за показник «змішаності» економіки в індустріальні розвинутих країнах узяти питому вагу державної власності ї особливо державного сектора, то в середньому вони становлять до 1/3.

Трансформація власності у постсоціалістичних країнах ґрунтується на роздержавленні і приватизації. Одержавлення всього суспільного життя означає, що держава займає монопольне становище а сама система суспільного життя відтворюється як авторитарно бюрократична держава.

Одержавлення має такі форми прояву щодо:

1) процесів присвоєння умов, засобів і результатів виробництва, що неминуче призводить до відчуженості безпосередніх виробників робітників і трудових колективів) від засобів і результатів виробництва. Звідси -- об'єктивна необхідність виникнення форм присвоєння робітниками і трудовими колективами засобі результатів виробництва, що дозволяє ставитися до них як своїх, а не чужих. У цьому -- передумова демократизації суспільства;

2) управління суспільним виробництвом, що виявляєтьс: монополії держави на економічні рішення (директивний характер державного планування, визначення тільки державою найближчих і довгострокових цілей розвитку економіки в цілому та окремих її ланок, монополія на розподіл матеріально-технічних ресурсів і товарів народного споживання, монополія на ціноутворення, підприємницьку діяльність, зовнішню торгівлю і т. д.).

Гіпертрофоване Одержавлення економіки призводить до мо- номорфізму власності, закостенінню підприємницьких структур, перешкоджає функціонуванню ринкових механізмів. Сама тому специфіка української економіки, що визначалася тотальним пануванням державної власності, диктує необхідність ро3" державлення і приватизації як основного методу переходу До реального різноманіття форм власності, що є основою формування ринкового господарства, методу оптимізації структури підприємництва.

Роздержавлення і приватизація власності: сутність, цілі, завдання

Роздержавлення - це сукупність заходів з перетворенню державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. Крім того, роздержавлення означає знаття з держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними. Роздержавлення може здійснюватися по таких напрямах:

1) роздержавлення процесів присвоєння, визнання кожного працівника і трудового колективу рівноправним учасником привласнення, демонополізація; 2) створення різноманітних форм господарювання, надання всім формам підприємств рівних прав на свободу господарської діяльності в рамках закону; 3) формування нових організаційних структур, створення нових форм підприємницької діяльності (концерни, консорціуми, асоціації і т. д.), між якими головну роль відіграють горизонтальні зв'язки

Таким чином, роздержавлення спрямоване на подолання монополізму, розвиток конкуренції і підприємництва. Це -- центральна проблема переходу до ринкової економіки.

У тісному зв'язку з роздержавленням перебуває приватизація-- один з напрямів роздержавлення власності, що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян та юридичних осіб. Приватизація державних і муніципальних підприємств України означає придбання громадянами, акціонерними товариствами (товариствами) у держави і місцевих органів влади у власність: підприємств та їх підрозділів, що виокремлюються в самостійні підприємства; матеріальних і нематеріальних активів підприємств; часток (паїв, акцій) держави і місцевих органів влади в капіталі акціонерних товариств (товариств); належних приватизованим підприємствам часток (паїв, акцій) у капіталі інших підприємств.

Таким чином, розбіжності між приватизацією і роздержавленням зводяться до того, що перша відображає процес докорінної тансформації відносин власності, а друга є поняттям, що охоплює весь комплекс перетворень існуючої господарської системи, сямованих на руйнацію в ній державного диктату і створення умов ДЛя Функціонування економіки як незалежної від держави сфери суспільної діяльності людей.

Об`єктами приватизації можуть бути: велика промисловість, дрібні середні підприємства промисловості і торгівлі, підприємства сфери послуг, жилий фонд, житлове будівництво, підприємства сільського господарства та ін.

Після приватизації суб'єктами власності стають: приватна особа, працівник приватизованого підприємства, трудовий колектив, банки, холдинги, акціонерні товариства (товариства) т. д.

Масштаби приватизації в тій або іншій країні залежать від того, наскільки широко використовувався в них метод націоналізації приватного сектора в попередній період.

Процес денаціоналізації означає повернення власності попереднім власникам. Зрозуміло, що в Україні така форма роздержавлення через об'єктивні і суб'єктивні обставини не може широко застосовуватися. Тому приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможне функціонувати досить успішно.

Важливо зрозуміти, що приватизація зовсім не означає звільнення держави від відповідальності за ту або іншу соціальну сферу або загальний добробут громадян. Приватизація просто визнає, що на перший план виходять якість і вартість товарів і послуг, а не той, хто їх робить. У кожному окремому випадку держава за бажанням може використовувати свою владу, але обов'язково нести відповідальність по забезпеченню виробництва тих або інших товарів, надання тих або інших послуг і гарантувати, щоб їх рівень відповідав необхідним стандартам. Проте державі немає потреби робити товари або надавати послуги, якщо це бажають і можуть краще зробити приватні підприємці. У більшості випадків приватний сектор, що діє в умовах конкуренції, спроможній і готовий надати товари і послуги високої якості за цінами, нижчими за державні.

Основними цілями і завданнями приватизації є: розвиток конкуренції і підвищення ефективності державного сектора; прискорення економічного росту з подальшим залученням недержавних інвестицій; усунення державної монополії; створення повноцінного ринку капіталу, цінних паперів; поділ відповідальності за зовнішній борг між урядом і великим бізнесом; зменшення ролі політичної мотивації в прийнятті економічних рішень; залучення приватного капіталу в традиційно державні галузі - - освіту, культуру, охорону здоров'я, інфраструктуру; послаблення впливу профспілок.

Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання:

* формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій;

* сприяння демонополізації економіки;

* створення конкурентного середовища;

* підвищення ефективності діяльності підприємств;

*соціальний захист населення і розвиток об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації

Відповідно до чинного законодавства України приватизація державної власності здійснюється на основі таких принципів: за-конність; пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується; забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації; пріоритетне надання прав власності громадянам України; безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України; приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів; дотримання антимонопольного законодавства; повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.

Світова практика свідчить, що приватизацію можна здійснювати трьома основними шляхами. Перший -- це процес відмови від володіння, за якого державна власність або права держави на управління підприємством передаються або продаються приватним власникам. Новими власниками можуть бути: приватні особи або фірми, акціонери, працівники підприємства, що приватизується, комбінація всіх цих варіантів.

Способів передачі державної власності в приватні руки може бути кілька. Основними серед них є: відкритий продаж (тендер) об'єктів приватизації на аукціоні, конкурсі; продаж частини акцій з метою забезпечення конкуренції покупців; викуп об'єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів; викуп державного майна, зданого в оренду. Державне майно можна придбати за рахунок власних і залучених коштів покупців, а також приватизаційних паперів особливого виду -- державних цінних паперів, що надають право на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна підприємств, державного житлового і земельного фондів.

Другий метод приватизації державних підприємств -- це метод контрактів. Він передбачає, що уряд укладає контракт з приватною фірмою, відповідно до якого остання бере на себе постачання товарів і надання послуг або здійснення того чи іншого ВИДУ діяльності з тих, що входять у коло державних господарських функцій. Метод контрактів має переваги над продажем державної власності приватному сектору порівняно з тими видами Діяльності, які є невід'ємною функцією держави і потребують ретельного суспільного контролю, або коли економічна рентабельність не може бути забезпечена навіть шляхом удосконалення рівня управління.

Наприклад, збір сміття, очищення стічних вод -- вили діяльності, що повинні забезпечуватися державою, оскільки вільний ринок навряд чи зможе зробити це на належному рівні. Про» державі зовсім не обов'язково поширювати свою діяльність Я тих меж, коли вона починає займатися практичним здійсненні цих видів діяльності з використанням державних найманих працівників. Уряд може підписати контракт з компанією, що професійно займається очищенням використовуваної у виробництв води, і ця компанія найматиме робочу силу і забезпечуватиме необхідні послуги. Відповідальність уряду зводитиметься до того щоб додержувати умови контракту і стежити за тим, як приватна фірма виконує взяті нею зобов'язання.

Перевага методу контрактів полягає в тому, що в сферу державних послуг він вносить елемент конкуренції, яка, в свою чергу, призводить до зниження собівартості і підвищення якості па слуг, оскільки підприємець, розраховуючи на прибуток, намагатиметься одержати урядовий контракт, а потім залучити й утри мати споживача.

Третій метод приватизації - це система так званих ваучерів (документів, що засвідчують видачу кредиту). По цій систем держава дає окремим громадянам можливість підвищити їх купі-вельну спроможність. Як правило, це робиться у формі сертифі-катів, за які в держави або приватних підприємців можна придбати чітко визначені товари і послуги. Хоча ваучери досить поширені лише у кількох промислове розвинутих країнах, вони часті є найкращим засобом забезпечення доступу до елементарних со-ціальних послуг для бідних прошарків населення.

В Україні існує певна різноманітність викупу державних підприємств трудовими колективами. Всі їх можна поділити на чотири основні групи. Перша -- повний викуп підприємства. Друга - дроблення підприємства та організація численних викупів Третя - викуп допоміжних виробничих підрозділів великих підприємств. До четвертої групи можна віднести викуп підприємств, що належать місцевим органам влади.



Важливим елементом процесу приватизації стає перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Найбільшою по-пулярністю тут користуються програми розвитку акціонерне власності членів трудових колективів. Ось чому необхідно вивчити той досвід, що є в національних програмах участі найманого персоналу у власності підприємств розвинутих країн світу.Впровадження цих програм дозволяє досягти балансу між трьома ключовими проблемами, що викликають у суспільстві найбільше непокоєння в період приватизації, -- соціальною справедливістю з економічною ефективністю і надходженням коштів у державний бюджет.

Таким чином, роздержавлення І приватизація державного майна -- Де складні і неоднозначні процеси, що потребують детальної організаційно-економічної підготовки нового рівня загальної та економічної культури, не допускають поквапливості. За" умов перехідної економіки, коли існує можливість соціально-політичної дестабілізації суспільства і дедалі ясніше проявляється посадова безкарність, особливо необхідна чітка правова процедура приватизації. Успіх останньої можливий лише за активної підтримки більшості населення, коли кожному громадянинові гарантується його частка у загальнонародній власності і він стане повноправним суб'єктом цього процесу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, РЕКОМЕНДОВАНОЇ ДЛЯ БІЛЬШ ЗАГЛИБЛЕННОГО ВИВЧАННЯ ТЕМИ

Богиня Д., Волынский Г. Приватизация: цели, направления, проблемы.// Экономика Украины. - 1995. - №3.

Гальчинский А. Историзм отношений собственности: методологический аспект анализа.// Экономика Украины. - 1993. - №9.

Задорожний Г.В. Собственность и экономическая власть. - Х..: Основа, 1996.

Зеленкин С.В., Ткаченко В.Н. Реформирование отношений собственности и налоговая система.//Государственный информационный бюллетень о приватизации. - 1998. - №5.

Канов О. Державна властність в економічній системі суспільства і деякі теретичні аспекти.//Економіка України. - 1996. - №2.

Канов О. Функції державної властності: мексиканська модель.// Економіка України. - 1999. - №2.

Онищенко О. та ін. Проблеми реформування відносин властності та організаційних структур господорювання на селі.// Економіка України. - 1998. - №9.

Рыбалкин В., Маличева Л. Акционерная собственность - основа социального рыночного хозяйства.// Экономика Украины. - 1998. - №2.

Ледомская С., Ларцев В. Итоги сертификатной приватизации в Украине (1995-2000г.).// Экономика украины.- 2001. - №5. - С.14-22.

Перевалов Ю., Басаргин В. Формирование структуры собственности на приватизированных предприятиях.// Вопросы экономики. - 2000. - №5. - С.75-91.

Радыгин А. Собственность и интеграционные процессы в корпоративном секторе (некоторые новые тенденции)// Вопросы экономики.-2001.- №5. - С.26-46.

Стврк Д. Рекомбинированная собственность и рождение восточно-европейского капитализма.// Вопросы экономики. - М., 1996. - №6.

Запитання і завдання для самоперевірки

Дайте визначення власності як економічної категорії.

Назвіть типи власності, які Ви знаєте.

Що є формою реалізаії власності.

Назвіть критерії віднесення відносин власності до виробничих відносин.

Що становить економічний зміст власності.

Як повинно відбуватися становлення різноманітних форм власності за перехідної економіки.

Як впливає НТП на розвиток форм власності.

Чим обумовлено існування державної власності у ринкової економіці.

На чому базується трансформація власності в постсоціалістичних странах.

Дайте визначення роздержавлення.Чим відрізняється роздержавленя і приватизація.

СЕМІНАРСКЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Тема заняття: ”Відносини власності”.

Мета заняття: Розглянути категорію власності та визначити її місце в системі виробничих відносин. Дати відповідь на питання: “В чому полягає процес роздержавлення і приватизації та путі і методи його здійснення”.

Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекцій №5 (5.1,5.2,5.3,5.4,)

Етапи семінарського заняття:

Обговорення основних положень теми заняття:

а) економічний та юридичний зміст власності;

б) структура відносин власності;

в) форми власності та їх трансформація в сучасних умовах;

г) раздержавлення і приватизація в країнах ринкової трансформації.

Виконання вправ.

Перевірка знань (тестування), засвоєних у ході проведення семінарського заняття.

ВПРАВИ

Завдання № 1

Дайте визначення поняттю «власність», розглядаючи це явище з різних позицій. Попрацюйте зі словниками, додатковою літературою.

Завдання № 2

Добре це чи погано, що майже увесь світ розділений на частині по ознаці власності?

Завдання № 3

Доведіть, що широко розповсюджене вираження «нічийна власність» позбавлено змісту.

Завдання № 4

Поясніть наступне твердження. Розходження між особистою і приватною власністю носять досить умовний характер.

Завдання № 5

Державна власність і загальнонародна власність. Наскільки це ідентичні поняття?

Завдання № 6

Проміжне місце між державною і приватною займає колективна, спільна, змішана власність. Як провести грань між цими синонімами?

Завдання № 7

Задача на кмітливість.

У власності держави знаходилося (умовно) 17 підприємств і установ. Після приватизації відбулася зміна форм власності - власності держави залишилася третину всіх підприємств і установ - вони не підлягали приватизації.

Половина всіх підприємств перейшла в приватну власність, а дев'ята частина всіх підприємств і установ - у змішану.

Щоб визначити, скільки підприємств і установ залишилося у власності держави, скільки в приватній власності і скільки в змішаної, був притягнутий НБУ (тому що число 17 не поділяється ні на 2, ні на 3, ні на 9).

Як він це зробив?

Виберіть, які з нижчеперелічених підприємств і установ не підлягали приватизації: заводи, магазини, майно органів державної влади керування, збройних сил, об'єкти незавершеного будівництва, майно міліції, атомних електростанцій, культурних і фінансових державних установ, частина державної власності в комерційних підприємствах і товариствах.

(При рішенні задачі рекомендується думати не тільки на знання, але і виявити кмітливість).

Завдання № 8

Живаючи дискусія на тему: « чи потрібна людині власність?»

Кому належить ця думка: «Капіталізм не є зробленою системою організації суспільства, але кращої людство не придумало».

Співвідношення приватний і державний сектори в кожній країні своє. У якій країні частка держсектора (у промисловості) найменша? Назвіть це співвідношення.

Механізм ринкового регулювання. З яких основних важелів він складається? Зобразите це схематично.

«Та й що така держава, як не загальний правопорядок?» - викликував... (Назвіть прізвище цієї людини.)

Слово «лізинг» англійського походження. У перекладі на російський означає «оренда». Але цей дослівний переклад не означає, що орендні відносини і лізингові - одне і теж. Чи вірно, що лізинг - це середнє між орендою, кредитом, розстрочкою і прокатом?

Доведіть чи спростуйте.

Власність змінює мислення людини, його бачення і розуміння світу.

Завдання № 9

Чиї це слова?

«Не безладна роздача земель, не заспокоєння бунта подачками - бунт погашається силою, а визнання недоторканності приватної власності і, як наслідок звідси випливає, створення дрібної особистої земельної власності…-от задачі, здійснення яких уряд вважав і вважає питаннями буття російської держави».

Завдання № 10

Прокоментуйте.

«Наше покоління забуло, що система приватної власності - найважливіша гарантія волі не тільки для власників власності, але і для тих, у кого його немає. Тільки завдяки тому, що контроль над засобами виробництва розподілений між безліччю незалежних друг від друга людей, ніхто не має над ним абсолютної влади і ми самі можемо вирішувати, чим ми будемо займатися. Якщо ж усі засоби виробництва виявляться в одних руках, то їхній власник - будь те номінальне «суспільство» чи диктатор - одержить над нами необмежену владу. Чи можна засумніватися, що представник расової чи релігійної меншості, що не має власності, фактично має більшу волю, поки його чи одноплемінники одновірці володіють приватною власністю і, таким чином, можуть найняти його на роботу, чим у тому випадку, коли приватна власність буде знищена, а він стане власником номінального «паю» у власності суспільної?

Чи що в мультимільйонера, оказавшегося моїм сусідом, а може бути, і роботодавцем, треба мною набагато менше влади, чим у ничтожнейшего чиновника, у чиїх руках державний апарат насильства і від чиєї примхи залежить, чи дозволене мені жити і працювати? І хто візьметься заперечувати, що суспільство, у якому влада в руках багатих, усе рівно краще суспільства, у якому багатими можуть стати тільки ті, у чиїх руках влада?»

Хайкер Ф. Дорога до рабства. Лондон, 1983.

Тести для контролю знань

Власність і її форми в ринковій економіці

1. Економічний зміст власності - це:

а) володіння матеріальними благами;

б) відносини з приводу присвоєння (відчуження) матеріальних умов виробництва;

в) відношення людини до засобів виробництва;

г) розпорядження і користування речами.

2. Що є об'єктом власності:

а) земля під виноградником;

б) завод ім.Пархоменко;

в) будинок Університету економіки і фінансів;

г) У.С.Черномирдін;

д) фермер Петренко;

е) діамант «Чорний принц»;

ж) державне страхове суспільство;

з) приватне страхове суспільство;

и) запорізька атомна станція.

3. Чи вірні представлені нижче твердження:

а) володіння є власність (так, немає);

б) володіння не є власність (так, немає);

в) право власності заперечує відчуження блага (так, немає);

г) право власності припускає знищення блага (так, немає);

д) ринкова економіка припускає пріоритет приватної власності (так, немає);

е) ринкова економіка заперечує державну власність (так, немає);

ж) права власності визначаються економічними факторами (так, немає);

з) економічна влада в пострадянських країнах належить фінансово-промисловим групам («олігархам») (так, немає).

4. Теорія прав власності - це:

а) перелік форм власності;

б) юридичний зміст власності;

в) санкціоновані законами держави права по використанню ресурсів;

г) абстрактна теорія, що не відбиває реальні економічні відносини.

5. «Пучок» прав власності включає «травинки»:

а) право фізичного контролю над благами (так, немає);

б) право на одержання прибутку (так, немає);

в) право застосування корисних властивостей блага (так, немає);

г) право використання блага (так, немає);

д) право вільного наймання робочої сили (так, немає);

е) право на результати від використання блага (так, немає);

ж) право на відчуження блага (так, немає);

з) право на забезпечення максимуму доходу від застосування блага (так, немає);

и) право на знищення блага (так, немає);

к) право на передачу благ у спадщину (так, немає);

л) усі відповіді вірні (так, немає).

6. Приватна власність - це форма юридичного закріплення за громадянином прав:

а) володіння і застосування якого-небудь майна;

б) користування і розпорядження яким-небудь майном;

в) застосування і розпорядження яким-небудь майном;

г) володіння, користування і розпорядження яким-небудь майном.

7. Адміністрація міста під тиском «зелених» вирішила закрити хімічний завод. Про використання, якого правомочності це свідчить:

а) права володіння;

б) права розпорядження;

в) права на заборону шкідливого використання.

8. Чи вірні наступні судження про власність:

а) визначать положення людини в суспільстві (так, немає);

б) виникає тільки в класовому суспільстві (так, немає);

в) не існує поза людським суспільством (так, немає);

г) спосіб з'єднання безпосереднього виробника з засобами виробництва (так, немає);

д) створюється в результаті первісного нагромадження капіталу (так, немає);

9. Чи актуальні приведені нижче судження про власність:

а) П.Ж.Прудон. «Власність - це крадіжка» (так, немає);

б) Дж..Локк. «Де немає власності, там немає справедливості» (так, немає);

в) Фергюссон. «Дикун - це людин, що не відає власності» (так, немає);

г) прокоментуйте ці судження.

10. Орендар, що взяв деяку власність в оренду, є:

а) власником майна;

б) потенційним власником;

в) повним власником;

г) користувачем майна;

д) усі відповіді вірні;

е) усі відповіді не вірні.

11. Що означає вираження «Спляча красуня»:

а) балет П.І.Чайковського;

б) потенційний об'єкт поглинання (тобто фірма), якому не робилося пропозицій;

в) персонаж відомої казки;

г) усі відповіді вірні.

12. Чи відрізняються поняття «роздержавлення» і «приватизація»:

а) це тотожні поняття;

б) роздержавлення - більш широке поняття, що включає процес приватизації;

в) приватизація - більш широке поняття, що включає процес роздержавлення;

г) усі відповіді невірні.

13. Які мети переслідує процес приватизації:

а) створення ефективного власника (так, немає);

б) підвищення ефективності суспільного виробництва (так, немає);

в) поповнення державного бюджету засобами від продажу об'єктів державної власності (так, немає);

г) ліквідація державної власності як що не відповідає умовам ринкової економіки (так, немає);

д) створення олігархічного капіталу (так, немає).

“ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА”

План лекції:

1. Товарне виробництво - основа ринкової економіки.

2. Товар і його властивості. Теорії вартості.

3. Закон вартості і його роль в розвитку товарного виробництва. Функції закону вартості.

Вступ

Ця тема охоплює широке коло питань, пов'язаних проблемами виникнення і розвитку товарно-грошових відносин. Останні, будучи тією або іншою мірою властивими всім відомим історичним економічним системам, складають основу функціонування сучасної ринкової економіки. Більше того, актуальність і важливість глибокого засвоєння змісту таких проблем, як товарне виробництво, його еволюція, теорії грошей, ринок і його закони, зумовлюються реальними процесами нашого життя - трансформацією адміністративно-командної економічної системи, переходом до ринкової економіки, набуттям економіки країни статусу ринкової.

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство» за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці -- роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в не матеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність. відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50--60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво -- це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників -- це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі. *

З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і від платність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто ґрунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу -- бартерне господарство, вищу -- грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар -- гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній -- на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному

виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці -- це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке -- на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший -- із стабільною, другий -- з безперервно поновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали -- чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири вили тканин -- бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половиш XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5--6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX--XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

Товар і його властивості

Товар -- це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і Нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару -- це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття -- потребу в одязі; верстат, нафто, газопровід, виробничі споруди тощо -- потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість -- це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Специфічно історичний характер споживної вартості проявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчаючи лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого -- шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення Серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони -- продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця -- те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості -- мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільна необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природнокліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, -- індивідуальною вартістю.

Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільна необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва -- це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції.

Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця -- кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.

У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид -- це конкретна праця, другий -- абстрактна праця

Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.

Другий бік праці -- праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.

На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого -- як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.

Процеси конкретної праці -- це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці -- це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці;

споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других -- створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його конкретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного виробництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає й на споживну вартість товару.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих -- відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці.

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару -- споживна вартість і вартість -- тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого -- індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів -- особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників -- власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть ЇЇ полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Се-ніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця -- заробітну плату, капітал -- відсоток, а земля -- ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства. К. Маркс у першому томі "Капіталу", широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів виробництва у створенні лише споживної вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну. За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості -- ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі переливання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції.