Ефективність управління активами підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

«Ефективність управління активами підприємства»

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що активи підприємства, існуючі в матеріальній, нематеріальній та фінансових формах, є економічними ресурсами підприємства, ефективність управління якими є основою внутрішньогосподарського механізму одержання прибутку підприємством.

Аналіз сутності, структури та методів управління активами підприємства приведений в багатьох працях вітчизняних науковців, серед яких: А.М. Поддєрьогін, Г.О. Швиданенко, П.В. Круш, Г.О. Крамаренко, О. Є. Чорна, М.Д. Білик, О.В. Павловська, О.В. Березін, Островська Г. Й, Лахтіонова Л.А., Бабіч В.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю., Г.М. Азаренкова, Т.М. Журавель, Р.М. Михайленко, а також в працях зарубіжних вчених в галузі фінансового менеджменту Юджина Ф. Бригхема, Джеймса С. Ван Хорна, І.А. Бланка.

В той же час діяльність сучасних виробничих підприємств України, виробництво в яких основане на імпорті зарубіжної сировини та обладнання, а випускаєма продукція експортується за кордон, має недослідженні особливості в галузі управління активами зовнішньоекономічної діяльності в умовах митно-податкової політики в Україні.

Предметом дипломних досліджень є фінансовий механізм управління активами виробничого підприємства, основним напрямком якого є зовнішньоекономічна діяльність.

Об'єктом дипломних досліджень є ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем».

Метою дипломних досліджень є:

- узагальнення теоретичних досліджень структури активів підприємства;

- узагальнення підходів до визначення характеристик фінансової структури необоротних і оборотних активів підприємства та їх ролі в діяльності підприємства;

- проведення оцінки ефективності управління групами активів в ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем»;

- розробка та обгрунтування ефективності пропозицій щодо удосконалення процесів управління активами в ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем».

Актуальність, предмет та мета обумовили наступний перелік завдань дипломного дослідження:

- узагальнити результати теоретичних досліджень сучасних концепцій структури та управління активами підприємства;

- узагальнити результати теоретичних досліджень сутності та ролі фінансових активів в активах підприємства;

- проаналізувати стан та ефективність управління характерними групами активів в діяльності ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем»;

- провести розробку пропозицій та обгрунтування ефективності шляхів удосконалення процесів управління групами активів, характерними для зовнішньоекономічної діяльності ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем»;

Інформаційна база досліджень дипломної роботи - звітні документи ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем» за 2007-2010 рр., спеціалізована література в галузі фінансового менеджменту підприємства.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в обґрунтуванні напрямків зростання прибутковості управління активами для спеціалізованих під виробництво з імпортної сировини та експортування за кордон готової продукції виробничих підприємств:

- надання в тимчасову суборенду «заморожених» основних засобів у вигляді земельних ділянок під будівництво власної перспективної торгівельної мережі СТМ-1;

- реструктуризація дебіторської заборгованості за експортовану продукції переведенням її у рефінансуємо банками вексельну заборгованість;

- реструктуризація дебіторської заборгованості за невідшкодоване бюджетом «експортного» ПДВ переведенням її у рефінансуємі банками державні цінні папери (ПДВ - облігації та ПДВ - казначейські векселі).

1. Теоретичні основи управління активами підприємства

1.1 Сутність та класифікація активів підприємства

Виробничий процес розширеного відтворення складається з взаємодії наступних економічних категорій, які прийнято визначати як активи підприємства:

- засобів праці;

- технологій праці;

- предметів праці;

- безпосередньо людської праці;

- результатів праці.

Для організації наявності та взаємодії вищевказаних економічних категорій необхідні початкові, накоплені та запозичені джерела придбання їх та фінансування процесів здійснення взаємодії між ними.

Сумарно, вищезазначені категорії активів підприємства, за виключенням безпосередньо людської праці, об'єднуються під терміном «майно підприємства», що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства. Бехпосередньо людська праця є платним залученим активом підприємства, який на сучасному етапі не відражається в його бухгалтерському балансі, входить як складова вартості в результати труда, та відражається тільки в звітах про прибутки та витрати підприємства.

Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:

а) за формами функціонування: матеріальні активи, нематеріальні активи, фінансові активи;.

б) за характером участі в господарському процесі швидкості обороту: оборотні активи, необоротні активи;

в) за характером обслуговування видів діяльності: операційні активи, інвестиційні активи;

г) за характером фінансових джерел формування: валові активи, чисті активи;

д) за характером володіння: власні активи, орендовані активи;

е) за ступенем ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високо-ліквідні активи, середньоліквідні активи, малоліквідні активи, неліквідні активи;

1) Форма функціонування активів.

За цією ознакою виділяють такі види активів:

а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать: основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене до монтажу, виробничі запаси сировини та напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної для реалізації, інші види матеріальних активів;

б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать: придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, «ноу-хау» - сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих, права на промислові зразки та моделі, товарний знак - емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів, торгова марка - право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп'ютерних програмних продуктів, «гудвіл - різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв'язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні. До фінансових активів підприємства належать: грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, короткострокові фінансові вкладення, довгострокові фінансові вкладення;

2) Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:

а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу. У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи: виробничі запаси сировини і напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидко-зношувальних предметів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної для реалізації, дебіторську заборгованість, грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;

б) необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами. До складу необоротних активів підприємства входять такі види: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.

3) Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:

а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку. До складу операційних активів підприємства належать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи (вся їх сукуп-ність за мінусом кrороткострокових фінансових вкладень);

б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов'язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності. До складу інвестиційних активів підприємства належать: незавершені капітальні вкладення, - устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення, короткострокові фінансові вкладення;

Досліджуєма в магістерській роботі компанія «Едем» (Приватне Акціо-нерне Товариство «Едем», вул. Янтарна, 51, м. Дніпропетровськ, 49087, Вироб-ництво шпалер) - сучасне підприємство, що спеціалізується на виробництві шпалер ТМ «Versailles» та ТМ «Status», які виготовляються із привізної сирови-ни та сировини власного виробництва (пластизолів).

При проведенні економічної діагностики діяльності ПрАТ «Едем» за період 2007-2010 рр. в дипломному дослідженні використані: баланси ПрАТ «Едем» за 2007-2010; звіти про фінансові результати діяльності ПрАТ «Едем» за 2007-2010; поквартальні декларації по податку на прибуток ПРАТ «Едем» за 2007-2010.

На рис. 1.1 наведені графіки динаміки абсолютних рівнів агрегатів активів балансу ПрАТ Шпалерна фабрика «Едем» у 2007-2010 рр., які показують, що з 2008 року (початок впливу світової фінансової кризи в Україні) обсяги валюти балансу підприємства залишаються на стабільному рівні з незначною тенденцією росту.

Результати економічної діагностики, проведеної з використанням «гори-зонтально - вертикальних» розрізів динаміки та структури фінансових звітів.

Як показує аналіз результатів розрахунків динаміки росту активів підпри-ємства та фінансових результатів діяльності в ПРАТ «Едем» (рис. 1.1 - 1.6):

- при зростанні обсягів активів балансу у 2010 році відносно 2007 року на +44,1%, обсяг чистих валових доходів від реалізації продукції зріс у 2010 році відносно 2007 року на + 49,3%, що відповідає «золотому правилу» інтенсивного росту економіки підприємства;

- при зростанні обсягів чистих валових доходів від реалізації продукції у 2010 році відносно 2007 року на + 49,3%, обсяг собівартості продукції у 2010 році відносно 2007 року зріс на +51,4%, а, відповідно, обсяг валово-го прибутку від реалізації 2010/2007 зріс тільки на +32,6% та обсяг чис-того прибутку після оподаткування 2010/2007 зріс на -23,3%, що не відповідає «золотому правилу» інтенсивного росту економіки підприємства;

- рентабельність активів по чистому доходу від реалізації знаходиться в інтервалі 165 -210%, тобто середній коефіцієнт віддачі вартості активів в вартість продукції становить 2,0 та є досить втсоким показником для виробничих підприємств.

1.2 Методи управління та показники ефективності управління необоротними активами підприємства

Різноманітність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація необоротних активів підприємства

№ з/п	Види ознак	Групи необоротних активів
1	За функціональними видами	1. Основні засоби. 2. Нематеріальні активи. 3. Незавершені капітальні вкладення. 4. Устаткування, призначене для монтажу. 5. Довгострокові фінансові вкладення. 6. Інші види необоротних активів
2	За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства	1. Операційні необоротні активи. 2. Інвестиційні необоротні активи. 3. Невиробничі необоротні активи
3	За характером володіння	1. Власні необоротні активи. 2. Орендовані необоротні активи
4	За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування	1. Рухомі необоротні активи. 2. Нерухомі необоротні активи

На етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів за ступе-нем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

, (1.1)

де: КЗоз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз - сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз - початкова вартість основних засобів на визначену дату.
2. Коефіцієнт придатності основних засобів. Для його розрахунку вико-ристовується така формула:

, (1.2)

де: КПоз - коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз - залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз - початкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату.

3. Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок про-водиться за такою формулою:

, (1.3)

де: КАна - коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ана - сума амортизації нематеріальних активів підприємства на

визначену дату;

ПВна - початкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату.

4. Коефіцієнт придатності нематеріальних активів визначається за такою формулою:

, (1.4)

де: КПна - коефіцієнт придатності нематеріальних активів;

ЗВна - залишкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату;

ПВна - початкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату.

5. Зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством, розраховується за такою формулою:

, (1.5)

де: КПова - зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством;

ОВАзв - сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за залишковою вартістю на визначену дату;

ОВАпв - сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за початковою вартістю на визначену дату.

Для забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності віднов-лення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загаль-ний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; встанов-люються основні форми та вартість відновлення різноманітних груп активів.

Забезпечення ефективного використання операційних необоротних акти-вів підприємства полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Принципово відновлення і приріст операційних необоротних активів мо-жуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу тощо) і за рахунок змішаного їх фінансування.

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення відновлення операційних необоротних активів підприємства характеризується такими основними етапами:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних необоротних активів у майбутньому періоді.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних необорот-них активів у розрізі різноманітних його форм.

1) Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної політики управління операційними необоротними активами, що полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, враховуються такі основні фактори:

- обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів;

- методи відображення в реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв'язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників реального зносу операційних необоротних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;

- реальний термін використання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретиуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);

- дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свід-чить про велику кількість дозволених щодо використання методів амортизації необоротних активів, що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;

- склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

- темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає на фінансові можливості збільшен-ня швидкості відновлення операційних необоротних активів;

- інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних необоротних активів.

Просте відтворення операційних необоротних активів здійснюється в міру фізичного і морального їх зносу в межах суми амортизаційного фонду. Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі простого їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАпрос = ПВф + ВВм, (1.6)

де: ОВАпрос - необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі простого їх відтворення;

ПВф - первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв'язку з фізичним їх зносом;

ФВм - первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв'язку з моральним їх зносом.

Розширене відтворення операційних необоротних активів здійснюється з урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок амортизаційного фонду, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитів тощо). Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАрозш. = ОПова - ФНова + ВПф + ВПм, (1.7)

де ОВАрозш. - необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі розширеного їх відтворення;

ОПова - загальна потреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;

ФНова - фактична наявність операційних необоротних активів підприємства на кінець звітного (початок наступного) періоду;

ВПф - вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв'язку з фізичним їх зносом;

ВПм - вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв'язку з моральним їх зносом.

1.3 Методи управління та показники ефективності управління оборотними активами підприємства

Оборотні активи - це складова частина економічних ресурсів підприємства. За рахунок оборотного капіталу на підприємстві формується велика кількість елементів активів, що потребують індивідуалізації управління.

Управління оборотними активами підприємства визначає необхідність в їх класифікації. Оборотні активи класифікуються за такими основними ознаками (таблиця 1.2)

Таблиця 1.2. Класифікація оборотних активів підприємства

№ з/п	Ознаки	Види оборотних активів
1	За характером фінансових джерел формування	1. Валові оборотні активи. 2. Чисті оборотні активи. 3. Власні оборотні активи
2	За видами	1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів. 2. Запаси готової продукції. 3. Дебіторська заборгованість. 4. Грошові активи. 5. Інші види оборотних активів
3	За характером участі в операційному процесі	1. Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства. 2. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства
4	За періодом функціонування	1. Постійна частина оборотних активів. 2. Змінна частина оборотних активів

За видами оборотних активів виділяються:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці до цього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва;

в) дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов'язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;

г) до грошових активів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів;

д) інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.

3. За характером участі в операційному процесі оборотні активи класифі-куються наступним чином:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторську заборгованість.

У процесі управління оборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні його складові:

1) виробничий цикл підприємства;

2) фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства представляє собою період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю за поставлену готову продукцію.

Обсяг оборотного капіталу, який використовується в операційному процесі, різні види активів, що формуються за рахунок даного капіталу, визначна його роль у прискоренні обороту капіталу й забезпеченні постійної платоспроможності підприємства, а також ряд інших умов визначають складність задач, пов'язаних з управлінням оборотними активами.

Система управління оборотними активами представляє собою частину за-гальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації й оптимізації структури джерел їх фінансування. Система управління оборотними активами підприємства розробляється за такими основними етапами:

1. Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства.

3. Оптимізація обсягу оборотних активів.

4. Оптимізація співвідношення постійної та змінної частин оборотних активів.

5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

6. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

7. Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їх викорис-тання.

8. Формування принципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів.

9. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.

Фінансові активи - це частина активів підприємства, яка являє собою документовані права на фінансові ресурси, призначені для процесів обміну товарно-матеріальними цінностями, оплати послуг, найманої праці та накопичення коштів відкладеного попиту, у вигляді наступних фінансових інструментів:

- кредитних зобов'язань Національного банку України (готівкова валюта);

- безготівкових кредитних зобов'язань комерційних банків та Націо-нального банку України (безготівкові кошти - записи на розрахункових рахунках);

- боргових зобов'язань суб'єктів господарювання у вигляді правових договорів куплі-продажу;

- боргових зобов'язань суб'єктів господарювання у вигляді цінних паперів;

- інших боргових зобов'язань та прав вимоги боргу.

Фінансові активи включають в себе готівку каси, депозити в банках, вклади, чеки, страхові поліси, вклади в цінні папери, зобовязання інших підприємств і організацій з виплати коштів за відвантажену продукцію (комерційний кредит), портфельні інвестиції в акції інших підприємств, пакети акцій інших підприємств, які надають право контролю, паї.

Фінансові активи не мають матеріальної форми, вони також не є нематеріальними активами підприємства. Рух фінансових активів обмежено сферою ринку обігу фінансового капіталу.

Рух фінансових активів в умовах ринкової економіки обумовлюється попитом та пропозицією. Таким чином, деякі фінансові активи можна розглядати як самостійні інструменти, за допомогою яких відбувається перерозподіл коштів на фінансовому ринку, оскільки в процесі обігу вони приймають власні форми існування й руху.

Європейська система інтегрованих економічних рахунків визначає фінансові активи через категорію «фінансові операції». Так, відповідно до п. 501 класифікації європейської системи інтегрованих економічних рахунків «Фінансові операції - це операції, які мають своїми результатами зміну суми фінансових активів і (або) фінансових зобов'язань інституціональних одиниць». Таким чином, дане визначення підтверджує двояку природу фінансових активів: з одного боку - фінансові активи, а з іншогобоку - фінансові пасиви (зобов'язання).

В основі фінансових активів лежить рух фінансового капіталу фінансування. Воно може бути:

- поворотне (кредитування),

- безповоротне (інвестування).

Це означає, що всі фінансові активи тим або іншим способом мають однакову економічну основу - позичковий капітал. Але, говорячи про те, що цінні папери є частиною фінансових активів, необхідно враховувати, що вони, на відміну від наданих кредитів, можуть мати як поворотний, так і безповоротний характер. Крім того, слід зазначити, що деякі фінансові активи пов'язані з оформленням спеціальних документів, які можуть самостійно продаватися, купуватися або погашатися.

Саме цей механізм функціонування фінансових активів закладений і в міжнародному стандарті фінансової звітності (МСБО) №32 «Фінансові інструменти: розкриття й подання інформації», відповідно до якого виникнення в одній компанії фінансових активів неминуче приводить до виникнення фінансових зобов'язань або пайового фінансового інструмента в іншій компанії. Під пайовим фінансовим інструментом у цьому випадку розуміється будь-який договір, що підтверджує право на частку активів компанії, що залишилися після відрахування всіх її зобов'язань.

Вивчивши економічну літературу як закордонних, так і вітчизняних авторів, розглянувши різні точки зору, можна зробити ряд висновків:

1. Фінансові активи є об'єктом інвестування. Фінансові активи являють обою фінансові інвестиції, які містять у собі:

- кошти,

- придбання цінних паперів,

- участь у капіталі інших підприємств,

- подання позик.

2. Фінансові активи є правом власності на дохід, відображаючи рух позичкового капіталу.

3. Фінансові активи не є реальним багатством і представлені у вигляді платіжних і фінансових зобов'язань із приводу руху фінансових ресурсів.

4. Фінансові активи не беруть участь у процесі виробництва продукції, випуску товарів, надання послуг на підприємстві.

Особливості управління дебіторською заборгованістю

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба проведення розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства «мертві» у вигляді дебіторської заборгованості. Тому важливим завданням є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу.

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;

2) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;

3) дебіторська заборгованість за отриманими векселями;

4) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

6) інші види дебіторської заборгованості.

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на перші три види. У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями припадає 80 - 90%. Отже, з метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістю або його кредитна політика щодо покупців продукції.

Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою час-тину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

2. Формування принципів кредитної політики відповідно до покупців продукції

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.

4. Формування системи кредитних умов.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.

6. Формування процедури оплати дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансу-вання дебіторської заборгованості.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості.

1) Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.

По-перше, оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується за такою формулою:

(1.8)

де: КОАдз - коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;

ДЗ - загальна сума дебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо з товарного і споживчого кредиту;

ОА - загальна сума оборотних активів підприємства.

По-друге, визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість її оборотів в аналізованому періоді.

Середній період оплати дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового й загального операційного циклу підприємства. Даний показник розраховується за такою формулою:

, (1.9)

де: ПОдз - середній період оплати дебіторської заборгованості підприємства;

ДЗ - середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді;

Оо - сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неї засобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:

, (1.10)

де: КОдз - кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;

ОР - загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;

ДЗ - середній залишок дебіторської заборгованості підприємства у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді.

По-третє, оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її «віковими групами», тобто за передбаченими термінами її оплати.

По-четверте, докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

По-п'яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв'язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:

Едз = Пдз - ПЗдз - ФПдз, (1.11)

де: Едз - сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Пдз - додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;

ПВдз - поточні витрати підприємства, пов'язані з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;

ФВдз - сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

У процесі даного аналізу може бути визначений і відносний показник - коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такою формулою:

, (1.12)

де: КЕдз - коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Едз - сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;

ДЗрп - середній залишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями в аналізованому періоді.

Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

У сучасній практиці реалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання:

а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (ко-мерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалі-зації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит дається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) - форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двох років.

Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за раху-нок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на макси-мізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, підприємства повинні враховуватися такі основні фактори, як сучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій, загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності, сформована кон'юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства, потенційна спроможність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту, правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості, фінансові можливості підприємства у частині відволікання засобів у дебіторську заборгованість, фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Варто мати на увазі, що консервативний варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв'язків. Агресивний варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягнення боргів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

Визначення можливої суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним комерційним і споживчим кредитом виконується при розрахунку необхідної суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:

, (1.13)

де: Идз - необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРк - обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;

Кс/ц - коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;

ПНК - середній період надання кредиту покупцям, у днях;

ПР - середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.

У тому випадку, коли фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

До даних умов належать такі елементи: кредитний період, кредитний ліміт, вартість надання кредиту, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні термінових розрахунків за придбану продукцію. Така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному обчисленні. Розрахунок характеризується такою формулою:

 (1.14)

де: ПСк - річна норма процентної ставки за наданий кредит;

ЦСт - цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у%;

ТНк - термін надання кредиту (кредитний період), у днях.

Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки щодо короткостроковому банківському кредиту. У протилежному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, бо покупцю буде вигідно взяти короткостроковий кредит у банку на термін, що дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем, і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями формується в процесі розробки кредитних умов. Вона повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства-кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші.

Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю - її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є факторинг, облік векселів, виданих покупцями продукції, форфейтинг.

Факторинг - це фінансова операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії («фактор компанії»), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує із підприємства-продавця визначену комісійну плату у процентах до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 - 30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарському суб'єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Дисконтна ціна векселя визначається за такою формулою:

, (1.15)

де: ДЦв - дисконтна (облікова) ціна векселя на момент його продажу;

НС - номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений термін;

Д - кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

ДСв - річна облікова вексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя, %.

Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку перего ворів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.

Критерієм оптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і за будь-якими формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розміру дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:

ДЗо -> ОПдр і ОЗдз + ВЗдз, (1.16)

де: ДЗо - оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

ОПдр - додатковий операційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукції в кредит;

Одз - додаткові операційні витрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;

ВЗдз - розмір втрат засобів, інвестованих у дебіторську заборгованість через неплатоспроможність покупців.

Управління грошовими активами

Управління грошовими активами або залишком коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства, складає невід'ємну частину функцій загального управління оборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і на розмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а також характеризує його інвестиційні можливості.

Формування підприємством грошових авуарів викликане рядом чинників, що закладені в основу відповідної класифікації залишків його коштів:

1) Операційний або трансакційний залишок грошових активів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства. Він формується з метою забезпечення поточних платежів, пов'язаних із виробничо-комерційною діяльністю підприємства: із закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, оплати праці; сплати податків; оплати послуг сторонніх організацій тощо.

2) Страховий або резервний залишок грошових активів - необхідність формування даного виду залишку зумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства щодо невідкладних фінансових зобов'язань.

На розмір даного виду залишку грошових активів значною мірою впливає доступність одержання підприємством короткострокових фінансових кредитів.
Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів може формуватися тільки в тому випадку, якщо цілком задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.

На сучасному етапі економічного розвитку країни переважна більшість підприємств не має можливості формувати цей вид грошових активів.

3) Компенсаційний залишок грошових активів представляє собою щезни-жувальну суму грошових активів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинно постійно берегти на своєму розрахунковому рахунку. Формування такого залишку грошових активів є однією з умов видачі підприємству бланкового (незабезпеченого) кредиту і надання йому широкого спектра банківських послуг.

Основною метою у процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. У цьому реалізується функція грошових активів як засобу платежу, що забезпечує досягнення цілей формування їх операційного, страхового й компенсаційного залишків. Пріоритетність цієї мети визначається тим, що ні великий розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високий рівень рентабельності господарської діяльності не можуть застрахувати підприємство від порушення проти нього позову про банкрутство, якщо в передбачені терміни через недостачу грошових активів воно не може розрахуватися за своїми невідкладними фінансовими зобов'язаннями. Тому на практиці управління грошовими активами часто ототожнюється з управлінням платоспроможністю або управлінням ліквідністю.

Поряд із цією основною метою важливим завданням процесу управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних коштів, а також сформованого інвестиційного їх залишку.

З позицій форм накопичення грошових авуарів і управління платоспроможністю підприємства його грошові активи підрозділяються на такі елементи: грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, резервні грошові активи у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

Управління грошовими активами розглядає короткострокові фінансові вкладення як форму резервного розміщення вільного залишку грошових активів, що у будь-який момент можуть бути залучені для забезпечення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства.