Главная
База знаний "Allbest"
Экономика и экономическая теория
Розробка науково обґрунтованих методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання у сфері сприяння розвитку підприємництва
Розробка науково обґрунтованих методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання у сфері сприяння розвитку підприємництва
Теоретичне осмислення державного регулювання економіки. Визначення методів впливу держави на економіку та підприємництво зокрема. Шляхи удосконалення впливу держави на розвиток підприємництва за допомогою Маневицького районного центру зайнятості.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.03.2011 |
| Размер файла | 150,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
13
Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій
Міністерство освіти та науки України
Кафедра економіки підприємства
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему: «Розробка науково обґрунтованих методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання у сфері сприяння розвитку підприємництва»
Виконала студентка групи ЕПз-51
Черняк Т.В.
Stolyar.s.e@yandex.ua
Тернопіль-2011
ЗМІСТ
- ВСТУП
- РОЗДІЛ І. Методи впливу держави на розвиток підприємства
- 1.1 Поняття державного регулювання підприємництва
- 1.2 Державний контроль та захист у сфері підприємництва
- 1.3 Методи державного регулювання економіки
- Висновки до розділу І
- РОЗДІЛ ІІ. Аналіз діяльності Маневицького центру зайнятості
- 2.1 Загальна характеристика Маневицького центру зайнятості
- 2.2 Аналіз діяльності Маневицького центру зайнятості
- Висновки до розділу ІІ
- РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи удосконалення впливу держави на розвиток підприємництва за допомогою Маневицького районного центру зайнятості
- 3.1 Обґрунтування необхідності впливу Маневицького центру зайнятості на розвиток підприємництва
- 3.2 Розробка комплексу заходів сприяння розвитку малого бізнесу
- Висновки до розділу ІІІ
- ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- ДОДАТОК А
ВСТУП
Актуальність теми. Проблема державного регулювання підприємництва досить гостро стоїть на даному етапі економічного розвитку України. Необхідно визначити оптимальний ступінь державного втручання у підприємницьку діяльність з тим, щоб з одного боку забезпечити ефективне функціонування приватного сектора економіки та отримання ним високих прибутків, а з іншого - створити передумови для збалансованого росту економіки країни загалом та підвищення рівня добробуту громадян.
«Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на удосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України» [13, 45].
Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.
Питання впливу держави на розвиток підприємництва розглядалися в роботах зарубіжних і вітчизняних економістів: Балабанової Л.В., Болта Дж. Г., Бурцева В.В., Вітта Ю., Дейяна А., Діхтля Є. Діксона П. Р., Залманової М.Є., Троадека А., Костоглодова Д.Д., Хершгена Х., Парцирної Т.М., Прокопенка М.Д., Пурліка В.М. Скотта Д.Г., Соловьйова Б.А, Еванса Дж., і ін.
Однак, у вітчизняній економічній літературі проблеми сприяння держави у розвитку підприємництва не знайшли ще достатнього висвітлення, а зарубіжний досвід потребує ґрунтовної адаптації до сучасних умов господарювання в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково обґрунтованих методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання у сфері сприяння розвитку підприємництва.
Предметом дослідження є діяльність державної установи, спрямованої на підтримку та розвиток підприємництва.
Об'єктом дослідження виступає державна установа - Маневицький центр зайнятості.
Досягнення поставленої в роботі мети буде вирішуватися за допомогою наступних завдань:
- теоретичне осмислення матеріалу що стосується державного регулювання економіки;
- визначення методів впливу держави на економіку та підприємництво зокрема;
- загальна характеристика господарсько-економічної діяльності державної установи - Маневицького центру зайнятості;
- висунення пропозицій та рекомендацій щодо підтримки та сприяння розвитку підприємництва у Маневицькому регіоні.
Для вирішення поставлених завдань та досягнення мети в роботі використовувались такі методи дослідження: порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення; системного підходу; статистичного та порівняльного аналізу.
Теоретичною основою дослідження є законодавчі та нормативно-правові документи України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів за обраною проблематикою, а також матеріали періодичних видань, в яких висвітлені питання щодо витрат, статистичні матеріали Держкомстату України, фінансова звітність та аналітичні матеріали Маневицького центру зайнятості тощо.
Практичне значення результатів дослідження полягає у застосуванні розробленої програми заходів для Маневицького районного центру зайнятості з метою сприяння розвитку підприємництва у Маневицькому регіоні. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів та висновків на 100 сторінках. Робота містить 12 таблиць та 7 рисунків, додатки, список використаних джерел із 55 найменувань.
РОЗДІЛ І. Методи впливу держави на розвиток підприємства
1.1 Поняття державного регулювання підприємництва
Державне регулювання підприємницької діяльності є одним з важливих напрямків у діяльності органів влади і місцевого самоврядування.
Для визначення співвідношення державного регулювання економіки і державного регулювання підприємницької діяльності слід виходити з того, що «згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво є видом господарської діяльності» [26, 185]. Оскільки, у свою чергу, господарська діяльність є видом економічної діяльності, то державне регулювання підприємницької діяльності є складовою частиною державного регулювання економічної діяльності.
Самостійність підприємця не безмежна, вона знаходиться під впливом регулюючого і координуючого впливу органів державного управління. В умовах проведення економічної реформи, переходу до ринку система прямого адміністративного управління перетерпіла глибокі зміни. Відбулася заміна планування і прямого контролю непрямим, що спирається головним чином на економічні і правові важелі.
Підприємництво характеризується тим, що регулюється державою в особі її органів. Держава не стоїть осторонь від цього процесу. Вона це робить в зв'язку з тим, що підприємці (фізичні і юридичні особи) реалізують свій приватний інтерес, який без державних регуляторів може завдати і завдає шкоди суспільним інтересам. Держава під час регламентації підприємницької діяльності затверджує публічні засади, суспільні інтереси, одночасно поєднуючи їх з приватними інтересами підприємців.
Підприємництво і держава є інститутами суспільства. Вони постійно взаємодіють, а також впливають і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів суспільства. Інші інститути суспільства також здатні впливати на підприємництво, як безпосередньо (наприклад, нова технологія), так і опосередковано -- через державу. Із всіх інститутів суспільства держава має найбільший вплив на підприємництво.
Взаємовідносини між державою і підприємництвом є комплексними і динамічними, змінюються в часі. Через динамічність суспільства взаємовідносини між підприємництвом і державою постійно знаходяться у стані зміни, унаслідок чого іноді важко провести межу між публічним (суспільним) і приватним секторами. Сфери підприємництва і держави є різними, але вони перетинаються, що зокрема, виявляється в їхніх цілях. Підприємництво переслідує основну мету одержання прибутку, у той час як держава захищає суспільні інтереси в цілому. Складні взаємовідносини між підприємництвом і державою мають значний вплив на розвиток економіки і громадського життя.
Взаємовідносини держави і підприємництва можуть варіювати від співробітництва до конкуренції, від партнерства до антагонізму. У цих відносинах кожна із сторін має значний вплив і все-таки має істотну потребу в іншій.
Для відносин між державою і підприємництвом характерним є стан взаємозалежності, що обумовлено потребою однієї сторони в іншій. Держава має потребу в підприємництві, оскільки їй необхідна ринкова система, матеріальні ресурси, послуги і товари, що виробляються нею, фінансова підтримка державних програм тощо. У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що формулює правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємовідносин є “змішана” економіка, у якій суспільний і приватний сектори різноманітно взаємодіють.
«Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює “правила гри” на ринку, у межах якої суб'єкти підприємництва мають певну свободу. Типові “правила гри” стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об'єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України: “Про захист економічної конкуренції”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, “Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг”, “Про рекламу” тощо» [25, 189].
Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.
Державне регулювання підприємницької діяльності можна визначити як діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.
Підставою державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.
Державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.
Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності держава має проводити відповідну економічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та інших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.
«Держава може бути:
1) гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
2) стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку;
3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів» [25, 85].
«Основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу є:
а) держава бере на себе освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів;
б) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності;
в) держава бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури» [26, 195].
Підприємництво користується державною підтримкою у всіх промислове розвинутих країнах, суть якої зводиться до розробки конкретних заходів за трьома напрямками: консультаційний супровід процесу створення і функціонування вперше створюваних фірм на початковому етапі; надання певної фінансової підтримки вперше створюваній структурі або надання такій структурі певних пільг (зазвичай у сфері оподаткування); надання технічної, науково-технічної або технологічної допомоги малопотужним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.
«Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:
1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
2) установлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб» [26, 122].
Державне регулювання застосовується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності та їх об'єднань і для захисту суб'єктів підприємництва та їх об'єднань від порушень їх прав іншими підприємцями.
У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція.
Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним положенням на ринку, антиконкурентні погоджені дії і дискримінацію підприємців.
Монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35% .
Першого виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку.
Це, зокрема, одержання комерсантом прибутку, обумовленого не ефективністю чи діяльності високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або чи утримання посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження їхнього доступу на ринок.
Другим видом порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні погоджені дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин.
«У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про обмеження монополізму" антиконкурентними погодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що можуть чи привести привели до:
- установленню (підтримці) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
- розділу ринків по територіальному принципі, асортименту товарів, обсягу їхньої чи реалізації закупівель або по колу чи споживачів по інших ознаках, що можуть чи привести привели до їх монополізації;
- усунення з чи ринку обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців» [25, 235].
Третім видом правопорушень є дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування і контролю. «Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону "Про обмеження монополізму " цей вид порушень антимонопольного законодавства включає ряд різновидів:
- заборона створення нових чи підприємств інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції;
- примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні й інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що можуть чи привести привели до монопольного положення на ринку;
- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
- надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів господарювання, що можуть чи привести привели до монополізації ринку визначеного товару;
- обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
- установлення чи заборон обмежень у відношенні окремих суб'єктів чи господарювання групи суб'єктів господарювання» [26, 178].
Вищевказані дії порушують загальну гарантію прав підприємців, встановлену в статті 12 Закону України "Про підприємництво": "Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів".
Виходячи з цього, органи державної влади не вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткові переваги, підтримаю або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах їхньої діяльності (можливості ціноутворення, придбання сировини і матеріалів, використовуваним ринкам реалізації продукції і т.п.).
Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система санкцій, застосовуваних за такого роду правопорушення.
Важливе значення у здійсненні державного регулювання господарської діяльності, у тому числі підприємництва, має Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р. (далі -- Закон).
Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
«Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності -- напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України» [26, 188].
«Принципами державної регуляторної політики є:
· доцільність -- обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
· адекватність -- відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив;
· ефективність -- забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян і держави;
· збалансованість -- забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян і держави;
· передбачуваність -- послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
· прозорість та врахування громадської думки -- відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності» [26, 232].
Регуляторним актом є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Регуляторними органами визнаються Верховна Рада України, (Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособове приймати регуляторні акти.
До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22.01.2000 р. № 89/2000 (далі -- Указ) виданий з метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність, запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва.
В Указі встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.
Для цілей цього Указу єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.
Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.
Державне регулювання підприємницької діяльності не є достатнім для створення сприятливого оточення підприємництва. Необхідне формування комплексу організаційно-правових заходів для створення макросередовища підприємницької діяльності, включаючи розвинену інфраструктуру підтримки підприємництва, правові механізми стимулювання розвитку підприємницької діяльності та ефективної системи захисту прав і законних інтересів підприємців, а також суспільних і державних інтересів у сфері підприємництва.
1.2 Державний контроль та захист у сфері підприємництва
Державний контроль за підприємницькою діяльністю, що орієнтований на відносини в сфері підприємництва, є складовою частиною, різновидом державного контролю.
«Державний контроль за підприємницькою діяльністю -- це різновид державного контролю, що здійснюється на підставі та у межах, установлених законодавством, та складається у перевірці дотримання суб'єктами підприємництва обов'язкових вимог законодавства з метою попередження, виявлення, припинення та усунення його порушень» [26, 240].
При визначенні видів державного контролю за підприємницькою діяльністю в якості основи можна використовувати ч.З ст.19 ГК України, де названо вісім сфер, у яких держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання.
Виходячи із зазначеного законодавчого положення, якщо критерієм класифікації державного контролю є сфера його здійснення, то можна виділити валютний, податковий контроль, контроль за цінами і ціноутворенням, контроль за дотриманням конкурентного законодавства, контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ін.
В останні роки формується та удосконалюється нормативно-правова основа здійснення державного контролю за підприємницькою діяльністю. Це стосується як матеріально-правових норм, що містять підстави здійснення такого контролю і визначають його форми і засоби, так і процесуально-правових норм, що регламентують процедуру здійснення такого контролю.
Для раціоналізації та упорядкування державного контролю за підприємницькою діяльністю важливе значення має Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р., відповідно до якого введено Єдиний державний реєстр -- автоматизована система збору, накопичення, захисту, обліку і надання інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.
В останні роки була прийнята значна кількість відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на упорядкування державного контролю в окремих сферах підприємницької діяльності.
Не можна не відзначити певні тенденції лібералізації державного контролю за підприємницькою діяльністю, що знаходять своє відображення в законодавстві. Це стосується і правових гарантій прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва. Зокрема, істотно скорочений перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощена і скорочена в часі процедура одержання ліцензій, внесення в них змін, значно спрощена система державної реєстрації суб'єктів підприємництва на підставі прийнятих в останні кілька років законів, що регламентують легітимацію суб'єктів підприємництва.
«У ст.19 Господарського кодексу України, що регламентує державний контроль і нагляд за господарською діяльністю, міститься кілька норм, спрямованих на недопущення довільного втручання в господарську діяльність при здійсненні державного контролю і нагляду за господарською діяльністю» [26, 247].
Згідно з ч.5 ст.19 ГК незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю і нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування і перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно й оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання (ч.б ст.19 ГК).
Важливими засобами захисту суб'єктів господарювання від неправомірних дій державних органів та їх посадових осіб при проведенні контролю за їхньою діяльністю є оскарження таких дій суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку, можливість якого передбачена вч.7 ст.19 ГК.
Таким чином, захист суб'єктів господарювання при проведенні державного контролю за їхньою діяльністю регламентовано в Господарському кодексі України за допомогою різних норм: заборонної норми, що містить пряму заборону незаконного втручання і перешкоджання господарській діяльності (ч.б ст.19 ГК); зобов'язувальної норми, що покладає на органи державного контролю обов'язок належної поведінки (ч.б ст.19 ГК); уповноважуючої норми, що передбачає право суб'єктів господарювання оскаржити неправомірні дії при проведенні державного контролю за їхньою діяльністю (ч.7 ст.19 ГК).
Перевірки діяльності підприємців регулюються відповідно до Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.98 р. № 817/98.
Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності (далі -- контролюючі органи), проводять планові та позапланові виїзні перевірки.
Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта або за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли його не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки письмово повідомлено про дату перевірки.
«Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений термін документи обов'язкової звітності;
в) виявлена недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;
г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової або позапланової виїзної перевірки;
д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня одержання запиту;
е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. У такому разі позапланові виїзні перевірки проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень» [26, 254].
Позапланова виїзна перевірка може здійснюватися і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.
Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок установлюється Кабінетом Міністрів України.
1.3 Методи державного регулювання економіки
Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.
Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.
«Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем)» [25, 278].
Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів ДРЕ.
Методи державного регулювання економіки -- це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).
Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.
Рис.1.1.Класифікація методів державного регулювання
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.
Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.
«Методи непрямого регулювання -- це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання -- це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація -- це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів» [26, 288].
До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.
Правове регулювання -- це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.
Правове регулювання економіки має свій предмет, оскільки пов'язане з юридичним визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації державної влади. «Предметом правового регулювання економіки є:
· відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;
· відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;
· відносини між суб'єктами господарської діяльності (виробник -- посередник, замовник -- підрядчик, боржник -- кредитор, власник -- орендар і т. ін.);
· економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем» [26, 294].
Якість правового регулювання залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.
«Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються:
· права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
· засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
· основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
· правовий режим власності;
· правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
· засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
· засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
· організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики і т. д. » [26, 296].
Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
«Адміністративні методи ДРЕ -- це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів» [26, 301].
Іноді адміністративні методи асоціюють з поняттям «адміністрування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування характеризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, покарання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.
Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.
«Ліцензії -- це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг»[26, 302].
Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємницької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).
«Квоти -- визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку» [26, 304].
«Санкції -- це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності» [26, 305].
«Норма -- це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив -- поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. » [26, 306].
За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища.
«Стандарти -- це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва» [26, 307].
Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.
Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.
Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.
Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.
Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики.
Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики.
Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики.
У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.
Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками -- це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.
Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.
Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк (в Україні -- Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.
Грошова емісія -- це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію -- інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.
Операції з державними цінними паперами пов'язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення.
Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.
«Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ -- це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо» [27, 145]. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.
Прикладами використання пропагандистських методів є: орієнтація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об'єднань за економічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.
Висновки до розділу І
Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України.
Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.
Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення:системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва; цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації; рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику, державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однією з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.
Державне регулювання підприємницької діяльності поділяється на пряме та непряме.
Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними для виконання.
Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте таке положення керованого, котре необхідно для держави. Як непряме регулювання можна навести приклад надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.
Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація ; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців:інформаційне, кадрове та науково - методичне забезпечення підприємців.
Базою нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основним з яких Господарський Кодекс України.
Подобные документы
Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві, його правові методи. Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки. Кооперація, її особливості та шляхи вдосконалення державного регулювання.
курсовая работа [34,7 K], добавлен 03.10.2010Характер і оцінка впливу державного регулювання на розвиток національної економіки країни. Взаємозв’язок ефективного державного регулювання та сталого розвитку основних напрямів економічної й соціальної діяльності України, шляхи його моделювання.
статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.
статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.
курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007Державне регулювання економіки – система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності; умови та групи параметрів впливу держави на ринкові події. Основні форми, методи, принципи, функції та напрямки державного регулювання.
презентация [2,0 M], добавлен 22.04.2013Економічна сутність, форми і методи державного регулювання підприємництва, основні його елементи. Поняття та особливості фірмового стилю, структура бізнес-плану. Пропозиції та рекомендації щодо започаткування власної справи, проблеми та основні ризики.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 01.04.2013Поняття підприємництва. Державне регулювання форм ділового підприємництва, його ефективність в умовах перехідної економіки. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств
реферат [354,2 K], добавлен 20.03.2009Розгляд сутності державного регулювання цін, інфляції, підприємництва. Ознайомлення із стратегією соціально-економічного розвитку країни. Особливості проведення фінансової, структурної, інвестиційної, науково-технічної, соціальної і регіональної політики.
курс лекций [56,0 K], добавлен 06.05.2010Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.
курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання. Допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості. Монетаристи про економічну роль держави.
реферат [17,3 K], добавлен 03.09.2007
