Монополія: причини виникнення, основні форми і роль в економічній системі

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє рідкоземельні метали як цирконій, гафній, ніобій, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованим в Україні являються ринки машинобудування-97,7%, медичної промисловості-75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості-68,9%, металургії-44,9%. На початку 1995р. нараховувалося понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. [2; 16]

Антимонопольне законодавство України визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції і здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються усі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари.

Тепер розкриємо основні положення Закону України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності». Зловживанням монопольним становищем рахуються: - нав'язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, чи додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження чи призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення чи підтримки дефіцити на ринку, чи встановлення монопольних цін;

- часткова чи повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання чи збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку, чи встановлення монопольних цін;

- встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права споживачів та інші дії, що створюють перешкоди доступу на ринок інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади признаються наступні дії:

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанні товарів визначеному колу споживачів та прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший та надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення щодо інших підприємців;

- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в певній сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, а також обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів.

Несумлінною конкуренцією визначається:

- неправомірне використання товарного знака,фірмового найменування чи маркування товару, а також копіювання форми, імітація товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення помилкових чи неточних зведень,що можуть завдати шкоди діловій репутації чи майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці з метою нанесення збитку діловій репутації чи майну іншого підприємця. [1; 15]

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживанням монопольним становищем і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. У своїй діяльності Антимонопольний комітет керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затверджений Верховною Радою України. Зведення отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальними керуваннями і які є комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки заподіяні розголошенням зведень підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного становища окремих підприємців на ринку, Антимонопольним комітетом і його територіальними керуваннями контролю за реорганізацією(злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних й інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств. Підприємець може придбати контрольний пакет акцій акціонерного товариства, що займає монопольне становище на ринку за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольний комітет України. Такі ж правила застосовуються і в тих випадках, коли підприємець має частки в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадку, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його керівні органи видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного чи територіального відділення підприємств, структурних підрозділів чи їх одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи їх одиниць(якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання чи невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушення антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану чи зміні угоди, що суперечить дійсному Закону;

- невчасне представлення інформації антимонопольному комітету України недостовірних даних.

Прибуток, який незаконно отриманий суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом чи арбітражним судом у державний бюджет. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позивах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень, її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показало життя, вже спочатку обрало хибний шлях. Світова практика свідчить про те, що лише після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд пішов іншим шляхом й одержав відомі результати. [5; 41]

3.3 Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольного законодавства США та країн Західної Європи і можливість їх застосування в Україні

Кроком на шляху приборкання монополій стало антимонопольне законодавство. Воно було започатковане антимонопольними законами: в Канаді-1889р. та США-1890р., де був прийнятий відомий антитрестовський «Закон Шермана»,за яким оголошувалося незаконним створювати монополії чи вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями діє й дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної кампанії, ним заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувались виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися негласними «джентльменськими» угодами або так званими лідерством у цінах. Порушення «Акту Шермана» каралися як кримінальні злочини. індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. І тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1млн. дол. За кожне порушення. Пізніше був прийнятий «Закон Клейтона», який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю чи «поглинання» фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був «Акт про Федеральну торговельну комісію», мета якого привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х рр. антитрестівська діяльність послабилася, проте з початком депресії 30-х рр. суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий «Закон Селлера-Кефовера» доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів.[6; 125]

У світі склалися 2 моделі антимонопольного регулювання: американська й японська. Американська модель носить заборонний характер, оскільки не дозволяє створення монополій, які послаблюють конкуренцію. Застосування антитрестівських вимог привело до розпуску на початку XX ст. трестів «Стандарт Ойл», роздрібнення АТТ. Так Міністерство юстиції 19 американських штатів звинуватили корпорацію «Майкрософт» у використанні незаконних методів боротьби з конкурентами, зокрема недопущення на ринок технічних новинок інших компаній. Визнання судом корпорації «Майкрософт» монополістом на ринку операційних систем персональних комп'ютерів відкриває можливість застосування проти неї санкцій аж до примусового поділу. Європейсько-японська модель забороняє не саму монополію, а зловживання монопольним становищем. Важливим для визначення монопольного становища, наявність якого ставить фірму під урядовий контроль, є частка виробника на ринку. В США вона законодавчо не встановлена, але судова практика за правилом прецеденту вважає такою перевищення 60%. В Японії монопольна ситуація виникає тоді, коди частка одного виробника складає 50%, проте це вважається недостатнім аргументом монополізації, потрібно щоб фірма вела себе антиконкурентно, агресивно, пригнічувала конкурентів.

В європейських країнах антимонопольний процес відбувався пізніше. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об'єднань, тому перші закони проти монополій в Європі були прийняті в 30-х р.XXст.,а в країнах Східної Європи такі законодавчі акти з'явилися лише у 80-х р.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, с\г, рибальство, лісове господарство, страхування, видобуток вугілля. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, пов'язані з раціоналізацією. Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні на міждержавному рівні. Так статті 85,86 Римського договору, що вважається початком ЄС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості й торгівлі. [15; 89]

Аналіз антимонопольного законодавства західних країн дозволяє виділити такі анти конкурентні дії: горизонтальні й вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим становищем. До перших можна віднести картельні угоди, що регламентують ціни, розділяють ринки збуту, тому вони є найсерйознішими порушеннями антимонопольного законодавства. При вертикальному обмеженні конкуренції обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий підприємець нав'язує свої умови більш слабкому. Монополізація ринку закордоном проходить двома шляхами: придбання підприємств конкурентів, налагодження своєї власної системи постачання і збуту товарів.

Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні чинники, такі як порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятків з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США й країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються один від одного в багатьох відношеннях, є ретельно продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України. [5; 31]

Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із «хворих» місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але втілення їх в життя або постійно отримує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок-комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства. Але все одно й позитивні результати роботи антимонопольного законодавства. Так внаслідок діяльності антимонопольного комітету, проведеного роздержавлення та приватизації вдалося суттєво знизити рівень монополізації економіки України. Станом на початок нового століття, він склав уже приблизно 40%. Проте проблеми монополізму і надалі залишається актуальною. В перспективі монопольний сектор, включно з природними монополіями, не повинен перевищувати 10-15% ВВП. Тому на даному етапі розвитку економіки України, для нашої держави дуже важливо поводити активну, справедливу антимонопольну політику, не цураючись використовувати досвід країн Західної Європи та США. [2; 17]

Висновки

На основі систематизації та аналізу різних економічних джерел можна зробити такі висновки:

1. Монополізм є об'єктивним явищем господарського життя і притаманний майже усім економічним системам. Особливо швидкого розвитку він набуває в ринковій економічній системі, починаючи з кінця XIX ст. Сучасна ринкова економіка є сумішшю та переплетенням конкурентного і монопольного начал. Економічний розвиток відбувається таким чином, що сама конкуренція породжує монопольні тенденції, провокує появу монопольних утворень. Прагнення позбутися «незручностей» конкуренції штовхає підприємців до завоювання домінуючих позицій ринку. Останні хоча й не прагнуть «тихого життя», все ж суттєво зменшують ризики підприємництва та забезпечують значне зростання прибутковості. Та основними причинами виникнення монополій є дія закону максимізації прибутку та вплив закону концентрації та централізації виробництва й капіталу.

2. Проникнення монополій в усі сфери суспільного відтворення - безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання - призвело до появи стійких монополістичних об'єднань, які створювалися на тривалий термін. І у своїй роботі я намагалася проаналізувати основні форми монополістичних об'єднань, і дійшла висновку, що кожне з цих об'єднань є органічною складовою сучасної змішаної економічної системи, для якої характерне переплетення конкурентних та монопольних начал. Саме їхня єдність в значній мірі визначає характер національного господарства, його ефективність і соціальну спрямованість.

3. Монополізм має численні та різноманітні прояви, починаючи від «скромною» за вигодою монополістичної конкуренції і закінчуючи абсолютною монополією, коли на ринку панує одна-єдина фірма. Він несе значну загрозу конкуренції та суспільному добробуту і як наслідок має ряд негативних проявів, серед яких найвагоміші: встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін, що веде до зростання цін, росту дефіциту, стимулювання інфляційних процесів; гальмує науково-технічний процес. Провідні економісти світу прийшли до висновку, що монополія та її утворення зумовлюють застій господарського механізму, паралізують конкуренцію, загрожують ефективному функціонуванню ринку. Але проаналізувавши питання монополії, я переконалася, що не зважаючи на чималий список негативних проявів монополій, є в її діяльності й позитивні риси, серед яких набагато більше можливостей розвивати сучасне виробництво, впроваджувати найновішу техніку й технологію, тим самим виходити на світовий ринок з ексклюзивною продукцією, надавати широкий спектр послуг, таким чином задовольняти потреби суспільства та як наслідок отримувати надприбутки, що й є основною метою кожного підприємця.

4. Щоб запобігти вищеперерахованим негативним наслідкам монополій держава змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних(штрафи, пені) до кримінальних(тюремних ув'язнень). Підводячи результати викладеного матеріалу у своїй роботі щодо антимонопольної практики в Україні, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонопольну політику в Україні, як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною, вона більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило усю згубність і негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинен здійснюватися жорсткий контроль з боку держави по недопущення зловживання своїм монопольним становищем. Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемами. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з вдосконаленням антимонопольного законодавства України. На мою думку, Україні потрібно удосконалити антимонопольне законодавство, звичайно, переймаючи багатовіковий досвід антимонопольного законодавства США та антимонопольну практику країн Західної Європи, яка детальніше була описана в роботі.

Вивчивши та проаналізувавши різні економічні джерела, я дійшла висновку, що монополія є невід'ємною частиною ринкової економіки. І, на мою думку, радикальна боротьба з нею та її наслідками недопустима, адже при цьому можна внести хаос у розмірену економічну діяльність, саме тому антимонопольна політика має бути ретельно зважена та послідовна.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. // Голос України,29 квітня 1992 р.

2. Барановский А.П. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. - 1995. - №52. С. 53.

3. Башнянін Г.І., Шевчук Є.С. Політична економія. Навчальний посібник 5-те видання. - Л.: Новий світ-2000, 2006. - 480 с.

4. Бобров В.Л. Основи ринкової економіки.-К.: Либідь, 1995. - 354 с.

5. Большаков А.К., Архипова А.Н., Нестеренко А.Н. Экономика: Учебник. -М.: Проспект, 1997.- 787.

6. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: АО Консалтбанкир, 2001.- 621 с.

7. Кривенко К.О. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку // Економіка України.-1992.-№7. - 97 с.

8. Майкл Р. Байе. Управленческая экономика и стратегия бизнеса.- М.: Юнити, 1999. - 734 с.

9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Т.: АТ «Тарнекс», 1993. - 416 с.

10. Мочерний С.В., Устенко О.А., Фомішин С,В. Політична економія. - Х.: Дніпро, 2002. - 685 с.

11. Никитин К.А., Глагова Ж.М. Государство и проблемы монополии. // Мировая экономика и международные отношения.-1994.-№7. - 93 с.

12. Пигу А.Н. Экономическая теория благосостояния 1т.- М.: Прогрес, 1995.-425 с.

13. Покрытан П.А. О регулировании монопольных тарифов \\ Экономист.- 2006.-№2.- 37 с.

Размещено на Allbest.ru