Стратегія базових галузей промисловості

1

Тема: Стратегія базових галузей промисловості

Зміст роботи

I. Промисловість - фактор інтеграції України у світову економіку

II. Стратегія промислової політики держави - розвиток базових галузей промисловості

1. Головна мета промислової політики

2. Перелік пріоритетних (базових) галузей промисловості і виробництв

3. Машинобудування

А) Авіаційна і ракетно-космічна промисловість

Б) Суднобудування

В) Автомобілебудування

Г) Важке машинобудування

Д) Тракторне та сільськогосподарське машинобудування

4. Промисловість засобів зв`язку та складної радіоелектронної апаратури

5. Військово-промисловий комплекс

6. Металургійна промисловість

7. Хімічна та нафтохімічна промисловість

8. Деревообробна промисловість

9. Легка промисловість

III. Інвестиційна політика

Список використаної літератури

I. Промисловість - фактор інтеграції України у світову економіку

Орієнтація України на побудову ринкової економіки, її подальшу інтеграцію з державами СНД та високорозвинутими країнами обумовлює об'єктивну необхідність кардинальних структурних змін промислового виробництва.

В економіці України провідну роль відіграє промисловий комплекс, який впливає на стабілізацію фінансової та бюджетної політики, успішне продовження та поглиблення економічних реформ, структурні перетворення в економіці України.

Навіть сьогодні в умовах жорсткої економічної кризи, яка особливо позначилася саме на промисловому виробництві, в цьому секторі економіки створюється майже 1/3 валового внутрішнього продукту (ВВП) країни та приблизно 3/4 матеріальних благ, що споживаються населенням. Але значення промисловості не обмежується д лише виробництвом продукції. Промисловий сектор економіки несе важливе соціальне навантаження - забезпечує робочі місця, надаючи таким чином можливість отримувати засоби існування більш як половині населення країни.

Промисловість виступає суттєвим фактором інтеграції України у світову економіку. Її експортно-імпортний оборот дорівнює майже 80% валового випуску промислової продукції. В умовах економічної незалежності це вагомий аргумент на користь промислового потенціалу і перспектив його розвитку. Завдяки промисловості держава отримує 2/3 валютних надходжень від загального експорту товарів та послуг.

На жаль, за 5 місяців 2000 року економіка України ще не вийшла на обсяги ВВП відповідного періоду минулого року.

Це обумовлено в основному падінням валової доданої вартості в галузях матеріального виробництва, насамперед у промисловості, випуск продукції якої за січень-травень знизився на 2,2 відсотка.

Падіння обсягів промислового виробництва відбулося, в першу чергу, через погіршення ситуації в чорній металургії, де скорочення випуску продукції складає 4,3 відсотки, в машинобудуванні і металообробці -- на 6,7 відсотків, в хімічній і нафтохімічній промисловості -- на 11,2 відсотка, в легкій промисловості -- на 3,2 відсотки.

Приріст обсягів виробництва за цей період відбувся у кольоровій металургії -- на 3,7 відсотка і деревообробній та целюлознопаперовій промисловості -- на 9,2 відсотка.

Падіння виробництва негативно позначилося на галузевій структурі -- частка паливно-сировинних галузей зросла до 55,7 відсотка.

Україна має великий інтелектуальний і технічний потенціал майже в усіх провідних галузях промисловості. Однак соціально-економічна ситуація в державі залишається складною. Складність зумовлена незавершеністю реформ структурної перебудови, негативним впливом деформації у відтво-рювальних процесах, які нагромаджувались протягом багатьох років, фізичним та моральним старінням виробничого потенціалу, що знижує конкурентну спроможність вітчизняної продукції, звужує ринки збуту та зменшує дохідність виробництва.

II. Стратегія промислової політики держави - розвиток базових галузей промисловості

Стратегія промислової політики полягає у забезпеченні випереджаючих темпів зростання наукоємної продукції, в тому числі машинобудування, для якого є характерним високий рівень технологій. В той же час існує необхідність зберегти темпи зростання в металургійній та хімічній як експортне орієнтованих галузей.

Ця стратегія спрямована на усунення недосконалої структури матеріального виробництва, де значну питому вагу займають важкі, сировинні, енергоємні галузі (металургія, хімія).

З цією метою Міністерство промислової політики послідовно проводить структурну перебудову промисловості шляхом нарощування обсягів виробництва у пріоритетних напрямах:

літакобудуванні,

суднобудуванні,

ракетно-космічній галузі,

інформаційних та телекомунікаційних системах,

сільськогосподарському машинобудуванні,

легкій та деревообробній промисловості.

Здійснюючи структурну перебудову, впроваджується ряд заходів, спрямованих на створення самостійного високо-розвиненого, конкурентоздатного промислового комплексу з соціально-ринковою орієнтацією, спроможного динамічно розвиватись та інтегруватись у світову систему взаємовигідних та рівноправних зв'язків.

Результатами такої політики є те, що вперше за останні роки намітилась позитивна тенденція зростання обсягів виробництва в окремих галузях.

За підсумками роботи підприємств промисловості України у січні--жовтні 1999 року вироблено товарної продукції в діючих цінах близько 86,6 млрд. грн. Темп обсягів виробництва до відповідного періоду минулого року становить 103,1%.

Збільшення обсягів виробництва в порівнянні з аналогічним періодом минулого року досягнуто в чорній металургії -- на 4,6%; кольоровій металургії -- на 5,6%, деревообробній промисловості -- на 12,8%, легкій промисловості -- на 1,8%, авіаційній промисловості -- на 3,7%, металургійному машинобудуванні -- на 21,1%, верстатобудівній та інструментальній промисловості -- на 10,5%, приладобудуванні -- на 13,1%і, тракторному і сільськогосподарському машинобудуванні -- на 1,9%, хімічній промисловості -- на 1,1%.

Завдяки позитивним зрушенням в промисловості вдалося дещо покращити фінансовий стан підприємств, зняти напругу в колективах. Зокрема, з початку року заборгованість з виплати заробітної плати зменшилась в цілому по підприємствах, які входять до сфери діяльності Міністерства промислової політики -- на 12,2 відсотки.

Незначний спад виробництва (-3,9%) відбувся у машинобудуванні. Однак, у жовтні по відношенню до вересня виробництво продукції збільшилось в:

суднобудуванні на 79,5%, тобто 179,5%

металургійному машинобудуванні на 11,4%

автомобілебудуванні на 7,1%

приладобудуванні на 0,4%.

Спад виробництва в машинобудуванні зумовлений в основному падінням обсягів випуску в автомобілебудуванні через кризу збуту легкових автомобілів. Інші підприємства галузі стабілізували свою роботу.

На основі використання передових вітчизняних розробок і технологій, сучасного обладнання і матеріалів, диверсифікації виробництва необхідно забезпечити реалізацію високоефективних інноваційних проектів. Це стосується перш за все розвитку космічного зв'язку, приладів комплексної автоматизації, створення новітніх технологій і виробництва озброєння та військової техніки, виробництва органомінеральних добрив комплексної дії, створення нових промислових технологій та організації виробництва титану, наукоємної промислової продукції з платини і металів платинової групи.

Ключову роль в реалізації стратегії промислової політики України відіграє машинобудування. В умовах структурної перебудови машинобудівної галузі і переходу до ринкових умов господарювання близько половини підприємств нарощують обсяги виробництва за рахунок освоєння нових зразків промислової продукції і товарів народного споживання.

1. Головна мета промислової політики

Головна мета промислової політики на сучасному етапі - забезпечення сталого зростання внутрішнього валового продукту.

Передусім це стосується галузей, які мають значний потенціал для вагомого нарощування конкурентоспроможної продукції.

Аналізуючи становище в окремих галузях, треба визначити загальні чинники, які негативно впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств:

-- існування диспропорції між впровадженням монетарної і промислової політики;

-- некерованість ринковими процесами рівноваги між попитом та пропозицією;

-- повільне інтегрування до стабільних ринків.

Зазначені фактори відносяться до макрорівня функціонування економіки.

Визначальним завданням є невідкладне розв'язання найгостріших проблем в сфері виробництва. Це - припинення спаду і створення реальних передумов виходу вже найближчим часом на траєкторію стійкого зростання.

Для цього необхідно подолати перекоси в структурі грошової маси, безпрецедентних масштабів набула натуралізація реальної економіки, що особливо небезпечно. Гроші дедалі більше перестають виконувати свою основну функцію - бути посередником при обміні товарів. Вони «вимиваються» з обігових коштів підприємств та організацій. Нестача або відсутність обігових коштів робить єдино можливою формою економічних відносин бартер.

Промислові підприємства реалізують за гроші менш 50 відсотків своєї продукції.

У такому ж контексті належить розглядати і проблему зменшення взаємозаборгованості підприємств та організацій, подолання платіжної кризи.

Підвищення ролі держави у проведенні активної структурної політики повинно здійснюватися переважно шляхом використання економічних методів регулювання, притаманних ринковій економіці, вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови і реформування економіки в цілому, посилення гарантій прав власності та відповідальності за її ефективне використання.

Економічні важелі повинні доповнюватися активізацією заходів жорсткого адміністративного впливу. Головні з них:

-- суттєве посилення державного контролю за здійсненням валютних розрахунків, запобігання незаконному відтоку валютних цінностей за кордон;

-- регулювання цін на продукцію природних монополій;

-- вдосконалення організаційної структури і структур управління в промисловості;

-- реструктуризація промислових підприємств.

2. Перелік пріоритетних (базових) галузей промисловості і виробництв

Світовий досвід доводить, що жодна з країн навіть найрозвиненіша, не ставить за мету досягнення ефективної конкуренції по всьому асортименту продукції, яку вона може виробляти. Пріоритет надається лише тим секторам економіки, які мають умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. Відповідно до цього повинні розподілятися ресурсні можливості держави і окремих галузей.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та наявності факторних умов, перш за все, розвинених і спеціалізованих факторів виробництва до пріоритетних галузей і виробництв, які можуть досить швидко підняти конкурентоспроможність своєї продукції, віднесено:

в машинобудуванні - виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, енергетичне і сільгоспмашинобудування, автомобілебудування, окремі виробництва електронної техніки і засобів зв'язку;

в металургійній промисловості - виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних труб, водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титану, сталевих канатів і арматури;

в хімічній і нафтохімічній -виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, синтетичного корду, полімерів та виробів з них, магнітних стрічок та рентгенівської плівки на лавсановій основі, товарів побутової хімії, автомобільних шин і гумо-технічних виробів, зокрема важкогорючих конвейєрних стрічок;

в деревообробній промисловості - виробництво фанери, картону, спеціальних видів паперу, деревностружкових та деревноволокнистих плит, меблів, виробництво сірників;

в легкій промисловості поглибленна переробка льону, шкірсировини, швейні та трикотажні виробництва.

В Україні ще не склався дійовий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів.

Проте не можна не бачити, що швидкість розпаду неконкурентоспроможних виробників значно перевищує темпи створення нових конкурентоспроможних. Така ситуація вимагає подальшого підвищення ролі держави у недопущенні деіндустріалізації країни і відновлення попиту на продукцію вітчизняних виробників на внутрішньому і світовому ринку.

Вже на сьогодні фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів набуло катастрофічних розмірів. За 1991--1998 роки в цілому по промисловості знос основних фондів зріс з 48,7% до 63%.

Україна за обсягом виробничих основних фондів входить до індустріальне розвинутих країн світу, але їх якісні показники поступаються сучасним вимогам науково-технічного прогресу. Функціональні можливості виробничих фондів істотно зменшилися внаслідок фізичного і морального старіння, їх галузева структура, яка була зорієнтована на обслуговування загальносоюзних потреб, багато в чому не відповідає вимогам нинішньої внутрішньої кооперації.

Пріоритетним мають стати науково-технологічні програми і проекти, пов'язані з розробленням, освоєнням та впровадженням у виробництво комплексних технологічних систем, досконаліших механізмів, устаткування і технологій для поглибленої переробки сировини, створення замкнутих технологічних циклів та випуску конкурентоспроможної продукції.

Нагальною проблемою структурної перебудови є спрямування науково-технічного потенціалу на перехід від традиційної технології до принципово нових технологічних процесів та комплексних технологічних систем, що змінюють технологічний уклад економіки.

Одним з найважливіших пріоритетів структурної політики, що має відігравати роль каталізатора-прискорювача в тенденціях зростання національної економіки є створення ефективних реґіональних структур у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон.

Україна належить до числа енергодефіцитних країн. Майже половина потреби в енергоресурсах (47,1 відс., 1997 р.) покривається за рахунок імпорту. Основу власних природних ресурсів первинного палива (61,8 відс.) складає вугілля - найменш технологічно ефективний компонент паливно-енергетичного балансу, -- частка власних ресурсів нафти і газу становить лише 8,1 і 28,6 відс. відповідно.

Становлення України як незалежної держави вимагає рахуватися також із загальносвітовими тенденціями у використанні енергоресурсів і енергії, забезпечуючи умови із захисту клімату землі і охорони навколишнього середовища через зменшення викидів парникових газів.

Виходячи з цього, перехід до енергозберігаючої моделі розвитку став найважливішим національним пріоритетом структурної трансформації базових галузей промисловості.

3.Машинобудування

А) Авіаційна і ракетно-космічна промисловість

Авіаційна промисловість визнана пріоритетною. Такий потужний авіаційний потенціал, яким володіє Україна, окрім нас мають ще лише сім країн світу.

Продовжуються роботи щодо реалізації державних пріоритетних програм Ан-70 та Ан-140. З початку льотних випробувань літака Ан-70 здійснено 198 польотів, загальна готовність програми створення літака -- 85%.

Успішно проведено перший запуск української ракети-носія «Зеніт» з плавучої платформи у рамках міжнародного проекту «Морський старт».

11 жовтня 2000 року відбулася визначна подія -- здійснено перший політ серійного пасажирського літака Ан-140.

Понад 40 підприємств та організацій України брали активну участь у його створенні та оснащенні.

Продовжуються випробування експериментальних зразків літаків Ан-70 та Ан-140. В жовтні 1999 року відбувся перший зліт серійного літака Ан-140, виготовленого на Харківському державному авіаційному підприємстві.

Новий пасажирський літак Ан-140, який завершує сертифікаційні випробування, має попит як в країнах СН/^ (попередні замовлення складають понад 200 одиниць), так і в країнах далекого зарубіжжя.

У 1999 році відбулася міжнародна презентація Ан-70 на міжнародному авіасалоні «Лє Буржс-99» (Франція), а літака Ан-140 -- на міжнародному авіакосмічному салоні «Макс-99» у Російській Федерації.

Ведеться робота щодо розширення зовнішньоекономічної діяльності підприємств. В заплановані строки виконується контракт щодо створення спільного виробництва літаків Ан-140 в Ірані. Київським державним авіаційним заводом «Авіант» з Російською Федерацією проводяться псредконтрактні переговори щодо створення спільного виробництва широко-фюзеляжного пасажирського літака Ту-334.

В жовтні у Києві проходив авіасалон, який показав значні перспективи українського літакобудування.

З метою підвищення ефективності роботи галузі вирішується ще ряд питань:

- питання поставки v 2000 році перших чотирьох літаків Ан-140 вітчизняним експлуатантам через лізингову форму;

- в кооперації з підприємствами Російської федерації забезпечити реалізацію робіт по спільному проекту літака Ту-334 (побудова другого льотного зразка, проведення сертифікаційних льотних випробувань);

- з метою забезпечення українських експлуатантів вертольотами середнього класу необхідно підготувати пропозиції та прийняти рішення щодо організації в Україні спільного виробництва російського вертольоту Ка-226 або іншого;

- забезпечити державний нагляд і регулювання безпеки польотів експериментальних повітряних суден та наявного авіаційного парку промисловості;

- забезпечити реалізацію положень, які витікають із міждержавних угод по розробці, виробництву та експлуатації авіаційної техніки (всього дев'ять міждержавних угод).

Б) Суднобудування

Суднобудування законодавче визнано пріоритетною галуззю економіки України. Темп росту виробництва за 1999 рік склав 101,7%. Позитивних зрушень в роботі галузі досягнуто завдяки ефективній державній підтримці суднобудування, структурній перебудові та поступовій адаптації керівників підприємств до роботи у ринкових умовах.

У 1999 році прийнято низку постанов і розпоряджень Кабінету міністрів України щодо надання урядових гарантій на погашення кредитів та повернення авансових платежів, продовження до 600 днів термінів операцій з давальницькою сировиною для суднобудівних заводів, надання пільгових позик для фінансування витрат, пов'язаних з вивільненням працюючих тощо.

Галузь виходить на сучасний рівень організації господарювання - вперше в суднобудуванні створено холдінгову компанію ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод». До цього слід ще зазначити підвищення конкурентоспроможності українського суднобудування на світовому рівні, що створює сприятливі умови для укладення нових рентабельних контрактів.

Загалом завдяки прийнятим заходам у 1999 році вдалося не тільки виконати зобов'язання щодо поставки суден на експорт, укласти нові контракти на будівництво суден, а й зберегти понад 60 тис. робочих місць.

На найближчу перспективу в галузі будуть продовженні роботи по забезпеченню завантаженості суднозаводів, відпрацюванню нових схем фінансування будівництва суден тощо.

Основні заходи промислової політики в цій галузі спрямовувались на збереження виробничого та інтелектуального потенціалу підприємств та організацій, його оптимізації та реструктуризації, активізації зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення завантаження суднозаводів вітчизняними та експортними замовленнями та зниження собівартості суден.

З цією метою удосконалюється структура управління, здійснюється структурна перебудова галузі, реструктуризація підприємств.

В основних реґіонах, де розташовані суднобудівні підприємства, проводиться робота щодо передачі об'єктів житлової і соціально-побутової сфери заводів до комунальної власності. Така робота завершена по м. Миколаєву.

Завдяки активізації зовнішньоекономічної діяльності завантажені експортними замовленнями заводи ВАТ «Залив», ВАТ «Ленінська кузня». На Чорноморському суднобудівному заводі здійснена реалізація недобудованого крейсера «Варяг», що дев'ять років відстоювався біля причалу, за рахунок чого поповнені обігові кошти підприємства.

ВАТ «Суднобудівний завод «Океан» укладені контракти на будівництво 10 балкерних суден для Німеччини.

Одним із напрямків діяльності є відпрацювання шляхів фінансування будівництва суден, зокрема добудови траулерів на верфі «Меридіан» для вітчизняного рибодобувного флоту. Надання допомоги замовнику в отриманні кредиту дозволило профінансувати завод для завершення будівництва суден, а за рахунок їх експлуатації -- отримати прибуток для погашення кредиту і будівництва нового судна. В результаті вже передано в експлуатацію три траулери. Така практика відпрацьовується і для інших контрактів.

Знайдено шляхи виведення з кризового стану Херсонського суднобудівного заводу за рахунок реструктуризації його кредиторської заборгованості банку на суму 220 млн. гри. Для цього були підготовлені і прийняті відповідні Указ Президента України та постанова Кабінету міністрів України.

Життєво важливою для суднобудівників є сьогодні державна підтримка їх діяльності. З цією метою підготовлені і прийняті два Закони України, три Укази Президента України та 12 постанов Кабінету міністрів. В листопаді поточного року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості України». Ці акти створили сприятливі умови для роботи суднозаводів, отримання урядових гарантій іноземним замовникам на забезпечення зобов'язань суднобудівних підприємств, податкових та митних пільг, фінансової підтримки виконання контрактів.

В) Автомобілебудування

В автомобілебудуванні намітились певні зрушення. Цьому сприяла, насамперед, низка прийнятих законодавчих актів. Створено спільне підприємство «АвтоЗАЗ-Деу», залучено іноземні інвестиції.

Освоєння виробництва нових конкурентоздатних моделей автомобілів з технічними характеристиками на рівні зарубіжних зразків, організація дилерської мережі, постачання машинокомплексів для організації складального виробництва за кордоном та перехід до системи консигнаційного постачання запасних частин дозволить збільшити реалізацію автомобілів. ХК «АвтоКрАЗ» уклало на 1999 рік контракт з Єгиптом на поставку 180 автомобілів та опрацьовує питання укладення контрактів з Індією на 250 машин, Росією та іншими країнами. На даний час підприємства разом з управлінням автомобілебудування вирішує питання щодо надання Укрексімбанком кредиту під укладені контракти. Виконання запланованих заходів дозволить підприємству зберегти обсяги виробництва в 1999 році на рівні минулого року.

З метою подальшої стабілізації роботи автомобілебудівної галузі України та залучення додаткових інвестицій підготовлено та внесено на розгляд Верховної Ради зміни та доповнення до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні».

Для покращення роботи підприємств галузі в поточному році доцільно вирішити наступні питання:

- спрощення процедури оформлення митних декларацій;

- зменшення вартості вітчизняних кредитних ресурсів, високих процентних ставок, впровадження довгострокового кредитування на пільгових умовах;

- реструктуризацію боргів підприємств;

- передбачення коштів у місцевих бюджетах для закупівлі міського транспорту;

- створення у 2000 році стартового державного фонду в сумі 380 млн. грн. для щорічного придбання 200 тролейбусів та 300 автобусів, які відпрацювали понад два нормативні строки, з поступовим доведенням суми лізингового фонду до 800 млн. грн.;

- визначення джерел фінансування державного лізингового фонду та введення спеціального транспортного податку для всіх юридичних осіб з чисельністю працюючих більш ніж 10 чоловік, розташованих у зоні роботи міського транспорту (досвід Франції), або додаткового податку на пальне (досвід Німеччини).

Г) Важке машинобудування

На галузі важкого машинобудування припадає більше 30% загального обсягу товарної машинобудівної продукції. Галузь зорієнтована на забезпечення устаткування майже всіх галузей народного господарства.

Темпи росту обсягів виробництва товарної продукції з початку 1999 року в порівняних цінах становить 101,6% до відповідного періоду минулого року.

Збільшилось у 1999 році виробництво прохідницьких комбайнів, металургійного та енергетичного обладнання, вантажних вагонів, будівельно-шляхової техніки.

За роки незалежності України рухомий склад електротранспорту в наших містах практично не оновлюється, тому близько половини трамвайних вагонів і тролейбусів відпрацювали свій ресурс. Виходячи з необхідності вирішення існуючої проблеми в Україні створено солідну виробничу базу для випуску трамваїв («Луганськтспло-воз», «Південмаш» - СП «Татра-Юг»), тролейбусів («Південмаш», київський «Авіант», ЛАЗ). Ці виробники вже в змозі поставляти щорічно більш 200 тролейбусів і 100 трамваїв. На вирішення цієї проблеми потрібно щорічно близько 800 млн. грн.

Однак ні держбюджет, ні навіть бюджети великих міст (Києва, Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Одеси) не в змозі знайти кошти для вирішення проблеми перевезень.

Вирішення цієї проблеми можливо за умови формування спеціалізованих фондів на придбання рухомого складу міського електротранспорту.

Джерелами надходжень до зазначених фондів могли б бути:

- введення транспортного податку (збору);

- централізовані аморт. відрахування;

- кредити вітчизняних та зарубіжних інвесторів за умови створення сприятливого інвестиційного клімату.

Із інших галузей машинобудування стабільно працюють підприємства верстатобудівної та інструментальної промисловості. Темп росту обсягів виробництва за 1999 рік становив 116,6%.

У порівнянні з 1998 роком обсяги виробництва збільшили на 60% ВАТ «Одеський завод «Мікрон», ВАТ «Полтавський алмазний завод», ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування», ВАТ «Лубенський завод «Шліфверст», ВАТ «Запорізький абразивний комбінат».

Збільшується питома вага нової та нетрадиційної для галузі продукції: бурових насосів, вузлів та запасних частин для бурових установок нафтогазового комплексу, вузлів та запасних частин для металургійної та вугільної промисловості, обладнання для виробництва тари та упаковки. Так, одеський завод прецизійних верстатів «Мікрон» суттєво розширив виробництво кульково-гвинтових пар для фірм Німеччини та Чехії, бердичівське ВАТ «Фірма «Беверс» освоїло виробництво машин для камне-обробки та вузлів до вітроагрсгатів, івано-франківським ВАТ «Автоливмаш» виготовляються борошномельні комплекси, обладнання для випуску цегли з місцевої сировини, Дніпропетровським заводом важких пресів розпочато виробництво вузлів для бурових установок гірничорудної промисловості. Деякими підприємствами галузі освоєно виробництво фасувальної та пакувальної техніки для харчової промисловості, різноманітних регіональних замовлень та ін.

Продукція підприємств галузі експортується до 37 країн світу. Традиційно міцні позиції українських верстатобудівників у виробництві важких токарних верстатів і пресів, термопластавтоматів, автоматів для виготовлення виробів з проволоки, абразивного та алмазного інструменту.

Найбільшими імпортерами продукції українських верстатобудівників є Німеччина, Росія, США, Чехія, Італія, на які припадає близько 70 відсотків експорту.

В стадії завершення розробки Державна програма розвитку верстатоінструментальної промисловості, як буде основою технологічного забезпечення виробництва в умовах його структурної перебудови.

З метою вирішення гострих соціальних проблем пасажирських перевезень, що виникли в Україні останнім часом, міністерством розроблена і реалізується Державна програма розвитку рейкового рухомого складу соціального призначення. Практично без бюджетного фінансування розроблені та виготовлені дослідні зразки електровозів, дизель-поїздів та причіпних вагонів для них та два типи трамвайних вагонів.

Потужності підприємств транспортного машинобудування мають сьогодні можливість повністю забезпечити потреби вітчизняних залізниць у вантажних вагонах усіх типів, магістральних тепловозах та запасних частинах до них.

Здійснено розробки енергетичного устаткування (паро-газові установки, турбіни), потужних шахтних комбайнів та механізованих комплексів, проте низька купівельна спроможність не дозволяє розпочати їх серійний випуск.

Діяльність міністерства націлена на невідкладне вирішення перш за все проблем активізації внутрішнього ринку. Так, на забезпечення потреб вітчизняних перевезень за рахунок вироблених в Україні транспортних засобів (пасажирський вагон, міський трамвай) вдалося спрямувати кредити французької та чеської кредитних ліній. Опрацьовується питання створення промислово-фінансової групи на базі ВАТ «Азов» та Промінвестбанку.

Лише за останні два роки створено 15 найменувань рухомого складу залізничного транспорту. Серед них вагони-самоскиди вантажопідйомністю 105 та 150 тонн, вагони для глинозему, вугілля, зерна та інших сипучих продуктів.

За останні роки завершена поставка чотирьох гідротурбін для модернізації гідростанцій Дніпровського каскаду. Завершена комплектна поставка ВАТ «Машинобудівне НВО ім. М. В. Фрунзе» устаткування газоліфтної компресорної станції загальною вартістю більше 300 млн. грн. на родовище Борса-Гельмес (Туркменія), як і передбачено спільним розпорядженням президентів України та Туркменістану з цього питання.

Д) Тракторне та сільськогосподарське машинобудування

В галузі тракторного і сільськогосподарського машинобудування обсяг виробництва по відношенню до 1998 року становив 102,9%.

На протязі 1999 року споживачам реалізовано 5,5 тис. тракторів, 3,3 тис. двигунів, 3,9 тисячі плугів, 1,5 тис. сівалок, 128 зернозбиральних комбайнів.

На провідному підприємстві галузі - ВАТ «Харківський тракторний завод» виготовлено 2,7 тисячі тракторів різних типів і модифікацій, з них понад 50% - нових базових моделей високого технічного рівня. Зокрема, дослідний зразок конкурентоздатного трактора ХТЗ-17022 з поліпшеним інтер'єром та дизайном отримав високу оцінку спеціалістів на виставці в Ганновері (ФРН).

В 1999 році розпочато активну роботу щодо підвищення експорту вітчизняної сільськогосподарської техніки, який досяг 14% від загального обсягу виробництва. За участю підприємств та організацій галузі створено постійні представництва міністерства в регіонах Російської Федерації та інших країнах СНД, зокрема Казахстані, Азербайджані, Узбекистані. Сьогодні можна відзначити, що Україна має вітчизняну техніку, яка забезпечить виконання основних технологічних процесів в АПК і має потужності для їх виробництва в необхідній кількості.

З метою подальшої стабілізації фінансово-економічного стану вітчизняних виробників сільськогосподарського машинобудування та забезпечення технікою сільгоспвиробників в 2000 році Мінпромполітики на основі заявок областей разом з Мінагропромом, виходячи з фінансових можливостей споживачів та потужностей заводів-виробників, опрацювало необхідні обсяги виробництва сільськогосподарської техніки, що склали 1,5 млрд. грн. (обсяги виробництва у 1999 році - 997,2 мли. гри.), в тому числі для її реалізації на умовах лізингу - 500,0 млн. грн.

Тому для вирішення питання збільшення виробництва конкурентоздатної сільськогосподарської техніки в 2000 році до 1,5 млд. грн., реалізації її вітчизняним товаровиробникам і поставки на експорт (не менше 12% від товарного виробництва) необхідно:

- спрямувати на розробку і освоєння виробництва 82 нових видів сільськогосподарської техніки обсягом 80,0 млн. грн., в тому числі 50,0 мли. гри. за рахунок державного бюджету, 30,0 млн. грн. - власних коштів підприємств;

-- здійснити підготовку виробництва 45 раніше створених нових видів сільськогосподарської техніки за рахунок залучення 150,0 млн. гри. Державного інноваційне-- фонду та 20,0 мли. гри. - власних коштів підприємств;

-- забезпечити авансування виробництва 11300 одиниць нових видів сільськогосподарської техніки, в тому числі 600 зернозбиральних комбайнів, 3000 тракторів та іншої техніки з наступною передачею сільгоспвиробникам на умовах лізингу, спрямувавши на ці цілі 500,0 мли. гри., в тому числі -- 300,0 мли. гри. централізованого фінансування і 200,0 млн. грн. -- за рахунок залучення кредитних ресурсів за зниженими ставками;

- здійснити повернення боргів заводам за відвантажену техніку на умовах лізингу станом на 01.01.2000 в обсязі 141,0 млн. грн. за рахунок спрямування па ці цілі централізованого фінансування 110,0 мли. гри. і 31,0 млн. гри. повернення лізингових платежів.

Крім того, необхідно створити в областях торгові центри по реалізації сільськогосподарської техніки, в тому числі на умовах лізингу, із залученням до їх діяльності коштів місцевих бюджетів та недержавних інвестицій, а також фірмових центрів по технічному обслуговуванню та ремонту складної сільськогосподарської техніки, залучивши на їх формування 40,0 млн. грн. кредитних ресурсів за зниженими ставками.

Для підтримки експорту вітчизняної сільськогосподарської техніки необхідно залучити кредитні ресурси за зниженими ставками в обсязі 60,0 млн. грн.

Здійснення цих заходів дозволить підвищити в цілому до 2004 року обсяги виробництва сільськогосподарської техніки в 3,6 рази, одержувати щорічний прибуток більше 600 мли. гривень, збільшити обсяг власних обігових коштів, направити на технічне переозброєння підприємств - виробників техніки кошти для виробництва необхідної кількості сільськогосподарської техніки.

4. Промисловість засобів зв`язку та складної радіоелектронної апаратури

У промисловості засобів зв'язку та складної радіоелектронної апаратури (річний темп росту 12,5%) на сьогодні практично завершена розробка цифрових електронних станцій системи С-32. Понад 130 тисяч номерів міської кінцевої станції ЕАТС-ЦА працює на мережах зв'язку України. На дослідній зоні в Дніпропетровську проводяться випробування ЕАТС-Т (транзитна станція) та ЕАТС-С (сільська станція).

Впроваджуються на мережах зв'язку сучасні вітчизняні системи передачі інформації ІКМ-120 та ІКМ-480. Розвинуті потужності з виробництва цифрових автоматичних телефонних станцій ЕАТС-ЦА системи С-32, ЕАТС «Донець», ЕАТС «Євроквант» - загальним обсягом 550 тисяч номерів щорічно. Разом з Державним комітетом зв'язку та норматизації України видано наказ «Про проведення випробувань на надійність міської кінцевої цифрової АТС типу ЕАТС-ЦА».

Створено нові зразки радіовимірювальної техніки для Національної академії наук України, науково-дослідних інститутів, підприємств, організацій, вищих учбових закладів. В галузі складної радіоелектронної апаратури приділяється значна увага виробництву телевізорів ШОСТОГО ПОКОЛІННЯ, ЯКІ ПО ЯКОСТІ І СПОЖИВЧИМ можливостям повністю відповідають кращим зразкам зарубіжних фірм. Проведена їх сертифікація, атестовані виробництва.

Стабільно працюють підприємства радіоелектронної промисловості (річний темп росту 17,2%) за рахунок впровадження у виробництво конкурентоздатної, експортоспроможної продукції власних розробок, інтегральних мікросхем подвійного призначення, потужних високочастотних транзисторів, матеріалів для сонячної енергетики, малогабаритних осцилографів, виробів із фероматеріалів, спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів, нових виробів спецтехніки та інших.

5. Військово-промисловий комплекс

Значний вплив на підвищення ефективності роботи промислового комплексу має забезпечення Збройних Сил України сучасними комплексами озброєння і військової техніки, а також вихід на зовнішній ринок військової техніки з таких пріоритетів, як танкобудування, артилерійсько-стрілецьке, радіоелектронне озброєння, боєприпаси та вибухові речовини, авіа- та двигунобудування.

Яскравим прикладом цього є відродження вітчизняного танкобудування на період виконання контракту для Пакистану. Протягом 1996-1999 рр. було прийнято 22 законодавчі акти та нормативні документи, що забезпечили виконання контракту в обмеженні терміни і дали змогу довести рівень вітчизняного виробництва за замкнутим циклом з 45 до 95%, завантажити більш 370 вітчизняних підприємств, створити понад 36 тисяч робочих місць, сплатити до державного бюджету та по інших обов'язкових платежах понад 70 млн. гри.

До цього слід додати, що в Україні протягом останніх років розроблено та прийнято на озброєння ряд окремих зразків спецтехніки, відновлюється виробництво боєприпасів.

З мстою виходу на зовнішні ринки в галузі взято курс на проведення адаптацій зразків озброєння до стандартів НАТО. Україна отримала запрошення на участь у двох танкових тендерах.

У грудні 1999 року було завершено державні випробування українського танку Т-84. Проект документації щодо прийняття зазначеного танка на озброєння Збройних Сил України узгоджено із зацікавленими міністерствами та відомствами і надіслано на затвердження Кабінету міністрів України. При цьому слід додати, що у листопаді 1999 року за погодженням з Мінпромполітики, Антимонопольним комітетом України та Мінюстом було завершено створення концерну «Бронстехніка України». До складу цього концерну увійшло 34 промислових підприємства та наукових установ України. Цей концерн було створено з мстою більш ретельної координації та підвищення ефективності робіт в галузі розробки і виробництва броньованої техніки.

Для подальшого покращення роботи підприємств галузі відпрацьовуються слідуючи питання:

- звільнення від податку на додану вартість виконавців державного оборонного замовлення в інтересах власних військових формувань та інших державних замовлень;

- створення механізму стимулювання комерційних банків з мстою залучення кредитів на пільгових умовах у пріоритетні галузі промисловості для кредитування, насамперед, казенних підприємств та підприємств, які виконують важливі експортні контракти на постачання всіх видів товарної продукції.

Поряд з іншими провідними галузями, де спостерігалося підвищення обсягів виробництва, слід приділити увагу і авіаційній промисловості, яка є однією із пріоритетних галузей України. На підприємствах галузі в 1999 році було випущено продукції на 4,8% більше ніж у 1998 році. По відношенню до 1998 року обсяг виробництва збільшили Харківський машинобудівний завод «ФЕД» -- 112,5%, ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» - 122%; ВО «Орізон» (м. Сміла) - 127%,, завод «Радар» (Київ) - 101,3%. Протягом останніх років стабільно працюють АТ «Мотор-Січ» (Запоріжжя), завод «ФЕД» (Харків), ХДПЗ ім. Шевченко (Харків). Але при цьому слід відзначити, що в 1999 році зменшилися обсяги виробництва на деяких провідних підприємствах галузі, а саме: Харківське державне авіаційне виробниче підприємство - 52,4%о, Київський державний авіаційний завод - 92,0%, завод 410 ЦА (Київ) - 80,8%, Павлоградський хімзавод - 88,9%о.

Стосовно інших проблем, які вирішувалися в галузі, слід відмітити виконання робіт по ліквідності стратегічних ракетних комплексів РС-22 на ВО «Павлоградський хімічний завод», вирішення проблем підвищення ефективності кооперації з Російською Федерацією з питань утилізації російських МБР.

До цього також слід додати, що на українських підприємствах, зокрема ВО «Моноліт» (Харків) та на ВО «Орізон» (м. Сміла), виконувалися роботи по проектах Нанна-Лугара в межах Програми спільного зменшення зброї між США та Україною.

ВО «Павлоградський хімзавод» продовжувало роботи щодо утилізації звичайних боєприпасів із сховищ Міноборони України.

Серед інших робіт в цьому напрямку слід відмітити в межах виконання комплексної програми розвитку медичної промисловості на 1997-2003 роки закінчення розробки цифрового флюорографа (СКБДЛ) маммографа. ВО «Орізон» освоїло виробництво гомографічної гамма-камери.

Приладобудівним заводом ім. Шевченко здійснено постачання на Запорізьку АЕС модернізованих автоматичних систем управління турбінами.

6. Металургійна промисловість

Питома вага продукції, виготовленої на підприємствах гірничо-металургійного комплексу, становить в середньому 25% від загальних по промисловості України, а експорт металургійної продукції забезпечує майже 40% валютних надходжень до бюджету.

На жаль, несприятливі умови на зовнішніх ринках на про'пізі другого півріччя 1998 року викликали падіння виробництва в ГМК та дестабілізацію і до того складного фінансово-економічного стану підприємств. Ця тенденція мала місце і у першому півріччі 1999 року.

Вжиті заходи по підтримці експортного потенціалу галузі дозволили стабілізувати виробничу діяльність гірничо-металургійного комплексу України. 1999 рік став самим найпродуктивнішим за останні шість років з виробництва чавуну, сталі, товарного прокату. Незважаючи на значні обмеження в забезпеченні металургійних підприємств паливно-енергетичними ресурсами, залізорудною сировиною, металобрухтом, обсяги виробництва в 1999 році перевищили фактичне виробництво за 1998 рік і склали 109--114%, зокрема виробництво чавуну склало в порівнянні з 1998 роком 108,7%, сталі -- 112,1%, товарного прокату - 114,0%.

Подальше підвищення ефективності роботи підприємств гірничо-металургійного комплексу потребує вирішення таких проблем:

1. Виходячи з обсягів добування та збагачення українського коксівного вугілля, що планується на 2000 рік, його ресурси в збагаченому вигляді складуть 16,6 млн. тонн, або на 6,2 млн. тонн менше потреби. Слід зауважити також, іі(о коксівне вугілля відволікається на потреби енергетики, в тому числі і вугілля марок, обсяг виробництва якого може скласти в зимовий період від 15 до 30%о. Таким чином, дефіцит коксівного вугілля складає 27% від потреби і може бути ліквідований лише за рахунок залучення імпортного вугілля.

Постачання низькосірчаного імпортного коксівного вугілля необхідне не лише для покриття існуючого дефіциту, а також для збереження якості металопродукції і зменшення витрат металургійних підприємств на виведення сірки з металу.

2. З мстою зменшення збитків та поліпшення екологічної ситуації було прийнято рішення уряду щодо реструктуризації ВО «Кривбасруда» шляхом закриття збиткових шахт та переведення шахт «Гігант» та «Першотравнева” в режим гідрозахисту.

На базі майна шахт, що закриваються, створено державне управління «Кривбасгідрозахист», яке повинно забезпечити гідрологічний захист ведення гірничих робіт Кривбасу від підтоплення та негативного впливу в процесі зсуву та провалів земної поверхні, зсуву відвалів та дамб шлаконакопичувачів.

Джерелом фінансування витрат на реструктуризацію гірничорудних підприємств постановами КМУ від 02.03.98 р. №258 і від 23.11.98 р. №1847 та розпорядженням КМУ від 05.11.97 р. №637 передбачено Державний бюджет України.

Роботи по реструктуризації шахт розпочалися у 1997 році, але фінансування цих робіт з кожним роком погіршується, а проблеми накопичуються.

За цей період в бюджеті було передбачено 130 мли. гри., фактично отримано 49 млн.

По програмі виконання заходів по реструктуризації на 2000 рік Мінпромполітики було заявлено фінансування витрат у сумі 89,85 млн. грн., але у проекті бюджету запропоновано лише 15 млн.

3. На даний час мають місце факти втручання компаній, яким передані корпоративні права по управлінню державною часткою пакетів акцій, в оперативну та поточну фінансову діяльність товариств, що в результаті призводить до фактичного відлучення керівників підприємств від керівництва фінансовими та товарними потоками всупереч діючим законодавчим нормам.

4. Про технічний стан вантажного вагонного парку та заходи щодо його оновлення.

На сьогодні інвентарний парк вагонів «Укрзалізниці» складає 177 тис. одиниць, в тому числі 82 тис. піввагонів, 18 тис. цистерн, 20 тис. критих, 15 платформ, 42 тис. інших спеціалізованих вагонів, в тому числі 3,6 тис. обкотишевозів, 13,3 тис. зерновозів, 9,5 тис. цементовозів, 4,1 мінсраловозів.

Ступінь зносу вагонів складає: піввагонів - 64%,, нафтобензинових цистерн - 66%, обкотишевозів - 67%, інші типи вагонів зношені на рівні 50%.

Вже в 2000 році потребують списання по терміну служби 5,6 тис. піввагонів, 2 тис. цистерн, 1 тис. обкотишевозів.

Дефіцит парку по піввагонам складає 7,8 тис. одиниць, цистернам - 6,3 тис. одиниць, обкотишсвозам - 1 тис. одиниць, який по піввагонам та обкотишевозам покривається використанням на платній основі вагонів СНД, по цистернам - експлуатацією парку цистерн власності підприємств.

Для необхідного поновлення парку вантажних вагонів під наявні обсяги перевезень на найближчі шість років потрібно біля 776 мли. гри. в середньому на рік.

Сьогодні для таких обсягів закупок необхідних коштів «Укрзалізниця» не має. На 2000 рік можливо виділити лише 300 млн. грн. Вирішення питання потребує скоригованих дій Мінтрансу («Укрзалізниці») та Державного комітету промислової політики.

В поточний час підписана Міжгалузева угода з метою забезпечення експлуатаційної надійності роботи залізничного транспорту щодо стійкого транспортного обслуговування підприємств Мінпромполітики, зниження собівартості металопродукції, рухомого складу і послуг по перевезеннях. Але питання відновлення спеціального рухомого складу залишаються невирішеними і потребують створення механізму фінансування виробництва необхідного рухомого складу із залученням коштів всіх зацікавлених сторін, в тому числі коштів підприємств гірничо-металургійного комплексу.

5. За даними Державної податкової адміністрації, в грудні 1999 року сталися суттєві позитивні зрушення у розрахунках підприємств - учасників експерименту з бюджетом: сплачено 90,6 млн. грн. проти 46,9 мли. грн. у листопаді. Загальна сума недоїмки зменшилась з 56 млн. грн. в листопаді до 9,2 мли. грн. у грудні. Деякі підприємства сплатили до бюджету більше податків, ніж їх нараховано.

Приймаючи до уваги зазначені позитивні результати, необхідно і надалі підвищувати ефективність впровадження Закону України «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України» та залишити його без змін, незважаючи на пільгову його природу.

6. Враховуючи глибоку кооперацію підприємств ГМК та їх орієнтацію на власну сировинну базу, необхідно створити нормативно-правову базу дійового впливу на виконання скоординованих балансів виробництва основних видів продукції, що мають затверджуватись Державним комітетом промислової політики, підприємств всіх форм власності. Цс дозволить забезпечити стійкий рівень виробництва металопродукції та постачання заготівельних її видів переробним підприємствам металургійної та машинобудівної галузей.

Подальшого вдосконалення потребує механізм економічного впливу на зменшення експорту чавуну, квадратної та трубної заготовки, слябів та підвищення обсягів виробництва та експорту кінцевих видів металопрокату.

7. Хімічна та нафтохімічна промисловість

Покращили роботу підприємства хімічної промисловості (темп росту за 10 міс. поточного року склав 101,1%).

Основні заходи спрямовуються на зниження енергоємності шляхом технологічного переоснащення окремих підприємств та виведення з експлуатації застарілих потужностей, нарощування обсягів конкурентоспроможної продукції.

Крім того буде:

-- проведено роботу щодо удосконалення механізмів забезпечення добривами сільгоспвиробника;

-- здійснено реконструкцію та модернізацію виробництва шин для легкових автомобілів;

-- налагоджено виробництво тари з поліетилентарафталату, важкогорючих конвеєрних стрічок для вугільної промисловості, медичної рентгенографічної плівки на лавсановій основі, придатної для машинної обробки, що дасть змогу відмовитись від імпорту;

-- здійснено реконструкцію агрегатів синтезу аміаку на Сєвєродонецькому ДВП Об'єднання «Азот», Одеському державному припортовому заводі, ВАТ «Дніпроазот» з метою зниження витрат природного газу;

-- запроваджено комплекс заходів, спрямованих на залучення інвестицій у будівництво сучасного цеху сірчаної кислоти потужністю 700тис.тонн на рік на ВАТ«Сумихімпром», із закінченням будівництва у 2001 році.

8. Деревообробна промисловість

За 1999 рік темп росту обсягів виробництва товарної продукції деревообробної промисловості склав 115,87с до відповідного періоду 1998 року.

Проте, незважаючи на позитивні зрушення та пожвавлення роботи підприємств, економічна ситуація в галузі залишається складною. Одна з найболючіших проблем, що потребує вирішення, - проблема збуту продукції.

В той же час необхідно відзначити: виставка, яка була проведена в жовтні 1999 р. меблевиками України, викликала інтерес з боку населення, що свідчить, що найближчим часом українські меблі будуть успішно конкурувати з імпортними, як це вже сталося з продукцією вітчизняної харчової промисловості.

Проблемним питанням залишається для підприємств галузі нестача коштів для придбання лісосировини, енергоносіїв, ремонту і заміни вкрай зношеного і морально застарілого устаткування.

9. Легка промисловість

Третій рік зберігає позитивну динаміку легка промисловість, обсяги виробництва якої збільшилися у 1999 році по відношенню до 1998 року на 5,7%.

Суттєво вплинуло на стабілізацію галузі прийняття ряду рішень стосовно державної підтримки легкої промисловості. Так, прийняття ряду рішень стосовно обмеження вивозу шкірсировини забезпечило стабільне зростання її переробки вітчизняними підприємствами і збільшення виготовлення шкіртоварів протягом останніх двох років.

Заборона використання бюджетних коштів для закупівлі імпортних товарів призвела до того, що потреби силових структур в речовому майні практично повністю забезпечуються вітчизняними підприємствами.

Цілеспрямована політика пропаганди можливостей вітчизняних виробників, яка реалізується на державному рівні, призвела до підвищення довіри українських споживачів до вітчизняних товарів легкої промисловості. Це підтверджують результати ярмарок по оптово-роздрібному продажу товарів легкої промисловості вітчизняними виробниками, які систематично проводить Міністерство промислової політики.

В той же час на ринках європейських країн щорічно реалізується більше ніж на $300 млн. товарів легкої промисловості України, виготовлених в кооперації з іноземними партнерами.

Україна є традиційно льоносіючою країною. Вироби з українського льону здавна користувалися підвищеним попитом населення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Льоноволокно є основною вітчизняною сировиною для підприємств текстильної промисловості, які переробляли близько 40 тис. тонн, і більше 50 тис. тонн волокна експортувалося. До 1990 року площі під посіви льону в Україні становили 200 тис. га, з яких щорічно отримували більше 100 тис. тонн волокна. Починаючи з 1990 року відслідковується стійка тенденція до скорочення цих площ, і в 1997 році площа під посівами льону досягла тієї критичної межі, що вже не забезпечує потребу навіть вітчизняних льонопереробних підприємств.

З мстою створення умов для стабілізації та збільшенні виробництва льоно- та коноплепродукції, збереження посівів льону та конопель в 2000 році необхідно на державному рівні розробити цільову програму по відродженню льонарства в Україні.