Сучасний стан та тенденції розвитку інфраструктури ринку

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичний аспект формування та розвитку інфраструктури ринку

1.1 Інфраструктура як економічна категорія, її сутність та функції

1.2 Особливості формування ринкової інфраструктури в Україні, порівняння з іншими країнами

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку інфраструктури ринку

2.1 Аналіз формування та розвитку

2.2 Роль держави у формуванні ринкової інфраструктури

РОЗДІЛ 3. Проблеми і перспективи розвитку інфраструктури ринку в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

інфраструктура ринок економічна

ВСТУП

Кожний з нас, незалежно від підготовки, повсякденно стикається з економічними явищами. Всі ми трудимося - створюємо цінності або підвищуємо свою кваліфікацію, отримуємо прибутки, звертаємося до ринку, стежимо за цінами, являємося споживачами.

Проблема формування ринкової інфраструктури надзвичайно актуальна для країн з перехідною економікою, у тому числі для України. Термін «ринкова інфраструктура» став застосовуватися в українській економічній літературі порівняно недавно. Це не дивно, тому що потреба в інфраструктурі ринкового типу поза ринковою економікою не може не тільки реалізуватися, але і взагалі існувати.

У той же час не розробленість проблеми ринкової інфраструктури в економічній науці України створює чималих труднощів і для господарської практики, оскільки вона дотепер позбавлена системи обґрунтованих рекомендацій зі створення адекватної умовам України інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і наші особливості.[3]

Проблема інфраструктури ринку - одна з центральних у державній політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відображення в багатьох урядових документах (наприклад, у постанові Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року № 86 і інші). Однак ця проблема не зважується і залишається однієї із самих актуальних. Подібна неуважність до інфраструктури є ознакою відповідного до неї відносини. Тому однією з умов зміни такого відношення є глибока наукова розробка даної проблеми. Для цього потрібно чітко сформулювати поняття і сутність ринкової інфраструктури, її види і функції, що і є головною метою даної роботи.

Формування ринкових відносин в Україні передбачає становлення нової господарчої інфраструктури, яка неодмінно включає біржовий ринок. Ще кілька років тому і в Україні на біржу покладались великі надії. Її проголошували основним барометром ринку сільськогосподарської продукції та цін на неї. Але результати торгів за два роки функціонування українських бірж (1995-1996 р.р.) не виправдали сподівань. Значною мірою це пояснюється ставленням органів державної влади до ролі і значення біржі у ринковій інфраструктурі аграрного сектора України.[8]

Розвиток біржового ринку, як свідчить аналіз, на початковому етапі стимулювала держава. Указ Президента України від 18. 01. 95р. №63 /95 “Про заходи щодо реформування аграрних відносин передбачав створення в Україні системи аграрних бірж. Але це призводить до великих проблем. Виникли проблеми біржової торгівлі, внутрішнього ринку. Влада почала вносити зміни щодо законів.

Але в цьому разі найкраще розвязання проблеми - повне усунення держави від втручання в ринкові механізми. Тоді був би забезпечений вільний рух товарів, вільне ціноутворення, а ринок усе відрегулював би. Біржі стали б справжніми елементами ринкового маркетингу.

Мета курсової роботи: роль ринкової інфраструктури в забезпеченні економічного розвитку України.

Завдання роботи: інфраструктура ринку як різноманіття ринкових відносин, фактори, що впливають на формування інфраструктури ринку, роль держави у формуванні ринкової інфраструктури; динаміка розвитку ринкової інфраструктури України, задачі підтримки ринкової економіки, розвиток інфраструктури ринку.

Об'єкт дослідження: ринкова інфраструктура.

Предмет: становлення ринкової інфраструктури України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ,ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

1.1 Інфраструктура як економічна категорія, її сутність та функції

Початкове поняття «інфраструктура» означало певну сукупність об'єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше( у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги мости, порти, аеродроми лінії електропередач тощо).

Оскільки воно походить від латинських слів «інфра» - нижче, і «структура» - будова, розташування, то в найзагальнішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, є мало конструктивним.

Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна

інфраструктура визначається як «мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі». Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції( діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки ( автодороги, вокзали тощо наближені до матеріальних мереж, але не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп'ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктура є Інтернет.[1]

У «Сучасному економічному словнику», підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як «сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей».

У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття "інфраструктура" - мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі - це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття "інфраструктура" на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять "продуктивні сили", "засоби виробництва" тощо.

Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в "економікс". Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.[4]

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. 3 урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є:

1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;

2) купівля-продаж різноманітних товарів;

3) забезпечення інформацією учасників ринку;

4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;

5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин;

6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва розгортається у цілісність у процесі використання основних об'єктів інфраструктури або її складових та елементів. До них відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.[2]

1.2 Особливості формування ринкової інфраструктури в Україні, порівняння з іншими країнами

Викладені вище розуміння відносяться до ринкової інфраструктури, що сформувалася. У силу взаємозв'язку виділених функцій інфраструктури ринкового типу її становлення і розвиток йде паралельно з формуванням самої ринкової економіки і носить природно - історичний характер. Але це справедливо тільки для випадку класичного типу становлення економіки. В Україні ж у даний час ми маємо інверсійний тип, що обумовлений тим, що в минулому розвиток ринкових відносин в Україні двічі штучно переривалося (у роки «воєнного комунізму» і в період існування адміністративно-командної системи з кінця 20-х до кінця 80-х років), у результаті чого суспільство, знаходячись на індустріальній стадії розвитку, природною формою якої є ринкові відносини, тільки починає створювати адекватні собі умови.

Відповідно, що існує і у нас ринкова інфраструктура, що є не цілком ринковою, перехідною, незрілою, причому як у цілому ( з погляду повноти й ефективності виконання своїх основних функцій), так і в кожній зі своїх складових. У результаті як і в становленні ринкової інфраструктури в цілому, так і в розвитку її основних елементів в Україні мають місце особливості, що відрізняють цей процес від того, котрий мав місце у свій час в інших країнах при природному ході подій, незважаючи на весняну подібність деяких тенденцій. Облік цих особливостей дає можливість виявити основні фактори становлення і розвитку ринкової інфраструктури і визначити наступні головні напрямки розвитку кожної з її складових:

- реструктуризацію державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму і створення конкурентного середовища, благо приємному формуванню оптимальної мережі інфраструктурних інститутів. Саме приватизація поклала початок широкому розвитку багатьох чисто ринкових інститутів;

- приведення нормативної бази у відповідність з розвитком інституціональної складової ринкової інфраструктури;

- зростаючу ступінь включеності української економіки і суспільства в цілому у світові інформаційні системи з одночасним уживанням відповідних заходів безпеки і дотримання національних інтересів;

- підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні і розвитку ринкової інфраструктури.[5]

Говорячи про динаміку розвитку інституціональної складової ринкової інфраструктури в Україні, можна виділити декілька процесів, що явно позначилися. По-перше, ряд інститутів ринкової інфраструктури формується вперше, у минулому вони ніколи не існували. Це відноситься, у першу чергу, до таких інститутів фондового ринку, як фінансові посередники. Якщо в розвинутих країнах вони споконвічно орієнтувалися на обслуговування потреб приватного сектора в процесі природного становлення і розвитку фондового ринку, то особливість України складається в їхній орієнтації на обслуговування процесу приватизації. Тому труднощі, проблеми і протиріччя приватизації впливають на затримку завершення етапу екстенсивного росту цих структур і заважають їм повною мірою приступити до виконання своїх природних функцій - залучення вільних коштів і їхнього інвестування в економіку. Так, до початку 1997 року Фонд держмайна України видав відповідні ліцензії 334 інвестиційним фондам і компаніям, 378 довірчим суспільствам і 61 комерційному банку. По-друге, ряд формованих зараз інститутів відроджується, тому що в період існування ринкових відносин у минулому вони деякою мірою розвивалися. Це стосується, зокрема, біржових структур. Однак існуючі в даний час утворення за назвою «товарна біржа» у гнітючому своїй більшості такими не є. По-третє, ті інститути, що існували при командно-адміністративній системі, перетерплюють серйозні зміни, пристосовуючи до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Це відноситься в першу чергу до банків. Держава, будучи ще недавно безроздільним хазяїном у банківській системі, у нових умовах нерідко діє по старих стереотипах. Те ж саме можна сказати і про страхові компанії. У період бурхливого росту страхового бізнесу в 1993-1994р.м. число компаній в Україні перевалило за 700, у той час як Німеччина, наприклад, обходитися кількістю, що не перевищує 100.[6]

У цілому, можна зробити висновок, що найменш розвинутими в кількісному і якісному відношенні, з погляду відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового і фінансового ринку.

Специфікою України також є форсування українізації діловодства, як у державному, так і в приватному секторі, що підвищує вартість висновку угод і супроводжується поруч небажаних побічних ефектів.

У цілому, інфраструктура ринку України має велику кількість своїх особливостей, тим самим значно відрізняючи від інфраструктур розвитих країн, що негативно впливає на її розвиток, тому що не враховується досвід інших країн.[9]

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

2.1 Аналіз формування та розвитку

Для України 2001 рік був роком закріплення позитивних економічних зрушень, започаткованих у попередні роки. Поліпшення ситуації в економіці визначалося збалансованою макроекономічною політикою Уряду та Національного банку України, спрямованою на виконання завдань, визначених Посланням Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки".

За офіційними даними Держкомстату України, зростання реального ВВП у 2001 році становило 9.1%, що на 3.2 процентного пункту більше, ніж у 2000 році. Цей показник в Україні був найвищим серед країн Центральної і Східної Європи. У номінальному вираженні обсяг ВВП становив 202 млрд. грн.

Рис.3.1. Реальний валовий внутрішній продукт України в 1991-2001 рр.

Високі темпи економічного зростання забезпечувалися підвищенням як зовнішнього, так і внутрішнього попиту. При цьому якщо в першому півріччі 2001 року економічне зростання ґрунтувалося на подальшому піднесенні експортних галузей промисловості унаслідок поліпшення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту українського експорту, то в другому півріччі - на збільшенні внутрішнього попиту та зростаючому заміщенні імпорту.

Приріст ВВП у звітному році було одержано завдяки збільшенню валової доданої вартості за всіма видами економічної діяльності, крім охорони здоров'я та соціальної допомоги, де вона знизилася на 1.2%. Найвищі темпи приросту валової доданої вартості спостерігалися в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту (25%) та в обробній промисловості (16.5%), що зумовлювалося пожвавленням внутрішнього попиту на кінцеву продукцію унаслідок зростання реальних грошових доходів населення.[11]

Упродовж 2001 року зберігалися позитивні структурні пропорції економічного зростання - приріст валової доданої вартості в обробній промисловості (16.5%) у 5 разів перевищив темпи зростання валової доданої вартості в добувній (3.3%) та майже у 2 рази - приріст ВВП. Темпи зростання чистих податків на продукти (10.6%) перевищили темпи збільшення ВВП, що було результатом скасування необґрунтованих податкових пільг і сприяло зміцненню економічної бази бюджетної системи.

У структурі ВВП, розрахованому за виробничим методом, найбільша частка валової доданої вартості створювалась у зорієнтованій на кінцеву продукцію обробній промисловості - 20.6% від загального обсягу ВВП. Питома вага доданої вартості сільського господарства, мисливства та лісового господарства в загальному її обсязі становила 14.7%, транспорту - 11.3%.

Закріпилася тенденція, що розпочалася у 2000 році, до зниження частки чистих податків на продукти: питома вага чистих податків на продукти (крім субсидій) у 2001 році зменшилася порівняно з попереднім роком на 3.5 процентного пункту і становила 11.7%. Це позитивно вплинуло на підвищення ділової активності, оскільки відбулось послаблення податкового навантаження на суб'єкти господарювання.[15]

Аналіз даних, наведених у таблиці 3.1, про співвідношення між випуском товарів та послуг і валовою доданою вартістю або проміжним споживанням, свідчить про зростання витратомісткості виробництва. Подолання негативної тенденції до скорочення частки валової доданої вартості сприятиме поліпшенню економічних результатів виробничої діяльності.

У структурі ВВП за використанням (табл. 3.2) питома вага кінцевих споживчих витрат у 2001 році становила 77.9%, або збільшилася порівняно з 2000 роком на 2.1 процентного пункту. Найбільшу частку в кінцевих споживчих витратах становили витрати домашніх господарств - 55.4%, що на 1.1 процентного пункту вище, ніж у 2000 році. Більше, ніж у попередньому році (на 1.3 процентного пункту) зросли кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління, які в загальному обсязі становили 20.5%.

Таблиця 3.1

Структура випуску товарів та послуг

Показники	1998	1999	2000	2001
Обсяг випуску товарів та послуг
млрд. грн.	236	298	400	475
у %	100	100	100	100
Проміжне споживання
млрд. грн.	134	168	230	273
у %	56,6	56,3	57,4	57,5
Валова додана вартість
млрд. грн.	102	130	170	202
у %	43,4	43,7	42,6	42,5

Відбулися позитивні зміни в структурі кінцевого використання, у результаті чого частка валового нагромадження основного капіталу збільшилася з 19.7% у 2000 році до 20.4% у 2001 році. Це свідчить про активізацію інвестиційної діяльності як стратегічно важливої умови економічного зростання. Обсяги капітальних вкладень - одного з вагомих компонентів валового нагромадження основного капіталу - у 2001 році зросли порівняно з 2000 роком на 17.2%. Це сприяло збільшенню обсягів валового нагромадження основного капіталу на 8.3%.

Таблиця 3.2

Структура ВВП за категоріями використання (у фактичних цінах)

Показники	2000 р.	2001 р.
	Загальн. обсяг, млн.грн.	Питома вага, % до підс.	Загальн. обсяг, млн.грн.	Питома вага, % до підс.
Валовий внутрішній продукт	170070	100,0	201927	100,0
у тому числі:
кінцеві споживчі витрати	128901	75,8	157411	77,9
валове нагромадження	33531	19,7	41154	20,4
чистий експорт товарів та послуг	7638	4,5	3362	1,7

У структурі ВВП за категоріями кінцевого використання у 2001 році частка чистого експорту становила 1.7%, або зменшилася на 2.7 процентного пункту порівняно з попереднім роком. Це зумовлено зменшенням у 2 рази сальдо товарів та послуг порівняно з попереднім роком, яке становило 613 млн. дол. США порівняно з 1301 млн. дол. США у 2000 році, а також зростанням вищими темпами обсягу імпорту порівняно з експортом відповідно на 14 та 10.8%.

Як свідчить аналіз структури ВВП за категоріями доходу в 2001 році (табл. 3.3), питома вага оплати праці найманих працівників збільшилася з 42.3% у 2000 році до 43%. Частка валового прибутку і змішаного доходу до ВВП становила 44.1%, або збільшилася на 3.2 процентного пункту, і характеризувала зростання фінансових можливостей щодо забезпечення відтворювальних процесів економіки.

Таблиця 3.3

Структура ВВП за категоріями доходу (у % до підсумку)

Показники	1998	1999	2000	2001
ВВП	100	100	100	100
у тому числі:
оплата праці найманих працівників	48,1	44,3	42,3	43
валовий прибуток, змішаний дохід	32,7	38,1	40,9	44,1
чисті податки на виробництво та імпорт	19,2	17,6	16,8	12,9

Частка чистих податків на виробництво та імпорт зменшилася з 16.8% у 2000 році до 12.9% у звітному, що також сприяло активізації підприємницької діяльності.

Дефлятор ВВП у 2001 році становив 108.8 порівняно з 123.1% у 2000 році.

Динаміка макроекономічних індикаторів у 2002 р. (табл. 3.4) була позитивною, але приблизно вдвічі уповільнилася порівняно з 2001 р. Реальне зростання ВВП становило 4,1% . Така динаміка є цілком природною, оскільки утримувати високі (9-10%) показники збільшення ВВП, якими ознаменувався 2001р., вкрай складно. Щоправда, досвід деяких країн Південно-Східної Азії протягом 60-80-х років минулого сторіччя свідчить про таку можливість, але для цього необхідно невпинне потужне зростання, орієнтоване на експорт, якого в Україні сьогодні, на жаль, не відбувається.

Таблиця 3.4

Динаміка макроекономічних індикаторів, зміна до попереднього року, %

Показник	2000	2001	2002
ВВП	5,9	9,2	4,1
Продукція промисловості	13,2	14,2	7,0
Сільськогосподарське виробництво	9,8	10,2	2,7
Інвестиції в основний капітал	14,4	20,8	6,2
Баланс зведеного бюджету (% до ВВП)	0,6	-0,6	2,0
Реальні грошові доходи населення	9,9	9,0	21,9
Індекс інфляції (до грудня)	25,8	6,1	-0,6

Реальний приріст виробництва у промисловості склав 7%. Загальний показник капіталовкладень становив лише 6,2%.[17]

В цілому, 2002 р. розпочинався не зовсім благополучно через складну зовнішньоекономічну кон'юнктуру (українська економіка дуже чутлива до її змін, оскільки на експорт припадає до 56% ВВП), практично вичерпану цінову конкурентоспроможність (наслідок девальвації 1997-1998 рр.) і недостатні темпи модернізації економіки, які спричинили уповільнення динаміки інвестицій в основний капітал і нарощування обсягів ВВП. Відповідно показники І кварталу, зокрема експорту та імпорту, були відносно низькими (табл. 3.5).

У другому півріччі зовнішньоекономічна ситуація почала виправлятися. Завдяки відновленню експорту металів та підвищенню зовнішнього попиту на зерно вдалося вийти на високі, навіть не очікувані показники: приріст експорту склав 8%, а імпорту -- 5,5%. Крім того, українські експортери отримали конкурентні переваги на світових ринках з огляду на девальвацію гривні в умовах дефляції в Україні при суттєвому зростанні цін в країнах -- основних торгових партнерах. Відбулася певна диверсифікація ринків збуту, збільшилася частка в структурі українського експорту ринків США, ЄС та деяких країн Азії, а питома вага країн СНД (у тому числі Росії) протягом року зменшувалась.

Таблиця 3.5

Динаміка макроекономічної ситуації у 2002 р.

Показник	3 місяці	6 місяців	11місяців	2002 р.
ВВП, реальний приріст (%)	3,8	4,3	4,1	4,1
Індекс споживчих цін, грудень до грудня 2001 р. (%)	98,9	98,2	98,1	99,4
Індекс цін виробників, грудень до грудня 2001 р. (%)	99,5	104,4	105,7	105,7
Промисловість, реальний приріст (%)	3,1	5,8	6,3	7,0
Сільське господарство, реальний приріст (%)	11,1	7,7	2,7	3,8
Прибуток, млрд грн. (1 - без банків)	6,8	16,6	27,2	40,4
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах, млрд грн.)	9,6	12,1	19,8	37,3
Середньомісячна зарплата, реальний приріст (%)	19,2	18,4	18,4	18,6
Експорт, приріст (платіжний баланс), %	1,5	2,4	6,9	8,0
Імпорт, приріст (платіжний баланс), %	-2,1	0,9	4,7	5,5

Щодо структури українського імпорту частка чорної металургії скоротилася до 40%. Зменшення питомої ваги цієї сировинної галузі є позитивним явищем, тоді як зменшення частки експорту продукції машинобудівної галузі до 9,7% і збільшення -- мінеральних продуктів не викликає захоплення.

За підсумками 11 місяців темпи зростання експорту товарів перевищували темпи зростання імпорту, сальдо торгівлі товарами склало 1039,8 млн. дол. США. Це, а також суттєве збільшення надходжень в 2002 р. у валюті від трансфертів сприяло тому, що пропозиція валюти перевищувала попит на неї. Протягом 2002 р. НБУ на Міжбанківському валютному ринку (МБВР) викупив 1,73 млрд. дол. США і рівень міжнародних валютних резервів НБУ перевищив 4 млрд. дол. США. За оцінками Мінекономіки, міжнародні валютні резерви НБУ на кінець 2002 р. дорівнювали 10,3 тижня імпорту проти 7,9 тижня у 2001 р. Водночас номінальна девальвація гривні на 0,6% (реальна девальвація -- 1,2%) забезпечила збільшення цінової конкурентоспроможності українських товарів на ринках інших країн.[12]

Зростання заробітної плати протягом усього року становило понад 18%, тобто приріст реальних доходів громадян у 5-6 разів перевищував приріст ВВП. Таким чином, дещо змінився вплив чинників зростання і уряд докладав зусиль для підвищення реальних доходів населення та внутрішнього попиту, щоб компенсувати втрати в зв'язку з погіршенням зовнішньоекономічної кон'юнктури.

У 2002 р. було двічі підвищено розмір мінімальної заробітної плати: з 1 січня до 140 грн. і з 1 липня до 165 грн.; на 20% збільшився розмір пенсій. Реальна заробітна плата за період з січня по листопад 2002 р. зросла на 18,4%, а реальні доходи громадян -- на 21,9%. Це суттєво вплинуло на темпи зростання внутрішнього ринку. Пропозиція товарів на ньому, яка збільшувалась досить високими темпами, та сприятливі умови, що склалися протягом 2002 р. у сільському господарстві, зумовили зниження цін на продовольчі товари (-2,3%), що й стало основною причиною дефляції -- певною мірою не очікуваної. Це було зумовлено, з одного боку, адміністративним впливом на місцеві органи влади щодо контролю динаміки цін, з іншого -- високим врожаєм, завдяки чому ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися приблизно на 10%. Неабияке значення мало й те, що практично не підвищувалися тарифи на електроенергію, газ та житлово-комунальні послуги -- для населення вони залишаються низькими, а для виробництва -- високими. Таким чином, рівень перехресного ціноутворення у 2002 р. підвищився, протягом року індекс споживчих цін становив 99,4%.

Протягом усього періоду незалежності дефляція спостерігалась лише в окремі літні місяці, а в 2002 р. дефляційними були шість місяців. Але необхідно зазначити, що йдеться про дефляцію лише у групі продовольчих товарів (питома вага витрат на придбання цих товарів є найбільшою в загальних споживчих грошових витратах населення -- 63,9%). Зростання доходів населення зумовлює зміни у структурі споживання, і приріст доходу реалізується головним чином на непродовольчому ринку, де спостерігалася інфляція.

Вагомим чинником, який також частково зумовив дефляційну динаміку споживчих цін у 2002 р., була тривала стабільність курсу гривні відносно курсу долара США.[14]

На цінах споживчого ринку не позначилось значне збільшення монетарних агрегатів (у 2002 р. монетарна база зросла на 33,6%, грошова маса -- на 41,6%), оскільки у відповідь на розширення пропозиції валюти на ринку емісія коштів була забезпечена відповідним зростанням виробництва і не носила інфляційного характеру.

Ситуація в бюджетній сфері не створювала жодних передумов для прискорення інфляційних процесів. При формуванні державного бюджету передбачалося, що в 2002 р. дефіцит загального фонду державного бюджету становитиме 2,9 млрд. грн., що призвело б до збільшення грошової маси на споживчому ринку. За оцінками Мінекономіки, профіцит загального фонду становить більше 1 млрд. грн. Отже, сукупний попит державного сектора скоротився у порівнянні із запланованим майже на 4 млрд. грн.[13]

З іншого боку, якщо розглянути явище у більш довгостроковій ретроспективі, то дефляційна динаміка споживчих цін у 2002 р. частково є наслідком близької до нульової (0,9% протягом року) динаміки цін виробників у 2001 р. За словами заступника держсекретаря, такий профіцит значною мірою є штучним, оскільки його було досягнуто за рахунок недофінансування багатьох видаткових статей бюджету -- залишилася заборгованість по заробітній платі, по соціальних виплатах сім'ям з дітьми та малозабезпеченим сім'ям, ще за 2001 р. недофінансовані видатки на науку. Рівень виконання річного плану по доходах склав 87,9%, а по видатках -- 74,6%, і ця різниця є істотнішою за таку в попередньому році.

Кредити, надані комерційними банками, зросли на 38,4% (динаміка гірша, ніж у минулому році), тим часом вклади населення в банках збільшились, за оперативними даними, приблизно на 60%. Цей показник також трохи менший, ніж у 2001 р. Однак вклади населення все ж таки зростають, і одне з головних завдань міністерства та суміжних відомств, як вважає Л. Мусіна, полягає в тому, щоб трансформувати їх в ефективні інвестиції і шляхом залучення до реального сектора "підживити" зростання економіки.[16]

У листопаді 2003 року порівняно з листопадом 2002 року реальний валовий внутрішній продукт зріс на 12.1% і в номінальному вираженні становив 24.7 млрд. грн. Незважаючи на незначне уповільнення темпів зростання реального ВВП у листопаді порівняно з жовтнем, темпи зростання реального ВВП за січень - листопад поточного року порівняно з відповідним періодом попереднього року прискорились і становили 107.7% (у січні - жовтні - 107.2%).

Рис. 3.2. Динаміка реального ВВП

(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

Зростання ВВП за 11 місяців цього року було зумовлене значним приростом виробництва в будівництві та обробній промисловості, а також подальшим уповільненням скорочення обсягів виробництва у сільському господарстві.

За січень - листопад 2003 року найбільше зростання валової доданої вартості відбулось у будівництві (на 23.3%), обробній промисловості (на 17.7%), оптовій та роздрібній торгівлі (на 12.5%) і транспорті (на 12%).[18]

2.2 Роль держави у формуванні ринкової інфраструктури

Як правило, створення умов для розвитку ринкової інфраструктури, без якої ринок не може існувати, багато в чому залежить від держави. Держава покликана коректувати ті "недосконалості", що властиві ринковому механізмові і з якими він сам або справитися не в змозі, або це рішення неефективне.

Держава бере на себе відповідальність за створення рівних умов для суперництва підприємців, для ефективної конкуренції, за обмеження влади монополій. Воно також піклується про виробництво достатньої кількості суспільних товарів і послуг, тому що ринковий механізм не в змозі належним чином задовольняти колективні потреби людей.

Участь держави в економічному житті диктується ще й тим, що ринок не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу. Державі слід піклуватися про інвалідів, незаможних, старих. Їй також належить сфера фундаментальних наукових розробок. Це необхідно тому, що для підприємців це дуже ризиковано, надзвичайно дорого і, як правило, не приносить швидких доходів. Оскільки ринок не гарантує право на працю, державі доводиться регулювати ринок праці, вживати заходи по скороченню безробіття.

В цілому держава реалізує політичні і соціально-економічні принципи даного співтовариства громадян. Вона активно бере участь у формуванні макроекономічних ринкових процесів.

Роль держави в ринковій економіці виявляється через наступні найважливіші функції:

створення правової основи для прийняття економічних рішень. Держава розробляє і приймає закони, що регулюють підприємницьку діяльність, визначає права й обов'язки громадян;

стабілізація економіки. Уряд використовує бюджетно-податкову і кредитно-грошову політику для подолання спаду виробництва, для згладжування інфляції, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін і національної валюти;

соціально-орієнтований розподіл ресурсів. Держава організує виробництво товарів і послуг, яким не займається приватний сектор. Вона створює умови для розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту, визначає витрати на оборону, на науку, формує програми розвитку освіти, охорони здоров'я і т.д.;

забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій. Держава гарантує мінімум заробітної плати, пенсії по старості, інвалідності, допомогу з безробіття, різні види допомоги незаможним і т.д.

Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводить позичкову і податкову політику.

В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі й соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя.[19]

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ В УКРАЇНІ

В даний час виникає багато проблем під час формування інфраструктури ринку України.

Проблема інфраструктури - одна з центральних у державній політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відображення в багатьох урядових документах наприклад, у постанові Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року й ін. Розвиток підприємництва неможливо без ринкової інфраструктури, тому ця проблема є однією з самих актуальних. Для рішення цієї проблеми потрібно застосовувати конкретні заходи, тобто вести розумну політику розвитку, розробляти відповідну правову базу.[18]

Що стосується нормо освіти, то законодавче забезпечення переходу до ринку в Україні характеризується вкрай низькою ефективністю, нестійкістю і частими переглядами «правил гри». Стан ментальної складової також поки не вселяє оптимізму, тому що рівень економічного мислення і сприйняття ринкових механізмів більшістю населення України дуже далекий від того, котрий потрібно для включення соціальної енергії мас і напрямку її в русло напруженого пошуку найкращого додатка своїх здібностей.

З огляду на досвід закордонних країн по використанню державних і ринкових регуляторів у керуванні розвитком ринкової інфраструктури, насамперед, банківських і фінансових структур, в Україні необхідно навчитися уміло використовувати державні і ринкові механізми в практиці господарювання в їхньому оптимальному сполученні.[10,c.29-32]

З цього можна скласти, що тільки підвищена увага до кожної зі складових ринкової інфраструктури може забезпечити реалізацію ринкових механізмів у всій економіці. У той час варто пам'ятати, що формування кожної зі складових ринкової інфраструктури є необхідним, але недостатньою умовою виконання властивих її функцій. Не менш важливе забезпечення їхньої гармонійної взаємодії. А воно, у свою чергу, можливо тільки за умови сполученого розвитку сполученого розвитку всіх її складових. Не можна, наприклад, вважати, що створивши весь набір необхідних інститутів у необхідній кількості, ми зможемо успішно перейти до ринку, не змінивши, наприклад, законодавчу базу і не забезпечивши переходу до нового економічного мислення. Так, в останні роки практично у всіх посаду тоталітарних країнах прокотилася хвиля скандалів, пов'язаних з обманом вкладників усілякими фінансовими структурами. Це аж ніяк не випадково. Об'єктивними передумовами виникнення подібних ситуацій стало те, що нові фінансові інститути з'явилися і стали розвиватися без необхідного рівня юридичного забезпечення, тобто без належної нормативної бази, а свідомість населення були не підготовлено до умов ринкових ризиків. Досвід Албанії, де саме ці процеси стали каталізатором соціального вибуху, що прийняв трагічної форми, наочно свідчить про те, що запізнювання з формуванням адекватної ринкової інфраструктури чревате непередбаченими наслідками.

Наслідки, пов'язані з дією відзначених тенденцій, неоднозначні і мають різний ступінь інтенсивності свого впливу на економічні процеси. Розуміння цих процесів, включення відповідних категорій мислення є необхідними передумовами рішення практичних задач розвитку ринкової інфраструктури.[20]

Важливу роль у розвитку можуть виконати інвестиції в інфраструктуру, що може означати початок пожвавлення економічного циклу. Також у пріоритеті ринкова інфраструктура повинна спиратися на правову базу, що повинна бути створена урядом, з огляду на досвід інших країн.

У теж час не розробленість проблеми ринкової інфраструктури в економічній науці України створює чималих труднощів і для господарської практики, оскільки вона дотепер позбавлена системи обґрунтованих рекомендацій зі створення адекватної умовам України інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і наші особливості. Тому уряд повинний найближчим часом розглянути це питання.

У цілому, існує безліч проблем у розвитку інфраструктури ринку, який можна вирішити тільки при правильній економічній діяльності.[22]

ВИСНОВКИ

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціювання економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Інфраструктура - комплекс ринкових інститутів, що забезпечують взаємозв'язок основних макроекономічних потоків. У широкому змісті до ринкової інфраструктури відносять усю систему інститутів усіх локальних ринків. У більш вузькому змісті мають на увазі матеріальні об'єкти інфраструктури.[21]

Створення умов для розвитку ринкової інфраструктури, без якої ринок не може існувати, багато в чому залежить від держави. Держава покликана коректувати ті "недосконалості", що властиві ринковому механізмові і з якими він сам або справитися не в змозі, або це рішення неефективне. Участь держави в економічному житті диктується ще й тим, що ринок не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.[24]

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Заблоцький Б.Ф.Перехідна економіка:Посібник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2010. - 512с.

 2. Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 351с.
 3. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. - К.: Наук. Думка, 2005. - 317 с.

4. Инфраструктура товарного рынка. Федько В.П. и др. //М. «Феникс». 2000.- 512 с.

5. Основи економічної теорії - підручник/ за редакцією академіка НАН України А.А. Чухна / Київ «Вища школа» 2011р.

6. Основи економічної теорії - навчальний посібник, друге видання / О.С. Ривак, С.Д. Дзюбик / Київ «Знання» 2008р.

7. Сучасна економіка: Навч. посібник/ Єщенко П.С., Палкін Ю.В. - К.: Вища школа, 2010. - 325 с.

8. Фінансовий ринок: Навч. посібник/ Шелудько В.М., 2-е вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2009. - 535 с.

9. Цінні папери в Україні: Навч. посібник/ Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривовязюк І.В., 2-е вид., доп. - К.: Кондор, 2004. - 400 с.

10. Фінансовий ринок: Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Смоленська О.Ю. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 384 с.

11. Трансформаційна економіка: Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Зайцев Ю.К., Малий І.Й., мельник О.М.; ред. Савчук В.С. - К.: КНЕУ, 2006 - 612 с.

12. Дившица А.Я., Никулина И.Н. // Введение в рыночную экономику. - М., «Высшая школа», 2010.

13. Ерохин С. Динамика и эффэктивность структурних трансформацій экономики Украины. // Экономика Украины. - №10, 1998 год. с. 29-32.

14. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 652 с.

15. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. //Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Вища школа. - Знання,1998 с. 212-228. - 28.

16. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. Ніколаенко Ю.В., 3-е вид. - К.: ЦУЛ, 2003. - 540 с.

17. Банківські операції: Навч. посібник/ Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К. - К.: ЦУЛ, 2006. - 206 с.

18. Державні фінанси України: Підручник/ Василик О.Д., Павлюк К.В. - К.: НІОС, 2012. - 608 с.

19. Інфракструктурне забезпечення конкурентної економіки регіонів (методологія і механізми) // НАН України. Інститут регіональних досліджень. Ред. кол.: науковий редактор д.е.н. проф. Беленький П.Ю. - Львів, 2002. - 308 с.

20. Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 21-23 травня 2003 р. Відп. ред. Смолін І.В. - К.: КНТЕУ, 2009 - 364 с.

21. Реверчук С.К., Ковалюк О.М., Стребельницька Л.М., Крупка М.І. та ін. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку // Наукова монографія за ред. д.е.н. проф. Реверчука С.К. - К.: Атіка, 2012. - 320 с.

22. Розвиток внутрішнього ринку- вирішальний фактор соціально-економічного зростання// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 22-23 квітня 2003 р., Київ., у 2-х ч., Відп. ред. Лапутін В.Д. -К., 2009. - 274 с.

23. Чухно. Основи економічної теорії. 2002 р.- 203 с.

24. Кочетков. Основи економічної теорії. 2011 р. - 212.

Размещено на Allbest.ru