Ринок і суб’єкти ринку - 2018

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Ринок і суб'єкти ринку - 2018



План

ринок економічний конкуренція інфраструктура

1. Ринок як економічна категорія

2. Форми і види ринкової конкуренції

3. Функції та елементи ринкової інфраструктури

4. Загальна характеристика та економічні функції домогосподарства

5. Економічна природа фірми. Класифікація підприємств (фірм)



1. Ринок як економічна категорія

З давніх часів ринок сприймали як місце (простір), де відбувається купівля-продаж товарів. Сучасне тлумачення ринку пов'язане із зростанням кількості товарів, покупців і продавців та розвитком форм купівлі товарів і послуг (через пошту, телефон, мережу багаторівневого маркетингу). Ринок - це механізм взаємодії покупців і продавців, який визначає ціни та кількість потрібних товарів і послуг. Ринок - система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Умови виникнення ринку:

суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації;

економічна відокремленість суб'єктів господарювання, зумовлена наявністю різних форм власності;

величина трансакційних витрат (витрати на пошук інформації, ведення переговорів, визначення кількості та якості товарів, укладання угод, захист прав власності і т. ін.);

економічна свобода, вільний обмін ресурсами, що передбачає вільне ціноутворення.

Економічна свобода набагато ілюзорніша, ніж це видається на перший погляд. Кожен має право чинити на ринку так, як йому заманеться. Однак якщо хто-небудь визнає за краще робити те, що ринок не схвалює, ціною індивідуальної свободи виявляється економічне розорення (Р. Хейлбронер)

Форми прояву економічної свободи:

- свобода вибору сфери застосування своїх здібностей;

- свобода вибору сфери застосування свого капіталу;

- свобода вибору партнерів;

- свобода ціноутворення;

- свобода обирати міру ризиковості господарської діяльності;

- повна відповідальність за свої рішення, дії та їх наслідки.

Ринок є сукупністю взаємопов'язаних видів конкретних ринків. Класифікація ринку за різними критеріями:

а) за об'єктами обміну:

=> ринок ресурсів, який набуває форм:

- ринку праці;

- ринку капіталу;

- ринку землі та нерухомості;

=> товарний ринок, який набуває форм:

- ринку споживчих товарів;

- ринку послуг;

- ринку науково-технічних розробок та інформації;

=> фінансовий ринок, що набуває форм;

- грошового ринку;

- ринку цінних паперів;

- валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання (за типом ринкової структури):

- досконалої конкуренції:

- чистої монополії;

- олігополії;

- монополістичної конкуренції;

в) за територіальною ознакою:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

- легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування);

- тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування:

- стихійний;

- організований.

Найважливіші функції ринку такі.

Функція регулювання Ринок регулює всі економічні процеси - виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції. + (Алокаційна функція). Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами).

Функція ціноутворення. В результаті взаємодії виробників і споживачів, попиту і пропозиції на ринку формується ціна. Вона відображає корисність товару і витрати на його виробництво. На відміну від командної економіки оцінка відбувається не до обміну, а в процесі обміну.

Посередницька функція. Ринок дозволяє виробникам та споживачам знаходити найбільш вигідний варіант купівлі-продажу з точки зору ціни та другої сторони угоди).

Функція стимулювання Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації (природного відбору). Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що і скільки вигідно виробляти й купувати, а що - ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Етапи формування ринку:

- класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

- регульований ринок (середина XIX - 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

- соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізми регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Узгодження інтересів суб'єктів ринкової економіки відбувається внаслідок дії ринкового механізму, системи цін. Основні елементи ринкового механізму: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Попит - це кількість продукту (ресурсу), яку споживачі (підприємства) бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу.

Пропозиція - це кількість продуктів, яку виробник бажає та спроможний виробити і постачати для продажу на ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.

Рівноважна ціна - це ціна, за якої інтереси покупців і продавців збігаються: кількість продукту, яку хочуть і можуть придбати покупці дорівнює кількості продукту, яку хочуть і можуть продати продавці. 

2. Форми і види ринкової конкуренції

Конкуренція (від лат. «зіштовхуватися») - економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації і товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Основними умовами виникнення та існування конкуренції є: наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів; свобода виробників щодо вибору господарської діяльності; абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього; мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів; наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

Суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні ( добросовісні).

Історично конкуренція в ринковій економіці починалася із застосування переважно методів цінового суперництва. Цінові методи конкуренції -- це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна. За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. Це, по суті, боротьба за скорочення затрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо.

Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.

В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції. Нецінова конкуренція - це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення затрат і зниження ціни.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Конкуренція за продуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів як покращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під час експлуатації, оновлення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартам тощо.

Конкуренція за умовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів. До них належать:

- продаж товарів у кредит;

- продовження терміну гарантійного обслуговування;

- безкоштовна доставка товару додому та його встановлення;

- безоплатні консультації щодо використання купленого товару;

- продаж товару із забезпеченням до нього запасних частин;

- інтенсивне використання реклами, яка доводить переваги продукції продавця;

- відкриття ремонтних майстерень та сервісних центрів, що здійснюють гарантійний ремонт, та поточного обслуговування проданого товару.

Нечесна конкуренція - це форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Найпоширенішими методами нечесної конкуренції є такі:

Неправомірне використання позначень товару іншого виробника. Це здійснюється шляхом копіювання зовнішнього вигляду товару, найменування, фірмового знака, упаковки та інших позначень, які можуть привести до змішування його з товаром конкурента. В такий спосіб покупці низькоякісної підробленої продукції піддаються обману. А до фірм, чия продукція підроблена, падає довіра споживачів до їх продукції, у них звужується ринок збуту, знижуються прибутки.

Дезінформація споживачів про товар. Вона виявляється в неправдивих відомостях про властивості свого товару: якість, сорт, безпечність використання, термін зберігання, приховані дефекти тощо.

Компрометація товарів конкурентів. Вона здійснюється шляхом поширення у будь-якій формі, у т. ч. і через порівняльну рекламу, неправдивих, неточних або неповних відомостей про властивості товарів своїх конкурентів. Звичайно, така інформація завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

Тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони не укладали, або розривали договори на постачання конкурентам сировини, матеріалів та надання кредитів.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці про діяльність суперника-конкурента. До цього можна також додати й економічне шпигунство.

Переманювання провідних спеціалістів фірм-конкурентів шляхом підкупу, встановлення вищих окладів та надання різних пільг.

Іноді деякі нечесні методи конкурентної боротьби переростають у кримінальні злочини: шантаж, підпали, вибухи, убивства.

Все це зумовлює необхідність втручання держави в регулювання та усунення неприпустимих форм конкурентної боротьби.

За умовами, в яких відбувається конкуренція, розрізняють такі типи ринкових структур (моделі ринку):

Досконала (вільна) конкуренція - це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

- наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

- кожний виробник випускає однорідний (стандартизований) продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

- немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, переміщення ресурсів;

- кожний продавець і покупець володіє повною інформацією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкретним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок повністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чином, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни загальних ринкових умов.

Ринок досконалої конкуренції це, швидше, ідеальна модель ринку, до якої наближалися ринки класичного капіталізму XVIII-XIX ст., коли їх суб'єктами були розпорошені і порівняно невеликі підприємства. Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді майже не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції - здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної (повної) монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції (олігополії).

Абсолютна (чиста) монополія (гр. mono - один і polo - продаю) - це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представляє всю галузь. Продукція не диференційована і не має близьких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання монопольного прибутку.

Аналогічна ситуація, але коли в ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста «монопсонія». Тобто, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатеральною, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

Однак ринок абсолютної монополії трапляється дуже рідко. Він, як і ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки. За даними американських економістів, у США приблизно 6 % валового внутрішнього прибутку (ВВП) здійснюється за умов, близьких до чистої монополії.

Монополістична конкуренція - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси досконалої конкуренції та монополізму.

- велика кількість продавців і покупців;

- вхід на ринок і вихід із нього - практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

- продукція є диференційованою (гетерогенною). Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркамі знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює покупців) які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Концепцію монополістичної конкуренції в першій третині XX ст. одночасно розробили незалежно один від одного Е. Чемберлін та Дж. Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів призводить до того, що замість єдиного ринку складається мережа частково відокремлених один від одного, але взаємопов'язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така диференціація спричиняє певну монополістичну поведінку.

Найбільш поширеними ринками монополістичної конкуренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчування, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. оligos - мало) - це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Для олігополії характерними є такі риси:

- мала кількість підприємств у галузі, які можуть контролювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, такі диференційовану продукцію;

- високі бар'єри для входження в галузь;

- висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

- контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств.

Залежно від кількості суб'єктів розрізняють «жорстку» олігополію, коли на ринку головну роль відіграють 3-5 підприємств, і «м'яку» олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуополії, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як олігопсонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару. Моделі олігополії: ламана крива попиту (модель Свізі), змовницька олігополія, лідерство в цінах, ціноутворення «витрати плюс».

Для визначення ступеня конкуренції та монопольної влади використовують низку показників.

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою

де L - коефіцієнт монопольної влади за Лернером; Р - монопольна ціна; МС - граничні витрати; ЕdP - цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії. Якщо помножити чисельник та знаменник на Q та врахувати, що на практиці граничні витрати прирівнюють до середніх витрат, то отримаємо відношення між прибутком фірми та загальною виручкою:



Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Герфіндаля-Гіршмана (Herfindale-Hirshman Index - ННІ), який обчислюють через піднесення до квадрата відсоткової частки кожної з фірм та сумування отриманих результатів. Для галузі, де n конкуруючих фірм, формула має вигляд:

Н = р12 + р22 + … + рn2 ,

де - частка ринку n -ої фірми, виражена у відсотках.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля - Хіршмана: у відсотках від 0 до 10000, у частках від 0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10000, це означає існування абсолютної монополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, то це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринкової концентрації (market concentration ratio - CR). Він визначається як частка (відсоток) від загального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Рівень концентрації = 1 / n. n - кількість фірм на ринку. Чим меншим є цей показник, тим менша концентрація ринку.

3. Функції та елементи ринкової інфраструктури

Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче», «під», та structure - «структура», що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які обслуговують економічні відносини суб'єктів ринку і забезпечують безперервне функціонування ринку.

Функції: правове та економічне консультування; страховий захист; забезпечення фінансової підтримки і кредитування; регулювання руху товарів і ресурсів; маркетингове та інформаційне обслуговування; створення умов для ділових контактів.

Рис. Елементи ринкової інфраструктури

Одним із найважливіших інфраструктур елементів є біржі. Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 p., друга - у Лондоні в 1566 р.

У Росії перша біржа з'явилася у 1705 р. в Санкт-Петербурзі, а на території України - 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100. Проіснували вони до 1930 р.

Біржа - організаційно-правова форма оптової торгівлі товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

Товарна біржа - це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні папери - документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язання.

Види цінних паперів

Акції (від лат. actio-дія, дозвіл) - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства. Види: на пред'явника, іменні, привілейовані; прості, з правом голосу, без права голосу.

Облігація (від лат. obligo - зобов'язання) - документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. Wechsel - розмін) - письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер - майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Коносамент (від франц. connaissement від connaitre - знати, розуміти) - розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов'язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту. Передача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів (іменний, ордерний або на пред'явника) і рівнозначна передачі самого вантажу.

Валютна біржа - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

- вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

- організація громадських робіт;

- організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

- виплата допомоги з безробіття;

- відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Фрахтова біржа - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден. Тут концентрується інформація про:

- попит і пропозицію на тоннаж;

- рівень фрахтових ставок;

- умови договору фрахтування.

Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку, Гонконзі.

Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.

Універсальна біржа - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Отже, біржі - це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції.

Форвардна угода - строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф'ючерсні угоди - угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф'ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі чи продажу, а з метою страхування (хеджування) угоди стосовно наявного товару, або з метою отримання різниці від перепродажу ф'ючерсної угоди, або для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Ф'ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з характерною для них тенденцією до значних коливань цін (сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. ін.

Онкольні угоди - система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця . Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж - строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін.

Опціон - договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму - премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.

Опціон на купівлю дає право, але не зобов'язує купити ф'ючерсний контракт, товар або іншу цінність за певною ціною. Використовується при грі на підвищення, дає змогу після сплати невеликої премії отримати необмежений прибуток від підвищення цін.

Опціон на продаж дає право, але не зобов'язує продавати ф'ючерсний контракт або інші цінності за визначеною ціною. Використовується цей опціон при грі на пониження і після сплати невеликої премії забезпечує необмежений прибуток від зниження цін.

Аукціон - форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.

Види аукціонів:

- товарні - реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби;

- валютні - один із методів організації валютного ринку країни.

Біржові посередники

Брокер - торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера -брокеридж.

Маклер (дилер) - біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

«Бики» - спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

«Ведмеді» - спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

4. Загальна характеристика та економічні функції домогосподарства

Домогосподарство - це особа або група осіб, об'єднаних з метою забезпечення всього необхідного для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства (трактування ООН). Домогосподарство і сім'я - поняття близькі, але різні. Сім'я - це сукупність осіб, які проживають разом, об'єднані родинними зв'язками і загальним бюджетом. Домогосподарство жорсткіше прив'язане до територіальних меж і включає членів, які не є родичами, передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Однак сім'я - це тісна надіндивідуальна спільність, зв'язана вузлами соціальних норм і скріплена родинними зв'язками. Шлюбні контракти існують далеко не всюди і виступають лише однією із форм регулювання сімейних стосунків. Сім'я - соціальна основа домогосподарства.

Економічні ознаки домогосподарства:

спільне ведення господарства,

сімейний бюджет,

спільні економічні рішення.

Домашнє господарство - це цілісна одиниця, яка приймає раціональні рішення про виробництво благ, народження дітей, міграцію, планування, залишення батьківського дому, поточні витрати, заощадження тощо.

Сучасна економічна теорія розглядає домогосподарство як один із суб'єктів ринкової системи, що виконує виробничі і відтворювальні функції. Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці:

1) постачальника ресурсів;

2) споживача ресурсів;

3) заощадника доходів;

4) інвестора доходів.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Які саме ресурси домогосподарства можуть надавати економіці країни? У першу чергу - це робоча сила (ресурс - праця в неокласичній інтерпретації). Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домогосподарство постачає такий важливий економічний ресурс як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси (фінансовий капітал), які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції корпорацій і банків, вносять гроші на ощадні рахунки, купують облігації.

Етапи розвитку.

	Період	Характерна риса
1	Первіснообщинний лад	Зародження домашньої промисловості
2	Середньовічне господарство	Об'єднання селянських домашніх господарств із натуральним землеволодінням, розвиток домашньої промисловості
3	Феодалізм	Домашня промисловість переростає у ремісництво
4	Розвиток ринкової економіки	Домогосподарство стає суб'єктом ринку, із всіма переліченими функціями
5	Сучасний етап	Трансформація сфери послуг, що впливає на характер діяльності домогосподарств. Побутові послуги перейшли до сфери домашнього господарства. Підвищується атомарність, відокремленість

Домашнє господарство має глибоке коріння. Воно виникло в епоху первіснообщинного ладу на стадії формування основних галузей виробничої діяльності - землеробства та скотарства. Розвиток того чи іншого виду домашньої промисловості залежав від місцевих умов і кількості необхідної сировини. Ранніми та універсальними видами домашньої промисловості були переважно: обробка шкір і виготовлення шкіряних виробів, різні види обробки дерева і деревної кори, плетіння шнурів, корзин, гончарне виробництво тощо.

Домашня промисловість була складовою частиною доринкової економіки. Об'єднання селянських домашніх господарств із натуральним землеволодінням було типовим для середньовічного господарства. Промисловість як самостійна форма виробництва ще не існувала, тому продукція не з'являлася на ринку, а використовувалася самим виробником. За межі селянського господарства вироби домашньої промисловості надходили тільки у вигляді данини землевласнику.

В епоху феодалізму домашня промисловість поступово переросла в ремісництво, однак ніде не була ним повністю витіснена. Капіталізм, руйнуючи натуральне господарство, руйнував і домашню промисловість, але і в цю епоху її залишки майже завжди зберігаються там, де є дрібне селянство. В Україні у кінці XIX - на початку XX ст. домашня промисловість зустрічалася в місцевостях, віддалених від великих промислових і торговельних центрів.

Сучасне домогосподарство розглядається на межі взаємодії ряду ринків: праці, споживчих товарів, фінансів (динаміка інвестицій і заощаджень). У зв'язку з цим сучасне домогосподарство є повноправним суб'єктом ринкової системи та існує за законами ринку.

З розвитком «суспільства послуг» у розвинутих країнах падає частка зайнятих у сфері побутового обслуговування. Однак це не означало зниження потреб у побутових послугах. Просто реалізація додаткових потреб у побутових послугах в більшості відійшла з товарного ринку у сферу домашнього господарства. Спочатку пральні звільнили домогосподарок від значної частини ручного прання. Потім люди одержали можливість купити якісні і відносно недорогі пральні машини і більшість перестала звертатися за послугами в пральню.

У кінці XX ст. домашнє господарство, особливо у великих містах, стає все більш атомарним, звільняючись принаймні від частини сусідських і родинних взаємин.

Суперечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами) є ключовою проблемою родинної економіки. Інакше кажучи, в основі функціонування домашнього господарства є принцип відповідності потреб і ресурсів, який характерний для економічної системи загалом.

Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх доходів і витрат сім'ї за певний період часу, формує стиль споживання і життя. Зв'язок між доходами сім'ї і структурою споживчих витрат вперше дослідив німецький статистик Ернст Енгель. Він помітив залежність: чим вища якість життя сім'ї, тим меншу частку доходу вона витрачає на придбання продовольчих товарів нижчої споживчої цінності. На основі даних про питому вагу витрат сім'ї на їжу можна говорити про рівень її добробуту. В Україні частка сімейних витрат на їжу значно вища, ніж у розвинутих країнах.

Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Звідки домогосподарства можуть отримувати грошові кошти у своє розпорядження? Головне джерело доходів - це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.

Трансфертні платежі - це всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

- оплата праці членів сім'ї;

- пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;

- надходження від особистого підсобного господарства;

- дохід з інших джерел.

Отже, сукупний дохід домогосподарства - це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел. Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет - вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей. Цей показник використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

У розвинутій ринковій економіці доходи використовуються за схемою: частка доходів надходить державі як особисті податки, решта розподіляються між витратами на особисте споживання та особисте заощадження. Витрати на особисте споживання становлять понад 80% сукупного доходу домогосподарств. Витрати споживачів класифікують так: 1) витрати на товари тривалого використання, 2) витрати на предмети щоденного вжитку і 3) витрати на послуги. Якщо очікуваний термін використання товару три роки і більше, то його називають товаром тривалого використання; якщо менше, ніж три роки, - предметом щоденного вжитку.

Послуги - це робота, яку виконують правники, перукарі, лікарі, механіки для споживачів. Сучасна ринкова економіка орієнтована на послуги - на них припадає більша частина всіх витрат споживачів.

Заощадження - це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для придбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ділових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непередбачених обставин - хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності. Фактично заощадження означає перенесення споживання у майбутнє, перенесення поточного споживання на майбутнє.

Однак необхідності до заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжуватися можливістю заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід сім'ї дуже низький, то вона може мати від'ємні заощадження, тобто сім'я споживає більше, ніж становить її післяподатковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, набуті у роки з вищими доходами. Фактично позика означає перенесення майбутнього заощадження у поточне.

І нарешті, окремі люди заощаджену частину доходу використовують для здійснення ділових операцій, скажімо, інвестують його у цінні папери, валюту, коштовності, нерухомість тощо.

Фактори диференціації домогосподарств:

1) У суспільствах з розвинутою економікою домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства (майна), яким вони володіють. Це основний чинник, який впливає на диференціацію домогосподарств, існування їх різноманітних типів. Четверта частина домогосподарств США фактично зовсім не мають нерухомості - найбідніші, 25%, менше 85000 дол. США. Наступні 30% сімей мають за американськими мірками скромне майно, переважно, представлене чистою вартістю їхніх будинків, машин, ощадних рахунків - бідні, 85000-850000. Наступні 35% сімей складають середній клас, їхній власний капітал коливається в проміжку 850000-8250000 дол. Найбагатші 10% - понад 8250000. Власність найбагатших 10% американських сімей, крім великих будинків, складають також акції та облігації, заощадження та інше майно.

В Україні за умов ринкового реформування економіки відбувається стрімке розшарування населення. За статистичними даними 80% українців живуть за межею бідності, 15% можна вважати благополучними і 5% - багатими. Дослідження, проведені Світовим банком та Київським Міжнародним інститутом соціології, підтвердили, що для домогосподарств із більшою кількістю осіб ймовірність опинитися серед бідних є вищою, ніж для малих: заможні родини у середньому складалися з 2-3 осіб; малозабезпечені - з 3-4 осіб, а бідні родини були значно більшими.

Інстинкт самозбереження спонукає домогосподарства:

стежити за економічною кон'юнктурою;

прогнозувати на близьку і віддалену перспективу зміни у потребах з урахуванням демографічних зрушень у складі сім'ї;

прогнозувати зміни у сімейному бюджеті;

планувати діяльність членів сім'ї;

вести облік доходів і витрат.

2) Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). Сім'ї, залежно від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку (великому чи малому), у багатоквартирному кооперативному будинку, у багатоквартирному державному будинку. Отже, за формами власності та розмірами дому (квартири) сучасні домогосподарства є таких типів: малі приватні домогосподарства (малий власний будинок); великі приватні домогосподарства; домогосподарства у багатоквартирному будинку, що функціонує на основі оренди житла у; гуртожитки.

3) Третім чинником, що визначає розміри домогосподарств, є кількість осіб, зайнятих у ньому. За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств, в тому числі 4,9 млн - це домогосподарства, які складалися із двох осіб; 3,8 млн - з трьох осіб; 3,4 млн - з чотирьох; 1,9 млн - з п'яти осіб; 0,5 млн - з шести та 0,4 - з семи і більше осіб. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2.

5. Економічна природа фірми. Класифікація підприємств

Особливим економічним ресурсом є «підприємницькі здібності». Похідним від цієї риси є поняття «підприємництво». Вважають, що вперше термін «підприємництво» вжив банкір-економіст Ричард Кантільон (1725 р.). До підприємців він відносив людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому доходи їх не гарантовані. Тобто, він наголошував на схильності до ризику.

Для А. Сміта підприємець - це власник, який також ризикує заради комерційного успіху, сам організовує виробництво, управляє ним, розпоряджається його результатами.

З точки зору Ж.Б. Сея, підприємець - це особа, яка вміло комбінує фактори виробництва.

Австро-американський економіст Й. Шумпетер наголошував, що підприємець - не обов'язково власник. Він акцентує увагу на творчих рисах підприємця. Головний зміст підприємницької функції полягає в реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій), або знаходження нових джерел ресурсів та їх комбінацій, застосування модерних методів управління, освоєння нових ринків збуту продукції.

Згідно з сучасним підходом, підприємництво - це особливий від діяльності, що забезпечує розвиток і удосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційного середовища, а також загальне зростання добробуту суспільства.

Підприємницька діяльність - це самостійна, ініціативна, з наявністю господарсько-фінансового ризику діяльність, що здійснюється підприємницьким суб'єктом з метою отримання економічного та соціального ефекту.

Форма підприємництва - це система норм, які визначають відносини всередині підприємства, а також між підприємством та іншими підприємствами, державою. Форми: індивідуальна, колективна, корпоративна.

Типи підприємництва: виробниче (здійснюється у сфері виробництва товарів і послуг, поділяється на основне (виробничі, транспортні, будівельні, сільськогосподарські та інші) і допоміжне (консалтингові, інжинірингові, венчурні ті інші)). Фінансове підприємництво здійснюється у фінансовій сфері і має такі форми, як банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, факторингові фірми.

Посередницьке підприємництво здійснюється фізичними і юридичними особами: торговельними фірмами, оптовими базами, дилерами, дистриб'юторами, агентами, консигнантами, комівояжерами.

Суб'єкти підприємницької діяльності:

приватні особи;

групи фізичних або юридичних осіб, які пов'язані між собою договірними відносинами та економічними інтересами;

держава (в особі відповідних органів).

Об'єктом підприємництва може бути: виробництво, торгівля, посередництво, фінанси, інноваційна справа, страхова справа.

Фірма є відокремленою господарською одиницею ринкової економіки, що здійснює підприємницьку діяльність, це організація, яка використовує ресурси для виробництва товарів або послуг з метою отримання прибутку, яка володіє і управляє одним або декількома підприємствами.

Підприємство - техніко-організаційна ланка (форма) фірми, в межах якої безпосередньо здійснюється технологічне поєднання засобів виробництва та робочої сили, діяльність якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма як організаційна одиниця підприємництва веде господарську діяльність на підприємствах, володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Вона може володіти кількома підприємствами, а може - й одним підприємством.

Відокремленість фірми як господарського суб'єкта ринкової системи базується на її юридичній, організаційній, виробничій, економічній та фінансовій самостійності. Завдяки статусу юридичної особи, якого вона набуває після державної реєстрації, фірма володіє право- та дієздатністю щодо мети діяльності, яка передбачена в її установчих документах.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї фірми мають майже однаковий вигляд і виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може володіти й управляти кількома підприємствами, кожне і яких здійснює свою стадію, відмінну від інших стадій виробництва. Фірма, що об'єднує такі підприємства, називається фірмою з вертикальною структурою.

Існують фірми-конгломерати. Конгломерат - це фірма, яка виробляє широкий асортимент різних товарів і послуг для продажу на ринку. Якщо фірма виробляє, скажімо, папір, цукор, фарби, запчастини тощо, то її можна назвати конгломератом.

Теорії фірми, що розкривають різні сторони її багатоаспектної природи, можна поєднати в кілька груп. Кожна теорія сприяє поглибленню цілісного розуміння соціально-економічної природи фірми.

Технологічні (класична та неокласична економічна теорія) теорії (А. Сміт, А. Маршалл, Дж. Хікс, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер, У. Баумоль та ін.) визначають фірму як виробничу одиницю (або одиницю торгівлі), що перетворює обмежені ресурси на продукт з метою максимізації прибутку. Зазначені теорії ототожнюють фірму й підприємця, визначають фірму своєрідним «чорним ящиком», формальною конструкцією, власні риси якої не є об'єктом економічних досліджень. Підприємець може діяти безпосередньо, а може організувати фірму, яка, таким чином, є формою його існування як суб'єкта підприємницької діяльності. Фірма в цьому разі є інструментом, за допомогою якого підприємець веде бізнес.

Інституційні теорії фірми (Р. Коуз, О. Уільямсон, О. Харт, С. Гроссман, Дж. Мур) протиставляють фірму ринку, розглядаючи фірму як систему довгострокових контрактів, а ринок - як взаємовідносини короткострокового характеру. Фірма є засобом мінімізації підприємцем витрат цінового (ринкового) механізму координації, за допомогою якого підприємець долає ринкову невизначеність. У межах інституційного трактування природи фірми існує багато наукових напрямів, що реалізують контрактний підхід до її визначення: теорії прав власності, управління поведінкою виконавця, трансакційної економіки, суспільного вибору. Взагалі, в аспекті інституційного підходу головною причиною існування фірми є її здатність мінімізувати трансакційні витрати, обумовлені передаванням та захистом прав власності. Тобто фірма - це коаліція власників ресурсів на базі контрактів з метою мінімізації трансакційних витрат.

Рональд Коуз у відомій статті «Природа фірми» показав, що використання ринкового механізму не означає відсутність витрат для суспільства, навпаки, досить часто вимагає значних витрат. Ці витрати були названі трансакційними (transactio - угода). На відміну від витрат виробництва, що відбивають обсяг та технологію виробництва, трансакційні витрати виникають в процесі налагодження відносин між ринковими об'єктами. Їх поділяють на 4 категорії:

- витрати на пошук інформації (про потенційних постачальників та покупців, ціни, характеристики товарів та послуг);

- витрати, пов'язані з веденням перемов (переговорів) та укладанням контракту;

- витрати на здійснення контролю за виконанням, дотриманням умов угоди;

- витрати на юридичний захист контракту (на судові видатки в разі порушення).

Якби економіка складалася лише з самих фізичних осіб (індивідуальних агентів), величина трансакційних витрат була ба надзвичайно великою, оскільки укладалася би безмежна кількість мікроугод. Якби при цьому ще розвинувся поділ праці, будь-яке переміщення продукту по технологічному ланцюжку означало би перехід від одного виробника до іншого, постійні перемови щодо ціни, кількості, якості і т. ін. Величина трансакційних витрат була би настільки великою, що більшість агентів просто відмовилася від участі в обміні. Отже, наявність трансакційних витрат стимулює пошук технічних та організаційних шляхів їх зменшення. Один з таких методів, на думку Коуза, - організація фірми (дозволяє мінімізувати трансакційні витрати).

Еволюційна теорія фірми (Р. Нельсон, С. Уінтер) - характеризує функціонування фірми як еволюційний процес, що охоплює її появу, розвиток, перетворення, зникнення на базі накопичення змін, навчання, пошуку, відбору та наслідування. Складовою зазначеної теорії є теорія життєвого циклу фірми як послідовності фаз її заснування, зростання, зрілості, розпаду та заснування, тобто створення, нового суб'єкта господарювання.

З нового боку розглядає природу фірми економічна теорія організацій, або економіка організацій (Френк Найт, Ч. Барнар, Г Саймон, Д. Марч, К. Менар, К. Ерроу). Фірму трактують як основну елементарну одиницю прийняття рішень, одиницю координації, яка разом із ринком є складовою ринкової економіки. Фірма також, поряд з ринковим механізмом координації (або додатково до нього), забезпечує алокацію ресурсів за власними правилами. У межах фірми існує два механізми: контракти і команди, які діють у певній комбінації. Фірма - результат мінімізації ризику та невизначеності.

Теорія ігор (Дж. Бертран, А. О. Курно, Дж. Саттон) спрямована на дослідження стратегічної поведінки фірми, тому цей підхід визначається як стратегічний. Оскільки дії фірми впливають на її конкурентів, партнерів, клієнтів, стратегічна поведінка фірми - це прийняття й корегування рішень з урахуванням можливих варіантів їх поведінки.

Підприємці як суб'єкти економічного життя реалізують свої підприємницькі здібності через таку організаційно-господарську форму як підприємство. Підприємствами в ринковій економіці є всі самостійні господарські суб'єкти, які мають право юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та інші види комерційної діяльності з метою отримання прибутку.

Ознаки підприємства:

економічна відособленість - все майно підприємства є його відокремленою власністю, тобто підприємство володіє певними ресурсами, користується ними (заміщує витрати за рахунок власних коштів), розпоряджається цим майном (привласнює результати виробництва);

економічна самостійність - юридична особа здатна впливати на організацію своєї діяльності і має свої: статут, баланс, розрахунковий рахунок, печатку, товарний знак, право укладати угоди з іншими економічними суб'єктами;

економічна відповідальність.

Правові форми підприємств в залежності від типів і форм власності: приватна, колективна, державна, комунальна, змішана.

Організаційно-правові форми підприємств на основі приватної власності: одноосібне володіння (індивідуальне підприємство), партнерство (товариство), корпорація.

Одноосібне володіння - це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах. Власник і підприємець поєднуються в одній особі. Це найдавніша форма організації бізнесу. Переваги цієї форми: одноосібне володіння легко організувати; власник є водночас керівником, а отже має значну свободу дій, має сильний стимул вести діло ефективно. Недоліки: ресурси одного власника зазвичай обмежені, недостатні, щоб фірма виросла у велике підприємство; власник вимушений виконувати всі функції менеджера, він втрачає вигоди від спеціалізації; одноосібний власник є суб'єктом необмеженої відповідальності.