Національна економіка

Стратегія соціально-економічної політики України на сучасному етапі визначена пріоритетами на період з 2004 по 2015 р.: 1. створення передумов для набуття Україною повноправного членства в ЄС. 2. забезпечення сталого економічного зростання та прискорення подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами - членами ЄС. 3. опанування інноваційного шляху розвитку, 4. соціальна переорієнтація економічної політики - забезпечення надійних прав та свобод громадянина у всіх їх виявах, утвердження середнього класу.

Структурні зрушення - зміна співвідношення між частинами суспільного виробництва і всім суспільним виробництвом у часі і просторі. Структурні зрушення мають на меті підвищення ефективності виробництва, здійснення випереджаючого розвитку прогресивних галузей - галузей, що визначають науково-технічний прогрес. Фактори структурних зрушень: 1. співвідношення між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю 2. співвідношення між нагромадженням та споживанням залежить від багатьох факторів: величина доходів та податків; вартість факторів виробництва; обсяги нематеріальних активів. 3. пропорція між галузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою).

Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів тощо. До методів непрямого регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними; здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

93. Антимонопольна політика держави: її характерні ознаки

Антимонопольна (конкурентна) політика держави - діяльність держави спрямована на створення і підтримку конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння збільшення ефективності виробництва підвищення конкурентноздатності нац.ек.

Для реалізації АП, контролю за використанням антимонопольного законодавства утворено Антимонопольний комітет України та його територіальні управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Мета антимоноп. регулювання з боку держави -- захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання

Напрямки АП: 1)демонополізація економіки 2)захист та сприяння розвитку здорової ек. конкуренції 3)антимонопольне регулювання 4)держ.контроль за дотриманням антимонопольного законодавства

Завдання АП: 1)посилення ролі держави у сфері захисту та розвитку конкуренції 2)держ. регулювання та держ. контроль за діяльністю природних монополій 3)полегшення практики поєднання фу-ї держави влади з господ.інтересами 4)подолання впливу тіньової економіки 5)створення умов для входження нових суб'єктів господар-ня на монополізовані ринки.

Методи антимонопольного регулювання: 1)законодавче - створення норм правов поля для запобігання появи та діяльності монополії на ринку 2)адміністративне - штрафи, суд. рішення, заборони.

До засобів антимонопольного регулювання належать: обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності; декларування зміни цін; установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг; регулювання місткості ринку; використання державних замовлень та контрактів; розподіл ринків; тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

Форми відповідальності за порушення антимонопольного законодавства: штраф, вилучення незаконного одержаного прибутку, відшкодування збітків, інші види адмін. відповідальності.

94. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Суб'єкти інвестиційної діяльності. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність -- це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі: інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності; державного інвестування; іноземного інвестування; спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори -- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

-подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,

-субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

-державних норм та стандартів;

-заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

-роздержавлення і приватизації власності;

-політики ціноутворення та інш.

Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами: ВР, КМУ, ВР АРК, Рада Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Державні капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. Державні централізовані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

95. Підприємництво як об'єкт державного регулювання. (Державна політика підтримки малого та середнього бізнеса)

Підприємництво -- ініціативна, самостійна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху (отримання прибутку). Фактори, що обумовлюють необхідність державного регулювання підприємництва:

- нездатність підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку;

- монополізація виробництва;

- постійне порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією;

- ускладнення відтворювальних процесів.

Державне регулювання підприємництва -- це система правових, організаційних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Головною метою державної політики підтримки малого та середнього підприємництва є : створення умов для забезпечення сталого розвитку регіонів шляхом формування сприятливого середовища для зростання потенціалу малого і середнього підприємництва, підвищення їх конкурентоспроможності. Основне завдання: формування сприятливого правового середовища для розвитку підприємництва. Передбачається покращити фінансову підтримку малого й середнього бізнесу.

Пріоритетні напрями реалізації завдання:

* удосконалення механізму фінансово - кредитної підтримки суб'єктів господарювання;

* проведення роботи з банківськими установами, кредитними спілками, страховими організаціями, лізинговими компаніями із залучення їх до фінансування малого підприємництва;

* сприяння зростанню обсягів інвестицій в економіку району.

96. Державне регулювання розвитку основних сфер господарської діяльності: ПЕК, промисловість, транспорт, АПК, будівництво тощо

Промисловість - провідна галузь, що виготовляє знаряддя праці, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах, задовольняє потреби населення в різноманітних товарах.

За умов переходу України до ринкової економіки державне регулювання передбачає:

- структурна перебудова промисловості.

- підтримка галузей, що виробляють продукцію, яка є конкурентною на світовому ринку і дає реальні доходи;

- відновлення процесу функціонування промислового капіталу;

- підвищ. частки галузей, що виробляють продукцію, яка користується реальним попитом на внутр. ринку;

- зменшення матеріало- та енергомісткості галузей;

- стимулювати розвиток невиробничої сфери, наукомістких галузей тощо.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це сукупність виробництв, які добувають і переробляють усі види палива, виробляють і передають електроенергію. Це -- один із провідних комплексів, від рівня розвитку якого залежить стан усіх інших галузей господарства та добробут людей. Важливим завданням держави в подальшому розвитку паливної та енергетичної промисловості є:

-здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування;

-екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу;

-формування паливно-енергетичного ринку, контроль над яким здійснює держава за допомогою цінової та податкової політики;

-створення конкурентного середовища та залучення інвестицій;

-регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону.

Агропромисловий комплекс(АПК) - це сукупність виробничо взаємопов'язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації с\г продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій.

Державне регулювання зосереджується на:

- реформуванні АПК,

- підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності,

- формування багатоукладної аграрної економіки,

- забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв'язків між складовими АПК.

Транспортний комплекс - це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних п-в і організацій на певній території.

Проблеми розвитку транспортного комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування.

97. Завдання державного регулювання ринку праці. Державні служби зайнятості їх завдання та функції у регулюванні зайнятості населення. Державні програми зайнятості населення

Ринок праці - сукупність соц.- ек. відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві

Захисні заходи держави що до забезпечення зайнятості населення :

1.забезпечення гарантій зайнятості за умов зміни власника, приватизації , банкрутства

2.організація і проведення громадських робіт

3.договірне регулювання трудової діяльності

4.вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем

Види державних програм спрямованих на зниження безробіття :

- стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць

- підготовка та перепідготовка робочої сили

-сприяння найму робочої сили

- соціальне страхування безробіття

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було створено для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фонду.

Функції державної служби зайнятості:

-аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу

-надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки

-облік громадян, що звернулись до служби зайнятості, реєстрація безробітних

-сприяння пошуку робочого місця

-організація професійної підготовки, перепідготовки

-надання грошової допомоги

-участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості

98. Завдання державного регулювання рівня життя та соціального страхування. Система узагальнюючих показників рівня життя населення.

Соціальне страхування - це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків.

Функції соціального страхування :

-формування грошових фондів;

-забезпечення потрібної структури трудових ресурсів;

-зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і не працюючих;

-сприяння вирівнювання життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;

-відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку тощо.

Рівень і якість життя визначаються інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують індекс людського розвитку (ІЛР)

ІЛР має такі складові :тривалість життя населення; рівень освіти; обсяг ВВП на душу населення

Рівень життя населення - ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.

Індекс якості життя характеризує: рівень освіти; медичного обслуговування; тривалість життя; ступінь зайнятості населення; його платоспроможність; доступ до політичного життя тощо.

Одним із найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи. Державними структурами розробляються спеціальні програми щодо збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

Соціальний захист - це система державних заходів із забезпечення достойного матеріального та соціального становища громадян. Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими напрямками: по-перше, це заходи держави, які пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності; по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності та сам процес такої діяльності; по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу.

Соціальні гарантії - це система обов'язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їх соціальних потреб. Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов'язковості загальнодоступної та безкоштовної освіти, сприяння реалізації особистих здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці та гарантія мінімізації втрат у зв'язку із закінченням трудової діяльності.

99. Завдання державного регулювання розвитку соціальної сфери. Державне регулювання розвитку ЖКГ, освіти, культури, охорони здоров'я, побутового обслуговування населення. Методи державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури

Соціальна політика спрямована на розвиток процесів і форм організації життя населення і суспільного виробництва з точки зору умов праці, побуту та відпочинку людини зокрема, а також розвитку особистості взагалі.

Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення певного рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, гарантії їх соціальної безпеки в суспільстві.

Головне призначення державних організацій, що обслуговують соціальну сферу:

- врахування потреб громадян, які залежать від загальноприйнятих у суспільстві морально-психологічних норм і цінностей, і послідовне задоволення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом, охорони довкілля, захисту прав людини та в широкому розумінні - захисту інтересів споживачів. Можна виділити основні напрямки політики держави в соціальній сфері:

-підвищення добробуту населення за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності.

-надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, які втратили роботу;

- проведення пенсійної реформи, яка буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу працівника;

-сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

- забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку соціальних галузей (освіти, науки та культури);

- широка підтримка сім'ї, материнства та дитинства.

Зусилля та кошти держави обов'язково повинні спрямовуватись на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. Стан економіки України потребує більш активної політики щодо заходів із соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення; розробка соціальних прогнозів, а також показників соціального захисту та рівня життя населення в державних індикативних планах та способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги; коригування рівня відсоткових ставок на вклади населення.

100. Споживча інфляція в Україні: причина появи та прогресування

До причин виникнення споживчої інфляції в Україні відносять:

- зростання кiлькостi споживчих кредитiв

- істотне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги (на 7,5%)

- подорожчання імпортних товарів унаслідок девальвації гривні

- зростання цін виробників (на 15% з 2007 р.)

- виплат заощаджень населенню Ощадбанком

Інфляція за періоди:

2007 р.-16,6%

2008 р.-22,3%

2009 р.-12,9%

прогноз на 2010 р.-9,7%