Валютна політика держави

Валюта - це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Існують такі види валют:

1. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:

- національна - платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);

- іноземна - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

- колективна - міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ) [5, с. 187].

2. Залежно від режиму використання:

- конвертована валюта (повно або частково);

- неконвертована.

3. Залежно від сфери і мети використання:

- валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

- валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

- валютні угоди (ціни) - валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта - це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта - валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та ін. її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Валютні відносини - сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Учасники валютних відносин: держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [5, с. 192].

Види валютних курсів:

- офіційний (фіксований) валютний курс - встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;

- ринковий (гнучкий) валютний курс - формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

- змішаний - контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу і под.

Основу курсів становить співвідношення купівельних спроможностей. Купівельна спроможність валюти - це сума товарів і послуг, котрі можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності (РРР) - це співвідношення купівельної спроможності валют [5, с. 188].

Конвертованість - здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:

- повна або часткова;

- зовнішня або внутрішня;

- за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.

Повна конвертованість валюти - це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень.

Часткова конвертованість - обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями.

Внутрішня конвертованість - вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон.

Зовнішня конвертованість - вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон.

Конвертованість за поточними операціями - дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями.

Валютне котирування - визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної [5, с. 193].

Методи котирування:

- прямий - курс одиниці іноземної валюти виражений у національній;

- непрямий (зворотний) - за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць (застосовується зрідка).

2.2 Валютна політика, її форми та окремі обмеження

валютний курс ринок національний

Одне з провідних місць у формуванні економічно сильної, постійної і промислово розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка враховувала б усі тенденції валютного ринку. Отже, валютна політика є певним симбіозом дій економічної і зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій відносно внутрішніх і зовнішніх валютних стосунків. Ці дії повинні стягати певний вплив на валюту, валютний курс, валютні операції, тобто на усе, що так чи інакше пов'язане з цим сектором економіки.

Валютна політика держави здійснюється її урядом, національним банком, а також центральними фінансовими органами. Взагалі реалізація валютної політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансованість макроекономічних і мікроекономічних цілей.

Під валютною політикою розуміють сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валютних відносин [14, с. 36].

Через валютну політику держава впливає на ефективність та цілеспрямованість використання валютних засобів. Сфера дії валютної політики охоплює валютний ринок та ринок дорогоцінних металів і каменів.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

- валютну дисконтну політику;

- валютну девізну політику;

- валютне субсидування;

- диверсифікацію валютних резервів [18, с. 91].

Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є елементами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика - це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки процента для орієнтовного коректування валютного курсу, регулювання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіжних зобовґязань. Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткотермінових інвестицій. Таким чином досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських звґязків. Залежно від того, який в країні встановлено режим - фіксованих чи плаваючих курсів - застосовується різний набір економічних важелів для відновлення порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дисбаланс. Наприклад, якщо дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику доти, доки попит на національну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості економіки, що може спричинити небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.

Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу купівлею та продажем валюти через валютну інтервенцію та валютні обмеження.

Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку з метою коригування динаміки валютного курсу.

Валютна інтервенція - це форма впливу центрального банку країни на формування курсу національної валюти. Полягає у здійсненні банком цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти (твердої) за національну. Для підвищення курсу власної грошової одиниці банк продає іноземну валюту, а для зниження курсу своєї валюти він скуповує тверду валюту в обмін на національну [17, с. 157].

Інтервенції ефективні, якщо незбалансованість міжнародних розрахунків країни тимчасова, але у випадку глобальної незбалансованості вони не в змозі протистояти падінню або підвищенню валютного курсу.

Валютні обмеження - це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.

Стабілізація валютного курсу будь-якої національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютних обмежень. Суть валютних обмежень полягає у встановленні певних меж відносно здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказі або пересилці валютних цінностей в країну або за її межі і т. п. Ці обмеження є законодавчою і адміністративною регламентацією за допомогою лімітації, ліцензування або навіть заборони проводки вказаних операцій.

Валютний контроль - це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Суть валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання - в недопущені незаконного відливу капіталу з держави за кордон. Об'єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю - Національний банк. Агенти валютного контролю - податкові і митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю [24, с. 6].

Валютні обмеження мають на меті:

- забезпечення держави валютою;

- підтримка валютного курсу національної грошової одиниці;

- підтримка платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави або певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звичайно, обов'язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані валютного ринку.

До основних обмежень, які визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

- централізація валютних операцій в центральному і уповноважених комерційних банках;

- ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому мають бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;

- обмеження конвертованої валют - відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;

- обов'язкове декларування зарубіжних авуарів;

- контроль за валютними позиціями комерційних банків;

- ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;

- контроль за грою термінів операції на валютному ринку;

- видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних об'ємів статутного капіталу [8, с. 322].

Відповідно до платіжного балансу треба виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції і фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та ін.). Форми валютних обмежень відображають їх зміст і структуру відповідно до сфер застосування цих обмежень.

За поточними операціями використовуються такі форми обмежень:

- блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в цій країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими засобами;

- обов'язкові повернення і продаж валютної виручки або її частини експортерами-резидентами через центральний або уповноважений банк, який має валютну ліцензію; обмеження відносно термінів цього продажу;

- обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; у деяких країнах імпортер зобов'язаний внести на депозит певну суму національної валюти для отримання валютної ліцензії;

- обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;

- заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

- регулювання термінів платежів за експортом і імпортом товарів і термінів вступу імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати;

- наявність декількох валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.

У світовому масштабі валютна політика проводиться міжнародними валютно-фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, міжнародні банки і тому подібне).

2.3 Валютна політика Національного банку України

Організаційні засади реалізації валютної політики в Україні були закладені з початком формування вітчизняної банківської системи на підставі Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р., згідно зі ст. 8 якого Національний банк України - це центральний банк держави, її емісійний центр, що проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу і кредиту, зміцнення національної грошової одиниці, визначення її курсу стосовно валют інших країн.

Особливості реалізації валютної політики Національним банком України можна умовно поділити на кілька основних етапів, які відображають усю складність та суперечливість процесів ринкових перетворень у нашій державі та докорінної зміни тієї системи стосунків, котрі охоплюють не лише зовнішньоекономічну та валютну сфери, а й увесь спектр економічних відносин суспільства [14, с. 33].

На першому етапі (1991-1993 рр.) в умовах глибокої кризи всієї економічної системи були сформовані базові, інституційні основи проведення валютної політики держави. Процес реалізації валютної політики у цей період був нерозривно пов'язаний із формуванням власної грошової системи України й насамперед запровадженням національної валюти.

Початок функціонування валютного ринку відображає створення у вересні 1992 р. валютної біржі при Національному банку України, засновниками якої стали понад 40 комерційних банків. Проте у цей період головним напрямом регулятивного впливу Національного банку України була не валютна, а грошово-кредитна політика, спрямована на активне кредитування уряду та реального сектору економіки з метою поповнення оборотних коштів у підприємств. Для подолання негативних явищ у сфері валютних відносин уряд і Національний банк вжили певні жорсткі стабілізаційні заходи валютної політики.

Початком формування нормативно-правових засад реалізації валютної політики стало прийняття 19 лютого 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Його основні завдання полягали у формуванні юридичних основ регламентації валютних відносин у країні, встановленні порядку здійснення операцій із валютними цінностями, ліквідації паралельного обігу національної та іноземної валюти, створенні умов для залучення в країну валютних коштів та скорочення імпортованої інфляції. [14, с. 34-35].

Другий етап реалізації валютної політики (1994-1996 рр.) характеризується початком лібералізації операцій на валютному ринку та відносної стабілізації обмінного курсу українського карбованця. Основною характерною ознакою цього етапу був початок фінансової стабілізації економіки, на що була спрямована рестрикційна грошово-кредитна політика Національного банку України. У сфері валютної політики Національний банк України взяв курс на лібералізацію і децентралізацію валютного ринку, початок якому поклав Указ Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» від 22 серпня 1994 р., згідно з яким було відновлено торги іноземною валютою на Українській міжбанківській валютній біржі. Заходи, передбачені Указом.

Третій етап (1997-1998 рр.) відображає процес реалізації валютної політики за умов сформованої національної грошової і банківської систем.

Четвертий етап (починаючи з 1999 р.) відображає процес реалізації валютної політики за умов досягнення національним господарством економічного зростання, макроекономічної стабілізації, зниження темпів інфляції, активізації зовнішньоторговельної діяльності і зростання активного сальдо платіжного балансу. Спрямованість валютної політики у цей період набула ознак поступової відмови від жорсткого адміністративного регулювання валютних відносин та переходу до більш ліберальних умов функціонування внутрішнього валютного ринку.

У подальшому заходи з лібералізації валютної політики включали пом'якшення і деяких інших валютних обмежень, зокрема щодо продовження часу торгової сесії на міжбанківському валютному ринку, розширення можливостей банків здійснювати операції з банківськими металами, в тому числі й на міжнародних ринках, збільшення ліміту сум вивезення фізичними особами валюти за кордон, збільшення лімітів відкритої валютної позиції комерційних банків, скасування обов'язкового продажу 50% надходжень в іноземній валюті та 5-ти відсоткового обмеження на відхилення готівкового обмінного курсу в пунктах обміну іноземної валюти від офіційного курсу, дозвіл комерційним банкам видавати кредити фізичним особам в іноземній валюті та інші заходи.

Разом із лібералізацією валютних відносин Національний банк України вживав також і певні заходи щодо забезпечення дієвого контролю і недопущення спекулятивних операцій на ринку [14, с. 36].

Упродовж усього періоду 2000-2004 рр. дії Національного банку України були спрямовані на певне пом'якшення існуючої системи валютного регулювання і валютного контролю та проведення політики плаваючого обмінного курсу зі збереженням незначних коливальних тенденцій у бік ревальвації або девальвації.

На початку 2005 р. спекулятивні очікування щодо ймовірного зміцнення курсу гривні призвели до суттєвого припливу іноземного капіталу з-за кордону та збільшення пропозиції валюти на внутрішньому ринку. Як наслідок, лише за січень-квітень обсяги викупу іноземної валюти Національним банком України досягли 4,23 млрд. дол. США, що було однією з причин ревальвації гривні на 4,8% [25].

Слід зазначити, що ревальвація в умовах вітчизняної економіки мала як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним, зокрема, було здешевлення обслуговування зовнішнього боргу, сприяння зниженню інфляції, здешевлення імпорту енергоносіїв, машин і устаткування, зростання реальних доходів населення і зниження рівня доларизації заощаджень. Водночас вплив ревальвації на розвиток експортоорієнтованих галузей негативно позначився на сальдо торгового балансу та зумовив скорочення притоку іноземної валюти на внутрішній ринок.

Однак за останній період саме збереження стабільного обмінного курсу гривні було взято Національним банком України за головний орієнтир при проведенні валютної політики за збереження тенденцій поступових лібералізації умов функціонування валютного ринку та зменшення ролі адміністративних важелів впливу на валютні відносини.

Якщо розглядати процес реалізації валютної політики Національного банку України на всіх чотирьох етапах, то можна зробити висновок, що найбільш дієвими її інструментами, здатними ефективно впливати на організацію валютних відносин, були передусім політика валютних обмежень, управління режимом валютного курсу, а також девізна політика. Саме ці інструменти забезпечили вплив валютної політики НБУ на стан зовнішньої торгівлі, курс національної валюти, міжнародний рух капіталів, обсяги торгів і динаміку кон'юнктури на внутрішньому валютному ринку.

Сучасна валютна політика Національного банку України проводиться у контексті єдиної державної економічної політики, спрямованої на сприяння досягненню макроекономічної стабільності і зростанню виробництва.

Висновки

Реальне трансформування національної економіки України передбачає взаємодію усіх чинників розвитку зі зміною співвідношення між ними. Інтегрування української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою у нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах.

Валютна політика (monetary polici) - це невід'ємна складова грошово-кредитної політики держави, сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державними органами, центральними банківськими та фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері міжнародних валютних відносин. Валютна політика здійснюється на національному, регіональному рівнях та у глобальному масштабі на основі валютного законодавства у двох основних формах - структурної і поточної політики.

Валютна політика ґрунтується на глибокому аналізі валютних відносин і методів регулювання. Основні цілі валютної політики - це забезпечення сталого економічного зростання, забезпечення стабільності національної валюти та підтримання рівноваги платіжного балансу.

Структурна валютна політика - це сукупність заходів довготермінового характеру, спрямованих на запровадження структурних змін у світовій валютній системі. Структурна політика має на меті реформування сфери міжнародних валютно-фінансових відносин для забезпечення її адекватності потребам світової економіки. Як правило, такі реформи супроводжуються загостренням конкурентної боротьби між окремими валютами.

Поточна валютна політика - це сукупність короткотривалих заходів, які передбачають регулювання валютного курсу і валютних операцій, валютних ринків і ринку золота.

Складовими валютної політики є валютне регулювання, валютний контроль, міжнародна валютна співпраця (участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях). Ст. 10 Господарського кодексу України «Основні напрями економічної політики держави» визначає, що валютна політика має спрямовуватись на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та ефективне їх використання.

Безумовними валютними цінностями є іноземні грошові знаки, іноземні платіжні документи як емітовані нерезидентами, так і кошти у грошових одиницях іноземних держав, які перебувають на рахунках і вкладах у банківсько-кредитних установах. До них також можуть належати національні платіжні документи, якщо вони номіновані в іноземній валюті й надають право отримання іноземної валюти.

До умовних валютних цінностей належать національні грошові знаки, платіжні документи і цінні папери, номіновані в національній валюті. Умовою віднесення їх до валютних цінностей є факт перетину ними державного кордону, оскільки національну валюту всередині країни не можна вважати валютними цінностями за їх суттю.

Вибір режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політика. В ситуації, коли основною метою ставиться досягнення повної зайнятості, а інфляції повного значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Коли ж ставиться за мету уникнути інфляції, переважними є фіксовані валютні курси. По суті, проблема порівняльних переваг фіксованого і плаваючого валютних курсів значною мірою зводиться до проблеми оптимального поєднання безробіття та інфляції.

Гривня є частково конвертованою валютою. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на певні види валютних операцій на валютному ринку.

Слід зазначити, що обов'язковою передумовою конвертованості національної грошової одиниці є наявність ринкового господарства у країні з передумовами як політичного, так і економічного характеру, що, у свою чергу, дозволить вітчизняній економіці інтегруватися у світову спільноту та оперативно реагувати на зміни міжнародної ринкової кон'юнктури.

Список літератури