Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування

Баланс

1330,2

1871,2

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає, що СХПК ім. Карбишева за станом на 01.01.2001 року неплатоспроможне. Негайні платежі перевищують наявні засоби підприємства на початку року на 1148 тис. грн., а наприкінці - на 1723 тис. грн.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у наявні засоби. Існує три рівні платоспроможності підприємства: грошова, розрахункова (табл. 3.8), ліквідна (табл. 3.9).

Грошову платоспроможність СХПК ім. Карбишева ми розраховувати не будемо з тієї причини, що на момент складання балансу коштів у господарстві майже не було. Хоча це не означає, що їх не було в плині всього року.

Таблиця 3.8

Розрахункова платоспроможність за 2000 рік, тис. грн.

Спосіб платежу	На початок року	На кінець року	Платіжні зобов'язання	На почато к року	На кінець року
Кошти	6,6	-	Короткострокові кредити	11	15,6
Готова продукція і товари	35,3	19,9	Кредити не погашені в термін	-	-
Дебітори	175,6	148,2	Кредитори	1319,2	1855,6
Інші активи	-	-	Інші пасиви	-	-
Усього	217,5	168,1	Усього	1330,2	1871,5
Коефіцієнт розрахункової платоспроможності	0,164	0,091

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності знизився на 7,3 %. Якщо на покриття платіжних зобов'язань узяти готову продукцію і товари, дебіторську заборгованість та інші активи, що реально можна реалізувати, на кінець періоду платіжні засоби усього на 9,1 % покрили б платіжні зобов'язання.

Таблиця 3.9

Ліквідна платоспроможність за 2000 рік, тис. грн.

Спосіб платежу	На початок року	На кінець року	Платіжні зобов'язання	На почато кроку	На кінець року
Кошти, розрахунки та інші активи	182,2	148,2	Кредити під запаси і витрати	10368,9	9867,2
Запаси і витрати	1135,6	970,8	Кредити не погашені в термін	-	-
			Кредити та інші пасиви	115	326,6
Усього	1317,8	1129	Усього	10483,9	10193,8
Коефіцієнт ліквідної платоспроможності		0,125	0,110

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності є найбільш узагальненим показником. У його чисельнику відбиваються всі оборотні кошти, а в знаменнику - притягнуті і власні джерела їхнього оформлення.

В аналізованому підприємстві цей показник дуже низький і складає на початок і кінець року відповідно 12,5 і 11%, це означає, що навіть залучаючи всі оборотні кошти, господарство здатне покрити платіжні зобов'язання на кінець року тільки на 11%. Необхідно сказати, що оборотні кошти зменшилися наприкінці року в порівнянні з початком. Таке підприємство вже можна вважати банкрутом.

Отже, усі коефіцієнти ліквідності і платоспроможності свідчать про те, що СХПК ім. Карбишева не відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних і інших фінансових відносин.

3.3. Аналіз фінансової стійкості

При виникненні договірних відносин між підприємствами, у них з'являється обопільний інтерес до фінансової стійкості партнерів як критерію

їхньої надійності. Особливого значення набуває аналіз фінансової стійкості при оцінці кредитоспроможності підприємств у випадку надання їм кредитів і позик, а також впровадження інвестиційних проектів.

Стабільність роботи підприємства зв'язана з загальною його фінансовою структурою, ступенем його залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів. Багато підприємств у процесі своєї діяльності змушені крім власного капіталу використовувати позиковий. Однак, коли структура "власний капітал - позиковий капітал" має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо відразу трохи кредиторів зажадають повернення своїх грошей одночасно.

Фінансово стійким вважається таке підприємство, що переважно за рахунок власних джерел покриває засобу, вкладені в активи; не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості; розплачується в термін за своїми обов'язками.

Сутністю фінансової стійкості підприємства є співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів і величини власних і позикових джерел їхнього формування, тобто забезпеченість запасів і витрат джерелами фінансування. Платоспроможність виступає зовнішнім проявом фінансової стійкості.

Як уже відзначалося, джерелами формування матеріально-виробничих запасів (МЗ) виступають:

1) власні оборотні кошти (СОС);

2) короткострокові кредити банків і позики (КК);

3) розрахунки з кредиторами (КЗ).

У залежності від співвідношення величин показників матеріально-виробничих запасів, власних оборотних коштів і інших джерел формування запасів можна з визначеним ступенем умовності виділити Основні типи фінансової стійкості на визначений момент:

1. Абсолютна фінансова стійкість, що задається умовою:

МЗ<СОС (3.3)

2. Нормальна фінансова стійкість:

СОС < МЗ < СОС + КК + КЗ (3.4)

3. Хитливий фінансовий стан:

МЗ = СОС + КК + КЗ + И (3.5)

де И - джерела, що послабляють фінансову напруженість, до них відносяться:

а) тимчасово вільні власні засоби;

б) притягнуті засоби;

в) кредити банку на тимчасове поповнення оборотних коштів та інші позикові засоби.

4. Кризовий фінансовий стан:

МЗ>СОС + КК + КЗ + И (3.6)

Тип фінансової стійкості аналізованого господарства визначимо за допомогою табл. 3.10.

Виходить парадоксальна ситуація, при якій усі показники фінансової стійкості відповідають нерівності 3.4, а дана фінансова стійкість визначається як нормальна.

Таблиця 3.10

Тип фінансової стійкості

Показники	На початок року	На кінець року
Запаси і витрати (МЗ), тис. грн.	1135,6	970,8
Власні оборотні кошти (СОС), тис. грн.	-12,4	-752,2
Короткострокові кредити і позики (КК), тис. грн.	11	15,6
Кредиторська заборгованість (КЗ), тис. грн.	1319,2	1855,6
Тип фінансової стійкості	Нормальна	Нормальна

У той же час всі ознаки вказують на кризове фінансове положення, що характеризується:

а) неплатоспроможністю підприємства;

б) наявністю простроченої заборгованості постачальникам за товари;

в) наявністю недоїмок у бюджет;

г) заборгованістю по оплаті праці і т.д.

Справа в тім, що в СХПК ім. Карбишева на початок і кінець року величина поточних зобов'язань значно перевищує величину поточних активів. З позиції теорії така позиція аномальна, оскільки в цьому випадку одним із джерел покриття основних засобів і необігових активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансове положення такого підприємства характеризується як украй хитливе і вимагає невідкладних заходів для його виправленню.

Більш детально фінансову стійкість можна оцінити за допомогою фінансових коефіцієнтів, що представлені в табл. 3.11.

Таблиця 3.11

Коефіцієнти фінансової стійкості

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення +/-	Нормативне значення
Коефіцієнт автономії (незалежності)	0,86	0,80	-0,06	>0,5
Коефіцієнт співвідношення власних і позикових засобів	6,29	3,89	-2,40	> 1
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами	-0,01	-0,67	-0,66	> 0,4 - 0,6
Коефіцієнт фінансової стабільності	0,87	0,82	-0,05	Наближення до 0,9
Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом	0,99	0,89	-0,10	>1
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	-0,001	-0,090	-0,089	>0,4-0,6
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів	0,01	0,03	0,02	Зниження
Коефіцієнт короткострокової заборгованості	0,93	0,90	-0,03	Зниження
Коефіцієнт кредиторської заборгованості	0,92	0,89	-0,03	Зниження

З усіх перерахованих у табл. 3.11 показників тільки коефіцієнти автономії і співвідношення власних і позикових засобів відповідають нормативному мінімальному значенню на початок і кінець року. Обоє ці показника є суміжними і несуть однаковий економічний зміст. Коефіцієнт співвідношення показує в скількох разів власний капітал перевищує позиковий, коефіцієнт автономії вказує на те, що власний капітал у всіх джерелах займає 86% на початок року і 80% на кінець, тобто поки ще всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними засобами. Зниження коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової залежності.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами і коефіцієнт маневреності власного капіталу утрачають свій економічний зміст, тому що замість власних оборотних коштів використовується кредиторська заборгованість.

Коефіцієнт фінансової стабільності, його ще називають коефіцієнтом покриття інвестицій, в аналітичній практиці прийнято вважати його нормативне значення наближає до 0,9. В аналізованому підприємстві в плині року його значення знизився з 0,87 до 0,82, це означає, що частка власного капіталу і довгострокових зобов'язань у загальній сумі активів підприємства стала займати 82% наприкінці 2000 року.

Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом показує ступінь покриття джерелами власних і прирівняних до них засобів величини основних засобів і інших необігових активів. Так, якщо на початку аналізованого періоду власні джерела покривали 99% усіх необігових активів, то наприкінці року - 89%. Відбувається збільшення позикових засобів для покриття необігових активів.

Позитивним моментом є зниження коефіцієнтів короткострокової і кредиторської заборгованості на 3%.

Паралельно з цим йде збільшення коефіцієнта довгострокової заборгованості на 3%, це свідчить про зміну структури позикових засобів.

Коефіцієнти короткострокової і кредиторської заборгованості тотожні, тобто короткострокові зобов'язання практично цілком складаються з кредиторської заборгованості.

Аналіз коефіцієнтів фінансової стійкості тільки підтверджує зроблене раніше припущення про передкризовий фінансовий стан СХПК ім. Карбишева, тому що майже всі показники не відповідають нормативним значенням, до того ж намічається тенденція до подальшого погіршення фінансового положення господарства.

3.4 Аналіз ділової активності підприємства

Комплексний аналіз фінансового стану підприємства припускає не тільки оцінку його майнового положення, фінансовій стійкості і ліквідності, але й аналіз ефективності його чи діяльності ділової активності.

Ефективно працююче підприємство, як правило, навіть при тимчасовому зниженні фінансової стійкості, ліквідності активів має реальну можливість поліпшити свій фінансовий стан. Неефективно працюючі підприємства в більшості випадків утрачають фінансову незалежність, стають банкрутами, вступаючи в більш складні фінансові операції.

Для оцінки ефективності господарсько-фінансової діяльності використовуються показники рентабельності і ділової активності. Рентабельність підприємства відбиває ступінь прибутковості його діяльності. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється насамперед у швидкості обороту його засобів.

Досягнутий у результаті прискорення оборотності ефект виражається в першу чергу в збільшенні випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку, оскільки до вихідної грошової форми він повертається зі збільшенням. Якщо виробництво і

реалізація продукції є збитковими, то прискорення оборотності засобів веде до погіршення фінансових результатів. Отже, потрібно прагнути не тільки до прискорення руху капіталу, але і до його максимальної віддачі. Це досягається раціональним і економічним використанням усіх ресурсів, недопущенням їхньої перевитрати і втрат на всіх стадіях кругообігу капіталу. У результаті капітал повернеться до свого вихідного стану в більшій сумі.

Таким чином, ефективність використання капіталу характеризується його рентабельністю (віддачею).

Між ефективністю капіталу, його оборотністю і рентабельністю продажів існує прямий взаємозв'язок, що характеризується:

R_K = R_n-Ao._K. (3.7)

де R_K - рентабельність капіталу; R_n - рентабельність продажів; До.к. - коефіцієнт оборотності капіталу.

Розглянемо використання капіталу в табл. 3.12.

Таблиця 3.12

Аналіз ефективності використання капіталу

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення +/-
Балансовий прибуток (збиток), тис. грн.	-531,5	-1463,9	+"-"932,4
Виторг від реалізації, тис. грн.	1100,1	681,5	-418,6
Податок на додаткову вартість, тис. грн.	118,8	102,0	-16,8
Усього капіталу, тис. грн.	10483,9	10193,8	-290,1
Рентабельність капіталу, %	-5,1	-14,4	+"-"198,4
Коефіцієнт оборотності капіталу	0,094	0,057	-0,037

Як видно з приведений даних, коефіцієнт оборотності капіталу знизився на 0,037 і склав наприкінці аналізованого періоду 0,057.

Це означає, що кожна гривня авансованого капіталу наприкінці 2000 року принесла усього лише 5,7 коп. При цьому на кожну гривню, наприкінці року, виторгу від реалізації продукції, робіт і послуг приходиться 2,52 грн. збитки. Варто враховувати, що ріст оборотності капіталу в умовах нерентабельного виробництва тільки погіршує фінансовий стан.

Збитковість капіталу за звітний період зросла з 5,1% до 14,4%, це означає, що на кожну гривню авансованого капіталу в господарстві на початок року одержали 5,1 коп. збитку, а на кінець року - 14,4 коп. збитки.

Використовуючи формулу 3.7 і метод ланцюгових підстановок, ми з'ясували, що за звітний період рентабельність авансованого капіталу знизилася на 9,3%, у тому числі за рахунок рентабельності продажів - на 18,65%), а за рахунок уповільнення оборотності авансованого капіталу -підвищилася на 9,34%:

Rк₁-Rк₀ = ARк (3.8)

1. ?Rk_Rп = (Rn₁ - Rn₀) • Коб_Ко

?RK_Rп = (252,6 - 54,2) • 0,094 = 18,65

2. ?RК_Коб.до = (0,057 - 0,094) • 252,6 = - 9,34

Описані вище показники широко застосовуються в закордонних країнах у якості основних при оцінці його ділової активності.

Оскільки, за останні роки сільське господарство в нашій країні збиткове, у тому числі й аналізоване господарство, більш доцільне для аналізу ділової активності використовувати наступні коефіцієнти: оборотність матеріальних оборотних коштів, оборотність готової продукції, оборотність дебіторської і кредиторської заборгованості й ін., а також розраховуються терміни їхнього обороту (табл. 3.13).

Усі коефіцієнти ділової активності розраховуються як відношення грошових надходжень до відповідного категорії чи засобів джерел, а період їхнього обороту - розподілом 365 днів на відповідні коефіцієнти ділової активності. Грошові надходження - доход від продажів, тобто виторг від реалізації мінус податок на додаткову вартість.

Таблиця 3.13

Аналіз коефіцієнтів ділової активності

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
Коефіцієнт оборотності активів (трансформації)	0,094	0,057	-0,037
Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів	0,864	0,597	-0,267
Період обороту матеріальних оборотних коштів, днів	422	611	189
Коефіцієнт оборотності готової продукції	27,8	29,12	1,32
Період обороту готової продукції, днів	13	13	-
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	5,59	3,91	-1,68
Період погашення дебіторської заборгованості, днів	65	93	28
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	0,744	0,312	-0,432
Період погашення кредиторської заборгованості, днів	491	1170	679
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	0,108	0,071	-0,037
Тривалість операційного циклу, днів	487	704	217

У звітному періоді на підприємстві СХПК ім. Карбишева має місце зниження ділової активності. Відзначається уповільнення кругообігу матеріальних оборотних коштів, про що свідчить зниження коефіцієнта оборотності матеріальних оборотних коштів з 0,864 до 0,597, а також збільшення періоду їхнього обороту на 189 днів за звітний період. Період обороту матеріальних оборотних коштів показує, що для продажу (без оплати) матеріально - виробничих запасів потрібно 611 днів за станом на кінець року.

Ріст коефіцієнта оборотності власного капіталу повинний свідчити про збільшення економічної віддачі власний капітал, однак, збільшення даного коефіцієнта відбулося, головним чином, за рахунок скорочення в плині року власного капіталу на 10,4%.

Про зниження ділової активності підприємства свідчить також збільшення на 217 днів тривалості операційного періоду, що показує, що господарству в середньому потрібно для виробництва, продажі й оплати продукції 704 дня (на кінець року).

Уповільнення ділової активності підприємства (про що свідчать всі аналізовані показники) в умові збиткового виробництва з погляду фінансового аналізу є позитивним моментом.

3.5. Діагностика і визначення ризику банкрутства підприємства

Банкрутство підприємств - нове явище у вітчизняній економіці, що освоює ринкові відносини. Економічна криза повалила багато підприємств у стан неплатоспроможності. Якщо в умовах нормально функціонуючої економіки більшість банкрутств є наслідком помилок у поточному керуванні підприємством і тоді уся відповідальність лягає на керівника, то в кризових ситуаціях неплатоспроможність підприємств у більшості випадків обумовлена недозволенністю задач загальноекономічного характеру і складною економічною ситуацією.

В умовах загальній заборгованості контролюючим органам, банкам, підприємствам необхідно навчитися розпізнавати ненадійних партнерів, об'єктивно оцінювати ситуацію, розрізняючи тимчасову неплатоспроможність від дійсної несамостійності підприємств.

Відповідно до закону "Про банкрутство", прийнятому в 1992 році, під банкрутством мається на увазі недолік активів у ліквідній формі, нездатність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цей термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств у нього усе більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Загалом законодавство про банкрутство повинне виконувати три Основні функції:

1) запобігати непродуктивне використання активів підприємств;

2) реабілітувати підприємства, що виявилися на границі банкрутства, зберігаючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

3) сприяти цілковитому задоволенню претензій кредиторів. Головне в проведенні справи про банкрутство підприємства - найбільш

повне задоволення вимог кредиторів, що пред'явлені до боржника. Цього можна досягти так:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника і розподілити виручені засоби між кредиторами;

б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод. Проте в багатьох економічно розвитих країнах пріоритетної є санація, а не ліквідація підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, у центрі уваги введеного в дію з 01.01.99 обновленого закону про банкрутство знаходиться можливість задоволення претензій кредиторів згідно з планом санації (реорганізації). Аналогічні положення можна знайти й у законодавствах США, Франції й інших економічно розвитих країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, що діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі проведення справи про банкрутство, проте це питання було не досить урегульованим. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника і після порушення справи про банкрутство.

Сутність банкрутства випливає з визначень, приведених у законодавстві про банкрутство. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» від 1992 року під банкрутством розуміють зв'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неможливість юридичної особи задовольнити у встановлений для цей термін виставлені йому кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняв Закон «Про відновлення платоспроможності чи боржника визнання його банкрутом», що вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства і санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неможливість боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неможливість якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом.

Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з частиною державної власності в статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

Разом з тим необхідно відзначити, що діючий нині закон не передбачає розмежування понять банкрутства і псевдобанкрутства (називаного також кримінальним, злісним, фіктивним банкрутством). Однак, законодавство багатьох закордонних країн давно вже чітко визначило ознаки простого (необережного) і злочинного (злочинного) банкрутства.

У ряді випадків з метою завуалювання злочинних дій, керівники чи підприємств власники можуть удатися до прийомів приховання факту власного банкрутства.

Навмисне приховання факту стійкої неспроможності чи засновником власником суб'єкта господарювання, а також посадовою особою здійснюється шляхом надання недостовірних зведень чи кредитору уповноважені їм органу.

Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємств із метою завчасного виявлення факту їхньої фінансової неспроможності, а також попередження фіктивного банкрутства, необхідна система науково-обґрунтованих фінансових критеріїв.

Усі критерії, що дозволяють діагностувати фінансову неспроможність підприємств, можна розділити на неформалізовані і формалізовані.

До неформалізованих критеріїв можна віднести наступні:

1) наявність у балансі збитків;

2) збільшення періоду погашення кредиторської заборгованості;

3) наявність простроченої кредиторської заборгованості і збільшення її питомої ваги в складі зобов'язань підприємства;

4) тенденція випереджального росту позикових джерел фінансування в порівнянні з динамікою власного капіталу;

5) тенденція випереджального росту найбільш термінових зобов'язань у порівнянні зі зміною високоліквідних активів;

6) формування довгострокових активів за рахунок короткострокових джерел.

Як бачимо, усі перераховані неформалізовані критерії фінансової нестабільності підприємств присущи СХПК ім. Карбишева і були докладно розглянуті в попередніх главах. Однак, неформалізовані критерії не грають вирішальної ролі при визначенні фінансово неспроможності підприємств.

Формалізовані критерії виявлення неплатоспроможності підприємств приведені в "Методиці проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій".

У даній методиці названі тринадцять основних фінансово-економічних показників, що дозволяють спеціально створеної комісії Агентства з питань попередження банкрутства установити факт фінансової неспроможності підприємства і занести його в "Реєстр неплатоспроможних підприємств і організацій".

У методиці приведені нормативні значення перерахованих показників. Саме, чи відповідність невідповідність фактичних показників нормативним і дає підставу фахівцям з Агентства чи вносити не вносити аналізоване підприємство до відповідного Реєстру.

У табл. 3.14 розглянемо Основні фінансово-економічні показники, використовувані відповідно до офіційної методики для установлення факту фінансової неспроможності підприємств.

Таблиця 3.14

Основні фінансово-економічні показники

Показники	На початок року	На кінець року	Нормативне значення
Коефіцієнт покриття	0,99	0,60	> 1
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами	-0,01	-0,67	>0,1
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,005	0	>0,2
Коефіцієнт автономії	0,86	0,80	>0,5
Коефіцієнт фінансової стабільності	0,87	0,82	>0,5
Робочий капітал, тис. грн.	-12,4	-752,2	Збільшення
Маневреність робочого капіталу	-0,001	-0,090	Збільшення
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів	1,201	1,642	Збільшення
Коефіцієнт оборотності запасів	0,864	0,597	Збільшення
Час обороту запасів, днів	422	611	Зменшення
Фондовіддача, грн.	0,143	0,123	0,092
Час обороту оборотних коштів, днів	303,9	222,3	Зменшення

Примітка: нормативне значення фондовіддачі береться як середнє значення по всіх сільськогосподарських районах Каховського району за 2000 рік.

За даними табл. 3.14 коефіцієнт покриття, коефіцієнт забезпеченості власними засобами на початок і кінець року не відповідають нормативному значенню, як і тенденція зміни вартості робочого капіталу.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності отсутствует, тому що немає можливості його розрахувати через відсутність у господарства коштів.

Показник маневреності робочого капіталу (власних оборотних коштів) не відповідає нормативному, він зростає з -0,001 до -0,09. Однак, дана методика припускає збільшення маневреності робочого капіталу, сформованого за рахунок власних оборотних коштів, а не кредиторської заборгованості. Тому, збільшення маневреності робочого капіталу з -0,001 до -0,09 не можна вважати відповідним нормативу.

Відповідність коефіцієнта оборотності засобів і оборотності запасів нормативному значенню теж викликає сумнів. Адже ріст коефіцієнтів оборотності на тлі зниження показників рентабельності є наслідком інфляційного росту цін, тому що коефіцієнт оборотності є відносним показником, у чисельнику якого знаходиться виторг від реалізації.

Єдиними показниками, що відповідають нормативному значенню, можна вважати коефіцієнт автономії і коефіцієнт фінансової стабільності.

Необхідно відзначити, що об'єктивність оцінки фінансово-економічного положення підприємства буде оцінюватися не по балансової, а по ринковій вартості.

Істотним недоліком зазначеної методики є те, що вона не дає відповідь на принципове питання: який висновок про фінансовий стан можна зробити в тих випадках, коли в підприємства одні оціночні показники знаходяться в нормі, а інші знаходяться нижче критичного значення. Також не вирішені питання про те, яке кількість фактичних показників, що характеризують господарсько-фінансову діяльність, повинне не відповідати нормативним значенням для того, щоб підприємства було визнано неспроможним і чи досить невідповідність одного чи половини аналізованих показників їхньому критичному рівню, щоб підприємство було визнано неспроможним. Невизначеність висновків таїть у собі небезпека зловживань.

Аналіз фінансово-економічних показників, що характеризують підприємство з різних сторін у випадках, коли аналізованим показникам присущі досить суперечливі тенденції, висновки експертів будуть суб'єктивними й обґрунтованими на практичному досвіді й інтуїції. Тому ми не можемо з визначеною точністю припустити які будуть зроблені висновки про СХПК ім. Карбишева користувачами даної методики.

Дана методика рекомендована фахівцями з:

1) Агентства з питань попередження банкрутства;

2) міністерств і інших органів центральної і місцевої виконавчої влади;

3) Державних податкових адміністрацій;

4) обслуговуючих банків.

Але існують і інші методики. Так, логічної завершеності і достатньої об'єктивності результатів аналізу можна домогтися, якщо з'єднати в загальний синтетичний показник Основні коефіцієнти, що характеризують фінансову діяльність підприємства.

У світовій практиці вже накопичений достатній досвід інтегральної оцінки фінансового стану підприємств. Для цих цілей кожному первинному фінансовому показнику приписується деякий ваговий коефіцієнт. Як мінімальний критерій стійкості фінансового стану підприємства, як правило, використовується імовірність банкрутства.

У закордонних країнах для оцінки ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємств широко використовується модель відомого французького економіста Э. Альтмана, що за допомогою багатомірного дискримінантного аналізу досліджував 22 фінансових коефіцієнта і вибрав 5 з них для включення в остаточне рівняння множинної регресії:

де: OK - оборотний капітал;

НРП - сума нерозподіленого прибутку, резервів, фондів спеціального призначення і цільового фінансування;

ПП - прибуток після сплати податків;

СК - власний капітал;

ВР - виторг від реалізації;

А - підсумок активу балансу. Розрахунок імовірності банкрутства підприємства по моделі Альтмана проведений за допомогою електронних таблиць Microsoft Excel (див. табл. 3.15). вихідні дані узяті з Форми 1 "Баланс" річного звіту господарства, виторг від реалізації у Формі 2 "Звіт про фінансові результати" річного звіту.

Таблиця 3.15

Вихідні дані для визначення імовірності банкрутства СХПК ім. Карбишева

Показники	На початок року	На кінець року
Оборотний капітал, тис. грн. (O.K.)	1317,8	1119
Сума нерозподіленого прибутку, резервів, фондів соціального призначення і цільового фінансування, тис. грн. (НРП)	-447,3	-979,9
Прибуток після сплати податків, тис. грн. (ПП)	-531,5	-1033
Власний капітал, тис. грн. (СК)	9046	8109,6
Позиковий капітал, тис. грн. (ЗК)	1437,9	2084,2
Виторг від реалізації (ВР)	1100,1	681,5
Підсумок активу (А)	10483,9	10193,8
Імовірність банкрутства	3,803409747	2,064188068

З урахуванням отриманих результатів імовірність банкрутства оцінюється в такий спосіб:

Z імовірність банкрутства:

від 1,8 і менше - дуже висока;

від 1,81 до 2,7 - висока;

від 2,8 до 2,9 - можлива;

3,0 і вище - дуже низька.

Використовуючи модель Альтмана, ми розрахували, що на початок року Z = 3,80, а наприкінці - Z = 2,06. Отже, з точністю прогнозу 95% можна затверджувати, що за станом на кінець року імовірність банкрутства СХПК ім. Карбишева висока.

Послідовність проведення справи про банкрутство, передбачена новим законодавством, істотно відрізняється від тієї, що діяла до 2000 року (мал. 3.1 і додаток У).

Охарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства чи банкрутом його санації, що передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності чи боржника визнання його банкрутом».

1. Підстави і порядок надання заяви про відкриття справи про банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства відкривається по письмовій заяві - кого-небудь із кредиторів боржника, органів державної податкової чи служби контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду при наявності відповідних основ (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися в суд з однією заявою. Боржник може звернутися в арбітражний суд за власною ініціативою про його фінансову чи неспроможність погрози такої неспроможності.

Рис. 3.1. - Проходження справи про банкрутство згідно Закону "Про банкрутство" від 1992 року

Згідно зі статтею 15 АП і статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності чи боржника визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство збуджується арбітражним судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їхнього погашення терміну.

Відзначимо, що згідно з положеннями колишнього Закону, кредитор міг звернутися з заявою про оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані їм претензійні вимоги. Отже, до основних нововведень у частині порушення справи слід віднести такі:

- уведення положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не вдоволених боржником;

- змінено термін, після закінчення якого в кредитора виникає право на звертання в арбітражний суд із заявою про порушення справи; змінено характер події, від якого відраховується термін, після закінчення якого кредитор може звернутися з заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Справа про банкрутство збуджується при наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві таких ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не в змозі виконати свої платіжні зобов'язання, термін оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення їм будь-яких платежів.

2. Погроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він припускає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання у випадку настання терміну їхнього погашення. З формальної сторони, погроза неплатоспроможності позначається на основі оперативного фінансового плану боржника.

У законодавстві про банкрутство гнітючого більшості країн виділяють ще один, третя ознака фінансової неспроможності, що може бути основою для порушення справи про банкрутство боржника - це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням термінів виконання зобов'язань.

У першому випадку маємо справа з зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). В другому і третьому - із припущенням (прогноз неплатоспроможності).

Зрозуміло, що кредитор може звернутися з заявою про порушення справи лише у випадку неплатоспроможності боржника, оскільки погрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, що мають право збуджувати справа про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги цілком забезпечені заставою.

Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство щодо вимог, не забезпечених заставою, чи якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. У даному випадку, кредитор повинний привести доказу того, що вартість предмета застави недостатня для повного задоволення вимоги, забезпеченого заставою.

Боржник, у випадку чи неплатоспроможності погрози неплатоспроможності і при наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися в арбітражний суд за власною ініціативою з заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:

- якщо задоволення вимог одного чи декількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

- якщо, у випадку ліквідації боржника не в зв'язку з процедурою банкрутства, боржник не має можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

- при наявності ефективної концепції санації і відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, склавши світову угоду під час ведення справи про банкрутство).

3.6. Механізм фінансової стабілізації

Кожен етап аналізу фінансового стану, проведений аналіз у попередніх главах, указує на те, що СХПК ім. Карбишева функціонує з високою імовірністю банкрутства.

Щоб надалі не допустити його ліквідацію, варто негайно шукати і застосовувати можливі механізми фінансової стабілізації.

Усі механізми фінансової стабілізації можна розділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішній механізм фінансової стабілізації здійснюється по таких етапах:

1. Усунення неплатоспроможності. У якому би ступені не оцінювався масштаб кризового стану підприємства, невідкладною задачею в системі мір його фінансової стабілізації є відновлення здатності платежів по своїм поточним зобов'язанням.

2. Відновлення фінансової стійкості. Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом щодо короткого періоду часу за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових заходів, причини генерирующий неплатоспроможності, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дозволить усунути погрозу банкрутства не тільки в короткому, але й у відносно тривалому періоді.

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного росту. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечує стабільне зниження вартості використовуваного капіталу і постійний ріст своєї ринкової вартості. Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку шляхом внесення визначених коректив у фінансову стратегію. Скоректована, з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечити високі темпи його виробничого розвитку при одночасному зниженні погрози його банкрутства в майбутньому періоді.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідає визначений механізм. Однак, у нашому випадку внутрішні механізми фінансової стабілізації не дозволять усунути погрозу банкрутства.

Тільки за рахунок власних коштів СХПК ім. Карбишева не зможе вирішити проблему своєї фінансової неспроможності, кредитори також не бажають взяти участь у санації. Отже, щоб не допустити ліквідації господарства і задовольнити вимоги кредиторів, необхідно шукати компромісні рішення даної проблеми.

Можливим таким рішенням може бути використання прийому, схожого на зворотний лізинг. При який СХПК ім. Карбишева, за згодою кредиторів, у рахунок погашення кредиторської заборгованості продасть їм на суму боргів будинку і спорудження з одночасним складанням договору про лізинг даних об'єктів нерухомості.

Кредитори також можуть взяти участь у фінансовому оздоровленні боржника у формі пролонгації і реструктуризації заборгованості, у формі надання додаткових кредитних ресурсів.

Однак, участь кредиторів буде безглуздим, якщо господарство не задіє внутрішні джерела фінансової санації.

Так, господарство повинне різко скоротити витрати, відмовитися від збиткового виробництва, скоротити весь незабезпечений роботою персонал.

Також СХПК може провести реструктуризацію активів. У рамках реструктуризації активів виділяють наступні види санаційних заходів:

а) мобілізація схованих резервів через реалізацію окремих об'єктів основних і оборотних коштів, що безпосередньо не зв'язані з процесом виробництва і реалізації продукції (будинку і спорудження невиробничого призначення, наднормативні запаси сировини і матеріалів і т.д.);

б) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію устаткування без який подальше виробництво сільськогосподарської продукції буде нерентабельним;

в) здача в оренду основних фондів, що не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

г) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів. За рахунок такої операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

д) домогтися погашення дебіторської заборгованості.

Поліпшення фінансового стану СХПК можна домогтися тільки діючи по всім перерахованим вище напрямках одночасно.

Крім перерахованих методів, домогтися погашення боргу і мобілізації необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів можна також за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком. Оскільки одержання такого кредиту зв'язано з високим рівнем ризику, ставка відсотків за нього досягає максимального рівня. При цьому, якщо банк дає кредит підприємству, у відношенні якого розглядається справа про банкрутство, до моменту висновку кредитної угоди, а інформація про розгляд такої справи був опублікований, безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.

Такий кредит варто брати лише тільки в тому випадку, коли в підприємства буде впевненість у тім, що до моменту повернення кредиту кредитний проект окупиться.

Ще одним, на мій погляд найбільш реальною умовою виходу СХПК ім. Карбишева з критичного стану міг би стати механізм, при якому земля одержала б реальну ринкову вартість і могла бути включена (у вартісному вираженні) до складу основних фондів.

Грошова оцінка землі перетворить її у виробничий капітал, що буде функціонувати в системі ринку землі. Це дасть наступні переваги:

а) кожен землевласник одержує можливість оформити під заставу землі банківський кредит (іпотека), що є необхідним для зміцнення матеріально-технічної бази і розширення виробництва. У країнах з ринковою економікою сільським товаровиробникам під заставу землі і нерухомості виділяють до 40% кредитних ресурсів;

б) утворяться умови для покупки-продажу землі;

в) капіталізація землі - за принципом зворотного зв'язку - буде благоприятствовать подальшому розвитку ринкових відносин.

Ринок землі повинний стати діючим механізмом добору ефективних форм господарювання й економічно найбільш сильних хазяїнів на землі.

Покупка-продаж землі повинен здійснюватися під контролем держави, через Земельний банк. Необхідно також установити порядок, при якому земля може бути продана тільки тим, хто її безпосередньо обробляє і здатний ефективно використовувати.

Дотепер не доведений до логічного завершення основний принцип реформування земельних відносин, що був проголошений у жовтні 1994р.: " Земля повинна належати тим, хто неї обробляє, мати власника і хазяїна".

Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування і розпорядження приватною власністю на землю в повному обсязі. А без цього дарма сподіватися на залучення в агропромисловий комплекс серйозних інвестицій на технічне і технологічне переоснащення сільськогосподарського виробника.

Указ Президента України "Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки" створює вагомі умови для істотного прискорення ринкових перетворень у селі, завершення реформування суспільного сектора сільськогосподарського виробництва на підставі приватної власності.

Однак, визначених Указом норм недостатньо для істотної зміни в селі ситуації до кращого. Приватна власність і засновані на її фундаменті нові господарства не зароблять, якщо не будуть утворені ефективні механізми кредитного обслуговування села, спеціалізовані банківські інституції.

У посланні Президента України до Верховній Раді України, у розділі "Реформи в аграрному секторі", указуються наступні шляхи удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин у селі:

- впровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення у випадку неповернення кредитів;

- утворення Земельного (іпотечного) банку;

- створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільськогосподарськими виробниками через спеціалізовані структури по оцінці платоспроможності і санації підприємств;

- забезпечення адресної підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад, виробництво зерна) за рахунок цільових позик (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

- упровадження механізму відповідальності власників і керівників підприємств, господарств за своєчасну виплату заробітної плати і дивідендів, а також за розрахунки з державою.

У цьому ж посланні відзначено, що Кабінет Міністрів зобов'язався внести протягом трьох місяців із дня опублікування послання на розгляд Верховній Раді зміни і доповнення до Земельного кодексу України, підготувати і подати на розгляд у встановленому порядку проекти законів "Про купівлю і продаж земельних ділянок", "Про земельний (іпотечному) банці" і т.д.

Однак, зазначені терміни вже минули, а необхідні законодавчі акти і зміни до них ще не прийняті. Але навіть якщо будуть прийняті, існує ще одна проблема, що вимагає розгляди, - проблема грошової оцінки землі.

Проведені дослідження формування ринкової ціни землі-товару дозволяють зробити важливий теоретичний висновок: ринкова ціна землі підвищується тоді, коли банківські відсотки знижуються, і навпаки, підвищення банківських відсотків приводить до зниження ринкової ціни землі. Саме останнє пояснює те, що ціна на землю в нашій державі, за даними опитування селян - нових землевласників, більш ніж у 10 - 40 разів нижче кадастрової.

Звернемося до існуючого реаліям. За даними вибіркового опитування селян, реальна ціна землі сільськогосподарського призначення складає 100 -300 грн. за 1 га, а не 3500 - 4000 грн., як це передбачено кадастром. Таке положення на ринку землі обумовлено загальноекономічною ситуацією в агропромисловому комплексі. Потенційними продавцями землі будуть в основному сільські жителі похилого віку, що не мають перспектив на майбутнє, не можуть самостійно обробляти свої паї і мають величезну потребу в грошах (оплата послуг, ліки і т.д.), а також соціально неблагополучні жителі села, що мають ще велику потребу в грошах. Вони продадуть землю за вищевказаними цінами. У Росії, наприклад, в окремих областях, де дозволений продаж землі, ціна 1 га еквівалентна 10 діл. СІЛА.

При таких цінах на землю, навіть якщо будуть упроваджені механізми купівлі-продажу й іпотеки землі, істотних кредитних надходжень сільськогосподарські виробники не одержать.

Висновки

Фінансовий аналіз є найважливішою функцією керування в умовах ринкової економіки. Сільськогосподарські підприємства, здійснюючи виробничу діяльність, вступають у взаємини з багатьма суб'єктами господарювання, і від того, наскільки реально дана оцінка фінансового стану підприємства залежить результат фінансово-виробничої діяльності підприємства.

СХПК ім. Карбишева розташовує значним ресурсним потенціалом: площа сільськогосподарських угідь протягом аналізованого періоду залишалася незмінної і складала 7188,6 га, у тому числі на зрошенні - 2105 га; досить високий рівень забезпеченості основними й оборотними фондами (у вартісному вираженні). Так, у 2000 році фондооснащеність була 183 тис. га, а фондоозброєність - 51,2 тис. га і навіть підвищилася на 5% у порівнянні з базисним 1998 роком (за рахунок зниження чисельності працівників на 27 чоловік); поголів'я тварин в умовних головах знизилося на 27,2% і склало -670,9 ум. гол.; енергетичні ресурси в звітному періоді знизилися на 4,8% і склали 7852 л. с Однак, результати від використання цих ресурсів невтішні: валова продукція в 2000 році складала лише тільки 39,1% від 1998 року, тобто 695,2 тис. грн., фондовіддача основних фондів знижується і росте фондоємкість. У 2000 році на 1 грн. виробництва валової продукції було витрачено 20 грн. основних фондів, балансовий збиток на кінець звітного періоду склав 1463,9 тис. грн.; рентабельність реалізованої сільськогосподарської продукції досягла рівня, рівного - 50,8%.

Такий стан виробничо-фінансової діяльності викликало необхідність провести всебічний і заглиблений аналіз руху і використання фінансової стійкості СХПК ім. Карбишева. На підставі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

1. Сума авансованого капіталу на кінець 2000 року зменшилася на 290,1 тис. грн., в основному за рахунок зменшення основного капіталу підприємства на 129,2 тис. грн. і матеріальних оборотних коштів на 164,8 тис. грн. Результатом такої зміни є значне скорочення власного капіталу на 936,4 тис. грн., ріст кредиторської заборгованості і відсутність необхідних сільськогосподарському підприємству короткострокових кредитів і позик.

2. Відбувається зниження загальної ліквідності засобів підприємства, що підтверджують коефіцієнти ліквідності (див. дипломну роботу) відсутністю на кінець року найбільш ліквідних активів.

3. Тип фінансової стійкості (за загальноприйнятою методикою) нормальний, але в той же час всі ознаки показують на кризовий стан: висока кредиторська заборгованість (неплатежі в бюджет, заборгованість постачальникам, заборгованість по оплаті праці).

4. Знижується ефективність використання капіталу - -14,4% , а також сповільнюється оборотність активів.

5. На підставі моделі Альтмана були проведені розрахунки прогнозування банкрутства - імовірність банкрутства СХПК ім. Карбишева дуже висока і вона підвищилася на кінець 2000 року.

На підставі отриманих результатів аналізу фінансового стану необхідно провести ряд заходів щодо фінансової стабілізації в СХПК ім. Карбишева:

1. Провести реструктуризацію активів, усунути причини іммобілізації оборотних коштів.

2. Використання зворотного лізингу, для залучення додаткових позикових засобів.

3. Продаж низькорентабельних структурних підрозділів.

4. Погашення дебіторської заборгованості.

5. Розробити механізм залучення земельних ресурсів до складу основного капіталу для використання під заставу в іпотечному кредитуванні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. -М: Перспектива, 1998. С.

2. Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. - М.: Финансы и статистика, 1998. С.78

3. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1996.

4. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. -Центр экономики и маркетинга, 1997.

5. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Анализ бухгалтерской отчетности. - М.: Изд-во"ДИС", 1998.

6. Мазурова И.И., Астапенко З.Н., Брылева Н.Д. Лекции по анализу финансово - хозяйственной деятельности предприятия. - СПбУЭФ, 1993

7. Анализ экономической деятельности клиентов банка: учебное пособие. Под ред. Проф. О.И. Лаврушина. - М: ИНФРА-М, 1996.

8. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник /Богдановская Л.А., Виногоров Г.Г., Мигун О.Ф. и др.; под общей редакцией В.И. Стражева. - 2-е изд., стереотип.-Мн.: Выш.шк., 1996. - 363 с.

9. Баканов М.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. - М.: Экономика, 1990. - 352 с.

10. Баканов М.И., Шеремет А.Д.Теория экономического анализа: Учебник. -4-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 416 с.

11. Бороненкова С.А., Маслова Л.И., Крылов СИ. Финансовый анализ предприятий. - Екатеринбург: Изд - во Урал. гос. Университета, 1997. -200с.

12. Зудилин А.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия развитых капиталистических стран. - Екатеринбург: Каменный пояс, 1992. - 224 с.

13. Инновационный менеджмент /Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИСН, 1998. - 568 с.

14. Ковалев В.В., Патров В.В. Как читать баланс. - 3-е изд., перераб. и доп. М.: Финансы и статистика, 1998. - 448 с.

15. Любушин Н.П., Рябинин Л.А. Оценка эффективности сдвигов в технологической структуре экономики //Малый и средний бизнес: тезисы международной конференции (Н.Новгород, 8-9 апр. 1996 г.).-Н.Новгород: ННГУ. - С. 25-27.

16. Любушин Н.П. Теория экономического анализа: Курс лекций. -Н.Новгород: НКИ, 1998. - 81 с.

17. Макконел К.Р., Брю С. Л. Экономика: принципы, проблемы и политика. В 2т.: Пер. с англ.. Т. Ш. - М.: Республика, 1992. - 399 с.

18. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования. -Мн.: Выш. Шк., 1997. - 309 с.

19. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий. - Мн.: ИП Экоперспектива, 1997. - 498 с.

20. Финансовый менеджмент /Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Изд-во "Перспектива", 1996.-405 с.

21. Хелферт Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. /Под ред. Л.П. Белых. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. - 633 с.

22. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1996.

23. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 480 с.