Циклічні коливання і кризи в економіці

валового внутрішнього продукту;

промислового виробництва;

зайнятості;

завантаженості виробничих потужностей;

реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибут-ку (рентабельності), а також інших показників, що характеризу-ють економічну ефективність відтворювального циклу.

* Матеріальною основою циклічності відтворювального про-цесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів вироб-ництва, насамперед їхньої найактивнішої частини -- знарядь праці. У зв'язку з цим галузі, що виробляють засоби виробництва, вико-нують у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функ-цію. В процесі циклічних коливань вони зазнають найбільшого на-вантаження.

* Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до кризового спаду вироб-ництва. Самі по собі старіння та фізична заміна зношених за-собів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Нега-тивні наслідки цих процесів можуть бути усунені засобами еко-номічного регулювання. Йдеться про те, що у принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання цикліч-ним спадам. У зв'язку з цим слід розмежовувати матеріальну основу середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз, що виникають. Вони можуть бути різними за своїм змістом і тому потребують у кожному випадку спеціального виз-начення.

* Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну руйнівну силу -- скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, знижен-ня життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і де-мократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак, не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза -- новий ступінь, що наближує економічну систему до неминучого краху. В цьому виз-наченні повністю ігнорується другий бік -- конструктивна функція кризи, положення про те, що циклічні коливання ділової актив-ності є однією з умов економічного зростання, а сама криза -- дуже активною інтегральною частиною творчого процесу. Прискорю-ючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка роз-витку -- прискорення технічного і технологічного оновлення ви-робництва, структурної перебудови економіки, підвищення діло-вої активності.

Ґрунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулювання економіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи з цього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є не завжди виправданим.

Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни пов'язані передусім з впливом на відтворювальні про-цеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровад-женням у виробництво ресурсозберігаючих технологій, зростан-ням частки галузей, які виробляють товари широкого вжитку, а також сфери послуг, що менше піддаються циклічним коли-ванням.

На зміст циклічності дуже відчутний вплив має інтернаціоналі-зація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосу-вання в системі управління економікою новітніх засобів інформа-тики. Це, природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічної політики.

Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулися загальне скорочення тривалості фаз економічного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, ма-теріальною основою коротких циклів є процеси, що відбувають-ся безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунк-тами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших -- відбувають-ся за їхньої відсутності.

Довгі хвилі в економіці. Довгочасні циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили понад сто років тому -- ще в другій половині ми-нулого століття. Однією з перших спроб наукового осмислення їх став опублікований у 1878 р. відомим англійським економістом У.С. Джевонсом статистичний аналіз, у якому поряд із середньо- і короткостроковими циклами аргументувалася наявність довгочас-них коливань ділової активності. Про існування довгочасних циклів писали у своїх працях й інші економісти, які займалися теоретич-ними проблемами економічної динаміки, зокрема наш співвітчиз-ник, учений зі світовим ім'ям М. І. Туган-Барановський.

Водночас створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов'язують з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років XX ст. ряд важ-ливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла до світової економічної літератури як ви-датне відкриття XX ст., мала істотний вплив на подальший розви-ток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон. Проте це анітрохи не применшує науковий внесок М. Кондратьєва. Визнанням цього є назва довгих хвиль в економіці «циклами Кондратьєва», яка стала загальноприйнятою.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлений технологічного способу вироб-ництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли посту-пово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та ре-волюційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалі-зації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Ці процеси взаємопов'язані, доповнюють і зміцнюють один од-ного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою викорис-товувати потенціал існуючих технологій, підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються ево-люційно. У кінцевому підсумку загальнотехнічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують піднесення їх на якісно новий ступінь розвитку. Одночасно відбувають-ся якісні зміни в розвитку людини як головної продуктивної сили, зростанні ефективності продуктивності її праці.

Це дає підставу говорити про закономірності циклічного онов-лення технологічних структур продуктивних сил суспільства, що періодично повторюється в міру кількісного накопичення відповід-них удосконалень через певні проміжки часу. При цьому важливо враховувати і те, що циклічний розвиток продуктивних сил у кінце-вому підсумку здійснюється під впливом економічних чинників. Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М. Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійс-ності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техні-ки, за його словами, включається в закономірний процес економіч-ної динаміки. В зв'язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежу-ватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неми-нуче має містити і розгляд змін в організаційно-економічній струк-турі суспільства, які відповідають цим процесам.

За теорією довгих хвиль Кондратьєва науково-технічний прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50-60 років. Упродовж остан-ніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було 5 хвиль, в результаті яких утворилося 5 технологічних укладів.

Перший уклад (1780-1830 pp.) спирався на нові технології у тек-стильній промисловості.

Другий (1830-1890 pp.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів про-дукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 pp.) засновувався на використанні у промис-ловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і елек-тротехнічній промисловості на базі використання стального про-кату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 pp.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка ґрунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріа-лів. Галузеві лідери четвертого укладу -- масове виробництво авто-мобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, спирається на до-сягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного просто-ру, супутникової технології.

У структурі великих циклів виділяють дві ланки розвитку -- низ-хідну і висхідну хвилі.

Низхідна хвиля великого циклу триває приблизно 20-25, а іноді й більше років -- період зміни усталених базисних технологій і тех-нологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цьо-го періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попереднім розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною тех-нологічному оновленню виробництва.

Висхідна хвиля триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з онов-ленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як пра-вило, на рівні високої кон'юнктури.

Період «великого піднесення» пов'язаний з масовим поширен-ням нових технологій і відповідно до цього зародженням та роз-витком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додат-кові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню ін-вестиційного процесу. Виробництво потребує залучення додатко-вої робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас у міру просу-вання економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання вит-рат, пов'язаних з інноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку по-зичкового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдяки техноло-гічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого роз-витку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприйнятли-вих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші госпо-дарські структури. З утворенням цілісної системи світового госпо-дарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього де-сятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі еко-номічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного техно-логічного переоснащення виробництва, зумовленого новим ета-пом НТР.

Отже, йдеться про дію циклічних чинників, тобто тих самих чин-ників, які в середині 70-х -- на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудови господарського механізму еконо-мічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося лише на тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півтора десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє також об'єктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням специфічних ха-рактеристик) окремих перетворень механізму господарювання (де-монтаж державно-монополістичних структур, пріоритетний роз-виток малих та середніх виробничих ланок, інформатизація вироб-ництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так і колишніх соціалістичних державах

Новий загальний технологічний цикл починається з революції в межах технологічного способу виробництва. Відтак формується якісно новий тип капіталістичної власності -- інтегрована капіталістична власність, вини-кає такий елемент господарського механізму, як надна-ціональне регулювання макроекономічних пропорцій у межах цілих регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас відбувається модифікація попе-редніх менш розвинутих форм власності та елементів го-сподарського механізму.

З огляду на це Україні необхідно насамперед завер-шити попередній загальний технологічний цикл (заміни-ти технологічний спосіб виробництва, що значною мірою ґрунтується на ручній праці, на спосіб виробництва, за-снований на машинній праці), а в окремих галузях поступово переходити до технологічного способу вироб-ництва, що ґрунтується на автоматизованій праці.

Список використаної літератури:

Про економічну самостійність України: Закон України. // Урядовий кур'єр. -- 1990. -- 4 серпня.

Основи економічної теорії. / С.В. Мочерний. -- К.: Академія, 2002. -- С.336-359.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. -- К.: Вища школа, 1994. -- С. 313-327.

Економічна теорія. / Є. М. Воробйов, А.А. Гриценко. -- Київ-Харків, 2003.

Основи економічних знань. / А.С. Гальчинський, П.С Єщенко, Ю.І. Палкій -- К.: Вища школа, 1996. -- С. 387-398.