Дослідження рівня та динаміки монополізації економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження монополій

1.1 Економічна сутність монополій, умови й особливості їх виникнення

1.2 Основні форми та типи монополістичних об'єднань в економіці

1.3 Позитивні та негативні наслідки монополізації економіки

Розділ 2. Дослідження рівня та динаміки монополізації економіки України

2.1 Аналіз методів, що визначають рівень монополізації економіки

2.2 Дослідження рівня монополізації економіки України

2.3 Особливості монополізації економіки України на сучасному етапі

Розділ 3. Антимонопольна політика держави та напрями її удосконалення

3.1 Аналіз антимонопольного законодавства України

3.2 Заходи щодо обмеження монополізму та формування конкурентного середовища на товарних ринках

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні дуже важливими є актуальність дослідження монополій та антимонопольного законодавства. Це законодавство постійно порушується, з цієї причини проводяться справи, деякі з них мають неабиякий розмах. Дані порушення надають дуже великої шкоди суспільству. Про це свідчать звіти органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства. Потребується постійно вдосконалювати дане законодавство, тому що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії та зловживання монопольним становищем законними.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Предметом даного дослідження є стан монополій та антимонопольне законодавство України та інших країн.

Об'єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Метою роботи є дослідження стану монополій в Україні та існуючого антимонопольного законодавства в Україні.

В першому розділі курсової роботи ми досліджуємо економічну сутність монополій, умови і особливості їх виникнення. Розглядаємо основні форми і типи монополістичних об'єднань в економіці. Встановлюємо позитивні та негативні наслідки монополізації економіки.

Досліджуємо рівень та динаміку монополізації економіки України ми у другому розділі. Також аналізуємо методи, що визначають рівень монополізації економіки. Досліджуємо її рівень. З'ясовуємо особливості монополізації економіки України на сучасному етапі.

Третій розділ роботи присвячено розгляду антимонопольної політики держави та напрямів її удосконалення. Тут ми аналізуємо антимонопольне законодавство України, висвітлюємо заходи щодо обмеження монополізму та формування конкурентного середовища на товарних ринках

При написанні курсової роботи використані різноманітні джерела інформації, а саме: законодавчо-нормативні документи, підручники з економічної теорії, макроекономіки, мікроекономіки, навчальні посібники. Крім того використовувались інформаційні ресурси.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження монополій

1.1 Економічна сутність монополій, умови й особливості їх виникнення

Монополія - це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав'язувати іншим суб'єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор та інше. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості.

У чому полягають умови виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов'язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва -- максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод -- монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі її характеристики.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.

Концентрація капіталу -- це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.

Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.

Централізація капіталу -- це збільшення розмірів капіталу внаслідок поглинання або об'єднання кількох раніше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший.

Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.

По-п'яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі монополій.

Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ -- криз та монополій -- показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці.

1.2 Основні форми та типи монополістичних об'єднань в економіці

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об'єднання -- пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об'єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку.

Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення -- безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання -- призвело до появи більш стійких монополістичних об'єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п'яти основних форм монополій -- картелі та синдикати.

Картель -- це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат -- це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об'єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест -- це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об'єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників.

Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загрожувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію - процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань - багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” -- “один”, “опсонія” -- “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

1.3 Позитивні та негативні наслідки монополізації економіки

монополізація економіка україна

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший - практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною -- вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії як такий. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданими і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися твердий контроль з боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Розділ 2. Дослідження рівня та динаміки монополізації економіки України

2.1 Аналіз методів, що визначають рівень монополізації економіки

Дослідження різних ринків, де функціонують монопольні утворення, зрештою мають однозначно з'ясувати, хто конкретно може вважатися монополістом, якою часткою ринку повинне володіти підприємство. щоб істотно впливати на нього у власних інтересах.

У загальному вигляді ринки досліджуються у три етапи. На першому етапі здійснюється попереднє вивчення: проводиться сегментація ринку, визначається його тип (монополія, олігополія та інші), межі і місткість; крім того, аналізується вплив державного регулювання на роботу підприємств. На другому етапі вивчаються показники, що характеризують ситуацію на ринку, рівень його концентрації та монополізації. На третьому етапі формулюються узагальнені оцінки, здійснюється підготовка висновків та пропозицій з демонополізації ринку.

У вітчизняній та світовій антимонопольній практиці для визначення рівня монополізму використовується три методи, а саме:

- метод розрахунку частки підприємця на ринку;

- метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств;

- метод визначення рівня монополізму за допомогою індексу Харфіндела - Хіршмана (ІХХ).

Перший та другий методи дають змогу виділяти частини досліджуваного ринку для характеристики ступеня його монополізації, оцінки монопольної влади окремого підприємства, третій метод враховує розміри часток усіх підприємств, які діють на ринку.

Сутність методу розрахунку частки підприємця на ринку полягає у визначенні частки підприємства на конкретному ринку і наступному порівнянні одержаного результату із законодавчо встановленою граничною часткою, перевищення якої дає підставу вважати підприємця монополістом. Перевага методу є його простота і можливість швидко провести необхідні розрахунки.

Щоб розрахувати частку підприємця на ринку, визначають обсяг ринку товару певного найменування як суму обсягів його надходжень від вітчизняних виробників (мінус експорт) та його імпорту; монопольне становище підприємства визначається відношенням обсягу даного товару, який поставляється ним на вітчизняний ринок, до загального обсягу ринку цього товару. Як відомо, згідно з українським законодавством, монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку того чи іншого товару перевищує 35%. Для регіональних ринків, а також за відсутності даних про експорт - імпорт обсяг ринку товару розраховується без їх обліку. В оцінці обсягу ринку використовуються натуральні та вартісні показники, що усуває необхідність враховувати рівні інфляції протягом аналізованого періоду. Вартісні показники застосовуються тоді, коли використання натуральних показників не дає змоги визначити ринки укрупнення груп товарів, які є взаємозамінними. Основний недолік методу пов'язаний з необхідністю використовувати граничну частку підприємця на ринку, що не враховує специфіку кожної галузі і встановлюється як єдина, усереднена величина для всіх галузей в економіці країни; до того ж значні зміни платоспроможного попиту й активізації останнім часом експортної політики багатьох підприємств зумовлюють істотні коливання їхніх часток на національному ринку. Отже, виключення величини експорту, передбачене методикою, у таких випадках може викривати справжню картину, бо підприємство, яке має в національному ринку продукції частку продажів, наприклад, 15 - 30 %, а загальний обсяг її виробництва перевищує 35%, неправомірно опиниться серед монополістів.

Визначаючи монополіста на ринку певного товару, необхідно враховувати не лише підприємства, які його виробляють і самостійно реалізують, а й комерційні структури, що реалізовують цей товар на даному ринку, незалежно від того, де він придбаний. Використання взаємозалікових схем у розрахунках між підприємствами і робота на давальницькій сировині нині дозволяють комерційним фірмам реалізовувати ту чи іншу продукцію за істотно нижчими цінами, порівняно до безпосередніх виробників.

Методом розрахунку частки фіксованої кількості підприємств визначається концентрація ринку, тобто ступінь переважання на ньому кількох великих підприємств. Показником, застосованим у вимірюванні концентрації ринку, є коефіцієнт концентрації фірм.

Він показує процентне співвідношення обсягів продажу продукції певною кількістю підприємств із загального обсягу продажів цієї продукції на ринку.

У Великобританії, Франції та ряді інших європейських держав широко використовується показник концентрації трьох фірм, який являє собою процентну частку трьох найбільших підприємств, що діють на ринку, у загальному обсягу ринку. Якщо на ринку функціонують тільки три фірми, то вони поставлятимуть усі 100% загально ринкової продукції. Коли ринок є абсолютно конкурентним, то найбільші три фірми матимуть незначну частку загального ринку продукції.

Антимонопольне законодавство Німеччини характеризує коефіцієнт концентрації фірм поняттям «домінуючого становища фірми» на ринку. Наприклад, домінуюче становище підприємства виникає, коли на одне підприємство припадає більш як третина усього обороту ринку, або на три чи менше підприємств припадає більш як половина загального обороту, або на п'ять підприємств припадає більш як дві третини обороту.

У зв'язку із своєю дискретністю розрахунок коефіцієнта концентрації фірм має певні недоліки. По - перше, він дає змогу характеризувати не усю сукупність підприємств та її структуру, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує точність оцінки. По - друге, не враховується різниця між тими ринками, де діє одна домінуюча фірма, і тими, де діють три чи кілька великих фірм на приблизно паритетних засадах (наприклад, ринок, на якому одна фірма контролює 73%, а решта 27 фірм - по 1% , матиме такий самий коефіцієнт концентрації трьох фірм, як і той, де три фірми контролюють 25 % кожна). Та все ж таки відносна легкість проведення необхідних розрахунків зумовила широке використання цього методу для аналізу рівня монополізації ринку.

Метод вимірювання концентрації ринку за допомогою індексу Харфіндела - Хіршмана дозволяє подолати недоліки попереднього методу. Індекс являє собою суму квадратів частки кожного з підприємств, яке діє на ринку. Із збільшенням концентрації ринку величина індексу зростає, досягаючи максимального значення 10000 для повної монополії.

Відповідно до законодавства США, ринок розглядається як високо конкурентний, коли ІХХ є меншим за 1000. Якщо значення ІХХ лежить між 1000 і 1800, тоді ринок може розглядатися як потенціально конкурентний; оскільки в цьому разі він не є високо конкурентним, виникає загроза можливого зловживання з боку підприємств у встановленні цін. Коли значення ІХХ перевищує 1800, тоді ринок вважається досить концентрованим і з'являється небезпека встановлення монопольних цін, що вимагає пильної уваги антимонопольних органів.

Розрахувати ІХХ можна також через коефіцієнт варіації часток підприємств на ринку (V) і кількість підприємств (n):

ІХХ = 10000* (V2 + 1)/n.

Користуючись цією формулою, можна проводити факторний аналіз динаміки концентрації, розмежовуючи вплив нерівномірності розподілу і коливань чисельності підприємств на ринку. Такий аналіз, здійснений західними економістами, показав, що в економіці розвинутих країн простежується стала тенденція до деякого скорочення кількості підприємств і водночас вирівнювання позицій фірм, що залишилися на ринку. Результатом цього процесу є збереження і навіть зниження існуючого рівня монополізму.

Розглянуті вище методи визначення рівня монополізму можуть бути використані з різними цілями. Так, за допомогою першого методу Антимонопольний комітет України виділяє монополіста на ринку, щоб у наступному впливати на нього або на ринкову ситуацію. Монополістом може бути визнаний підприємець, який має ринкову владу, хоча його частка на ринку менша за 65%. У випадках коли підприємство перебуває у складному фінансовому становищі, Антимонопольний комітет має право виключити його з переліку монополістів. На мою думку, в антимонопольному законодавстві слід передбачити строки такого виключення.

Другий і особливо третій методи дають змогу проводити аналіз монополізованого ринку, характеризувати основні тенденції у розвитку його структури, одержувати прогнозні оцінки і зрештою визначити пріоритетні напрями антимонопольного регулювання.

Кожен з трьох методів визначає лише один бік монопольного ринку - його структуру. Інший бік, а саме ринкову поведінку підприємств, кількісні методи не характеризують, вони тільки констатують конкретну ситуацію на монопольному ринку у певний момент часу і не завжди дають змогу одержати вичерпні відомості про використання підприємствами свого монопольного становища. З цієї причини необхідно досліджувати бар'єри, що перешкоджають приходу підприємця на ринок. До найістотніших з них в економіці перехідного періоду належать: податкова, кредитна, інвестиційна, цінова політика держави.

Не менш важливо, досліджуючи рівень монополізму, вивчити систему ціноутворення, визначити питому вагу кожного підприємства у загальному обсягу прибутку ринку і рентабельність товару кожного підприємства у порівнянні з середньою рентабельністю.

2.2 Дослідження рівня монополізації економіки України

Згідно звіту Антимонопольного комітету України за 2015 рік, традиційно високо- конкурентними є ринки сільського господарства, металургійної продукції, операцій з нерухомим майном (табл. 1). Досить сприятливими все ще залишаються структурні передумови конкуренції у сфері торгівлі (частка ринків з конкурентною структурою у 66,5 відсотка утричі перевищує частку монополізованих ринків). Разом із тим, 2014 рік відзначився суттєвим скороченням (на 5,8 відсотка) конкурентного сектору у цій сфері, переважно в оптовій торгівлі.

Таблиця 1. Показники структурних передумов конкуренції в галузях економіки України за даними 2013 - 2014 років, у відсотках

КВЕД	Вид діяльності	Частки ринків, %
		Монополізовані ринки	Ринки з ознаками одноосібного домінування	Ринки з ознаками колективного домінування	Ринки з конкурентною структурою
1	2	3	4	5	6
А	Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство	0,22	2,77	1,33	95,67
В	Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	1,22	47,44	50,45	0,90
С	Переробна промисловість	1,32	25,00	22,94	50,74
D	Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря	30,48	69,52	0,00	0,00
Е	Водопостачання; каналізація, поводження з відходами	96,16	3,84	0,00	0,00
F	Будівництво	10,04	22,60	18,05	49,30
G	Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	2,58	20,49	10,45	66,48
Н	Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	37,77	39,38	3,83	19,02
I	Тимчасове розміщування й організація харчування	0,15	61,60	9,99	28,27
J	Інформація та телекомунікації	0,18	60,15	5,77	33,91
К	Фінансова та страхова діяльність	1,95	6,88	19,78	71,39
L	Операції з нерухомим майном	0,61	18,16	0,30	80,94
M	Професійна, наукова та технічна діяльність	64,72	4,54	5,09	25,65
N	Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	3,77	44,50	10,99	40,73
R	Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	3,81	91,52	1,58	3,08
S	Надання інших видів послуг	8,55	50,20	11,36	29,89

Найбільш несприятливою для конкуренції була структура товарних ринків паливно-енергетичного комплексу, в якому частка продукції, реалізована на конкурентних ринках, поступалася навіть сектору транспорту та зв'язку, де зосереджені основні ринки природних монополій.

В агропромисловому комплексі відбулося незначне зростання обсягів реалізації продукції на конкурентних та олігопольних ринках, насамперед на ринках продукції лісового господарства, сільськогосподарської продукції та готових продуктів харчування

У той же час відбулося збільшення сукупного рівня концентрації виробництва в АПК: частка 200 найбільших підприємств (0,43 відсотка загальної кількості підприємств галузі) в обсязі реалізованої продукції зросла з 47,6 до 48,2 відсотка. Водночас спостерігалося послаблення позицій лідерів на ринках агропромислової продукції, що знайшло відображення у скороченні часток в обсязі реалізованої продукції десяти, двадцяти та п'ятдесяти найбільших підприємств.

У промисловості в цілому відбулося погіршення структурних передумов конкуренції. Найбільш помітне зменшення часток продукції, що реалізовувалася на ринках з конкурентною та олігопольною структурою, спостерігалося у видобуванні кам'яного та бурого вугілля, виробництві суден, човнів, залізничних локомотивів, повітряних і космічних літальних апаратів.

Погіршення структурних передумов конкуренції на початку 2015 року мало місце у сфері будівництва. Порівняно з попереднім роком зросла частка монополізованих ринків. Збільшилися також частки в загальному обсязі реалізації продукції ринків з домінуванням одного суб'єкта господарювання та олігопольних ринків. Насамперед зросли частки регіональних ринків, структура яких має ознаки монополізації, колективного та індивідуального домінування, зокрема ринків робіт, пов'язаних з будівництвом водних та промислових споруд, житлових та нежитлових будівель, споруд електропостачання та телекомунікацій, робіт і послуг, пов'язаних з організацією будівництва будівель.

2.3 Особливості монополізації економіки України на сучасному етапі

Що відбувається сьогодні в Україні у сфері діяльності монополій?

Природні монополії діють у сфері електроенергетики (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго), у нафтогазовій галузі (газо- й нафтопроводи, термінали), у сфері транспорту (залізниці, порти, аеропорти), зв'язку (телефонні мережі), у житлово-комунальній сфері (водоканали, централізовані системи теплозабезпечення). Контролюючі функції над дотриманням антимонопольного законодавства в цих сферах здійснює Антимонопольний комітет України. Регулюючі функції в енергетиці (електроенергетика, нафта, газ) виконує Національна комісія регулювання електроенергетики. Що стосується сфери транспорту, зв'язку, житлово-комунальних послуг, то тут регулювання фактично немає, оскільки немає відповідних органів.

Досить багато в Україні монополій, створених штучно та економічно недоцільних для суспільства. Це й великі компанії у сфері нафти і газу, атомної енергетики, виробництва сільгосппродукції, поштового обслуговування. Це й менші структури, такі, наприклад, як ЖЕКи. Діяльність таких компаній практично не регулюється, що дозволяє їм ігнорувати інтереси споживача. Звісно ж, рано чи пізно ці компанії мають бути демонополізовані, але це процес нешвидкий і досить трудомісткий. Я вже не кажу про великі компанії, та навіть ЖЕКи затято боротимуться за збереження існуючої ситуації.

Чи можемо ми сподіватися на те, що влада активно включиться в процеси демонополізації економіки та вдосконалювання регулюючої системи для природних монополістів? І хто нині зацікавлений у цих процесах?

Щодо першого запитання, то відповісти на нього складно, хоча, звісно, надій облишати не варто. Якщо ж говорити про зацікавлені сторони цього процесу, то, по-перше, це сама влада. Якщо влада хоче бути сильною і стійкою, вона ініціюватиме ці процеси. По-друге, це населення (як фізичні особи, так і органи місцевого самоврядування). Спілкування з людьми засвідчило, що, так чи інакше, монополізація економіки торкається практично кожної конкретної людини. По-третє, промисловість і сільське господарство, які вже відчули себе в лещатах монополістів. І, нарешті, хоч як це парадоксально, самі монополії. Сьогодні існує ціла низка серйозних конфліктів між монополіями, які працюють у різних сферах: транспортниками, постачальниками електроенергії і газу, виробниками послуг зв'язку тощо. Отже, склалася сприятлива ситуація, коли навіть самі монополії зацікавлені в чітких і зрозумілих правилах гри, прозорості й можливості впливати на політику монополій.

Розділ 3

Антимонопольна політика держави та напрями її удосконалення

3.1 Аналіз антимонопольного законодавства України

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України.

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 10 - 15 років, в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Анти конкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Один із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

Антимонопольне законодавство в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

3.2 Заходи щодо обмеження монополізму та формування конкурентного середовища на товарних ринках

З метою обмеження монополізму у господарській діяльності, запобігання зловживання монопольним (домінуючим) становищем і забезпечення економічної конкуренції Закон України від 11 січня 2001 р. “Про захист економічної конкуренції” передбачає заходи запобігання монополізації товарних ринків, що здійснюються органами Антимонопольного комітету. До таких заходів відповідно до законодавства належать:

· здійснення державного контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання, у тому числі дача дозволів на узгоджені дії;

· здійснення державного контролю за економічною концентрацією, у тому числі дача дозволів на таку концентрацію суб'єктам господарювання;

· застосування до учасників господарських відносин заходів відповідальності та інших заходів впливу, передбачених законом, за порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції.

Узгоджені дії суб`єктів господарювання, передбачені Законом, можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України. Дозволи на узгоджені дії надаються суб'єктам господарювання за заявою цих суб`єктів, якщо такі дії суттєво не обмежують конкуренцію на всьому ринку чи в значній його частині, а також якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

· вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

· техніко-технологічному, економічному розвитку;

· розвитку малих або середніх підприємців;

· оптимізації експорту чи імпорту товарів;

· розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

· раціоналізації виробництва.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Але ж і в цьому випадку дозвіл не може бути наданий, якщо учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації цих дій, або обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою застосування до учасників господарських відносин заходів відповідальності та інших заходів впливу, передбачених законом. Органи Антимонопольного комітету за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції приймають відповідні рішення.

Примусовий поділ суб'єкта господарювання може бути застосований органами Антимонопольного комітету, якщо такий суб'єкт зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Адміністративно-господарський штраф накладається на суб`єкта господарювання - порушника у разі вчинення ним дій (бездіяльності), передбачених у статті 251 Господарського кодексу України та статті 52 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” у розмірі, встановленому вказаним Законом.

Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна окремими порушеннями, передбаченими Законом, відшкодовується у подвійному розмірі завданої шкоди.

Висновки

За словником монополія - володіння торгівлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здійснює продавець чи продуцент.

Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

Слово “монополія” зазвичай асоціюється лише з негативними наслідками для суспільства, але є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як конкуренція виробництва і централізація виробництва і капіталу.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.). Монопольного становища на ринку фірма може досягти за допомогою заходів недобросовісної конкуренції.

Ще одним поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них - практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також співпрацює ж державними органами і неурядовими організаціями інших держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх.

Необхідність антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 6-10 років, в той час як багато інших держав працюють в цій сфері вже десятки років.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України.

Використана література

1. Закон України «Про антимонопольний комітет України», № 3659-ХІІ від 26 листопада 1993р.

2. Закон України «Про природні монополії», № 1682-ІІІ від 20 квітня 2000р.

3. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Підручник: У 2 кн. / С.М. Панчишин, П.І. Островерх, В.Б. Буняк та ін. ; за ред. С.М. Панчишина, П.І. Островерха. -- Кн. 1 : Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка. -- 2-ге вид., виправл. і доповн. -- К. : Знання, 2013

4. Економічна теорія: Макроекономіка: Підручник. Затверджено МОН / За ред. В.М. Тарасевича. -- К., 2012. -- 206 с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. Затверджено МОН / За ред. В.М. Тарасевича. -- К., 2012. -- 206 с.

6. Макроекономіка [текст] : навч. посіб. / за заг. ред. проф. М. І. Макаренка; [уклад. : М. І. Макаренко, Т. О. Семененко, Д. В. Олексіч та ін.]. - К. : "Центр учбової літератури", 2014. - 216 с.

7. Семененко, В. М. Економічна теорія: політекономія: навч. посіб. / В. М. Семененко, Д. І. Коваленко [та ін.] ; за заг. ред.: В. М. Семененко, Д. І. Коваленко . - Київ : Центр учбової літ., 2010 . - 358 с.

8. Базилевич В.Д. Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка : Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2007. - 703 с.

9. Мочерний С. В. Економічна теорія : Навчальний посібник / С. В. Мочерний. -- 4-те вид., стереотип. -- К. : ВЦ «Академія», 2009. -- 640 с.

10. Нікітіна, Т.А. Економічна теорія: Електронний підручник. - К.: НУХТ, 2013.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / За ред. Г.Н. Климка., В.П. Нестеренка. - К.: Вища шк.: Знання. - 1997. - 743с.

11. Семененко В.М. Економічна теорія. Політекономія : Навчальний посібник / В.М. Семененко. - К. : ЦУЛ, 2010. - 360 с.