Синергетика і самоорганізація в економічній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

Синергетика і самоорганізація в економічній діяльності

Завдання 1. Опишіть еволюцію економічної системи, оперуючи поняттями «інтеграція» і «диференціація»

Економічна система - це сукупність усіх видів діяльності людей у процесі їх взаємодії стосовно виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ (продукту) і регулювання економічної (господарської) діяльності.

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичні відповіді на запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів.

Структура будь-якої економічної системи включає такі елементи:

- органічна структура виробничих факторів (продуктивні сили);

- власність на засоби виробництва і вироблений продукт (соціально-економічні відносини);

- відповідний поділ, спеціалізацію, кооперацію і комбінування праці, організацію виробництва та його технологію (організаційно-економічні відносини);

- регулювання економічної системи (економічний механізм регулювання) [1].

Розмаїття наукових поглядів щодо функціонування економічних систем обумовило численну диференціацію підходів до їхнього розмежування. В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи (суспільно-економічної формації - історичного типу суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва).

Інший підхід - цивілізаційний - покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.

Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки:

- форму власності на чинники виробництва;

- хто і як ухвалює основні економічні рішення;

- спосіб координації економічної діяльності;

- мотиви, що стимулюють ведення економічної діяльності [2, с. 98-101].

Динамізм трансформаційних процесів, поліваріантність еволюційних сценаріїв та кризовий характер розвитку господарських систем в умовах вітчизняного економічного простору зумовлює формування специфічної проблематики сучасних наукових досліджень. Все більше уваги починає приділятись питанням формування адекватної сучасним екстремальним умовам структури економічних систем, як мікро- так і макрорівня. Водночас не менш важливими завданнями є розроблення теоретичної та методологічної бази для забезпечення ефективності їх функціонування та розвитку. Актуальними залишаються питання визначення параметрів, що характеризують стан економічної системи як еволюціонуючого об'єкта [3, с. 203].

Проблема системності в економіці, а разом з тим і періодичності суспільного розвитку, розв'язувалась у свій час класичною і марксистською політекономією, а в останні десятиріччя - західними дослідниками Р. Ароном, П. Дракером, Д. Белом, Дж. Гелбрейтом, У. Ростоу, А. Тофлером. На противагу формаційному підходу марксистів, ними розвивався постадійний підхід до аналізу еволюції економічної системи.

Досить активно розроблялась теорія економічної системи в радянські часи. Дискусії того часу проводились переважно навколо питання про вихідне і основне відношення у економічній системі. Незалежно від мети робіт того часу, ряд із них відрізнявся дуже цікавими науковими доробками і сміливими світоглядними підходами авторів. Серед них можна назвати Л. Абалкіна, М. Іноземцева, Є. Капустіна, Г. Козлова, Я. Кронрода, В. Радаєва, В. Черковця, М. Цаголова [4, с. 26-28].

Еволюція, як правило, відбувається в межах певної системи, а адаптація відображає її пристосування до зміни зовнішніх умов. Крім того, цілісній системі притаманні інтегративні якості, а вони і можуть бути рушієм творення геоекономіки - єдиної світової економіки, побудованої за принципом універсалізації міжнародної взаємодії з рисами кооперації, довіри та співробітництва. Необхідність дослідження цих проблем вимагає і відповідного методологічного апарату. Подібною дослідницькою парадигмою є неоіституціоналізм, який прагне здійснити «методологічний синтез», запозичуючи із методологічних арсеналів інших наук. Українські науковці-економісти в значній мірі роблять вклад у творення категоріального апарату інтегральної палітри системних досліджень сучасної економіки, які ще далекі від свого завершення. Серед них імена О. Архірєєва, А. Гриценка, В. Євтушевського, Ю. Зайцева, А. Задої, І. Малого, О. Мельника, В. Новицького, В. Тарасевича, В. Якубенка та інших.

Інтегральний підхід дозволяє проаналізувати передумови генези та умови еволюції економічної системи, вияснити особливості глобалізаційних процесів, трансформації української економіки, відслідкувати найбільш ефективні рушійні сили цього процесу у контексті глобальних зрушень і тенденцій [5].

Еволюція економічної системи виступає, як кумулятивний процес, що представляє собою помноження і нагромадження похідних економічних форм, необхідних для опосередкування діяльності суб'єктів на новій якісній основі, а, отже, переходу економіки на нові стадії розвитку відповідно до зміни умов. Феномен адаптації розглядається з точки зору співвідношення між рівноважними системами і виражає пристосування сутнісних сил (ресурсних, енергетичних, інформаційних тощо) системи і відображає внутрішнє опанування нею зовнішнього примусу шляхом модифікації засобів (відносин) пристосування або мотивів і засобів їхнього досягнення, що відбувається на фоні функціональних відхилень від рівноваги.

Мають місце три етапи інтегрального становлення економіки на основі трансформації поведінкових відносин:

- глибинний підсвідомий у вигляді протоінституцій (витіснених із свідомості універсальних економічних прообразів) > синтез диференційованих імперативів як результат реакції підсвідомого на усвідомлену ситуацію > усвідомлені цивілізаційно-культурні імперативи конституціонального характеру (традиції, соціальні норми, юридичні закони та інше); перший рівень економічних прообразів уніфікує економічну діяльність;

- другий рівень включає інтелектуальні (інноваційні) фактори, що дозволяють здійснювати пошук більш ефективної діяльності;

- третій рівень інституцій та культурних чинників дозволяє локалізувати економіку і чітко розмежувати її на підсистеми (потреб, благ, виробництва, ресурсів, інформації) та визначити шляхи досягнення загальної рівноваги.

Наступний крок формування системи полягає у появі таких загальнолюдських протоінституцій, які дозволяють фіксувати економіку у певному стані. Першою повною формою інституціоналізації економічної системи є національна економіка, як така, що представляє собою поєднання підсвідомої системи уніфікованих економічних архетипів з усвідомленою цивілізаційно-культурною частиною людського життя, національних за характером інституційних і культурних компенсаторів; останні включають механізм заміщення безпосередніх форм, який на поверхні виступає у вигляді системи економічних показників та їхніх співвідношень [6].

В подальшому системне зростання в економіці, її інтернаціоналізація, спричиняють виникнення міжнародних (міждержавних) інституційних утворень; економіка цього етапу є економікою інтернаціонального захисту національних суб'єктів економічної діяльності і переходу до інвестиційної стадії економічного розвитку; на цьому етапі домінуючим механізмом є вартісно-функціональний механізм - міжнародні ланцюжки нагромадження вартості (капіталу) та корисностей, - однотипний для будь-яких інституціональних утворень.

Глобалізаційні процеси на ранньому етапі (80-ті роки ХХ століття) проявляються, спочатку, як транс націоналізація виробничих процесів та економіки; суттєвими ознаками цього етапу є інтенсифікація товарних потоків. на наступному етапі (90-ті роки ХХ століття) відбувається інтенсифікація вартісних потоків; ступінь транс націоналізації на цих етапах вимірюється через показники зростання міжнародних потоків товарів, факторів виробництва, капіталів (інвестицій). З позиції соціально-економічного зростання глобалізація - це є процес, що охоплює декілька стадій еволюції діяльної підсистеми (ресурсних, енергетичних, інформаційних і технологічних компонент) і стадію розвитку системи потреб та системи інституцій; з цих позицій глобалізація є перехідним періодом до постіндустріальної стадії - стадії нової якості життя та інституційної геоформи.

Сучасні економічні системи дуже відірвались від своїх безпосередніх форм і економіка приймає сильно фетишизований вигляд (відрив вартісних форм, титулів вартості, грошових форм, портфельних інвестицій, деривативів тощо), який затьмарює реальність; тому виокремлення в економічній системі універсальних економічних форм, які відображають тенденційні та адаптивні відносини, а також похідних та модифікованих форм, які відображають тенденційні відносини, дає можливість створення більш ефективної економічної системи [7, с. 108-112].

Завдання 2. Розкрийте зміст категорії «глобалізація» з точки зору синергетики

Кожна історична епоха характеризується певним ключовим словом, чи поняттям, яке виражає її світоглядне й духовне підґрунтя, певну наукову парадигму пізнання та освоєння світу. Ключовими поняттями сучасної світової історичної доби є, на мій погляд, «глобалізація», «єдність», «синергетика».

Багато наукових відкриттів зараз здійснюються на стику різних наук, у сферах нових інтегральних міждисциплінарних досліджень, до яких відноситься й синергетика, понятійний апарат та методи аналізу які зараз широко використовуються багатьма науковими дисциплінами - як точними, так і гуманітарними.

Концепція синергізму у навчанні і вихованні набуває бурхливого розвитку останніми роками. Визначається, що в сучасній освіті не слід долати хаос знань, навчального процесу, особистості, а треба навчитись робити його творчим, використовуючи ідеї синергетики, яка вивчає процеси самоорганізації, сталості, розпаду та відродження різноманітних структур живої та неживої матерії. Тому навчальному процесові слід надавати самоорганізуючого, творчого характеру, оскільки цей процес має нелінійну природу.

Синергійна інтеграція в освіті трактується не як нагромадження традиційних монодисціплін в одному підручнику, а як ущілення, стиснення, спрощення, компактизація знання з метою економії часу, відведеного на його оволодіння [8, с. 29].

В умовах глобалізації сучасні політичні процеси відзначаються строкатістю та нестабільністю. Дістають вони й неоднозначне теоретичне тлумачення. Так, у межах глобалізаційних теорій, запропонованих соціологами, зокрема, глобальної системи (Е. Гідденс, Л. Склер), глобальної соціальності (У. Бек, Р. Робертсон, Г. Терборн), детеріоризації соціального (А. Ападураі, М. Уотерс), тлумачаться особливості перебігу різновимірних процесів глобалізації, обговорюються обмеження світсистемних моделей.

У межах політичної науки та державного управління розгортаються дослідження питань політико-правових вимірів глобалізації (І. Алексєєнко, Р. Бірюков, В. Співак, М. Ялі), формування глобальної політики (Б. Дікон, Б. Юськів) та глобального управління (І. Воронов, Р. Войтович, М. Шепєлєв), транснаціональної демократії (Д. Друзек, Е. Мак-Грю, Л. Латигіна) і глобального громадянського суспільства (В. Бебик) тощо.

Водночас дедалі більше у наукових джерелах наголошують на посиленні ролі громад і місцевого самоврядування (М. Лендьел, В. Панов), звертають увагу та те, що основою пізнання специфіки світових процесів має слугувати моделювання локальних соціальних процесів (Д. Форестер) [9].

Отже, сучасні глобалізаційні процеси, що доповнюються процесами регіоналізації, локалізації та фрагментації політики, протистоянням ідей глобальної і локальних цивілізацій, є складними та динамічними, їм притаманна не лінійність і самоорганізованість, яка, базуючись на принципі, що вимагає людино вимірності соціальних систем, передбачає якісно інший характер управління ними. Це означає, що для розуміння феномена глокалізації доцільно застосовувати синергетичний підхід (постнеокласичний погляд на систему), за якого виявляються загальні закономірності самоорганізації і становлення стійких структур у відкритих системах.

Базовим постулатом синергетики вважають розгляд когерентності (узгодженості, кооперації) внутрішніх процесів у системі, що надає їй здатності до самоорганізації.

Як наголошує А. Чумаков, важливий аспект глобалізації - її інтегративна функція щодо проблем різного рівня [10, c. 402]. Проте значно важливішими є синергетичні ефекти від кооперації та узгодженості зусиль різних рівнів політики - від локального до глобального. Тому аналіз процесів глокалізації певної політики як наслідку поєднання економічних, політичних, психологічних і культурних факторів глобального та локального рівнів має виходити із синергетичних концепцій не лінійності, непередбачуваності й не детермінованості вибору системою того чи іншого шляху розвитку в період біфуркації, законів функціонування та еволюції складних структур у періодах спокою чи дестабілізації [11, с. 318].

Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу є основою та рушійною силою сучасної глобалізації світової економіки. В економічній літературі існує чимало визначень категорії «глобалізація». У найбільш широкому розумінні глобалізація може розумітися як «тенденція до відходу від окремих національних економічних одиниць у напрямку створення єдиного великого глобального ринку» [12, с. 3].

З погляду участі держав у міжнародному поділі праці, глобалізацію можна розглядати як «кооперування на глобальному рівні національних господарств у вигляді існування та встановлення сталих зв'язків у кооперуванні виробництва товарів і послуг між галузями, підприємствами країн як в межах континентів, так і на міжконтинентальному рівні» [13, с. 54].

Згідно з С.А. Ерохіним, під глобалізацією потрібно розуміти «сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації та міждержавне переміщення людей, переважання орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні та інших трансакціях (на рівні фірм), територіальна та інституціональна інтеграція ринків» [14].

В.Є. Новицький наводить таке визначення: «Глобалізація - це процес поступового утворення універсального світового середовища ринкової діяльності завдяки зниженню та скасуванню країнами тарифних та нетарифних регуляторів зовнішньої торгівлі, лібералізації руху факторів виробництва та розвитку транснаціональних господарських структур» [15, с. 139].

Бауман З. під терміном «глобалізація» розуміє «взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового зв'язку, зміну і послаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень»; «якщо раніше світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то тепер світова економіка перетворюється у самостійний суб'єкт, який діє на полі національних держав» [16, с. 61].

Глобалізацію також пропонують трактувати як більш поглиблену і поширену за вектором своєї дії форму інтернаціоналізації, яка припускає функціональну інтеграцію дисперсної економічної діяльності суб'єктів підприємництва [17, с. 110].

Як бачимо, в кожному з наведених визначень мається на увазі поява у системі світової економіки нових, емерджентних рис, непритаманних жодному елементу, з яких вона складається.

Витоки процесу глобалізації, безперечно, мають економічну природу, основану на притаманному капіталу прагненні до виходу за кордони національних держав з метою отримання вищих, ніж у межах своїх держав, прибутків. Від самого початку рух виробників за кордон основувався на нових товарах, нових технологіях, нових ринкових методах, які давали значні конкурентні переваги на іноземних ринках і, як наслідок, - надприбутки.

Отже, рушійні сили глобалізації носять синергічний характер та орієнтують учасників на пошук якісно нових товарно-ринкових комбінацій з метою отримання якомога вищих ефектів діяльності.

Можна стверджувати, що кінцевою ціллю такого перебігу подій є набуття системою світової економіки стану глобалізму, під яким розуміють завершену економічну мегасистему світового масштабу, в основі якої лежить нова система і структура продуктивних сил, нова висока глобальна комунікаційна технологія, глобальна валютно-фінансова система, глобальна власність ТНК (транснаціональних компаній), специфічні економічні відносини, а особливо - глобальна організація виробництва і праці [18, с. 193]. Іншими словами, в процесі еволюції світова система рухається до своєї «ідеальної моделі» - врівноваженого стану, який відповідає усім критеріям системної раціоналізації.

Окремо слід зазначити, що розгортання процесу глобалізації характеризується суперечливим впливом на національні економіки та весь перебіг сучасного світового господарського розвитку. Хоча глобалізація відкриває нові можливості розвитку на основі використання переваг міжнародного поділу праці, проте це суперечливий процес, який, за переконанням Л.М. Горбача та О.В. Плотнікова, змушує по-новому сприймати й оцінювати відмінності між країнами з точки зору їх положення відносно одна одної і наділеності факторами відтворення [18, с. 196].

Отже, знову можна констатувати факт пошуку оптимальної комбінації елементів, що формують структуру оновленої системи світової економіки. Як стверджує В.Є. Новицький: «ключовий інструмент глобалізації - лібералізація - не є гарантією рівномірного розподілу вигод від співробітництва, який би задовольняв усіх його учасників» [15, с. 143].

Більше того, навіть сам факт збільшення валових обсягів світового виробництва не означає поліпшення економічного стану кожної з країн, які беруть участь в інтеграційному процесі.

Тому, в умовах сучасної політичної реальності - складної й неврівноваженої, з властивою їй глобалізацією - синергетику можна розглядати і як «новий світогляд», «новий тип мислення» - нелінійний, відкритий до змін, і як перехід до пізнання динамічного світу в розвитку і в усіх його проявах. інтеграція глобалізація синергетичний управління

Застосовуючи синергетичні підходи, не слід забувати про труднощі, з якими стикаються дослідники (у даному разі - фахівці з прогнозування). До таких труднощів належать надзвичайно висока складність соціально-політичних систем і наявність значної кількості чинників, які визначають їхню динаміку. Зв'язки між елементами певних систем мають комплексний, багатоступінчастий характер. До цього слід додати не розробленість методів аналізу біфуркаційних фаз та еволюційних катастроф. Ці обставини і зумовлюють уповільнений процес практичного застосування синергетичних методик політичного прогнозування.

Завдання 3. Доведіть можливість застосування синергетичної парадигми в процесах управління робочим часом

В цілому, управління пронизує всю систему людських відносин. Цим обумовлена значимість соціально-філософського аналізу його проблем. Як синтез науки й мистецтва, знання й досвіду, феномен управління становить ще одне широке дослідницьке поле для вивчення природи людини. He менш важливим є міждисциплінарний характер управління, в якому тісно переплітаються різні фактори: організаційно-технічні, соціально-економічні, психологічні, правові та інші.

Сьогодні в результаті еволюції відбувається зміна управлінських парадигм і підходів. До цих пір уявлення зводились до чіткого розмежування об'єкту та суб'єкту управління, керованої та керуючої підсистем. В процесі розвитку теорії управління було запропоновано та реалізовано багато методів управління, серед них: цільове управління, управління за результатами, по відхиленнях, ситуаційне та інші. Проте для всіх них основоположним є принцип оберненого зв'язку і розподіл систем на керовані та керуючі. Підхід до управління, що заснований на принципах синергетики міняє відношення до організації, яка розглядається і як об'єкт (самостійна ціль), і як властивість (тобто засіб внутрішньої реорганізації) [19, с. 68-69].

Синергетичний підхід до управління робочим часом знаходить застосування у економіко-виробничих системах при забезпеченні ефективності та синхронізації взаємодії підприємств, які утворюють на ринку групу. Формування системи взаємовигідних відносин між підприємствами можливе при оптимальному розподілі синергетичного ефекту, що здатний забезпечити баланс інтересів усіх елементів системи (тобто групи підприємств) і стимулювати внутрішньо корпоративне підприємництво. Самоорганізація є ціленаправленим процесом, має природній характер і є закладеною початковою властивістю системи.

В сучасних економічних умовах управління робочим часом на підприємстві потребує кардинально нового підходу до організації діяльності і нової концепції управління, яка повинна відрізнятися від концепцій попередніх управлінських шкіл. Підприємство, наділене властивістю до самоорганізації, має можливість створювати по мірі становлення проблем тимчасові ієрархічні структури для їх вирішення. Синергетичний підхід до процесу становлення і розвитку сучасного підприємництва має всі шанси стати навою парадигмою управління, домінуючою і при формуванні стратегії, і при здійсненні стратегічного управління [20].

Враховуючи здатність підприємства до самоорганізації, існує можливість переходу на якісно новий рівень формування стратегії, а саме: здійснення управління робочим часом в першу чергу не підприємством, а його здатністю до самоорганізації.

Наслідком існування самоорганізації в системі можна вважати взаємодії, що призводять до макроефектів. Зв'язок структурних рівнів різного масштабу в процесі самоорганізації може здійснюватись у вигляді кооперації частин системи і як наслідок, появи нової властивості, що проявляє синергетичний ефект [21, с. 131].

Економіка України характеризується значною агресивністю зовнішнього середовища і, як результатом, складно прогнозованою динамікою ринку. Така ситуація спонукає до активного використання підприємствами при здійсненні управління ідей та технологій синергізму. Технології синергетики використовують як елемент стратегічного управління розвитком підприємства при розробці цілей, оцінки потенціалу і стратегічної позиції, конкурентної переваги, реструктуризації підприємства з метою адаптації, здійснення моніторингу тощо.

В якості прикладів самоорганізації в економіці можна привести: «невидиму руку ринку» Адама Сміта, завдяки якій в ринкових умовах встановлюється рівноважна ціна на товари; думки Кейнса про те, що самоорганізація існує, але відбувається досить повільно, чим і обґрунтовував необхідність державного втручання в економічні механізми (з метою пришвидшення самоорганізації) та інші [22, с. 312].

Синергетика (або теорія складних систем) - це міждисциплінарний науковий напрям, що вивчає закони самоорганізації систем різноманітної природи. Під самоорганізацією розуміють системне явище самовільного зародження і автономної підтримки складних структур, порядків і узгодженої поведінки. Синергетичний підхід до управління робочим часом в організаціях орієнтований на розпізнавання, запуск і підтримку тенденцій до самоорганізації. Головною закономірністю економічного розвитку вважається положення про те, що новітні досягнення науки і техніки у вигляді базових нововведень якісно перетворюють технології, визначають нову організацію виробництва і перехід до нового рівня розвитку виробничих сил. З метою забезпечення високої ефективності функціонування підприємства в сучасних умовах розвитку ринку управління повинно здійснюватись в атмосфері неперервного введення інновацій у способи та засоби виробництва. Таким чином, метою та політикою компанії стає перехід в область наукомісткого виробництва [23, с. 208].

В тому чи іншому обсязі, основні ідеї та принципи синергетичного підходу до управління у своїх роботах розглядали: О. Князева, С. Курдюмов, Л. Бевзенко, В. Буданов, Г. Хакен та інші. Крім того, в останні роки ідеї про необхідність врахування впливу самоорганізації, пошуку оптимального співвідношення в діяльності соціальних систем організаційної та самоорганізаційної складових, знаходять своє відображення в навчальних посібниках, статтях, тематичних збірках, що безпосередньо присвячені проблемам сучасного управління [24; 25; 26; 27].

На мій погляд, синергетичний підхід до управління робочим часом підприємства є одним з найбільш перспективних напрямків міждисциплінарного застосування ідей синергетики в соціальних науках. На жаль, у роботах більшості дослідників, що працюють у рамках синергетичного підходу, власне управлінська проблематика рідко виходить за рамки констатації, низки загальних принципів і положень. Крім того, в останні роки втрачений міцний, сталий зв'язок між теорією (наукою) і практикою (безпосередньою управлінською діяльністю). У підсумку, дослідники рідко мають можливість перевірити на практиці власні ідеї й розробки. А керівники організацій, в умовах нестачі теоретичних знань про закони й механізми функціонування й розвитку соціальних систем, навпаки, змушені діяти методом проб і помилок у пошуках оптимальної стратегії управління.

Основними принципами синергетичної моделі управління стосовно до соціальних систем є професіоналізм, простота управлінських структур, а саме управління будується за логікою «ціль - людські ресурси - автономія й самоорганізація». Як зазначив С. Курдюмов: «Безглуздо витрачати сили й час для насильства над складними нелінійними системами, а треба знати, як вони функціонують, і з мінімальними зусиллями збуджувати те, що їм адекватно» [24, с. 63]. Тобто, за своєю суттю синергетична модель управління є «м'якою», оскільки вона побудована на створенні внутрішніх умов для коректування керованої системи в потрібному напрямку.

Розглянемо, які ж інновації привносить синергетичний підхід у розуміння механізму управління робочим часом в організаціях:

Нове розуміння співвідношення організації й самоорганізації в управлінні соціальними процесами. У гомеостатичному підході до управління, який зазнав теоретичного оформлення в рамках кібернетики, організація й управління спрямовані на попередження, стримування й усунення будь-яких відхилень, що дезорганізують систему (у тому числі й соціально-конструктивних інновацій). Такий підхід до організації й управління протиставляє їх процесу самоорганізації, сутність якої проявляється саме в перетворенні систем, утворенні нових порядків, що трансформують і змінюють застарілі гомеостати. Стримування цих трансформацій шляхом організаційного (структурного) контролю й силове придушення функціональних відхилень управлінськими діями, закривають систему, стримують її становлення, спрямовують розвиток у вектор деградації.

У підсумку, теорія соціального управління довгий час недооцінювала позитивну роль самоорганізації. При розробці управлінських технологій самоорганізація часто сприймалася як момент безладдя, спонтанності, що виникає як порушення цілеспрямованого управління та призводить до принципово непередбачених результатів.

Синергетика, з її акцентом на механізми становлення порядку з хаосу та на кооперацію підсистем як основний принцип ефективного розвитку будь-якої системи, продемонструвала позитивну роль самоорганізації. «Самоорганізація необхідна, але не як протидія, а як підтримка управління. Tому, сили самоорганізації треба поставити на службу управлінню: керувати навіть тими механізмами, які зумовлюють спонтанні процеси» [28, с. 125].

Синергетика подає інший тип співвідношення самоорганізації, організації й управління в соціальних процесах. Самоорганізація (як спонтанне утворення нових структур) і організація (як свідоме впорядкування) виступають як єдині, взаємодоповнюючі форми узгодження діяльності, поведінки й відносин соціальних індивідів і співтовариств. Процес організації спрямований на виявлення нових соціально-конструктивних якостей системи й забезпечує фіксування й добудовування відповідних структур, що самоорганізуються.

Організація як процес формує підсистему управління, призначення якої полягає у підтримці процесу розвитку соціальної системи, а також у забезпеченні його спрямованості на задоволення соціальних потреб членів даного співтовариства. Самоорганізація організаційного процесу забезпечує гнучкість і високу адаптивну спроможність структур, що цілеспрямовано створюються. Таким чином, згідно В. Романову та С. Кравченко, обґрунтовується положення про єдність форм суспільної упорядкованості - самоорганізації й організації, а також соціального управління, як засобу їхнього забезпечення [29, с. 7].

Крім того, синергетика орієнтує на те, що навіть найбільш зважені й прораховані управлінські рішення, приватні чи колективні, не обов'язково, кожного разу, будуть призводити до бажаного й добре передбачуваного результату. Тому також необхідна діагностика ризиків управлінських рішень, де враховувалися б можливі траєкторії розвитку системостворюючого процесу.

При такому підході ціль тактичного аналізу полягає не в тому, щоб знайти оптимум, а в тому, щоб розумно визначити наступні ходи в «шаховій грі» організаційного розвитку. Одна з найважливіших вимог, що пред'являє синергетична модель управління до організаційної структури - здатність безупинно навчатися й коректувати свою поведінку відповідно до результатів навчання. Як вказує Н. Кочубей: «нелінійний стиль мислення включає готовність до появи нового. А появу нового можна розглядати як спосіб самовпливу, самодії. У такому випадку важливе значення в практиці соціального управління набуває відстеження, рефлексія самовпливу, що надавало б розвитку нелінійного об'єкту самозберігаючий характер» [30, с. 64].

А це означає, що методи пізнання, практики й управління повинні обиратися таким чином, щоб кожний наступний крок вибору самодії не скасовував, а оптимізував попередній, зберігав би складну систему як ціле.

Отже, синергетичний підхід розглядається, як подальший розвиток системного підходу і надає спеціалісту нових можливостей для дослідження і здійснення управлінської діяльності.

Перелік посилань:

1. Типи та еволюція економічних систем «Віртуальний світ користувача» [Електронний ресурс] матеріали для студента. - К.: 2014

2. Основи економічної науки: курс лекцій / В.С. Савчук, О.О. Бєляєв, К.Т. Кривенко та ін. - К.: КНЕУ, 2010. - 372 с.

3. Політична економія: навчальний посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

4. Климко Г.Н. Основи економічної теорії: навчальний посібник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. - К.: Вища школа, 2002. - 743 с.

5. Свентух А.О. Методологічні аспекти ідентифікації розвитку економічних систем: наукова стаття / А.О. Свентух. - К., 2009. - 5 с.

6. Одягайло Б.М. Інституціональна локалізація економічної системи у національній формі / Б.М. Одягайло // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. Науковий збірник. - 2006. - №8. - С. 3-8.

7. Одягайло Б.М. Ґенеза та глобалізаційна адаптивність економічної системи / Б.М. Одягайло. - Львів: «Магнолія плюс», 2006. - 376 с.

8. Кузнецов Б.Л. Введение в экономическую синергетику / Б.Л. Кузнецов. - Набережные Челны: КамПИ, 1999. - 186 с.

9. Наумкіна C. Глобалізація: тенденції інтеграції, універсалізації та поляризації сучасного світу / С. Наумкіна, Ю. Ткачук // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6. - С. 121-128.

10.Чумаков А.Н. Глобализация. Контуры целостного мира / А.Н. Чумаков - М.: Проспект, 2005. - 430 с.

11. Анилионис Г.П. Глобальный мир: единый и разделенный. Эволюция теорий глобализации: учебное пособие / Г.П. Анилионис, Н.А. Зотова. - М.: Международные отношения, 2005. - 676 с.

12. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент: навчальний посібник / Є.Г. Панченко. - К.: КНЕУ, 1996. - 78 с.

13. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: підручник для вузів/ І.В. Багрова, Н.І. Редіна, В.Є. Власик, О.О. Гетьман та ін. - К.: ЦУЛ, 2004. - 580 с.

14. Єрохін С.А. Синергетична парадигма сучасної економічної теорії / С.А. Єрохін // Актуальні проблеми економіки. - 2001.- №2. - С. 4-6.

15. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: навчальний посібник / В.Є. Новицький, О.В. Мартинюк, Ю.М. Руденко. - К.: КНЕУ, 2003. - 260 с.

16. Бауман З. Глобалізація. Наслідки для людини та людства / З. Бауман. - К.: «Києво-Могилянська академія», 2008. - 109 с.

17. Калініченко М. Влада громадянського суспільства : монографія / М. Калініченко. - Суми : Університетська книга, 2006. - 200 с.

18. Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. - К.: Кондор, 2009. - 266 с.

19. Галіцина Л.В. Керівник: мистецтво самоуправління: тижневик самоменеджменту / Л.В. Галіцина. - К.: «Шкільний світ», 2010. - 136 с.

20. Кенфилинова Е.М. Синергетический эффект и его использование при управлении развитием предприятия / Е.М. Кенфилинова // Коммунальное хозяйство городов. - 2010. - №94 - С. 208-218.

21. Василькова В.В. Порядок и хаос в розвитии социальных систем: Синергетика «Теория социальной самоорганизации» / В.В. Василькова. - СПб.: Питер, 1999. - 259 с.

22. Козюк В.В. Історія економіки та економічної думки: від ранніх цивілізацій до початку ХХ ст. : навчальний посібник / В.В. Козюк, Л.А. Родіонова та ін. - К.: Знання, 2011. - 566 с.

23. Вовк В.М. Моделювання економічних процесів підприємства: монографія / В.М. Вовк, Н.І. Камінська, С.С. Прийма. - Дрогобич : Коло, 2011. - 448 с.

24. Князева Е.Н. Основания синергетики: Синергетическое мировидение / Е.Н Князева, С.П. Курдюмов. - М.: КомКнига, 2010. - 256 с.

25. Бевзенко Л.Д. Соціальна самоорганізація. Синергетична парадигма: можливості соціальних інтерпретацій / Л.Д. Бевзенко. - К.: Інститут соціології НАН Украины, 2002. - 437 с.

26. Буданов В.Г. Принципы синергетики и язык. Синергетика человекомерной реальности / В.Г. Буданов // Философия науки. - М.: ИФ РАН, 2002. - 354 с.

27. Хакен Г. Основные понятия синергетики / Г. Хакен; пер. с англ. В.И. Аршинов // Синергетическая парадигма. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 55 с.

28. Кемпбелл Э. Стратегический синергизм / Э. Кемпбелл, К. Лачс. - СПб.: Питер, 2004. - 318 с.

29. Романов В.Л. Социальная самоорганизация и государственность / В.Л. Романов, С.А. Кравченко. - М.: РАГС, 2000. - 141 с.

30. Кочубей Н.В. Синергетичні концепції і нелінійні контексти: монографія / Н.В. Кочубей. - Суми.: Університетська книга, 2009. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru