Державний бюджет – основна ланка фінансової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГОТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Макроекономіка

на тему: «Державний бюджет - основна ланка фінансової системи»

Виконала студентка

групи ЕП-13

Щоткіна Ганна Олександрівна

Керівник

Пронкіна Лариса Іллівна

Харків 2015



ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що саме допомогою бюджету держава надає суспільству унікальні блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя: оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Бюджет є унікальним інструментом здійснення економічної політики, якби не було бюджету, держава не могла б виконувати свої функції, суспільство не отримувало б певних послуг, не відбувався б розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення.

На сьогодні існує багато досліджень, присвячених державному бюджету як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Проблематику державного бюджету досліджували у своїх роботах такі вітчизняні вчені як І.В. Алексеєв, Л.О. Баластрик, В.Д.Базилевич, О.Д.Василик, Л.М. Демиденко, І.О. Луніна, І.О. Лютий, В.М. Опарін, Ю.Д. Радіонов, Ю.Л. Субботович, В.М. Федосов, О.В. Чеберяко, С.І. Юрій та ін. Теоретико-методологічними проблемами формування та використання фінансових ресурсів держави займалися такі зарубіжні вчені, як І. X. Озеров, М. І. Боголєпов, Д. М. Боголєпов,Ф. Нитти, С.Фішер та ін. Результати їх досліджень стали відповідним внеском в розвиток теорії і практики зазначених напрямів дослідження.

Проте дослідження фінансової стабілізації та проблеми забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, зокрема, за допомогою державного бюджету в Україні залишаються актуальними.

Метою даної курсової роботи є визначення ролі державного бюджету в фінансовій системі України.

Основними завданнями роботи є:

· вивчення теоретичних основ розвитку державного бюджету, що передбачає дослідження історичного розвитку та економічної сутності державного бюджету, його структури;

· дослідження стану та тенденцій розвитку державного бюджету в Україні, що передбачає аналіз державного бюджету нашої країни, визначення його стану;

· дослідження проблем та перспектив розвитку державного бюджету України.

У процесі підготовки курсової роботи використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: аналізу та синтезу, порівняння.

Інформаційними джерелами при вивченні даної теми були законодавчі акти України, підручники відомих вчених, які досліджували дану проблему, статті, періодичні видання.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

1.1 ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для пристарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. - спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

Створення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

· єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у відані союзних органів і регламентація видатків;

· включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.

Бюджетна система Союзу РСР об'єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів (країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).

Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924, 1925 р. частка державних бюджетів союзних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах - 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.

Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту, нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.

Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети. В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов'язань.

Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

В Україні ще в 1990р. був прийнятий Закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому Законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України ”, де було наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України. На сьогодні даний Закон втратив чинність на підставі Бюджетного Кодексу від 21.06.2001.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.

1.2. СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатній грошовий фонд - фінанси держави, тобто Державний бюджет, який є засобом, за допомогою якого держава здійснює розподіл і перерозподіл фінансів. Через бюджет держави забезпечується виконання програм соціально-економічного розвитку та відтворюється вся багатогранна її діяльність.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу та концентрує рух грошової маси як самостійної вартості.

Таким чином, бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому. У цьому аспекті можна виділити характерні особливості бюджету:

· Державний бюджет - головний фінансовий план держави;

· бюджет має цільову спрямованість на задоволення першочергових економічних і соціально-культурних потреб держави;

· через народних депутатів у Верховній Раді у бюджеті знаходить законодавче закріплення волевиявлення інтересів народу України.

Крім того, органи державної влади й управління, які затверджують і виконують Державний бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують і виконують бюджети адміністративно-територіальних органів, адже хоча останні самостійні, але, як правило, потребують дотацій і субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел.

Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів під час розгляду проектів бюджетів, їх затвердження та уточнення в ході виконання в межах своєї компетенції зобов'язані:

· визначати обсяг фінансування заходів соціально-культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів;

· визначати напрями використання коштів бюджетів усіх рівнів на утримання установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури та спорту, засобів масової інформації, органів державної влади та самоврядування; захист прав споживачів; інвестиції; власні цільові програми; зовнішньоекономічну діяльність; заходи щодо охорони навколишнього природного середовища; відновлення пам'яток природи і культури, що знаходяться у віданні відповідних органів влади; благоустрій міст, селищ та сіл; утримання і капітальний ремонт житлового фонду і об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування, інші цілі;

· збільшувати в межах наявних коштів видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону навколишнього природного середовища та на інші цілі;

· визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги та допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;

· утворювати у складі свого бюджету в межах обсягу його доходів резервні фонди та цільові фонди, якщо їх створення передбачено законами України;

· визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та контролювати їх цільове використання;

· виділяти на договірних засадах підрядникам кошти зі своїх бюджетів для фінансування будівництва, ремонту і утримання об'єктів ЖКХ виробничого та невиробничого призначення та інших об'єктів, крім винятків, встановлених законами України.

Натомість створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджет дає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет. При цьому слід констатувати, що можливості такого контролю обмежені.

Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховній Раді, а адміністративно-територіальні бюджети - відповідним представницьким органам. Після затвердження Державний бюджет набуває сили закону. Аналогічно і по Автономній Республіці Крим та місцевим органам влади.

Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. При цьому для виконання своїх функцій держава повинна мати централізований фонд коштів, з якого вона має можливість фінансувати заходи, передбачені законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цих функцій держава регламентує всі відносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням бюджету. Бюджетні відносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.

Бюджетне регулювання передбачає законодавчо закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, встановлені на даній території, а також дотації і субвенції до бюджетів адміністративних територій відповідно до техніко-економічних обґрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні роки програми й досягнуті результати про діючі програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслідків їх виконання.

Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й перерозподілі, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету. Зрозуміло, що держава організовує бюджетні відносини відповідно до своїх інтересів.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами управління. У необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку (списання коштів бюджету з підприємств-платників, недоїмка на відповідні дати).

В цілому проведення бюджетної політики здійснюється за допомогою низки законодавчо чи нормативно закріплених дозволів і заборон, що внутрішньо пов'язані між собою, наприклад, дозвіл на використання коштів або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фінансування.

Бюджетне фінансування - це безповоротне направлення коштів відповідних бюджетів (державного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) на утримання закладів освіти, охорони здоров'я або інші заходи згідно з кошторисом видатків по кожному закладу, установі чи підприємству або згідно зі зведеними кошторисами витрат по міністерству, відомству, управлінню.

Бюджетне фінансування будується на принципах: обґрунтованості величини витрат; чіткого цільового використання коштів; обліку виконання запланованих в бюджеті заходів; контролю за ефективним використанням коштів.

Висвітлення теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення резервів бюджету.

Бюджетні резерви - це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для безперебійного фінансування запланованих в бюджетах заходів за умов зниження доходів чи у разі фінансування непередбачених витрат невідкладного характеру. Розміри бюджетних резервів залежать від співвідношення доходів і видатків бюджетів і, як правило, встановлюються законом про Державний бюджет та рішеннями відповідних Рад (АРК, обласних, міських, районних, селищних, сільських).

До бюджетних резервів зараховують і оборотну касову готівку - кошти, що резервуються у відповідних бюджетах для покриття тимчасових касових розривів, які виникають у процесі виконання бюджетів.

Суми оборотної касової готівки встановлюються при затвердженні відповідних бюджетів. Обов'язковою умовою використання оборотної касової готівки є повне її повернення на кінець року. В цьому її відмінність від інших бюджетних резервів, використання яких не передбачає безпосереднього їх відтворення, за винятком фінансування заходів на умовах повернення витрачених коштів до бюджету, з якого вони були одержані.

У ринковій економічній системі потрібно вирішувати питання скорочення дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, шляхом збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачання бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як Державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи щодо забезпечення жорсткого режиму економії коштів, що дає змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.[8 c.70-73]

бюджетний дефіцит податковий фінанси



РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Основними елементами структури будь-якого бюджету, чи то державного, чи то місцевого, є дохідна і видаткова частини, і функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків.

2.1 ДОХОДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Державні доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, тобто це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від суб'єктів господарювання усіх форм власності та від населення. Вони об'єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті та бюджетах Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних у містах, районних, селищних та сільських.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки. Суть податків криється насамперед у примусовому відчуженні державою частини знову утвореної вартості. Держава має прибутково регулювати економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. Для цього відповідно до розвитку економіки повинні змінюватись як податкова система, так і методи обрахування й сплати податків. Прикладом повинне стати податкове законодавство розвинених країн, яке має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці. Вже набутий досвід показує, що проблема розвитку економіки вимагає комплексності, нерозривності та взаємозв'язку при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики. Очевидно, що ринкова економіка забезпечує більше прав в управлінні місцевим органам влади і управління, що вже існує при формуванні бюджету, адже всі бюджети самостійні і загалом становлять зведений бюджет.

Чим активніше відбуватиметься процес розвитку економіки, тим менше управлінських функцій залишиться у держави, вертикальні зв'язки заміняться горизонтальними. У цих умовах, не обмежуючи місцеві органи управління щодо управління фінансами, адміністративна система управління надходженням державних доходів і податковою політикою залишається необхідною.

Таке становище, безумовно, позначається на формуванні доходної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи. Адже у період сьогодення, не дивлячись на самостійність бюджетів, розрахунки показують неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки без виділення субвенцій, субсидій і дотацій.

Розглядаючи податкову реформу в Україні, проведену у перші роки самостійності України, яка була зведена до заміни традиційного податку з обігу на податок на добавлену вартість і акцизний збір, можна спостерігати спробу створити цілком нову систему податків, яка відповідала б соціально-економічним умовам перехідного періоду.

Усі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна базуватися на досвіді науки і практики нашої суворої дійсності. Отже, практика показала, що податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки зробити засобом швидкого втручання, то це призведе до ще більшої дестабілізації економіки, що існує й зараз, коли виплати ПДВ платникам перевищують надходження. У цьому аспекті не слід забувати, що західні методи податкової політики відпрацьовувалися десятками й сотнями років, перш ніж стати системою податкового регулювання економіки.

В Україні ж було введено податок на доходи, змінено його на податок на прибуток, а потім знову введено податок на доходи і знову замінено на податок на прибуток, що не поліпшило економічного становища, а призвело до його погіршення. Таким чином, зміна податкового законодавства при переході до ринкової економіки була необхідна, але вона повинна спиратися на наукові й практичні дослідження і відповідати стратегічним цілям економічної політики.

В цілому удосконалення податкової політики повинно йти за трьома напрямами:

· фінансовим - через формування доходів бюджету;

· економічним - через вплив податкової політики на виробництво;

· соціальним - через вплив податкової системи на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозувалися, що ставало однією з причин напруженості в суспільстві. При введенні нової податкової системи необхідно було враховувати й складні взаємовідносини України з іншими державами. Україна ще й досі фактично перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД. Непросто складаються відносини із західними державами Європейського Союзу. У цьому аспекті слід підкреслити, що у період сьогодення проведено ряд заходів по відпрацюванню механізмів співпраці, а саме:

1) погодження податкової політики;

2) уникнення подвійного або й потрійного оподаткування однойменних товарів;

3) погодження податкових ставок по конкретних податках.

Ці заходи усунули перепони між державами, адже недодержання названих положень могли призвести до напруги між державами, або треба було б вирішувати питання про надання пільг по податках на товари, які надходять до цих країн. Натомість, входження України у світову ринкову систему вимагає чіткого впровадження нормативних державних фінансів. Вихідним теоретичним принципом такої економіки є оптимум Парето. Аналізуючи його, англійський учений А.Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує справедливий розподіл благ: податки - з одних, виплати з бюджету - іншим.

Нормативна теорія державних фінансів має відгалуження - оптимальне оподаткування. Пріоритет нормативного методу - в постійному критичному вивченні фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів, насамперед через реформування системи оподаткування.

Держава в особі органів управління зобов'язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує тяжкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку виробництва та підприємництва фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Зрозуміло, що Україна в нинішній період повинна мати податкову систему, яка б відповідала розвитку економіки.

Доходи державного бюджету України формуються за рахунок таких джерел:

· частини податку на добавлену вартість і акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік, але не більше 80 % суми, що надходить на відповідній території;

· податку на прибуток підприємств усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної) у розмірі 30% від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

· податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування у розмірі 30% від ставки, передбаченої законодавством України;

· плати за землю, що дорівнює 30% від ставки, передбаченої законодавством України; надходжень від зовнішньоекономічної діяльності

· частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

· надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

· орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності; внесків до Пенсійного фонду України; внесків до Фонду Чорнобиля;

· внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

· внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України; надходжень від внутрішніх позик;

· перевищення доходів над видатками Національного банку України;

· повернутих державі позик, процентів за наданими державою позиками і кредитами;

· дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

· плати за спеціальне використання природних ресурсів; інших джерел, встановлених законодавством України. З державного бюджету України фінансуються такі заходи: виробниче і невиробниче будівництво, геологорозвідувальні та проектно-пошукові, природоохоронні та інші роботи, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

· заходи у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, що здійснюються установами і організаціями державного підпорядкування;

· загальнодержавні централізовані програми з підвищення життєвого рівня народу, заходи щодо соціального захисту населення; на виплату всіх видів пенсій;

· на утримання органів державної влади і державного управління України, судів і прокуратури;

· на утримання армії, органів державної безпеки. Національної гвардії, органів правопорядку;

· на утримання матеріальних і фінансових резервів загальнодержавного значення, касової готівки тощо.

У загальнодержавному бюджеті передбачається фонд субвенцій місцевим бюджетам.

Крім зазначених витрат з загальнодержавного бюджету фінансуються заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, конверсії та структурної перебудови економіки, фонду інвалідів, фонду зайнятості, видатки за зовнішньоекономічними зв'язками тощо.

Правила складання і виконання загальнодержавного бюджету встановлює Кабінет Міністрів України.[8 c.103-105]

2.2 ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Формування бюджетних видатків починається ще на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році. Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховною Радою (а місцевих бюджетів - відповідними місцевими радами) є повноваженнями рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства - державне капітальне будівництво, благоустрій тощо. У цьому і полягає головна причина виділення у видатках Державного бюджету загального і спеціального фондів бюджету. Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика. З огляду на це важливого значення набуває розробка науково обґрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків.

Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильській АЕС тощо. Плануючи бюджетні витрати, держава керує усім бюджетним процесом. Тут слід підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації, тобто відбувається групування видатків і доходів по галузях та видах витрат. Така класифікація є науково обґрунтованою, що є запорукою оптимального складання усіх бюджетів. Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні, від державного до сільського, однак планування і доходів і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати бюджети усіх рівнів. Збалансування здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Заслуговує на увагу й думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала раніше, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки й вихід із кризи.

Видатки бюджету визначаються у порядку, визначеному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на утримання бюджетної сфери - органів державної влади і управління, соціально-культурної сфери, оборони та ін., а також виконання загальнодержавних програм, на утримання армії, наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги). При цьому виникає проблема, яка вимагає вирішення, вона стосується витрат місцевих бюджетів, включаючи Автономну Республіку Крим, області й міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу й можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги. Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров'я, культури та інших бюджетних установ. Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються й кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринкової економіки будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості - дотації збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються й видатки на утримання житлово-комунального господарства. Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

· безповоротність бюджетних асигнувань;

· цільове спрямування коштів;

· фінансування (до переходу до ринкової економіки) по фактично виконаних планах закупок, а тепер - ще й у межах одержаних доходів;

· здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою забезпечення державної фінансової дисципліни.

З огляду на лібералізацію цін і перехід до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Існуючі витрати на благоустрій міст і селищ включають:

· капітальні вкладення;

· витрати на капітальний ремонт;

· витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків - шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою - санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. ін. - проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з цим у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоустрою, а й на будівництво об'єктів промисловості, необхідних державі, житла, об'єктів соцкультпобуту тощо.

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру й соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності - мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а в міру виконання показників по мережі, штатах, контингентах, а також забезпечення видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання й інвентарю та інших видатків. Нормування витрат бюджету проводиться як за натуральними (матеріальними), так і грошовими нормами. Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води і т. д. на плановану одиницю у натуральному виразі. Наприклад, витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 кубометр будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках чи хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на день та на паливо, електроенергію, воду тощо. Нині грошові норми є суто розрахунковими, бо постійне підвищення цін веде до неможливості їх прямого застосування, а тому вони виступають узагальненим показником для складання кошторисів витрат.

При плануванні видатків бюджетів усіх ланок враховується, що:

· неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров'ї дітей, хворих, студентів;

· економія на придбанні устаткування, м'якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постільної білизни, а то й ліжок істотно знижує рівень їх функціонування;

· занедбання поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджетні установи обмежені у видатках. В той же час брак коштів для фінансування бюджетних установ змушує економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана. Наприклад, лікарні перейшли на роботу з використанням за бажанням хворого денного стаціонару. Безумовно, такий метод застосовується до тих хворих, які за своїм станом і курсом лікування не вимагають цілодобового перебування у лікарні. Статистика свідчить, що таких хворих у середньому - 30 %. Економія забезпечується на заробітній платі лікарів і медперсоналу, бо відсутнє чергування, а також на сніданках і вечерях згаданих хворих. По медикаментах економії немає. Економія невелика, але в цілому вона становить до 10 % бюджетних коштів.

Ринок постійно змінюється, у зв'язку з чим не тільки у медицині, а й у народній освіті знаходять шляхи виживання в умовах недостатності бюджетних коштів. Так, майстерні МПТУ і СПТУ, учбові комбінати шкіл стали виробничими цехами по виробництву меблів, верстатів тощо. За рахунок бюджетних коштів розпочалося будівництво невеликих ферм, освоюються земельні ділянки із розрахунку повного забезпечення як професійно-технічних училищ, так і шкіл крупами, овочами, і це веде до здешевлення вартості харчування.

Інший приклад: їдальні при школах раніше обслуговувалися підприємствами асоціації торгівлі та споживчої кооперації, тепер вони взяті школами на свій баланс і обслуговуються найманими робітниками, а це значно здешевлює харчування.

Вказані заходи сприяють розвитку економіки, її стабілізації.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з'являться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів. [9 c.7-13]

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Бюджетного кодексу та інших законодавчих актів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

3.1 БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

На даний момент налічується близько 240 держав і тільки 8-10 держав з них мають бездефіцитний бюджет. Україна в ряд цих держав не входить. Розгляд проблеми державного дефіциту нашої країни на сьогоднішній день є досить актуальною темою, оскільки він викликає ряд проблем, які необхідно вирішити. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит. Поняття бюджетного дефіциту закріплене Бюджетним кодексом України, який визначає дефіцит бюджету як перевищення видатків над його доходами, тобто дефіцит бюджету - це від'ємна різниця між доходами й потребами держави, що зумовлює залучення тимчасово вільних коштів [1]. Також дефіцит бюджету є важливим показником, за допомогою якого можна визначити, в якому економічному стані перебуває країна. Рекомендовані МВФ показники граничної частки бюджетного дефіциту (ЄС - 3% ВВП) і державного боргу (ЄС - 60% ВВП) розроблено для розвинутих країн. У державах з перехідною економікою потреба у фінансуванні структурної перебудови для формування ринкової системи є більш значною. Такі обставини вимагають активізації державної політики у сфері фінансування державного бюджету [12]. В умовах сучасного зниження обсягів виробництва, посилення фінансової залежності, кризи неплатоспроможності, невиконання поставлених завдань, дослідження таких явищ, як бюджетний дефіцит та можливі шляхи його подолання набувають актуальності та вимагають подальшого вивчення. Проблемам дослідження бюджетного дефіциту присвячені наукові праці таких учених, як О. Д. Василик, А. І. Даниленко, В. М. Опарін, Г. О. П'ятаченко, В.М. Суторміна, В. М. Федосов, І. Я. Чугунов С. І. Юрій та інші науковці. Деякі з авторів розцінюють бюджетний дефіцит як негативне явище, оскільки його фінансування на основі грошової емісії веде до інфляції, за допомогою не емісійних засобів - до зростання державного боргу [7, с. 52-64]. Інші ж звертають увагу на позитивний вплив його фінансування, тому що воно розширяє сукупний попит, який в свою чергу впливає на зростання виробництва і зайнятості. Але все ж таки негативних наслідків бюджетний дефіцит має більше ніж позитивних. На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі [7, с. 169]. Основними чинниками, які негативно впливають на зростання дефіциту державного бюджету, є економічна та політична нестабільність, недосконалість законодавчої бази, невиважена бюджетна політика. У процесі прийняття й виконання державного бюджету вирішальне значення має збалансованість доходів і видатків. В Україні формування бюджету з дефіцитом зумовлюється 14 тим, що в нашій державі існує велика потреба у проведенні негайних реформ у багатьох сферах життєдіяльності держави, фінансуванні розвитку інфраструктури, підвищенні якості адміністративних і соціальних послуг. Для їх забезпечення необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом більш активного використання економічного потенціалу країни. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати належний рівень соціального захисту населення залежить від обсягів надходжень до бюджету. Країна лише за останні роки подвоїла свої борги [11, с. 28-30]. Це не просто багато, це катастрофічні цифри. Відплив грошей з бюджету значно перевищує надходження. Цілком ідеального варіанту рівноваги існувати не може, тому постає проблема розподілу коштів та поповненню державного бюджету. Однією із головних проблем є перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету.

Для детальнішого подальшого аналізу дефіциту бюджету потрібно провести аналіз деяких показників (таблиця 1) [2,3,4,5,6].

Таблиця 1

Державний бюджет України з 2011 по 2015* роки (в млн. грн.)
Рік	Доходи	Витрати	Сальдо (дефіцит бюджету)
2011	314 572,5	333 459,5	23 554
2012	445 400	395 661,8	53 387,4
2013	339 180	403 403	64 708
2014	392 600	471 300	71 600
2015	502 259,7	566 869,7	75 820

*Дані про 2015 рік взяті на основі прийнятого закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік»

Державний бюджет України з 2011 по 2015 роки [2,3,4,5,6].

Аналізуючи дані з Міністерства фінансів України, можна прослідкувати, що доходи держбюджету за 2011 рік склали 314 млрд 572,5млн. грн, видатки - 333 млрд 459,5 млн грн, а дефіцит держбюджету - 23 млрд 554 млн грн. Доходи держбюджету в 2012 р. склали 445 млрд 400 млн грн., що на 130 млрд 827,5 млн грн. більше, ніж відповідний показник в 2011 р. Витрати в 2012 р. склали 395 млрд 661,8 млн грн. Дефіцит держбюджету за 2012 рік склав 53 млрд 387,4 млн грн. У порівнянні з 2011 роком, він збільшився в 2,3 рази. Дефіцит державного бюджету України в 2013 році склав 64,708 млрд грн, що на 21,2 % більше, ніж у 2012 році. В 2013 році доходи держбюджету склали 339,180 млрд грн - на 2 % нижче, ніж у 2012 році. Витрати держбюджету в 2013 році склали 403,403 млрд грн, що на 2 % більше, ніж роком раніше. Доходи держбюджету в 2014 р. склали 392 млрд 600 млн грн.,що на 53 млрд 420 млн більше ніж у 2013 році, дефіцит бюджету зріс до 71млрд 600 млн, що на 6 млрд 892 млн більше ніж у 2013 році. Згідно закону «Про державний бюджет України на 2015 рік», доходи у держбюджеті становлять 502 259,7 млрд гривень, а обсяг видатків та надання кредитів передбачено у розмірі 566 869,7 млрд гривень. Граничний обсяг дефіциту запланований на рівні 75 820 млрд. Не зважаючи на дефіцит, держава може нормально існувати та виконувати свої функції. Цей факт підтверджується світовим досвідом таких країн як США. Так бюджетний дефіцит США в 2011 році фінансовому році склав 1,3 трлн доларів, або 8,6% ВВП, але за підсумками 2013 фінансового року бюджетний дефіцит скоротився до 680 мільярдів доларів, або 4,1% ВВП, проти приблизно 1,1 трильйона доларів роком раніше. Про це повідомляється в матеріалах Міністерства фінансів країни. В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття [10, с. 387-392]. Таким чином у порівнянні зі світовими тенденціями, дефіцит бюджету України не є досить великим, однак він присутній. Скорочення дефіциту за рахунок зменшення видатків недоцільне, оскільки може зумовити зниження життєвого рівня найбідніших верств населення, а це матиме негативні політичні наслідки. Тому важливим є пошуки шляхів збільшення доходів державного бюджету, зокрема:

· Проведення оптимально податкової політики;

Оптимізації державних видатків;

Розумне поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту;

· Забезпечення фінансової підтримки малого і середнього підприємництва;

Удосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення.

Отже, на даний час питання бюджетного дефіциту є дуже актуальним. Причинами зростання дефіциту державного бюджету, є економічна та політична нестабільність, невиважена бюджетна політика, недосконалість законодавчої бази. Наслідком надмірного бюджетного дефіциту є, перш за все, зростання державного боргу, погашенням котрого будуть займатися наступні покоління. Тому держава повинна проводити певні реформи, приймати закони, видавати відповідні розпорядження, для врегулювання доходів бюджету і його витрат, а також приділяти більше уваги збільшенню доходів шляхом подолання безробіття. Якщо дотримуватись вищезазначених напрямків державної політики можливо збалансувати витрати і доходи, тобто зменшити розміри дефіциту державного бюджету.

3.2. НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ

Основні напрями бюджетної політики на 2015 рік розроблені з метою стабілізації національної економіки у 2015 році та формування сприятливого макроекономічного середовища, проведення ефективної бюджетно-податкової політики, дотримання жорсткої фінансової дисципліни, підвищення рівня прозорості та раціональності бюджетного процесу.

Забезпечення у 2015 році економічного відновлення, закладення основ кардинальної реструктуризації економіки у напрямі інноваційної моделі шляхом створення привабливого інвестиційного клімату, належних умов розвитку малого і середнього підприємництва, стимулювання національного бізнесу у створенні конкурентних товарів і послуг та їх виведення на міжнародні ринки, здійснення послідовної державної гуманітарної політики.

Під час визначення основних напрямів бюджетної політики на 2015 рік враховано такі основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2015 рік: