Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни ЕТ

На тему: "Проблема утворення та обслуговування державного боргу"

Виконала:

студентка гр. МО-11

Лобода А.А.

Превірив:

Доц..Головаш Б.Е.

Київ 2014

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність державного боргу країни

1.2 Бюджетний дифіцит та способи його подолання

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ

2.1 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в Україні

2.2 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в світі

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВА ПОГАШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

3.1 Проблеми управління державним боргом в Україні

3.2 Проблеми управління державним боргом в світі

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

державний борг зобов'язаня

Державний борг -- об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.

Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Важливим інструментом державної фінансової політики є бюджетний дефіцит. Кожна країна має чіткі особливості,які мають враховуватися в процесі використання такого важеля. Основними причинами бюджетного дефіциту в Україні й в інших країнах світу ,є спад виробництва ,занепад підприємництва,невиражена соціально -економічна політика. Абсолютної оцінки дефіциту бюджету як фінансового явища не існує,дається лише відносна його характеристика. Тому дефіцитне фінансування бюджету виконує неоднозначну роль на розвиток держави.

В ході роботи було досліджено поняття державного боргу як невід'ємної і важливої складової державних фінансів, проаналізовано структуру і динаміку державного внутрішнього та зовнішнього боргу, механізм його управління і обслуговування, визначено основні проблеми управління державним боргом в світі, в Україні . [1]

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність державного боргу країни

Державний борг виражає економічні відносини між державою - позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг -- це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Найчастіше -- це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання.

Державний борг -- це й заборгованість держави за кредитні операції; зобов'язання держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо.

Державний зовнішній борг складається з:

- позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

- позик на підтримку національної валюти;

- позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

- гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

- державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.[2]

У західній економічній літературі розрізняються поняття суспільної заборгованості (public debt) і приватної заборгованості (private debt). У суспільну заборгованість включаються всі види запозичень, боржником при яких виступає суспільний сектор економіки. Це поняття найбільш адекватне українському «державний борг та борг органів місцевого самоврядування».

Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій, серед яких регулювання економіки, проведення соціальної політики, забезпечення обороноздатності країни, утримання пенітенціарної системи, міжнародної діяльності. Тому держава змушена мобілізувати додаткові фінансові ресурси для покриття своїх видатків, необхідних для забезпечення її діяльності і виконання функцій.

Класифікація заборгованості у держави у розвинутих країнах[3]

Причинами виникнення державного боргу є ведення війн, мілітаризація країни, надмірне розширення економічних функцій держави. Підготовка і ведення воєнних дій протягом тривалого часу були основним чинником появи державного боргу. У XX столітті, особливо в його другій половині, до цього додалася мілітаризація економіки. Друге півстоліття (до початку 90-х) пройшло під знаком «холодної війни», яка поглинула величезні кошти, що значно перевищували фінансові можливості держав.

Ще однією причиною зростання державного боргу стало практиковане з 30-х років XX ст. активне державне регулювання економіки, особливо проведення анти циклічної політики та фінансування соціальних програм. Циклічні економічні спади супроводжуються, з одного боку, скороченням податкових надходжень, а з іншого -- зростанням виплат у разі безробіття, на підтримку малозабезпечених верств населення, доходи яких в цей час знижуються. Так, за 1929--1939 роки, на які припадають кризи 1929--1933 років і 1937--1938 років, державний борг США збільшився з 16,5 млрд дол. до 40,4 млрд дол., тобто більше як у два рази.

Зростанню заборгованості певною мірою сприяла кейнсіанська теорія, яка рекомендує дефіцитне фінансування як засіб стимулювання економічного зростання. Нині переважна більшість держав світу мають державні борги через хронічну дефіцитність державних фінансів.

В умовах дефіциту бюджету, як правило, існують два традиційних шляхи його фінансування: емісійний та борговий, коли уряд вдається до державного запозичення. Саме державне запозичення зумовлює появу й накопичення державного боргу, який виникає внаслідок проведення незбалансованої фіскальної політики. Перевагою методу боргового фінансування над емісійним є те, що його використання безпосередньо не веде до широкого розвитку інфляційних процесів, оскільки гроші лише переходять від одного економічного агента до іншого.

Державне запозичення, таким чином, є безпосередньою реалізацією кредитних відносин, участь у яких беруть держава як позичальник і зовнішні (внутрішні) кредитори -- фізичні або юридичні особи (приватні особи, фінансово-кредитні установи, корпорації, іноземні уряди держав, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо). Кредитори на добровільній основі надають тимчасово вільні кошти для фінансування державних видатків країни-позичальника на умовах повернення запозичених коштів, терміновості та платності.

Розміри державного боргу визначаються як в абсолютних, так і у відносних показниках, причому відносні показники обчислюються у відсотках до ВНП, ВВП. Так, країнами у яких показник відношення державного боргу до ВВП перевищує 100 % є Японія, Італія, Єгипет, Куба, Зімбабве, а країнами, в яких цей показник менше 10 % являються Чилі, Росія, Естонія, Латвія, Лівія, Оман та ін.

Щодо України, то протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП мало тенденцію до зниження. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям визначеним Бюджетним кодексом України. Критичний рівень показника не повинен перевищувати 60 %. Так, якщо у 1998 році співвідношення становило 37,4 %, то у 2008 році зменшилося до 13,6 %. За умови включення до обсягу державного боргу всіх гарантійних зобов'язань Уряду, показник рівня відношення державного прямого та гарантованого боргу до ВВП на кінець 2008 року становив 19,7 %, що також є прийнятним з точки зору фінансової безпеки державb/[3]

1.2 Бюджетний дифіцит та способи його подолання

Дифіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над його доходами(податки та податков доходи бюджету),а накопичена сума дефіцитів і бюджетних надлишків являє собою державний борг.[4]

Рівновага доходів і видатків бюджету є найбільш доцільним і обґрунтованим станом. Вона означає,що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потребі,з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого-передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне- систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт зацікавлений отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів,можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позиції адміністративного управління фінансами начебто немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві досягти цого дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин,потребує врахування багатьох чинників і обмежень,а тому фактично не піддається математичному моделюванню. Його реалізація повністю залежить від фахівців із бюджетного менеджменту, їхнього професіоналізму і порядності,вміння знаходити вихід із,здавалось б,безвихідного становища.

Дифіцит бюджету є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Дифіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування .Отже,необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету,який умовно можна назвати бюджетною пустотою,чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сумма видатків , що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет,що значно ускладнювало його виконання.Адже при незабезпеченому перевищені видатків над доходами неясно,які видатки треба фінансувати,а які не треба. З іншого боку,виходячи з законодавночого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки,але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви та причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники.Характеристика дефіциту дається за такими ознаками:

- формою прояву;

- причинами виникнення;

- спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит - це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: законі про державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади.

Прихований дефіцит офіційно не визначається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою-для реалізації певних політичних ,економічних чи фінансових цілей ,так і наслідком невисокого рівня планування доходів,бажання сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге,завишення доходів може мати напівприхований характер. В Україні,наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входили стаття «Доходи,що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому,з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи,їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту,коли в затвердженому дефіциті бюджет не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит -- вкрай небажане явище, особливо його перша форма -- завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування -- він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративної командної системи, а головне- низький рівень ВВП на душу населення. В цілому вимушений бюджетний дефіцит в будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням політики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бюджету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, до того ж така політика потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприяючи зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій грунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бюджетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють розвитку економіки, розширюють попит і цим стимулюють економіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування економіки широко використовувалась у різних країнах світу в певних історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається вимогами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може дати зворотні наслідки. Дефіцит грошей -- настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфляції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процессу.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

-державні позики;

-емісія грошей.

Що стосується державного бюджету на 2014 рік..

17 січня народні депутати ухвалили державний бюджет- 2014 . На те , щоб затвердити найголовніший фінансовий документ . "За" проголосувало 249 депутатів. Чи можна вважати цей документ, прийнятий без обговорень на сесії , легітимним , очевидно ,це ще потрібно з'ясувати.. Думки ж депутатів - провладної партії та від опозиційних сил - розходяться. Перші стверджують , що держбюджет був прийнятий на законних підставах , друге запевняють , що документ був прийнятий з порушеннями і його слід переглянути. Бюджет і PR -орієнтири Згідно з документом , доходи до бюджету складуть 395 млрд гривень , видатки заплановані на рівні 460 млрд гривень. Зростання ВВП в 2014 році передбачається на рівні 3 % , інфляція - 4,3 % , дефіцит складе близько 4,3 % ВВП. "Уряд гарантує , що бюджет 2014 максимально зважений , реалістичний , створений для народу України " , - заявив напередодні прийняття цього документа прем'єр -міністр Микола Азаров. "Держбюджет на 2014 рік - це бюджет передвиборний . Тому немає нічого дивного , що в цьому бюджеті заплановані зростання мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. На мою думку, держбюджет 2014 розрахований з урахуванням реального стану економіки . Одне з найголовніших відмінностей цього держбюджету цього року від попереднього - зростання пенсій і зарплат бюджетникам. Так, підвищення зарплат планується провести в два етапи: з першого червня і першого жовтня. Передбачається , що пенсія зросте на 7 % , а зарплати в бюджетній сфері підростуть майже на 20 %. Правда , в реальних цифрах підвищення виявиться не настільки відчутним для пересічних українців. Наприклад , мінімальна пенсія після підвищення досягне аж 1014 гривень , а зарплата , скажімо , молодшої медсестри , з 1240 гривень виросте всього на 120 гривень. Ще один соціальний аспект - комунальні підприємства. Цього року на покриття різниці між тарифом та вартістю послуг народні депутати планують направити майже три мільярди гривень. А ось ряду міністерств паски доведеться затягнути . Так , на охорону здоров'я за зведеним бюджетом на 2014 рік планується виділити всього 61300000000 гривень. Але цього явно недостатньо не тільки на здійснення медреформи , а й навіть просто на підтримку галузі. Рахункова палата ( СП) у своїх висновках до проекту бюджету- 2014 досить налаштована критично . "З урахуванням можливого недосягнення прогнозного показника економічного зростання , врахованого при складанні проекту бюджету на 2014 рік, запропоновані обсяги доходів оптимістичні " , - цитує " Комерсант" звіт СП.[5]

Можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому, використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. До них відносяться:

- зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

-більш широке використання пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільно виробництва;

-різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування;

- створення умов для залучення іноземних інвестицій.[6]

Проблема дефіциту бюджету і способів її рішення власне результат економічної політики будь-якого уряду. Тільки неймовірно міцна економіка і гранично-благополучне суспільство можуть дозволити собі бажати забезпечити основні пріоритети:

1) сприяння підприємництву, розвитку виробництва, ділової активності через обдумані соціальні витрати;

2) жорстка антиінфляційна політика через мінімальний дефіцит державного бюджету.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру: скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень( а виходить,зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.[7]

Паралельно Україні потрібно також враховувати таку форму,як залучення в країну іноземного капіталу,а також проводити ефективні ринкові реформи економічно-соціальної сфери та стабільного економічного зростання на засадах створення сприятливих умов для пожвавлення діяльності суб'єктів господарювання за рахунок вдосконалення найважливіших ринкових інститутів,зняття штучних обмежень для підприємницької діяльності.

Реалізація відповідної фінансової політики передбачає залучення значних капіталовкладень. Із поглибленням глобалізаційних процесів стають очевиднішими недоліки фінансових ринків, що особливо гостро проявляються в країнах ,основним фактором циклічності розвитку економіки яких є екзогенна ситуація на фінансових та товарних ринках.

Окрім того,для забезпечення бюджетної рівноваги та активізації фінансового механізму управління бюджетним дефіцитом з метою нівелювання впливу коливань показників фінансових ринків на вітчизняну економіку доцільно вирішити такі завдання:

узгодити фіскальну політику держави;

використання акумульованих фінансовими інститутами заощаджень з метою підтримання оптимального обсягу внутрішнього попиту у разі низької ділової активності.

Але все ж таки можна підтвердити той факт, що ідеального методу подолання дефіциту досі не існує. Всі існуючі шляхи мають негативні наслідки. Нейтральне збалансування бюджету можливе лише в довгостроковому періоді.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ

2.1 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в Україні

Зовнішня заборгованість -- це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.[8]

Зовнішній борг,зовнішня заборгованість -- сумарні грошові зобов'язання країни, що виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовнішнім кредиторам на певну дату, тобто загальна заборгованість країни по зовнішніх позиках і неоплаченим ним відсоткам. Зовнішній державний борг є сукупна заборгованість держави міжнародним банкам, урядам інших країн, приватним іноземним банкам. Розрізняють поточний зовнішній борг даного року, який треба повернути в нинішньому році, і загальний державний зовнішній борг (накопичений), який належить повернути в поточному році і в подальші роки. [9]

Зовнішній борг України на кінець 2013 року:

Валовий зовнішній борг України станом на 01 січня 2014 року становив 142.5 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 7.4 млрд. дол. США.

Відносно ВВП обсяг боргу зріс за 2013 рік з 76.6% до 78.3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов'язань реального сектору економіки,переважно за торговими кредитами. Водночас борг органів грошово-кредитного регулювання продовжував скорочуватися.

Зовнішні зобов'язання секторів загального державного управління та органів грошово-кредитного регулювання (далі - ЗДУ та ОГКР відповідно) з початку 2013 року зменшилися на 0.5 млрд. дол. США - до 31.7 млрд. дол. США. Відносно ВВП борг державного сектору скоротився з 18.3% до 17.4%.

Збільшення зовнішнього боргу сектору ЗДУ на 2.6 млрд. дол. США унаслідок значних розміщень ОЗДП було компенсоване зменшенням зобов'язань сектору ОГКР на 3.1 млрд. дол. США у результаті планових виплат за кредитом “Стенд-бай” МВФ.

У 2013 році вперше за останні п'ять років зафіксовано зростання зовнішніх зобов'язань банківського сектору (на 1.0 млрд. дол. США) до 22.5 млрд. дол. США (12.4% від ВВП) за рахунок:

-збільшення зобов'язань за борговими цінними паперами в результаті розміщення єврооблігацій на початку року (1.3 млрд. дол. США) та купівлі нерезидентами внутрішніх облігацій банків( 0.5 млрд. дол. США);

-залучення короткострокових кредитів (переважно в IV кварталі) на 1 млрд. дол. США;

-зменшення заборгованості банків за довгостроковими кредитам перед нерезидентами на 1.8 млрд. дол. США.

Зовнішній борг інших секторів економіки (уключно з міжфірмовим боргом) у 2013 році збільшився на 6.9 млрд. дол. США - до 88.3 млрд. дол. США (48.5% від ВВП).

Основними чинниками, що зумовили зростання боргу реального сектору за звітний період, були:

-накопичення кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними

-операціями (уключно з простроченими торговими кредитами) - на 4.7 млрд. дол. США;

-зростання обсягів зобов'язань за довгостроковими кредитами та облігаціями - на 2.9 млрд. дол. США.

Заборгованість за кредитами, отриманими від прямих інвесторів, на кінець 2013 року залишилася на рівні 8.8 млрд. дол. США (4.9% від ВВП).

Основною валютою зовнішніх запозичень України станом на 01 січня 2014 року залишається долар США (77.9%). Питома вага зобов'язань у СПЗ перед МВФ скоротилася з 9.5% до 5.1%. Частка зовнішньої заборгованості в гривнях залишалася незначною - 2.6% від валового обсягу боргу.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець 2013 року становив 69 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 3.0 млрд. дол. США. Основним чинником зростання було збільшення кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоекономічними контрактами.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення державного сектору скоротився на 2.9 млрд. дол. США (до 5.2 млрд. дол. США). Це обумовлено насамперед меншими обсягами планового погашення кредиту МВФ у 2014 році порівняно з 2013 роком.

Майбутні виплати банківського сектору зросли до 14.5 млрд. дол. США переважно через збільшення обсягів планового погашення за короткостроковими кредитами (на 1,0 млрд. дол. США) та виплат за облігаціями (на 957 млн. дол. США).

На кінець 2013 року 71.4% від загального обсягу зобов'язань, що підлягають виплаті протягом наступних 12 місяців припадає на реальний сектор (49.3 млрд. дол. США).

Порівняно з початком року майбутні виплати інших секторів (разом із міжфірмовим боргом) зросли на 2.8 млрд. дол. США, насамперед за рахунок торгових кредитів (3.9 млрд. дол. США).

Загалом, зобов'язання за торговими кредитами реального сектору на кінець 2013 року (25.5 млрд. дол. США) становили більше третини від загального обсягу короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення (з початку року їх питома вага зросла на 4.9 відсоткових пункту).



2.2 Аналіз динаміки внутрішнього та зовнішнього боргу в світі

За інформацією Світової книги фактів, яку веде ЦРУ, максимальний державний борг належить США - 15 трлн. 930 млрд..дол., що в свою чергу становить 108.9% ВВП найбільшої економіки світу. (Рис 2.4)

Рівень державного боргу країн світу в 2013 році( у % до ВВП)[11]

Також вагомі обсяги запозичень мають європейські країни, серед яких Велика Британія, Німеччина, Франція, також Японія. Обсяги українських запозичень становлять 135 млрд. дол., і це 39 місце у світі яке ми займаємо між Казахстаном та Катаром. Фахівці визначають рівні боргу відносно ВВП, які є безпечними для країни та загрожують її дефолтом, для України він складає близько 35% від ВВП. Відповідно до законодавства, за Бюджетним кодексом України, величина основної суми боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного ВВП. [11]

Безпечний рівень боргу -- це такий рівень, при якому держава може своєчасно і в повному обсязі виконувати свої боргові без проведення реструктуризації цих зобов'язань чи оголошення дефолту, а також здійснювати державні запозичення за прийнятними відсотковими ставками.

Міжнародний Валютний Фонд спрогнозував показники обсягів державного боргу країн світу до 2016 року. Як бачимо, в Китаю, Ізраїлю, Німеччини суттєво скорочується держборг, а в США та Росії до 2016 року в порівнянні з 2011 роком він зростатиме до 115.4% та 19.4% ВВП відповідно.(рис. 2.5)



Динаміка рівня зовнішнього боргу 2011-2013 роках,прогноз до 2016р

(у % до ВВП)[

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОГАШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

3.1 Проблеми управління державним боргом в Україні

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.[12]

Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.[12]

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою. Прикладом може бути проведення випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) 1998 р. В них були конвертовані ОВДП, випущені в 1997 р. і в 1998 р., які піддягали погашенню в 1999 р. Обмін проводився на добровільних засадах. Погашення КОВДП передбачається провести (в залежності від номеру траншу) до 2001-2004 рр. За КОВДП в 1999 р. була передбачена виплата відсотків в розмірі 40 % річних. В наступні роки доходи нараховуються за плаваючою ставкою.

Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.[13]

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом - принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

1) скорочення споживання населення країни;

2) збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

3) перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

4) Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду.

Світова криза заборгованості, що вибухнула в кінці 70-х - на початку 80-х років дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант - перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічних та юридичних тяганий.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізацїї структури боргових виплат.[13]

Використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення.

Один з них - реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.[13]

Реструктуризація боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися різними способами:

1) пролонгації боргу;

2) прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

3) введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

4) проведення конверсії боргу.

Також, Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання боргів царської Росії. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову виконати передбачені платежі. Така відмова одержала назву дефолту. Він можливий за тих умов, що державні органи управління не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу.

Оголошення дефолту має багато негативних наслідків для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, вона, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно-імпортних операцій та ін.

Обслуговування державного боргу включає мобілізацію і організацію виплати коштів, які складають процентні платежі, нараховані за використання фінансових ресурсів, одержаних в борг на умовах позики. Такі операції проводяться, як правило, за рахунок коштів державного бюджету. Та частина коштів, яка не перекривається походами державного бюджету повинна бути виплачена з державних валютних резервів або рефінансована.[14]

3.2 Проблеми управління державним боргом у Світі

Проаналізовано динаміку боргового навантаження країн з розвинутою економікою та його вплив на світові ринки капіталу. Виявлено причини накопичення боргу країнами з розвинутою економікою, змодельовано можливі наслідки боргового навантаження на фінансові системи країн з розвинутою та з перехідною економіками. Запропоновано шляхи удосконалення боргової та бюджетно-податкової політик в контексті відновлення глобальної фінансової стабільності. На фоні поглиблення глобалізаційних процесів, взаємна інтеграція економік країн як з розвинутою, так і з перехідною економіками, набирає все більших обертів. Ці процеси стосуються всіх сфер діяльності економічних агентів, в тому числі і ринків капіталів, де відбувається залучення фінансових ресурсів для забезпечення фінансування внутрішніх потреб держави. У відкритих економіках грошово-кредитна, бюджетно-податкова, валютна та боргова політики держави знаходяться у тісному взаємозв'язку, вони пов'язані через ринкові механізми та значною мірою визначаються вартістю капіталу. Саме тому залежність національних економік від зовнішніх запозичень все більше поглиблюється в процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків. Мобільність і масштабність світових потоків капіталу, які постійно зростають, базуються на нерівномірності економічного розвитку країн та регіонів, на порушенні рівноваги поточних платіжних балансів. Надмірне загострення боргових пролем з середини ХХ ст. призвело до формування економіки державного боргу як самостійного напрямку економічної науки. Більшість тверджень і висновків економістів ХХ ст. щодо управління зовнішнім боргом країни базувалися на економічних працях А. Сміта, Д. Рікардо та Дж. Кейнса, Р. Дж. Барро, П. Артюса, С. Грея та ін. Дослідження механізму управління державним борговим портфелем стало особливо актуальним після “буму” міжнародних позик та латиноамериканської боргової кризи в другій половині 70-х рр. минулого століття. У зв'язку з цим, у 1980-х рр. знову виникла зацікавленість у дослідженні проблем державного боргу, коли боргова криза в країнах з перехідною економікою стала основним джерелом економічних труднощів та загрозою ефективному функціонуванню світової фінансової системи. Цю проблему почали ґрунтовно досліджувати такі вчені, як Ж-К. Бартелемі, Д. Коен, Дж. Булоу, К. Рогоф та ін. Серед українських науковців, які ви-вчали світові боргові кризи та міжнародний ринок суверенних облігацій, варто виділити таких, як Т. Вахненко, В. Козюк, Ю. Кравченко, О. Мозговий, Т. Мусієць, Т. Оболенська, О. Шаров та ін. Разом з тим, дослідження ефективності боргової політики в умовах глобальних фінансових дисбалансів, що накопичилися у світовій фінансовій системі, не втрачає актуальності. Запропоноване дослідження має на меті виявити причини надмірного накопичення боргу на сучасному етапі розвитку світової фінансової системи, оцінити можливі наслідки та запропонувати шляхи уникнення погіршення економічного становища як країн з розвинутою, так і з перехідною економіками. Виникнення міжнародного ринку боргових фінансових інструментів сприяло формуванню нового витка розвитку світової економіки. Сконцентрувалися значні фінансові ресурси, які уряди та корпоративний сектор мали змогу залучати за певних умов і використовувати на поточні потреби. Такий розподіл міжнародних потоків капіталу в короткостроковому періоді сприяв підвищенню темпів економічного зростання як країн з перехідною економікою, так і економічно розвинутих країн. Проте ефективність залучення капіталу на міжнародних боргових ринках має певну межу - чим більший в країни потенціал економічного розвитку, тим доцільнішим є залучення позикового капіталу. В такому випадку залучені ресурси приносять більше матеріальних благ, ніж потрібно витратити на обслуговування цих боргових зобов'язань, результатом чого є швидке зростання економіки. Таке середовище для позикового капіталу здатні забезпечити країни з перехідною економікою, які володіють значним нереалізованим природо-ресурсним потенціалом. Основним недоліком є те, що економіки цих країн надто залежні від цін на міжнародних сировинних ринках. Низхідна динаміка цін на них призводить до різкого зниження рівня кредитно спроможності економік, що розвиваються. Саме такий розвиток подій і дав поштовх до виникнення світової боргової кризи кінця минулого десятиліття. Якщо причиною попередньої світової боргової кризи кінця ХХ ст. була неспроможність саме країн з перехідною економікою обслуговувати свій державний борг, зокрема через зміну кон'юнктури на міжнародних сировинних ринках, то сучасні кризові явища на міжнародному ринку боргових фінансових інструментів відбулися внаслідок неефективної боргової політики окремих економічно розвинутих країн. Вплив цих подій на світову економіку може виявитися значно масштабнішим. Попередні загострення браку ліквідності нівелювалися шляхом рефінансування боргових зобов'язань, що чим далі підвищує ризики дефолту й ускладнює можливість рефінансування в майбутньому. Оскільки країни, що розвиваються, не мають такого значного впливу на міжнародні ринки капіталу, то відповідно зниження їх кредитоспроможності не так гостро впливає на світову фінансову систему, а рефінансувати їхні борги значно легше. Рефінансування боргу дає тимчасовий позитивний ефект, оскільки країна може на деякий час відтермінувати свої боргові зобов'язання. Але якщо темпи економічного зростання при цьому зменшуються, то в перспективі це призводить тільки до ще більшого нагромадження боргів. Вважається, що рефінансування боргу переносить вартість кризи на майбутні покоління, зменшуючи при цьому темпи зростання економіки. Останнім часом економісти дедалі частіше говорять про ймовірність виникнення другої хвилі глобальної фінансово-економічної кризи. Якщо причиною падіння світової економіки у 2008 р. були проблеми в корпоративному секторі (банкрутство банків у США через брак ліквідності), то причиною наступної рецесії можуть стати розлади саме в державному секторі. В обох випадках, перш за все, страждає банківська система: в першому - фінансові інституції відчули проблеми з ліквідністю через велику частку неліквідних активів на своєму балансі (неповернуті боргові зобов'язання корпоративних позичальників); а в другому - банки можуть постраждати через невиконання кредитних зобов'язань за суверенними облігаціями, які знаходяться в їх портфелях, якщо боргові проблеми в світі прогресуватимуть і надалі. Особливо важливою в цьому контексті є частка зовнішніх запозичень у борговому портфелі, адже величина зовнішнього боргу та якість його обслуговування визначає перспективи країни на міжнародних ринках капіталу. Для кожної країни є свій допустимий рівень зовнішнього боргу. При визначенні безпечного рівня зовнішнього боргу до уваги беруться темпи економічного зростання та природо-ресурсний потенціал країни. Проте існують загальноприйняті рамки щодо формування боргового портфеля, вихід за які може загрожувати борговій безпеці держави. Так, згідно з Маастрихтською угодою зовнішній державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП .[15]Разом з цим, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу 50% від ВВП .[16] Незважаючи на це, більшість економічно розвинутих країн значно перевищили цю межу (рис. 3.1). В економічно розвинутих країнах протягом останніх років державний борг зростає дуже швидко, тоді як темпи зростання ВВП знижуються (рис. 3.2). У такому випадку залучення позикових коштів не тільки втрачає свій позитивний ефект, а й навпаки, може призвести до негативних наслідків, таких як зменшення обсягів золотовалютного резерву, девальвації національної валюти та зростання рівня інфляції, а разом з цим і до втрати інвестиційної привабливості країни. Причиною диспропорцій між зміною боргу та темпами економічного зростання стала світова фінансово-економічна криза 2008 р.,в результаті якої в багатьох економічно розвинутих країнах суттєво знизилася активність реальної економіки, а вслід за цим збільшилося і боргове навантаження на економічну систему (рис. 3.3). Основною причиною збільшення державних боргових портфелів стало те, що уряди змушені були вдатися до заходів з підтримки макроекономічної стабільності національної економіки (здійснювати рекапіталізацію банків, які відчули брак ліквідності; допомагати компаніям національного масштабу; запроваджувати та підтримувати програми стимулювання попиту), що вимагає значних фінансових ресурсів. Важко спрогнозувати, яким буде економічне майбутнє країн, суверенні боргові зобов'язання яких вже перевищують 100% від ВВП. Як показує приклад Японії, країни можуть уникати дефолту за борговими зобов'язаннями, успішно розвиватися і з удвічі більшим борговим навантаженням. Проте варто звернути увагу на те, що більша частина суверенного боргу Японії - це внутрішні боргові зобов'язання, рівень яких створює певну загрозу внутрішнього дефолту, а не зовнішнього, що зазвичай має менш негативні наслідки для економіки країни та її партнерів.

Частка державного боргу в економічно розвинутих країнах, у відсотках до ВВП (станом на 1.01.2009 р.)

* Примітка: США, Японія[17]; решта країн [18]

Зміна ВВП та державного боргу в економічно розвинутих країнах, у відсотках до попереднього періоду[19]

Зараз достатньо швидко зростає як рівень загального зовнішнього боргу, який включає всі боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, так і рівень суверенних зовнішніх запозичень в економічно розвинутих країнах. Це спричиняє певну невизначеність на міжнародному ринку державних боргових цінних паперів. Зростання цих макроекономічних показників спостерігається вже тривалий період, однак раніше вони не мали значного негативного впливу на інвестиційні очікування на ринку, оскільки не виникало настільки ймовірної загрози дефолту за міжнародними облігаціями низки економічно розвинутих країн.

Динаміка валового державного боргу економічно розвинутих країн, у відсотках до ВВП

Майбутня динаміка боргового навантаження цих держав залежатиме від таких факторів, як темпи економічного зростання, характер грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики уряду. Погіршення стану світової економіки протягом останніх років призвело до того, що одночасно зі зростанням державних боргів, зріс і бюджетний дефіцит в більшості економічно розвинутих країнах (рис. 3.4). Ці явища взаємопов'язані, адже за високого рівня бюджетного дефіциту та відсутності резервів на внутрішньому ринку держава змушена здійснювати зовнішні запозичення, а обслуговування боргів, у свою чергу, закладається у видатки бюджету. У багатьох економічно розвинутих країнах бюджетні дефіцити мають структурний, а не циклічний характер, що є більш небезпечним для фінансової системи. Це є причиною неефективного використання позикових коштів, оскільки більшість ресурсів, що залучаються урядами на міжнародних ринках капіталу, використовуються не для розвитку реальної економіки, а для підтримки рівня життя населення. Відтак, економіка цих країн зростає значно повільніше, ніж потреби населення, витратна частина бюджету на які постійно збільшується. З іншого боку, внаслідок економічного спаду дохідна частина бюджету скоротилася. Це є причиною виникнення та зростання бюджетних дефіцитів, покриття яких вимагає залучення зовнішнього капіталу і, в кінцевому результаті, збільшує портфель суверенних боргів. Така ситуація є однією з причин для прийняття урядами відповідних коригувальних дій, які допомогли б їм зменшити різницю між видатками та доходами бюджету.

Динаміка бюджетного дефіциту економічно розвинутих країн, у відсотках до ВВП

*Примітка: США, Японія[19]; країни Єврозони [18]

Якщо такі дії не будуть прийняті, то існує висока ймовірність того, що бюджетний дефіцит цих країн зростатиме навіть під час циклічного підйому світової економіки. Варто також зазначити, що згідно з Маастрихтською угодою 1992 р., яка регламентує економічну поведінку країн-членів ЄС, граничний рівень дефіциту державного бюджету не повинен перевищувати 3% від ВВП [20]. Незважаючи на це, з 2008 р. більшість країн єврозони ігнорують ці обмеження і виходять за їх рамки. Так, в 2011 р. бюджетний дефіцит Греції, Іспанії, Ірландії перевищив 10% від їх ВВП. Це підвищує ризики, пов'язані з інвестиціями у зовнішні облігації цих країн, внаслідок чого зростає дохідність за ними. Таким чином, інвестори вважають привабливішими інвестиції саме в облігації, оскільки дохідність за ними збільшується. При цьому в реальну економіку коштів надходить все менше. Отож, у той час, як уряди здійснюють нові емісії на міжнародному ринку облігацій, що збільшує ризики та підвищує їх дохідність, і витрачають залучені ресурси на обслуговування попередніх боргових зобов'язань та фінансування соціальних програм, реальний сектор економіки потребує негайних інвестицій. У протилежному випадку ВВП країни різко знижується. Протягом останніх двох-трьох років національний дохід багатьох країн стабільно скорочується через падіння обсягів виробництва та наданих послуг. Так, у період 2008-2010 рр. ВВП економічно розвинутих країн знизився на декілька процентних пунктів (рис. 3.5). Високі показники безробіття в країні та менший рівень доступу корпоративного сектора до кредитних ринків може призвести до розгортання “тіньової” економіки. Разом з цим, погіршується ситуація і в сфері державних фінансів, що в кінцевому результаті призводить до зниження темпів економічного зростання. А економіка, яка стагнує, не створює реальних джерел забезпечення платоспроможності країни в майбут ньому. З огляду на вищезазначене, зростання зовнішньої заборгованості та бюджетного дефіциту в країнах з розвиненою економікою в найбільшій мірі зумовлено тим, що їх виробництво скоротилося і, як наслідок, знизилася дохідна частина бюджету, а його витрати навпаки зросли. Видатки зроста ють як внаслідок старіння населення цих країн, що потребує додаткових соціальних витрат, так і через те, що уряди за останні роки активно підтримували внутрішню економіку.