Людський капітал в сучасній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему: «Людський капітал в сучасній економіці»

Київ 2016



Вступ

Людський капітал - це соціально-економічна категорія, похідна від категорій «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людський фактор», але у загальному вигляді його можна розглядати як економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності.

Актуальність теми. Перспективи світової економіки XXI ст. визначається тим, що країни переходять до нового етапу розвитку продуктивних сил: від індустріальної стадії, де домінувало велике механізоване машинне виробництво, до постіндустріальної, де переважала сфера послуг, наука, освіта тощо. Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже своє значення, та його економічна ефективність визначатиметься насамперед використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління. Більшість дослідників вважає людський капітал найціннішим ресурсом постіндустріального суспільства, значно більш важливим, ніж природне чи нагромаджене багатство. Вже сьогодні в усіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку та науково-технічного прогресу. Взагалі, під людським капіталом розуміється сукупність усіх продуктивних якостей працівника, тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотивацію й енергію, що використовують для виробництва економічних благ. До основних форм "вкладів у людину" звичайно відносять: освіту, виховання, охорону здоров'я, а також весь комплекс витрат, пов'язаних з підготовкою людини до виробництва (включаючи пошук необхідної інформації, міграцію в пошуках зайнятості і т.д.). Формування капіталу вимагає як від самої людини, так і від суспільства в цілому значних витрат. Вони були б неможливі, якби не забезпечували його власнику одержання більш високого доходу. Таким чином, людський капітал розглядається як запас, що може накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу в майбутньому. Тому стрімке зростання вкладень у людину не в останню чергу пов'язане з високим очікуваним доходом. Розвиток концепції людського капіталувисвітлювалися у роботах таких вчених: Шульц Т. [1; 2], Беккер С. [3], Корчагін Ю. А.[4; 8; 9], Нестеров Л., Аширова Г. [5], Клочков В. В. [6], Щетінін В. [7], Хмельова Г. А. [10] та інші.

Отже, все вищезазначене підкреслює актуальність та важливість теми курсової роботи, але найголовнішим в ній є сама людина та інтелектуальний потенціал.

Основою даної роботи обрав тему «Людський капітал та його роль в сучасній економіці», цим вирішив розкрити питання - чим насправді є «людський капітал» і яку роль грає у економіці країн та загалом.

Метою курсової роботи є:дослідити особливості людського капіталу та його роль в сучасній економіці.

Завдання, відповідно створеної мети:

визначити основні теоретичні засади та поняття людського капіталу;

дослідити критерії оцінювання та формування;

обґрунтувати шляхи вдосконалення та напрями.

Об'єктом дослідження - людський капітал.

Предмет дослідження - є теоретичні та практичні аспекти формування та розвитку людського капіталу.

При написанні курсової роботи було використано достатньо широкий діапазон теоретичних засад, а також наявної інформації по формуванню та оцінці з досліджуваної теми.

Основними специфічними методами, які використовувались в процесі дослідження, були наступні: обробка, аналіз наукових джерел, аналіз наукової літератури, підручників і допомоги по досліджуваній проблемі.



1.Основні теоретичні підходи до визначення поняття людський капітал

Теорія людського капіталу набула особливу актуальність у сучасних умовах, коли знання та професіоналізм персоналу є визначальним фактором економічного зростання як підприємств, так і країни в цілому. Численними дослідженнями [1; 4; 11; 12] доведено, що в даний час частка людського капіталу у національному багатстві розвинутих країн (США, Японія, Швеція тощо) у 2-3 рази перевищує частку фізичного капіталу, при цьому спостерігається тенденція до подальшого зростання даного показника. З початку XXI ст. у інших країнах, зокрема, Китаї, Індії, Росії також намітилась аналогічна тенденція, що привела до відповідного економічного зростання. Більше того, за прогнозними оцінками [4], якщо людський капітал у цих країнах буде далі збільшуватись, то до 2020 р. саме ці країни займуть місце світових лідерів. На підставі теорії людського капіталу Швеція модернізувала свою економіку та повернула за останні роки лідерські позиції в світовій економіці. Фінляндія за історично короткий період часу зуміла перейти від сировинної до інноваційної економіки, створити свої власні конкурентоздатні високі технології. Розвиток науки, формування інформаційного суспільства поставили на передній план знання, освіту, здоров'я, якість життя населення та ведучих фахівців, які визначають креативність та інноваційність національних економік. До виникнення теорії людського капіталу виховання, освіта та фундаментальна наука вважались витратним тягарем для економіки. Потім розуміння їх важливості як факторів розвитку економіки та суспільства, змінилося. Освіта, наука та менталітет як складові людського капіталу, а також сам людський капітал, стали головним фактором зростання та розвитку сучасної економіки. При цьому, у роботі [4] зроблено дуже важливий висновок про те, що проста (екстенсивна) праця важлива, але не визначає розвиток сучасної економіки. Екстенсивні фактори розвитку давно себе вичерпали у розвинутих країнах. Тому, на перше місце вийшли завдання інтенсивного розвитку економіки. Американський економіст Е. Денісон ще у 70-і роки XX ст. визначив фактори економічного зростання країни, серед яких перше місце відвів якості робочої сили, зокрема, рівню освіти, що є найважливішою складовою людського капіталу [11]. Методи оцінки впливу людського капіталу на економічне зростання країни в подальшому удосконалювались Дж. Кендриком [12]. Але безпосереднє поняття «людський капітал» вперше було введено Т. Шульцем [1] та отримало подальший розвиток у роботах Г. Беккера [3]. За розробку та розвиток теорії людського капіталу Т. Шульц та Г. Беккер отримали Нобелівські премії, відповідно у 1979 р. та 1992 р. Т. Шульц зробив величезний внесок у становлення теорії людського капіталу на початковому етапі її розвитку. Він одним з перших використовував поняття «людський капітал» як виробничий фактор. Основними результатами інвестицій у людину Т. Шульц вважав накопичення можливостей людини до праці, її ефективну діяльність в суспільстві та підтримку здоров'я. Даний автор довів, що людський капітал здатний накопичуватись та відтворюватись. Якщо Т. Шульц розглядав людський капітал виключно на рівні економіки країни (макрорівні), то Г. Беккер вперше запропонував проводити відповідний аналіз на рівні підприємства (мікрорівні). Він визначив людський капітал як сукупність навичок, знань та умінь людини. В якості інвестицій в них даний автор враховував, в першу чергу, витрати на освіту та навчання. Для визначення доходу від вищої освіти Г. Беккер з величини отриманих протягом усього життя заробітків тих, що закінчили коледж, вираховував відповідні заробітки тих, хто мав лише середню освіту. При оцінці інвестицій у навчання автор враховував не лише прямі витрати на навчання, але також і непрямі у вигляді втраченого доходу за період навчання. У результаті він отримав співвідношення між доходами та витратами на навчання у розмірі 14%. Крім того, Г. Беккер окремо виділив спеціальне навчання, спеціальні навички та уміння людини, що формують конкурентні переваги підприємства, відмінні риси його продукції та поведінки на ринку та, в кінцевому підсумку, її ноу-хау, імідж та бренд. З одного боку, під людським капіталом розуміють інтелект, здоров'я, знання, якість життя та інші потенційні можливості, здібності людини до виконання певного виду діяльності, тобто людський (трудовий) потенціал [15; 16]. З іншого боку, це капітальні інвестиції у навчання, оздоровлення, отримання досвіду людини [4; 17; 18; 19].

Підхід до людського капіталу як потенціалу людини передбачає використання великої кількості різнорідних показників, які з різних боків характеризують стан освіти, охорони здоров'я, рівень життя населення, а при відсутності відповідних показників - суб'єктивні експертні методи. Інвестиційний підхід використовується у роботі [20]. При цьому, враховуються витрати на охорону здоров'я, фізичну культуру, спорт, на медичне страхування, оплату лікарняних, на охорону праці. Як відмічається в роботі [4], людський капітал формується за рахунок інвестицій у виховання, освіту, здоров'я, знання та науку, підприємницькі здібності, інформаційне забезпечення праці, в формування ефективної еліти, в безпеку громадян та бізнесу, в культуру та інші складові. На думку вчених[17], людський капітал повинен враховувати як заробітну плату, так і інвестиції у навчання, освіту персоналу, тому що обидва ці види інвестицій сприяють підвищенню кваліфікації працівника: перший - в процесі трудової діяльності, другий -у закладах освіти. (на рис. 1).

Рис.1. Сучасні підходи до розуміння людського капіталу

У першому підході (потенціальний) відсутній єдиний показник людського капіталу і навіть окремі його елементи визначаються різнорідними показниками, що не дає можливість формування інтегрального показника та формулювання однозначних висновків. У цьому відношенні другий (інвестиційний) підхід має перевагу. По будь-якій складовій людського капіталу завжди мають місце інвестиції з боку держави, підприємств або самих працівників, наприклад, інвестиції у навчання, оздоровлення, отримання досвіду роботи. Щоб забезпечити якість вимірювання, необхідно враховувати досвід економічної науки і практики управління підприємством. Концепція результативності припускає використання широкого кола критеріїв, індикаторів, вимірників, показників, що найкращим чином характеризують діяльність підприємства. Інвестиційний підхід до визначення людського капіталу дозволяє враховувати не тільки реалізовані, а й потенційні спроможності виробничого персоналу (професійні, технічні, технологічні тощо), які можуть бути задіяні у перспективі. Це дозволяє певним чином враховувати тенденції подальшого розвитку виробництва. На погляд вчених, доцільно ввести ще один рівень дослідження людського капіталу - рівень посади працівника. При оцінці виконання конкретних функцій працівника та визначення людського капіталу на рівні посади доцільно використовувати поняття «людський капітал на рівні посади», тобто сформований в результаті інвестицій та накопичений людиною запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які необхідні для виконання функцій, безпосередньо пов'язаних з даною посадою. При цьому, у одного працівника може бути одночасно декілька людських капіталів для різних посад. Вважається, що найбільш повним визначенням «людський капітал» є визначення, надане у роботі [21]: «Людський капітал - це сформований в результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які відповідно використовуються в процесі праці та сприяють зростанню його продуктивності та заробітку». Це визначення поєднує в собі обидва підходи до розуміння поняття «людський капітал», визначаючі при цьому, що саме інвестиції є проявом людського потенціалу та людського капіталу.

2. Людський капітал як фактор виробництва в сучасній економіці

Наукова думка сьогодні не має сумніву, що саме від людини, від її інтелекту, знань, професійних навичок, рівня освіти залежить рівень розвитку підприємства, а отже й добробут нації та її майбутнє процвітання.

У фізіократів основним продуктивним фактором вважалися сили природи, земля, у вчених класичної та неокласичної школи праця, її розподіл та організація праці, у дослідників капіталізму це капітал, в сучасні часи - людський капітал.

Цей запас доцільно використовувати в тій чи іншій сфері суспільної діяльності, і це сприяє зростанню продуктивності праці і виробництва;

Використання даного запасу приводить до зростання заробітків (доходів) даного працівника в майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання;

Збільшення доходів сприяє зацікавленості працівника, і це призводить до подальшого інвестування в людський капітал;

Людські здібності, обдарування, знання і т.д. є невід'ємною частиною кожної людини; Мотивація є необхідним елементом для того, щоб процес відтворення (формування, накопичення, використання) людського капіталу носив повністю завершений характер.

Людський капітал, будучи частиною сукупного капіталу являє собою накопичені витрати на загальну освіту, спеціальну підготовку, охорону здоров'я, переміщення робочої сили [25]. Види людського капіталу економісти класифікують за видами витрат інвестицій у «людський капітал». І.В. Іллінський виділяє внаслідок цього наступні складові: капітал освіти, капітал здоров'я і капітал культури. Капітал здоров'я являє собою в людину, здійснювані з метою формування, підтримки та вдосконалення його здоров'я і працездатності.

Розрізняють два види людського капіталу: споживчий, створюваний потоком послуг, що споживаються безпосередньо (творча та освітня діяльність); продуктивний, споживання, якого сприяє суспільної корисності (створення засобів виробництва, технологій, виробничих послуг і продуктів).

Людський капітал класифікується за формами, в яких він втілений:

Живий капітал включає в себе знання, здоров'я втілене в людині;

Неживий капітал створюється, коли знання втілюються у фізичних, матеріальних формах;

Інституціональний капітал являє собою інститути, які сприяють ефективному використанню всіх видів людського капіталу.

Економісти при визначенні поняття «людський капітал» враховують наступні особливості:

Людський капітал є головною цінністю сучасного суспільства, а також основним чинником економічного зростання;

Формування людського капіталу вимагає значних витрат як від самого індивідуума так і від суспільства в цілому;

Людський капітал може бути накопичено, а саме індивідуум може набувати певних навичок, здібності, може збільшити своє здоров'я;

Людський капітал протягом свого життя не тільки здобуває знання, але і зношується, як фізично, так і морально. Застарівають знання індивідуума, тобтоекономічно змінюється вартість людського капіталу в процесі буття, людський капітал амортизується;

Інвестиції в людський капітал дають своєму власникові, як правило, в майбутньому більш високий дохід.Для суспільства вкладення дають більш тривалий (за часом) та інтегральний (за характером) економічний і соціальний ефект;

Інвестиції в людський капітал носять досить тривалий характер. І якщо інвестиції в людський капітал освіти мають період 12 - 20 років, то в капітал здоров'я людина виробляє вкладення протягом усього періоду часу;

Людський капітал відрізняється від фізичного капіталу за ступенем ліквідності. Людський капітал не відділимо від його носія - живої людської особистості;

Прямі доходи, одержувані людиною, контролюються ним самим незалежно від джерела інвестицій;

Від рішення людини, від його волевиявлення залежить функціонування людського капіталу. Ступінь віддачі від застосування людського капіталу залежить від індивідуальних інтересів людини, від його переваг, його матеріальної і моральної зацікавленості, світоглядів, від загального рівня його культури.

Саме це і відбулося із терміном людський капітал. Поняття людського капіталу як вартості запасу здібностей, досвіду і знань, залученого до системи господарювання і капіталізованого на основі відносин найму, здатного приносити додану вартість (прибуток), належить Т.Шульцу. Ще в 60-х роках минулого століття він писав: «...однією з форм капіталу єосвіта, людським його називають тому, що ця форма стає частиною людини, а капіталом тому що стає в майбутньому джерелом або задоволення потреб, або прибутку, або того та іншого разом» [1].

У теоретичному аспекті поняття "людський капітал" розрізняють за трьома рівнями:

- на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула завдяки освіті, професійній підготовці, практичному досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) та згідно з якими вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;

- на мікроекономічному рівні людський капітал - це сукупна кваліфікація та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у галузі ефективної організації праці й розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим і комерційним капіталом підприємства, позаяк прибуток залежить від ефективного використання всіх видів капіталу;

- на макроекономічному рівні людський капітал передбачає накопичені вкладення у такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень охоплює людський капітал усіх підприємств та громадян держави, як і національне багатство поєднує багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб [26].

Класифікація людського капіталу має такий вигляд[27]:

Індивідуальний людський капітал;

Людський капітал фірми;

Національний людський капітал;

Сфери інвестицій.

Людський капітал підрозділяється на:

1. Загальний людський капітал - знання, вміння, навички, які можуть бути реалізовані на різних робочих місцях, у різних організаціях.

2. Специфічний людський капітал - знання, вміння, навички, які можуть бути використані тільки на певному робочому місці, тільки в конкретній фірмі.

3. Людський інтелектуальний капітал - капітал, втілений в людях у формі їх освіти, кваліфікації, професійних знань, досвіду.

Людський капітал можна розділити за ступенем ефективності, як продуктивного чинника, на негативний (руйнівний) і позитивний (творчий). Між цими крайніми станами і складовими сукупного існують проміжні ефективності стану та складові [8].

Негативний людський капітал - це частина накопиченого, що не дає будь-якої корисної віддачі від інвестицій в нього для суспільства, економіки і перешкоджає зростанню якості життя населення, розвитку суспільства і особистості. Не кожна інвестиція у виховання і освіту корисна і збільшує ЛК. Непоправний злочинець, найманий вбивця- це втрачені для суспільства і сім'ї інвестиції в них. Значний внесок у накопичений негативний ЛК вносять корупціонери, злочинці, наркомани, надмірні любителі спиртного. І просто ледарі, нероби і злодійкуваті люди. І, навпаки, позитивну частину вносять істотну частку професіонали, фахівці світового рівня. Негативний накопичений людський капітал формується на базі негативних сторін менталітету нації, на низьку культуру населення, включаючи її ринкові складові (зокрема, етику праці і підприємництва). Вносять в нього свій внесок негативні традиції державного устрою і функціонування державних інститутів на базі несвободи і нерозвиненість громадянського суспільства, на базі інвестицій в псевдовиховування, псевдоосвіту і псевдознання, в псевдонауку і псевдокультуру.

Особливо значний внесок у негативний накопичений людський капітал здатна вносити активна частина нації - її еліта, оскільки саме вона визначає політику і стратегію розвитку країни, веде за собою націю по шляху прогресу, або стагнації (застою) чи навітьрегресу.Негативний людський капітал вимагає додаткових інвестицій в ЛК для зміни сутності знань і досвіду. Для зміни освітнього процесу, для зміни інноваційного та інвестиційного потенціалів, для зміни в кращу сторону менталітету населення і підвищення його культури. У цьому випадку потрібні додаткові інвестиції для компенсації накопиченого в минулому негативного капіталу.

Неефективні інвестиції в вкладення коштів у неефективні проекти або сімейні витрати по підвищенню якості складових, пов'язані з корупцією, непрофесіоналізмом, помилкової або неоптимальною ідеологією розвитку, неблагополуччям у сім'ї і т. д. Фактично це інвестиції в негативну складову. Неефективні інвестиції, зокрема, це: - інвестиції в нездатних до навчання і сприйняття сучасних знань індивідів, які дають нульовий або незначний результат; - неефективний і корумпований освітній процес; - в систему знань, які сформовані навколо несправжнього ядра; - помилкові або низько ефективні проекти, інновації.

Накопичений негативний людський капітал в повній мірі починає проявляти себе в періоди біфуркацій - в умовах сильно нерівноважних станів. У цьому випадку має місце перехід в іншу систему координат (зокрема, в інший економічний і політичний простір), і ЛК може змінити свій знак і величину. Зокрема, при переході країни в іншу економічну і політичну систему, при різкому переході на інший, значно більш високий технологічний рівень (для підприємств і галузей). Це означає, що накопичений людський капітал, насамперед, у вигляді накопичених менталітету, досвіду і знань, а також наявної освіти, не придатний для вирішення нових завдань більш складного рівня, завдань у рамках іншої парадигми розвитку. І при переході в іншу систему координат, до кардинально інших вимог. до рівня і якості накопичений старий стає негативним, стає гальмом у розвитку. І потрібні нові додаткові інвестиціїдля його модифікації та розвитку.

Прикладом неефективних інвестицій можуть служити вкладення в СРСР в бойові отруйні речовини (ОР). Їх було створено майже вдвічі більше, ніж в усьому іншому світі. Були витрачені мільярди доларів. І на знищення та утилізацію ІВ довелося витратити майже стільки ж коштів, скільки й на їх виробництво в минулому. Позитивний людський капітал (креативний або інноваційний) визначаються як накопичений, забезпечує корисну віддачу від інвестицій у нього в процеси розвитку і росту. Зокрема, від інвестицій у підвищення і підтримання якості життя населення, зростання інноваційного потенціалу та інституційного потенціалу. У розвиток системи освіти, зростання знань, розвиток науки, поліпшення здоров'я населення. На підвищення якості і доступності інформації. Він є інерційним продуктивним чинником. Інвестиції в нього дають віддачу лише через деякий час. Пасивний людський капітал, не вносить вкладу в процеси розвитку країни, в інноваційну економіку, спрямований в основному на власне споживання матеріальних благ. Та обставина, що ЛК неможливо змінити в короткі терміни, особливо при значному обсязі негативного накопиченого людського капіталу.

3. Формування людського капіталу як продуктивного чинника розвитку

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей. Бурхливого розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині нашого століття завдяки роботам американських вчених Г. Беккера, Я. Мінсе-ра, Т. Шульца та інших. Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 p., коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. Однак за цей недовгий час нова теорія здобула багато прихильників і загальне наукове визнання.

В наш час ця теорія посіла чільне місце в структурі економічних знань, їй присвячується багато науково-дослідницьких робіт, вона є обов'язковим предметом вивчення на економічних факультетах коледжів та університетів зарубіжних країн.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно підвищити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров'я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капіталу багато в чому пов'язана з роботами відомого американського економіста першої половини XX ст. І. Фішера, зокрема його теорії "всеосяжного капіталу". Ця теорія виникла в період тотального панування в духовному і суспільному житті американського суспільства ідей прагматизму. З позицій цих ідей стверджувалося, що істиною в цьому світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя. Стосовно економіки робився висновок, що діяльність людей повинна бути спрямована виключно на досягнення практичного результату і життєвого успіху. Д. Д'юі, один із найвідоміших провідників ідей прагматизму, навіть оголосив успіх критерієм моральності.

За цих умов багато хто став визначати цінність будь-якої речі, знання, вчинку виключно її практичною корисністю і доцільністю.

Чітко виявився вплив ідей прагматизму і в концепції "всеосяжного капіталу" І. Фішера. Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. Він доводив, що людина, як і інші корисні матеріальні об'єкти, входить до складу капіталу, пояснюючи це так: "Вона (людина) так само матеріальна, як матеріальні кінь чи бик. Людина може належати іншій особі (у випадку рабства) або ж самій собі. І в тому, і в іншому випадку вона корисна своєму власникові".

Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають у поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, не лише їхню здатність до праці, але і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості і здібності людей. Для них людським капіталом є, наприклад, такі якості, як фізична сила і зовнішня привабливість, вміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, вірно поводитися тощо. При цьому зазначені якості й здібності людей у структурі людського капіталу для прихильників альтернативного підходу відіграють якщо не більше, то в усякому разі і не менше значення, ніж рівень освіти або здоров'я людини.

Виникнення і широке розповсюдження в економічній науці альтернативних концепцій людського капіталу викликане існуючими реаліями ринкової економіки, які останніми роками все помітнішими стають і у нашій країні. Дуже часто в справі збільшення заробітків важливішим є не знання, вміння та освіта, а знайомства та зв'язки людини. Хороша освіта і міцне здоров'я ще не гарантують одержання відповідного доходу. Кожен з нас знає десятки прикладів, коли люди з однаковою освітою, досвідом та інтелектуальним потенціалом опинилися нині на різних полюсах матеріального добробуту. В реальному житті діє безліч різноманітних, нерідко випадкових факторів, від яких залежать доходи і добробут людини. Ця обставина вже вивчається економічною наукою. Наприклад, дослідженнями Фонду Карнегі та Технологічного інституту Карнегі ще в першій половині XX ст. було встановлено, що фінансові успіхи спеціалістів, зайнятих навіть у таких технічно складних галузях економіки, як машинобудування, приблизно лише на 15 % обумовлюються їхніми професійними знаннями і на 85 % вмінням спілкуватися з колегами, тобто особистими якостями та здатністю керувати людьми.

Зазначено, що нині існують і з'являються все нові професії, представники яких мають дуже високі заробітки, але фінансовий успіх яких не завжди повністю, а інколи і зовсім не можна віднести лише на рахунок їхніх освітнього рівня чи здоров'я (моделі рекламного бізнесу, кінозірки, знамениті професійні спортсмени тощо).

Альтернативні концепції людського капіталу намагаються врахувати весь спектр якостей людини, які можуть приносити доходи, і які не враховувалися при традиційному підході. Щоправда, у традиційному підході повністю не заперечується вплив природних здібностей на розмір доходу. Наприклад, Б. Денісон пояснює 60 % різниці в заробітках людей безпосереднім впливом освіти, а 40 % - нерівністю їхніх здібностей. В1970 - 1980-х роках ряд вчених, що проводили дослідження в цій галузі, відносили на рахунок нерівностей здібностей різницю в доходах людей в межах 10 - 25 %. Однак, визнаючи вплив здібностей людини на розмір її доходів, представники традиційного підходу відводять їм другорядну, несуттєву роль. Природні здібності вони вважають лише передумовою, від якої залежить ефективність навчання чи підтримання здоров'я. А дехто з прихильників традиційних поглядів взагалі заперечує подібний вплив. Наприклад, Т. Шульц стверджує, що "все більш сумнівним є те, що значна частина заробітків, які ми приписуємо освіті і вищій освіті, може бути економічною рентою на природжені здібності".

При альтернативному підході природні здібності і якості людини у справі одержання грошових доходів оцінюються дуже високо. Деякі вчені вважають міру їх впливу навіть більшою, ніж вплив освіти. Наприклад, П. Тобмен у результаті ряду досліджень дійшов висновку, що на частку генетичного потенціалу людини доводиться 45 % різниці в заробітках, на частку соціального походження - 12 %, а на частку освіти в тій мірі, в якій вона не є передавачем глибинніших факторів - лише близько 6 %.

Продуктивні якості і характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу і матеріальних ресурсів, і що вони, подібно фізичному капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід.

Формування людського капіталу набуває нових особливостей: перша - це безперервність навчання та нерозривний зв'язок освіти з виробничою діяльністю людини (протягом всього періоду праці); друга здатність творчого застосування накопичених знань, навичок для генерації нових ноу-хау; третя полягає в тому, що розвиток інноваційної економіки обумовлює вимоги безперервного навчання та елементів творчості не лише окремих працівників, а й цілих колективів підприємств, фірм та організацій. Саме завдяки цим особливостям в економічних дослідженнях виникло поняття інтелектуального капіталу на мікрорівні. Структуру інтелектуального капіталу фірми російський учений М.П. Іванов характеризує як складову з двох частин: людського та структурного капіталу. Перший представлено сукупністю знань, умінь, творчих здібностей працівників, моральними цінностями та культурою. Другий - це технічне та програмне забезпечення інформаційних систем і бази даних фірми, її організаційна система, патенти і торгові марки, що їй належать [29]. Різниця між цими видами капіталів полягає в тому, що людський капітал не належить фірмі, а структурний є її власністю. В сучасних умовах під впливом технологічної, інформаційної революції еволюція концепції людського капіталу розвивається у напрямі розширення та поглиблення розуміння сутності людського капіталу через інвестиції в людину. Зокрема для його формування запропоновано застосовувати витрати на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів на виробництві; науку, включаючи витрати на дослідження і розробки; інноваційні витрати, в тому числі на технологічні інновації, стимулювання інноваційної діяльності та створення інтелектуальної власності; здоров'я, включаючи витрати на охорону здоров'я, екологію і фізичну культуру; мобільність і культуру. Розвиваючи інвестиційний підхід у теорії людського капіталу, російський дослідник С. Дятлов розкриває категорію людського капіталу на особистому рівні як людський капітал, що сформовано в результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивації, які використовуються у сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й впливає на підвищення доходів (збитків) людини. Отже, людина є носієм цього накопиченого комплексу запасу та не є капіталом, оскільки продаються результати її праці, а не вона сама. Підсумовуючи різні підходи до дослідження категорії людського капіталу, під людським капіталом будь-якого виду економічної діяльності (галузі), регіону, країни розуміється, що суму людського капіталу особистого рівня у відповідній сфері діяльності і визначеного рівня (макро-, мезо-, мікро-). Так, зокрема, регіональний рівень включає суму людського капіталу всіх підприємств і всіх окремих осіб регіону (за винятком повторного рахунку). Світові тенденції розвитку XXI ст. свідчать про те, що підвищення рівня економічного розвитку в сучасних умовах насамперед залежить від якості людського капіталу, що визначається досягнутим рівнем знань, кваліфікації, вмінням працювати; потенційними здібностями населення країни, здатністю забезпечувати інноваційний розвиток продуктивних сил. Для досягнення саме такої якості людського капіталу необхідно інвестування, яке забезпечуватиме рівень освіти і науки, достатній для виконання економічної функції та постійного відтворення інтелектуального людського капіталу - капіталу, втіленого в людях, здатних створювати нове.

4. Показники та критерії оцінювання людського капіталу

Оцінювання людського капіталу присвячені праці вітчизняних та закордонних науковців: В. Антонюк, В. Боуен, О.А. Грішнової, А.М. Колота, Т. Шульца, Г. Беккера, Е. Денісона, Р. Солоу, Дж. Кендрика, І. Фішера, Р. Лукаса, Л. Туроу та ін. Сьогодні актуальною є потреба у розвитку існуючих теорій оцінювання вартості людського капіталу та формулювання сучасних концепцій оцінювання людського капіталу.

Вартість людського капіталу аналізується та оцінюється різними шляхами за допомогою різних інструментів на відповідних рівнях, зокрема: макрорівні, мезорівні, виробничому рівні, індивідуальному рівні працівника. Це призводить до того, що виникають труднощі під час визначення вартості людського розвитку, зокрема на рівні держави, виникають певні розбіжності в аналізі. Для того, щоб провести оцінювання людського капіталу, необхідно визначити систему показників, які дають можливість провести таку оцінку. Аналіз праць вище згаданих науковців, дає можливість зробити висновок, що на різних рівнях розвитку економіки людський капітал оцінювали по-різному, тому питання щодо оцінювання вартості людського капіталу за єдиною методикою, яка була б універсальною, залишається невирішеним.

Класики політичної економії використовували дві методики вартісного оцінювання людського капіталу: метод вартості виробництва і метод капіталізації заробітків. За методом вартості виробництва обчислювали витрати на засоби існування людини. За методом капіталізації заробітків здійснювалася оцінка реальної вартості майбутнього доходу працівника.

Складність розрахунку вартості людського капіталу методом вартості виробництва полягає в тому, що немає єдиної думки щодо складових елементів витрат (врахування усіх витрат на формування і виховання людини чи тільки витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, науку, інновації, охорону здоров'я, мобільність, культуру), так щодо носіїв людського капіталу (все населення країни або лише економічно активне населення) [30].

В. М. Порохня пропонує проводити оцінку людського капіталу в системі показників інтелектуального капіталу, виокремлюючи в інтелектуальному капіталі наступні складові: людський, організаційний та маркетинговий. Така система дозволяє визначити якісні і кількісні показники, які відображають реальний стан країни у сфері людського капіталу та його структури [31].

Зокрема, для оцінювання людського капіталу пропонується використовувати наступні показники (на рис. 2).

Рис. 2. Групування показників оцінювання людського капіталу

Показник «Фахівці вищої кваліфікації» показує кількість висококваліфікованих фахівців у масштабах країни. Даний показник прямо пропорційно впливає на рівень людського капіталу: збільшення кількості фахівців вищої кваліфікації призведе до підвищення рівня людського капіталу. Показник важливий для подальшого розвитку держави в усіх сферах, оскільки кандидати та доктори наук виступають джерелом практичних знань, навичок та ідей. Вони після детального аналізу можуть внести покращення у будь-який соціально-економічний процес, що передбачає певні затрати часу та навички.

Показник «Зростання населення» впливає на людський капітал опосередковано. Вважається, що чим вищого рівня розвитку досягла держава, тим більша кількість людей хоче проживати в цій державі. Внаслідок цього відбувається збільшення населення за рахунок зовнішніх ресурсів, тобто виникає процес імміграції та за рахунок внутрішніх ресурсів (впевненість громадян, які в цій країні проживають у майбутньому своїх нащадків). Показник розраховується у відсотковому значенні, що дозволяє абстрагуватися від розмірів країни та кількості населення.

Показник «Індекс рівня життя» показує рівень життя в країні. Одним із показників, що характеризують рівень життя є індекс споживчих цін.

Показник «Кількість випускників» виступає основою для створення бази висококваліфікованих фахівців. Він враховує два аспекти: сучасний рівень забезпечення вищою освітою і потенціал для формування резерву висококваліфікованих фахівців.

Показник «Фінансування освіти» відображає ставлення країни до освітнього процесу. Значення цього показника проявляється з часом. Уряд має дбати про розвиток освіти, якщо прагне, щоб країна досягла певного розвитку та посіла гідне місце серед рейтингу країн світу. Показник наукового розвитку є важливим для підвищення конкурентної оцінки країни, що потребує фінансової підтримки держави. Сума витрат, яка необхідна для наукових досліджень перевищує можливості державних фондів та меценатів, тому важливою являється участь у міжнародних наукових проектах. Внаслідок цього відбувається обмін навичками та знаннями і країна займає певне місце в науковій сфері.

Показник «Тривалість життя» залежить від показника рівня якості життя та вимірюється в роках.

Показник «Співвідношення учні/учителі» показує скільки учнів припадає на одного вчителя. Показник опосередковано характеризує якість освіти: чим менше учнів припадає на одного вчителя, тим більше уваги учитель може приділити кожному учневі, як наслідок, рівень знань буде вищим. До індексів, які частковохарактеризують стан розвитку людського капіталу можна віднести: Індекс економіки знань,Індекс освіти, Індекс людського розвитку та ключові індикатори ринку праці МОП (Додаток А).

Використання перших трьох індексів не дає точної оцінки людського капіталу, оскількиобмежується лише його освітньою компонентною, а індекс МОП охоплює лише показники ринкупраці, залишаючи поза увагою інші складові. Тому, з метою надання точної оцінки людськогокапіталу, вченими Всесвітнього економічного форуму було розроблено інтегральний Індекслюдського капіталу. Крім того, при розрахунку індексу вченідійшли висновку про те, що якість людського капіталу також визначається фізичними,соціальними та економічними чинниками, як такими, що характеризують можливості об'єктивноїоцінки компетенцій та знань особи-носія людського капіталу. Таким чином,Індекс оцінює країни за їх можливостями розвивати і оберігати здорових, освічених і здатних працівників. Оцінка проходить за чотирма основними критеріями: освіта, охорона здоров'я; робоча сила і зайнятість, а також сприятливість робочого і економічного середовища.Вісім із 10 кращих країн за Індексом людського капіталу, є європейськими, разом із Швейцарією, яка займає перше місце, в основному за рахунок високих результатів по зайнятості і охороні здоров'я. Сінгапур (3-е місце) є єдиною азіатською країною, яка потрапила в топ- 10, завдяки своїм сильним показникам у сфері освіти та зайнятості.

Серед 122 країн рейтингу, який складає основу Доповіді про індекс людського капіталу, сильні показники мають країни Північної Америки, Азії та Близького Сходу.

Канада знаходиться в рейтингу на десятій позиції, а Японія на 15 -й і США на 16 -й. Маленька держава Катар, яка посіла18-те місце, є найсильнішою економікою на Близькому Сході і в Північній Африці. У Європі чітке географічне розділення проявилося у спроможності країн використовувати свій людський капітал: східноєвропейські країни досягли меншого успіху, ніж їх сусіди на півночі і заході.

Так Іспанія займає 29 - е місце загального рейтингу, показуючи високі результати по охороні здоров'я (12-е місце), але є менш успішною у категоріях робоча сила і зайнятість (70 - е місце). Тим не менш, вона залишає далеко позаду Італію (37), Грецію (55) і Сербію (85).Франція займає 21 - е місце, завдяки сильній організації та гарному здоров'ю працівників, компенсуючи цими категоріями погані показники в розділах: робоча сила і зайнятість, а також сприятливість середовища.Китай (43-е місце) має найкращі показники з економік БРІК, за ним йдуть Росія (51), Бразилія (57), Індія (78) і Південна Африка (86). За результатами підрахунку експертів форуму, Україна зайняла 63 місце в рейтингу.Більшість країн Східної Європи показали кращі результати. Зокрема, Польща зайняла 49 місце, Угорщина - 54, Чехія - 33, Словенія - 32.

Доступність і якість освіти в Україні були оцінені досить високо. За цим показником наша країна зайняла 45 місце. Зокрема, за якістю шкільної освіти ми зайняли 31 місце з 122 країн.Високо також була оцінена підготовка технічних і наукових кадрів - 24 місце. За показниками якості системи охорони здоров'я Україна посіла 94 місце. За рівнем безробіття Україна зайняла 63 місце, по безробіттю серед молоді - 46 .

Дуже низькі показники України по можливості залучати і розвивати талановиті кадри. Приміром, щодо залучення талановитих фахівців до країни Україна залишилася аж на 110 місці, а по можливості зберегти і розвинути таланти - на 117.

При цьому вкрай невтішні результати по четвертому критерієм "сприятливість середовища" - 96 місце.

Цей індекс визначає людський капітал на основі довгострокового підходу, враховуючи показники минулих періодів та умови, що простежуються на певних етапах життєвого циклу населення [32].

Окрім індексу людського капіталу, розробленого Всесвітнім економічним форумом,для оцінки людського капіталу використовують також методологію запропоновану Організацією економічного співробітництва та розвитку.

Ця методологія передбачає розрахунок 3 суб-факторів. Перший суб-фактор «Інвестиції в людський капітал» включає поточний рівень інвестицій в людський капітал у межах національних кордонів. Другий - характеризує якість управління та регулювання цих інвестицій через міжнародне порівняння академічних досягнень. Третій суб-фактор відображає процес використання результатів інвестицій у вищу освіту [33]. Ця методологія поєднує три загальноприйнятих методи вимірювання людського капіталу: витратний, дохідний та інвестиційний.

Використання двох вищезазначених індексів на сучасному етапі дає змогу найбільш точно оцінити стан розвитку людського капіталу, виявити слабкі та сильні аспекти його формування. Проте, на думку автора ці індекси не є досконалими, оскільки обмежуються лише аналізом декількох структурних компонентів даної категорії(Індекс людського капіталу ОЕСР охоплює лише освітню компоненту, а Індекс людського капіталу Всесвітнього економічного форуму обмежується лише складовою освіти,досвіду, здоров'я та включає вплив зовнішнього середовища на дану економічну категорію).

Обидва індекси не включають такі компоненти людського капіталу, як організаційно-підприємницькі та інтелектуальні здібності, культурно-моральні характеристики особи, здатність до міграції, тощо. З огляду на обмеженість цих індексів, можна стверджувати, що на сучасному етапі ще не розроблено єдиного інтегрального індексу оцінки людського капіталу, який би охоплював усі структурні компоненти цієї економічної категорії.

5. Стан розвитку людського капіталу в Україні

людський капітал фішер

В різних країнах суб'єкти стратегічного управління людським капіталом реалізують різні стратегії. Що стосується України, вітчизняні суб'єкти не демонструють жодної стратегії: немає усвідомлення ситуації та узгодження дій, а є лише інерція, найменш витратний шлях отримання вигоди «тут і зараз», збереження ще радянського «статус кво». Окремі стратегічні ініціативи великого бізнесу щодо розвитку людського капіталу не створюють системи: вони або занадто короткострокові, спрямовані на швидкий результат, або занадто вузькі, «точкові» і не впливають на ситуацію в цілому.

Динаміка показників людського капіталу України у період з 2009 по 2015 рік (Додаток Б).

Об'єктивна картина стану людського капіталу України є досить сумною.

Насамперед, демографічні показники в Україні за останні 20 років помітно скоротилось, смертність значно перевищує народжуваність. Депопуляція є сталою тенденцією української демографічної ситуації.За даними таблиці протягом останніх 7 років в Україні відбувається скорочення населення в межах від 100 до 300 тис. чол. щорічно, але позитивним моментом в даному випадку є незначне збільшення середньої тривалості життя існуючого населення в динаміці в середньому на 1% щороку.

Найбільша чисельність населення - 52,2 млн осіб - була зафіксована в 1993 році, після чого розпочався процес її невпинного скорочення. На 1.04.2015 рік в Україні мешкає 42,9 млн осіб (на 9,3 млн менше, ніж у 1993 році), а за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України в 2050 році кількість населення України, ймовірно, становитиме 39,1 млн осіб. Серед причин слід назвати, зокрема: низьку тривалість життя. За даними служби статистики середня тривалість життя в Україні становить 70,4 років (для чоловіків - 65,2 років, для жінок - 75,5 років), зростання відбувається дуже повільно, а за останні два десятиліття очікувана тривалість життя в Україні скоротилась; - зменшення народжуваності та її збереження на низькому рівні. Не менш важливим чинником становлення людського капіталу виступає рівень доходів населення, що виражається безпосередньо у заробітній платі, соціальних трансфертах та інших джерелах доходів. Низький рівень заробітної плати сьогодні не забезпечує умов, необхідних для повноцінного існування робітника та його сім'ї, що обмежує можливості доступу до якісної освіти, охорони здоров'я та інших благ, що негативно впливає на якість людського капіталу та перспективи його зростання. Аналіз системи формування заробітної плати в Україні свідчить, що саме кваліфікована праця у таких сферах як державне управління, освіта, охорона здоров'я, культура коштує в Україні найменше, перспективи становлення середнього класу через належну оплату кваліфікованої праці найманих працівників є в Україні сумнівними. Відповідно, спостерігається значна диференціація у виплаті зарплати за сферами діяльності. Третім визначальним чинником формування людського капіталу на сьогодні виступає якість освіти та її відповідність до сучасних високих стандартів щодо розвитку дитини - майбутнього працівника. Освіта сьогодні є важливим складником якості та конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці, основою формування людського капіталу, джерелом формування кваліфікованої робочої сили та однією з важливих умов людського розвитку. Закони України про освіту і науково-технічну діяльність чітко визначають відсоток ВВП, який має виділятись на освіту і науку. Ці показники, відповідно, дорівнюють 10 та 1,7 %. Якість освіти також не відповідає очікуванням роботодавців. Рівень випускників українських ВНЗ і очікуваний рівень кваліфікації молодих спеціалістів суттєво відрізняються. Згідно з результатами опитування керівників, що проводилось фондом "Ефективне управління" у 2013 році, кожен п'ятий роботодавець вважає низький рівень кваліфікації робочої сили проблемним фактором для власного бізнесу; 6% респондентів - найбільш проблемним. Занепад професійно-технічної освіти та занижена заробітна плата спричинили значні диспропорції на ринку праці України. Частка учнів професійно-технічних навчальних закладів у загальній кількості студентів значно знизилася. Останніми роками з державного та місцевих бюджетів на освіту виділялося близько 7% ВВП України. У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) на освіту витрачають у середньому 4,6% ВВП, у ЄС - 15 - 4,97%. В Україні переважна частина коштів, що виділяються з бюджету на освіту, витрачається на оплату праці й комунальні платежі (за оцінками експертів, частка цих витрат становить понад 70%). Інвестування у поліпшення матеріально-технічної бази й інновації відбувається за залишковим принципом. Частину відповідальності за низьку кваліфікацію робочої сили несуть також і працедавці. Як виявилося, компанії не інвестують у підвищення кваліфікації та збереження персоналу. Середня оцінка підвищення кваліфікації персоналу є достатньо низькою - 3,15 балів порівняно із середньосвітовою - 3,96. З одного боку, гнучке регулювання ринку праці в Україні не накладає на підприємства додаткових зобов'язань щодо навчання персоналу. З іншого, добровільно працедавці не інвестують у персонал, зокрема, тому, що не вважають людський капітал своїм стратегічним ресурсом або конкурентною перевагою, а також тому, що планування частіше відбувається на короткотермінову, а не на довготривалу перспективу (наприклад, через високий рівень ризиків у країні).З точки зору розвитку виробничих сил, по суті, країна знаходиться в ситуаціївідкочування на стадію ранньої індустріальної економіки, і навіть до індустріальної. Спостерігається збільшення дисбалансу між основним, природним, фінансовим капіталом країни, з одного боку, і людським капіталом - з іншого. Це загрожує ситуацією, коли Україна, через низький людський капітал (нечисленність населення, його низький інтелектуальний, освітній, культурний рівень, стан здоров'я, низьку частку населення працездатного віку тощо, а також вузький світогляд, невідповідну сучасній економіці систему цінностей) не зможе ефективно розпорядитися, ефективно використовувати той природний та основний капітал, яким володіє. З урахуванням цих тенденцій, серйозно міркувати про розвиток сучасної економіки промислових товарів, повноцінної економіки послуг і тим більше «креативної» та «когнітивної» економік сьогодні немає жодних підстав. Точніше кажучи, Україна як народ не створили цих підстав [34].

Носієм людського капіталу є окрема людина, тому при оцінюванні людського капіталу в масштабах економіки країни слід приділяти увагу процесам нагромадження капіталу освіти, здоров'я та культури особистості. Для цього визначають демографічний стан населення за віковою ознакою (а саме: динаміку працездатного населення та його відтворення), звертати увагу на управління факторами, що дають можливість збільшувати його обсяг за рахунок системи освіти і професійної підготовки. Аналізуючи працездатне населення, висновком є те, що кількість людей працездатного віку серед економічного активного населення в Україні з 2009 року по 2015 рік зменшилася на 128 тис. осіб. У динаміці спостерігається зменшення працездатних осіб у 2011році на 1,71% та на 0,5% у 2012 році.