Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна оцінка впливу людського потенціалу на структурні зрушення в економіці регіону на прикладі Житомирської області

Вступ

На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського потенціалу при збереженні навколишнього середовища. Людина, її потреби і розвиток визнаються основними передумовами прогресу, а отже - і змістом соціальної політики кожної держави.

Розвиток людини та її потенціалу у сучасному суспільстві є основною цінністю. Значно зростає роль людини як основного елемента продуктивних сил. Загальновизнаною стала концепція розвитку людського потенціалу, яка на перше місце ставить розширення можливостей людини щодо реалізації свого потенціалу. Визначальними стають інвестиції в освіту та охорону здоров'я, забезпечення свободи та можливостей для всебічного творчого розвитку людини. Людський капітал перетворився на один з головних чинників соціально-економічного розвитку.

Питання сутності, особливостей формування та розвитку людського потенціалу у вітчизняній науковій літературі висвітлюються в працях таких українських науковців, як Д. Богиня, О. Грішнова, М. Долішній, С. Злупко, Т. Мотренко, Е.Лібанова, В. Скуратівський, О. Стефанишин, А. Чухно та ін. Проте системний аналіз наявних досліджень і останніх публікацій свідчить про їх незавершеність і необхідність продовження досліджень, перш за все внаслідок особливої ролі людини на сучасному етапі розвитку економіки.

Людський потенціал відображає сучасні наукові погляди на можливості людини і держави з точки зору наближення їх до гармонійного розвитку. Це потребує ґрунтовних наукових досліджень компонентної структури людського потенціалу, його складових, взаємного впливу, ступеня керованості окремих чинників, які впливають на розвиток людського потенціалу в умовах сучасної трансформаційної економіки.

Мета курсової роботи полягає у визначенні теоретичних положень поняття «людський потенціал» як економічної категорії; дати сучасну оцінку впливу людського потенціалу на структурні зрушення в економіці регіону.

Реалізація мети роботи передбачає постановку і вирішення наступних завдань:

- розкрити соціально-економічну сутність поняття «людський потенціал», обґрунтувати його структуру та значення для розвитку продуктивних сил;

- визначити основні передумови та фактори впливу на розвиток людського потенціалу Житомирської області в епоху модернізаційних змін економіки країни;

- проаналізувати модернізаційні зміни, що відбуваються в господарстві Житомирської області під впливом розвитку людського потенціалу;

- виявити територіальні відмінності та особливості розвитку людського потенціалу Житомирської області на сучасному етапі;

- розкрити основні проблеми розвитку людського потенціалу Житомирської області та визначити напрямки його розвитку.

Об'єктом дослідження є процеси формування, розвитку й використання людського потенціалу регіональних соціально-економічних систем в умовах їх трансформації.

Предмет дослідження - методи оцінки впливу людського потенціалу на структурні зрушення в економіці регіону, а також вдосконалення механізмів його реалізації.

Під час дослідження використано методи: теоретичного узагальнення; комплексного і системного аналізу; групувань; прийоми порівняльного аналізу; статистичні методи.

1. Соціально-економічна сутність поняття «людський потенціал», його структура та значення для розвитку продуктивних сил Житомирської області

Людина, її потенціал становлять першооснову національного багатства кожної країни, оскільки головним критерієм соціально-економічного прогресу є досягнення у сфері розвитку людини та задоволенні її потреб. Тому під час проведення економічних досліджень людина все частіше вважається центральним елементом соціально-економічної системи [8, с. 275].

У традиційній економічній теорії для визначення ролі і місця людини в системі суспільно-економічних відносин використовувались такі поняття, як трудові ресурси, трудовий потенціал, ресурси праці, робоча сила, людський фактор, працездатне населення тощо. Сучасна економічна наука займається дослідженням понять «людський капітал» і «людський потенціал». У зв'язку з цим значно зростає інтерес економічної науки до людини, її якісних характеристик, а також особливостей їх формування та розвитку.

Термін «потенціал» означає приховані можливості, потужність, силу. Широке його трактування полягає в тому, що потенціал розглядається як джерело можливостей, які можуть бути приведені в дію, та використання для вирішення різноманітних питань. Тобто можливості особи, підприємства, суспільства, які ще не виявилися або виявилися не повністю [23, с. 102].

Людський потенціал необхідно розглядати як сукупність природних даних (здібностей) людини, освіти, виховання і життєвого досвіду, а також як здатність до одержання та використання інформації та знань [3].

Світовий банк включає до характеристик поняття «людський потенціал», окрім певних природних здібностей, освіти, також стан здоров'я та якість харчування, фізичний стан, професійний досвід, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують можливості продуктивної діяльності [21, с. 140].

На думку Б.Г. Юдіна потенціал людини визначається особистісними характеристиками людини (задатками, спроможностями) і тим, якою мірою їй вистачає вміння, завзятості й інших якостей, щоб розвивати і реалізовувати ці задатки [24].

О.А. Чорна стверджує [22, с. 340], що людський потенціал - це запас фізичного і духовного здоров'я, знань, навичок, таланту, мотивацій і розвиненості, здатність до реалізації у процесі праці для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.

Людський потенціал, згідно визначення економічної енциклопедії, - це показник, що характеризує як окрему людину, так і суспільство в цілому; міра втілених в людині природних здібностей, таланту, рівня освіти і кваліфікації [4, с. 216] для задоволення індивідуальних і суспільних потреб, найістотніше надбання кожної нації, оскільки саме він, а не ресурси й технології та матеріальні цінності є головною рушійною силою.

Поняття людський потенціал - продукт постіндустріального періоду, епохи розвитку інформаційного суспільства, яке базується на інформаційно та інтелектуально містких технологіях, коли в якості провідного ресурсу починає виступати людський капітал, а визначальним фактором зростання стають знання.

З цієї точки зору, під людським потенціалом слід розуміти здатність, можливість, необхідність людей працювати в умовах постіндустріального суспільства, що базується на інформаційно та інтелектуально містких технологіях. [17, с. 172].

У розумінні різних учених склад компонентів людського потенціалу різний, хоча його значеннєве ядро подібне. Т.І. Заславська зводить структуру даного феномена до чотирьох взаємозалежних, але відносно самостійних елементів: соціально-демографічного, соціально-економічного, соціокультурного та діяльністного потенціалу суспільства.

Соціально-демографічний потенціал суспільства включає чисельність населення, гендерну та поколінну збалансованість, стан здоров'я й тривалість життя населення, співвідношення народжуваності і смертності, рівень і якість освіти населення [10].

Соціально-економічний компонент людського потенціалу відображається у рівні та структурі економічної активності та зайнятості населення, його кваліфікаційно-професійному складі, характері і умовах праці, рівні добробуту населення, ступені затребуваності та використання інтелектуальних ресурсів.

Діяльністний потенціал суспільства втілюється в інноваційній активності, ділових якостях і творчих потенціях індивідів та можливостях їх реалізації. Зовнішніми індикаторами цього потенціалу служать масштаби підприємницької й іншої соціально-інноваційної активності населення, розвиненість венчурних виробництв, цивільних структур.

Соціокультурний аспект людського потенціалу визначається станом науки, освіти й культури, особливостями менталітету й світогляду населення, його мотивацією, ціннісною орієнтацією та культурною інтеграцією різних верств населення.

Надзвичайно важливе значення має узгодженість у розвитку всіх згаданих компонентів людського потенціалу, їх взаємного впливу та зв'язків з економічною динамікою.

Суспільний прогрес є неможливим ні за яких темпів економічного зростання, якщо не будуть реалізовані важливі для людини можливості, серед яких такі головні: прожити довге і здорове життя; здобути, розширювати і оновлювати знання; мати доступ до засобів існування, що забезпечує гідний рівень життя.

Людський потенціал є основним стратегічним ресурсом і чинником економічного зростання в регіонах, який визначає ефективність використання виробничого, фінансового і природного капіталу і безпосередньо впливає на темпи і якість економічного зростання, що обумовлено рядом причин [9, с. 33]:

? в процесі переходу до постіндустріального суспільства, інформаційно-інноваційної економіки людина стає основною продуктивною силою;

? тільки людина може володіти інноваційним потенціалом, тобто запасом знань і умінь, які відповідають сучасному високотехнологічному розвитку;

? людський потенціал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу.

Таким чином, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина - його інтелектуальний потенціал. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди (будівлі, споруди, машини та устаткування) складають лише 19%, природні ресурси - 5, а людський капітал - 76%. Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал самим цінним ресурсом постіндустріального суспільства, набагато ціннішим, ніж природне або накопичене багатство. Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основи виробництва цього потенціалу [13].

Перетворення людського чинника на провідну і визначаючу продуктивну силу по відношенню до речовинного чинника відбувається з середини ХХ с. ще і тому, що зменшився часовий лаг, тобто різниця в кількості років, необхідних для зміни технологій і підготовки кадрів для них. Раніше радикальні технічні зміни в суспільному виробництві відбувалися приблизно через 35-40 років, а тому знань, отриманих у вузах, вистачало майже на все подальше трудове життя фахівця і для навчання було достатньо в середньому 6-8 років. У сучасних же умовах середній період оновлення технологій і техніки скоротився до 4-5 років, а в найбільш розвинених галузях - до 2-3 років, причому необхідність оновлення диктується не стільки фізичним, скільки моральним старінням. А терміни підготовки кваліфікованих працівників зросли до 12-14 і більше років.

У XIX - першій половині XX ст. від переважної більшості професіоналів було потрібно в першу чергу міцно засвоїти певний круг знань, навиків і умінь, чітко виконувати свої обов'язки відповідно до певних правил. Що стосується сучасного виробництва, то його ефективність у вирішальній мірі залежить від ініціативи і творчого відношення до справи всіх його учасників - робітників, інженерів, менеджерів. Кожний з них повинен не тільки виступати кваліфікованим користувачем технічних пристроїв і технологій, які безперервно оновлюються і удосконалюються, але і постійно брати участь в їх вдосконаленні, шукати принципово нові, все більш плідні технічні, організаційні, економічні і соціальні рішення.

Отже, людський потенціал є складною системною категорією, що відіграє важливе значення у здобутках і досягненнях особистості й суспільства в умовах сучасної трансформаційної економіки.

потенціал продуктивний модернізаційний людський

2. Основні передумови та фактори впливу на розвиток людського потенціалу Житомирської області в епоху модернізаційних змін економіки країни

Суспільний розвиток відводить людині центральне місце не лише у традиційно духовній сфері суспільного життя, але й у системі виробничих зв'язків, виходячи з того, що людина - це початкова і кінцева мета соціально-економічного розвитку. Збереження, відтворення і розвиток людини є найважливішою передумовою розвитку країни, тобто, як зазначає абсолютна більшість науковців, акцент розвитку переноситься зі збільшення ВВП на людський капітал [5, с. 222].

Передумови для забезпечення людського розвитку пов'язані переважно із соціально-економічним станом місцевості. Людське життя проходить у конкретному населеному пункті, і стан життєзабезпечення, культури, демократичність і дієвість місцевої влади, природно-рекреаційні й економічні можливості у даному населеному пункті визначальною мірою впливають на збереження й розвиток людського потенціалу. Саме на цьому рівні соціально-економічна політика найшвидше і найдієвіше впливає на реальне життя населення, тут відбувається її практична реалізація. Разом з тим накопичення і розвиток місцевого людського капіталу та зростання віддачі від нього визначає розвиток самої території, можливості її економічного зростання і досягнення добробуту населення.

Тому при створенні умов, необхідних для формування, збереження і розвитку людського потенціалу, дуже важливо враховувати вплив різноманітних чинників, серед яких найсуттєвішими є демографічні, соціальні, організаційні (політичні), економічні та екологічні чинники.

До демографічних чинників людського розвитку належать: стан здоров'я та тривалість життя населення; статевовіковий склад; темпи природного приросту населення, зовнішня (відносно цієї території) міграція тощо.

До групи соціальних чинників відносять: рівень загальної освіти та професійної підготовки населення, можливості здобуття освіти (загальної, професійної, додаткової) та підвищення кваліфікації, рівень культури, розвиненість соціальної інфраструктури тощо.

Організаційні (політичні) чинники на місцевому рівні діють ще відчутніше, ніж на рівні великих територій. Культура і якість місцевого управління має багатогранний вияв у демократичності прийняття рішень, сприятливих умовах для розвитку місцевого підприємництва, у стані соціальної інфраструктури, доцільності й ефективності її використання, у підтримці місцевих талантів (передусім талановитої молоді), пропаганді здорового способу життя, турботі про дітей і повазі до ветеранів, духовності - з одного боку (позитивний вплив), і поширенні корупції, злочинності, агресивної поведінки, соціальних хвороб, шкідливих звичок тощо - з іншого (негативний вплив).

Групу економічних чинників можна умовно поділити на дві підгрупи:

1) чинники, які безпосередньо впливають на формування матеріального рівня життя населення - стан ринку праці, зайнятість і безробіття, доходи населення (у тому числі оплата праці, соціальні виплати), диференціація доходів, доступність товарів та послуг, забезпеченість житлом та умови проживання тощо;

2) чинники, що впливають на можливості людського вибору у сфері самозабезпечення - кількісні та якісні характеристики попиту на місцевому ринку праці (або пропозиції робочих місць), що, у свою чергу, визначаються рівнем техніко-економічного розвитку території, загальною економічною кон'юнктурою та ефективністю управління на всіх рівнях.

Важливе значення мають і екологічні чинники розвитку людського потенціалу, до яких належать: загальний екологічний стан території, якість питної води та продуктів харчування, природно-кліматичні умови, санітарно-гігієнічні умови, рекреаційні характеристики території тощо. Територія України має як заповідні оази з надзвичайними можливостями для оздоровлення, так і забруднені, виснажені, депресивні, опалені радіацією землі. Зрозуміло, наскільки різні можливості прожити довге й здорове життя у населення таких різних територій. Екологічна привабливість місцевості дає їй вагомі переваги у розвитку туризму та багатьох пов'язаних з ним видів підприємництва, тобто позитивно впливає і на можливості людського вибору у сфері самозабезпечення.

Регіональні особливості, пов'язані з дією демографічних, соціально-демографічних, соціальних, економічних, організаційних, екологічних факторів, культурно-національних традицій, лежать в основі формування умов людського розвитку на рівні територій [10, с. 64].

Для оцінки і зіставлення рівня соціально-економічного положення різних країн, регіонів використовується індекс людського розвитку. Даний універсальний показник був введений у міжнародний політичний і науковий обіг Організацією Об'єднаних Націй у межах підготовки світових докладів про розвиток людини, що видаються Програмою розвитку ООН (ПРООН) з 1990 р.

Економічні, політичні, екологічні, демографічні реалії України є такими, що показники, які використовуються за методикою індексу розвитку людського потенціалу ПРООН, є недостатніми для повної та глибинної характеристики людського розвитку в країні. Тому Держкомстатом разом із Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України розроблено методику оцінки рівня людського розвитку, адаптовану до національних умов, передусім до національної статистичної бази. Використання запропонованої методики забезпечує обґрунтованість порівнянь соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни, наукове забезпечення систематичних розрахунків індексів людського розвитку регіонів України, визначення кожного регіону на універсальній шкалі, яка дозволяє виконувати методологічно коректні співставлення як за інтегральним індексом, так і за кожним з 9 індексів окремих аспектів людського розвитку.

Індекс регіонального людського розвитку - інтегральний показник, який відображає якість життя людини в конкретному регіоні в порівнянні з іншими регіонами України за оцінками їх демографічного розвитку, розвитку ринку праці, матеріального добробуту населення, умов його проживання, рівня освіти, стану та охорони здоров'я, соціального середовища, екологічної ситуації, фінансування людського розвитку.

Згідно з вітчизняною методикою органи державної статистики кожен рік, починаючи з 1999 р., ведуть розрахунки індексу людського розвитку окремих регіонів України.

За результатами рейтингової оцінки індексу людського розвитку у 2011 році Держкомстатом України виділено 3 групи регіонів (Додаток А) [30, с. 20]:

- регіони - лідери, які за результатами розрахунків індексу людського розвитку посідають перші 4 місця (м. Київ, м. Севастополь, Харківська та Київська області);

- регіони основної групи (19 регіонів), які за результатами розрахунків індексу людського розвитку посідають з 5 по 23 місце;

- регіони - аутсайдери, які за інтегральними розрахунками посідають 4 останніх місця (Кіровоградська, Житомирська, Луганська та Донецька області).

Житомирська область за результатами рейтингової оцінки індексу людського розвитку у 2011 році посіла 25 місце і входить до регіонів аутсайдерів. Регіон помітно відстає за індексами людського розвитку від більшості регіонів України.

Регіон погіршив свої позиції у загальному рейтингу у порівнянні з попередніми роками (у 2010 році область займала 23 місце, у 2009 році - 22 місце, у 2008 році - 21 місце, а у 1999 році - 18 місце).

25 рейтингове місце Житомирської області спричинено низькими показниками умов проживання населення, матеріального добробуту, демографічного розвитку, в останні 3 роки ще й завдяки різкому зниженню показників охорони здоров'я, також відслідковується падіння індексу розвитку ринків праці (табл. 1).

Таблиця 1. Рейтинги індексів складових частин людського розвитку Житомирської області у 1999-2011 рр.

	Роки
	1999	2000	2002	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Демографічний розвиток	12	12	19	24	25	21	22	20	18	20
Розвиток ринку праці	12	19	22	22	19	20	22	19	13	18
Матеріальний добробут	26	23	26	19	23	23	26	26	27	25
Умови проживання населення	22	22	24	25	26	26	26	27	27	27
Рівень освіти	9	10	8	9	10	13	12	14	12	14
Стан та охорона здоров'я	10	19	13	7	10	8	9	21	25	26
Соціальне середовище	19	12	9	10	12	10	10	11	12	14
Екологічна ситуація	16	16	19	16	7	3	3	3	5	4
Фінансування людського розвитку	15	18	20	18	11	15	17	17	17	16
Індекс регіонального людського розвитку	18	19	21	20	22	19	21	22	23	25

Найменший вплив на визначення місця регіону на єдиній шкалі індексів людського розвитку здійснюють рівень освіти, екологічна ситуація, соціальне середовище.

Таким чином, найсильніший вплив на розвиток людського потенціалу Житомирської області мали демографічні, соціальні та економічні чинники.

3. Оцінка модернізаційних змін, що відбуваються в господарстві Житомирської області під впливом розвитку людського потенціалу

Економіка сьогодення базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційно-комп'ютерних технологій. Розвинутий інтелект нації є основою технологічного прориву та впровадження інноваційної моделі української економіки. Активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання та визначальним фактором конкурентоспроможності підприємств.

В розвинутих країнах частка нових й удосконалених товарів, техніки і технологій складає понад 70% приросту ВВП. Україна належить до тих країн, чий рівень економічного стану не відповідає ступеню науково-технічного розвитку та освітнього потенціалу [16].

Від ефективності формування, розвитку та використання людського потенціалу залежать обсяги інноваційної діяльності промислових підприємств регіону та реалізації інноваційної продукції споживачам.

Аналіз роботи промислових підприємств Житомирської області показує, що протягом 2000-х років спостерігається тенденція падіння інноваційної активності виробничої сфери (табл. 2).

Так, якщо в 2000 р. питома вага підприємств, що впроваджували інновації складала 17,9%, то в 2011 р. 13,8%, або в 1,3 рази менше. Питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової у 2000 р. складала 13,3%, а в 2011 р. - лише 3,8%, що в 3,5 рази менше. Із 334 підприємств області, що реалізували промислову продукцію в 2011 р., тільки 26 підприємств реалізували інноваційну продукцію.

Таблиця 2. Впровадження інновацій на промислових підприємствах Житомирської області

	Роки
	2000	2002	2004	2008	2009	2010	2011
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	17,9	18,8	8,3	11,1	9,9	10,0	13,8
Упроваджено нових технологічних процесів	40	48	31	30	18	20	43
Освоєно виробництво інноваційних видів продукції, найменувань	452	590	89	24	16	22	44
з них нові види техніки	9	12	16	9	5	10	11
Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %	13,3	11,4	3,5	2,3	0,8	1,5	3,8

За підсумками 2011 року порівняно з відповідними показниками попереднього року спостерігалися певні позитивні тенденції. Зокрема, частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств області (табл. 3) збільшилась з 12,4% у 2010 році до 14,4% у 2011 році (по Україні - з 13,8% до 16,2%). В 2011 р. 46 промислових підприємств впроваджували інновації проти 34 у 2010 р.

Таблиця 3. Інноваційна активність промислових підприємств Житомирської області

	Роки
	2000	2002	2004	2008	2009	2010	2011
Кількість підприємств, які займались інноваційною діяльністю	80	79	36	41	37	42	48
Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, %	23,1	22,5	10,3	11,4	10,5	12,4	14,4
Загальна сума витрат, тис. грн. у тому числі на	27663,8	51018,3	16688,6	48563,7	44674,3	28417,3	758658,8
придбання машин та обладнання пов'язані з впровадженням інновацій	24391,1	42828,2	11113,7	46892,1	44090,0	25562,2	756950,7

При аналізі інноваційної активності необхідно відмітити, що більш активно займаються інноваційною діяльністю підприємства з потужним кадровим потенціалом. Чисельність працюючих в інноваційно активних підприємствах в 2010 р. (за міжнародною методологією) склала 25,7% до загальної чисельності працюючих - це один з найнижчих показників по країні [26].

В цілому на інноваційну діяльність в 2011 році промисловими підприємствами області було витрачено 758,7 млн. грн., що у 26,7 рази більше, ніж у 2010 р. Традиційно у загальному обсязі інноваційних витрат вагоме місце займають кошти, що спрямовуються на технічне і технологічне оновлення виробництва, зокрема на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення. У 2011 р. частка таких витрат склала 99,8% та перевищила показник попереднього року на 9,8 в.п. Майже 95% (718,4 млн. грн.) від загального обсягу витрат для інноваційної діяльності підприємства використовували кредити. Обсяг фінансування місцевого бюджету склав лише 302,2 тис. грн.

Необхідно відмітити, що зацікавленість інвесторів в інноваційній діяльності підприємств області є вкрай низькою, адже в 2011 році жодний іноземний та вітчизняний інвестор не вкладав кошти для проведення інновацій.

Більшість підприємств і організацій в області не здійснюють новаторської діяльності, внаслідок чого продовжується скорочення чисельності новаторів, кількості використаних раціоналізаторських пропозицій. Так, тільки 2 підприємства області у 2011 р. використали 8 раціоналізаторських пропозицій (по Україні - 182 та 11595, відповідно), чисельність авторів раціоналізаторських пропозицій складала 12 осіб (по Україні - 12233 особи) [26, с. 292]. Науково-дослідна робота в основному сконцентрована в наукових установах та вузівському секторі економіки.

Проведемо дослідження основних показників, що характеризують рівень науково-технічного потенціалу регіону. Як видно з таблиці 4 за 1995-2011 рр. чисельність науковців в області зменшилась в 3 рази, відбулось скорочення кількості організацій, які виконують наукові дослідження й розробки в 1,7 рази.

Таблиця 4. Основні показники, що характеризують науково-технічний потенціал Житомирської області

	Роки
	1995	2000	2009	2010	2011
Кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки	17	14	9	9	10
Чисельність науковців, осіб	927	399	290	376	307
Чисельність докторів наук, які зайняті в економіці Житомирської області, осіб	33	44	69	91	94
Чисельність кандидатів наук, які зайняті в економіці Житомирської області, осіб	410	461	870	927	957
Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт, всього, тис. грн. в тому числі:	3196,6	3253,3	17300,1	20562,1	22843,3
Фундаментальні дослідження	442,5	1089,8	3378,4	3780,2	3881,7
Прикладні дослідження	855,7	879,3	8368,6	7448,8	8656,8
Розробки	1692,5	200,3	2207,8	5678,1	6371,5
Науково-технічні послуги	205,9	1083,9	3345,3	3655,0	3933,3

В різних галузях економіки у 2011 р. було зайнято в 2,4 рази більше спеціалістів з науковими ступенями, ніж у 1995 р.: кількість докторів наук зросла в 2,8 рази, кандидатів наук - 2,3 рази.

Традиційно склалося так, що основна частина (понад три чверті) фахівців вищої кваліфікації працює в економічно розвинених регіонах з розвиненою мережею наукових установ та вищих навчальних закладів, таких як м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Донецька області. Майже дві третини спеціалістів вищої кваліфікації - це викладачі вищих навчальних закладів, кожний п'ятий - науковий співробітник науково-дослідницьких інститутів. В Житомирській області працює лише 1% фахівців вищої кваліфікації від загальної чисельності по країні. Крім того, в регіоні сконцентрована незначна кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи (0,8%).

У 2011 р. в Житомирській області загальний обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій, порівняно з 2010 р. збільшився на 11,1% і становив 22,8 млн. грн. Обсяг виконаних фундаментальних досліджень становив 17,0% від загалу, прикладних досліджень - 37,9%, обсяг науково-технічних розробок - 27,9%, обсяг науково-технічних послуг - 17,2%.

Досвід розвинених країн визначає оптимальним таке співвідношення між обсягами фінансування складових наукового потенціалу: 15% - на фундаментальну науку, 25% - на прикладну і 60% - на розробки. В області ця пропорція порушена. В результаті деградації галузевої науки під впливом затяжної економічної кризи та зменшення попиту на науково-технічну продукцію, склалася нераціональна з точки зору інноваційного розвитку економіки пропорція у фінансуванні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що унеможливлює використання доробку фундаментальної науки для створення базових інновацій.

Маємо ряд країн (США, Японія, Південна Корея та інші), які перейшли до якісно нової стадії соціально-економічного розвитку, економіка яких основана на досягненнях науки, високоефективних національних інноваційних системах. Досягненнями науки й новими технологіями визначається динаміка економічного зростання держави, рівень її конкурентоспроможності на міжнародній арені. У вказаних країнах приріст ВВП отримують за рахунок досягнень науки, втілених в технології, обладнання та організацію виробництва [18, с. 244].

В сучасних умовах економіки знань та розвитку глобалізаційних процесів темпи оновлення технології і організації виробництва використання інновацій надзвичайно прискорюються, вимагаючи від людини якісно нового рівня освіти та постійного оновлення знань і навичок впродовж усього життя, здатності швидко навчатися пристосовуватись до динамічних змін виробництва і ринку, приймати самостійні креативні рішення, розвивати творчі здібності, тобто активізовувати використання свого особистісного людського потенціалу.

Знання, які є основою людського капіталу, формуються у системі освіти та професійної підготовки. Вища освіта виступає основою формування інноваційного людського капіталу, орієнтованого на інтелектуальну, високотехнологічну, продуктивну та творчу працю. Освітній рівень населення Житомирської області зростає. Враховуючи те, що після 2001 р. кількість студентів вищих навчальних закладів в області також зростала, частка осіб з вищою освітою збільшується й далі.

Професійна підготовка відіграє важливу роль у процесі формування людського капіталу, оскільки забезпечує отримання профільного вузькоспеціалізованого знання, здатності до інноваційного та творчого мислення. Варто зауважити, що зменшення престижності професійної освіти призводить до скорочення попиту серед молоді на виробничі професії і, як наслідок, брак виробничих кадрів у країні. Професійно-технічними навчальними закладами в 2011 р. випущено 5,9 тис. кваліфікованих робітників, що на 1,2 тис. менше, ніж у 2000 р.

Показники рівнів зайнятості за освітою свідчать про те, що роботодавці реагують на сигнали ринку освітніх послуг у вигляді диплому та віддають перевагу особам з вищою освітою. Так, питома вага працівників, які мають повну вищу освіту у 2011 році становила 27,4%, неповну та базову вищу освіту - 25,8% [29, с. 65].

Аналіз роботи промислових підприємств Житомирської області показав, що вітчизняні підприємства в більшості своїй продовжують використовувати інженерну (індустріальну) модель розвитку виробництва, в той час як в розвинутих країнах вже здійснений перехід до інноваційно-інвестиційної моделі. Розвинуті країни знаходяться на етапі постіндустріального розвитку виробництва, тому що індустріальна модель розвитку виробництва вичерпала свої можливості і окреслила межі підвищення ефективності.

Підсумовуючи, можна зазначити, що основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація регіональної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі розвитку промислових підприємств області, основаній на ефективному формуванні, відтворенні, розвитку та реалізації інтелектуального капіталу суб'єктів господарювання.

4. Територіальні відмінності та особливості розвитку людського потенціалу Житомирської області на сучасному етапі

Регіональна диференціація рівня розвитку людського потенціалу викликана різницею у демографічних тенденціях, зайнятості населення, ринку праці, освітньої кваліфікації, рівня фінансового добробуту, розвитку соціальної інфраструктури і т.д.

Для демографічної ситуації в Житомирській області характерні наступні тенденції:

- Послідовне скорочення населення (рис. 2), що переростає у незворотну депопуляцію. Чисельність наявного населення області за даними Всеукраїнського перепису населення на 05.12.2001 р. становила 1389,5 тис. осіб проти 1537,5 тис. у 1990 р., а станом на 01.01.2012 року - 1273,2 тис. осіб. Відбувається зменшення як міського, так і сільського населення.

Рис. 2. Динаміка чисельності наявного населення Житомирської області на початок року, тис. осіб [27]

Слід відмітити, що у сільській місцевості області негативні демографічні тенденції більш глибокі, ніж у міських поселеннях. Якщо у міських поселеннях кількість наявного населення за 2011 р. скоротилася лише на 0,1%, то у сільській місцевості - на 0,9%, що становило 5 тис. осіб. На зменшення чисельності сільського населення негативно вплинули адміністративні перетворення сільських поселень у міські, спад народжуваності і зростання смертності. Майже у всіх районах області у 2011 р. у порівнянні з 2010 р., крім Житомирського, відбулось зменшення чисельності наявного населення. Незначне зростання чисельності населення відмічалось у містах обласного значення: Житомир та Коростень.

- Старіння населення, що збільшує демографічне та економічне навантаження на одну особу працездатного віку. В 2002 році (за даними Всеукраїнського перепису населення на 05.12.2001 р.) із загальної кількості постійного населення частка осіб у віці 0-15 років становила 19,5%, у віці 16-59 років - 57,6%, у віці 60 і понад - 22,9%; в 2011 році: населення у віці 0-15 років - 16,9%, у віці 16-59 років - 61,5%, у віці 60 і понад - 21,6%. Чисельність населення у віці 60 років і старше (показник старіння населення) перевищує число дітей у віці 0-15 років.

- Несприятливий стан шлюбно-сімейних відносин, що у майбутньому може вплинути на якість трудового потенціалу; якщо у 1990 р. було зафіксовано 14,9 тис. шлюбів, то у 2011 р. - лише 10,0 тис.

- Збільшення середньої очікуваної тривалості життя при народженні: у 2004-2005 рр. - 66,19 років (для чоловіків - 60 років, для жінок - 73,18 років), а у 2011 році - 69,85 років (відповідно, 64,35 та 75,38). Для порівняння: середня очікувана тривалість життя населення при народженні у США становить 78 років (75 та 80), у Європі - 75 років (71 і 79), в Японії - 82 роки (78 і 85) [19]. Високий рівень смертності чоловіків у працездатному віці (40% 16-річних хлопчиків не мають шансів дожити до 60 років). Внаслідок цього у найбільш продуктивному віці коефіцієнт смертності чоловіків перевищує аналогічні показники для жінок, а різниця між очікуваною тривалістю життя жінок та чоловіків досягає 11 років.

Статевий склад населення характеризується перевагою чисельності жінок над чоловіками на 93,7 тис. В області на 1000 жінок припадає 863 чоловіки. При цьому з віком диспропорція поглиблюється.

Природне скорочення населення Житомирської області, як видно з таблиці 5, обумовлене низьким рівнем народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення. Загальний коефіцієнт народжуваності за 2011 рік склав 11,9 на 1000 осіб наявного населення, а коефіцієнт смертності - 16,0 на 1000 осіб, тобто в 1,3 рази перевищує народжуваність, викликає занепокоєння коефіцієнт смертності дітей до 1 року - для області він склав 8,9 на 1000 осіб [28].

Таблиця 5. Показники природного та міграційного руху населення Житомирської області

Показники	1990	1995	2000	2002	2005	2007	2010	2011
Кількість, тис. осіб
- народжених	19,6	16,3	12,6	12,3	12,9	14,3	14,7	15,2
- померлих	20,1	23,6	23,1	23,7	24,9	24,2	21,2	20,4
Природний приріст (скорочення), тис. осіб		-7,2	-10,6	-11,4	-12,0	-9,9	-6,5	-5,3
На 1000 населення:
- народжених	12,9	11,0	8,9	8,9	9,6	10,9	11,4	11,9
- померлих	13,2	15,9	16,4	17,1	18,6	18,5	16,6	16,0
- природний приріст (скорочення)	-0,3	-4,9	-7,5	-8,2	-9,0	-7,6	-5,2	-4,1
Міграційний приріст (скорочення) населення, тис. осіб	-26,4	-7,4	-5,6	-2,4	-3,2	-1,7	-0,3	-0,5

Загальний коефіцієнт природного скорочення у 2011 р. у сільській місцевості становив -8,3 на 1000 наявного населення (кількість померлих - 20,4 на 1000 наявного населення, кількість народжених - 12,1 на 1000 наявного населення), а у міських поселеннях значно менше - -1,1 (12,8 та 11,7, відповідно).

У всіх районах області в 2011 р. спостерігається природне скорочення населення. Тільки у містах обласного значення Житомир та Малин кількість народжених перевищує кількість померлих: природний приріст становив, відповідно, 177 та 12 осіб.

Загалом по Україні спостерігається зменшення населення. Лише 6 регіонів України (м. Київ, м. Севастополь, Волинська, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька області) мають незначний приріст населення, в решті областей, як і в Житомирській області, спостерігається зменшення населення.

Від'ємні показники природного приросту зумовлюють звуження бази відтворення людності у майбутньому, що, безумовно, негативно впливає на формування людського потенціалу.

Міграційні процеси є одним з факторів, які посилюють негативні демографічні тенденції в області, зокрема зменшення чисельності населення. Житомирська область має від'ємне сальдо міграції, тоді як в Україні починаючи з 2005 р. зафіксовано міграційний приріст населення. У 2011 р. позитивне сальдо міграції країни забезпечили дванадцять регіонів. В решті регіонів України відбулося міграційне скорочення. Міграційне скорочення чисельності населення Житомирської області за 2011 р. склало 546 осіб, в тому числі в міських поселеннях - 9 осіб, в сільській місцевості - 555 осіб. Міграційний приріст спостерігався в м. Коростені, м. Малині, Андрушівському, Володимир-Волинському, Житомирському Коростишівському, Народицькому, Овруцькому, Попільнянському, Чуднівському районах. В інших районах області відбувається міграційне скорочення населення.

Освітній потенціал людського капіталу вважається його найважливішою складовою, оскільки освіта сприяє здобуттю знань, вмінь, навичок, забезпечує розвиток професійних здібностей і, як наслідок, створює умови для отримання конкурентних переваг і додаткових благ. Формування та накопичення людського капіталу розпочинається у ранньому віці і триває протягом усього життя, особливо у сучасних умовах швидкого морального старіння знань та основних засобів. Розвиток освіти в Житомирській області характеризується різноманітними і різноспрямованими процесами, що суперечливо впливають на результати людського розвитку і реалізацію людського потенціалу. Мережа дошкільних навчальних закладів, як і в інших регіонах, зростає. Якщо у 2005 р. налічувалось 575 дошкільних закладів, то у 2010 р. - 644 од., а у 2011 р. - 681 од. Кількість дітей в даних закладах також зростає (у 2005 р. - 29,8 тис., у 2010 р. - 38,7 тис., у 2011 р. - 44 тис.).

Статистичні дані свідчать, що кількість загальноосвітніх навчальних закладів та учнів в них по регіонах щороку зменшується. Ці явища пов'язані з погіршенням загальної демографічної ситуації, закриттям вечірніх та сільських шкіл. Так, в Житомирській області у 2005/2006 навчальному році налічувалось 903 загальноосвітні навчальні заклади, у 2010/2011 рр. - 844 од., у 2011/2012 рр. - 831 од.; кількість учнів в них: у 2005/2006 рр. - 172,9 тис. осіб, у 2010/2011 рр. - 137,1 тис. осіб, у 2011/2012 рр. - 134,1.

Кількість вищих навчальних закладів у 2011/2012 навчальному році зменшилась у порівнянні з 2000/2001 навчальним роком (рис. 3). Кількість студентів у закладах за цей період зросла: у 2000/2001 навчальному році - 37,5 тис., а у 2011/2012 навчальному році - 42,0 тис. У порівнянні з 2010/2011 навчальним роком кількість студентів у вищих навчальних закладах зменшилась на 2,2 тис. осіб.

Рис. 3. Розвиток вищої освіти Житомирської області [27]

Рівень здоров'я населення Житомирської області залишається досить низьким, про що свідчить динаміка росту захворюваності, зокрема збільшилась кількість осіб із хворобами системи кругообігу. В області ускладнена ситуація щодо захворюваності на Віл-інфекцію та СНІД. Кількість ВІЛ-інфікованих з уперше в житті встановленим діагнозом у 2011 році склала 35,9 випадків на 100 тис. населення відповідного віку, з них хворих на СНІД - 13,5 випадків на 100 тис. населення. Значна поширеність захворюваності на інші небезпечні хвороби, зокрема туберкульоз. Кількість хворих на активний туберкульоз з уперше в житті встановленим діагнозом у 2011 році становила 72,1 випадку на 100 тис. населення. Кількість хворих на злоякісні новоутворення у 2011 році склала 312,7 на 100 тис. населення.

Відтворення людського капіталу здійснюється через ринок праці, оскільки саме він є сферою його реалізації і отримання доходу. Рівень економічної активності населення у 2011 р. в області вищий за середньоукраїнський (табл. 6) і поступається тільки 3 регіонам (м. Київ, м. Севастополь, Чернігівській області). Рівень зайнятості співпадає з середньоукраїнським. Починаючи з 2005 р., в області спостерігається зниження чисельності економічно активного населення (у 2005 р. - 632,5 тис. осіб, у 2011 р. - 614,9 тис. осіб).

Таблиця 6. Економічна активність і зайнятість населення Житомирської області у 2011 році

	Економічна активність населення	Зайнятість населення
	тис.	відсотків до економічно активного населення у віці 15-70 років	тис.	відсотків до економічно активного населення у віці 15-70 років
Україна	22056,9	64,3	20324,2	59,2
АР Крим	972,8	65,6	913,9	61,7
області
Вінницька	773,9	64,7	698,7	58,4
Волинська	480,0	64,3	440,1	59,0
Дніпропетровська	1643,6	65,2	1531,3	60,7
Донецька	2173,1	64,8	1995,4	59,5
Житомирська	614,9	65,8	553,5	59,2
Закарпатська	577,9	62,6	522,7	56,6
Запорізька	891,9	65,1	827,4	60,4
Івано-Франківська	580,2	57,2	529,7	52,2
Київська	808,5	63,1	754,4	58,8
Кіровоградська	474,0	63,3	433,1	57,8
Луганська	1072,5	61,3	1002,2	57,3
Львівська	1192,8	63,1	1100,7	58,3
Миколаївська	584,9	65,1	537,5	59,8
Одеська	1115,2	61,8	1048,5	58,1
Полтавська	720,2	64,7	654,2	58,8
Рівненська	546,0	65,6	489,2	58,8
Сумська	570,9	65,1	518,9	59,2
Тернопільська	483,8	61,0	433,6	54,6
Харківська	1375,2	65,1	1279,0	60,6
Херсонська	528,5	64,3	480,7	58,5
Хмельницька	627,6	64,4	572,2	58,7
Черкаська	624,1	65,3	566,4	59,3
Чернівецька	419,6	62,9	385,4	57,7
Чернігівська	530,2	66,4	475,3	59,5
міста
Київ	1483,5	68,2	1401,0	64,4
Севастополь	191,1	66,0	179,2	61,9

Аналізуючи економічну активність населення у Житомирській області за місцем проживання у 2011 р., можна зробити висновок щодо відносно високого рівня економічної активності сільського населення у віці 15-70 років, який становить 75,4%. Рівень активності сільського населення працездатного віку сягає 78,1%. Це на 10 відсоткових пункти перевищує показник рівня активності міського населення працездатного віку. У той же час рівень зайнятості сільського населення працездатного віку складає 68,9%, а 23,7 тис. осіб, що проживають у сільській місцевості, вважаються безробітними, внаслідок чого рівень безробіття склав 8,5%.

Розглянемо показники підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Як видно з таблиці 7 кількість осіб, які навчались новим професіям і підвищували кваліфікацію, починаючи з 2009 р. зростає, але їх частка від загальнодержавного показника незначна. Області, в яких найменша частка осіб, що отримали нові професії у% до облікової кількості штатних працівників, наступні: Чернігівська область - 0,9%, Львівська область - 1,0% та м. Київ - 1,0%. В Житомирській області значення показника становить 1,8%, що на 0,3 відсоткових пункти менше за середньоукраїнський показник.

Таблиця 7. Кількість працівників, які були підготовлені або підвищували кваліфікацію в цілому по Україні та Житомирській області

	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Навчено новим професіям, тис. осіб
Україна	302,6	310,6	290,1	209,3	216,5	230,0
Житомирська область	6,7	6,2	5,7	3,5	3,8	4,6
Підвищили кваліфікацію, тис. осіб
Україна	994,5	1071,2	1022,7	890,4	943,9	978,4
Житомирська область	17,6	19,9	19,0	17,2	17,3	17,7

Відсутність статистичних даних щодо рівня витрат підприємств на професійне навчання найманих працівників у 2006-2011 роках не дала можливості визначити обсяг інвестицій в людський капітал для даного періоду. Однак дані, наведені в таблиці, свідчать про те, що в 2009-2010 роках спостерігалося постійне зростання кількості працівників, які підвищили свою кваліфікацію та були навчені новим професіям, тобто очевидним є збільшення обсягу інвестицій в людський капітал.

Житомирська область істотно відрізняється від інших регіонів України і по рівню заробітної плати (Додаток Б). Середньомісячна заробітна плата у 2011 році становила 2071 грн., що на 21% нижче середнього рівня по Україні (2633 грн.). Варто зазначити, що лише 5 регіонів України (м. Київ, Дніпропетровська, Донецька, Київська та Луганська області) мають означені показники вище середнього по країні. Диференціація заробітної плати між Києвом (найвищий показник - 4012 грн.) та Тернопільською областю (1871 грн.) за 2011 р. сягнула 2,1 рази.

З матеріальним добробутом тісно пов'язані умови проживання населення області. Слід звернути увагу на те, що частина населення області не має житла і з кожним роком зменшується кількість тих, хто його отримує (табл. 8).

Таблиця 8. Житловий фонд Житомирської області

	2008	2009	2010	2011
Весь житловий фонд, загальної площі, млн. кв. м	33,0	33,2	33,3	33,4
У середньому на одного жителя, кв. м	24,1	24,4	24,6	24,8
Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис.	36,9	35,4	35,2	34,8
Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, тис.	875	243	319	168

У 2011 р. введено в експлуатацію 162,3 тис. м? загальної площі житла. У міських поселеннях, де збудовано 73,3% усього житла, його обсяги збільшились порівняно з 2010 р. на 9,2%, у сільській місцевості - зменшились на 53,1% (рис. 4).

Рис. 4. Обсяги введеного в експлуатацію житла, м? загальної площі [27]

У розрахунку на 1000 осіб постійного населення введено 127,1 м? загальної площі житла, у тому числі у міських поселеннях - 161,2 м?, у сільській місцевості - 80,4 м?.

Обсяги введеного житла у розрізі міст і районів області характеризуються даними, наведеними у Додатку В. По містах і районах області найбільше житла введено в дію у м. Житомирі - 72,7 тис. м? загальної площі (44,8% обласного обсягу), а також у Житомирському районі - 30,8 тис. м? (19,0%). У м. Новоград-Волинському зведено 11,2 тис. м? (6,9%), м. Бердичеві - 9,8 тис. м? (6,0%), Коростишівському районі - 4,4 тис. м? (2,7%), містах Коростені та Малині - по 3,9 тис. м? (по 2,4%). Порівняно з 2010 р. обсяги житлового будівництва збільшились лише у містах Житомирі та Коростені - у 2,7 рази та на 31,5%, відповідно, Лугинському районі - на 10,6%.

За сучасних умов одним з основних показників, який визначає можливості розвитку як окремого підприємства, так і економіки в цілому, є продуктивність праці. Продуктивність праці є базою модернізаційного потенціалу виробничої сфери, характеризує результативність господарської діяльності та є джерелом прийняття управлінських рішень щодо підвищення його рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, визначення цінової політики тощо.

Ще з початку 2001 р. в Україні здійснювалася державна політика, спрямована на забезпечення зростання реальної заробітної плати темпами дещо вищими, ніж зростання продуктивності праці (табл. 9).

Таблиця 9. Динаміка заробітних плат, доходів і ВРП у розрахунку на одну особу у 2003-2011 рр. по Житомирській області, % до попереднього року

Індекс	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Номінальної зарплати	124,4	130,1	138,6	131,7	130,3	135,9	106,3	121,1	116,0
Реальної зарплати	117,9	123,8	120,4	121,4	116,0	107,7	92,7	111,0	107,4
Доходів населення	118,9	128,9	137,1	121,8	131,9	133,6	102,2	126,5	113,3
Валового регіонального продукту у розрахунку на одну особу	110,5	116,8	102,2	104,7	106,1	105,1	89,5	113,5	*

Із табл. 9 видно, що в докризовий період (до 2007 р.) темпи зростання номінальної й реальної заробітної плати були досить високими, а в кризові роки відбувся спад. Темпи зростання заробітних плат у 2009 р. до попереднього року значно нижче, ніж у 2008 р. Характерно також, що темпи зростання зарплат і доходів значно випереджали темпи зростання ВРП у розрахунку на одну людину. Знецінення зарплат визнається серйозною перешкодою на шляху до збереження і розвитку трудового потенціалу України.

Отримані результати досліджень свідчать, що існують значні регіональні диспропорції за показниками соціально-економічного розвитку. При цьому, ця диференціація за окремими показниками поглибилась. Зазначені проблеми склалися в основному через відсутність ефективного механізму обмеження та послаблення впливу диспропорцій у рівнях розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та підприємців, пов'язаної із прискоренням розвитку виробничої та соціальної інфраструктури районів і міст на основі більш повного використання природного, економічного, трудового, наукового та інших потенціалів.

Висновки

Проведене дослідження дозволило зробити ряд висновків і пропозицій.

Людина, її потенціал становлять першооснову національного багатства кожної країни, оскільки головним критерієм соціально-економічного прогресу є досягнення у сфері розвитку людини та задоволенні її потреб. Під людським потенціалом слід розуміти здатність, можливість, необхідність людей працювати в умовах постіндустріального суспільства, що базується на інформаційно та інтелектуально містких технологіях.

Структура людського потенціалу включає чотири взаємозалежні, але відносно самостійні елементи: соціально-демографічний, соціально-економічний, соціокультурний та діяльністний потенціал суспільства.

Людський потенціал є основним стратегічним ресурсом і чинником економічного зростання в регіонах, який визначає ефективність використання виробничого, фінансового і природного капіталу і безпосередньо впливає на темпи і якість економічного зростання, що обумовлено рядом причин:

? в процесі переходу до постіндустріального суспільства, інформаційно-інноваційної економіки людина стає основною продуктивною силою;

? тільки людина може володіти інноваційним потенціалом, тобто запасом знань і умінь, які відповідають сучасному високотехнологічному розвитку;

? людський потенціал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу.

Проведений аналіз показав, що найсильніший вплив на розвиток людського потенціалу Житомирської області мали демографічні, соціальні та економічні чинники.

Список літератури

Білорус Т. Трудовий потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.econom.univ.kiev.ua/articles/MIID/bilorus/trudoviy_potencial_Ukraini_suchasniy_stan_ta_perspektivi_rozvitku.pdf.