Інструменти та методи запобігання банкрутства підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Актуальність теми полягає в необхідності головних причин можливості банкрутства підприємств та його запобігання.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ організації та особливостей аналізу можливості банкрутства підприємств, а також пошук напрямів вдосконалення даного питання.

Згідно з метою дослідження були поставлені такі задачі: розглянути загальну характеристику механізму банкрутства підприємств України; зробити діагностику можливості банкрутства; проаналізувати шляхи створення механізму фінансової стабілізації підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансовий стан підприємства. Предмет дослідження - інструменти та методи запобігання банкрутства підприємства.

В основу дослідження покладено теоретико-методичний підхід, методи економічного аналізу та математичної статистики. В результаті проведеної роботи була досліджена можливість банкрутства підприємства, фактори, що вливають на фінансовий стан підприємства та методи запобігання банкрутству підприємств.

Вступ

Розвиток ринкових відносин господарювання супроводжується зміною умов і принципів функціонування підприємств. Макроекономічна нестабільність, з одного боку, та відсутність досвіду у конкурентному середовищі, з другого, призвели до виникнення й поглиблення кризових явищ на підприємствах. Саме тому гостро постала проблема банкрутства суб'єктів господарювання, виникла необхідність його регулювання на державному рівні, потреба у розробленні ефективної системи діагностики й запобігання банкрутству, а також стратегій виходу з кризових явищ на самих підприємствах. Виконання зазначених завдань пов'язане насамперед із розумінням сутності банкрутства як невід'ємного елемента ринкової економіки, який дає змогу перерозподілити обмежені ресурси й ефективніше їх використовувати, є засобом захисту майнових прав власників. До того ж вжиття заходів із збереження життєздатних підприємств як одиниць економічного потенціалу країни має стати пріоритетним напрямком державної політики. Таким чином, дослідження функціонування механізму банкрутства у перехідній економіці та пошук шляхів його вдосконалення надзвичайно актуальні.

Об'єктом дослідження є фінансовий стан підприємства.

Предмет дослідження - механізм запобігання банкрутства на підприємстві.

Метою даної роботи є аналіз та обґрунтування теоретичних основ організації, розкриття діючої практики з питань можливості банкрутства підприємств, та пошук напрямів запобігання фінансовій кризі.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

1) розглянуто загально - теоретичні основи інституту банкрутства в Україні;

2) з'ясовано сутність та особливості державного регулювання застосування процедур банкрутства;

3) розрахована можливість банкрутства ТОВ ВК “Індастрі” та проведено аналіз динаміки показників фінансового стану підприємства;

4) проаналізовано ефективність використання інформаційних технологій та надані рекомендації з їх вдосконалення на підприємстві;

5) запропоновано основні напрямки удосконалення процесу запобігання банкрутства підприємств України;

6) проведена оцінка ефективності втілення рекомендацій і пропозицій на підприємстві;

7) розглянуто правові, соціально-економічні, організаційно - технічні питання охорони праці на підприємстві.

Методи дослідження:

1) статистичні методи економічного аналізу, за допомогою яких визначається абсолютний приріст активів і пасивів підприємства; здійснювався аналіз динаміки показників фінансового стану підприємства, ліквідності та фінансової стійкості та проводилося порівняння цих показників з нормативними значеннями і в динаміці;

2) методи математичної статистики, за допомогою яких побудована лінійна багатофакторна модель;

3) системним підхід, який передбачає дослідження діяльності підприємства як цілісної системи.

Вирішення проблеми банкрутства в Україні регулюється такими законами: Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Закон України “Про банкрутство”, Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств», Наказ Міністерства Економіки України “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” та спрямовані дослідження таких науковців: Андрушак Є.М., Благун І., Бланка І. О., Білик М.Д., Білоконь Т., Іванова Г. П., Герасименко С.С., Денисюк О., Захарченко В.О., Копилюка О. І., Колесар К. В., Коробова М. Я., Пушкарь А. І., Рєзникової Т. І., Терещенко О.О. та інших.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить завчасно проаналізувати можливість загрози банкрутства на підприємстві та усунути фактори, що її зумовлюють, надасть можливість застосовувати ефективні методи запобігання банкрутству підприємства та створити шляхи фінансової стабілізації підприємства. Також застосування наданих у роботі пропозицій має практичне значення для підприємства, при впровадженні яких суб'єкт господарювання зможе ефективніше планувати свою діяльність, уникати негативного впливу зі сторони різноманітних факторів та мінімізувати загрозу банкрутства.

Розділ 1. Теоретичні основи та передумови банкрутства підприємства в умовах сучасного розвитку економіки України

1.1 Економіко - правові аспекти банкрутства підприємств

У макроекономічному розумінні інститут банкрутства і ліквідації виконує роль санатора, який оздоровлює ринкове середовище. Кожне підприємство, що опинилося у складній фінансовій ситуації і не в стані вчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями, тим самим зменшує ефективність економічної діяльності своїх ділових контрагентів.

У специфічних умовах ведення бізнесу у пострадянських країнах ця проблема впливу фінансово неспроможних компаній на більш здорові призвела до поширення так званої кризи неплатежів, коли внаслідок всеохоплюваності дії цієї кризи механізм банкрутства у його первісному вигляді втрачає свій економічний зміст, оскільки занадто багато компаній технічно є банкрутами й об'єктивно відрізнити серед них потенційно життєздатні від нежиттєздатних дуже важко.

Трактувати сутність поняття “банкрутство” намагались у своїх роботах такі вітчизняні вчені, як Андрущак Є.М., Благун І., Копчак Ю., Ляшенко Г., Третяк О., Міхайліді П., Петренко В.П., Лосєва М.С., Ревтюк Є.А. та інші.

Банкрутство, з одного боку, це механізм повернення боргів кредиторів або ж результат глибокої фінансової кризи і неплатоспроможності підприємства, з іншого, метод нечесної конкурентної боротьби. Також банкрутство можна розглядати як систему протидій кризовим явищам, що забезпечує можливість фінансового оздоровлення підприємств. Крім того інститут банкрутства є одним із елементів державної регуляторної політики.

Згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (N 2801-IV ( 2801-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 48, ст.480) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [3].

Так Благун І. розглядає банкрутство як невід'ємний елемент ринкової економіки, який дає змогу перерозподілити обмежені ресурси й ефективно їх використовувати, є засобом захисту майнових прав власників [27].

На думку Ляшенко Г. “банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних факторів мікро- і макросередовища, а тому правомірно розглядати як плату за економічну свободу у виборі напряму господарської діяльності, ринків збуту, у ціноутворенні, найманні робочої сили”. Тобто є закономірністю розвитку підприємства на мікрорівні та формою підтримання конкурентоспроможності галузі [53].

Схожих поглядів дотримуються Петренко В. П. та Лосєва М.С., а саме, “в умовах ринкового середовища банкрутство - плата за свободу вибору системою менеджменту підприємства стратегії і тактики його поведінки на ринку, розплатою за управлінські помилки у стратегічному плануванні, хибні цілі і прийняти для їх досягнення рішення, наслідком чого повинно бути невідворотне включення механізму фінансового банкрутства - розорення боржника кредиторами.

Тривале функціонування збиткового підприємства в оточенні конкурентів є неможливим і в країнах еволюційно сформованої ринкової економіки, як правило, припиняється за допомогою узаконених процедур банкрутства, без яких забезпечення стабільного функціонування всієї системи ринкових стосунків є нереальним” [59].

Залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як:

1. механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких виявився об'єктивно невдалим і не має потенціалу;

2. шлях розв'язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук наявних альтернатив розвитку з іншими власниками і новими можливостями;

3. механізм юридичної - для підвищення ефективності діяльності підприємство може насправді не потребувати нічого, окрім можливості почати бізнес “із нової сторінки”, позбувшись тягаря старих боргів;

4. форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватні руки.

Фінансове оздоровлення неспроможних підприємств неможливе без аналізу причин виникнення банкрутства. Причини банкрутства підприємств різні та численні. Але серед них можна виявити дещо спільне, що дасть змогу їх згрупувати та класифікувати. Головним для наступного пошуку шляхів фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств повинне стати кваліфіковане вивчення причин банкрутства.

Передумови банкрутства слід розглядати як цілісну взаємодію факторів. Одні з них можуть бути зовнішніми щодо підприємства і практично не піддаються впливові або ж дуже слабкі. Інші - внутрішнього характеру і безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство найчастіше є результатом спільного та одночасного впливу всіх факторів. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств викликана зовнішніми причинами та 2/3 - внутрішніми причинами [32].

Банкрутують не лише окремі суб'єкти господарювання, а й цілі галузі національної економіки. Найбільше збиткових підприємств серед підприємств транспорту та зв'язку. Майже 40% цих підприємств закінчили 2006 рік зі збитками. Серед підприємств промисловості найбільше збиткових підприємств, що займаються виробництвом та розподіленням електроенергії, газу та води(57,9%), добуванням паливно-енергетичних корисних копалин (57,9%), текстильним виробництвом; виробництвом одягу, хутра та виробів з хутра (40,1%) та виробництвом машин та устаткування (37,2%). Середній рівень збиткових підприємств взагалі по промисловості складає 35,5%. Це більше ніж по Україні загалом [92].

Також негативним є збільшення як дебіторської так і кредиторської заборгованості. Це заважає підприємствам вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями та ефективно планувати свою майбутню діяльність. Темпи росту кредиторської та дебіторської заборгованості представлені в табл. 1.1 [92].

Таблиця 1.1 Темпи росту кредиторської та дебіторської заборгованості по роках

Темпи зростання до відповідного періоду
На поч. періоду	Дебіторська	Кредиторська
2001	108,8	112,7
2002	118,9	109,3
2003	108,8	107,2
2004	114,5	113,9
2005	113,9	114,6
2006	102,5	101,7

Для наочності розміри заборгованості співставимо з простроченою кредиторською та дебіторською заборгованістю (рис. 1.1). Якщо сама заборгованість збільшується щороку, то прострочена заборгованість поступово зменшується. Це свідчить про покращення фінансового становища українських підприємств, та про налагодження партнерських зв'язків між ними.

Аналізуючи наведені вище дані, можна сміло говорити про негативну тенденцію до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств в Україні. Втрати від збанкрутілих підприємств відчувають на собі не тільки контрагенти, а також і держава. Зростання кількості банкрутів в країні призводить до ще більшого поглиблення економічної кризи. Виходячи з впливу механізму банкрутства на економіку країни в цілому особлива увага повинна приділятися регулюванню процедури банкрутства та причинам кризових явищ.

Рис. 1.1 Дебіторська та кредиторська заборгованість українських підприємств

Минулого року господарські суди розглянули майже 8 тис. справ про банкрутство підприємств-боржників, що у 1,4 рази більше порівняно з попереднім роком. Серед них 13% становлять підприємства стратегічного значення для економіки та безпеки держави, у статутному фонді яких частка державної власності дорівнює 25%. Загальна сума майнових (грошових) вимог кредиторів, визнана судами у 2004 - 2006 роках, становила 18,72 млрд. грн. На 1 січня нинішнього року лише органами державної податкової служби до господарських судів було подано 6269 заяв про визнання боржників банкрутами на суму 4475,6 млн. грн. У результаті застосування процедур банкрутства минулого року до бюджету надійшло 75 млн. грн., а податковий борг у розмірі 1841,8 млн. грн., не сплачений боржниками, списано [92].

За останні 3,5 року сума вимог кредиторів, визнана судами у всіх відкритих справах про банкрутство, становила 10330 млн. грн. Від приватизації за цей період надійшло 5804 млн. грн. Хоча й некоректно зіставляти ці показники, але вони дають певне уявлення про співвідношення обсягів перерозподілу власності шляхом банкрутства і приватизації.

Міністерство економіки України вживає відповідних заходів для досягнення домовленостей між кредиторами і боржником шляхом укладання мирової угоди. У 2004 р. процедуру санації застосовано до 167 підприємств, у 2005 р. - 197, у 2006 р. - до 160 підприємств.

Спільно з місцевими органами виконавчої влади організовано роботу з виявлення дій з ознаками приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення підприємства до такого стану з передачею відповідних матеріалів до правоохоронних органів. У 2005 році, наприклад, було порушено 15 справ за ст. 218 (“Фіктивне банкрутство”), 17 - за ст. 219 (“Доведення до банкрутства”) та одну справу - за ст. 220 (“Приховування стійкої фінансової неспроможності”) Кримінального кодексу України.

Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1) бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2) бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

3) сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Як показано на рис. 1.2, цього можна досягти:

1) продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

2) успішною реалізацією плану санації боржника;

3) через реалізацію плану реорганізації.

Отже, суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

1) ліквідаційні;

2) реорганізаційні;

3) санаційні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.

Новий Закон про банкрутство 1999 року розширює судові процедури і вводить позасудову процедуру відновлення платоспроможності боржника, В окремих передбачених Законом випадках процедури банкрутства застосовуються спрощеною схемою. Всі названі нововведення повинні надати учасникам у справі, передусім боржникові й кредиторам, достатній вибір правових заходів щодо вирішення проблем заборгованості. Відповідно до Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються такі судові процедури:

1) розпорядження майном боржника;

2) санація боржника;

3) мирова угода;

4) ліквідація банкрута.

Згідно з визначенням, що застосовуються у Законі про банкрутство процедурою розпорядження майном боржника є система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів божника, а також проведення аналізу його фінансового становища.

Мирова угода укладається між боржником та кредитором; (кредиторами) про відстрочку та/або розстрочку або припинення-зобов'язання за угодою сторін.

Санацією вважається система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Метою процедури санації є оздоровлення фінансового становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Процедура ліквідації визначається після визнання боржника банкрутом і спрямована на припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Ліквідація може бути добровільною, коли боржник сам звертається до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом із наступною ліквідацією його майна та примусовою. Коли кредитори наполягають на ліквідації боржника.

Крім судових процедур, які здійснюються у межах провадження у справі про банкрутство, відповідним Законом передбачена також й позасудова процедура - досудова санація.

Законом про банкрутство передбачене спрощене провадження у справі про банкрутство, спрощене провадження у справі про банкрутство застосовується відносно відсутнього боржника (ст. 52 Закону про банкрутство), під відсутністю боржника розуміють фактичну його відсутність за місцезнаходженням. До цих ознак також належать ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, що передбачено податковим законодавством,

У такому разі заява про порушення справи про банкрутство може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань, а господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання боржника банкрутом і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього або представника Агентства з питань банкрутства.

При цьому Закон про банкрутство жодних винятків обов'язковості надсилання боржникові копії заяви та доданих до неї документів у разі порушення заяви відносно відсутнього боржника не містить.

Господарський суд у двотижневий строк з дня порушення провадження у справі приймає рішення про визнання такого боржника банкрутом і розпочинає процедуру ліквідації. Найбільш вірогідно, що ліквідатором буде призначений представник Агентства з питань банкрутства. Решта процесуальних дій у відкритій справі відбувається відповідно до законодавства про банкрутство.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають у господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Фізичні чи юридичні особи, які виявляють бажання взяти участь у процедурі санації боржника як інвестори, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника. Копії зазначених заяв та доданих до них документів повинні бути надіслані боржнику та розпоряднику майна.

Невиконання зазначених умов або пропуск встановленого строку спричиняє серйозні незгоди - вимоги таких конкурсних кредиторів не розглядаються і вважаються погашеними.

У претензіях зазначаються:

1) реквізити заявника претензії та підприємств, на адреса яких направляється претензія; дата та номер претензії;

2) обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

3) вимоги заявника;

4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;

5) перелік документів, які додаються до претензії.

Розглядаючи претензію, підприємства та організації разі потреби звіряють розрахунки, здійснюють експертизу або вдаються до інших дій, щоб забезпечити доарбітражне врегулювання спору. Підприємства та організації, до яких надійшла претензія, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Черговість задоволення вимог кредиторів представлена в додатку Ж.

Про результати розгляду претензії повідомляються письмово, наводячи таку інформацію:

1) повну назву та поштові реквізити підприємства організації), яке дає відповідь, і підприємства (організації) якому вона надсилається; дату і номер відповіді; дату і не мер розгляду претензії;

2) коли претензія визнана повністю або частково - визнану суму, номер і дату платіжного доручення та перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовому оцінюванню;

3) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів;

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

1) одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію;

2) заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково;

3) претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми;

4) претензію визнано і заборгованість погашено - спір вважається врегульованим.

У разі коли претензія лишилася без відповіді або була відхилена, заявник змушений звертатися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не надійшли, заявник претензії через 20 днів від дня одержання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то й копію претензії. У разі неплатоспроможності боржника кредитор через місць з дня отримання позивної відповіді на претензію (але не раніше ніж через З місяці з дня настання терміну платежу за договором, актом чи іншими документами) вправі звернутися до суду із заявою, порушивши справу про банкрутство неспроможного боржника.

1.2 Традиційні підходи до оцінки причин фінансової кризи на підприємстві

Фінансову кризу треба розглядати перш за все як передумову банкрутства, якщо її вчасно не виявити, дослідити причини та не здійснити заходів щодо її ліквідації. Саме для цього треба знати основні причини та види криз.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. Кризи розподіляються за різними ознаками (додаток А). На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1) джерелами (факторами) виникнення;

2) видом кризи;

3) стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття управлінських рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно провести санаційний аудит суб'єкта господарювання. Схема його проведення зображена нижче:

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Також до кризи може призвести неправильний вибір цілей діяльності підприємства (додаток Б).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

1) втрата клієнтів і покупців готової продукції;

2) зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

3) неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

4) підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

5) збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних: запасів;

6) виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

7) підвищення тиску на ціни;

8) істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізнюють три види кризи:

1) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2) криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

3) криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого -- до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

1) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

2) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

Метою економічних реформ, здійснюваних в Україні з початку 90-х років, було визначено підвищення ефективності виробництва і на цій основі забезпечення зростання добробуту народу. Передбачалося, що з роздержавленням власності, зміною організаційно-правового статусу підприємств буде створено умови для того, щоб вони виробляли продукцію, яка користується попитом на ринку і забезпечує їм одержання прибутку в розмірах, необхідних для саморозвитку і розширеного відтворення, задоволення інтересів усіх учасників виробництва.

За 15 років реформ частка підприємств державної та державно-корпоративної форм власності в загальній кількості промислових підприємств скоротилася до 2%, на які у 2006р. припадало 13,5% обсягу реалізованої продукції промисловості. Не відбулося радикального підвищення прибутковості промислових підприємств, значно зросли частка збиткових підприємств і суми збитків.

Так, якщо на початку 90-х років (1990-1993) частка збиткових промислових підприємств у загальній їх кількості в Україні становила 2-4%, а сума збитків - 0,43-1,56% валової доданої вартості, то починаючи з 1996 р. мало місце стрімке зростання і частки збиткових підприємств, і суми збитків. У 1998 р. ці показники досягли максимуму - відповідно, 54,0 і 27,3%. У подальшому намітилася тенденція до їх зниження. У 2004 р. порівняно з 1998 р. частка збиткових підприємств зменшилась у 1,4 раза, а сума збитків (у % до ВДВ) - удвічі. У 2004 році частка збиткових підприємств складала 34,8%, у 2005 - 33,3, а у 2006 році вже 30,9%. Як видно зі статистики збиткових підприємств стає поступово менше, але ця тенденція дуже повільна.

Незважаючи на позитивну тенденцію зниження частки збиткових підприємств і сум збитків у промисловості України, яка намітилася в останні роки, масштаби збитковості залишаються досить значними.

Серед найважливіших чинників, що спричинили збитковість основної діяльності промислових підприємств, можна виділити такі: зміна умов зовнішнього середовища, втрата колишніх ринків збуту і загострення конкуренції при виході на нові ринки, слабка розвинутість внутрішнього ринку, несвоєчасне оновлення товарної продукції. Так, у легкій промисловості в результаті перенасиченості товарного ринку більш дешевою імпортною продукцією пропозиція аналогічної продукції вітчизняних товаровиробників перевищує попит на неї. За цих умов вітчизняні підприємства практично не можуть реалізувати свою продукцію за рентабельною ціною, оскільки імпортер при вивезенні товару з країни походження отримує компенсацію ПДВ на повну вартість товару, а при ввезенні його в Україну ПДВ сплачується із заниженої його митної вартості. Таким чином, імпортер отримує пільги в розмірі, що майже дорівнює ставці ПДВ в Україні. Поряд із зростанням кількості імпорту, важливим негативним чинником є безпрецедентне заниження митної вартості товарів легкої промисловості (в окремих випадках - у десятки разів) проти реальної ціни.

Недобросовісна конкуренція щодо імпортованої продукції робить її в 1,5-2 рази дешевшою за аналогічну українську і призводить до втрати вітчизняними товаровиробниками внутрішнього ринку. Так, за рахунок власного виробництва забезпечується лише близько 10% від загального обсягу споживання продукції текстильної промисловості. Слабо розвинутий внутрішній ринок також в інших галузях промисловості. У металургії частка внутрішнього споживання продукції становить 15%, у хімічній промисловості - 22%, машинобудуванні - 27%. Переважно експортна орієнтація ряду базових галузей промисловості зумовлює посилення залежності їхніх відтворювальних процесів від зовнішньої кон'юнктури, отже, і зростання вірогідності збитковості. Так, у зв'язку з неконкурентоспроможністю експортованої продукції металургійної промисловості Україна іноді змушена продавати її за цінами, що нижчі за внутрішні ціни і навіть за собівартість продукції. Неможливість реалізувати продукцію за реальною (обґрунтованою) ціною через недобросовісну конкуренцію призводить до продажу її за демпінговими цінами або до нагромадження на складах наднормативних запасів готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей, що й зумовлює збитки для товаровиробників.

Деякі види вітчизняної продукції неконкурентоспроможні через значно вищу її енергомісткість порівняно з енергомісткістю імпортованої продукції. Наприклад, частина цукрових заводів працює на мазуті, що майже на чверть збільшує показник собівартості вітчизняного цукру порівняно з імпортованим і також призводить до збитковості підприємств. Збиток від основної діяльності виникає і в результаті зростання виробничої собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) та собівартості реалізованих товарів. До складу виробничої собівартості включаються такі елементи операційних витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

У цілому по промисловості з 2003 по 2006 р. операційні витрати збільшилися з 84,7 до 93,5 коп./грн.

Найбільша кількість збиткових підприємств, як видно з даних таблиці 1.2, мала місце у діяльності транспорту та зв'язку.

Таблиця 1.2 Фінансові результати діяльності підприємств України за 2006 рік, (млн. грн.)

	Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування	Підприємства, які одержали прибуток	Підприємства, які одержали збиток
		у % до загальної кількості підприємств	фінансовий результат	у % до загальної кількості підприємств	фінансовий результат
Всього	70236,8	69,1	91074,4	30,9	20837,6
у тому числі: сільське господарство, мисливство та лісове господарство	2941,3	71,8	4013,8	28,2	1072,5
промисловість	33656,8	64,5	42847,4	35,5	9190,6
будівництво	1330,6	69,1	2124,7	30,9	794,1
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	6581,3	72,7	11303,8	27,3	4722,5
торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт	1217,8	74,6	1467,8	25,4	250
оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі	4991,1	71,4	9031,2	28,6	4040,1
роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку	372,4	77,9	804,8	22,1	432,4
діяльність готелів та ресторанів	114,6	70,4	230,9	29,6	116,3
діяльність транспорту та зв'язку	8447,5	60,5	10486,2	39,5	2038,7
фінансова діяльність	12220,8	76,3	13002,4	23,7	781,6
операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	4232,9	67,5	5929,7	32,5	1696,8
освіта	69,5	75,3	80	24,7	10,5
охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	36,3	73,1	141,8	26,9	105,5
надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	477	64,1	764	35,9	287

У структурі витрат збільшилась питома вага матеріальних затрат у результаті непередбачуваного коливання цін на сировину та матеріали, нерівномірного по галузях, продуктах і видах послуг підвищення цін і тарифів на електроенергію та інші енергоресурси, а також на транспортні послуги. Всі ці причини призвели до того, що розміри збитків в промисловості досягли величезних розмірів, а в легкій промисловості навіть перевищують розміри отриманих прибутків(див. таблицю 1.3).

Таблиця 1.3 Фінансові результати за видами промислової діяльності за 2006 рік, (млн. .грн.)

	Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування	Підприємства, які одержали прибуток	Підприємства, які одержали збиток
		у % до загальної кількості підприємств	фінансовий результат	у % до загальної кількості підприємств	фінансовий результат
1	2	3	4	5	6
Промисловість	33656,8	64,5	42847,4	35,5	9190,6
Добувна промисловість	7231,3	60	8839,3	40	1608
добування паливно-енергетичних корисних копалин	4818,9	42,1	6323,7	57,9	1504,8
добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	2412,4	74,1	2515,6	25,9	103,2
Переробна промисловість	21033,5	66,4	26328,2	33,6	5294,7
у тому числі виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	2800,5	64	4168,9	36	1368,4
легка промисловість	-56,6	60,6	169,6	39,4	226,2
текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра	-63,1	59,9	127,7	40,1	190,8
виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	6,5	63,9	41,9	36,1	35,4
оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	11,6	65,2	141,3	34,8	129,7
целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	736,9	71,4	896,8	28,6	159,9
виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення	589	66,1	776,8	33,9	187,8
хімічна та нафтохімічна промисловість	1309,4	69	1847,3	31	537,9
хімічне виробництво	1289,5	66,9	1597,1	33,1	307,6
виробництво гумових та пластмасових виробів	19,9	71,1	250,2	28,9	230,3
виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	1203,4	72,5	1388,7	27,5	185,3
металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	12458,6	69,1	13173,7	30,9	715,1
машинобудування	1765,9	65,5	3413,9	34,6	1648
виробництво машин та устаткування	641,3	62,8	1335,6	37,2	694,3
виробництво транспортних засобів та устаткування	549,2	65,6	1168,9	34,4	619,7
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	5392	42,1	7679,9	57,9	2287,9

За останні три роки (2004-2006) значно зросла витратомісткість реалізованої продукції на підприємствах, підпорядкованих Мінпромполітики України, зокрема, в таких галузях, як електротехніка і приладобудування, верстатобудування, транспортне машинобудування, авіаційна, нафтовидобувне машинобудування, металургія.

На зростання операційних затрат впливає утримання надлишкової чисельності працівників, що призводить до нераціонального їх використання. Однією з причин збільшення затратомісткості промислової продукції стало зростання амортизаційних витрат за рахунок як збільшення з 1 січня 2004 р. норм амортизації, так і нарахування її на наявні на балансі, але не використовувані виробничі потужності. Середня завантаженість потужностей промислових підприємств в Україні становить 17-20%, а по окремих підприємствах - менш як 10%.

Збитки від господарської діяльності виникають головним чином під впливом постійних елементів у витратах підприємств, до яких належать адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства); витрати на збут (витрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції (товарів), та витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламою, доставкою продукції споживачам тощо) та інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції, відрахування для забезпечення наступних операційних витрат тощо). З переходом підприємств на ринкові методи господарювання ці витрати різко зросли порівняно з дореформеним періодом.

На ряді підприємств значну частку постійних витрат становлять адміністративні витрати, що пов'язано з нераціональною (застарілою) організаційною структурою управління (наявністю різних допоміжних і обслуговуючих ланок, не пов'язаних безпосередньо з виробничою діяльністю, а також великих підрозділів соціальної і побутової сфери). На окремих підприємствах електротехнічної галузі, приладобудування та виробництва медичного обладнання, транспортного машинобудування, авіаційної, суднобудівної та легкої промисловості протягом останніх двох років вони коливалися в межах 30-50%.

З постійних витрат позитивний вплив на результати господарювання справило зростання витрат на збут. Підтвердженням цього може бути те, що на підприємствах, де значна увага приділялась організації збуту продукції (сума витрат на збут становила від 30 до 60% постійних операційних витрат), спостерігались і високі темпи зростання обсягу реалізації продукції. А на збиткових підприємствах ці витрати були мінімальними і основну їх частку становила заробітна плата з нарахуваннями і витратами на рекламу, при цьому інші витрати, пов'язані з просуванням продукції до споживачів, не здійснювалися.

У процесі звичайної діяльності збитки виникають також від фінансових та інших неопераційних видів діяльності (продажу основних засобів, нематеріальних активів; списання (уцінки) нематеріальних активів; нереалізованих курсових різниць, що виникають внаслідок перерахунку статей балансу в іноземній валюті, не пов'язаних з операційною діяльністю тощо), а також від сплати процентів і податку на прибуток.

Збереження протягом тривалого часу значної кількості збиткових підприємств можна пояснити існуванням системних проблем, що виникли з переходом до ринкових форм господарювання і які ще й досі належним чином не вирішено.

По-перше, стартові умови, за яких здійснювався перехід до ринку, були несприятливими. Мали місце структурні деформації, висока ресурсомісткість виробництва, застарілі фонди, нераціональна структура цін, екологічні проблеми тощо. Результатом 15-річного стихійного “вдосконалення” виробництва стали: погіршення показників продуктивності праці, фондовіддачі, енергомісткості; скорочення витрат на науково-технічні розробки; зниження якості робочої сили у виробничій сфері.

По-друге, “розпорошення” власності серед великої кількості дрібних власників внаслідок безгрошової приватизації, приватизація більшої частини підприємств неконкурентними способами і в закритих формах та інші чинники не дали змоги вирішити проблему переходу значної частки державної власності до ефективних власників. При цьому зруйновані традиційні механізми управління державною власністю не було замінено на нові.

По-третє, цілі приватизації були суперечливими, їх неможливо було досягти одночасно (підвищення економічної ефективності діяльності підприємств і поповнення державного бюджету коштами, залучення інвестицій у виробництво і передання у власність громадянам частини акцій приватизованих підприємств). Підприємства приватизувалися з великими боргами, перебували у важкому фінансово-економічному стані і фактично виходили з приватизаційного процесу потенціальними банкрутами.

По-четверте, система корпоративного управління має ряд суттєвих недоліків: поширення практики створення при підприємствах малих посередницьких фірм для перекачування до них прибутків шляхом застосування трансфертних цін, що призводить до штучної збитковості; недосконалість контрактних відносин і низький рівень відповідальності керівників за фінансові результати роботи підприємств; відсутність механізму вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства і переходу таких прав до осіб, зацікавлених у забезпеченні довгострокової інвестиційної привабливості підприємства; орієнтація роботи підприємств не на довгострокові, а на короткострокові результати, відсутність чіткої структуризації стратегічних цілей підприємств.

По-п'яте, фінансовий менеджмент на підприємствах неефективний, що виявляється у відсутності системи контролю за рухом основних ресурсів виробництва і витратами, невмінні залучати фінансові ресурси, особливо для поповнення оборотних коштів, необхідних для успішного функціонування підприємства, у незабезпеченості достовірною інформацією щодо фінансово-економічного стану підприємств для акціонерів, потенціальних інвесторів і кредиторів, відсутності механізму аналізу та обліку тіньової активності на мікрорівні.

По-шосте, фінансова дисципліна на підприємствах низька, що призводить: до нагромадження величезної дебіторсько-кредиторської заборгованості і створює загрозу фінансовій стійкості підприємств; до великого поширення на підприємствах толлінгових схем, при застосуванні яких підприємства поставлені толлінгерами в умови, коли розмір оплати за послуги щодо переробки давальницької сировини значно менший, ніж фактичні витрати на її переробку, і це призводить до зниження прибутковості, а в ряді випадків і до збитковості підприємств.

Подоланню збитковості перешкоджає управлінська пасивність держави. Представники держави в акціонерних товариствах впливають, в основному, на розв'язання оперативних завдань, таких як зниження заборгованості по заробітній платі і перед бюджетом, одержання коштів з держбюджету. В окремих випадках зазначаються зниження заборгованості перед постачальниками та іншими кредиторами, залучення інвестора й ініціювання процесів банкрутства, санації та реструктуризації. Податкові та інші пільги, що надаються підприємствам, як правило, короткострокові і спрямовуються на поліпшення поточного фінансового стану підприємств, а не на вирішення стратегічних завдань.

Нині відсутня дійова система поточного контролю за витратами державних підприємств та їх обґрунтованістю. Тендерні механізми закупівлі сировини, матеріалів та обладнання застосовуються, як правило, для організації закупівель у заздалегідь визначених постачальників з метою отримання власної матеріальної вигоди керівництвом державного підприємства.

Подальший контроль за фінансами державних підприємств, який полягає у поданні такими підприємствами фінансової звітності (балансів, звітів про фінансові результати) до вищих органів (міністерств, відомств) є слабким і недійовим, що спричинено відсутністю зовнішнього аудиту фінансової звітності; роздробленістю функції управління та розпорядження державним майном між різними органами виконавчої влади; відсутністю нормативно-правової бази, яка визначала б поведінку представників держави при регулюванні таких процесів, як розподіл прибутку підприємств з державною участю, забезпечення державних гарантій при одержанні кредитів, а також недостатньою державною підтримкою (правовим забезпеченням, захистом і лобіюванням інтересів вітчизняних виробників на міжнародних ринках) тощо.

Деякі норми діючих податкових законів сприяють виникненню збитків. Зокрема, йдеться, насамперед, про передбачений Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” порядок перенесення балансових збитків на наступний податковий період, введений з 1 січня 2003 р. Передбачається, що сума від'ємного значення має бути включена до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за результатами півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року в складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком, до повного погашення такого від'ємного значення. У разі, коли від'ємне значення об'єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, податковий орган має право провести позачергову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування. До речі, в ряді країн (Росії, Польщі) встановлено істотні обмеження на величину збитків, яка може бути задекларована платником податків. В Україні така норма відсутня, що дає можливість підприємству тривалий час зберігати збитковість.

Негативно впливають на фінансовий стан підприємств також діючий порядок сплати податків за фактом відвантаження продукції, а не надходження коштів на банківський рахунок; частота сплати податку на прибуток (4 рази на рік); запровадження авальованих векселів при розмитненні сировини для легкої промисловості; введення ПДВ з вартості робіт щодо переробки давальницької сировини тощо.

Таким чином, збитковість підприємств - це складне явище, зумовлене рядом глибинних чинників - як внутрігосподарських, так і зовнішніх. Для багатьох підприємств ця проблема набуває складного характеру і потребує реформування підприємств відповідно до нових вимог середовища. При цьому держава має створити умови для такого реформування.

1.3 Техніко-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія „Індастрі” є одним з лідерів українського ринку будматеріалів. Форма власності - приватна.

Швидкі темпи розвитку пов'язані з активною науково-дослідною діяльністю, жорстким контролем якості на кожному етапі виробництва та максимальною увагою до побажань клієнтів.

На сьогодні партнерами “Індастрі” є провідні будівельні компанії, великі промислові підприємства, трейдери будівельного та монтажного ринку України. На даному етапі якість і споживчі властивості продукції ТОВ ВК „Індастрі” відповідають світовим стандартам, що дає змогу реалізовувати продукцію не тільки на території України, але і за її межами. Продукція експортується в Росію, Білорусь, Молдову та інші країни близького зарубіжжя.

Вся продукція виготовляється на сучасному обладнанні з використанням вдосконалених технологій та має сертифікати якості, патенти, нагороди.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в поточному 2006 році подана у вигляді таблиці 1.4:

Товариство створене з метою забезпечення будівельними матеріалами з заліза інших галузей народного господарства, для потреб населення, а також отримання прибутку за рахунок усіх видів виробничої, комерційної, торгівельної, фінансової, посередницької та інших видів діяльності.

Основні види діяльності підприємства:

1) холодне оброблення штампуванням або вальцюванням;

2) виробництво устаткування для автомобілів;

3) виробництво металевих конструкцій;

4) здавання під найм інших машин та устаткування;

5) інші види оптової торгівлі;

6) виробництво лаків та фарб.

ТОВ ВК „Індастрі” належить до галузі - матеріального виробництва, до цієї галузі належать виробництва, різні за організацією та технологією. За видом економічної діяльності - холодна обробка металу та штампування.

Таблиця 1.4 Техніко - економічна характеристика ТОВ ВК „Індастрі”

Показники	Одиниця виміру	2005р.	2006р.	Відхилення	Темп росту, %
1. Продукція
1.1 Обсяг промислової продукції (послуг) в оптових цінах без ПДВ та АЗ в діючих цінах	Тис. грн.	57052,1	80480	23427,9	141,1
2. Фінансові результати
2.1 Балансовий прибуток (збиток)	Тис. грн.	47934,9	67560,4	19625,5	141
2.2 Собівартість виготовленої продукції	Тис. грн.	44865,5	63222,5	18357	141
2.3 Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)	Тис. грн.	57052,1	80480	23427,9	141,1
3. Основні фонди	Тис. грн.
3.1. Середньорічна вартість основних фондів	Тис. грн.	2098,4	2972,9	874,5	141,7
4. Праця
4.1Середньоспискова чисельність штатних працівників основної діяльності	Чол.	493	508	15	103
4.2 Фонд оплати праці	Тис. грн.	2709,7	5428,9	2719,2	200,4

Головним джерелом відшкодування витрат підприємства виступає виручка від реалізації продукції. Виручка від реалізації залежить від встановлених цін на продукцію. Як правило, підприємство встановлює різні ціни на свою продукцію для вітчизняних покупців та іноземних, це пояснюється політикою підтримки вітчизняних товаровиробників. Планування та використання прибутку даних підприємств має тотожність з іншими галузями промисловості.

Фінансову роботу на підприємстві організовує бухгалтерія та група обліку. Група обліку є самостійним структурним підрозділом апарату управління ТОВ ВК „Індастрі” на правах відділу та в адміністративному відношенні підпорядковується безпосередньо заступнику директора.

Організація фінансової діяльності направлена на забезпечення фінансовими ресурсами завдань плану, збереження та ефективного використання основних фондів і оборотних засобів, трудових та фінансових ресурсів підприємства, своєчасності платежів в державний бюджет, постачальникам та установами банків.

В своїй повсякденній роботі група обліку отримує та надає інформацію за призначенням. При цьому складаються взаємовідносини з центральною бухгалтерією, відділом постачання, відділом збуту та іншими підрозділами підприємства.

З КБ „АСУ Банк Грант” ТОВ ВК „Індастрі” заключив договір на розрахунково-касове обслуговування, в цьому банку у підприємства відкриті поточні рахунки, на яких здійснюються операції підприємства.

Розділ 2. Діагностика можливості банкрутства підприємства

2.1 Аналіз динаміки показників фінансового стану та ймовірності банкрутства ТОВ ВК “Індастрі”

З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної та понадкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2 - 156-4 Кримінального кодексу України - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу та здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств було розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства від 19 січня 2006 року N 14 (далі - Методичні рекомендації).