Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Наукова робота

на тему: Теоретичні засади дослідження та регулювання споживчого ринку

Київ, 2012

1. Споживчий ринок в системі забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України

Ринок, як система економічних відносин між суб'єктами господарської діяльності, що самостійно функціонують в процесі обміну товарів та послуг на гроші, є важливою відправною ланкою формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, відіграє ключову роль у системі суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні, споживанні товарів та послуг. Ринкові відносини є головною формою відносин між виробниками товарів (послуг) та їх покупцями, механізмом координації і узгодження їх дій, головною умовою досягнення високих результатів господарської діяльності.

Ринок - обов'язкова складова товарного господарства, яка обумовлена розвитком суспільного поділу праці, економічною відокремленістю господарюючих суб'єктів, наявністю різних форм власності, свободою підприємництва та вибору, тісним зв'язком з світовою економікою.

Ринок - багатогранна та складна категорія, що призводить до наявності значної кількості визначень сутності ринку. В сучасній економічній літературі сутність категорії "ринок" розкривається як:

- взаємодія людей для торгівлі один з одним;

- сукупність відносин існуючих та потенційних покупців товарів і послуг та їх продавців у сфері обміну;

- сукупність економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту в товарно-грошовій формі ;

- механізм та форми організації і обслуговування обміну товарів, послуг за законами товарного виробництва та грошового обігу,

- обмін, який викликає вільне коливання попиту, пропозиції та цін, та орієнтує виробництво на задоволення суспільних потреб;

- тип господарських зв'язків між суб'єктами господарювання.

Передумовами формування ринкових відносин є: наявність необмеженої кількості учасників конкуренції; вільний вхід до ринку; регулярний характер обміну на основі взаємодії попиту, пропозиції, цін; мобілізація матеріальних трудових, фінансових і інших ресурсних потоків; однорідність однойменних продуктів; надання кожному з учасників ринку повного обсягу ринкової інформації; неможливість тиску на рішення, що приймаються конкурентами.

Визначені основні умови для переходу до ринкового господарства в Україні, з якими можна повністю погодитися. Це: наявність в економіці різноманітних форм власності; забезпечення свободи господарської діяльності, формування механізму вільного ціноутворення; вільне маневрування ресурсами; повнота і доступ до інформації, наявність ринкової інфраструктури, послідовна інтеграція національної економіки в систему світових господарських зв'язків, забезпечення соціальних гарантій громадянам.

Ринкова модель економіки містить три головні елементи - попит, пропозицію і ціну, які знаходяться в постійному діалектичному зв'язку між собою. Ці елементи функціонують в умовах конкуренції, сутність якої полягає у свободі вибору економічних рішень учасниками виробничих відносин - виробниками (продавцями), покупцями (споживачами), спрямованими на максимізації вигоди: для перших - прибутку, для других - споживчої корисності. Таким чином, як економічна категорія ринок - це сукупність економічних відносин, які мають місце в сфері обміну товарів та послуг, в результаті яких формується попит, пропозиція та ціна.

Комплексне (системне) розкриття сутності ринку потребує визначення його основних функцій :

1) остаточне визначення вартості товарів та послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2) забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення (зокрема, зв'язку між виробництвом та споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) спонукання виробників товарів та послуг до зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, підвищення суспільної корисності товарів та послуг, їхніх якостей і споживчих властивостей;

4) регулювання впливу на економіку в цілому, на пропорцію між різними сферами-галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту та пропозиції, нагромадження та споживання та інших пропорцій;

5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6) посилення конкуренції між виробниками товарів та послуг в окремих кранах та в межах світового господарства.

Щодо сутності споживчого ринку, то в сучасній економічній літературі існує багато різних тлумачень цього терміну. Наприклад, в [7, с.542] споживчий ринок визначається як " окремі особи та домашні господарства, які купують товар та послуги для особистого споживання." В [т.3 с. 253], "Економічній енциклопедії" він трактується як "процес купівлі домогосподарствами товарів та послуг для особистого споживання" . В якості синонімічного там же пропонується використовувати термін "ринок предметів споживання", який характеризується як "сукупність необхідних та сталих зв'язків між підприємствами, торговельними організаціями, населенням і державою(опосередковано) щодо купівлі-продажу предметів споживання" [8, с.429, т.3 ].

На наш погляд, представлені визначення не є коректними, і вступають в протиріччя з загальновизнаним розуміння категорії "ринок". Більш логічним, на нашу думку, є об'єктний підхід. Оскільки сукупність товарів та послуг надзвичайно різноманітна, ринки прийнято класифікувати за спеціалізацією або об'єктом угоди купівлі-продажу на: сировинний ринок; ринок засобів виробництва, робочої сили, фінансовий ринок, споживчий ринок, тощо [16-17].

Таким чином, споживчий ринок - це один з сегментів (підсистем) ринку, який характеризує сукупність соціально-економічних відносин виробника і споживача, що формуються в процесі купівлі-продажу (оренди) споживчих товарів та послуг для кінцевого (особистого) споживання.

В контексті завдань розбудови соціально-орієнтованої економіки важливо підкреслити особливий соціально-економічний характер споживчого ринку, бо саме він віддзеркалює соціально-психологічні відносини продавця та покупця, продавця та виробника, а в кінцевому випадку стає індикатором благополуччя суспільства та надійності політики держави.

Співвідношення між потрібною споживачеві кількістю товарів і послуг та цінами, що складаються на ринку, визначає потребу у витратах робочого часу, у праці. При цьому, через взаємозв'язок рівня оплати праці та пропозиції товарів, зі зміною рівня оплати праці змінюється і пропозиція. Саме через цей регулювальний механізм ринку здійснюється задоволення потреб і споживачів, і виробників.

Таким чином, у соціально-економічному плані споживчий ринок - це сукупність економічних відносин між покупцями та продавцями споживчих товарів та послуг , в результаті взаємодії яких формується кінцевий попит, пропозиція і ціна на них.

Передумовою формування ринкових відносин на споживчому ринку є:

1) наявність індивідуальних покупців (окремі особи, групи, сім'ї) зі своїми потребами;

2) бажання купити (орендувати) товар, послугу;

3) купівельна спроможність (як правило, наявність грошей,);

4) наявність продавців (виробників, посередників), які бажають і мають що продати.

Споживчий ринок має відмітні особливості, які вирізняють його з-поміж інших ринків - засобів та предметів виробництва, інвестиційного ринку, ринку праці та ін. Ці особливості пов'язані, насамперед, із значною кількістю покупців, що географічно неконцентровані, суттєвим варіюванням їхніх знань щодо спожиткової продукції, великою роллю емоційних психологічних факторів та стереотипів поведінки особи при виборі покупки тощо. Це обумовлює важливість вивчення та розуміння потреб покупців, як необхідної передумови здійснення купівлі спожиткових товарів або надання послуг для кінцевого споживання, врахування можливості створення нових ринків або розширення (звуження) існуючих залежно від купівельної спроможності споживачів, каналів просування товарів та реклами, які стимулюючи бажання придбати товар, сприяють зростанню ринків.

Найважливішими ознаками споживчого ринку є:

системність, тобто він являє собою сукупність організованих елементів, які визначаються кінцевим результатом, структурованістю та базовими умовами ринку;

відображення соціальних, політичних, технологічних і інших відносин споживачів та виробників, продавців і покупців;

спрямованість на задоволення комплексу особистих потреб людини для забезпечення її функціонування, як біологічно-соціальної особистості;

просторово-територіальні і часові межі (кількість та склад учасників ринку, його матеріально-речова структура ).

Іншими особливостями споживчого ринку, на наш погляд, є:

відкритість ринку, тобто вільний, необмежений доступ на ринок різних учасників як з боку покупців, так і з боку продавців товарів та послуг;

прозорість ринку, надання учасникам ринку повного обсягу ринкової інформації;

активність ринку, висока інтенсивність трансакцій (операцій з купівлі-продажу), яка обумовлюється особливостями процесу споживання, відсутністю тиску на рішення, що приймаються контрагентами.

В сучасних умовах споживчий ринок займає центральне місце в системі ринків, визначаючи їх стан, тенденції та темпи розвитку, що обумовлюється соціальною орієнтацію розвитку економік більшості країн світу. Визначальна роль споживчого ринку обумовлюється його основними функціями - посередницька, стимулююча, інформаційно-координуюча, ціноутворююча, регулююча. Об'єкти та наслідки дії окремих функцій віддзеркалює.

Поняття «споживчий ринок» є узагальнюючим, характеризує складну і велику сукупність окремих видів споживчих ринків, кожному з яких притаманні свої об`єкти та суб'єкти обміну, особливості взаємодії тощо. Проведення досліджень споживчого ринку вимагає систематизації, тобто виокремлення видів ринків за найбільш суттєвими класифікаційними ознаками. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Види споживчого ринку

Ознаки класифікації	Вид ринку
1. За економічною сутністю об`єктів обміну	ринок спожиткових товарів; ринок послуг.
2. За організаційними формами функціонування	організований; неорганізований (стихійний).
3. За функціональним призначенням товарів	ринок продовольчих товарів; ринок непродовольчих товарів.
4. За територіальним рівнем	місцевий; регіональний; національний.
5. За механізмом функціонування	вільний; регульований; планово-керований.
6. За рівнем конкуренції між суб'єктами ринку	монополістичний; олігополістичний; досконалої конкуренції.
7. За станом ринку (співвідношенням попиту і пропозиції)	ринок продавця; ринок покупця.
8. За активністю ринкових процесів	ринок освоєний; ринок, що формується; потенційний; стагнуючий.
9. За національними кордонами	внутрішній; зовнішній; світовий.
10.Залежно від типу покупця	роздрібний; оптовий, торговельно-посередницький

Подальший поділ видів ринку на окремі частини - сегменти (від лат. segment - відрізок), здійснюється за наступними ознаками:

ь за фізичними властивостями товару - ринок продовольчих товарів, ринок непродовольчих товарів;

ь за соціально-демографічними ознаками - ринок по віку, статі; розміру сім'ї;

ь за територіальним розташуванням - ринок району, ринок міського поселення, ринок міста, ринок села;

ь за суспільним відношенням - ринок товарів повсякденного попиту, ринок товарів періодичного попиту; ринок товарі попереднього вибору;

ь ринок товарів підвищеного попиту;

ь за місцем виробництва - ринок вітчизняних товарів, ринок імпортних товарів;

ь за швидкістю реалізації: ринок товарів, що швидко псуються; ринок товарів довгострокового користування;

ь за суспільним відношенням до товару - ринок товарів першої необхідності; ринок товарів не першої необхідності;

ь залежно від тривалості використання товарів - ринок товарів тривалого користування (термін служби - 1 рік і більше); ринок товарів короткотермінового користування (термін служби до 1 року).

Поглиблена сегментація споживчого ринку дозволяє виробникам та продавцям сконцентрувати свою діяльність саме на тих сегментах ринку, які вони здатні ефективно обслуговувати.

Розвиток споживчого ринку відбувається в певному зовнішньому середовищі (рис. 1.4), яке включає:

економічне середовище, що обумовлює більші або менші обсяги грошових коштів, які витрачають покупці на придбання товарів та послуг, наявність вільних робочих місць, а значить і можливість отримання доходів споживачів, наявність і доступність інвестиційних, кредитних ресурсів та розмір плати за них;

правове середовище, що регулює взаємовідносини на споживчому ринку всіх його учасників;

інституціональне середовище, яке характеризується ступенем розвиненості інфраструктури споживчого ринку (банки, транспортні підприємства, рекламні агенції та ін.);

техніко-технологічне середовище, яке через науково-технічний прогрес впливає на появу нових спожиткових товарів та послуг, зміну структури споживання, ускладнення контролю за якістю і безпекою товарів;

соціально-культурне і демографічне середовище, яке обумовлює зростання (зменшення) освітнього рівня споживачів, збільшення (скорочення) чисельності населення, зміни в складі сім`ї та ін.;

природне середовище, яке визначає наявність сировини, енергії, водних та земельних ресурсів, кліматичні умови життєдіяльності тощо.

Розвиток споживчого ринку багато в чому залежить від трьох основних факторів: чисельності населення, потреби якого в товарах необхідно задовольнити; промислового капіталу, можливості якого визначають виробництво цих товарів; торговельного капіталу, який забезпечує взаємозв'язок між виробництвом і споживанням.

Фактор "населення" залежить від народжуваності і смертності. На процес народжуваності великий вплив має рівень освіти населення і методи планування сім'ї, на рівень смертності - фізичний стан людей, підтримання здорового способу життя, якість послуг, які надаються закладами охорони здоров'я. В умовах глобалізації вагомий вплив на цей фактор мають міграційні процеси, пов'язані з рухом робочої сили та домогосподарств в межах національної та міжнародної економіки.

Фактор "промисловий капітал" залежить від обсягів інвестицій, які вкладаються у виробництво товарів та надання послуг, продуктивності одиниці промислового капіталу і середнього терміну його служби. Результатом сукупного впливу названих чинників є обсяг виробництва товарів і послуг, де усередненим показником виступає випуск продукції та надання послуг на душу населення .

Фактор "торговельний капітал" залежить, з одного боку, від випуску товарів та послуг, а з іншого - від чисельності населення, яке купує і споживає їх, що дозволяє оцінювати його вплив за допомогою такого показника, як споживання товарів та послуг на душу населення.

В теперішній час розвиток внутрішнього споживчого ринку в Україні знаходиться під впливом позитивних факторів та передумов економічного розвитку - підвищення рівня оплати праці, соціальних виплат та доходів населення в цілому, створення можливостей зростання обсягів та удосконалення структури пропозиції спожиткових товарів та послуг як за рахунок національного виробництва, так і шляхом активізації зовнішньоторговельної діяльності .

В той же час, на споживчий ринок продовжує впливати ряд негативних, деформуючих факторів зовнішнього середовища, які пов'язані із недостатністю робочих місць (рівнем безробіття серед молоді віком до 30-ти років, що є найвищим у Європі), високим рівнем безробіття, нерівномірністю розподілу доходів, невиправданим зростанням цін і інфляцією, необґрунтованим перерозподілом доходів між окремими регіонами і виробниками за рахунок їх монопольного стану і виробництві товарів, доступності до природних і сировинних ресурсів, недосконалістю правових засад вільної конкуренції, високою вартістю кредитних ресурсів та ін.

Основні чинники внутрішнього та зовнішнього середовища обумовлюють існуючий стан (рівень) розвитку та ефективність реалізації основних функцій споживчого ринку.

2. Сутність, цілі та завдання дослідження та регулювання розвитку споживчого ринку

Поняття "розвиток" є одним з фундаментальних та надзвичайно широко використовується в різних галузях природничих, філософських, суспільних та економічних наук.

З точки зору філософії Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посібник. - К.: Знання, 2005 - 174 с. розвиток означає незворотну, направлену, закономірну зміну матеріальних та ідеальних об'єктів. Тільки одночасне існування всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: зворотність змін характеризує процеси функціонування; відсутність закономірності характерна для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності направленості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерного для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв'язаної лінії.

Протягом усієї історії філософи неодноразово поверталися до осмислення суті розвитку та визначення його особливих ознак Богомолов А.С. Идея развития в буржуазной философии ХІХ-ХХ вв. - М., 1999.; Миклин А.М., Подольский А.В. Категория развития в марксистской диалектике. - М.: Мысль, 1980. -166 с.; Принцип историзма в познании социальных явлений. - М., 1972.. Відповідно до німецької класичної філософії Гегеля принцип розвитку має універсальний характер, його всезагальним механізмом та джерелом є виникнення, боротьба та подолання протилежностей. В теорії марксизму Ленин В.И. Полное собрание сочинений, т. 26, с. 55 розвиток розуміється як універсальна властивість матерії, як дійсно всезагальний принцип, який слугує основою пояснення історії суспільства і пізнання. Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діалектика, головні особливості процесів розвитку висловлює зміст її основних законів - єдності і боротьби протилежностей, перехід кількісних змін в якісні, заперечення. Історія суспільства і розвиток науки протягом 20 століття неодноразово підтвердила складний, неоднозначний характер процесів розвитку та їх механізмів, неоднорідність процесу розвитку, діалектичну взаємодію різноспрямованих процесів (серед яких є як прогресивні, так і регресивні), вирішальне значення цілеспрямованої діяльності.

Узагальнюючи сучасне розуміння необхідно зазначити, що з точки зору економіки, розвиток - це сукупність прогресивних та регресивних, керованих та некерованих процесів, які відбуваються в економіці на мікро - та макрорівнях і результатом яких є закономірні, якісні, незворотні зміни, що відбуваються в економічних системах та серед учасників таких систем.

В 80-х роках минулого століття з'явилося поняття "стійкого розвитку", який визначається як тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди забезпечення потреб майбутніх поколінь Курс переходной экономики: Уч. для вузов / Под ред. акад. Л.И. Абалкина. - М.: Финстатинформ, 2005. - 640 с.. У роботах, які присвячені стійкому розвитку, наголошується на принципових відмінностях змістовного наповнення поняття „розвиток", а саме: мова йде про розгляд переходу економічного розвитку від домінування трансформаційних змін до самостійно підтримуючого господарського поступу, при якому значно посилюється роль внутрішніх чинників, національних ринків (через зміцнення цілісності, органічної єдності економічної системи держав, врахування тенденцій розвитку світової економіки).

В останнє десятиліття проблематика, пов'язана з процесами розвитку, активно розглядається на мікрорівні, по відношенню до підприємства. Найбільш повним та комплексним дослідженням проблематики розвитку на рівні підприємства як складної керованої детермінованої системи, в умовах ринкової економіки стала монографія Герасимчука В.Г. "Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність" Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність . - К.: Вища школа, 2012 - 267 с., в якій розмежовуються поняття функціонування, вдосконалення та розвиток, та подаються їх відмітні характеристики. Розвиток розглядається як - „цілеспрямована діяльність підприємства, пов'язана з вдосконаленням процесів результативного розв'язання проблем соціального, організаційного, економічного, техніко-технологічного, інших напрямків, що виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, через постійний перегляд стратегій, функцій, структур, за ініціативи каталізатора змін із застосуванням теорії мотивації, досліджень дією, раціональних та інших методів 16, с. 28.

В багатьох дослідженнях економічний розвиток підприємства тісно пов'язується з його економічним зростанням, під яким розуміється зростаюча здатність підприємства до реалізації своїх виробничих можливостей, зростання обсягу діяльності Афанасьев К.М. Устойчивый экономический рост невозможен без роста финансовых ресурсов, или время платить дивиденды // Фондовый рынок. - № 35. - 2012; Богомолов О. Где искать философский камень роста? // Проблемы теории и практики управления. - № 4. - 2012, Глазьев С. Управление развитием-фактор устойчивосги экономического роста.// Проблемы теории и практики управления. - № 4. - 2011; Голдман М.А. Менеджмент и устойчивый экономический рост // Проблемы теории и практики управления . - № 4. - 2012. Полемізуючи з цим твердженням, слід зазначити, що економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання є неможливим. Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом поняттям, порівняно з економічним розвитком, хоча й є однією з його передумов. Як наслідок, набула поширення дефініція "стале економічне зростання", під яким розуміється "збалансоване зростання довгострокового характеру, тобто динамічний процес спрямований на досягнення максимуму цільової функції підприємства за умов контрольованої фінансової рівноваги" Унковская Т.Е. Финансовое равновесие предприятия: Монография. - К.: Генеза, 2010. - 328 с..

Усвідомлення взаємопов'язаності розвитку підприємства та стану зовнішнього середовища обумовило виникнення та поширення дефініції "гнучкий розвиток" Самочкин В.Н. Гибкое развитие предприятия. Аализ и планирование. - М.: Дело, 2005. - 336 с. , Божидарнік Т.В. Управління гнучким розвитком підприємства в трасформаційній економіці: стратегічний аспект. Автореферат дисертації на здобуття ступеню канд. ек. наук. - К., 2003. - с. 19, складовими (формами) процесу якого в трансформаційній економіці визнаються гнучкість, тобто процес цілеспрямованої зміни параметрів і елементів підприємства як економіко-виробничої системи у відповідності до змін попиту, та адаптивність - процес пристосування структури і виробничих функцій до умов зовнішнього середовища (ринкового попиту). Запропонована модель оцінки гнучкості розвитку підприємства 23, с.22.

В публікаціях останніх років особлива увага приділяється постановці питання про узгодженість (гармонійність) розвитку окремих підсистем підприємства, особливо часто в контексті гармонізації виробничої та збутової діяльності підприємства та її впливу на ефективність господарювання Анисимов Ю.П., Журавлев Ю.В., Горин С.В. Исследование теоретических положений гармонизации производственной и сбытовой деятельности предприятий // Журнал депонированных рукописей. - 2011. - № 8.. В загальному контексті, під гармонізацією економічних процесів, відносин, товарів, податків тощо розуміють взаємну узгодженість, зведення в систему, уніфікацію, координацію, упорядкування та забезпечення взаємної відповідності різних заходів, дій економічного характеру. Гармонізація виробничої та збутової діяльності визнається однією з основних складових ефективної системи господарювання та розуміється як взаємне узгодження підсистем „виробництво продукції" та „збут продукції", метою якого є отримання максимального прибутку та забезпечення стійкого функціонування підприємства в довгостроковій перспективі.

Проблематика розвитку в спеціальній літературі ніколи не розглядалася по відношенню до певного ринку як системи економічних відносин, хоча, на нашу думку, багато напрацьованих ідей можуть бути плідно застосовані і до цього об'єкта.

Базуючись на існуючих розробках з питань теорії розвитку макро- та мікроекономічних систем, розвиток споживчого ринку пропонується визначити як процес перманентної та незворотної зміни (удосконалення) його підсистем та складових, що має суттєвий характер, певну форму і позитивні наслідки для виконання, покладених на нього функцій. Розвиток споживчого ринку є основним індикатором розвитку економіки країни в цілому, мірилом результативності здійснюваних державою економічних трансформацій, адекватності її соціально-економічної політики.

Оцінка розвитку споживчого ринку може здійснюватися з використанням статичного та динамічного підходу.

Статичний підхід дозволяє оцінити рівень розвитку споживчого ринку на будь-яку дату оцінки, що є узагальнюючою оцінкою досягнутої гармонійності, гнучкості та адаптивності, ефективності виконання функцій та організації основних процесів. Для оцінки рівня розвитку ринку можуть використовуватися такі ознаки як розвинутий, нерозвинутий (високий, середній, низький ) та проміжні до них.

Динамічний підхід передбачає дослідження змін, що відбулися на ринку порівняно з попереднім (базовим) періодом, та ідентифікацію типу розвитку, що має місце.

1) Залежно від характеру зміни якісних параметрів - прогресивний (ознакою якого є набуття нової, більш високої якості усіх ринкових процесів та підвищення ефективності виконання покладених на нього функцій ) та регресивний (ознакою якого є погіршення якісних параметрів функціонування ринку );

2) Залежно від швидкості розвитку - еволюційний (проявом якого є поступове покращення параметрів розвитку ринку) та революційний (проявом якого є стрімке набуття нової якості);

3) Залежно від збалансованості (пропорційності) розвитку - стійкий (збалансований, пропорційний) - ознакою якого є забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією на спожиткові товари та послуги, та нестійкий (незбалансований, непропорційний) - ознакою якого є порушення рівноваги попиту та пропозиції, наслідком чого є виникнення дефіциту споживчих товарів та зростання цін на них;

4) Залежно від типовості змін, що відбуваються в процесі розвитку - традиціоналістський розвиток, для якого характерні типові зміни в окремих підсистемах та складових споживчого ринку, та інноваційний розвиток, ознакою якого є впровадження інноваційних ідей та розробок щодо способів формування та задоволення потреб споживачів, каналів товароруху, джерел формування товарної пропозиції тощо;

5) Залежно від врахування стану зовнішнього середовища - гнучкий розвиток, тобто забезпечення гнучкості та адаптивності реакції суб'єктів споживчого ринку на зміни зовнішнього середовища; негнучкий розвиток, при якому суб'єкти ринку не враховують реалії зовнішніх соціально-економічних умов;

6) Залежно від досягнення об'єктивної мети (призначення) ринку - позитивний розвиток, тобто зміни, які відповідають призначенню споживчого ринку, покращують виконання його функцій, та негативний розвиток, тобто зміни, що перешкоджають реалізації його цільової функції, призначення;

7) Залежно від керованості процесами розвитку: керований розвиток, тобто цілеспрямовані зміни, які передбачаються програмними заходами (документами, діями спеціального органу управління) та некерований (адаптивний, ситуативний) розвиток, тобто неочікувані зміни, що заздалегідь не плануються, виникають стихійно як наслідок виникнення певної ситуації (можливості);

8) Залежно від ефективності функціонування ринку, під якою розуміють якісні параметри обміну спожитковими товарами та послугами - швидкість, зручність та справедливість (взаємовигідність) обміну - ефективний та неефективний розвиток.

Як система, споживчий ринок має свій механізм функціонування, який спрямований на забезпечення його рівноважного стану шляхом саморегуляції, тобто автоматичного впливу ринкового механізму взаємодії попиту, пропозиції, конкуренції на формування цін, обсяг виробництва та продажу товарів, рівень споживання тощо.

Споживчий ринок є надзвичайно динамічним, мінливим, його межі безперервно розширюються або звужуються, відбуваються суттєві структурні зрушення, змінюються обсяги товарної маси та обсяги послуг, що на ньому циркулюють, змінюються ціни. Ці процеси відбуваються під дією об'єктивних законів, які спрямовані на регулювання ринку. Це і закон постійного зростання особистих потреб людини, що призводить до високої частоти зміни та розширенню асортименту споживчих товарів та послуг, що виробляються. В свою чергу, поглиблення розподілу і спеціалізації праці, інтеграція, прогрес виробництва призводять до появи нових видів предметів споживання і розвитку потреб населення. Це і закон вартості, який вимагає еквівалентного обміну, бо в основі порівняння різних предметів споживання лежить праця, що в них закладена. З дією закону конкуренції пов'язана і орієнтація на зменшення сукупних витрат на виробництво і доведення до споживання товарів і послуг, підтримка відповідності попиту і пропозиції, вирівнювання через ціну вартості товару.

Проте, ринкова саморегуляція споживчого ринку в умовах зростання обсягів і рівня економіки, ускладнення господарського розвитку, посилення низки протиріч між виробником і споживачем, посилення монополістичних тенденцій та глобалізаційних викликів не в змозі забезпечити ефективний і стабільний розвиток споживчого ринку та формування оптимальних соціально-економічних пропозицій. Як показали приклади розвитку світової економіки, саморегуляція в деяких країнах призвела до спаду національного виробництва, зростання державного боргу, значного безробіття, зниження доходів, скорочення попиту. Ринкова саморегуляція повинна доповнюватися системою певних дій та важелів впливу з боку держави.

Як справедливо зазначив проф. Саркісян Л.Г. "децентралізація системи управління торгівлею не підкріплена правовою базою державного регулювання, не дала змоги сформувати ефективний споживчий ринок. Надія тільки на приватні недержавні підприємства та представників закордонних торговельних мереж є помилковою. Держава повинна вивчати закономірності, які характеризують кількісні процеси у сфері виробництва та споживання, зміну співвідношення та частку різних учасників ринку, захищаючи інтереси споживачів, вітчизняних виробників та свої інтереси " Саркисян Л.Г. Формування механізму подолання економічних диспропорцій розвитку внутрішньої торгівлі / Вісник Львівської Комерційної Академії вип. 19-Л., ЛКА, 2011, с. 45-49.

Традиційним підходом до характеристики сукупності впливів держави на розвиток певної макроекономічної системи є використання терміну "державне регулювання".

Державне регулювання ринку (економіки) в цілому є системою заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної і регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення соціально-економічних проблем розвитку національної економіки та всього суспільства.

Державне регулювання споживчого ринку передбачає створення економіко-правової і організаційної основи, яка забезпечує захист і розвиток підприємництва і конкуренції, правовий захист і розвиток всіх форм власності, рівноправні умови функціонування всіх видів підприємств на ринку споживчих товарів і послуг населенню, захист прав споживачів і їх активного впливу на споживчі характеристики та якість товарів і послуг.

Існують об'єктивні по суті причини втручання державних органів влади в процеси саморегулювання ринку в цілому, і споживчого зокрема, які пов'язані із необхідністю корегування помилок ринку, згладжування негативних наслідків ринкових процесів, стимулювання економічного росту і стабільності, створення умов вільної конкуренції та боротьби з монополізмом, забезпечення справедливого обміну, перерозподілу за допомогою податків доходів між певними групами, захисту національних інтересів держави та ін.

Втручання держави в економіку зумовлено необхідністю створення умов для ефективного функціонування ринкового механізму, захисту національних інтересів на зовнішньому ринку й усередині держави, вирішеннях проблем, які ринковий механізм ефективно розв'язати не може, а з другого боку - здійсненнях соціально-економічної політики. [ Держава та економічне зростання (концепція державного регулювання відтворювальних процесів в економіці України) / НАН України. - Ін-т екон. прогнозування; За ред. Б.Є. Кваснюка. - К., 2001. - 88 с. , Державне регулювання економіки: Навч. посібник/ С.М. Чистов, А.С.Никифоров, Г.Ф.Ніценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с., Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993. - 493 с.].

Світова практика господарювання показала, що в основі функціонування та розвитку певного типу економічної (господарської) системи (ринку) лежать ті чи інші положення відповідної теорії державного регулювання.

В основі всіх існуючих підходів лежать положення кейнсіанської та монетаристської теорій, основні характеристики яких наводяться у табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Основні ознаки кейнсіанської та монетарної теорій регулювання економіки

Кейнсіанська	Монетарна
1. Принципи ефективного сукупного попиту	1. Принципи ефективної сукупної пропозиції
2. Значна частка державного сектора економіки	2. Часткова приватизація державної власності
3. Сприяння конкуренції	3. Стримування конкуренції
4. Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	4. Зниження податків
5. Організація державного планування і регулювання	5. Згортання макроекономічного планування, обмеження регулювання
6. Дефіцитне фінансування і посилення інфляції	6. Зменшення дефіциту бюджету і стабілізація грошового обігу
7. Розширення державних соціальних програм	7. Скорочення державних соціальних програм

Як свідчить світовий досвід господарювання, монетарна теорія забезпечує кращі результати за умов функціонування розвинутого ринку з цивілізованою конкуренцією, а кейнсіанська - в період його становлення.

З'явилася теорія "неокласичного синтезу", яка поєднує сучасну кейнсіанську теорію з неолібералізмом. Вона стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Близьким до неокласичного синтезу є соціально-інституціональний напрям, прихильники якого стверджують, що економічні відносини в суспільстві формуються під впливом політичних, соціальних, психологічних та інших факторів.

Таким чином, пошук нових форм і методів впливу держави на ринки (економіку) відповідно до змін середовища продовжується.

На наш погляд, форми, напрямки державного регулювання економіки, межі корекції елементів та підсистем ринку з боку державних інституцій мають визначатися конкретними економічними умовами, станом розвинутості ринкового механізму.

Зростаюча роль споживчого ринку в організації обміну, необхідність досягнення оптимальних пропорцій у структурі обміну і відтворювальному процесі в умовах ринку вимагають чіткої організації і ефективної взаємодії складових елементів ринку. Вищенаведене обумовлює доцільність посилення та систематизації впливу держави на основні кількісні та якісні параметри споживчого ринку через розробку та запровадження системи (механізму) управління його розвитком.

Базуючись на загальній теорії менеджменту, управління є більш ширшим та глибшим поняття по відношенню до регулювання, яке прийнято розглядали лише в якості однієї з функцій управління.

Сутність управління розвитком споживчого ринку, на наш погляд, полягає в створенні таких правових, організаційних, фінансово-економічних, інституціональних та інших умов його функціонування, які в комплексі здатні забезпечити необхідний напрямок, швидкість, пропорційність та збалансованість змін в його підсистемах та складових, ефективність виконання покладених на нього функцій та завдань відповідно до стратегічної мети розвитку споживчого ринку та пріоритетів розбудови української економіки (цілей національної соціально-економічної економічної політики ).

Стратегічною метою розвитку споживчого ринку є покращення рівня життя українського населення, тобто зростання рівня задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб кожної людини (сім'ї, домогосподарства), піднесення на новий якісний рівень усього комплексу соціально-економічних взаємопов'язаних факторів, які забезпечують процес життєдіяльності .

Відповідно до сучасного розуміння основними соціально-економічними факторами, які обумовлюють рівень життя визнаються: розмір реальних грошових доходів, обсяг та структура споживання, забезпеченість роботою та умови праці, тривалість робочого дня та вільного часу, інтенсивність праці, житлові та побутові умови, рівень освіти та культури, система охорони здоров'я та фізичної культури, система соціальна забезпечення, піклування суспільства про дитинство та материнство, раціональне використання вільного часу.

Стратегічна мета розвитку споживчого ринку відповідає і визнаним пріоритетам (цілям) державної соціально-економічної політики [ Послання Президента України до ВРУ "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2010 році" // Економіст, 2011. - № 2. - с. 12-75. ]:

розвиток людського потенціалу нації як головної складової її національного багатства та рушійної сили суспільного поступу, визначальний критерій оцінки його рівня;

економічне зростання - як держави в цілому, так і окремих її регіонів, збільшення обсягів національного виробництва спожиткових товарів і послуг населенню, як передумови формування грошових доходів населення;

економічна стабільність - підтримання стабільного рівня цін і тарифів, зниження інфляції, підвищення рівня зайнятості, збалансованість обсягів попиту і пропозиції;

соціальна справедливість - справедливий розподіл доходів, захист соціально незахищеного населення.

У трансформаційний період в якості головної мети державного регулювання споживчого ринку може виступати забезпечення його випереджувального розвитку порівняно до розвитку економіки країни в цілому.

Подальша дезагрегація стратегічної мети розвитку споживчого ринку приводить до розуміння, що основними стратегічними завданнями, на вирішення яких повинно бути спрямоване управління розвитком споживчого ринку є :

· вдосконалення законодавчо-правової бази та розробка науково-методичних засад функціонування споживчого ринку та його елементів;

· створення передумов для максимального повного задоволення попиту населення, раціоналізації їх структури.

· створення умов для продуктивного, динамічного, адаптивного виробництва спожиткових товарів і послуг населенню відповідно до різноманітних вимог споживачів

· підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників спожиткових товарів і послуг,

· розвиток конкуренції на споживчого ринку, запобігання монополітистичним тенденціям

· забезпечення справедливих цін на спожиткові товари та послуги;

· забезпечення динамічної, економічної збалансованості попиту та пропозиції для більш повного задоволення попиту споживачів

· вдосконалення інфраструктури споживчого ринку;підвищення ефективності доведення спожиткових товарів та послуг до кінцевого споживача, оптимізація товарних запасів та логістичних витрат на організацію товароруху; зростання якості торговельного обслуговування;

· забезпечення належної пропорційності в розвитку окремих регіональних ринків ;

· створення передумов для ефективного розвитку внутрішньої торгівлі , функціонування торговельних підприємств ;

· запровадження моніторингу споживчого ринку, аналізу його стану, оцінки кон'юнктури ринку та прогнозування тенденцій розвитку, з урахуванням визначальних факторів;

· створення ефективного інформаційного забезпечення прийняття рішень усіма суб'єктами ринку

· обґрунтування заходів по підвищенню ефективності організації та порядку здійснення державного регулювання споживчого ринку.

Управління розвитком споживчого ринку здійснюється через систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого змісту, які здійснюють органи центральної державної влади на основі демократизації і децентралізації функцій шляхом передачі частки повноважень на регіональний рівень чи до демократичних інститутів, які репрезентують інтереси об'єднань громадян.

В основу управління розвитком споживчого ринку повинні бути покладені принципи сучасної парадигми управління, визначенні в чисельних наукових працях іноземних та вітчизняних дослідників Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. - СПб.: Питер Ком, 1999. - 416 с., Виссема Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство: возможности для будущего процветания: пер. с анг. - М. Финпресс, 2000. - 272 с., Томпсон А.А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент: Искусство разработки и реализации стратегии: Уч. для вузов: пер с анг. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1998. - 576 с.. Узагальнюючи існуючі наукові напрацювання та враховуючи специфіку об'єкта управління, основними методологічними принципами управління розвитком споживчого ринку повинні бути визнані такі:

Розуміння споживчого ринку як складної відкритої соціально-економічної системи, здатної до самоорганізації. Цей принцип управління розвитком розглядає споживчий ринок як систему, з одного боку, відкриту до активної взаємодії з факторами зовнішнього середовища, з іншого - здатну до самоорганізації .

Врахування національних цілей та загальнодержавних інтересів. Місія та стратегічна мета зусиль щодо управління розвитком споживчого ринку повинні визначатися виходячи із стратегічних пріоритетів, визначених Концептуальними засадами стратегії економічного та соціального розвитку на 2002-2011 роки - забезпечення сталого економічного зростання економіки України, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальна переорієнтація економічної політики.

Виокремлення домінантних сфер розвитку споживчого ринку, що дозволяє ідентифікувати пріоритети, які одноосібно або в комплексі забезпечують його розвиток. Такими сферами визнаються : управління формуванням попиту на спожиткові товари та послуги; управління пропозицією спожиткових товарів та послуг, управління конкуренцією на споживчому ринку, управління розвитком інфраструктури споживчого ринку. Загальні цілі та завдання розвитку споживчого ринку повинні бути деталізовані в розрізі кожної сфери розвитку.

Врахування існуючого стану розвитку споживчого ринку, який, на наш погляд, є узагальнюючою оцінкою реалізованих можливостей та наявних ресурсів суб'єктів ринку, його конкурентної позиції, рівня потенціалу розвитку. Розробка перспективної моделі розвитку повинна базуватися на існуючих реаліях стану внутрішнього середовища та результатах, що вже досягнуті ним, в тому числі враховувати успішність моделі розвитку, яка реалізовувалася попередньо.

Врахування стану зовнішнього середовища споживчого ринку, перш за все, рівня розвитку споживчого попиту, ступеню диференціації грошових доходів між окремими соціальними групами (верствами населення), раціональності традиціоналістської моделі споживання, споживацьких пріоритетів. В процесі формування стратегії розвитку споживчого ринку на майбутній період повинні враховуватися в комплексі нові можливості, що надаються зовнішнім середовищем, та небезпеки, які обумовлюються його існуючим станом. споживчий ринок зовнішній середовище

Забезпечення гнучкості розвитку. Цей принцип обумовлює необхідність врахування великої динамічності та невизначеності потреб населення у спожиткових товарах та послугах, можливостей національної та світової економіки щодо їх задоволення, високої мінливості зовнішнього середовища споживчого ринку . Все це обумовлює потребу в гнучкості, тобто здатності до швидкої адаптації розробленої моделі розвитку до змін у зовнішньому чи внутрішньому оточенні.

Забезпечення іноваційності розвитку споживчого ринку, який передбачає активний пошук нових ідей, реалізація яких сприяла б належному розвитку попиту, пропозиції, покращенню кон'юнктури споживчого ринку, реінжиніринг торговельної інфраструктури, запровадження інноваційних форм та методів вивчення та задоволення попиту населення тощо. Хоча споживчий ринок вважається одним з найбільш класичних, сьогодні і тут потрібні суттєві інновації, спрямовані на надання більшої зручності та комфортності покупцям спожиткових товарів та послуг, скорочення втрат часу та зусиль на задоволення своїх споживчих потреб. Саме такий підхід в процесі управління розвитком забезпечує не еволюційний (поступовий), а революційний розвиток, набуття принципово нової якості як розвитку споживчого ринку в цілому, так і його окремим елементам (складовим).

Системність (комплексність) управління розвитком споживчого ринку - врахування усієї системи факторів, які обумовлюють стан та тенденції розвитку ринку. Принцип системності обумовлений функціонуванням споживчого ринку як великої складної системи, що включає різні рівні і елементи. Управління розвитком споживчого ринку, охоплюючи різні об'єкти, повинно виходити із системних засад у вирішенні його проблем.

Об'єктивність управління, що досягається побудовою постійних каналів отримання стратегічної та оперативної ринкової інформації, впровадженням моніторингу (тобто постійного та систематичного відстеження) стану, кон'юнктури споживчого ринку, рівня та типу його розвитку, виявлення та відстеження зміни основних чинників розвитку;

Наукова обґрунтованість програмних засад та інструментарію управління розвитком споживчого ринку. Управління розвитком споживчого ринку неможливо без врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей, а також закономірностей і тенденцій розвитку ринкових відносин. Обґрунтованість є найважливішою відмітною рисою будь-якого управління, тому формування моделі розвитку споживчого ринку передбачає багатоваріантне прогнозування попиту та пропозиції на спожиткові товари та послуги з наступним оцінюванням та порівнянням розроблених варіантів, імітаційне моделювання результативності та ефективності застосування окремих інструментів та форм державного регулювання розвитку.

Оптимізація форм та методів державного впливу на розвиток споживчого ринку для досягнення кількісних та якісних параметрів його розвитку; свобода господарської діяльності та волевиявлення усіх суб'єктів ринку;

Адаптивність управління. Принцип адаптованості передбачає постійний аналіз результатів застосування регулюючих заходів, оперативну оцінку і корегуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від змін внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни.

Реалізація визначених принципів сприятиме підвищенню ролі і ефективності функціонування споживчого ринку в економіці України у напрямку забезпечення задоволення конкретних потреб людей, безперервності відтворення суспільного продукту, створення необхідних умов стійкості грошового обігу та передумов збільшення вільного часу працюючих для їх фізичного та духовного розвитку.

На підставі викладеного розуміння суті та методологічних принципів управління та базуючись на теоретико-методологічних засадах стратегічного управління Пастухова В.В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність: Монографія. - К.: КНТЕУ, 2002. - 302 с. , може бути запропонована наступна структурно-логічна модель процесу управління розвитком споживчого ринку , яка віддзеркалює спрямування та послідовність управлінського процесу, субординацію окремих етапів роботи .

Аналітичний блок розробки програми розвитку споживчого ринку передбачає проведення наступних досліджень, які у сукупності слугують аналітичним підґрунтям для ідентифікації стану та проблем розвитку:

Дослідження зовнішнього середовища споживчого ринку. Цей напрямок аналітичної роботи потребує проведення дослідження основних факторів, що обумовлюють розвиток ринку, в розрізі - економічних, правових, інституціональних, техніко-технологічних, соціально-культурних, демографічного середовища, природно-кліматичного середовища;

Дослідження основних складових (підсистем) споживчого ринку, в перебігу якого здійснюється: а) дослідження обсягу та структури попиту населення на спожиткові товари та послуги, ступеню його задоволеності в досліджуваному періоді; б) аналіз обсягів та джерел формування пропозицій спожиткових товарів та послуг; в) оцінка рівня та форм конкуренції на споживчому ринку; г) оцінка ринкової кон'юнктури, пропорційності розвитку ринку; д) дослідження стану та адекватності розвитку інфраструктури споживчого ринку.

Діагностика стану управління розвитком споживчого ринку, тобто здійснення цільового аналізу, спрямованого на: а) ідентифікацію типу (моделі) розвитку, яка реалізовувалася раніше; б) виявлення наявних проблем розвитку; в) оцінка результативності (ефективності) використання існуючих форм, механізмів та інструментів державного регулювання розвитку споживчого ринку.

Блок визначення цільових орієнтирів програми розвитку з врахуванням наслідків аналітичної роботи передбачає: а) визначення та (або) уточнення стратегічних цілей та пріоритетів розвитку споживчого ринку; б) визначення періоду розробки програми розвитку, в) дезагрегація стратегічних цілей та системи стратегічних завдань в розрізі домінантних сфер розвитку, г) розробку системи стратегічних нормативів розвитку, які повинні бути досягнуті в перебігу реалізації програми розвитку.

Блок розробки програми розвитку споживчого ринку, структурований з врахуванням класичного підходу і представлений сукупністю таких взаємопов'язаних видів роботи: а) визначення типу та загальної концепції розвитку; б) розробка прогнозів попиту на споживчі товари; в) розробка прогнозу щодо національного виробництва споживчих товарів; г) складання балансу попиту та пропозиції, прогнозна оцінка кон'юнктури споживчого ринку; д) розробка прогнозів щодо розвитку внутрішньої торгівлі (потенціал матеріально-технічної бази, форми торговельної діяльності, конкурентна ситуація, якість та ціни торговельних послуг тощо); е) формування програми розвитку.

Програма розвитку споживчого ринку , на наш погляд, повинна являти собою системне викладення кількісних та якісних пріоритетів завдань та параметрів розвитку на довгостроковий та поточний період. На стратегічному рівні вона є складовою розробки і реалізації Національної програми (Стратегії соціально-економічного розвитку України), на тактичному та оперативному рівні - виступає інструментом її реалізації, забезпечуючи цілеспрямований вплив на окремі елементи (домінантні сфери) та фактори розвитку споживчого ринку.

Блок реалізації програми розвитку споживчого ринку розглядається як сукупність таких управлінських дій: а) розробка програми стратегічних змін в розрізі домінантних сфер розвитку; б) визначення доцільних форм та інструментів державного регулювання попиту та пропозиції споживчих товарів, торговельної діяльності на внутрішньому ринку на різних рівнях державного управління; в) реалізація розроблених заходів, планів та програм розвитку; г) контроль реалізації тактичних планів та стратегічної програми розвитку; д) оцінка ефективності управління розвитком, яка передбачає як оцінку розробленої програми розвитку, так і оцінку ефективності її реалізації.