зі статистики

на тему: «Статистичне вивчення ринку туристичних послуг»

Студентки I курсу групи ФК-13

напряму підготовки економіка та підприємництво

спеціальності фінанси і кредит

Ностер Ю.Д.

Керівник викладач кафедри обліку і аудиту Вещипан О.О.

Харків - 2014

РЕФЕРАТ

Об'єктом дослідження - ринок послуг України з туризму.

Метою роботи - визначення ситуації, що склалася на ринку послуг з туризму в Україні, складання прогнозу її розвитку на майбутнє, а також визначення рекомендацій з розвитку туризму.

Метод дослідження - статистичний аналіз ринку туристичних послуг України.

Формування туристичного ринку залежить від різних чинників, таких як соціально-економічний розвиток, якість життя населення, політична стабільність держави та інше. Також ринок туристичних послуг поділяється на різноманітні види та класи.

Дослідження ринку туристичних послуг є науково-практичним завданням, яке основане на певній методології, що поєднує методи, прийоми, техніку в певну систему, метою якої є пошук найоптимальніших шляхів вирішення поставлених завдань.

Сучасний конкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимально розвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування та регулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначення економічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі в системі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності як економічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму як механізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послуг шляхом використання відповідних стратегій.

ТУРИЗМ, РИНОК, ДИНАМІКА, СФЕРА ПОСЛУГ, КОНЦЕНТРАЦІЯ.

ринок туристичний статистика

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи статистичного вивчення ринку туристичних послуг

1.1 Поняття та види ринку туристичних послуг

1.2 Основні завдання статистики туризму

Розділ 2 Статистичні методи для вивчення ринку туристичних послуг

2.1 Методичні засади дослідження ринку туристичних послуг

2.2 Система показників динаміки ринку туристичних послуг

Розділ 3 Статистична оцінка та аналіз ринку туристичних послуг

3.1 Аналіз ринку туристичних послуг в Україні за 2010 - 2013 рр

3.2 Проблеми та перспективні напрямки українського туризму

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Економічне значення туризму як джерела грошових надходжень, забезпечення зайнятості населення, активізації регіонального розвитку, фактора реструктуризації економіки в постіндустріальну епоху постійно зростає. Індустрія туризму входить у число трьох провідних галузей світового господарства, трохи поступаючись лише нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню .

Туризм виступає як «невидимий» товар . Характерною особливістю і своєрідним достоїнством туристичних послуг як товару є те, що значна частина цих послуг проводиться мінімальними витратами на місці. Останнім часом туризм набув значення соціального явища. Він перейшов з категорії елітного продукту в категорію продукту, доступного споживачеві. На початковому етапі свого розвитку туризм розглядався як елемент соціально- культурного впливу. У наші дні він вважається економічним і масовим соціальним явищем.

Об'єктом дослідження в представленій роботі обраний ринок послуг України з туризму.

Предметом статистики туризму є дослідження кількісної сторони стану та розвитку галузі туризму в нерозривному зв'язку з якісною стороною.

Метою роботи є аналіз ситуації, що склалася на ринку послуг з туризму в Україні, складання прогнозу її розвитку на майбутнє, а також визначення рекомендацій з розвитку туризму.

Проблемам становлення та функціонування ринку загалом і туристичного, зокрема, присвячено праці багатьох вітчизняних і закордонних вчених, таких як М. Портер, Ф. Котлер, В. Головинець, С. Гаврилюк, І. Школа, В. Данильчук, Ю. Мазур, О. Любіцева, Н. Кудла, Л; Гонтаржевська та ін. У своїх працях автори розглядають різні аспекти суті, функцій та особливостей ринку туристичних послуг. Поряд з тим не до кінця розкритими залишаються питання особливостей організації та розвитку туристичного ринку в Україні. [26]

Інформаційною базою для дослідження ринку туристичних послуг є мережа Інтеренет, також значним кроком уперед в області інформаційних технологій в Україні є створення Української Туристичної Інформаційної Системи (UTIS). На міжнародному ринку туризму нині діє чотири глобальних системи резервування. В Україні офіційно представлена тільки одна - AMADEUS, якою користуються 44 тисячі турагенств планети. На європейському ринку комп'ютерних резервувань вона є безумовним лідером. [27]

Завдання курсової роботи:

-на основі аналізу літературних джерел та наукових напрацювань з'ясувати сутність туристичних послуг, визначити види, чинники формування ринку туристичних послуг;

-дослідити ринок туристичних послуг в Україні;

-аналізувати отримані дані по ринку туристичних послуг в Україні;

-визначити проблеми та перспективні напрями українського туризму.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

1.1 Поняття та види ринку туристичних послуг

Туристичний ринок - це сфера задоволення потреб населення у послугах, пов'язаних з відпочинком, змістовним проведенням дозвілля чи оздоровленням.

Формування національного туристичного ринку обумовлене дією внутрішніх та зовнішніх чинників.

До внутрішніх чинників відносяться рівень соціально-економічного розвитку, якість життя населення, соціально-політична ситуація. В свою чергу до рівня соціально-економічного розвитку відносяться такі чинники, як науково-технічний прогрес, історичні чинники формування економіки, рівень розвитку галузей виробництва, рівень розвитку транспорту та транспортної мережі, демографічна ситуація і структура населення, характер міграційних процесів та особливості зайнятості.До якості життя населення відносяться умови життя (екологічні, житлово-побутові, соціально-культурні), рівень життя (рівень прибутків, заощаджень тощо). До соціально-політичної ситуації відноситься соціальний устрій, правове забезпечення соціальних та економічних свобод, розвиток громадсько-політичного життя та рівень розвитку інформаційної сфери та ЗМІ.

До зовнішних чинників формування та функціонування ринку туристичних послуг відносяться економічна та політична стабільність держави, участь держави в міжнародних організаціях, характер міжнародних відносин та ступінь інтегрованості у світогосподарську систему.

У залежності від мети подорожі розрізняють такі туристичні ринки як ринок рекреаційного туризму, ринок зеленого туризму, ринок етнічного туризму, ринок ділового туризму, ринок спортивного туризму, ринок релігійного туризму, ринок екстремального туризму та інші.

За державною ознакою туристичні ринки поділяють на національний туристичний ринок та міжнародний туристичний ринок [1].

Туристичні ринки також класифікують за формою організації, по сезонності, класу обслуговування та ін.

Типи національних туристичних ринків:

1) Високо інтенсивні: характерні для країн високого рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму імпортного спрямування, що є постачальниками туристів (США, Німеччина, Великобританія, Скандинавські країни) та експортного спрямування, які переважно приймають туристів (Італія, Австрія, Ізраїль, ПАР).

2) Стабілізовані: характерні для країн середнього рівня економічного розвитку, які переважно приймають туристів (Іспанія, Греція, Туреччина, Кіпр), нових індустріальних країн (Мексика, Аргентина, Чилі, Гонконг, Таїланд, Малайзія), країн перехідного типу, які переважно приймають туристів (Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словаччина, Словенія)

3) Реформовані: характерні для країн перехідного типу, що формують ринкові структури, які переважно приймають туристів (Болгарія, Румунія), країн, які переважно постачають туристів (Росія, Україна, Казахстан), країн централізовано-керованої економіки з елементами ринкової (Китай).

4) Акумулюючі: характерні для країн, що розвиваються з середніми можливостями економічного розвитку (Індія, Єгипет, Туніс, Танзанія, Барбадос), країн планової економіки (Куба) та найменш розвинених країн, які майже не приймають участі у міжнародному туризмі (більшість країн Центральної Африки) [2].

Саме метою подорожі визначається вид туризму. Розрізняють такі види туризму як маршрутно-пізнавальний, спортивно-оздоровчий, діловий і конгрес-туризм, курортний, лікувальний, фестивальний, мисливський, екологічний, екологічний, шоп-туризм, релігійний, навчальний, етнічний і ін.

Серед основних функцій туристичного ринку виділяються такі:

- реалізація вартості та споживчої вартості, які входять до складу

туристичного продукту;

- організація процесу доведення туристичного продукту до споживача (туриста);

- економічне забезпечення матеріальних стимулів до праці.

Суб'єктами туристичного ринку є юридичні та фізичні особи, задіяні в виробництві та організації споживання туристичного продукту туристами-споживачами. Суб'єктами ринку пропозиції можуть виступати практично всі елементи функціонально-господарської та територоіально-господарської складових індустрії туризму. Об'єктом туристичної діяльності суб'єктів ринку є туристи-споживачі турпродукту, уподобання та мотивації яких лежать в основі маркетингових стратегій виробника. Звідси поділ туристичного ринку на ринок споживачів-туристів (ринок попиту) та ринок виробника (ринок пропозиції), оскільки ці дві складові є ключовими в функціонуванні ринку. "Ринок - це сукупність наявних та потенційних покупців товару" вважає Ф. Котлер, тому застосування терміну «ринок» відноситься перш за все до споживачів товару чи послуги, об'єднаних за певною потребою, оскільки саме споживчі потреби формують ринок [3].

Таким чином, здійснюючи сегментацію, туристські фірми виявляють групи клієнтів , об'єднані за тими чи іншими ознакам . Кожному з ринкових сегментів має відповідати специфічна туристська пропозиція. Такий підхід дозволяє не тільки задовольнити наявний попит, а й формувати його. Утворені за допомогою різних сегментаційних змінних ринкові сегменти повинні бути досліджені для виявлення найбільш підходящих для них туристських підприємств. Отже, за процесом сегментації йде етап відбору цільового ринку. Класифікація в туризмі позначає виявлення його окремих форм та видів залежно від основного показника - критерію . Як всяка інша класифікація, класифікація видів туризму допомагає більш досконально вивчити розвиток туризму, його видозміни і основні тенденції. Але туризм складне і багатопланове поняття. Дуже складно виділити форми і види туризму в їх чистому вигляді, тому немає у світі єдиної класифікації. Ті , що існують, мають деякі розбіжності, але в цілому між собою узгоджуються. [4]

Головним документом, який вивчає ринок туристичних послуг є Закон України «Про туризм». Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених
Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на
території України [10].

1.2 Основні завдання статистики туризму

Туризм - сфера діяльності, яка має суттєві вигоди для економіки регіону. Критерії економічних вигод країни (регіону) від розвитку туристичної діяльності такі:

- особисті доходи (заробітна плата працівників туристичної та суміжних галузей, доходи власників);

- зайнятість (робочі місця в галузі туризму та суміжних галузях);

- комерційні доходи (валові надходження, що створюються завдяки витратам туристів, чистий прибуток підприємств туристичної та суміжних галузей);

- державні доходи (податки, збори, доходи державних підприємств);

- частка туризму у формуванні валового внутрішнього продукту;

- надходження іноземної валюти. [28]

Туризм безпосередньо або опосередковано, через туристське споживання, здійснює стимулюючий вплив на розвиток таких видів економічної діяльності, як транспорт, готелі та ресторани, роздрібна торгівля, харчова промисловість, будівництво, зв'язок, страхування, фінансове посередництво, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту тощо, а також стимулює пожвавлення місцевої економіки та створення додаткових постійних та сезонних робочих місць.

Статистика туризму має давати кількісну оцінку всім явищам та процесам у даній сфері. Тому на неї покладено такі завдання як організація та проведення статистичного спостереження в туризмі, удосконалення системи показників у цій сфері, аналіз динаміки та структури туристських потоків, аналіз забезпеченості туризму матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами, аналіз розвитку туристської інфраструктури: засобів з розміщення туристів, харчування, транспортних засобів, аналіз фінансового стану підприємств туризму, аналіз доходів і витрат міжнародного туризму, аналіз внеску туризму в економіку країни.

Основними напрямками статистичних досліджень туризму є:

1) Іноземний (в'їзний) туризм. При вивченні іноземного туризму за допомогою статистичних методів дослідження має підраховуватися кількість іноземних туристів, здійснюватися їх розподіл за країною походження, тривалістю перебування, обсягом витрат цих туристів. Особлива увага має приділятися методам вивчення економічного впливу іноземного туризму.

2) Зарубіжний (виїзний) туризм. Завданнями статистичного дослідження виїзного туризму є, перш за все, обчислення кількості зарубіжних туристів, їх розподіл за країнами, до яких зарубіжні туристи виїжджають, вивчення їх структури за тривалістю перебування, за обсягом витрат цих туристів.

3) Внутрішній туризм. У результаті статистичного вивчення внутрішнього туризму має бути підраховано кількість внутрішніх туристів, обсяг витрат цих туристів, і, головне, економічний вплив внутрішнього туризму.

4) Туристична індустрія. Завданнями статистичного дослідження індустрії туризму є визначення кількості пов'язаних з туризмом закладів (готелів, санаторіїв, туристичних підприємств тощо), місткості їх, категорійності, завантаженості. Важливим є питання оцінювання економічного внеску цих закладів у економіку регіону.

Головною метою статистики туризму є статистичне обстеження явищ, як обмежених ринками відпочинку, так і охоплюють світовий ринок подорожей у взаємозв'язку різних характеристик туризму, як для самостійного аналізу діяльності в цій області , так і для використання в якості джерела даних для розробки пов'язаних з туризмом показників платіжного балансу і складання рахунків СНС (система національних рахунків).

Основними завданнями статистики туризму є організація статистичного спостереження за потоками туристів , місцями їх розміщення , характеристиками поїздок, оптовою та роздрібною торгівлею, транспортом , будівництвом, зайнятістю, фінансовим посередництвом, доходами та витратами , пов'язаними з туризмом на основі єдиної наукової методології , яка відповідає міжнародним правилам і стандартам.

До основних одиниць туризму відносяться окремі особи, які є суб'єктами туристської діяльності і розглядаються в обстеженнях як статистичних одиниць.

Всі типи мандрівників , що займаються туризмом , визначаються як відвідувачі . У цьому зв'язку термін « відвідувач » представляє собою основну концепцію всієї системи статистики туризму.

У свою чергу термін « відвідувач » ділиться на дві категорії:«туристи» (ночують відвідувачі) і «одноденні відвідачі».[29]

РОЗДІЛ 2

Статистичні методи, які використовуються для вивчення туристичних послуг

2.1 Методичні засади дослідження ринку туристичних послуг

Дослідження організації функціонування ринку туристичних послуг ґрунтується на положеннях про туризм як явище суспільного життя та функціонування ринку туристичних послуг як процесу структурного узгодження в часі та просторі попиту на туристичні блага, послуги та товари і їх пропозиції.

В основу дослідження покладені три парадигми: системна, яка дозволяє встановити порядок вирішення проблеми за допомогою системних понять (схема, компонент, елемент, структура, функція, організація) [7]; процесуальна, яка відтворює закономірні, послідовні зміни явища та форми його організації; хорологічна, яка дозволяє виокремити просторові зв'язки та взаємодії [8].

Дослідження ринку туристичних послуг є науково-практичним завданням, яке основане на певній методології, що поєднує методи, прийоми, техніку, процедури та операції дослідження в певну ієрархічну систему, метою якої є пошук найоптимальніших шляхів вирішення поставлених завдань (рис. 2.1).

Центральним елементом всієї системи методології є метод. Метод дослідження - це система прийомів збору, обробки, представлення інформації для планомірного і цілеспрямованого вирішення наукових та практичних завдань. Сукупність методів і технологій, їх послідовність та взаємозв'язок складають методику дослідження.

Базовим методом дослідження обраний системно-структурний аналіз, який дозволяє, на підставі аналізу функціонування елементів системи - суб'єктів ринкової діяльності, структурувати ринок туристичних послуг, виявити міжкомпонентні, територіальні та організаційно-управлінські взаємозв'язки, їх характер, види, форми. [30]

Рис. 2.1. Співвідношення елементів системи дослідження

Методика дослідження ринку туристичних послуг повинна відповідати сутності туризму як суспільного явища з властивою йому полікомпонентністю, структурованістю, нестрогою ієрархічністю та поліфункціональністю елементів системи. В методиці повинна бути відображена багатоаспектність діяльності в сфері туризму відповідно до специфіки кожної складової індустрії туризму, особливості внутрішньої та міжнародної торгівлі туристичними послугами, характерні риси туристичного споживання відповідно до масштабів дослідження. Саме реалізації зазначеної мети й прислуговує, на нашу думку, обрана система суспільно-географічних методів дослідження.

Покладений в основу дослідження індуктивно-дедуктивний принцип передбачає створення взаємопов'язаної системи методів, яка ґрунтується на відповідності частковим об'єктам дослідження, що є компонентами туристичного ринку, найефективніших методів дослідження їх структур. Зазначений підхід передбачає наскрізний компонентний просторово-часовий аналіз емпіричного матеріалу і його подальший синтез з урахуванням дії світогосподарських законів і закономірностей (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Модель реалізації компонентного системно-структурно просторово-часового аналізу регіонального туристичного ринку.

Такий підхід дозволяє, на нашу думку, встановити напрямки, тенденції розвитку туристичного ринку та визначити певні закономірності його формування, функціонування та територіальної організації.
Компонентний просторово-часовий аналіз передбачає визначення:

1) характерних ознак розвитку туризму та формування споживчого регіонального ринку;

2) комплексності, пропорційності розвитку індустрії туризму, відповідності її територіальної структури структурі попиту, з одного боку, та туристичній політиці державного та міжнародного регулювання, з іншого;

3) рівня туристичного споживання та його територіальної диференціації відповідно до умов ринкового середовища внаслідок просторово-часової структуризації попиту/пропозиції;

4) форм геопросторової організації туристичного ринку відповідно масштабам та специфіці діяльності [10].

Методично слід розрізняти макродослідження, що характеризують загальносвітові тенденції, особливості формування світового та макрорегіональних ринків; дослідження стану та напрямків розвитку національного ринку як складової регіонального та глобального ринків туристичних послуг, визначення специфічності функціонування національних та внутринаціональних ринкових структур; та дослідження мікрорівня або маркетингові дослідження окремого підприємства. Методики та методи, що застосовуються, подібні за технікою та процедурою, але відмінні за механізмом аналізу. Специфіка туристичних послуг робить їх предметом міжнародної торгівлі, що передбачає не тільки багаторівневість дослідження, а й узгодження методичного апарату при переході від одного до іншого рівня. Основою дослідження є національний ринок як інституційно організована одиниця з чітко визначеним юридичним статусом та наявними соціально-економічними важелями управління. [31]

Методика суспільно-географічного дослідження туристичного ринку глобального рівня спрямована на визначення загальносвітових тенденцій і напрямків розвитку туризму як суспільного явища і як складової світового ринку послуг, світового господарства та виявлення сучасних форм геопросторової організації туризму, які забезпечують ефективність його функціонування в складі зазначених структур. Системно-структурний аналіз, застосований до одиниць макрорегіонального дослідження, дозволяє, на основі класифікації та типології національних ринків, визначити суттєві відміни в рівнях та напрямках розвитку туристичного ринку залежно від загальних тенденцій розвитку світового господарства і їх закріплення в формах геопросторової організації відповідно до перебігу процесу глобалізації і його проявів в діяльності таких суб'єктів глобального та макрорегіонального туристичних ринків як транснаціональні корпорації, держави та міжнародні організації.

На класифікаційному рівні основна увага спрямована на оцінку конкурентоспроможності даного національного туристичного ринку. Конкурентоспроможність забезпечується всім комплексом умов і чинників зовнішнього і внутрішнього порядку, під впливом яких формується й функціонує національна індустрія туризму, яка саме створює національний туристичний продукт. Дослідження національного ринку передбачають виявлення стану внутрішнього ринку, відповідності та збалансованісті галузевої та територіальної структури пропозиції відповідно структурованості попиту населення з метою впровадження туристичної політики, яка б дозволила країні зайняти певні позиції на регіональному та світовому ринках туристичних послуг. Основна увага при цьому приділяється економічним, соціально-культурним та екологічним аспектам туризму, впровадженню ідеї проведення відпочинку в подорожі, активному залученню туристсько-рекреаційних ресурсів та розширенню можливостей їх використання в туризмі. [32]

З огляду на нестрогу ієрархічність елементів та компонентів індустрії туризму будь-який суб'єкт національного ринку має потенційну можливість виходу на ринок будь-якого рівня завдяки високій конкурентоспроможності власного турпродукту, але тільки загальний високий рівень розвитку національної індустрії туризму дозволяє утриматись на цьому рівні, закріпити позиції та розширити власний ринковий сегмент. Тому при дослідженні національного туристичного ринку головна увага приділяється комплексно-пропорційному розвитку компонентів і елементів індустрії туризму, формам їх територіальної організації та відповідності обсягу та структурі попиту в просторі і часі.

На мікрорівні в центрі уваги - умови функціонування суб'єктів туристичної діяльності на національному та галузевих ринках. Маркетингова методика дослідження діяльності підприємства на певному внутрішньому або зовнішньому видовому чи територіальному турринку має за мету підвищення ефективності діяльності, посилення конкурентоспроможності завдяки підвищенню якості власного турпродукту.

Таким чином, на кожному з рівнів дослідження вирішується певне коло завдань, взаємозв'язок яких дозволяє виявити механізм формування, функціонування та форми геопросторової організації територіальних туристичних ринків та субринків [11].

2.2 Методи управління обсягом реалізації ринку туристичних послуг

Туристичні послуги можуть бути основними, додатковими і специфічними. До основних послуг належать розміщення, харчування, транспортне обслуговування та страхування. Додаткові послуги включають побутові, медичні, валютно-кредитні, торговельні, послуги спеціальних видів зв'язку, інформаційні, культурно-видовищні, ігрові, спортивні, конгресне обслуговування та ін. Специфічні послуги надаються підприємствами-посередниками в туризмі. Це - послуги туристичних бюро, туристичних агентств, туристичних операторів, екскурсійних бюро, бюро подорожей і екскурсій та інших підприємств [9] .

Передумовою планування обсягу пропозиції туристичного продукту є його економічний аналіз, який проводиться за наступними етапами:

1) Формування інформаційної бази даних про обсяг і структуру реалізації туристичного продукту. Інформаційною базою даних для економічного аналізу виконання продуктової програми туристичного підприємства є форми статистичної звітності №1-тур "Звіт про діяльність туристичної організації", форма №1-послуги "Звіт про обсяг наданих платних послуг", форма фінансової звітності №2 "Звіт про фінансові результати", дані оперативного бухгалтерського обліку.

2) Визначення загального обсягу реалізації туристичного продукту та аналіз ступеня виконання плану за звітний період.

3) Аналіз динаміки загального обсягу реалізації туристичного продукту. На цьому етапі визначають темпи росту й темпи приросту обсягу реалізації туристичного продукту за 3-5 останніх років, середньорічні темпи зміни обсягу реалізації туристичного продукту, які розраховуються за формулою:

= (2.1)

де Тс - середньорічні темпи зміни обсягу реалізації туристичного продукту за період;

- дохід (виручка) від реалізації туристичного продукту за певний період;

- дохід (виручка) від реалізації туристичного продукту у базисному періоді.

4) Аналіз складу реалізації туристичного продукту за окремими видами туризму.

5) Аналіз обсягу та структури реалізації туристичного продукту по регіонах.

6) Аналіз структури й асортименту туристичного продукту.

7) Аналіз структури туристичного продукту підприємства.

8) Аналіз ритмічності й сезонності реалізації туристичного продукту здійснюється за допомогою коефіцієнтів ритмічності, сезонності. Коефіцієнт ритмічності розраховується за формулою

 = (2.2)

де Кр - коефіцієнт ритмічності;

Ор.пл - обсяг реалізації туристичног продукту у межах плану, грн (туроднів);

Ор.заг - загальний обсяг реалізації туристичного продукту за планом за весь період, грн (туроднів).

Ритмічність реалізації туристичного продукту можна визначити також за допомогою показників: середнє квадратичне відхилення від середнього (r) і коефіцієнт варіації (v):

(2.3)

де r -середньоквадратичне відхилення;

-обсяг реалізації туристичного продукту за z-й період, грн;

- середня величина, грн.

n - кількість періодів дослідження, міс.

v (2.4)

де v - абсолютний діапазон коливань туристичного продукту від середньої величини,%.

Коефіцієнт варіації оцінюється у відносних величинах і визначає рівномірність реалізації туристичного продукту:

 = (2.5)

9) Аналіз обсягу і структури туристичного продукту за місцем реалізації.

10) Кількісна оцінка факторів, що обумовлюють зміни обсягу реалізації та структури реалізації.

До факторів, що впливають на пропозицію послуг туристичного підприємства, відносять:

- зовнішні (відбивають стан економічного середовища в даний час і його очікуванний стан у майбутньому);

- внутрішні (специфічні завдання, цілі, політика, методи, організаційна структура підприємства, системи, задіяні в реалізації послуг підприємства);

- особові (вік, заробіток, освіта, рівень професіоналізму, особисті характеристики, ставлення до ризику в процесі прийняття рішень про покупку);

- міжособові (відбивають риси так званого покупного цензу, який складається з учасників з різним ступенем зацікавленості, авторитетності і т.д.).

У системі методів кількісної оцінки впливу факторів найбільш простим є метод ланцюгових підстановок та метод різниць, які застосовуються із використанням базової формули

= К * * (2.6)

Де К - кількість обслужених туристів, осіб;

- середній час перебування туристів, днів;

- середня ціна одного туродня, грн..

11) Дослідження показників порогу безпечності та запасу фінансової міцності туристичного підприємства.

ПБ= - (2.7)

де ПБ - поріг безпечності, гри;

- дохід (виручка) від реалізації туристичних послуг фактичний, грн;

- дохід (виручка) від реалізації турпродукту в точці беззбитковості, грн.

= (2.8)

Де - витрати постійні, грн;

- Ціна туру, грн;

В зм.на 1 тур - витрати змінні на 1 тур, грн.

При цьому в туризмі до витрат змінних відносять вартість проживання, транспортування, харчування, вартість спеціалізованих послуг (страхування, гіда-перекладача, бронювання послуг, екскурсійні тощо), більшу частину витрат операційної діяльності, витрат на збут туристичного продукту.

ЗФМ = (2.9)

де ЗФМ- запас фінансової міцності, разів.

12) Визначення резервів збільшення обсягів реалізації туристичного продукту.

У системі управління економічною діяльністю підприємства вихідне місце займає планування обсягу реалізації турпродукту. [33]

Методи розрахунку обсягу реалізації ткристичого продукту на плановий період підприємствами туризму:

Таблиця 2.1

РОЗДІЛ 3

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

3.1 Аналіз динаміки ринку туристичних послуг в Україні за 2010 - 2013 рр.

Туристична послуга завдяки своїй специфіці обумовлює комплексоутворюючий характер туристичної діяльності та забезпечує мультиплікаційний ефект, який дозволяє визначити зв'язки та міру інтегрованості туризму в національну та світогосподарську системи. Такими системоутворюючими одиницями ринку виступають споживач та виробник туристичної послуги, різноманітні зв'язки та відносини між якими формують ринкові структури попиту та пропозиції. [34]

В Законі України "Про туризм" [10], який було прийнято 15 вересня 1995 р., записано, що ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають туристичні агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро, бюро по прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші юридичні особи незалежно від форм власності і фізичні особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами чи положеннями. На сьогоднішній день питання ліцензування туристичної діяльності регулюються Законом України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" [11] від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ, який набрав чинності з 21 жовтня 2000 року. У відповідності зі змінами цього Закону у жовтні 2010 р. ліцензуванню підлягає лише туроператорська діяльність. З четвертого серпня 2011 р. органом ліцензування визнано Державне агентство України з туризму та курортів [12].

Кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів в Україні, протягом 2010 - 2013 рр. зросла на 4,8% (20296 підприємств у 2010 р., 21278 підприємств - у 2012 р.) [13]. Протягом 2010 - 2012рр. було обслуговано 7,51 млн. туристів. У цей період спостерігається зростання внутрішнього туризму (на 24,31%) та в'їзного туризму (на 51%) (рис. 1). Обсяг виїзного туризму у 2011 р. зріс на 94,48%, у порівнянні з 2010 р.

Рис. 3.1 Динаміка туристичних потоків в Україні за 2010 - 2012 рр.

У 2011-2012 рр. було обслуговано 5,23 млн. туристів, але відбувається спад обсягів туристичних потоків у 2012 р. та їх стабілізація у наступні роки. Це зменшення кількості обслугованих туристів можна пояснити підвищенням валютних курсів (євро та долар), що призвело до підвищення вартості путівок у гривні.

Окремою частиною комплексу туристичних послуг є екскурсійна діяльність. Екскурсія - це методично продуманий показ визначних місць, пам'яток історії та культури, що базується на аналізі побачених об'єктів та розповіді про події, які пов'язані з ними [14]. Тривалість екскурсії може складати від академічної години (45хв.) до доби. Короткострокові тури (від 1 до 3-4 днів) називають маршрутами вихідного дня й вони можуть містити у собі кілька екскурсій різної тривалості.

Протягом 2010 - 2012 рр. суб'єктами туристичної діяльності в Україні було обслуговано 7,51 млн. екскурсантів, у 2012 р. кількість екскурсантів зменшилась на 55,7% у порівнянні з 2010 р. [15] (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Динаміка потоку екскурсантів в Україні за 2010-2012 рр.

У 2011 р. було обслуговано 0,8 млн. екскурсантів, що на 57,88% менше ніж у 2010 р. У 2012 р. відбулося зростання кількості екскурсантів на 5,1% у порівнянні з 2010 р. Зменшення кількості екскурсантів у 2011 році можна пояснити підвищенням валютних курсів, а зростання кількості у 2012 році, порівняно з 2011 пов'язано з чемпіонатом Европи з футболу 2012.

Крім загальнодержавних (Кабінет Міністрів України, Державне агентство України з туризму та курортів), органами управління у сфері туризму є також районні, обласні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Відповідно до ст. 26 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” [19], ст. 44 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” [20] районні, обласні держадміністрації забезпечують розвиток туризму у відповідних районах та областях. А також, у відповідності зі ст. 11 Закону України “Про туризм” [11] місцеві державні адміністрації мають повноваження зі сприяння туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури; здійснення соціальної реклами туристичних ресурсів, утворення відповідних інформаційних центрів; сприяння дитячому та молодіжному туризму; залучення підприємств, установ і організацій, розташованих на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму в регіонах. Для цього необхідно здійснювати аналіз попиту та пропозицій на туристичні послуги у регіоні та методів ціноутворення на ці послуги. Під час такого аналізу необхідно враховувати вплив на рівень попиту та пропозиції туристичних послуг соціально-економічних, демографічних, соціально-психологічних, ресурсно-екологічних та політичних факторів. [35]

Рівень концентрації постачальників послуг впливає на поведінку фірм на ринку: чим вищий рівень концентрації, тим більше фірми залежать одна від одної. Результат самостійного вибору фірмою обсягу надання послуг та їх ціноутворення обмежується реакцією у відповідь наявних на ринку конкурентів. Специфічною особливістю ринку туристичних послуг є процеси банкрутства та поглинань, особливо під час економічної кризи, а також високий рівень комерційних ризиків операцій на ринку подорожей. Концентрація виробництва у туристичній сфері може бути внутрішньою та зовнішньою. В першому випадку укрупнення відбувається за рахунок внутрішнього зростання фірми. У другому випадку - за рахунок співпраці та об'єднання кількох фірм. Розглядають три форми об'єднань: інтеграція, диверсифікація, конгломерація [21]. У туризмі широке розповсюдження отримали вертикально орієнтовані маркетингові канали, ініціатива створення яких належить крупним туроператорам, що створюють власну агентську мережу. Диверсифікація (об'єднання фірм, що різняться функціонально та технологічно) на туристичному ринку відбувається найчастіше з боку представників інших сфер економіки, що пояснюється комплексним характером туристичного продукту та низькими бар'єрами входу до ринку подорожей. Прикладом конгломерації може бути об'єднання туристичної компанії зі страховою компанією або банком. [37]

Кількість туроператорів та турагентів в Україні протягом 2010-2012 рр. зросла на 26% (з 3833 підприємства у 2010 р. до 4829 підприємств - у 2012 р.) [16]. Найбільша кількість підприємств, що надають туристичні послуги, знаходиться у Київській області, Автономній Республіці Крим та Харківській області. Тому з географічних причин, в даній роботі статистичні дані м. Києва було об'єднано зі статистичними даними Київської області, а також статистичні дані м. Севастополь - зі статистичними даними Автономної Республіки Крим. Для аналізу концентрації підприємств на ринку турпослуг використано індекс Херфіндаля-Хіршмана HHI [22]:

(3.1)

де qi - частка обсягу наданих туристичних послуг; 
n - кількість підприємств, що надають туристичні послуги.

Індекс приймає значення від 0 у ідеальному випадку досконалої конкуренції до 1 - в умовах монополії однієї фірми. Перевагою індексу є можливість швидко реагувати на перерозподіл часток між фірмами, що діють на ринку. Значення індексу Херфіндаля-Хіршмана прямо пов'язано з показником дисперсії часток фірм на ринку, тому:

+ (3.2)

де n - кількість підприємств, що надають туристичні послуги.

= показник дисперсії часток фірми на ринку;

= середня частка фірми на ринку.

Приведена формула (3.2) дозволяє розмежувати вплив на індекс Херфіндаля-Хіршмана кількості фірм на ринку та розподілу ринку між ними. Якщо всі фірми контролюють однакову частку, показник дисперсії дорівнює нулю та значення індексу Херфіндаля-Хіршмана зворотно пропорційне кількості фірм на ринку. При незмінній кількості фірм на ринку чим більше відрізняються їх частки, тим більше значення індексу.

Проаналізуємо рівень концентрації підприємств сфери туристичних послуг у регіонах України (табл. 3.2) та розрахуємо індекс Херфіндаля-Хіршмана за формулою (3.2).

Таблиця 3.2

Динаміка концентрації підприємств сфери туристичних послуг України

Найбільші значення частки обсягу наданих послуг належить туроператорам та турагентам Київської області та Автономної Республіки Крим. Значення індексу Херфіндаля-Хіршмана протягом 2010 - 2012 рр. змінюється від 0,39 до 0,56, тобто ринок туристичних послуг можна віднести до помірно концентрованого. [38]

3.2 Проблеми та перспективні напрямки українського туризму

У сучасному світі ринок диктує закони, згідно з якими всі його учасники повинні мати рівні права та нести однакову відповідальність. Відсутність фінансової відповідальності перед туристами та державою, тіньові махінації, обман клієнтів - все це шкодить інтересам галузі та іміджу України.

Сьогодні в Україні зареєстровано 21 тисяч суб'єктів туристичної діяльності. Але 90 відсотків надходжень до бюджету з галузі дають лише 100 з них. Для виведення капіталу з «тіні» та його легалізації необхідно було замінити застарілі положення законодавства. Для цього прийнято нову редакцію Закону «Про туризм» [10].

Протягом минулого року проводилася робота щодо фінансового забезпечення виконання Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки. Загальна сума коштів, використаних у 2008 році, становить майже 18 млн. грн. Першим і найважливішим результатом реалізації Програми є повне та глибинне розуміння сучасних проблем галузі як практиками, так і громадськими організаціями у їх комплексному розв'язанні та підтримка Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

У 2009 році Державною туристичною адміністрацією проводилася робота по створенню сприятливих умов для залучення інвестицій у розбудову туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою протягом року велася робота по збору та узагальненню інвестиційних пропозицій у туристичну сферу регіонів України для представлення потенційним іноземним та вітчизняним інвесторам (загальна сума інвестиційних проектів 3,5 млрд. грн.) [23].

Важливим кроком стало проведення першої міжнародної виставки інвестиційних проектів у туристичну галузь. Найбільш привабливі інвестиційні проекти будуть включені до каталогу, який планується випустити у 2010 році.

Інвестиційні можливості туристичної галузі України протягом 2009 року були представлені на багатьох міжнародних виставках. Прикладом плідної роботи в цьому напрямі може бути спільний україно-польський дослідницький проект «Туристичний потенціал Західної України».

Світова практика показує, що в сфері туризму держава виділяє кошти передусім на фінансування рекламно-інформаційної діяльності: проведення виставок, ярмарків, видання буклетів, журналів та газет, розвиток послуг туристичних електронних мереж. І має з цього зиск. Наприклад, Великобританія на кожний вкладений фунт у рекламу туристичної галузі повертає 20.

Скресла крига і в нас. Передусім, збільшилися видатки на розвиток інформаційно-рекламної сфери, що дало змогу суб'єктам туристичної галузі брати участь у виставковій діяльності, гідно представляти Україну за кордоном, випускати різноманітну продукцію, яка рекламує можливості та переваги того чи іншого регіону.

Перш за все, необхідно розвивати внутрішній туризм: сільський, екологічний, оздоровчо-спортивний, релігійний, дитячо-молодіжний, екстремальний, мисливський і багато інших напрямів, які популярні і серед наших співвітчизників, а особливо у гостей України. Серед названих напрямів особливої уваги заслуговує сільський. Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць, зі збереженням сільського устрою життя, багатою культурною спадщиною, з дивовижною природою та гостинними господарями. Тому розвиток сільського «зеленого» туризму прискорить становлення інших його видів.

Для ефективної діяльності сільської туристичної мережі необхідно впровадити добровільну систему сертифікації житла як базового елементу сільського туризму, забезпечити функціонування інформаційно-туристичних центрів при регіональних осередках сільського туризму, створити прозорий механізм відносин між організаторами, власниками садиб та органами місцевого самоврядування. Основою ж збереження інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму мають стати членські внески власників садиб. Такі кроки створять умови, за яких турист відпочине від урбанізованого міста. Матеріальної бази для такого відпочинку вистачає. Нам лише потрібно навчити людей, як надавати послуги і заробляти гроші. А від цього виграють всі: і громадяни, і держава [24].

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з'ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше, тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об'єктах в цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу, а не в ізольований від неї туристичний об'єкт. За оцінками фахівців, за останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в'їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків - це так звані “шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5% організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в'їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9% [25].

ВИСНОВКИ

Таким чином, туризм - це екскурсії, походи, подорожі, в яких відпочинок поєднується з пізнавальними і освітніми цілями. Ринок туристичних послуг - це сфера задоволення потреб населення у послугах, пов'язаних з відпочинком, змістовним проведенням дозвілля чи оздоровленням.

Сучасний конкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимально розвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування та регулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначення економічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі в системі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності як економічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму як механізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послуг шляхом використання відповідних стратегій на макро- і мікрорівні; обґрунтування пріоритетних напрямів державної політики в галузі з метою підвищення її конкурентоспроможності; виділення основних шляхів співпраці України з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері туристичного бізнесу; розробка та обґрунтування моделей ефективного функціонування національної туристичної галузі в умовах глобалізації.

До найперспективніших складових сучасного етапу розвитку світового ринку послуг належать міжнародний туризм, який останнім часом виділився із загальної структури й оформився в самостійну прибуткову галузь надання туристичних послуг. З економічного погляду, туристична послуга - це продукт, що виробляється і реалізується в процесі взаємозв'язку і взаємодії різних організацій, які володіють туристичними ресурсами. [39]

Нині Україна має понад 21 тис. закладів розміщення туристів, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів.

Кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів в Україні, протягом 2010 - 2013 рр. зросла на 4,8% (20296 підприємств у 2010 р., 21 278 підприємств - у 2012 р.) [13]. Протягом 2010 - 2012рр. було обслуговано 7,51 млн. туристів. У цей період спостерігається зростання внутрішнього туризму (на 24,31%) та в'їзного туризму (на 51%) (рис. 1). Обсяг виїзного туризму у 2011 р. зріс на 94,48%, у порівнянні з 2010 р.

Серед показників економічної ефективності туристичної діяльності першочергове значення належить конкурентоспроможності та рентабельності. Це пояснюється тим, що вони демонструють ефект від надання туристичних послуг, дають змогу оцінити позитивні зрушення у розвитку галузі й робити висновки щодо доцільності вкладення інвестицій в цю сферу. [40]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Опорний конспект лекцій з курсу "Бухгалтерський облік в туристичній індустрії"/ Горєлкін В.Г., Король С.Я.. - К.: КНЕУ, 2001. - 70 с.

2. Энциклопедия туризма: Справочник. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 368 с.

3. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. - М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. - 400 с.