Аналіз особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Україна має значний промисловий потенціал. Сучасна економіка України характеризується нецілісністю внаслідок переходу від однієї економічної системи із властивими їй економічними формами й виробничими відносинами до іншої, що відрізняється принципово іншими системними рисами. Рух до цілісності здійснюється на основі структурно-інституціональних перетворень, що забезпечують стабілізацію економіки й економічне зростання. Успішне розв'язання проблеми структурної переорієнтації економіки України в соціальному напрямі потребує радикальної перебудови житлового сектору економіки. Він є важливою складовою виробничого потенціалу будь-якої країни, чинником її економічного зростання, з одного боку, і базою підвищення рівня життя людей, їх добробуту - з іншого. Тому вельми актуальною в перехідний період є житлова проблема, політика, скерована на її розв`язання. Причому така політика повинна посідати провідне місце в загальній економічній політиці країни. Адже, як переконує європейський досвід, зростання житлового будівництва є першим показником виходу з кризи, а його згортання - першим показником депресії, оскільки в житловій сфері реалізується близько 30% відтворюваного національного багатства. Формування сучасного розвиненого ринку у нашій країні передбачає створення повноцінного ринку житла, адекватного механізму, що забезпечує рух такого специфічного товару, яким є житло. Сучасний рівень досліджень проблем переходу командної економіки в ринкову, у тому числі у такій важливій сфері господарювання, як житлова, не відповідає вимогам практики, зокрема в Україні. Відсутність цілісної теорії перехідного періоду, недосконалість методології її розробки, специфічність трансформаційного процесу в нашій країні значною мірою є причиною економічної кризи, у тому числі у житловому секторі. Недооцінка останнього сприяє посиленню структурних спотворень в економіці країни, погіршує стан забезпечення житлом, призводить до загострення всіх соціальних суперечностей і в кінцевому підсумку робить неефективною державну економічну політику, спрямовану на побудову нового суспільного устрою. Розв`язання складних економічних, соціальних і політичних завдань в Україні сьогодні значною мірою залежить від рівня розвитку теорії і методології становлення ринкових відносин, у тому числі у житловій сфері. Необхідність ринкового реформування економічних відносин у житловій сфері вимагає кардинального перегляду всієї системи поглядів на теорію і практику формування і задоволення потреб у житлі. У зв'язку із цим особливу актуальність здобуває теоретичне осмислення ролі ринку житла в економічній системі як умови економічного розвитку, особливо внаслідок відтворення населення й матеріальних благ, а так само економічних відносин, що виникають навколо житла як соціально-економічного блага в умовах перехідної економіки.

Слід зазначити, що значний внесок у розвиток теоретичних проблем функціонування ринку житла та тенденцій розвитку будівельної галузі належить українським та зарубіжним вченим. Аналіз сучасних підходів до ринку житла здійснювався на основі вивчення: по-перше, питань дослідження основних тенденцій і закономірностей розвитку ринку житла у країнах з розвиненою ринковою економікою, розглянутих у роботах Е. Блекбері, Р. Вона, Д. Гарднера, Дж. Кейдена, М. Синклера, М. Фуллера, М. Тахванайнена, М. Шей; по-друге, теоретичних узагальнень проблем будівельного ринку, що характерні для економіки перехідного періоду. Так, ринковий механізм функціонування житлової сфери, факторні залежності на ринку житла досліджуються в рамках неокласичної економічної теорії Д. Деніелом, Г. Менк'ю, Г. Поляковським, Р. Страйком, проблеми інституціональної неефективності житлової сфери досліджені Е. де Сото, О. Бессоновою, прибутковість житлового інвестування вивчена Д. Фрідманом, Н. Ордуеєм, С. Хадсоном-Вільсоном, роль житлової сфери у функціонуванні планової економіки вивчена С. Шаталіним, особливості функціонування ринку житла в перехідній економіці проаналізовані Є. Гайдаром, Л. Батуріним, Л. Рудою; механізм взаємодії попиту та пропозиції на ринку житла досліджений Т. Белкіною, Н. Калініною, Н. Ноздріною; розвиток кредитно-фінансових механізмів ринку житла розглядається С. Печатніковою, І. Караваєвою, В. Кудрявцевим, В. Остапенко, Г. Циліною. Серед українських авторів виділимо праці А. Беркута, В. Гусакова, А. Дроня, П. Єщенка, В. Кукси, Л. Муляра, В. Нечаєва, В. Присяжнюка, М. Руля, О. Чечелюка.

При всій значущості доробку названих авторів і певному рівні опрацювання проблеми поки що відсутні фундаментальні розробки, які б розкрили механізм формування ринку житла в трансформаційних економіках. Розробка вказаної проблеми сприятиме удосконаленню економічної політики у житловій сфері, що й зумовлює актуальність обраної для дипломної роботи теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України, визначенні соціально-економічної суті ринку житла, виявленні основних напрямів та шляхів формування його структурних елементів в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення цієї мети було визначено такі основні завдання:

- розглянути теоретичні засади функціонування будівельної індустрії в ринковій економіці;

- проаналізувати державне регулювання будівельної індустрії;

- дослідити особливості формування та оцінити сучасний стан ринку житлової нерухомості в Україні;

- розглянути основні проблемні аспекти розвитку українського ринку житла;

- визначити концептуальні напрямки оптимізації державного регулювання будівельної індустрії в Україні.

Об`єктом дослідження є умови і основні напрями функціонування будівельної індустрії в перехідний період.

Предметом дослідження є загальні закономірності та специфічні особливості становлення та розвитку будівельної індустрії в Україні.

Теоретико-методологічну основу даного дослідження становлять фундаментальні концепції, представлені в працях вітчизняних і зарубіжних учених, що реалізують політико-економічний, інституціональний, кейнсіанський і неокласичний підходи до аналізу ринку житла, процесів заощадження й інвестування, державного регулювання житлової сфери. У процесі дослідження були використані положення загальної теорії ринку, теорії перехідної економіки, інституціональної економіки, економіки суспільного сектора, економіки міста, теорії добробуту.

У роботі застосовувалась сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та підходів, що забезпечує обґрунтованість і достовірність одержаних результатів дослідження.

Зокрема, структурно-функціональний підхід застосовувався при аналізі структури ринку житла.

Метод якісного аналізу використовувався при визначенні сучасних тенденцій розвитку окремих секторів ринку житла, закономірностей його інституціоналізації.

Економіко-правовий синтез став основою для формулювання умов ефективного функціонування ринку житла.

За допомогою статистичного і кількісного аналізу досліджувались масштаби розвитку окремих секторів ринку житла.

Інформаційну базу дослідження складають статистична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Українсько-європейського консультативного центру (UEPLAC), матеріали Державного комітету по земельних ресурсах України, первинні дані ХК “Київміськбуд”, акціонерно-комерційного банку “Аркада” та ріелторських фірм, матеріали міжнародної статистики, опубліковані Європейською статистичною комісією, Європейською іпотечною федерацією, Світовим банком. Нормативну основу дослідження становлять законодавчі акти й інші офіційні документи державних органів України, регіональні й відомчі нормативні акти.



РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУБЄКТІВ БУДІНДУСТРІЇ

1.1 Теоретичні аспекти становлення будівельної індустрії в Україні

будівельний індустрія фінансовий безпека

Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).

Нині у вітчизняній будівельному комплексі накопичилося багато різних проблем і суперечностей, розв'язання яких вимагає упорядкування й прийняття зважених, обґрунтованих рішень. До них слід віднести стрімке підвищення цін на нерухомість при водночас повільному зростанні будівельних потужностей, відсутність чітко визначених перспектив ринкового розвитку, що значною мірою обумовлено політичною нестабільністю, економічним спадом, реприватизацією металургійних комбінатів як виробників будівельних конструкцій, зростанням інфляції, коливанням валютного курсу тощо. Серед проблемних аспектів будівельного комплексу слід відзначити також відставання у техніко-технологічному плані, відсутність вітчизняних сучасних будівельних матеріалів і технологій, неефективне використання наявних виробничих площ. Однією із найважливіших проблем також залишаються кадри. Сьогодні особливого значення набуває розгляд таких будівельних проблем, як ціноутворення щодо будівельних матеріалів, контроль та регулювання розвитку галузі з боку Держбуду України та Державної іпотечної установи, забезпечення нормального функціонування підприємств під час очікуваного майбутнього зниження цін на вітчизняну нерухомість, залучення дешевого зовнішнього фінансування на реалізацію будівельних проектів тощо. Найбільш гострою проблемою капітального будівництва є галузеве ціноутворення, зокрема диспропорції у територіальному розвитку структури виробництва основних будівельних матеріалів (у розташуванні цементних заводів), що призводить до значних регіональних коливань цін на основні будматеріали. Доволі значною є різниця між максимальними та мінімальними значеннями коефіцієнтів за окремими видами продукції. Особливо вражає цінова різниця за 1, 2 та 3-м видами з наведеного асортименту продукції, яка становить відповідно 77, 91 та 89 пунктів. Такі результати дозволяють зробити висновок, що у числі основних чинників, які обумовлюють зростання виробничих витрат будтрестів (а значить, і цін) по регіонах, де виробництво зазначеної продукції відсутнє, є розташування заводів. Приймаючи до уваги наявність сировини для функціонування цементних заводів майже по усіх регіонах, можна також зробити висновок про їх недостатність, а іноді - диспропорцію розташування відносно до потенційних споживачів-будівельних підприємств.

Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

Будівництво - головна ланка будівельно-промислового комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною. За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

Будівництво характеризується тривалим виробничим циклом, територіально закріпленими об'єктами, які зводять промислові будинки, жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо, а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації виділились окремі види будівництва - промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін. При розміщенні об'єктів капітального будівництва слід враховувати наявність будівельної організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на допроектній стадії. Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти будівництва-це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та інші. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів. Вони впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових підприємств, при спорудженні доріг, транспортних і гідротехнічних обєктів , а нерідко і вирішальне значення набувають такі географічні умови, як рельєф місцевості, ґрунти і ґрунтові води, карстові явища, сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва і його організацію.

Чисельність зайнятих у будівництві України досягла більше ніж млн.чол. З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2003 р. становили 1824 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 1689 млн грн. Капітальне будівництво - це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об'єктів будівництва (реконструкції, розширення), здійснення виробничого процесу на місці майбутнього функціонування основних фондів.

До сфери капітальною будівництва відносяться:

- спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

- монтаж устаткування;

- проектно-пошукові, бурові та інші роботи, що пов'язані зі спорудженням відповідних об'єктів;

- капітальний ремонт будівель і споруд.

Головна мета і кінцевий результат капітального будівництва - введення в дію виробничих потужностей. Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Капітальне будівництво може здійснюватися двома способами: підрядним та господарським. Підрядний спосіб будівництва -- це метод ведення робіт постійно діючими підрядними монтажними та будівельними організаціями (підрядники), які виконують роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно з підрядним договором підрядник приймає на себе обов'язки виконати своїми силами та засобами будівництво об'єкту у відповідності до проекту та вимог діючих будівельних норм та правил. Замовник зобов'язаний надати підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, постачання технологічного устаткування, прийняти збудовані об'єкти та своєчасно сплатити їх. Для виконання окремих комплексів робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні організації, підписавши з ними договори субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за виконання всіх робіт несе основний (генеральний) підрядник. Господарський спосіб будівництва - це метод ведення робіт безпосередньо самим забудовником (підприємством чи організацією) власними силами та засобами. Підприємство-забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. З цією метою воно створює на період (будівництва необхідний апарат управління та виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі набір робітників та залучення будівельної техніки.

Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельної організації в регіоні. В той же час слабкість будівельної бази стримує тут промислове будівництво, створення великих комбінатів, галузевих і територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих обсягів робіт з капітального будівництва.

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв'язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60 %, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо - ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини.

Цього року на ринку будівельних робіт працює близько семи тисяч будівельних організацій в яких зайнято 764 тис. працівників, 46 % будівельних організацій об'єднані в корпорації та концерни, інші працюють на ринку самостійно, 86,4 % підрядних організацій мають недержавну форму власності.

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій, зумовлює зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей. Станом на 1 листопада 2000 року дебіторська заборгованість в будівельній галузі становила 6,2 млрд.грн., кредиторська -8,7 млрд.грн. Прибутково спрацювало за січень-листопад лише 41 % загальної кількості великих і середніх підприємств: порівняно з січнем 2000 року питома вага таких організацій зменшилась на 13 відсотків.

Рівень заробітної плати будівельників складає 220 грн. на місяць та 1,85 грн. на одну фактично відпрацьовану годину - це 25 місце серед 67-ми галузей економіки.

Для розуміння загальної ситуації потрібно також провести експрес-аналіз стану будівельної галузі за останні роки за такими напрямками: промислове будівництво, житлове будівництво, незавершене будівництво. Статистичні дані щодо основних показників діяльності будівельної галузі наведені у додатку А.

Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України, де в поточному році відмічаються позитивні зміни. Уперше за роки незалежності України отримано приріст обсягів ВВП на 5,6 %, обсяг промислової продукції зріс на 9,7 % (у порівнянні з попереднім роком), на 26,2 % зросли інвестиції в основний капітал.

В даний час і в найближчій перспективі (10-15 років) будівництво нових виробничих об'єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними напрямами і пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих промислових об”єктів. На жаль, уряд не приділяє уваги промисловому будівництву через підвищення затрат на соціальну сферу. Обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво різко зменшився, і цього року оголошено свого роду спеціальний мораторій на його фінансування.

У 2007 році у житловому будівництві не вдалося зупинити скорочення введення житла, якого побудовано 5,36 млн.кв.м загальної площі, що на 10,7 % менше, ніж у 1999 році. Найбільший спад відбувся в Автономній Республіці Крим (-33,1 %), Рівненській (-42,5 %), Вінницькій (-39,1 %), Хмельницькій (-34,8 %) та інших областях. Приріст досягнуто лише у Тернопільській (33,4 %), Дніпропетровській (11,7 %), Херсонській (8,7 %), Львівській (6,4 %) та Чернівецькій (5,4%) областях та у м.Києві (16,8%).

Обсяги спорудження житла за кошти населення у 2000 році залишилися на рівні 1999 року, питома вага яких у загальному обсязі житлового будівництва становить 60 відсотків.

Зберігається тенденція скорочення обсягів будівництва житла державними підприємствами та організаціями. В цілому по Україні їх питома вага становить 16,7 %.

Окремі колективи в останні роки суттєво нарощують обсяги робіт. Перш за все це ХК “Київміськбуд”, ПТ “Познякижилбуд”, концерн “Укрмонолітспецбуд” та ЗАТ “Аеробуд” корпорації “Укрбуд”, АТ “Консоль” (АР Крим).

Досить складна ситуація спостерігається у незавершеному будівництві.

За даними обстеження Держкомстату у 2008 році у незавершеному будівництві за всіма формами власності налічується 2,2 тис. будов та 12,4 тис. окремих об'єктів виробничого і 23,4 тис. об'єктів невиробничого призначення (за винятком об'єктів індивідуального житлового будівництва).

Через відсутність фінансування не будується 95% будов та 96% об'єктів, а решта - через невідповідність проекту екологічним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроектованої до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівельної галузі, можна окреслити коло наступних проблем:

1. Відсутність джерел фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб'єктів господарювання, зубожіння значної кількості людей).

2. Викокий ступінь зносу основних фондів, їх занедбаність через віджсутність інвестиційного попиту.

3. Практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з такими крупними структурами, як французькі компанії “DUMES GTM” чи ”BOUYGUES”).

4. Недосконала система ціноутворення.

5. Бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвестиційних проектів.

6. Відсутність рівних правових умов діяльності всім учасникам інвестиційного процесу.

7. Недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері (наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівельною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоздатності галузі, через те, що ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві.

Будівельні компанії відносяться до числа найбільш боржників (приблизно 60% копманій працює збитково, заборгованість по галузі в цілому скалад приблизно до 1260 грн. на одного працівника). Проблема полягає у відсутності платоспромжного замовника, кожна п'ята частина робіт є неоплаченою. Але ситуація в глобальному плані покращилась: за останні роки вітчизняні будівельники поступово витіснили з ринка України болгарських, польскьх та турецьких забудовників, які активно були присутніми на ньому з початку 90-х років.

У 2007 р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно капітальних вкладень на суму 19,5 млрд. грн., що на 11,2 відсотка більше, ніж у 2006 році, з яких 14,0 млрд.грн., або 71,8 %, - по об'єктах виробничого призначення і 5,5 млрд.грн. (28,2 %) - невиробничого призначення. На будівництві житла за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 3,28 млрд.грн., або 16,8 % капітальних вкладень від загального обсягу.

За рахунок коштів Державного бюджету освоєно 1,2 млрд. грн. капітальних вкладень (6,2 % до їх загального обсягу), місцевих бюджетів - 0,9 млрд.грн. (4,5%), підприємств та організацій - 13,2 млрд.грн. (67,6 %), інших джерел фінансування (включаючи кошти населення) - 4,2 млрд.грн. (21,7 %).

Підприємствами державної форми власності освоєно капітальних вкладень на суму 9,98 млрд.грн., або 51,2 %, колективної - 8,0 млрд.грн. (41,2 %), приватної -1,3 млрд.грн. (6,8 %), міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав -0,16 млрд.грн. (0,8%).

У галузі житлого будівництва спостерігається падіння обсягів будівництва через відсутність його фінансування. Державою було профінансовано лише 1,6% від загального будівнитва минулого року. Вітчизняні комерційні банки, ЄБРР та інші фінансові організації також не бажають кредитувати довгостровоке житлове будівництво. Головна причина цього полягає у відсутності законодавства, що регулює сферу довгострокового іпотечного кредитування житла. Головними законами в цій сфері мають стати новий Житловий кодекс та закон “Про іпотеку”, які вже були прийняті, але вони розв'язують лише деякі проблеми, що існують у житловому буідвництві.

Щодо організаційних засад створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, тобто реалізації тендерних процедур, то ця робота стримується через відсутність законодавче врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду. Під затверджені бюджети оголошуються тендери, підписуються контракти, будівельники починають працювати у борг, а через ненаповнення бюджету платежі не проводяться, часто фінансування взагалі припиняється і будівельні організації банкрутують.

Є багато недоліків і в системі ціноутворення. Трирівнева система - базисна кошторисна вартість. договірна частина вартості та компенсаційний фонд - допомогла вийти з кризи в період гіперінфляції. Але опосередкованість багатьох коефіцієнтів, створення штучних базисних рівнів, складність розрахунків - все це в умовах економічної стабілізації перетворюється в негатив і вимагає інших підходів.

Таким чином, усвідомлюючи виключно важливу макроекономічну роль будівництва, зазирнемо на мікрорівень і розглянемо склад тих суб'єктів, взаємодія яких породжує сукупність відносин та формує систему управління галуззю, зокрема систему державного регулювання.

1.2 Місце будівельного комплексу в структурі економіки держави

Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток міжгалузевих комплексів. Формування їх стає все характернішим процесом для сучасної територіальної організації виробництва. Пізнання закономірностей формування міжгалузевих регіональних комплексів та моделювання їх пов'язано з вивченням умов комплексоутворення, розробкою методики дослідження структури і типізації комплексів, їхнім аналізом і визначенням найбільш раціональних напрямів розвитку. Міжгалузевий комплекс - система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер [18;396].

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях. Міжгалузеве кооперування - один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах [13; 234].

Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.

Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогоспо-дарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються природними й економічними умовами формування, розташуванням щодо Джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Слід ураховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та Розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів. Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання.

Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами: цільовим і технологічним. При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв, об'єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. При такому підході до міжгалузевого комплексу включають галузі, діяльність яких спрямована на реалізацію певної суспільно-господарської мети, а також структурні підрозділи виробничої й невиробничої сфер, потрібні для досягнення цієї мети. Недолік такого підходу полягає у непостійності та нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним господарством [8; 198].

Технологічний підхід ґрунтується на групуванні галузей, що пов'язані послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь виробничо-технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання кінцевого продукту. Цей підхід ґрунтується на використанні методу енерговиробничих циклів.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є такі:

галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна промисловість в АПК);

обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).

На вищому рівні управління міжгалузевими комплексами здійснюється відповідними міністерствами, комітетами тощо. Основними формами управлінської організації міжгалузевих комплексів на низовому рівні є виробничі та науково-виробничі об'єднання, промислові та агрокомбінати, агроторгівельні підприємства, радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, лісокомбінати, лісгоспи тощо. Такі об'єднання в Україні забезпечують більше ніж половину обсягу всієї промислової продукції.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні створюються нові форми об'єднань підприємств - концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, спілки та інші підприємства, діяльність яких має галузевий або міжгалузевий характер.

Аналіз комплексів має виходити з необхідності забезпечення високого рівня ефективності виробництва та інвестицій за рахунок внутрішньорегіональних чинників. Вивчення міжгалузевих комплексів здійснюється в таких напрямах: аналіз структури і пропорційності в поєднанні виробництв, визначення раціонального рівня їхнього розвитку і територіальної концентрації, аналіз промислово-територіальних зв'язків, установлення оптимальних зон, визначення економічно обґрунтованих зон збуту і споживання готової продукції, обґрунтування перспектив розвитку і напрямів ефективного використання капітальних вкладень.

Вивчення пропорційності дає можливість установити ступінь освоєння території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль кожного з них у системі територіального поділу праці.

Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу. За допомогою цієї моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньо-районних зв'язків з урахуванням зон сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, що зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні витрати капіталовкладень, розрахувати економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв [14; 151].

Установлення технологічної взаємодії міжгалузевих комплексів сприяє поглибленому дослідженню проблеми перспективного регіонального розвитку.

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем.

Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не достатня. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв'язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

1.3 Концесія як основний механізм державного регулювання економічного розвитку країни

За економічної кризи через брак коштів у бюджеті державі стає складно виконувати свої функції. Так постає питання як би поповнити бюджет. Останнім часом, держава збільшила економічний тиск на населення, але чи допомогло це вирішити проблему профіциту бюджету? Вочевидь, що ні, оскільки вона вдалась до іншого шляху вирішення даної проблеми - зовнішньої позики.

Крім цих двох шляхів вирішення даної проблеми є ще один - залучення приватного капіталу. Одним із механізмів залучення приватних коштів є договір концесії.

Концесія - надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику [1, cт. 404] .

Це правовідношення, яке виникає на підставі укладення договору концесії, за якого держава або ж територіальна громада надає суб'єкту підприємницької діяльності об'єкт концесії, за що, відповідно, одержує від нього кошти, а суб'єкт підприємницької діяльності, концесіонер, беручи на себе вищезазначені зобов'язання, майнову відповідальність та підприємницький ризик - одержує кошти від функціонування переданого йому об'єкта.

Регулюється концесія Гл. 40 ГК України, де визначено поняття концесії, засади концесійної діяльності, законодавство про концесії, найбільш загальні положення про концесійний договір, Законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», іншими нормативно-правовими актами.

У концесію надаються об'єкти права державної та комунальної власності, а саме:

1) майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів;

2) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у сферах діяльності, визначених у ЗУ « Про концесії»;

3) спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб.

Усі ці об'єкти надаються у випадку, якщо вони використовуються у наступних сферах господарської діяльності:

1) водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

2) збирання та утилізація сміття;

3) будівництво (комплекс будівельних робіт, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом) та (або) експлуатація: автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд, шляхів сполучення, вантажних і пасажирських портів, аеропортів, готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії, жилих будинків, внутрішньо-господарських меліоративних систем та окремих об'єктів їх інженерної інфраструктури;

4) транспортування та розподіл природного газу;

5) виробництво та (або) транспортування електроенергії;

6) громадське харчування;

7) використання об'єктів соціально-культурного призначення (крім розташованих у рекреаційних зонах);

8) створення комунальних служб паркування автомобілів;

9) надання послуг міським громадським транспортом;

10) надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла;

11) надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері;

12) інші сфери, перелік яких прийнято місцевими радами на пленарних засіданнях (щодо об'єктів права комунальної власності) [2, cт. 3] .

Для укладення концесійної угоди суб'єкт підприємницької діяльності має виграти концесійний конкурс, порядок проведення якого регулюється Положенням про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 642 від 12 квітня 2000 року.

Згідно з Положенням, організація і проведення концесійного конкурсу здійснюється концесієдавцем - органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору [3, п. 4] .

Під час проведення концесійного конкурсу концесієдавець спочатку формує конкурсну комісію у складі не менше п'яти осіб, яка:

- розробляє умови конкурсу, конкурсної документації та проекту інформаційного оголошення про проведення конкурсу;

- реєструє заявки суб'єктів підприємницької діяльності, які виявили бажання брати участь у конкурсі;

- визначає строки проведення конкурсу;

- розглядає пропозиції претендентів концесійного конкурсу, визначає їх відповідність конкурсним умовам;

- здійснює підготовку висновків щодо визначення найкращих умов концесії, запропонованих учасниками концесійного конкурсу та висновків про визначення переможця конкурсу [3, п. 14] .

Після того, як було сформовано конкурсну комісію, розроблено умови конкурсу, конкурсну документацію та проект оголошення про проведення конкурсу у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України», друкованих засобах масової інформації розміщується інформація про проведення концесійного конкурсу.

Особа, яка виявила бажання взяти участь у даному конкурсі (претендент на участь у конкурсі) надсилає в комісію відповідну заявку та передбачені законодавством або ж концесієдавцем документи. Заявку підписують уповноважені посадові особи претендента (у необхідних випадках також і головний бухгалтер), після чого претендент завіряє її печаткою. Комісія реєструє заявку на участь у концесійному конкурсі, подає її на розгляд концесієдавцю, який приймає рішення про допущення або ж недопущення претендентів до участі у конкурсі, обґрунтовуючи причини відмови у допущенні протягом двох тижнів з дня реєстрації заявок повідомляє претендентів про своє рішення.

Концесія дозволяє залучити до управління об'єктами державної та комунальної власності ефективного, надійного керівника. Так, при проведенні концесійного конкурсу претенденти на укладення договору надають конкурсній комісії відомості про наявність у них досвіду здійснення господарської діяльності, дані, які підтверджують їх можливість забезпечити належне фінансування об'єкта концесії. За допомогою цієї інформації конкурсна комісія має уявлення про надійність майбутнього концесіонера, серйозність його намірів, його професіоналізм, визначити, який із претендентів на укладення договору забезпечить найкращі умови використання об'єкта концесії, тощо. Та і самому концесіонеру вигідно плідно та ефективно працювати, оскільки від цього залежатиме його прибуток.

Концесія надає можливість залучати найновіші та найкращі технології, техніку та інші наукові розробки, на що, у державному та місцевих бюджетах найчастіше не вистачає коштів. Одним із критеріїв визначення переможця концесійного конкурсу є найбільша частка коштів, яку він вкладає у фінансування об'єкта концесії, що дає можливість обрати концесіонера, якому вистачить коштів на суттєве поліпшення наданого йому майна [3, п. 32] .

Крім того, концесія зберігає переважний вплив власника на загальну стратегію розвитку об'єкта концесії, дає йому можливість здійснювати контроль за виконанням умов договору, забезпечує ефективне використання державного та комунального майна, яке, до речі, як було у власності держави та територіальних громад, так у ній і залишається. Не переходить до концесіонера і право власності на створене чи добудоване ним майно [6, 106 - 107] .

Для працівників підприємства, майно якого надається у концесію є також позитивний момент. Як відомо, при передачі майна у концесію воно ліквідуються, а його працівники - звільняються. В той же час, одним із критеріїв визначення переможця концесійного конкурсу передбачено умову, що у концесійній діяльності мають використовуватись громадяни України, у тому числі і звільнені у зв'язку із ліквідацією даного підприємства. Крім того, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про концесії» передбачено, що працівникам державного або комунального підприємства, яке припинило свою діяльність забезпечуються соціально-правові гарантії, передбачені законодавством для працівників, які звільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Концесія має чимало переваг і для концесіонера. Вона надає право одержати державне або комунальне майно на досить довгий період (до 50 років), забезпечує стабільність умов договору на строк його дії, надає можливість отримати в концесію не лише майно, але і права на провадження певних видів господарської діяльності, право власності на прибуток, отриманий від управління об'єктом концесії, право власності на вироблену продукцію, тощо [9, 28] .

Надає вона також і право на відшкодування витрат, які виникли у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію. Таке відшкодування відбувається за рахунок отриманого прибутку, якщо інший порядок не встановлений концесійним договором [2, cт. 20] .

Концесіонерам збиткових і низькорентабельних об'єктів концесії, які мають важливе соціальне значення можуть надаватись пільги щодо концесійних платежів, дотації та компенсації.

Пільги щодо сплати концесійних платежів:

1) відстрочка у оплаті до 2-х років: якщо сума збитків від діяльності об'єкта концесії перевищує розмір річного концесійного платежу;

2) відстрочка у оплаті до 1-го року: якщо сума збитків від діяльності об'єкта концесії менше ніж розмір річного концесійного платежу;

3) сплата 50% розміру концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 2-х років: якщо сума прибутку, отриманого концесіонером від діяльності об'єкта концесії після сплати податків та інших обов'язкових платежів, менша від розміру річних концесійних платежів;

4) сплата 50% розміру концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 1-го року:якщо сума прибутку, отриманого концесіонером від діяльності об'єкта концесії після сплати податків та інших обов'язкових платежів, перевищує розмір річних концесійних платежів, концесіонер сплачує 50 відсотків річних концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 1 року [4, п. 7] .

В той же час, концесія не набула в Україні такого поширення як у інших державах, що передусім пов'язане із відсутністю детальної правової регламентації концесійних відносин. Таким чином ми маємо більш-менш визначеним надання у концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг і відсутність законодавчого закріплення надання у концесію інших об'єктів концесії.

Також існує думка про відсутність ефективного механізму виникнення права на землю у концесійних правовідносинах та наявність подвійного регулювання земельних концесійних правовідносин, що полягає у необхідності для концесіонера після виграшу концесійного конкурсу, укладення концесійної угоди виграти земельний конкурс (аукціон) та укласти договір оренди землі. Тільки після цього він одержує право на землю, на якій розташовано об'єкт концесії [5, 77] .

Невисокий рівень попиту на укладення концесійних договорів зумовлений також іншими чинниками. Це і відсутність політичної стабільності у державі, і економічна криза, перебування на керівних посадах неефективних управлінців, тощо.

Попередній досвід європейських країн показав, що концесія є ефективним механізмом для вирішення економічних проблем. Саме тому нам так необхідно удосконалити концесійне законодавство: деталізувати концесієдавців для різних об'єктів концесії, розробити типові договори концесії для об'єктів концесії, надати концесіонеру іншим шляхом право на землю, тощо. Поки ми не приберемо із нашого законодавства норми, які негативно впливають на динаміку укладення концесійних угод, не вдосконалимо правове регулювання концесій, про концесію, як про прогресивний та ефективний механізм залучення приватного капіталу та ефективного управлінського потенціалу можна забути.

1.4 Формування та розвиток будівельної індустрії в країнах ЄС

Представляючи сталий розвиток в будівельній галузі Європи є непростим завданням, але успіх в цій сфері може підвищити якість життя тим, хто живе в містах. Багато питань повинні бути прийняті до уваги, з використанням екологічно чистих будівельних матеріалів для оцінки впливу на навколишнє середовище стратегій міського розвитку. Для заохочення прийняти за підсумками стійкої практики в будівельній галузі, проект CRISP розробив базу даних показників стійкості, які можуть використовуватися розробниками планів, будівельними фірмами і розробниками.

Більшість європейців живуть в міському середовищі і мільярди євро витрачаються кожен рік на будівельні проекти в містах ЄС. Використання принципів стійкості в будівельній галузі допоможе Європі створювати і керувати більш здоровим вибудованим навколишнім середовищем. Це має означати, ресурси використовуються більш ефективно, і що рішення можуть бути зроблені на основі екологічних принципів. Представляючи стійкість у виробці будівельної галузі повинні брати до уваги різні чинники, а не тільки як продукція виробляється і використовується. Більш широкому контексті захисту, якість життя, економічні, інституційні та соціальні питання також мають бути розглянуті.