Вугільна промисловість України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мiнiстерство освiти i науки України

Дніпродзержинський Державний Технічний Університет

Кафедра менеджменту організацій і адміністрування

Курсова робота

Вугільна промисловість України

Виконав:Чуйко I.В

група МЕО-12-1д

Науковий керівник

доцент.к.е.н.Карімов Г.I

Дніпродзержинськ 2013р.

ВСТУП

Вугільна промисловість України є однією із складових її енергетичної безпеки, має глибокі традиції і розвинуту інфраструктуру вуглевидобутку та вуглепереробки. Значні запаси сировини забезпечують тривалу перспективу її роботи. Водночас, протягом останніх трьох десятиліть у галузі виникли та наростали кризові тенденції, які особливо поглибилися в умовах економічної трансформації країни, що зумовило необхідність структурної галузевої реформи.

Актуальність теми полягає в тому, що майбутнє України великою мірою залежить від ефективної економіки. Вугільна промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки країни. Донбас як один з найважливіших промислових регіонів України, що відігравав особливу роль в економічному житті країни, завжди привертав пильну увагу дослідників. Сьогодні суттєво змінюється і розширюється потенціал промислового комплексу країни, що зумовлює тенденцію до вивчення цієї сфери не одним поколінням істориків.

Метою дослідження є вивчення особливостей вугільної промисловості, визначення проблем та перспектив її розвитку, формування висновків та пропозицій щодо розвитку потенціалу даної галузі України.

Предметом дослідження є вивчення проблем розвитку вугільної промисловості України причин їх виникнення та перспективних напрямів їх вирішення.

Об'єктом дослідження виступає вугільна промисловість України.

Завданнями курсової роботи, які послідовно розкриватимуть проблематику дослідження та дозволять досягнути мети є:

- визначити сутність, структуру і значення вугільної промисловості України;

- дослідити місце даної галузі у господарському комплексі;

- розкрити територіальну організацію вугільної промисловості в Україні;

- описати передумови розвитку вугільної промисловості в Україні;

- проаналізувати сучасний стан вугільної промисловості в Україні;

- висвітлити проблеми розвитку вугільної промисловості в Україні;;

- сформувати напрямки подальшого розвитку вугільної промисловості України.

Курсова робота складається з трьох розділів:

У першому розділі розкрито сутність вугільної промисловості, визначено роль і значення вугільної промисловості та її структуру; розкрито територіальну організацію вугільної промисловості в Україні.

У другому розділі проаналізовано передумови розвитку вугільної промисловості в Україні та сучасний стан вугільної промисловості в Україні.

У третьому розділі зазначено фактори, що створюють проблеми та напрямки подальшого розвитку вугільної промисловості України.

Питанням дослідження трудоресурсного потенціалу займались такі науковці, як: Залознова Ю., Гавриленко С.М., Середа Л.О., Чернікова Я.В., Сорока М.О., Тітов Я., Холод З.М., Череп А. В., Шимченко Л.А., Шубна О. В., Щоткіна О. В., завдяки якому було закладено теоретичні та практичні основи формування розселення і ринку вугільної промисловості країни. Водночас новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Державного комітету статистики України за 2009-2012 роки.

Для України вугільна промисловість є стратегічною галуззю, вугільні підприємства - градо- і навіть регіоностворюючими, а вугілля, відповідно, є стратегічною сировиною країни, значення якої зростає сьогодні в світлі прийдешнього з початку 2012 року підвищення цін на російський газ. А тому всі заходи, що стосуються галузі і що роблять вплив на її розвиток, мають бути ретельно продумані, зважені «за і проти».

Нинішній критичний стан вугільної галузі країни пояснюється багатьма чинниками. Основним чинником є неефективна схема роботи вугільного ринку України. Державні шахти продають вугілля через спеціалізований оптовий ринок. Вартість продажу вугілля для таких шахт встановлюється чиновниками з Мінвуглепрому. При цьому собівартість видобутку вугілля різних шахт може відрізнятися у декілька разів.

В умовах світової кризи вартість вугілля істотно знижується, так з початку кризи ціна впала майже втричі, ставши на рівні з собівартістю його видобутку. У цьому зв'язку актуалізуються питання розробки ефективного механізму формування ринкової ціни на вугільну продукцію підприємств України.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ЗНАЧЕННЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність вугільної промисловості та її місце в господарському комплексі

Майбутнє України великою мірою залежить від ефективної економіки. Вугільна промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки країни. Донбас як один з найважливіших промислових регіонів України, що відігравав особливу роль в економічному житті країни, завжди привертав пильну увагу дослідників. Сьогодні суттєво змінюється і розширюється потенціал промислового комплексу країни, що зумовлює тенденцію до вивчення цієї сфери не одним поколінням істориків.

Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам'яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Вугільна промисловість - важлива ланка паливно-енергетичного комплексу. Три чверті вугілля використовується в промисловості, на теплових електростанціях як паливо, а так само як технологічну сировину та паливо в металургії та хімічної промисловості (коксівне вугілля). Районоформуюча роль палива позначається тим сильніше, чим більші масштаби і вищі техніко-економічні показники ресурсів. Масове і дешеве паливо притягує до себе паливомісткі виробництва, визначаючи певною мірою напрямок спеціалізації району.

Вугілля є одним із основних власних первинних енергоресурсів України. Останнім часом виробничі потужності використовуються лише на 79%.

На сьогодні вугілля видобувається на старих шахтах, в складних гірничо-геологічних умовах. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції, понад 50% машин і устаткування для видобутку вугілля повністю зношені. Висока собівартість вітчизняного вугілля зумовлює потребу в дотуванні галузі з держбюджету. Зважаючи на високу вартість імпортних енергоносіїв, ефективне використання власної сировинної бази і вугільної, призвело до питання про повторний перегляд списку, в якому шахти було поділено залежно від перспективності видобутку на кілька категорій рентабельності [3, 69].

Для забезпечення зростаючого попиту з боку споживачів України на вугільну продукцію, з урахуванням необхідності поетапного переходу на використання власних первинних енергоресурсів, можливі два варіанти розвитку вугільної промисловості:

1) виробничі потужності в 2030 році збільшаться до 124,4 млн тонн на рік (з коефіцієнтом їхнього використання 90%). Обсяг видобутку вугілля збільшиться до 112,0 млн тонн, що задовольнить потреби національної економіки лише на 76,5%. Імпорт вугілля складе 30,6 млн тонн, в тому числі 18,3 млн тонн енергетичного і 12,3 млн тонн коксівного.

2) збільшення виробничих потужностей до кінця 2030 року до 144,4 млн тонн на рік за тим же коефіцієнтом використання, що дозволить довести видобуток вугілля до 130,0 млн тонн (88,8% від прогнозованої потреби) і зменшити імпорт вугілля до 14,6 млн тонн, в тому числі 2,5 млн тонн енергетичного і 12,0 млн тонн коксівного. Для цього необхідно забезпечити своєчасне відтворення шахтного фонду за рахунок підвищення техніко-технологічного рівня вугледобувних підприємств, будівництва нових шахт з відповідним збільшенням капіталовкладень [14].

Поетапний перехід на використання власних первинних енергоресурсів передбачає:

1) 2011-2015роки: мають бути введені в експлуатацію 8,8 млн тонн виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва трьох шахт, реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужностей. Для забезпечення відтворення виробничих потужностей на перспективу необхідно з 2011 року почати прискорене будівництво семи нових шахт з доведенням коефіцієнта використання виробничих потужностей до 90%, що вимагає відповідного фінансового забезпечення і технічного переоснащення шахтобудівного комплексу.

2) 2015-2030 роки: виробничі потужності до кінця періоду мають зрости до 144,4 млн тонн на рік, що потребує своєчасної реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужності, будівництва після 2015 року нових шахт на розвіданих ділянках вугільних родовищ із сприятливими гірничо-геологічними умовами [9,105].

Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

– Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.

– Стабільна і велика ресурсна база. Показник забезпеченості поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин.

– Низька в порівнянні з іншими енергоносіями ступінь монополізації пропозиції. Ступінь координації дій на ринку в основних експортерів вугілля значно нижча, ніж у великих постачальників інших енергоносіїв, нафтових і газових корпорацій. Споживачі зацікавлені в збереженні дієздатної альтернативи газу і нафти в енергетиці.

– Можливість для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту. Тому у випадку проблем зі збутом продукції на одному з ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий ринок чи у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих мазути чи нафти).

– Зручність і простота збереження великих запасів, що демпфірують, у постачальників і споживачів. Простота технологічних схем перевалки вугілля. Досягнутий високий прогрес у технології й екології використання вугілля. Завдяки впровадженню в енергетику досягнень науково-технічного прогресу, вугілля в даний час з погляду екології і технології практично рівноцінна мазуту.

– Зроблені у 70-80 роки прориви в області морського транспортування вугілля дозволяє забезпечувати далекі морські перевезення цієї сировини з низькими транспортними витратами. Постійний прогрес у засобах перевалки вугілля на сучасних терміналах, що дозволяє до мінімуму знизити частку цієї раніше дорогої операції в ціні франко-споживач.

– Дешевина вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля. Стабільність і прогностичність цін вугілля забезпечує для споживачів зручність планування витрат. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу в середньому в 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту.

Говорячи про значення вугільної промисловості для України, не можна залишати поза увагою її соціальну вагомість. Сьогодні доля понад 1 мільйона українців напряму залежить від успішності функціонування галузі, оскільки більш, ніж 250 тисяч наших співвітчизників є працівниками на різних вуглевидобувних підприємствах країни. І з огляду на це, скорочення виробництва автоматично означало б масштабну втрату робочих місць, а відповідно, мільйон родин у державі були б позбавлені джерела прибутку.

Крім того, актуалізувала необхідність вугільної промисловості і проблема збереження енергетичної безпеки України. Адже, за даними експертів, переведення українських ТЕЦ із закордонного блакитного палива на вітчизняну вугільну сировину дозволяє заощадити чималі кількості споживання газу.

Отже, вугільна промисловість становить вагоме значення в економіці України, оскільки її обсяг видобутку і споживання формує великий споживчий потенціал, а тому доходи до бюджету, забезпечує потреби населення, та є вагомою складовою управління економікою.

Потенціал вугільної промисловості в Україні займає вагому частку у складі усього наявного потенціалу України, дана галузь є перспективною у розвитку. Проте існує ряд проблем її розвитку, які розглянемо у наступних розділах.

1.2 Територіальна організація вугільної промисловості в Україні

Роль того чи іншого вугільного басейну в територіальному поділі праці залежить від кількості та якості ресурсів, ступеня їх підготовленості для промислової експлуатації, розмірів видобутку, особливостей транспортно-географічного положення.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0%, Львівсько-Волинському та Дніпровському відповідно 2,0% та 3,5%. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна -- становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля -- від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика -- максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах -- 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України) [6, 36].

Табл.1.1.2 Загальна характеристика вугільних басейнів України

Показники	Всього	Донецький басейн	Львiвсько-Волинський басейн	Днiпровський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т	45,7	42,2	1,2	1,9
Розроблювані і підготовлені до освоєння запаси, млрд. т	23,3	21,5	0,7	0,8
Середня потужність розроблюваних пластів, м	1,18	1,06	1,24	3,27
Максимальна глибина розробки, м	1400	1400	550	100
Мінімальна глибина розробки, м	24	123	345	24
Середня глибина розробки, м	651	692	456	77
Виробничі потужності, млн. т	115,1	109,1	4,0	2,0
Видобуток вугілля, млн. т	75,9	70,9	3,6	1,4
в тому числі: коксівного, млн. т	31,6	31,6	-	-
енергетичного, млн. т	44,3	39,3	3,6	1,4
Зольність видобутого вугілля, %	36,0	36,2	47,6	21,7

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт стали різко зменшуватися. За останні 15-20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні - одна, в Дніпровському басейні - один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х - на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні [1, 164].

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося у Дніпровському буровугільному басейні -- на 84,8%, тоді як у Донецькому -- на 51,1 %, а Львівсько-Волинському -- на 65,7%.

Станом на 2011 рік сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд т, з них 108,5 млрд т відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд т і перспективні 18,3 млрд т Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років.

Ресурси метану у вугільних пластах становлять 491 млрд (м3), а за межами діючих шахт - 592 млрд. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд м3. Від часу початку експлуатації басейну тут було видобуто понад 8 млрд. т вугілля; запаси, які тут залишилися -- більше 90 млрд. т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік.

Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м. Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах - на глибині 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у сх. частині басейну - через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2 (2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля - довгополум'яне (Д), газове (Г), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксівне (К), опіснено-спікливе (ОС), пісне (П), слабкоспікливе (СС) і антрацити (А), а також перехідне вугілля від бурого до довгополум'яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність 30-36 МДж/кг. Середня теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні починаючи з глиб. 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геологічні запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м3. Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецькому вугільному басейні - газові, 70%-небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 % - небезпечні за газодинамічними явищами, 30% - небезпечні за самозайманням вугілля.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки [17].

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Отже, на сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Місце України у світовому вугільному господарстві

Імпорт та експорт. Вуглевидобуток є найбільш старою й у той же час однією з найбільш важливих галузей паливно-енергетичного комплексу багатьох країн світу. Як і раніше, вугілля використовується для вироблення тепла на побутовому й промисловому рівні, є основою для виробництва електроенергії й коксу для металургійної промисловості, усе ширше використаються в хімічному виробництві, а також служить паливом для транспортних засобів. Світові загальні запаси вугілля за станом на 2004 р. оцінюються в 14,8 трлн т, вт. ч. кам'яне вугілля -- 9,4 трлн т, буре -- 5,4 трлн т. Відкритих покладів вугілля за сучасних темпів споживання у світі вистачить на 200--300 років. Є ще можливість підводного видобутку вугілля.

Видобуток вугілля становить майже 4 млрд. т, утому числі в Китаї -- понад 1 млрд. т, США -- 940 млн. т, Німеччині -- біля 250 млн. т. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим--зростає. Відкритий видобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє, і становить близько 50 %. За видобутком кам'яного вугілля попереду Китай, Росія, США, а за видобутком бурого -- США, Китай і ФРН.

Міжнародна торгівля вугіллям на початку 90-х років XX ст. досягла 400 млн.т. Теперішні основні експортери вугілля -- Австралія, США, ПАР -- і надалі будуть попереду у цій галузі. На їхню частку припадає 67 % обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізували збут вугілля і нові продавці -- Індонезія, Колумбія та, меншою мірою, Венесуела, в яких вуглевидобуток здійснюється відкритим способом за наявності дешевої надлишкової робочої сили, що призводить до зменшення витрат на видобуток вугілля. За оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства Донбасу і Кузбасу.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна визначити дві групи: країни Західної та Східної Європи, чий попит на вугілля зростає, оскільки вони скорочують видобуток через високу собівартість та не конкурентоспроможність свого вугілля, а також держави Тихоокеанського регіону -- Японія, Тайвань, Республіка Корея, котрі розширюють виробництво продукції при порівняно обмежених ресурсах енергоносіїв.[20] За останні роки ціни на вугільну продукцію досягли найвищого рівня у зв'язку з ростом собівартості продукції. Таким чином, незважаючи на існуючи проблеми в вугільній промисловості, слід зазначити важливість аналізу експортної діяльності вугільної галузі.

Аналіз ефективності експортної діяльності вугільної промисловості України показав, що в цілому, вугільна промисловість України має негативне сальдо зовнішньої торгівлі, тобто імпорт продукції цієї галузі значною мірою переважає експорт. Тобто, зовнішня торгівля галузі є неефективною.

Таблиця 2.1.1 Зовнішня торгівля вугільної промисловості України

рік	Показники	кам'яне вугілля	загалом
За 2004 рік	експорт, млн. дол.	249962,24	3386710,01
	імпорт, млн. дол.	900249,82	10160861,78
	зовнішньоторговельний оборот, млн. дол.	1150212,06	13547571,79
	сальдо зовнішньої торгівлі, млн. дол.	-650287,58	-6774151,77
За січень - серпень 2005 року	експорт, млн. дол.	108562,30	2391703,30
	імпорт, млн. дол.	507238,57	7054102,83
	зовнішньоторговельний оборот, млн. дол.	5180942,87	9445806,13
	сальдо зовнішньої торгівлі, млн. дол.	-398676,27	-4662399,53

За оцінками експертів, частка вугілля в структурі світового паливно енергетичного балансу складає близько 27%.

Основними її галузями-споживачами є металургія та електроенергетика. З використанням вугілля виробляється приблизно 44% всієї світової електроенергії.

Більше 80% вугільних запасів зосереджено в Північній Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і країнах СНД. При цьому дев'ята частина світових запасів вугілля зосереджена в Китаї, шоста частина - у Росії. Запаси вугілля в Казахстані складають 35,8 млрд. т. або 3,6% світових запасів.

Основними імпортерами виступають країни Західної Європи (близько 160 млн.т) і АТР (більше 200 млн.т, у т.ч. Японія - 130 млн.т, Південна Корея близько 50 млн.т і Тайвань - близько 20 млн.т ).

Ведучими експортерами є Австралія, США, ПАР, Колумбія, Венесуела, Індонезія, Канада, Китай, Польща і Росія. Поставками з цих держав забезпечується понад 90% світових імпортних потреб.

Рис.2.1.1 Доля України у світовому добутку вугілля

Особливості інвестування у вугільну промисловість.

Інвестор, розглядаючи питання про здійснення інвестиційного проекту в гірничодобувній галузі, повинен враховувати її специфічні особливості.

Основним фактором, що впливає на умови інвестування, є тривалий термін окупності проекту. Досвід здійснення інвестиційних проектів в гірничодобувній промисловості розвинених країн показує, що інвестиційний проект починає окупатися приблизно через 5-10 років.

Ці фактори накладають особливі вимоги інвестора до гарантій його діяльності з боку держави.

Насамперед, це гарантії:

надання інвестору всіх необхідних дозволів (ліцензій), необхідних для здійснення інвестиційного проекту на повний термін його дії.

незмінності (стабільності) умов, виданих дозволів.

стабільності умов інвестиційної діяльності в цілому

стабільності законодавства.

Право використання інвестором корисної копалини в межах гірничого відводу повинно бути винятковим, тобто не може одночасно надаватися й іншим особам. Тільки так інвестор може нести повну відповідальність за наслідки своєї інвестиційної діяльності. Права інвестора на видобуток і реалізацію корисних копалин не повинно обмежуватися зовсім, або обмежуватися розумно квотами, ціновими обмеженнями, або іншими засобами державного регулювання.

З точки зору експлуатації вже розвіданих і діючих родовищ корисних копалин, інвестору повинні передаватися виключно перспективні об'єкти. Перспективні - це ті гірничі відводи, де поклади корисних копалин забезпечать його видобуток на термін дії інвестиційного проекту.

Окремої уваги заслуговують об'єкти, що вимагають рекультивації і відновлення (наприклад породні відвали). Такі об'єкти вимагають додаткових капіталовкладень і тому вони повинні передаватися інвестору на особливих умовах, можливо, при їх передачі, повинні зменшувати розміри оплати за акції на суму необхідних капіталовкладень.

Важливим аспектом є географічне положення об'єкта інвестицій. Гірничодобувна галузь існує в тісному взаємозв'язку з переробними, збагачувальними комплексами, а також споживачами (металургія, енергетика). Їх географічна близькість, розвиненість транспортної інфраструктури впливають на рішення про інвестування.

Окремо інвестор оцінює комплекс економічних питань. Значний знос обладнання, а також необхідність його заміни на нове, більш сучасне, визначає вимоги інвестора до його вільного і безмитного ввезення на територію України та вивезення.

Найбільш істотну проблему становить проблема неплатежів і як наслідок, бартеризація економіки. Вугільна промисловість існує в дуже тісному взаємозв'язку з енергетичним комплексом. Проблема розрахунків за електроенергію тягне за собою несплату палива електростанціями. що, в кінцевому рахунку, зводить до нуля саму ідею інвестиційної діяльності. Таким чином інвестор зацікавлений у наявності державних гарантій оплати кінцевої продукції.

За час тривалого державного управління вугільними підприємствами у них накопичилася величезна кількість боргів і в першу чергу перед бюджетом. Звісно ж досить похвальним прагнення держави перекласти свої борги на нового власника, але малоймовірно, що інвестор з цим погодиться. Коли боржник і кредитор збігаються в одній особі, боргове зобов'язання припиняється. Тому списання державою старих боргів є логічним і справедливим.

Що стосується амортизаційної політики, то існуючий в Україні порядок амортизації істотно гальмує процес оновлення основних фондів. Гірничодобувне обладнання експлуатується в дуже складних умовах і має короткочасний термін служби. Виробник повинен самостійно визначати амортизаційну політику з урахуванням найрізноманітніших факторів, що, загалом-то, відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Тому, відповідність національних правил амортизації основних засобів та обладнання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку також впливає на прийняття інвестором рішення про інвестування.

Ще один економічне питання. Що впливає на прийняття рішення про інвестування - це створення резервних фондів для рекультивації (відновлення) земель. Рекультивація земель по закінченні використання родовища є обов'язком користувача надрами, яка витікає з права користування. Тому витрати на рекультивацію мають розглядатися як завершальна частина виробничого процесу, а витрати на створення резервних фондів для рекультивації повинні зменшувати базу оподаткування, тобто ставитися на собівартість.

Що стосується екологічних стандартів виробництва, то вони також повинні відповідати міжнародним.

2.2 Передумови розвитку вугільної промисловості в Україні

Україна належить до числа держав, що мають не лише крупні запаси вугілля, але й потужні традиції його видобутку та переробки -- історія вугільної промисловості на українській території налічує понад 200 років. Відповідно, в країні була створена потужна інфраструктура видобутку та переробки вугілля, що досягла піку розвитку на початку 1970-х років. Проте, вже з кінця цього ж десятиліття в українській енергетиці (в межах СРСР) виникають і поглиблюються кризові тенденції, які в кінцевому підсумку призводять до системної кризи галузі, що триває і понині.

Вугільна промисловість України розвивається на базі значних запасів енергетичного і коксівного вугілля. Основними споживачами енергетичного вугілля виступають теплові електростанції, коксівного - металургійні підприємства. На вугільному ринку України представлене як вітчизняне, так і імпортоване вугілля.

Важливою передумовою розвитку вугільної промисловості в Україні є державне фінансування вугільної промисловості, яке здійснюється в таких напрямках:

1) державна підтримка:

- дотації на покриття витрат по собівартості,

- дотації на капітальне будівництво (на конкурсній основі).

2) на реструктуризацію галузі (проведення робіт по закриттю шахт).

3) інші види (гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах, часткове покриття витрат на виплату заборгованості шахтарям з регресивних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, науково-дослідні та проектні роботи тощо).

Ринок збуту вугільної продукції (насамперед коксівного вугілля), і ринок постачання обладнання та матеріалів фактично монополізовані крупними посередницькими структурами - за безпосередньої участі органів державної виконавчої влади. Ці структури, закуповуючи продукцію за демпінговими цінами, продавали шахтам обладнання за завищеними цінами. І хоча вони й здійснювали обмежене інвестування у видобуток вугілля на окремих шахтах (насамперед, тих, що добувають коксівне вугілля), але саме вони, фактично, поступово проводили значну кількість вугледобувних підприємств до банкрутства. Все це спричинило: підвищення собівартості видобутку вугілля, невиплати зарплати шахтарям і збільшення обсягів державної підтримки на покриття збитків вугледобувних підприємств.

Практично всі стратегічні рішення, які приймаються державними органами управління, є незапрограмованими, тому точно розрахувати ефективність їх упровадження за відомими методами неможливо, хоча у деяких випадках робляться спроби. Обґрунтування таких рішень можливе лише з урахуванням законів природознавства та логіки.

Упродовж періоду реструктуризації вугільної галузі України державними актами - Указом Президента України від 07.02.1996 р. № 116/96 «Про структурну перебудову вугільної промисловості», Постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.1999 р. № 26 «Про затвердження порядку визначення вугледобувних підприємств, яким надається державна підтримка, та механізм її надання», Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1733 «Про затвердження Порядку визначення та надання державної підтримки вугледобувним підприємствам» усі вугледобувні підприємства поділялися на групи за рівнем рентабельності з метою визначення перспектив їх функціонування та доцільності фінансової підтримки з боку держави [1, 162].

Протягом останніх 15 років засобами масової інформації у суспільстві формується думка про необхідність закриття шахт, діяльність яких є збитковою і потребує значних обсягів дотацій із боку держави. За роки незалежності згідно з розробленими програмами в Україні під час реструктуризації вугільної галузі було закрито більше 100 збиткових і нерентабельних шахт. Із тих 138 вугледобувних підприємств, що залишилися на даний час діючими у галузі і підпорядкованими Міністерства вугільної промисловості України, тільки 15 (11%) вважаються фінансово збалансованими, а інші - знову віднесено до тих, що потребують дотацій і не мають можливості функціонувати самостійно [18].

Приймаючи рішення щодо закриття неперспективних вугледобувних підприємств, слід відзначити, що всі підприємства національної економіки незалежно від форм власності, маючи юридичну незалежність, пов'язані системними економічними відносинами з іншими підприємствами національної економіки. Так, наприклад, вугледобувні підприємства пов'язані з постачальниками матеріалів, які споживаються у процесі видобутку вугілля. Крім того, можна відзначити системні зв'язки з підприємствами, які виробляють гірничу техніку, здійснюють підготовку нових горизонтів, забезпечують підготовку кадрів тощо.

Усі підприємства, які функціонують у національній економіці, сплачують податки до державного і місцевого бюджетів, здійснюють платежі до цільових фондів. І якщо в цій системі зупинити роботу якогось конкретного вугледобувного підприємства, то виникне зниження обсягів виробництва на багатьох підприємствах національної економіки, а отже, і зменшення всіх видів платежів до бюджетів та цільові фонди. Тому найчастіше при закритті вугледобувного підприємства з метою зниження державних дотацій національна економіка зазнає набагато більших втрат, які не враховуються існуючими методами аналізу й оцінки. Проведеними дослідженнями було доведено, що закриття багатьох збиткових шахт призводить до більших втрат в економіці, ніж сумарні дотації держави на підтримку їх діяльності.

Вугільна промисловість України є хронічно збитковою і відноситься до галузей, які одержують від держави постійну фінансову підтримку. Визнання вугілля вітчизняним стратегічним енергетичним ресурсом породжує ризик спроб перекласти проблеми розвитку галузі на плечі всього суспільства. В зв'язку з цим необхідно перебороти стереотип стосовно виключної ролі системи державної підтримки вугільної галузі. Досі вугільна промисловість майже не використовує урівноваження цін та зростання продуктивності праці, які є наслідком ринкових перетворень і зменшують потребу в субсидіях.

Необхідно перебудувати самі принципи системи надання державної допомоги на капітальні вкладення, тому сьогодні передумовами розвитку вугільної галузі в Україні взагалі є:

- впровадження жорсткого державного нагляду за виконанням програми розвитку галузі;

- врегулювання законодавчої бази стосовно негативних явищ діяльності регіонів у діяльності вугільної промисловості;

- забезпеченняя тісного зв'язку з органами місцевої влади в районах розташування вугільних родовищ та його переробки;

- перехід від тотального розподілу інвестицій до принципу фінансування цільових державних інвестиційних програм в галузі;

- максимально скоротити безоплатне надання державних коштів на капітальні вкладення в підприємства вугільної промисловості;

- приватизація на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

- приватизація малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

У випадку, якщо ключовим суб'єктом господарювання вугільної галузі стане держава, відкриються такі перспективи:

1) відновиться практика державного замовлення на видобуток і постачання вугільної продукції та обладнання для видобувних підприємств;

2) ліквідуються посередники і створені ними цінові диспропорції;

3) поліпшиться ситуація у боротьбі з тіньовими відносинами у вугільній галузі.

Капітальні вкладення на нове будівництво мають надаватися вугільним компаніям тільки на поворотній основі. Нове будівництво в основному має здійснюватися за недержавні кошти; інвестиції треба надавати виключно в порядку конкурсу інвестиційних проектів. Основними одержувачами державної допомоги мають стати шахти, які функціонують в задовільних економічних умовах (економічно успішні або близькі до цього) і здатні впроваджувати технічні інвестиції, необхідні для підтримки їх конкурентоспроможності.

Одержувачем допомоги може стати підприємство, яке є конкурентноспроможним щодо цін на вугілля аналогічної якості третіх країн; допомогу на інвестиційну підтримку слід використовувати строго на визначені цілі, а не, наприклад, на погашення заборгованостей перед бюджетом і позабюджетними фондами. Реформування самої системи державної підтримки також дасть змогу знизити дотації. Державну підтримку потрібно надавати протягом певного періоду часу та встановити граничні обсяги фінансування.

Отже, вугільна промисловість є однією з базових галузей народного господарства, тому від її ефективної діяльності залежить значний обсяг роботи паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу, тому необхідно працювати над умовами, які сприятимуть розвитку вугільної галузі України, впроваджувати нові програми, дотримуватися жорсткого їх виконання.[20]

2.2 Сучасний стан вугільної промисловості в Україні

Серед числа галузей є та, котра демонструє стійкість до кризових явищ і здатна забезпечити надійний фундамент для енергобезпеки нашої держави - це вугільна промисловість, потенціал якої на сьогоднішній день складає 117 мільярдів тонн. Саме тому ми повинні визнати необхідність її системного реформування задля забезпечення подальшого розвитку.

У добувній промисловості випуск продукції порівняно з січнем-лютим 2011 року зріс на 3,4%, у т.ч. у добуванні кам'яного вугілля - на 4,6%, металевих руд - на 3,6%, вуглеводнів - на 1,7%. Дані про видобуток (випуск) основних видів продукції добувної промисловості наведено в таблиці 2.2.1. Основний видобуток вугілля енергетичних марок ведеться в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. На частку Луганської області припадає 43% загального обсягу [16].

Розглянемо об'єм видобутку вугільної промисловості України за січень-лютий 2012 року та у відношенні до 2011 року у таблиці 2.2.1 у розрізі видів продуктів.

Таблиця 2.2.1

Обсяг видобутку вугільної промисловості за 2011-2012 роки

Вид продукту	Вироблено за	Лютий 2012р.у % до	Січень - лютий 2012 у % до січня-лютого 2011 року
	Січень-лютий 2012 року	Лютий 2012 року	Січня 2012 року	Лютого 2012 року
Вугілля готове, млн.т	10,1	5,0	96,4	106,3	104,6
Брикети і напівбрикети торф'яні агломеровані, тис.т	33,0	21,0	175,0	147,9	110,7

У січні-лютому 2012 року порівняно з відповідним періодом попереднього року випуск (видобуток) готового вугілля збільшився на 442 тис.тонн, брикетів і напівбрикетів торф'яних агломерованих - на 3,2 тис.тонн.

Видобутком енергетичного вугілля в області займаються понад 60 компаній. Близько 13% загального обсягу виробленого енергетичного вугілля в області (6% виробництва по Україні) припадає на частку ОП «Шахта Червоний партизан» ДП «Свердловантрацит».

На другому місці - ОП «Шахта Довжанська-Капітальна» ДП «Свердловантрацит», частка виробництва якої склала близько 13% обсягу виробництва по Луганській області (6% виробництва по Україні). Донецька область посідає друге місце з часткою 27%. В розглянутому періоді видобутком енергетичного вугілля займалося 58 компаній.

Серед лідерів видобутку ВАТ «Шахта Комсомолець Донбасу» - 25% (7% по Україні). Частка виробництва Дніпропетровської області склала 23% загального обсягу виробництва. Серед 10 виробників найбільші обсяги були у структурного підрозділу ВАТ «Павлоградвугілля» шахти ім. Героїв космосу - 16% в Дніпропетровської області (4% по Україні). На Львівську і Волинську області припадає 7% загального обсягу [20].

Рис 2.2.1

На міжгалузевому ринку працює, зокрема, досить проста схема: вугільна промисловість (вугілля, за зниженою ціною) - металургійна промисловість (експорт металу), електроенергетика - машинобудування (обладнання та устаткування, за завищеною ціною) - вугільна промисловість.

Динаміка виробництва вугільної продукції дозволяє виявити тенденцію щодо впливу на управління економікою, спланувати обсяг доходів, споживання, експорту та імпорту, сформувати політику управління вугільною промисловістю для її розвитку та збереження вугільних ресурсів, а також раціонального їх використання. На макрорівні реалізація вугілля сприяє формуванню значної частки ВВП, що сприяє економічному росту економіки.



Рис.2.2.2 Динаміка видобутку вугілля з 1991 по 2008 роки

Вугільна промисловість України офіційно належить до економічних секторів, яким надається державна підтримка. Сюди спрямовується найбільший потік державних централізованих фінансових ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», з метою підвищення ефективності діяльності зі збуту вугільної продукції, надання можливості керівникам державних вугледобувних підприємств докладати максимальних зусиль до підвищення обсягів видобутку вугілля, покращення його якісних показників, мінімізації витрат на державну підтримку із собівартості, недопущення зростання заборгованості державних вугледобувних підприємств за отримані послуги із збагачення та перевезення вугільної продукції забезпечується збільшення обсягів реалізації продукції.

З метою стимулювання реалізації українськими товаровиробниками вугілля на міжнародних ринках, запобігання демпінгу, приведення вугільного ринку України у відповідність до світових торговельних норм і практики та підтримки конкурентоспроможності української вугільної продукції в міжсезонний період існує Наказ «Про порядок реалізації окремих видів продукції вугільної промисловості походженням з України».

Далі розглянемо згідно статистичних даних Державного комітету статистики виробництво основних видів готової вугільної продукції та обсяг реалізованої продукції по місяцях 2011 року у таблиці 2.2.2.

Таблиця 2.2.2 Виробництво основних видів готової вугільної продукції та обсяг реалізованої продукції за 2011 рік

місяць	виробництво, тис. Тонн	Обсяг реалізації, млн. Грн
січень	4991	3571,9
лютий	4663	6857
березень	5302	10630,7
квітень	5226	14442,3
травень	5322	18470,5
червень	5035	22310
липень	5039	26165,6
серпень	5024	28853
вересень	5071	33795
жовтень	5380	37868,7
листопад	5241	41916
грудень	5462	46248,4

З аналізу даних таблиці 2.2.2 спостерігається тенденція поступового збільшення продукту вугільної промисловості. Що є позитивним чинником.

У багатьох торгових центрах продається впаковане у картонні мішки деревне вугілля. Починаючи з весняного сезону, він користується великою популярністю в клієнтів, це й зрозуміло, деревне вугілля гарне пальне для швидкого готування шашликів на природі.

Не вважаючи роздрібних клієнтів незмінний попит на деревне вугілля є з боку ресторанів і кафе, які готують м'ясо на вогні. Виробництво деревного вугілля на перший погляд є гарним видом діяльності для невеликого бізнесу.

Налагодити виробництво деревного вугілля можна буквально на присадибній ділянці, для цього знадобиться більша ємність, у яку буде завантажуватися деревина й топлення знизу. Важливо щоб у ємність не було доступу повітря, під впливом високої температури, деревина перетворюється в деревне вугілля. Цей хімічний процес називається пиролизом.

Ціни та ціноутворення.

Середня ціна 1 т товарної вугільної продукції в 2005 році становила 217,67 грн., а собівартість ? 231,43 грн., тобто збитки на 1 тонну складали 13,76 грн., загальний обсяг збитків по групі збиткових шахт - 1710,8 млн. Гривень. За рахунок коштів держбюджету компенсовано витрати на виробництво у розмірі 1035,8 млн. Грн., не профінансованими залишилися збитки в обсязі 675 млн. Грн. За 2004 рік ціни на вугілля зросли порівняно з 2003 роком у середньому на 16,9%. Вартість коксівного вугілля підвищилася на 43,6%, енергетичного вугілля ? на 2,3%. В 2005 році ціни зросли в середньому на 10,5%. Нерівномірне зростання оптової ціни на коксівне та енергетичне вугілля призвело до погіршення фінансового стану вугледобувних підприємств, які забезпечують потреби енергетики та комунального господарства. Оптова ціна коксівного вугілля перевищує ціну енергетичного вугілля майже в 1,6 рази. Однією з основних причин зростання собівартості товарної вугільної продукції є значний диспаритет у динаміці цін на вугілля і матеріально-технічні ресурси, які використовуються для його видобутку. Майже 90% гірничошахтного обладнання постачається приватними структурами. В умовах монополізації ринку виробники та постачальники цього обладнання встановлюють на нього монопольно високі ціни і отримують надприбутки, а шахти і розрізи, в свою чергу, ? мають великі збитки. У 2002 році витрати на облаштування обладнанням однієї лави складали 5,0 млн. Грн., а вже в поточному ? 25,0 млн. Грн. Протягом останніх 5 років ціни на основні види гірничошахтного обладнання (видобувні комбайни, секції механізованих комплектів, скребкові і стрічкові конвеєри) підвищилися в середньому у 2 рази. Це стосується і цін на металопрокат та інші матеріали. Водночас оптова ціна на енергетичне вугілля підвищилася лише на 49%, тоді як на коксівне - на 153%.[23]

Рис.2.2.3

Вугільна галузь формально є власністю держави, значні сегменти галузі фактично підконтрольні певним промисловим групам споживачів. Постійний брак коштів змушував шахти укладати домовленості зі структурами, здатними забезпечити ліквідність в обмін на частковий контроль за діяльністю підприємства, пільгові ціни, нижчі за собівартість, чи будь-які інші переваги. Така система являла собою суміш комерційних та державних інтересів, яка призвела до основного конфлікту інтересів у сфері управління галуззю.

Така ситуація перешкоджає тенденції формування рівних зі світовими цін на українському ринку вугілля, оскільки найважливішим принципом ринкової економіки є конкуренція, яка заснована на підвищенні ефективності виробництва та якості видобутого вугілля. У результаті внутрішній ринок вугілля можна охарактеризувати як недостатньо конкурентний. Також на конкуренції ринку залишає свій відбиток і державна підтримка галузі.

Отже, стан вугільної промисловості України на сьогодні характеризується позитивним значенням, оскільки обсяг його видобутку великий, а тому і великий обсяг реалізації. Проте негативним фактором є велика частка використання ресурсів вугілля, а тому необхідно формувати політику, яка буде збалансовувати видобуток вугілля та його споживання з економією вугільного продукту як ресурсу національної економіки.

Перспектива розвитку.

Для досягнення стратегічної мети довгострокова політика розвитку вугільної промисловості передбачає три етапи, які поділяються на ближню (2006 - 2010 рр.), середньострокову (2011 - 2015 рр.) та дальню перспективи (2016 - 2030 рр.).

Рис.2.2.4

На першому етапі (2006 - 2010 рр.) ключовим аспектом має бути комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду, який передбачає, в першу чергу, його відтворення на сучасній техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення. Обсяг видобутку вугілля за базовим сценарієм прогнозується збільшити у 2010 р. до 90,9 млн.тонн, а виробничі потужності до 105,8 млн.тонн на рік. Для цього має бути введено в експлуатацію 17,0 млн.тонн нових виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей в цілому по галузі до 86%. При цьому з 2006 р. необхідно відновити будівництво трьох нових шахт, розпочате до 2001 р. Це дозволить повністю задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку, а в коксівному - на 77,3%. Необхідність в імпорті коксівного вугілля становитиме 9,2 млн.тонн на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово зменшаться до 3,1 млн.тонн. Експорт коксівного вугілля не передбачається.

На другому етапі (2011 - 2015 рр.) прогнозується досягти у 2015 році обсягу вуглевидобутку на рівні 110,3 млн.тонн за наявності виробничих потужностей 122,5 млн.тонн на рік. Це дозволить повністю задовольнити попит вітчизняних споживачів в енергетичному вугіллі та підвищити рівень забезпечення в коксівному до 82,6%. Імпорт коксівного вугілля складе 7,0 млн.тонн. Експорт енергетичного вугілля не передбачається. Для забезпечення розвитку галузі за цим сценарієм мають бути введені в експлуатацію 8,8 млн.тонн виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва трьох шахт, яке розпочато до 2001 р., а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств з приростом потужностей, коефіцієнт використання яких має складати 90%. З метою підтримання позитивної динаміки виробничих потужностей на подальшу перспективу необхідно з 2011 р. здійснити будівництво семи нових шахт. Це, в свою чергу, потребує фінансового оздоровлення та технічного переоснащення шахтобудівельного комплексу, без прискореного розвитку якого неможливо реалізувати окреслену стратегію.