Соціально-економічний розвиток визначають як незворотну, спрямовану і закономірну зміну систему на підставі реалізації властивих їй механізмів самоорганізації. Розвиток системи означає її здатність до трансформації при збереженні відносної стійкості і протидії змінам. Рушійною основою соціально-економічного розвитку підприємства є його потенціал, який розглядається як сукупність властивостей досліджуваного об'єкта, що являє собою динамічну систему, є результатом високоефективної, компетентної та успішної діяльності, спрямованої на отримання соціального, економічного та екологічного ефектів.

Одним із сучасних інструментів управління, якому за об'єктивних причин у період планової економіки не приділялося достатньо уваги, є соціально-економічна політика підприємства. Обов'язкова умова будь-якого виробництва - ефективність, яка може бути забезпечена за умов своєчасної адаптації інструментів управління до ринкового середовища, яке, з одного боку, характеризується розвитком економічних процесів, а з іншого - станом і динамікою соціальних процесів.

Пошук шляхів і методів стабілізації та напрямків подальшого розвитку фармацевтичних підприємств відбувається на тлі їхньої недостатньої адаптації до ринкового середовища та нових умов функціонування.

Розвиток фармацевтичних підприємств у загальному розумінні передбачає удосконалення їх можливостей щодо вирішення проблем та забезпечення спроможності подальшого оновлення шляхом підвищення ефективності управління. При цьому повинно бути передбачене активне запровадження теоретичних та технологічних нововведень, досягнень прикладних наук тощо.

На нашу думку, стійкий соціально-економічний розвиток підприємства є цілеспрямованим переміщенням із початкового стану до стану, визначеного сукупністю індикаторів, з урахуванням зовнішніх обмежень і внутрішнього потенціалу. Стійкий розвиток при цьому тлумачиться як поступальний, збалансований і пропорційний розвиток, за умов якого знижуються ризики майбутньої діяльності підприємства. Таке розуміння стійкого розвитку цілком відповідає загальній концепції, за якою стійким вважають розвиток, який забезпечує на належному рівні сучасні потреби працівників підприємства.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. Узгодження цих різних точок зору і їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку - завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як реалізація довгострокового економічного зростання працівників та підвищення їхнього добробуту. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та врахування зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликав інтерес до таких питань як внутріпоколінна і межпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку економіки України, який може забезпечити соціально-економічне зростання в умовах інтенсифікації удосконалення ринкового середовища, з одного боку, та включення її в світові глобалізаційні процеси, з іншого боку, є можливим лише при формуванні якісно нового трудового потенціалу, що має оптимальні показники фізичного, психічного та соціального здоров'я й містить в своїй структурі високий інтелектуальний і освітньо-фаховий потенціал. У нових економічних процесах саме соціальний потенціал викликає особливий інтерес, оскільки його якість та рівень розвитку визначатиме креативну здатність та інноваційні можливості, детермінуватиме перехід до інформаційного суспільства, а, отже, формування сучасних пріоритетів розвитку суспільства та їх реалізацію.

Значний вклад у вирішення питань управління соціально-економічним розвитком підприємств зроблений такими вченими, як: Євдокимов В.Ф., Макогон Ю.В., Миколайчук Н.С., Орлов О.О., Подсолоноко В.А., Портер М., Новікова О.Ф., Хобта В.М., Червова Л.Г., Чумаченько М.Г., Алимов О.М., Амоша О.І., Ансофф І., Аптекар С.С., Берсуцький Я.Г., Булєєв І.П., Воронкова А.Е., Гавриленко В.А., Галушко О.С., Геєць В.М., Друкер П.Ф. й інші.

В фармації дослідження питань щодо управління соціально-економічним розвитком підприємств займалися такі вчені, як: Посилкіна О.В., Яремчук О.А., Козирєва О.В. та ін.

Метою магістерської дипломної роботи є розробка системи діагностики соціально-економічного розвитку фармацевтичного підприємства.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних задач:

1) дослідження сутності категорій "соціально-економічний потенціал" і "соціально-економічний розвиток" і методів оцінки їх рівня;

2) визначення основних чинників впливу зовнішнього середовища на фінансово-господарську діяльність фармацевтичних підприємств і існуючу систему управління;

3) визначення структуру механізму управління соціально-економічним розвитком підприємства;

4) визначення критерії оцінки ефективності існуючого соціально-економічного потенціалу фармацевтичного підприємства;

5) аналіз сукупності методів і прийомів одержання й опрацювання інформації про стан зовнішнього середовища для прийняття оптимальних управлінських рішень;

соціальний економічний розвиток потенціал

6) розробка методики діагностики соціально-економічного розвитку підприємством на основі моделювання внутрішнього механізму підприємства;

7) розробка оптимальної стратегії управління соціально-економічним розвитком підприємства, з врахуванням впливу зовнішнього середовища.

Об'єкт дослідження - процес управління соціально-економічним розвитком фармацевтичного підприємства з метою удосконалення можливостей вирішування існуючих проблем та поліпшення його конкурентоспроможності.

Предмет дослідження - теоретичні, методичні та прикладні аспекти діагностики і прогнозування соціально-економічного розвитку фармацевтичного підприємства.

Методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, фундаментальні положення економічної теорії, сучасна концепція теорії управління соціально-економічним розвитком суб'єктів господарювання.

Розділ 1. Теоретичні засади діагностики соціально-економічного розвитку підприємства

1.1 Теоретичні підходи до визначення сутності соціально-економічного розвитку підприємства

Аналіз економічної літератури показав, що коло визначень соціально-економічного розвитку підприємства достатньо широке - від вузького розуміння - так, як наприклад, обсягу виробництва продукції, до такого широкого - як соціально-економічна система підприємства.

Поєднавши бачення різних вчених щодо визначення соціально-економічного розвитку, можна зробити висновок, що соціально-економічний розвиток - це сукупність усіх наявних у його межах ресурсів - матеріальних і духовних, природних і трудових; як уже залучених в процеси суспільного виробництва і соціального розвитку, так і тих ресурсів, які можуть бути реалізовані та використані для зміцнення соціально-політичної стабільності, підвищення рівня якості життя населення, зростання ефективності галузей національної економіки та здатність забезпечувати своє довгострокове функціонування та досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів.

Соціально-економічний розвиток підприємства є цілеспрямованим переміщенням із початкового стану до стану, визначеного сукупністю індикаторів, з урахуванням зовнішніх обмежень і потенціалу підприємства. Соціально-економічний розвиток при цьому тлумачиться як поступальний, збалансований і гармонійний розвиток, за якого знижуються ризики майбутньої діяльності підприємства. Таке розуміння розвитку підприємства цілком відповідає загальній концепції, за якою стійким вважають розвиток, який забезпечує на належному рівні теперішні потреби без загрози для прийдешніх поколінь [25,17].

Концепція соціально-економічного розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.

Економічна складова до концепції розвитку заснована на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути здійснений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і проводиться цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів та використання екологічних - природо-, енерго-, і матеріало - зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку та знешкодження відходів. Однак при вирішенні питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, або людський капітал) і в якій мірі різні види капіталу взаємозамінні, а також при вартісної оцінки цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і рахунків. З'явилися два види стійкості - слабка, коли мова йде про стійкий в часі природному і виробленому капіталі, і сильна - коли повинен не зменшуватися природний капітал (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваного природного капіталу).

Соціальна складова стабільності розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також більш повне використання практики сталого розвитку, що є в домінуючих культурах. Для досягнення стабільності розвитку, сучасного суспільства доведеться створити більш ефективну систему прийняття рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки всередині-, але й соціальний стан. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головні цінності, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу його життєдіяльності, сприяти прийняттю та реалізації рішень, контролювати їх виконання [2,16].

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечити цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність усієї біосфери. Більш того, поняття "природних" систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таку як, наприклад, міста. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому "ідеальному" статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного різноманіття скорочують здатність екологічних систем до самовідтворення.

Узгодження цих різних точок зору і їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку - завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як реалізація довгострокового економічного зростання працівників та підвищення їхнього добробуту. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та врахування зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликав інтерес до таких питань як внутріпоколінна і межпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь [49].

Управління соціально-економічним розвитком являє собою багатоаспектну складову загального потенціалу підприємства, яка спрямована на ефективне використання ресурсів та формується не тільки з їх різних видів, але й навичок та вмінь працівників та спрямована на досягнення місії та цілей діяльності, задоволення інтересів власників підприємства та потреби споживачів в якісних та доступних лікарських засобах, а також отримання максимального економічного, соціального та екологічного ефектів від збалансованої взаємодії відповідних складових [12,17].

Соціально-економічний розвиток - складна, динамічна, а головне відкрита система. Тому вона формується під впливом багатьох факторів, що визначають величину соціально-економічного потенціалу підприємства (рис.1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Фактори впливу на управління соціально-економічним розвитком

Економічний потенціал в діяльності фармацевтичного підприємства є базовим, він складає основу функціонування та розвитку підприємства.

Тому розглянемо специфічні риси, яки притаманні соціально-економічному розвитку підприємства, що дозволить глибше розглянути його сутність:

1. Соціально-економічний розвиток має кількісні та якісні характеристики. Економічний бік соціально-економічного розвитку, як правило, оцінюють за допомогою коефіцієнтів й абсолютних величин, що відображають ефективність діяльності підприємства. Для оцінки соціальної складової більш доцільно використовувати якісні показники, що обумовлено специфічністю об'єктів оцінки;

2. Має складну структуру, що обумовлює необхідність спеціальної методології обчислення;

3. Є результатом сукупної дії локальних потенціалів - кадрового, виробничо-технічного, маркетингового та інших і являє собою інтегральний показник;

4. Характеризується змінами своєї величини та якості у часі, що зумовлено мінливістю дії зовнішніх та внутрішніх факторів;

5. Для фармацевтичної галузі особливістю є те, що цей розвиток зумовлено затрато - та наукоємністю виробництва, специфічними вимогами до якості, професійної підготовки фахівців, якості продукції, та соціальної спрямованості галузі.

Необхідність виділення соціально-економічного розвитку фармацевтичного підприємства полягає у тому, що тільки завдяки збалансованості економічних ресурсів й можливостей та грамотній організації системи соціального розвитку та підтримки підприємства можливе досягнення стратегічних цілей [28].

Виходячи з вище викладеного, можна сформулювати визначення соціально-економічного розвитку як одного з аспектів класифікаційного підходу до потенціалу підприємства загалом. В ієрархічній структурі рівнів потенціалів підприємства соціально-економічний потенціал займає середній рівень. Вище - загальний (конкурентний або стратегічний потенціал), нижчі рівні - розукрупнення потенціалів вищого рівня.

При цьому треба зазначити, що оскільки в процесі діяльності підприємства задіяні всі елементи його потенціалу функціонують одночасно і в сукупності, це зумовлює дію закону синергії та трансформації, що веде до утворення нових елементів потенціалу. Таким чином, процес формування потенціалу фармацевтичного підприємства з окремих елементів, не можна відображати шляхом механічного їх додавання (рис.1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2 Ієрархія рівнів потенціалу фармацевтичного підприємства

Наведена модель дозволяє провести розподіл потенціалу підприємства на окремі елементи та встановити зв'язки між ними та встановити їх функції. Вона відображає послідовність стратегічного планування й управління як підприємством в цілому так і з окремими його можливостями з метою ефективного функціонування та розвитку підприємства.

1.2 Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства

В умовах недосконалої законодавчої бази, швидкоплинного і мінливого зовнішнього середовища, нецивілізованих методів конкуренції абсолютно виправданим виглядає той факт, що пріоритетною орієнтацією в здійсненні господарської діяльності більшості промислових підприємств є прагнення до успіху. Це означає спрямованість у розвитку на пошук ефективних рішень з урахуванням конкретних умов. Ефективне рішення мінімізує втрати підприємства на етапі аналізу і пошуку певного рішення.

Одними з основних втрат фармацевтичного підприємства, що призводить до зниження його ефективності, є втрати часу, які виникають через уповільнення процесу підприємницької діяльності порівняно з наміченим. У зв'язку з цим виникає необхідність у визначенні найдоцільнішого управлінського механізму, який би комплексно забезпечив пошук ефективного господарського рішення в межах певного періоду часу й розумних витрат [3,28].

У контексті зазначеної проблеми слід провести позиціювання двох найбільш важливих управлінських категорій, які застосовуються для розвитку фармацевтичного підприємства - стратегії і політики.

Сучасна господарська практика вже встигла збагатитися достатньою кількістю управлінських помилок, а, отже і прийомами їх вирішення, щоб говорити про нові механізми, що дозволяють вирізняти проблеми і методи їх вирішення, збирати інформацію, визначати витрати і вигоди, передбачати наслідки управлінських рішень на етапах економічної і організаційної реалізації, розробляти програми з добрими перспективами їхнього виконання. Однак такі питання, як: що первинно - стратегія чи стратегічне планування; на кого орієнтована стратегія - на споживача чи підприємство; яка роль стратегії в умовах інформаційної асиметрії і неспроможності ринку та інші, - залишаються поки ще відкритими. І це наводить на думку про те, що механізм стратегії не є домінуючим в управлінні підприємством у зв'язку з його низькою адаптивністю [47].

Стратегія, як така не є безпосередньою основою для ухвалення управлінського рішення керівництвом до дії. Багатоповерхова ієрархія дерева цілей складається із численних рівнів цілей з відповідними прийомами і методами їх реалізації. І якщо десь у цьому управлінському організмі відбуваються збої, то рішення, скоріше за все, не буде реалізоване [26].

Крім того, багато ринкових законів через великий вплив на них непередбаченою людською поведінкою мають обмежену дію, що призводить до перекручування інформації і закономірностей, що закладаються в основу стратегії, що розробляється. Неспроможність ринку - порушення суспільних уявлень про ідеальну конкурентну економіку - може істотно впливати на виробництво і споживання, а значить, на формування і реалізацію стратегії.

Стратегічний аналіз, що передує етапу прийняття конкретної стратегії, вимагає вирішення цілого ряду питань інформаційного, методичного, технічного і кваліфікаційного забезпечення.

Аналіз стратегії розвитку фармацевтичного підприємства здійснюється на основі вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища, прогнозних показників на довгострокову перспективу. При цьому досліджуються фінансова ситуація на ринку, поведінка постачальників, покупців і конкурентів, проводяться маркетингові дослідження [45].

Трудомісткість методики стратегічного аналізу обумовлює необхідність автоматизації аналітичних розрахунків, в умовах якої формується інформаційне забезпечення, що складається з позамашинних, це система класифікації і кодування, система нормативно-довідкової інформації, оперативна документація, нормативно-методичні і конструкторські матеріали з інформаційного забезпечення; і внутрішньо-машинних, це інформаційна база, комплекс програмних засобів організації і представлення даних елементів.

Однак ускладнюється аналіз стратегії не тільки і не стільки високою трудомісткістю збору й обробки інформації, скільки відсутністю єдиного уявлення про категорію "стратегія" як серед учених, так і серед практиків.

Розглянемо деякі визначення стратегії.

Стратегія - це набір принципів і правил для прийняття довгострокових рішень, якими керівники підприємства повинні користуватися у своїй діяльності [5].

Стратегія - це детальний всебічний комплексний план розвитку, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей [7].

В одному випадку можна відзначити словосполучення - "набір принципів і правил", а в другому - "всебічний комплексний план". Очевидно, що наведені поняття не є тотожними, тому що план - це система діяльності, що передбачає порядок, послідовність термінів виконання заходів, а принципи і правила можна ототожнити з поняттям норми. Але норми можуть бути лише основою планування, до того ж, є необхідною, але недостатньою його складовою.

Цей приклад показує, що автори визначень категорії "стратегія" розглядають її іноді з досить близької відстані і з різних ракурсів. Тобто їх позиція правильна для окремо взятої ситуації, окремо взятого підприємства, окремо взятої галузі і т.п.

Існують і інші підходи, спрямовані на більш широке розуміння стратегії. Наприклад, Воронкова А.Е. пропонує виділяти в стратегії ієрархічні рівні, а саме: стратегії верхнього рівня і локальні стратегії [15].

Одночасно автор визначає стратегії верхнього рівня як цільові настанови, генеральні напрями, а стратегії локального рівня - як комплекс дій з реалізації стратегій верхнього рівня. У такому контексті вбачається деяка непогодженість термінів. З одного боку, стратегія - це загальний генеральний напрям дії (ключове слово - напрям), з іншого боку, стратегія (хоча і локального рівня, але все-таки стратегія) - це комплекс дій (ключове слово - дія). Важко погодитися з тим, що поняття "напрям" і "дія" є тотожними. Загальновідомо, що підсумовуванню підлягають тільки ті величини, що мають однаковий зміст (і/чи розмірність), і відповідно їх сума повинна мати той же зміст (і/чи розмірність). Отже, стратегія повинна на будь-якому рівні або залишатися напрямом, або ставати комплексом дій. Прийнятнішою передбачається перша пропозиція, тому що за десятилітній досвід освоєння теорії і практики ринкового господарювання більшість вітчизняних і зарубіжних авторів науково-практичних публікацій визначають стратегію як напрям дій або близькими за значенням поняттями, наприклад, курс чи відповідність цілей і можливостей [39].

З іншої точки зору уявлення про стратегію реалізувалося в пропозицію виділяти в стратегії дві складові: стратегію функціонування і стратегію зміни. Автор аргументує свою пропозицію необхідністю пов'язати процеси тактичного і стратегічного управління. І це, мабуть, не менш важливий висновок. Тобто спроба розширити уявлення про сучасну стратегію підприємств приводить до необхідності пошуку відсутньої ланки між розробкою стратегії та її реалізацією. Питання про реалізацію стратегії найчастіше нерозривно пов'язані і з термінами її реалізації [23].

Так, стратегія підприємства, на думку одних авторів, повинна залишатися незмінною, принаймні, в межах п'яти років. Але, на думку інших, і таких стає все більше і більше, стратегія повинна уточнюватися, як мінімум, щороку. Ансофф І. відзначає, що істотні зміни в зовнішнім середовищі змушували підприємства, зазвичай із запізненням, звертати увагу на необхідність зміни стратегії. Після того як переорієнтація підприємства завершувалася, у центрі уваги керівництва знову з'являлися оперативні питання використання потенціалу нової стратегічної позиції, і так доти, поки в середовищі знову не відбувалися значні зміни [19].

Процес зміни стратегії часто приводить не тільки до утворення прямих витрат на здійснення змін, але і до виникнення непрямих витрат, пов'язаних зі швидкою зміною режиму функціонування. Це пов'язано з тим, що підприємствам необхідно адаптувати свою структуру, функції і поведінку до умов парадигми, що змінилася. Як результат, зміна стратегії може призвести до зниження ефективності функціонування системи. Тому доцільно виділити власне стратегію, що визначає функціонування з метою рівноважного розвитку в заданих умовах зовнішнього і внутрішнього середовища і політику підприємства як сукупність деяких правил, процедур щодо реалізації управлінських рішень, орієнтованих на споживача, що базуються на суспільних цінностях і дозволяють адекватно реалізовувати взаємодію з зовнішнім і внутрішнім середовищем підприємства. Іншими словами, політику підприємства можна розглядати як інструмент адаптації підприємства до конкретного, а не прогнозованого співвідношення зовнішнього і внутрішнього середовища.

Найчастіше неоднозначно розглядається проблема визначення категорії "стратегія" стосовно малих підприємств. Тут можна виділити такі підходи до вирішення даної проблеми.

По-перше, це цілковите умовчування про категорію стратегії, коли мова йде про малий бізнес.

По-друге, визначення стратегії як плану чи програми дій.

По-третє, визначення стратегії як певної поведінки.

Відсутність єдиного погляду на механізм стратегії серед учених породжує недовіру до ефективності його практичного використання у представників малого і середнього бізнесу. До того ж, слабкою стороною в цьому випадку є високі витрати, що супроводжують цей управлінський механізм і його неадекватні в умовах середнього і малого бізнесу адаптивність і оперативність. Таким чином, можна зробити висновок, що фінансовий запас міцності підприємств визначає рівень їх управлінських прийомів і методів. На більш низькому етапі економічної стійкості підприємства віддають перевагу вибору управлінських інструментів, тіснішим чином пов'язаних із факторами їх господарської діяльності, а виходить, більш адаптивних і більш оперативних. Таким інструментом є політика підприємства.

Гарантії довгострокового існування господарського суб'єкта дозволяють розглядати перспективу розвитку і використовувати для цього механізм стратегії.

Свого часу теорія стратегічного планування дуже швидко набула широкого поширення у вітчизняних наукових колах і взята на озброєння практиками. Це можна пояснити тим, що на той час склалось уявлення про стратегію як про універсальний управлінський механізм

Необхідно було, щоб пройшов деякий час для усвідомлення обмеженості стратегії як управлінського механізму.

Слід, однак, зазначити, що категорії "стратегія" і "політика" є не взаємовиключними або конкуруючими. Напроти, вони є взаємопідтримуючими і взаємодоповнюючими. Цей факт легко доводиться на тім прикладі останніх років, що великі промислові підприємства йдуть шляхом спрощення і раціоналізації структури управління, що призводить до відносно самостійного вибору рішень окремими структурами. Тобто у рамках головної структури, що діє на стратегічному рівні, окремі структури регулюють свою діяльність інструментом політики [29].

Прийняття управлінського рішення як довгострокового, так і коротко - та середньострокового має, як правило, не тільки комерційний, але і політичний характер.

Дуже часто і великою мірою успіх управлінських рішень виробничих систем залежить від економічної політики, яку проводить місцева та державна влада. Якщо така політика відповідає чи не протирічить основним позиціям вищих рівнів влади, то підприємство може розраховувати, як максимум, на всебічну підтримку, а як мінімум - на можливість працювати без загроз ризику з боку владних структур.

1.3 Дослідження структури соціально-економічного потенціалу підприємства

Під структурою соціально-економічного розвитку слід розуміти мережу, найсуттєвіших, стійких зв'язків між елементами системи.

Підприємство виступає як складна, відкрита функціонуюча система, що взаємодіє із зовнішнім середовищем. Потенціал підприємства відображає можливості, що є у внутрішньому та у зовнішньому середовищі підприємства для його функціонування та розвитку. Тому при структуризації потенціалу підприємства мають бути враховані всі вагомі складові, взаємодія яких між собою та з відповідними елементами зовнішнього середовища визначають можливості для досягнення цілей підприємства [12].

Множинність теоретичних варіантів представлення підприємства дозволяє говорити о різноманітному неоднаковому "наповненні" його внутрішньої середи. Використання системного підходу до дослідження соціально-економічного потенціалу передбачає урахування всіх вагомих змінних у ієрархічній сукупності видів потенціалів.

Вивчення літератури стосовно визначення структури соціально-економічного потенціалу виявило, що серед вчених існують розбіжності щодо основних компонентів, як соціального, так і економічного потенціалів. Можна зустріти різні думки, це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснювалося науковцями в рамках окремих проявів потенціалу.

Проаналізувавши економічні джерела, можна виділити те, що поняття та структури соціальної компоненти соціально-економічного розвитку присвячено досить мало робіт. В контексті вивчення соціально-економічного розвитку, оцінка й управління соціальною складовою зводиться до кадрового та мотиваційного потенціалів.

Слід зазначити, що довгий час розвитку соціального потенціалу не приділялось достатньої уваги. Головною метою планів в умовах планово-адміністративної економіки було нарощення об'ємів виробництва, підвищення продуктивності праці, перевищення показників виробничих програм. Проте досягнення цих параметрів спиралося в основному на економічний потенціал, а соціальний враховувався лише у якості робочої сили [13].

На фоні перехідного періоду від планової до ринкової економіки все більш підприємств налагоджують систему управління соціальними процесами та соціальним розвитком співробітників, розуміючи, що без задоволення матеріальних та духовних потреб членів колектив не можливо досягти економічного розвитку підприємства [11].

Все більш значення набуває людський капітал, що є основою соціальної складової соціально-економічного розвитку в умовах фармацевтичного підприємства. Можливість досягти успіху в діяльності фармацевтичних підприємств в певній мірі підвищується завдяки формуванню, удосконаленню та управлінню соціально-економічним потенціалом.

Якщо розглянути соціальний потенціал підприємства за Степановою О.В., то можна побачити, що його реалізація можлива при умові впровадження соціально-економічної стратегії підприємства (рис.1.3).

Соціальна стратегія повинна бути частиною або рівнем соціальної безпеки держави.

Дослідженнями цієї категорії займалися такі вчені, як Абалкін Л.І., Авдеенко В.М., Білоусов Р.А., Волкова О.М., Горбунов Е.П., Ігнотовський П.А., Євдокімов Ф.І., Клейнер Г.Б., Ковальов В.В., Мізіна О.В., Лукінов І.І., Марушков Р.В., Мочалов Б.М., Мочерний С.В., Олексик О.І., Репіна І.М., Федонін О.С., та інші., теорія містить різні погляди авторів щодо сутності змісту та структури соціально-економічного потенціалу підприємства. Це обумовлено ще й тим, що вивчення потенціалу науковці почали займатися відносно недавно.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3 Впровадження соціально-економічної стратегії підприємства

Згідно тлумачення великого економічного словника, то це поняття можна розуміти, як сукупну здатність економіки країни, її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольняти вимоги населення, суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва й споживання [39].

Структура соціально-економічного потенціалу підприємства - це відносно стійкий спосіб організації елементів економічного потенціалу, що розкриває його будову, елементний склад, принцип формування і розвитку. Оптимальна структура потенціалу повинна мати мінімальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції. Структура економічного потенціалу підприємства повинна характеризуватися наступними основними рисами: стійкістю, стабільністю, гнучкістю, пропорційністю, збалансованістю і інші [37].

Більшість авторів до економічного потенціалу відносять: кадровий потенціал; виробничий потенціал; інноваційний потенціал та організаційно-управлінський потенціал. Також до цих показників включають деякі елементи, а саме: технічний, технологічний, природно-ресурсний, потенціал нематеріальний активів, інвестиційний потенціал.

На думку Балацького О.Ф., економічний потенціал - це здатність підприємства до подальшого розвитку його діяльності, яка заснована на наявності у нього відповідних ресурсів. Цю здатність підприємство реалізує використовуючи свої резерви - матеріально-речові ресурси, що створюються для задоволення додаткової потреби в них при визначених обставинах; а з іншого боку - це не використані можливості покращення ефективності виробництва, посилення дії факторів, що сприяють росту ефективності господарювання та нейтралізують дію негативних факторів [4].

Балацький О.Ф. до основних складових економічного потенціалу відносить:

- фінансовий потенціал;

- потенціал зовнішнього середовища

- виробничий потенціал, що складається з майнової, трудової, науково-технічний компонент;

На думку Сосненко Л.С., та Дубиніної О.К., економічний потенціал це здатність підприємства забезпечувати своє довгострокове фінансування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів. Таким чином потенціал розглядається як здатний до змін своїх характеристик під впливом зміни цілей. Елементи економічного потенціалу вони відносять: виробничий потенціал; науково-технічний потенціал; потенціал невиробничої сфери; та потенціал інфраструктури [7]. Лук`янихін В.О. під економічний потенціалом розуміє сукупні можливості її членів досягати поставленої мети, які оцінюються в конкурентній ситуації на визначену перспективу. Склад економічного потенціалу він структурує на так: кадровий потенціал; організаційний потенціал; організаційний клімат. Також він зазначає, що організаційна складова не тільки є складовою соціально-економічного потенціалу, а ще й являє собою знаряддя управління останнім. В роботі [34] запропонована наступна структурна модель соціально-економічного потенціалу (рис.1.4.), яка складається із трьох рівнів:

- соціальний потенціал;

- організаційно-управлінський потенціал;

- економічний потенціал.

Рис.1.4 Структурна модель соціально-економічного потенціалу [34]

Згідно цієї структурної моделі основою соціального потенціалу є кадровий потенціал, організаційно-управлінський потенціал є основою інформаційного та організаційно-управлінського потенціалів, а економічний потенціал включає до свого складу виробничий, фінансовий, інноваційно-інвестиційний та маркетинговий потенціали.

Згідно проведеного аналізу більшість авторів виділяють наявність ресурсної складової. Меншість науковців вважають, що структура потенціалу підприємства є взаємопов'язаною сукупністю ресурсів та можливостей підприємства, що визначає перспективи його діяльності [17].

Однією з головних складових соціального потенціалу є кадровий потенціал. Він являє собою багаторівневий та багатоаспектний об'єкт дослідження.

Більшість авторів розглядає кадровий потенціал як сукупність трудових ресурсів. У цьому випадку оцінка трудового потенціалу зводить до визначення вартості доступних ресурсів. У разі позитивного напрямку здатність суб'єктів господарювання ефективно використовувати наявні в нього трудові ресурси для досягнення поставлених цілей при задоволенні суспільних потреб вважається трудовим потенціалом. Згідно цього оцінка величини трудового потенціалу зводиться до оцінки максимальної кількості тих благ, які зможе виразити підприємство.

Тому кадровий потенціал визначають, як здатність людських ресурсів до результативної діяльності.

Сучасні фармацевтичні підприємства мають різний за якісним та кількісним складом трудовий потенціал, який формувався в умовах перехідної економіки, коли питання управління персоналом приділялось необхідної уваги. Основу кадрового потенціалу складає персонал.

Персонал - це найбільш складний об'єкт управління на підприємстві, оскільки на відміну від речовинних факторів виробництва, він має можливість самостійно вирішувати, критично оцінювати пропоновані до нього вимоги [14].

Складова організації праці соціального потенціалу фармацевтичного підприємства включає високу організацію і культуру роботи, все це знаходить своє вираження в ритмічності, чіткості і високому ступені задоволеності працівників своєю працею. Складова організації праці багато в чому визначає ефективність функціонування трудового колективу як системи як в цілому і кожного працівника окремо [24].

На етапі переходу до ринку зростає значимість умов праці як однією з найважливіших потреб людини. Умови праці одночасно є і фактором і наслідком продуктивності роботи, тому вони виступають не тільки потребою, але й мотивом, що спонукає працювати з певною віддачею.

Багато вчених розуміють виробничий потенціал як кількість та якість ресурсів, які має господарський об'єкт, або кількість ресурсів підприємства без обліку реальних зв'язків, що складаються в процесі виробництва.

Аникчишин О.І., що сформував ресурсний підхід до цього поняття відносно визначення виробничо-технологічний потенціалу. Проте, крім ресурсного підходу можна розуміти це поняття як категорію виробничої потужності. Розмір потенціалу визначається як максимально можливий річний, добовий, або віднесений до іншої часової категорії обсяг випуску продукції.

З огляду на фінансовий потенціал фармацевтичного підприємства, то він відображає можливості використання коштів підприємства та можливості залучення фінансових ресурсів з метою придбання матеріальних ресурсів. Спроможність підприємства своєчасно вносити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити несподівані потрясіння та підтримувати свою платоспроможність свідчить про його стійке фінансове становище. Фінансовий потенціал асоціюється з фінансовою стійкістю підприємства, яка досягається за таких умов: раціональна структура капіталу, достатність власного капіталу, наявність якісних активів, достатній рівень рентабельності з урахуванням операційного та фінансового ризику, достатня ліквідність, стабільні надходження та широкі можливості залучення позикових коштів [49].

Під маркетинговим потенціалом фармацевтичного підприємства слід розуміти сукупність внутрішніх можливостей виявляти, формувати та задовольняти потреби споживачів та отримувати на економічну вигоду. Він відображає можливості щодо розширення ринків збуту, розробки ефективного комплексного маркетингу [57].

Використання маркетингового потенціалу дозволяє сформувати відповідне середовище для прийняття ефективних управлінських рішень.

Управлінський потенціал включає до свого складу технології, методи й процеси управління підприємством. До управлінських активів відносять організаційну культуру, інноваційний клімат, концепції управління підприємством.

Таким чином, із вищевказаного необхідно зробити висновок, що у результаті взаємодії всіх складових структурних елементів соціально-економічного потенціалу досягається ефект цілого, тому це сприятиме досягненню управління соціально-економічним потенціалом фармацевтичного підприємства, а також дозволить розробляти необхідну стратегію управління та розвитку в умовах фармацевтичного підприємства.

На нашу думку, при описанні структури потенціалу підприємства необхідно використовувати комплексний підхід, який дозволяє розглядати декілька різних аспектів соціально-економічного потенціалу фармацевтичного підприємства та надає більш повне уявлення про його склад. В роботі [77] соціально-економічний потенціал підприємства представлений у вигляді певного сполучення структурних елементів (рис.1.5).

Отже, оцінка й управління соціально-економічним потенціалом фармацевтичного підприємства, а також розробка стратегії його розвитку можуть бути проведені лише при розгляді соціально-економічного потенціалу у вигляді сполучення та взаємодії всіх структурообразуючих елементів.

Проведення комплексних досліджень створює передумови й відкриває нові можливості в управлінні підприємством за рахунок маневрування й формування потенціалом відповідно до цілей підприємства, підтримки необхідної пропорційності й досягнення збалансованого й оптимального співвідношення між елементами соціально-економічного потенціалу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.5 Структура соціально-економічного потенціалу фармацевтичного підприємства

1.4 Аналіз системи показників, які використовуються для діагностики соціально-економічного розвитку підприємства

Управління підприємством передбачає досягнення поставлених цілей, тобто має цілеспрямований характер.

У процесі його розвитку з урахуванням динаміки зовнішнього середовища підприємства формування цілей розглядається як процес встановлення параметрів очікуваного найбільш прийнятного стану підприємства на фіксований момент часу, в умовах певного проміжку часу. Уся діяльність підприємства як у внутрішній, так і у зовнішній сферах повинна систематично і безперервно удосконалюватися відповідно до встановленої мети, яка описується системою цільових індикаторів [26].

Досягнення мети розвитку підприємства, на відміну від функціональної мети, скажімо, збільшення обсягів виробництва продукції, як правило, пов'язане з істотними змінами параметрів внутрішнього середовища та організаційними перетвореннями.

Місія є головною метою існування підприємства, яка зумовлює вибір галузі діяльності, номенклатури та асортименту продукції, напрямів розподілу прибутків та інвестицій, системи підпорядкованих цілей для забезпечення її досягнення.

Вибір системи цілей, їх упорядкування щодо послідовності впровадження в часі, обґрунтування реальності та актуальності є основними завданнями менеджменту. Тому цілі мають загальний характер і служать допоміжними засобами управління. Встановлення цілей сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства.

За допомогою дерева цілей можна відобразити розподіл цілей підприємства на локальні цілі різних ієрархічних рівнів. Цілі одного рівня можуть бути конкурентними між собою, суперечливими (різно-напрямленими) або взаємодоповнювальними, коли досягнення однієї з цілей сприяє досягненню інших цілей цього рівня. Цілком зрозуміло, що в ієрархічній системі цілі нижчих рівнів повністю підпорядковуються цілям вищих рівнів.

Сформована система цілей повинна відповідати таким основним вимогам: конкретність - встановлюються значення кількісних та якісних соціально-економічних показників (індикаторів), за допомогою яких можна відобразити рівень досягнення мети; визначеність у часі - формується система послідовних у часі цілей із зазначенням строків їх досягнення; реалістичність - використання обмежених ресурсів, які є досяжними для підприємства, забезпечує реалізацію поставлених перед підприємством несуперечливих цілей. На думку Герасимчука В.Г., ціль визначає конкретний кінцевий стан економічної системи, встановлює напрями розвитку бізнесу і соціальної сфери, дає змогу сформувати систему пріоритетів, сконцентрувати зусилля в конкретній сфері, раціонально розподілити обмежені ресурси. До числа основних принципів формування мети віднесено: зрозумілість, конкретність, досяжність, однозначність, ієрархічність, множинність, перспективність, взаємоузгодженість, мобілізаційність. Неможливо досягти розвитку підприємства без встановлення реальних, умотивованих і логічно узгоджених кількісних та якісних цілей, відокремлених у певні цільові групи, які доточать виробництва і збуту продукції, інноваційних процесів, систем комунікацій, мотивування і розвитку персоналу, контролінгу, удосконалення інфраструктури підприємства. Дієвими можуть стати лише ті цілі, в яких відображено їх зміст, кількісні та часові обмеження через систему відповідних показників [7]. Одним з найважніших етапів діагностики рівня соціально-економічного розвитку є відбір тих показників, які б на меті мали відображення кількісних та якісних характеристик соціально-економічного потенціалу. За допомогою аналізу літературних джерел дослідимо частоту використання різних показників (табл.1.2-1.12).

Таблиця 1.2

Використання показників виробничо-технологічного потенціалу за даними досліджень

№ з\п	Автори	Економічна складова соціально-економічного потенціалу
		Виробничо-технологічний потенціал
		Фозбр.	Фвід.	Знос	Ммістк.	Мвід.	Витр.1гр. ТП	П тех. озб	Павт.	Ппрод.	Ппридб. ОФ	Пон. ОФ	Усього
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
1	Беллендір М.В.	+	+		-	+	+	+	+	-	+	+	9
2	Мендрул О.Г.	+	+	+	+	_	+	-	+	+	+	-	7
3	Ковальов А.І., Привалов В.П.	-	+		_	+	+	+	+	_	-	-	6
4	Сосненко Л.Ф.	+	+		+	+	+	+	+	+	-	-	7
5	Левін В.С.	+	+	-	+	+	-	-	-	_	+	+	6
6	Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С.	+	-	+	_	_	+	+	+	_	+	+	7
7	Лапін Є.В.	-	+		+	+	+	-	+	_	-	-	7
8	Всього	5	5	6	4	5	3	4	6	2	4	4	-

Наведемо умовні позначення показників виробничо-технологічного розвитку за даними досліджень (табл.1.3).

Таблиця 1.3

Умовні позначення показників виробничо-технологічного розвитку

Фозбр.	Фондоозброєність виробництва
Фвід.	Фондовіддача виробництва
Знос	Величина зносу основних фондів
Ммістк.	Матеріаломісткість виробництва
Мвід.	Матеріаловіддача виробництва
Витр.1гр. ТП	Витрати на 1 гривню товарної продукції
П тех. озб	Показник технічної озброєності виробництва
Павт.	Показник автоматизації виробництва
Ппрод.	Показник продуктивності виробництва
Ппридб. ОФ	Показник придатності основних фондів
Пон. ОФ	Показник поновлення основних фондів

Таблиця 1.4

Використання показників фінансового потенціалу за даними досліджень

№ з\п	Автори	Економічна складова соціально-економічного потенціалу
		Фінансовий потенціал
		Кпор.	Кавт.	Побіг.	Плікв.	Прен.	ВОК	Пф. с.	Пзаб. ВОК	Інші	Усього
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1	Бланк І.О.	+	+	-	+	+	+	+	+	7	+
2	Воронкова А. Є.	+	+	+	+	-	-	+	+	6	+
3	Забродський В.А., Кізим М.А.	+	+	_	-	-	-	+	+	4	+
4	Ковальов В.В.	+	-	+	+	+	+	+	+	8	+
5	Коробов М.Я.	+	+	_	+	+	+	+	+	7	+
6	Савицька Г.В.	-	+	_	+	+	+	+	-	5	-
7	Всього	5	5	2	4	3	3	5	5	-	5

Наведемо умовні позначення показників фінансового потенціалу за даними досліджень (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Умовні позначення показників фінансового потенціалу

Кпор.	Коефіцієнт покриття
Кавт.	Коефіцієнт автономії
Побіг.	Показники обіговості

Страница:

•  1 
•  2 
•  3 

дипломная работа "Побудова системи діагностики резервів соціально-економічного розвитку підприємства" скачать

Подобные документы

• Формування та реалізація програм соціально-економічного розвитку

  Дослідження теоретичних аспектів стратегічного формування програм соціально-економічного розвитку. Аналіз виконання програми соціально-економічного розвитку на прикладі Львівської області. Пропозиції напрямків забезпечення цільового програмування.
  
  дипломная работа [1,9 M], добавлен 08.07.2015
  

• Аналіз і прогнозування економічного потенціалу підприємства

  Сутність економічного потенціалу підприємства, його властивості. Організаційно-економічна характеристика підприємства "Горсвет". Побудова квадрату потенціалу. Інформаційні технології в сфері планування і прогнозування економічного потенціалу підприємства.
  
  курсовая работа [174,8 K], добавлен 10.04.2014
  

• Регулювання соціально-економічного розвитку регіону

  Етапи розробки рекомендацій щодо напрямів регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Способи оцінки ефективності використання потенціалу регіональної економіки Львівської області. Аналіз транспортної складової розвитку продуктивних сил регіону.
  
  курсовая работа [766,4 K], добавлен 17.12.2013
  

• Діагностика економічного потенціалу підприємства

  Сутність, формування, структура та складові елементи економічного потенціалу підприємства та його властивості. Основні економічні показники господарської діяльності підприємства. Динаміка показників формування фінансових результатів підприємства.
  
  курсовая работа [467,2 K], добавлен 29.04.2014
  

• Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

  Теоретичні засади проведення аналізу соціально-економічного розвитку. Методи аналізу стану і розвитку виробничої та соціальної сфери міста, його бюджетного формування. Розвиток машинобудування, паливно-енергетичного комплексу. Інвестиційна привабливість.
  
  курсовая работа [296,1 K], добавлен 26.10.2010
  

• Детермінанти соціально-економічного розвитку України на основі стратегії емуляції

  Дослідження сфер вживання правил емуляції у структурі економічної політики України. Особливість подолання кризових явищ в національній економіці. Основні показники потенціалу людського капіталу країни. Характеристика структури експорту за 2015 рік.
  
  статья [62,7 K], добавлен 11.09.2017
  

• Управління розвитком регіону

  Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
  
  магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014
  

• Напрямки розвитку Південного економічного району

  Особливості географічного розташування, населення, виробничого і трудоресурсного потенціалу Південного економічного району. Актуальні проблеми та соціально-економічне становище Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим.
  
  курсовая работа [66,1 K], добавлен 05.02.2014
  

• Аналіз диференціації соціально-економічного стану регіонів в Україні

  Предмет і метод статистики. Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління. Основні статистичні показники. Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів.
  
  курсовая работа [74,7 K], добавлен 04.08.2016
  

• Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державних пріоритетів

  Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до визначення соціально-економічного розвитку України за умов системних трансформацій. Кконкретизація пріоритетів та завдань державного регулювання з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.
  
  курсовая работа [215,9 K], добавлен 20.03.2009
  

Другие документы, подобные "Побудова системи діагностики резервів соціально-економічного розвитку підприємства"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам