Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ЗМІСТ

• ВСТУП 4
• 1. Предмет, метод і завдання дисципліни 6
• 1.1 Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки 6
• 1.2 Предмет, мета, структура і задачі науки 7
• 1.3 Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни 13
• 2. Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки 16
• 2.1 Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва 16
• 2.2 Економічні передумови розміщення продуктивних сил України 19
• 2.3 Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки 20
• 3. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів 28
• 3.1 Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил 28
• 3.2 Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил 30
• 3.3 Аналіз і формування економічного розвитку регіонів 34
• 4. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил 40
• 4.1 Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування 40
• 4.2 Типи економічних районів 43
• 4.3 Територіальна організація продуктивних сил України 46
• 5. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів 53
• 5.1 Методи аналізу територіальної організації економічної системи 53
• 5.2 Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв 61
• 6. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка 66
• 6.1 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка 66
• 6.2 Характеристика природно-ресурсного потенціалу 68
• 6.3 Охорона природних ресурсів 80
• 7. Населення і трудові ресурси 85
• 7.1 Чисельність населення та джерела його формування 85
• 7.2 Урбанізація та її наслідки 90
• 7.3 Трудові ресурси і зайнятість населення 92
• 8. ВИРОБНИЧИЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 97
• 8.1 Виробничий потенціал 97
• 8.2 Науково-технічний потенціал 100
• 9. Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах 107
• 9.1 Сутність та структура народного господарства 107
• 9.2 Місце України за рівнем економічного розвитку 109
• 9.3 Поділ народного господарство за формами власності 114
• 10. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України 120
• 10.1 Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів 120
• 10.2 Структурна переорієнтація економіки України 127
• 11. Сутність регіональної економіки та її територіальні особливості 133
• 11.1 Сутність регіональної економіки 133
• 11.2 Регіональні системи ринкових відносин 137
• 11.3 Особливості регіонального ринку 142
• 12. Економіка регіонів України й особливості регіонального розвитку 149
• 12.1 Особливості регіонального розвитку територій України 149
• 12.2 Діагностика регіонального розвитку 153
• 12.3 Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку 157
• 13. Регіональна економічна політика України та управління регіональним розвитком 163
• 13.1 Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики 163
• 13.2 Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики 168
• 13.3 Принципи і чинники управління регіональним розвитком 173
• 14. Зовнішньоекономічні зв'язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів 178
• 14.1 Об'єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв'язків 178
• 14.2 Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв'язків 183
• 14.3 Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України 187
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 194

ВСТУП

Курс «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» викладається студентам економічних спеціальностей згідно «Освітньо-професійною програмою вищої освіти» затвердженою науково-методичною комісією з вищої освіти Міністерства Освіти України.

У процесі вивчення курсу має сформуватися комплексне, просторове сприйняття економіки з позицій зростання ролі людського чинника в усіх сферах суспільного виробництва, необхідності врахування досягнень науково-технічного прогресу у вирішенні економічних та інших проблем.

Акцентується увага на таких питаннях, як територіальна і галузева структура народного господарства, науково-технічний прогрес, розміщення виробничого й наукового потенціалу, наукові основи державної регіональної економічної політики.

Завданням цієї науки є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та господарських систем, а також вивчення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Мета дисципліни - ознайомити студентів з основними категоріями, теоріями, закономірностями та принципами розміщення продуктивних сил, а також з найсуттєвішими особливостями сучасного розвитку міжгалузевих і регіональних господарських комплексів України. Це сприятиме формуванню нового економічного мислення, без якого неможливо успішно вирішувати комплексні регіональні проблеми.

Методика вивчення дисципліни передбачає розгляд питань, що досліджуються нею, у взаємозв'язку з категоріями економічної теорії, регіональної економіки та менеджменту, економічної та соціальної географії. Ця дисципліна є невід'ємною складовою ґрунтовної підготовки економістів широкого профілю до потреб управління регіональним розвитком суспільного господарства в умовах формування ринкового господарства.

Ці тексти лекцій підготовлені з метою надання допомоги студентам економічних спеціальностей у самостійному вивченні навчального курсу «Розміщення продуктивних сил».

1. Предмет, метод і завдання дисципліни

1.1 Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки

Піднесення економічного розвитку України, ефективне функціонування її господарського комплексу та зростання життєвого рівня населення залежать від того, наскільки раціонально розміщені і використовуються продуктивні сили.

Виходячи із сучасної економічної теорії, до складу продуктивних сил відносяться: засоби і предмети праці, трудові ресурси, науковий, природно-ресурсний і соціально-культурний потенціали, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ.

До засобів праці відносяться: виробничі приміщення і споруди (фабричні і заводські корпуси), машини і устаткування, дороги, трубопроводи, лінії електропередач, доросла худоба та земля. Причому найбільш дієвими являються машини та устаткування.

Предмети праці - це комплекс речей, на які людина впливає в процесі виробництва з метою створення матеріальних благ. До них відносяться різні руди, деревина, вугілля, запасні частини, насіння, добрива, корми, медикаменти та інше.

Трудові ресурси являються основною продуктивною силою суспільства. Люди створюють, удосконалюють і приводять в рух засоби виробництва і предмети праці, розробляють нові технології та виробляють матеріальні цінності.

Важливу роль у розвитку продуктивних сил належить науці. Лише з допомогою неї у науково-дослідних установах (науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро) винаходяться, а в процесі виробництва вдосконалюються засоби виробництва, винаходяться нові технологічні рішення та збагачують свій виробничий досвід і трудові навики працівники, що забезпечує безперервний розвиток продуктивних сил.

Важлива роль у створенні нових видів техніки та вдосконаленні технології виробництва відводиться раціоналізації і винахідництву. Це одна із форм наукових робіт. Сюди втягнуто велику кількість інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих спеціалістів.

Ці категорії працівників, використовуючи великий досвід своєї практичної діяльності, пропонують нові технічні рішення, вдосконалюють діючі засоби і технології виробництва і під керівництвом науковців доводять їх до необхідної якості.

Що стосується природно-ресурсного потенціалу, а це - мінеральні, земельні, водні, лісові, кліматичні, рекреаційні ресурси, а також об'єктів соціально-культурного призначення (житлове і комунальне господарство, зв'язок, система побутового обслуговування населення, освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт), то всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань - піднесення економічного розвитку регіонів України і зростання на цьому підґрунті життєвого рівня населення.

1.2 Предмет, мета, структура і задачі науки

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації компонентів продуктивних сил, їх сучасне і перспективне розміщення, а також визначення шляхів і засобів ефективної організації економічної діяльності суб'єктів господарювання на території регіону.

Об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів -- природо-і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об'єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Мета науки про розміщення продуктивних сил -- це всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення існуючих систем РПС для покращення соціально-економічної ефективності суспільних витрат праці.

Мета курсу РПС -- це формування у студентів вмінь і практичних навичок розв'язання складних задач, обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної продуктивної ситуації.

Продуктивні сили -- це сукупність людських, матеріальних та інших силових елементів, суттєвою властивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними.

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задовольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У процесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підвищувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матеріальну основу суспільства

Сучасне наукове розуміння змісту поняття продуктивні сили включає перелік певних складових його елементів. До них відносять:

предмети і знаряддя праці, населення,

трудові та природні ресурси,

виробництво і сферу обслуговування,

галузеві та міжгалузеві комплекси,

соціальну інфраструктуру,

територіальні системи господарювання;

систему суб'єктивних (людина) і речових елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною та природою в процесі суспільного виробництва.

Цей перелік можна продовжити, але він включатиме ті ж самі елементи з більшою чи меншою їх деталізацією. Основними структурно-компонентними елементами продуктивних сил є людина та засоби виробництва, а також форми суспільної і територіальної їх організації.

Існує інший підхід до визначення структури продуктивних сил. Так, за рівнем ускладнення і висхідного розвитку виділяють три їх форми:

природні продуктивні сили, які характеризують найнижчий ступінь розвитку продуктивних сил і являють собою природну силу людини та природні засоби життя і праці людей;

суспільні продуктивні сили, що виникли внаслідок розвитку суспільного і територіального поділу праці та особливостей і форм споживання. Суспільний і територіальний поділ праці, особливий характер розвитку особистого та суспільного споживання сприяли посиленню суспільної продуктивної діяльності, її результативності;

загальні продуктивні сили, а саме: інтелектуальний потенціал. Завдяки йому вдосконалюються засоби виробництва, якими користується людина в процесі праці, і стає більш продуктивною її діяльність. Крім того, інтелектуальний потенціал сприяє розкриттю нових властивостей природних тіл, особливостей дії різних сил природи і суспільства, збагаченню знань, найбільш повному оволодінню знаннями про природу і суспільство для використання їх у практичній трудовій діяльності.

В умовах обмеженості ресурсної забезпеченості інтелектуальний потенціал є найбільш перспективним джерелом зростання продуктивних сил. Загальною властивістю останніх є те, що їх дія стосується усіх сфер людської діяльності -- фізичного, духовного, інтелектуального розвитку людини, забезпечення соціального прогресу і розвитку природи у цілому.

Сучасна наука про розміщення продуктивних сил має чотири основні напрямки, що складають її структуру:

розробка теоретичних і методологічних основ та умов РПС (закономірностей, принципів і чинників РПС, методів аналізу територіальних структур);

розробка і дослідження основних передумов до розподілу виробництв і підприємств (досліджується науковий потенціал, ресурсні можливості, трудові ресурси);

вирішення питань практичного розвитку і розміщення галузей та комплексів (транспорту, енергетики, металургії, будівельної індустрії і т. п.);

формування територіальної організації економіки держави (економіко-адміністративне районування, зовнішньоекономічні зв'язки і т. п.).

У зв'язку з вищевикладеним, основними задачами сучасної науки про розміщення продуктивних сил в Україні є:

оволодіння знаннями теорії і практики розподілу продуктивних сил в умовах ринкових відносин всіма економістами, організаторами та управлінцями виробництва;

аналіз існуючого положення з РПС в Україні;

розробка положень з перерозподілу виробництв між окремими територіальними регіонами та економічними районами України;

перепрофілювання більшості виробництв на випуск конкурентоспроможної продукції, що орієнтована на більш повне задоволення попиту вітчизняних і закордонних споживачів;

зменшення потужності тих виробництв, що мають більшу енергоємність і матеріаломісткість, ґрунтуються на нераціональному використанні корисних копалин, спричиняють значний збиток навколишньому середовищу;

утворення промислових комплексів безвідходного виробництва, а також підприємств з переробки промислових відходів, вторинної сировини і т. п.;

екологізація всіх видів виробництва;

науково обґрунтоване прогнозування розміщення продуктивних сил держави на перспективу;

досягнення збалансованого розподілу продуктивних сил, яке б максимально сприяло економічній незалежності і потужності України;

удосконалення і розвиток зовнішньоекономічної інтеграції.

При вирішенні зазначених задач наука про РПС щільно взаємодіє з іншими науками, в тому числі з біологічними, технічними, географічними, геологічними та ін. Ґрунтуючись на економічних законах і категоріях, наука про РПС широко використовує результати досліджень економічної теорії і прикладної економіки, фінансів, економіки праці, економічної статистики, кібернетики, економічної географії і т. п. Вирішення питань РПС не можливе без врахування екологічних вимог, вимог охорони навколишнього середовища, демографічних, соціально-суспільних і політичних умов. В свою чергу наука про РПС збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні показники діяльності економічних суб'єктів і т. п.

За своїм статутом наука про розміщення продуктивних сил є частиною економічної теорії і базується на основних положеннях макро- і мікроекономіки, а також міжнародної економіки.

Вирішуючи задачі, наука про РПС використовує широкий спектр сучасних методів теоретичних і прикладних досліджень (статистичні, економічні, балансові, прогнозні, моніторингові і т. п.). Як і будь-яка наука, наука про РПС використовує ряд специфічних категорій, термінів і понять, які необхідно знати.

Речові елементи -- це знаряддя праці, будівлі, дороги, техніка, транспорт та інші засоби праці, що служать провідником дії людини на предмети природи з метою їх перетворення у продукт праці.

Уособлені елементи -- це люди, які виробляють засоби праці і приводять їх у рух в процесі трудової діяльності з метою одержання з предметів природи продуктів праці.

Виробництво -- це процес взаємодії між людьми, їх вплив на речовину природи й формування рис і здібностей людини, необхідних для створення матеріальних і духовних благ та послуг.

Для виконання будь-яких робіт необхідним є, як мінімум, три елемента:

предмет природи, з якого можна виготовити ту чи іншу річ шляхом дії на нього знаряддями праці;

засоби праці, за допомогою яких здійснюється виготовлення продуктів праці (в цій ролі найчастіше виступають знаряддя праці, що служать провідником дії людини на предмети природи):

праця людини і її цілеспрямована діяльність на створення продуктів праці.

Територія -- простір землі, внутрішніх і прибережних вод, включаючи повітряний простір над ними з певними межами. Наприклад, територія міста, району і т. п.

Територіальний поділ праці -- це процес виробничої спеціалізації території, у зв'язку з посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Розміщення продуктивних сил -- це визначення найвигіднішого за критерієм прибутковості місця розміщення підприємства. Ефективність виробництва нерідко залежить не так від його технічного рівня, як від правильного розміщення.

Розвиток продуктивних сил -- це процес використання (екстенсивний або інтенсивний) продуктивних сил. Наприклад, нарощування видобутку корисних копалин або підвищення ефективності їх переробки, збільшення чисельності працюючих, розширення виробничих потужностей і т. п.

Екстенсивне розміщення -- це розміщення, яке пов'язане з кількісними змінами, збільшенням або розвитком. Наприклад, розміщення за рахунок збільшення території або просторових розмірів об'єктів і т. п.

Екстенсивне використання -- це процес збільшення обсягів виробництва за рахунок додаткового залучення матеріальних або людських ресурсів.

Інтенсивне розміщення -- це розміщення, яке пов'язане з більш напруженим (повним) використанням наявних потужностей і територій. Наприклад, підвищення відсотка вилучення заліза з руди, будівництво додаткових потужностей виробництва, створення суміжних підприємств на одній і тій ж території і т. п.

Економічний район -- це форма територіальної організації господарства країни, господарська територія, в якій на основі територіального поділу праці, специфічних особливостей структури господарства, наявних ресурсів, спільності соціально-економічних, екологічних, демографічних проблем формується і розвивається територіально-господарський комплекс задля підвищення життєвого рівня населення.

1.3 Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни

Завданням цієї науки у загальному, стратегічному вимірі є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями сучасного моменту розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки є:

ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;

збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) потенціалу України;

мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформація господарських комплексів;

докорінне підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;

пристосування до умов глобалізації, відновлення традиційних євразійських господарських зв'язків й інтеграція у світовий економічний простір;

пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом на інфраструктурі ринковій;

істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Становлення України як самостійної держави та входження її у світовий економічний простір потребують перебудови всього промислового і сільськогосподарського виробництва, вдосконалення системи господарських зв'язків, ефективного використання природно-ресурсного та трудового потенціалу в інтересах зміцнення могутності держави та поліпшення добробуту її населення.

Все це потребує усвідомлення проблем, які стоять перед державою і її народом, і перебудови промислових підприємств в основному на виробництво цивільної продукції та проведення реформи у сільськогосподарському секторі економіки відповідно до Конституції України.

В Україні питанням розвитку і розміщення продуктивних сил займається Рада по вивченню продуктивних сил. Це наукова організація, яка входить до складу Національної академії наук. Лише за її згодою і при її науковому обґрунтуванні проводиться будівництво великих промислових об'єктів. Певну роль у розміщенні виробництва відіграють міністерства та відомства, особливо Міністерство праці та соціального захисту населення. У його компетенцію входить визначення можливості забезпечення майбутніх підприємств робочою силою та необхідним кадровим складом працівників.

Надто важливим завданням Ради по вивченню продуктивних сил є прогнозування розміщення продуктивних сил на перспективу. Причому всі завдання повинні вирішуватися в умовах України як самостійної держави і здійснюватися на основі науковообгрунтованих підходів в основному в розрахунку на власні сили і можливості.

Контрольні запитання

1. Предмет та мета науки.

2. Яку структуру має наука про розміщення продуктивних сил в Україні? (основні чотири напрямки її розвитку).

3. Основні задачі науки про розміщення продуктивних сил в Україні.

4. У чому особливості і розбіжності екстенсивного і інтенсивного шляхів розвитку продуктивних сил ?

5. Завдання курсу на сучасному стані соціально-економічного розвитку країни.

2 Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

2.1 Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва

Наука про розміщення продуктивних сил є однією з складових економічних наук і виникла наприкінці ХІХ століття. Основи ринкової теорії розміщення виробництв заклали західні вчені-економісти Й. Тюнен, А. Вебер, А. Льош, В. Кристаллер, І. Ізард, а також американські вчені Дж. Чарлі і Пітер Хагет та ін.

Класична модель розміщення сільськогосподарських об'єктів Йогана Тюнена, створена ще у 1825 році, викладена в книжці «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки». Автор розглянув різні варіанти розміщення сільськогосподарських об'єктів по відношенню до ринку збуту продукції і дійшов до висновку, що вирішальний вплив на ефективність цього виробництва (доходність фермерства) здійснюють, насамперед, витрати на перевезення продукції.

Так, німецький вчений Альфред Вебер у 1909 році в книжці «Теорія розміщення промисловості», приходить до висновку, що розміщення промислових об'єктів визначається трьома факторами: транспортною і робочою орієнтацією, а також агломерацією підприємств. Це означає, що підприємство може ефективно функціонувати при наявності хорошого місця розташування, добре розвинутого транспортного сполучення та при наявності робочої сили як творця матеріальних благ.

У 40-х роках XX століття професор Август Льош розглянув теоретичні питання розміщення, як всього господарського сектору держави, так і його окремих економічних районів, але основну увагу приділив ринкам збуту продукції і доводив концепцію, що єдиною метою при розміщенні підприємства має бути максимальний прибуток..

Серед багатьох наукових теорій, що характеризують проблему розміщення продуктивних сил у країнах ринкової економіки, виділяється теорія «географічного детермінізму», при якій географічне середовище розглядається як визначальний фактор розміщення і розвитку промисловості будь-якого регіону чи країни в цілому. Різновидом цієї теорії є так званий «вульгарний географізм», суть якого полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства (зокрема розміщення продуктивних сил) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напрямку, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні і соціальні особливості життя людей у різних кліматичних поясах планети Земля.

Засновником цієї теорії вважається американський дослідник Елсворт Хентінгтон. який у книзі «Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку» виклав концепцію, що процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Він вважав, що характер суспільного ладу визначається рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинним та тваринним світом. За його твердженням, під впливом природних елементів складаються риси господарського розвитку і навіть поведінка людей.

Проблеми РПС з 60-х років XX століття стали центром уваги радянської економічної науки. В системі Національної академії наук України довгий час працює Рада з вивчення продуктивних сил, а результати її роботи знайшли широке застосування при обґрунтуванні розміщення новобудов, формуванні промислових об'єктів і т. п. Суттєвий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил в умовах України зробили сучасні вчені Діброва О. Т., Паламарчук М. М., Заставний Ф. Д., Ващенко П. Т., Качан Є. П. та ін.

До 1992 року в Україні переважали соціалістичні принципи в розміщенні продуктивних сил, які були орієнтовані, в основному, на командні методи при виборі місць розміщення виробництв і населення, визнавали провідну роль соціалістичного способу виробництва в забезпеченні якості продукції і гарантували плановість самого виробництва, розподіл і споживання продуктів праці.

З переходом України до ринкових відносин виявилася невідповідність попередніх підходів до розміщення продуктивних сил вимогам теорії ринкового розміщення, які були створені економічними школами Заходу. Усунення цих недоліків є актуальною задачею сучасної теоретичної і практичної економіки України. В умовах переходу до перерозподілу продуктів праці на основі вільної конкуренції, питання аналізу існуючого положення з РПС в Україні набувають важливого значення і потребують вдосконалення варіантів розміщення виробництв, що склалися, вирівнювання економічних потенціалів окремих регіонів, вирішення проблеми зайнятості населення і т ін.

В Україні проблеми розміщення продуктивних сил були і залишаються в центрі уваги економічної науки і директивних органів. У країні діє науковий центр з розміщення продуктивних сил, в якому, використовуючи позитивні моменти всіх теорій, обґрунтовуються теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, ресурсозбереження, економії витрат праці і фондів і досягається забезпечення стабільного розвитку.

Науковці центру беруть участь у підготовці програм розвитку всіх галузей народного господарства на перспективу як у регіональному аспекті, так і в цілому по країні.

У розробку теорій розміщення продуктивних сил вагомий внесок внесли українські вчені О.М. Алимов, К.Г. Воблій, СІ. Дорогунцов, М.І. Долішній, Ф.Д. Заставний, М.П. Пістуи та багато інших.

2.2 Економічні передумови розміщення продуктивних сил України

Все, що створено в державі, - це результат багатовікової роботи суспільства по створенню умов для повної зайнятості трудових ресурсів і достатнього життєвого рівня населення.

Причому на різних етапах розвитку держави все, що створювалось, обґрунтовувалось необхідністю і потребою суспільства.

Будівництво доріг, заводів, електростанцій, каналів та інше визнавалось як таким, без чого неможливо було досягти достатнього розвитку та зберегти міць і достаток держави.

Вигідне географічне положення України, багаті мінеральні ресурси і висока густота населення спонукали до розміщення на території України значної маси підприємств видобувної і чорної металургії, хімічної промисловості та військово-промислового комплексу.

В результаті на період проголошення незалежності в Україні добувалось, від обсягів виробництва в СРСР 42% залізної руди, 22% вугілля, вироблялось 35% металопродукції, 28,2% електроенергії, 50% продукції сільськогосподарського машинобудування, 80% цукру та третина зерна, молока і м'яса.

На території України вироблялось близько 60% продукції військово-промислового комплексу колишнього СРСР і понад 70% її підприємств було втягнуто у виробництво продукції для збройних сил.

Це, звичайно, було позитивним явищем, оскільки така спеціалізація потребувала висококваліфікованої робочої сили, досягалась висока зайнятість населення і його належний життєвий рівень.

З проголошенням незалежності України і розривом зв'язків з іншими країнами колишнього СРСР поряд з позитивними моментами, які виражаються в можливості створити таку державу за своїм ладом та формою, про яку бажав і мріяв її народ (97% наших громадян проголосувало в 1991 р. за незалежність), з'явились і негативні моменти - безробіття, зубожіння народу, понад 150 тисяч бездомних дітей та інше. Усунення цих явищ потребує значних матеріальних витрат по реформуванню всього народного господарства і, звичайно, часу. Дещо уже робиться в цьому напрямку, але темпи невтішні.

Згідно з Конституцією України основні напрямки державної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Вона повинна затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил всіх галузей народного господарства та окремих регіонів.

2.3 Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки

Процес розміщення галузей народного господарства завжди обґрунтовується ще до початку складання певних планових документів - річних та поточних планів. Такий процес був прийнятий у нашій країні, адже за основу при складанні планів приймається той стан розвитку промисловості і сільського господарства, який досягнуто в державі чи в окремому регіоні на певний час.

Процес економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил складається з таких етапів:

аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва;

оцінка природних, економічних і соціальних передумов розвитку продуктивних сил;

обґрунтування основних напрямків виробничої спеціалізації розвитку продуктивних сил;

оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.

Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.

Перш за все аналізують рівень розвитку окремих підприємств чи регіонів за останні 10-15 років, встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил економічним і природним умовам та ресурсам, виявляють диспропорції і негативні процеси та явища.

У процесі цієї роботи аналізують такі показники:

виробництво основних видів продукції в натуральних величинах (центнерах, тоннах, та інших одиницях виміру);

фондоозброєність, фондовіддачу, продуктивність праці в окремих підприємствах, галузях і по регіону;

собівартість продукції, рентабельність виробництва, капітальні вкладення та зменшення частки ручної праці;

особливості і канали реалізації продукції та канали поповнення оборотних засобів;

соціальний розвиток, зайнятість та рівень життя населення. Для цього використовують показники рівня зайнятості, реальні доходи, структуру споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпечення житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами;

вивчають науковий потенціал (розміщення наукових закладів, відповідність їх виробничої спеціальності. Визначають чисельність і характеристику наукових кадрів і їх можливий вклад у виробництво регіону);

визначають диспропорції та недоліки в розміщенні продуктивних сил, виявляють резерви і можливості їх вдосконалення і розвитку.

Оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил.

При цьому вивчають:

мінеральні й паливні ресурси оцінюють за даними про їх запаси, вивчають обсяги добування та використання сировини;

стан земельних угідь, якість землі, структуру земельного фонду, розподіл землі за формами власності, використання земельного фонду;

водні ресурси оцінюють з урахуванням потреб населення і виробництва у воді згідно із нормами використання та фактичного її забору всіма категоріями споживачів. Обґрунтовують заходи щодо раціонального використання і охорони водних ресурсів;

вивчають стан лісового фонду, його розміщення, якісну структуру. Встановлюють можливу площу вирубок, використання деревини, перспективу розвитку та охорони лісових фондів;

трудові ресурси оцінюють за даними демографічних показників (вікові категорії чоловіків і жінок, народжуваність та смертність). Потребу в трудових ресурсах для виробничої сфери визначають з урахуванням обсягів виробництва та змін у продуктивності праці, а для невиробничої сфери - за чисельністю населення, нормами його обслуговування. Передбачаються також витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, можливу кількість безробітних або нестачу кадрів.

Причому по всіх видах ресурсів складають спеціальні баланси, в яких враховують наявні ресурси, потребу в них та напрямки використання.

Обґрунтування основних напрямків виробничої спеціалізації та комплексного розвитку господарства.

При цьому:

розробляють основні напрямки розвитку підприємств, передбачаючи розміщення виробництва, вирішення соціальних та економічних проблем;

визначають структуру та спеціалізацію розміщення виробництва. Спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки природно-ресурсного потенціалу та соціально-економічних умов регіону;

розглядають питання взаємозв'язаного розміщення підприємств різних галузей з перспективою регулювання територіальних комплексів;

встановлюють місця, де заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств;

формують перелік найважливіших проблем, для розв'язання яких розробляються комплексні програми та інші методи регулювання.

Причому такі методи економічного обґрунтування розміщення виробництва розробляють лише на тих територіях, на яких є відповідні органи управління (підприємство, населений пункт, адміністративний район, область), а не регіональні.

Для того, щоб був позитивний результат від проведеної роботи, слід постійно давати оцінку ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій щодо подальшого розвитку народного господарства.

Оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.

Постійно аналізуються показники розвитку і розміщення продуктивних сил, вивчаються темпи зростання виробництва в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті. Оцінюють економічний ефект від удосконалення організацій продуктивних сил. Він визначається як натуральними показниками, так і зростанням національного доходу (прибутку). При цьому постійно слідкують за зростанням продуктивної праці, рентабельністю виробництва, окупністю капітальних вкладень, зниженням ресурсомісткості виробництва, рівнем зайнятості трудових ресурсів та рівнем життя населення.

Для більш ефективної роботи показники окремих підприємств і всього комплексу порівнюють з відповідними даними інших регіонів і країни в цілому.

В цій роботі основну роль повинні відігравати статистичні органи, які постійно вивчають відповідні питання та публікують результати досліджень у спеціальних бюлетенях забезпечуючи ними працівників адміністративних і господарських органів.

Процес економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва складається з таких етапів:

аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі;

визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;

визначення оптимального варіанта розміщення галузі.

На першому етапі здійснюється аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі. Розраховуються такі показники:

забезпечення сировинними ресурсами (машинобудування - металом та комплектуючими деталями, видобувних галузей - запасами корисних копалин та необхідною технікою);

обсяг виробництва продукції в натуральному виразі (тоннах, метрах, кубометрах і т. д.) і вартісному виразі (в гривнях);

вартість сировини, матеріалів, палива та енергії, заробітної плати працівників;

собівартість продукції і надходження від її реалізації;

матеріаломісткості (витрати сировини і матеріалів на одиницю продукції);

енергомісткості продукції (затрати енергії на одиницю продукції);

капітальних вкладень (фінансові витрати на відтворення основних фондів - будівель, машин, устаткування, транспорту і т. ін.), з виділенням коштів на розширення, реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво;

обсяг незавершеного будівництва та вартість невстановленого устаткування;

приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень;

рентабельність виробництва продукції;

продуктивності праці (кількість продукції, виробленої за одиницю праці та одним працівником);

вартість основних фондів;

фондовіддачі (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів);

фінансового становища галузі або окремих підприємств, кількості власних коштів або можливості фінансування за рахунок державного бюджету;

співвідношення досягнутого рівня виробництва і потреб господарства в певних видах продукції;

технічний рівень галузі (структура устаткування, вплив галузі на навколишнє середовище, виробництво нових видів продукції);

забезпечення трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними та іншими ресурсами;

потреби галузі в перевезеннях;

зв'язки з постачальниками і підрядниками.

На другому етапі здійснюється визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективи. При цьому досліджують:

потребу господарства чи ринку в певному виді продукції. Тому вибір обсягів виробництва слід узгоджувати з розвитком взаємозалежних виробництв;

виробничо-технічиі особливості та рівень науково-технічного прогресу галузі. Підприємства, які випускають однакову продукцію за різними технологічними процесами характеризуються різними факторами розміщення. Наприклад, виробництво аміаку з природного газу розташовується біля магістральних газопроводів, а з коксівного газу - біля коксохімічних заводів;

ресурсний чинник. Різні галузі і їх підрозділи відповідно до їх специфіки виробництва не розрізняються за показниками енерго-, матеріале-, водо- і трудомісткості, які враховують витрати зазначених ресурсів на виробництво одиниці продукції;

екологічний чинник. У зв'язку з посиленням вимог до збереження довкілля актуальним є зменшення негативного впливу виробництва на навколишнє природне середовище ;

транспортний чинник. Особливо важливий у період різкого подорожчання енергоносіїв. Раціональний радіус перевезення готової продукції і матеріалів розраховується за нормативами транспортних витрат на одиницю продукції з урахуванням відстані перевезень між окремими пунктами;

виробничо-збутовий чинник. Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, слід враховувати і те, що в реальному житті може виявляти значний вплив політичних і соціальних факторів. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними.

При розміщенні наукомістких виробництв враховують наявність у регіоні наукових центрів, висококваліфікованих кадрів та можливості їх підготовки.

Україна, будучи добре забезпечена трудовими ресурсами і значними запасами сировинних ресурсів, маючи високий науковий потенціал, відчуває дефіцит товарів народного споживання. Майже вся її територія є сприятливою для розміщення підприємств легкої та харчової промисловості, а також машинобудування.

Під час вибору місця розташування нових підприємств потрібне використання територіальних балансів різних видів ресурсів:

Забезпечення виробництва сировиною обґрунтовується балансовими і промисловими запасами ресурсів регіону;

Забезпечення виробництва паливно-енергетичними, лісовими, водними і земельними ресурсами здійснюється відповідно до територіальних балансів цих ресурсів з урахуванням плати за їх використання;

Потреба в трудових ресурсах розглядається з урахуванням забезпечення ними як основного виробництва, так і інфраструктури на основі територіальних балансів трудових ресурсів.

У перспективі на вибір місця розташування виробництва найбільш впливатимуть ринок збуту продукції, податки та інші економічні чинники.

На третьому етапі здійснюється визначення оптимального варіанта розміщення підприємства чи галузі. При цьому розробляються декілька варіантів. Для всіх варіантів визначають обсяги і технології виробництва, капітальні вкладення, експлуатаційні витрати, які обчислюються за діючими нормативами. Оцінюють економічну ефективність різних варіантів із застосуванням різних методів економічних досліджень, а найчастіше -економіко-математичних методів з використанням обчислювальної техніки.

Критерії оцінки ефективності можуть бути різними - максимальний прибуток, зменшення витрат, певна собівартість продукції і т. ін.

Оптимальні варіанти доповнюють відповідними галузевими показниками рівня інтенсифікації виробництва: фондовіддачі, рентабельності, продуктивності праці тощо. На основі вибраного варіанта уточнюють отримані результати і приймають конкретні рішення про розміщення підприємства.

Контрольні запитання

1. Сутність класичної моделі розміщення сільськогосподарських об'єктів І.Тюнена.

2. Основні критерії при розміщенні промислового об'єкту за А.Вебером.

3. Економічні передумови розміщення продуктивних сил.

4. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил.

5. Аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку розміщення продуктивних сил галузей виробництва.

3 Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

3.1 Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил

При розміщенні продуктивних сил доводиться рахуватися з такими особливостями, які зумовлюються:

по-перше, взаємозв'язком розміщення продуктивних сил з географічним середовищем;

по-друге, залежністю розміщення окремих виробництв від природних умов і ресурсів;

по-третє, значними відмінностями заселення території і розміщення виробництв;

по-четверте, поєднанням галузей виробництв промисловості і сільського господарства.

При проведенні господарської політики суспільство розміщує продуктивні сили на основі таких закономірностей.

Закономірність раціонального, найбільш ефективного розміщення виробництва означає всебічну економію витрат на виробництво продукції, розміщення на конкретній території по можливості усіх стадій виробництва, до готового продукту. Велике значення при цьому мають: транспортні умови, вартість перевезень, кооперування і комбінування, упровадження найновіших, найбільш прогресивних і безвідходних технологій.

Ця закономірність випливає із спеціального економічного закону економії праці і ресурсів і реалізується через принципи розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.

Особливо важливий вплив цих складових в нинішніх умовах, оскільки за останні роки в декілька разів подорожчали енергоносії і у структурі витрат на виробництво промислової продукції понад 75% припадає на сировину, матеріали і паливо, а з 2006 р. у зв'язку різким подорожчанням ціни на енергоносії ця частка може ще збільшитися. Тому про розміщенні виробництв перш за все слід передбачити можливість скорочення до мінімуму користування транспортними засобами та вживати заходів щодо збереження всіх видів ресурсів.

Закономірність концентрації та комплексного розміщення продуктивних сил с результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов'язаного розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання всіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільне корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону: збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв'язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об'єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці. Процес територіального поділу характеризується відбором для кожної території тих галузей, для розвитку яких склались найбільш сприятливі природні та соціально-економічні передумови. Отже розвивається ефективна територіальна спеціалізація в поєднанні з допоміжними й обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил.

Ця закономірність свідчить про те, що відносини між економікою і територією повинні бути такими, щоб найбільша ефективність виробництва (Е ) забезпечувалася найменшими витратами на розміщення і експлуатацію об'єкта цього виробництва:

де Еф-- зфект від розміщення об'єкта (приріст обсягів виробництва товарів або послуг, збільшення прибутку підприємства і т. п.);

В -- витрати на розміщення об'єкта.

Закономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип наближення розташування виробництва до джерел сировини, енергії та споживача.

Нині в господарстві України щороку використовується понад 1 млрд. тонн природних ресурсів. У структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали і паливо припадає майже 3/4 усіх витрат. Частка сировини і палива становить на залізничному транспорті -- 75, водному -- 90-95% вантажообороту.

Виходячи із зазначеного вище, закономірність економічно ефективного розміщення усіх елементів продуктивних сил відображає стабільні та взаємообумовлені залежності між раціональним розміщенням матеріального виробництва і зниженням затрат суспільної праці.

3.2 Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил

Принципи - це сформовані суспільством положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності.

Принципи розміщення продуктивних сил - це науково обґрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил.

Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил пріоритетністю соціальних та екологічних чинників, його реалізація в господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого: структура господарського комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, національний дохід на душу населення). Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональній політиці.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.