Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Oстрoзька академія»

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

КУРСOВА РOБOТА

з «Фінансів»

(назва дисципліни)

на тему: «ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ»

Студента I курсу E-11 групи

напряму підгoтoвки

6.030508 «Фінанси і кредит»

Когут Д.В.

Керівник викл. Цимбалюк А.Ф.

м. Oстрoг - 2015 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

1.1 Сутність та роль демографічних передумов розміщення продуктивних сил.

1.2. Характеристика трудових ресурсів.

1.3 Демографічна політика держави.

РОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2.1 Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості.

2.2 Аналіз показників руху населення України.

2.3 Оцінка трудових ресурсів України.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи подолання демографічних проблем України.

3.2 Забезпечення раціонального використання трудових ресурсів України.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Розглядаючи РПС України, то Україна - одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом, однак продукування національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення. Причини такого стану мають складний соціально-економічний характер.

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності стали характерними ознаками демографічної ситуації в Україні. Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. За оцінками експертів, перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 30-50-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х рр. вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х рр. це обумовило вичерпання демографічного потенціалу

Мета дослідження полягає у визначені напрямків покращення демографічних передумов розміщення продуктивних сил. Для досягнення цієї мети, ми ставимо перед собою наступні завдання:

1) розглянути сутність та роль демографічних передумов в розміщення продуктивних сил.

2) дати характеристику трудовим ресурсам.

3) розглянути демографічну політику держави.

4) охарактеризувати ддемографічну ситуацію в Україні та її регіональні особливості.

5) проаналізувати показники руху населення України

6) дати оцінку трудовим ресурсам України.

7) визначити шляхи подолання демографічних проблем України.

8) визначити напрямки раціонального використання трудових ресурсів України.

Отже, об'єктом дослідження є продуктивні сили, а предметом - їх територіальний стан і розвиток.

У процесі дослідження було використано такі методи, як системний аналіз, історичний, порівняльний, економіко-статистичний, графічний.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

1.1 Сутність та роль демографічних передумов розміщення продуктивних сил

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси -- головна продуктивна сила Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, потрібно враховувати, що населення - не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує як споживчий ринок, так і ринок праці.

Розміщення продуктивних сил - розподіл продуктивних сил територією відповідно до природних, соціальних і економічних умов її окремих частин і районів, що визначається особливостями суспільного й територіального поділу праці. Галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом - їх територіальний стан і розвиток [2].

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

- статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

- чисельність населення країни, його динаміка, характер відтворення;

- національний склад населення;

- розміщення населення на території, щільність населення, міграції;

- структура зайнятості населення;

- демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Населення, - це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, області, міста, села та ін.). Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ відповідно до наявних природних ресурсів. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, - з одного боку, і предметів праці - з іншого, забезпечує матеріальне виробництво, а необхідність задоволення людських потреб - попит на товари і послуги та їх споживання. Завдяки цьому забезпечується економічний цикл виробництва [3].

Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Значною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).

Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу [16].

Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення - це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно - за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були спів ставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти: коефіцієнт народжуваності , коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту.

Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (‰). Народжуваність - найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення, треба, аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути вищий, у країнах з низькою смертністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижується. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтворення.

Відтворення населення - це процес постійного поновлення населення через зміну поколінь у результаті народжування і смерті.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.

Рух населення характеризується особливостями зміни чисельності та складу населення країни. Виділяють такі види руху населення:

? природний - результат народження і смерті людей;

? механічний - просторове переміщення населення;

? соціальний - зміни освітньої, професійної та інших структур;

? економічний - зміни трудової активності населення.

У природному русі населення розрізняють традиційний і сучасний типи відтворення. Під традиційним типом відтворення розуміють такий його рух при якому спостерігається високий рівень народжуваності і високий рівень смертності. Цей тип був властивий раннім етапам розвитку людського суспільства [17].

Сучасний тип відтворення характеризується зменшенням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності і зростанням середньої тривалості життя.

Щодо режимів відтворення виділяють такі його типи:

* розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю та, відповідно, природним приростом населення;

* просте відтворення характеризується постійною кількістю населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності;

* звужене відтворення характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, внаслідок чого населення країни зменшується, як це спостерігається в Україні [1].

Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статевовікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку.

Територіально розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших - міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.

Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій - зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами.

Отже, демографічний фактор відіграє провідну роль у розміщені продуктивних сил ресурсів. Це пов'язане з тим що населення формує не лише ринок праці, але й споживчий ринок. Також на розміщення продуктивних сил впливають такі фактори як чисельність населення країни, національний склад і структура зайнятості населення, демографічна політика держави.

1.2 Характеристика трудових ресурсів

Людина є активною продуктивною силою, яка своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого - є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення й господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, який зумовлює можливості економічного розвитку [15].

В економічній науковій та практичній літературі досі немає одностайної думки серед вчених щодо визначення трудові ресурси, їх змісту та ролі у в економічному житті країни. Багато визначень, що подають в словниках та науковій літературі не відповідають сутності даного поняття або розкривають його не повністю.

На думку Касімовського Е.В. трудові ресурси - це частина працездатного населення, як зайнятого в суспільному виробництві, так і того, що знаходиться в резерві, кількісні і демографічні межі якого залежать від суспільної форми виробництва і рівня розвитку продуктивних сил; трудові ресурси виражають суспільні відносини з приводу їх формування, перерозподілу і використання [10].

Долгушкін Н.К., і Новіков В.Г. зазначають, що трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, здоров'ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи в сфері суспільно-корисної діяльності [11].

Райзберг Б.А., і Лозовский Л.Ш. дають наступне визначення трудових ресурсів - це економічно активне, працездатне населення, люди, здатності до трудової діяльності [12].

Прохоров А.М. зазначає, що трудові ресурси - це частина населення, яка володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями та практичним досвідом для роботи в народному господарстві [13].

Але на нашу думку трудові ресурси - це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежать від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів.

До основних показників, які характеризують трудові ресурси в Україні, належать: безробіття, безробітний, зайнятість, трудова міграція та ін.

Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи [9].

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення: перша - працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів першої та другої груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах); друга категорія - працюючи пенсіонери; третя - працюючі підлітки (особи до 16 років). Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок - 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального і нематеріального виробництва.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва зараховують усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і у зв'язку (у частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, у посередницькій комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, у геодезичній і гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у нематеріальному виробництві відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній куль-турі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і у зв'язку (у частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Отже, для характеристики трудових ресурсів потрібно знати такі поняття як безробіття, безробітний, зайнятість, трудова міграція та ін. Трудові ресурси формуються з таких категорій населення, як працездатне населення, працюючи пенсіонери, працюючі підлітки. Їх ефективність використання як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров'я тощо.

1.3 Демографічна політика держави

Демографічна політика є одним із найважливіших елементів соціальної політики держави. Адже саме від її розвитку залежить майбутнє країни. Головним її завданням в усі часи залишалася необхідність підтримувати певні пропорції між населенням, ресурсами і навколишнім середовищем.

Категорія «демографічна політика», як і соціальна політика взагалі, не має однозначного трактування у сучасному науковому обігу. Традиційно демографічна політика сприймається як певна діяльність держави, метою якої є зміна демографічних параметрів розвитку населення та режиму його відтворення. В ширшому розумінні демографічна політика впливає і на якісні характеристики населення (стан здоров'я, економічна активність тощо). Демографічна політика зазвичай представлена у таких державних документах, як «Концепція», «Стратегія» або «Програма» демографічного розвитку країни, де декларуються цілі, що відповідають сучасним державним інтересам [4].

Демографічна політика - це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.

Демографічна політика є комплексом різних заходів:

* економічних (оплачувані відпустки і різна допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх числа, віку, типу сім'ї; позики, кредити, податкові і житлові пільги і так далі)

* адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують укладання шлюбу, розлучення, положення дітей в сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, аборти і використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерей, внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне)

* виховних і пропагандистських мір, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат в суспільстві.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім'ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються. Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Принциповою особливістю демографічної політики можна назвати те, що вона впливає на динаміку демографічних не прямо, а опосередковано, через демографічне поведінку, через прийняття рішень в сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання.

Складність демографічної політики як частини соціального управління надає необхідність враховувати і погоджувати інтереси різних рівнів:

* індивідуальних, сімейних, групових і громадських;

* локальних, регіональних і загальнодержавних;

* економічних, соціально-політичних, екологічних та етнокультурних;

* ближчих, середньострокових і довгострокових.

Об'єктами демографічної політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Основні напрями демографічної політики включають державну допомогу сім'ям з дітьми, створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю, зниження захворюваності і смертності, збільшення тривалості життя, поліпшення якісних характеристик селища, регулювання міграційних процесів, урбанізації і розселення, соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і тому подібне Ці напрями повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики, як зайнятість, регулювання доходів, освіта і охорона здоров'я, професійна підготовка, житлове будівництво, розвиток сфери послуг, соціальне забезпечення.

Визначимо об'єкти демографічної політики. До них відносяться:

* Населення країни в цілому або окремих регіонів;

* Соціально-демографічні групи;

* Когорти населення;

* Сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.

Метою демографічної політики України є поступова стабілізація чисельності населення та формування передумов подальшого демографічного зростання.

Завданнями демографічної політики в Україні є:

* збільшення очікуваної тривалості життя населення за рахунок поліпшення якості життя, зниження передчасної, особливо перед хиткістю смертності, в першу чергу, в дитячих віках, серед підлітків та осіб працездатного віку;

* поліпшення репродуктивного здоров'я населення;

* збільшення тривалості здорового (активної) життя, шляхом скорочення захворюваності, травматизму та інвалідності;

* створення передумов для підвищення рівня народжуваності шляхом поступового переходу від переважно мало дітної до середньо дітного типу репродуктивного поведінки сімей;

* всебічне зміцнення інституту сім'ї як форми найбільш раціональної життєдіяльності особистості та її нормальної соціалізації;

* створення умов для самореалізації молоді;

* соціальний захист та матеріальне заохочення відповідального батьківства.

Вітчизняний демограф - фахівець у сфері досліджень шлюбно-сімейних відносин Л. Чуйко пов'язує становлення нової моделі сім'ї в Україні в основному з ринковою трансформацією суспільства, хоча і не заперечує дії чинників глобального характеру - процесів індустріального розвитку та урбанізації [5].

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів і інших соціальних інститутів, покликану створювати оптимальні умови для виконання сім'єю її функцій, гармонізувати відносини між особою, сім'єю і суспільством.

Сім'я може і повинна бути об'єктом міждисциплінарного дослідження; знання про сім'ю, її проблеми і закономірності розвитку, отримані соціологами, демографами, економістами, складають інформаційну і методологічну основу для формулювання цілей і завдань сімейної політики, для розробки механізмів і конкретних програм її реалізації.

Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загально соціальної, так і демографічної спрямованості: статеве виховання в сім'ї і школі, підготовка молодожонів до сімейного життя, матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною), розвиток багатопрофільних «Служб сім'ї» (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин в педагогічних і сексуальних питаннях), сприяння вступу до браку самотніх і розведених, розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетическое консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя і тому подібне), масові видання популярної літератури з питань сім'ї і шлюбу, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва і тому подібне [24].

Отже, завершуючи розмову про сучасну демографічну політику, слід зазначити і новий акцент в постановці проблем політики в області народонаселення, пов'язаний з висловлюваними пропозиціями про необхідність світової демографічної політики, яка повинна доповнювати національну демографічну політики кожної країни. Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності. Проте заходи, щодо управління процесами відтворення населення, не дають швидких результатів.



РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2.1 Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості

Демографічна ситуація на даний момент є однією з найболючіших в Україні. Багатьох, хвилює питання: як складеться доля нащадків і чи зможуть вони бути щасливими в країні, де немає нормальних умов життя. На сьогоднішній день в Україні проживає 45,4 млн. мешканців. Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Джерело:[18, 19, 20]

Рис. 2.1. Динаміка чисельності населення України протягом 2002- 2014 років



Згідно з даних рисунка 2.1. ми бачимо, що населення України скоротилося з 2002 р. до 2014 р. на 5,5млн. осіб. З 2002 р. по 2006 населення України скоротилося 1.6 млн. осіб. З 2006 р. по 2009 р. населення зменшилося на 800 тис. осіб. Така тенденція, що до скорочення населення спостерігається і протягом наступних років: 2010р. (-180,8 тис.), 2011р. (-184,4 тис.), 2012р. (-144,9 тис.), 2013р. (-80,6 тис.), 2014 (-2600 тис.). Отже ми бачимо збереження тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення. Це зумовлено насамперед від'ємним природним приростом.

Сьогодні Україна перебуває на такому етапі демографічного розвитку, коли кількість населення постійно скорочується. Така демографічна ситуація створює реальну загрозу економічній і національні безпеці країни. У цьому дослідженні, проаналізувавши найпопулярніші серед науковців прогнози і міркування щодо демографічної ситуації в Україні в найближчому майбутньому, слід зауважити, що вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. А саме навіть за умови збільшення народжуваності до вказаного найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України безперечно неухильно скорочуватиметься [5].

На початок 2014 року населення світу перевищило 7 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджувалось більше половини всього світового населення. Україна за чисельністю населення є однією з найбільших країн Європи. За чисельністю населення в країнах СНД наша держава поступається лише Росії, а серед країн Європи - Великобританії, Німеччині Італії та Франції. Чисельність населення України становить близько 43 млн. чоловік. Україна належить до країн Східної Європи, де загалом спостерігається висока густота населення. В цілому в країні густота населення становить 75,3 чол. на 1 км2.

Зважаючи на те, що протягом останніх років кількість населення України скоротилася більше ніж на 3 млн. осіб, а площа країни залишається незміною, то значно зменшилася і його середня густота. Потягом 2012-2014 років спостерігалося зменшення щільності населення (рис.2.2).

Джерело: [18, 19]

Рис. 2.2. Динаміка щільності населення, осіб на 1 км2

Згідно даних рисунка 2.2 у 2012 році середня густота населення в Україні становила 75,6 осіб на 1 км2. У 2013 році відбулося зменшення даного показника 0.1 до 75,5 осіб на 1 км2. Середня густота населення у 2014 році ще зменшилася на 0.2 до 75,3 осіб на км2. Це негативне явище для нашої держави зумовлене високою смертністю, і низькою народжуваністю. На сам перед зменшується густота населення в сільській місцевості.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Чернівецькій, Тернопільській, Херсонській Черкаській, Сумській, областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок .

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України - Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно -- найвищий потенціал демографічного відтворення.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров'я, Харківська область. Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений [23].

Як і в глобальному масштабі, в Україні відбувається урбанізація - зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса - за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.

Як повідомляє Державний комітет статистики, з 45426,2 тис. осіб на кінець 2014 року в містах проживало 31336,6 тис, у сільських районах - 14089,6 тис. осіб. Якщо подивитися динаміку зміни чисельності населення протягом 2012-2014 років, то помітною є тенденція до зменшення кількості як міського так і сільського населення (рис. 2.3.). У 2013 році порівняно з 2012 роком кількість міського населення скоротилася 2,3 тис. осіб, а кількість сільського населення скоротилася 78,3 тис. осіб. .Якщо порівнювати показники 2014 року з минулим 2013 роком. то кількість населення в містах скоротилася на 42 тис. осіб. У селі за цей самий період часу кількість жителів скоротилася на 84,8 тис. осіб.

[18, 19]

Рис. 2.3. Динаміка міського і сільського населення протягом 2012-2014 років.

Отже, в Україні спостерігається явище демографічної кризи, причому в сільській місцевості вона значно гостріша, ніж у місті - на одну особу працездатного віку припадає більше однієї особи з непрацездатних вікових груп. За останні 12 років в Україні населення скоротилося на 5,5 млн. осіб. Тому щільність населення також зменшилася на кінець 2014 року до 75,3 осіб на 1 км2. Найскладнішою ситуація залишається у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рівень депопуляції населення є найбільшим по Україні.

2.2 Аналіз показників руху населення України

Населення України перебуває постійно у динаміці. Зміна кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес. Відтворення населення або природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Відтворення населення в різний час і на різних територіях може бути розширеним, простим або звуженим.

Станом на 2013 рік в Україні період звуженого відтворення населення. Це свідчить про те що в Україні відбувається процес депопуляції населення - зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення.



[18, 19, 20]

Рис. 2.4. Природний приріст населення України за 2002-2014 рр.

Згідно даними рисунка 2.4. ми бачимо що у 2002 році природний приріст становив -364,2 тис. осіб. Проте вже у 2004 році він збільшився на 30,2тис. до -334 тис. осіб. Але вже у 2005 році природний приріст знову почав зменшуватися і досяг відмітки у -355,9 тис. осіб. Проте в період 2005-2012 років природний приріст почав показувати позитивну тенденцію до збільшення і вже на кінець 2012 року природний приріст становив -142,4 тис, осіб. Основною причиною певного покращення є то, що протягом цього періоду кількість новонароджених збільшувалася, а кількість померлих зменшувалася (рис. 2.5.). Але не зважаючи на певні покращення показник природного приросту залишається від'ємним. У 2013 році він знову зменшився на -16,3 до 158,7 тис. осіб. Постійно від'ємне значення природного приросту негативно впливає на демографічну безпеку України. Адже в порушується процес заміни одного покоління іншим що веде в майбутньому до вимирання нації.

Аналізуючи показник народжуваності в Україні (рис. 2.5.) ми можемо сказати що протягом 2002-2008 років кількість новонароджених з 390,7 тис. осіб збільшилася на 119,9 тис. до 510,6 тис. осіб на кінець 2008 року. Основною причиною збільшення кількості новонароджених стало збільшення грошових виплат на першу, другу і третю дитину. Проте в 2008 -2013 роки настає період стагнації, коли показник новонароджених не зазнає суттєвих змін і не показує більше суттєвого зростання. Так на кінець 2013 року кількість народжених в Україні становила 503,7 тис. осіб. Це свідчить проте, що матеріальне заохочення жінок, для народження дітей вичерпав свій ресурс.

Основною проблемою ж України залишається висока смертність. Яка у певні роки ледь не вдвічі перевищувала народжуваність. Так у 2002 році в Україні померло 754.9 тис. осіб, що майже у двічі перевищило кількість народжених, яка у цьому році дорівнювала 390,7 тис. осіб. В наступні роки кількість померлих зазнавала постійних змін, то збільшувалася то зменшувалася. Найбільша кількість померлих була зафіксована у 2005 році 782 тис. осіб, що на 27,1 тис. більше ніж у 2002 році. Проте протягом наступних років коефіцієнт смертності дещо зменшився. У 2011 році він дорівнював 14,5 ‰, що на 2,1 ‰ або на 117.4 тис. осіб менше відносно 2005 року. У 2012 році кількість померлих зменшилася до 663,1 тис. осіб. Проте вже у 2013 році кількість померлих збільшилася на 0,1 ‰ до 683,9 тис. осіб. Основною проблемою високої смертності людей в Україні є низький рівень розвитку медицини [18].



[18, 19, 20]

Рис. 2.5. Народжуваність і смертність в Україні за 2002 - 2013роки.

Розвиток людства завжди супроводжувався процесами переміщення населення, в наш час даний процес у демографії має назву механічний рух населення або ж міграції. У пошуках кращих умов життя, громадяни змінюють місця проживання за різних причин основними з яких є безпека та зайнятість. Виходячи з цілої низки якісних характеристик міграцій, вони класифікуються за типом, причинами, формами стадіями та територією. В даній ситуації ми розглянемо зовнішню міграцію у нашій країні в період 2011-2013 років.



[18, 19, 20]

Рис. 2.6. Зовнішні міграційні процеси в Україні 2011-2013 рр.

Згідно даного рисунка, ми можемо стверджувати, що в Україні позитивне сальдо міграції. У 2011 році до України іммігрувало 31,7 тис. осіб, тоді як емігрувало 14,6 тис. осіб. Тому в 2011 році сальдо міграції мало позитивне значення +17,1 тис. осіб. Така тенденція спостерігалася і протягом наступних років. Так у 2012 році сальдо міграції було +62,1 тис. осіб. Таке зростання зумовлене збільшенням кількості прибулих на 44,9 тис. осіб. У 2013 році сальдо міграції було +31,9 тис. осіб. Причиною зменшення є зростання кількості людей ,які виїхали на 7,7 тис. осіб, зменшення кількості прибулих на 24,5 тис. осіб порівняно з 2013 роком. Хоча це може змінитися, бо міграційні процеси мають хвилеподібний характер. Так за даними Держкомстату, 2001 року в Україні було від'ємне сальдо міграції - 33,5 тис. осіб, у 2002-му - 33,8тис. осіб.

Лідерами з приросту населення за рахунок іноземців є Одеська область, Київ та Крим. Їдуть, передусім з країн колишнього Радянського Союзу, так званого, «нового зарубіжжя». В основному, вихідці з України. Росії та Молдови. Повертаються за сімейними обставинами, або переїжджають після виходу на пенсію, в основному, військовослужбовці. Останнім часом посилилися такі потоки до Севастополя. Причому 80% нелегалів потрапляє до України через кордон з Росією, який є відкритим.

Отже, проаналізувавши показники руху населення в Україні, ми можемо зазначити, що населення України перебуває в постійні динаміці. Нажаль, ми повинні констатувати факт, що в Україні від'ємний природний приріст. Так протягом останніх трог років природний приріст в середньому становив -154,4 тис. осіб. Україна також є лідером за показником смертності в Європі. Єдиним позитивним фактором для покращення демографічної ситуації в Україні є сальдо міграції, яке за останні три в середньому збільшувалося на +37,2 тис. осіб.

2.3 Оцінка трудових ресурсів України

Розвиток економіки значною мірою залежить від кількості та якості трудових ресурсів. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.

Трудові ресурси України мають досить високу продуктивну кваліфікацію і рівень освіти. У зв'язку з впровадженням ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах намітилася тенденція скорочення кількості працюючих. Кількість безробітних в Україні перевищує 1,6 млн. чол. Більш тривожним і масштабним явищем можна вважати приховане безробіття, яка за різними оцінками охоплює від ј до Ѕ працюючого населення. На відміну від явного безробіття, яке характеризується відсутністю роботи та її пошуком, приховане охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені трудитися неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою праці з незалежних від них причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал [22].

Економічно активне населення працездатного віку України протягом останніх років показувало незначну позитивну тенденцію до збільшення. Так у 2012 році показник чисельності населення України працездатного віку збільшився на 0,7% до20.39 млн. осіб. А у 2013 році ще на 0,5% до 20,49 млн. осіб (рис. 2.7.). Це свідчить про певне покращення трудового потенціалу України.

[18, 19, 20]

Рис. 2.7. Чисельність населення України працездатного віку 2011-2013 рр.

Але за даними Міжнародної організації праці (далі - МОП), чисельність економічно активного населення є дещо більша ніж за українськими даними. Так у 2012 році чисельність населення працездатного віку за методологією МОП зменшилася до 22,01 млн. осіб, або на 0,23% (рис.2.8 ). І у 2013 р. цей показник зменшився до 21,98 млн. осіб, або на 0,14%.



[18, 19, 20]

Рис. 2.8. Чисельність економічно активного населення України у віці 15 70 років 2011-2013 рр. за даними МОП.

Що до зайнятості населення, то вона також протягом останніх років зростала. Згідно даних рисунка 2.8. у 2011 частка зайнятого населення становила 18,5 млн. осіб, проте у 2012 році цей показник збільшився на 1 % і становив 18,7 млн. осіб. У 2013 році частка зайнятого населення зросла ще на 1,1 % і становила 18,9 млн. осіб.



[18, 19, 20]

Рис. 2.9. Чисельність зайнятого населення у 2011-2013 рр.

Якщо проаналізувати зайнятість населення за різними видами економічної діяльності, то вона є досить різноманітною. Згідно даних додатку Б, в Україні у 2013 році економічно зайнятими було 20,4 млн. осіб. Найбільша зайнятість населення у оптові та роздрібні торгівлі - 4,6 млн. осіб. У сільському, лісовому та рибному господарстві - 3,6 млн. осіб. У промисловості зайнято 3,3 млн. осіб. Також значна кількість людей зайнята у таких сферах: у сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги - 1,3 млн. осіб; освіта - 1,7 млн. осіб; державне управління й оборона - 1 млн. осіб; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність - 1,2 млн. осіб.

Однією з проблем Української економіки є високий рівень безробіття. Згідно даних Держкомстату у 2011 році рівень безробіття 8,6 % і становив 1,73 млн. осіб (рис. 2.10). У 2012 році рівень безробіття зменшився на 4 % у порівняні з попереднім роком і становив 1,66 млн. осіб. І у 2013 році цей показник зменшився ще на 4,8 % і був на рівні 1,58 %.



[18, 19, 20]

Рис. 2.10. Чисельність безробіття в Україні 2011-2013 рр.

Проте інформація про масштаби безробіття, яка надається Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільної економіки України. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200-273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. Отже, проаналізувавши стан ситуації з трудовими ресурсами в Україні, ми можемо зазначити, що деформація структури трудових ресурсів поглиблювалася внаслідок тривалого спаду в економіці та загострення кризових явищ у соціально-економічній сфері. Чисельність економічно активного населення України за даними МОП з 2011 року по 2013 рік зменшилася на 80 тис. осіб. Але за національними даними чисельність населення України працездатного віку з 2011року по 2013 рік збільшилася на 240 тис. осіб.



РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи подолання демографічних проблем України

Демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держана політика, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується троє і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей у дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків. Все це дозволить поліпшити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. [6] Центральну роль у цьому мають відігравати:

- глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, здорового способу життя;

- подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя населення;

- забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців [7].

За умов практичного вичерпання потенціалу демографічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загальної кількості населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення. Однак демографічний дефіцит в Україні настільки значний, що за масштабів міграції, необхідних для його покриття, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги суспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є імміграція етнічних українців, вихідців з України інших національностей.

На часі також запровадження інтеграційних програм для різних категорій іммігрантів, розробка механізмів легалізації частини іммігрантів на гуманітарних підставах, формування у суспільстві толерантного ставлення до мігрантів, постійний моніторинг, глибокі наукові дослідження міграцій [8]. У зв'язку з цим необхідно:

- вивчити питання щодо участі України у міжнародних механізмах захисту прав працівників-мігрантів, приєднатися до відповідних конвенцій МОП, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) та ратифікувати цей документ;

- активізувати захист інтересів громадян України за кордоном шляхом впровадження спеціальних посад у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створення спеціальних приймалень, забезпечення юридичних консультацій.

-інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-споживачами української робочої сили;

Формування національної демографічної політики потребує надійної інформаційної бази. Вона необхідна для дослідження демографічних процесів і чинників, що зумовлюють їхню динаміку. Без її результатів неможливо створити надійні наукові підвалини демографічної політики. Це потребує здійснення таких кроків:

- розширити програму записів актів громадянського стану і програму їхньої розробки для того, щоб поточна демографічна статистика у поєднанні з даними;

- налагодити постійний моніторинг демографічних процесів;

- забезпечити систематичне висвітлення у засобах масової інформації розвитку демографічних, зокрема міграційних, процесів, становища біженців та мігрантів тощо [25].

Таким чином, у сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані кризи і невизначеності, коли не вироблена обґрунтована економічна стратегія на державному рівні, демографічна ситуація перетворилася на велику проблему. З метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв'язання найгостріших проблем сім'ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці, поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.

3.2 Забезпечення раціонального використання трудових ресурсів України

демографічний продуктивний трудовий ресурс

Розвиток трудових ресурсів держави залежить від багатьох факторів, але одним з провідних компонентів є рівень життя населення. І чим вищим є рівень життя населення, тим більше шансів у суспільства забезпечити достойний рівень професіоналізму, освіти, здоров'я, що гарантують успішний розвиток країни в цілому та відтворення працездатного населення [21].

Україні, щоб раціонального використовувати трудові ресурси необхідно дотримуватися наступних кроків:

- на підготовку працівника, на навчання у середній загальноосвітній школі, у професійно-технічних училищах, у вищих навчальних закладах І і II та III і IV рівнів акредитації держава повинна витрачати значні кошти;

- необхідно раціонально використовувати працю жінок і чоловіків, їх фізичну силу і розумові здібності можна лише у період їх активної трудової діяльності;

- кожна людина незалежно від того, працює вона чи ні, потребує коштів на їжу, одяг, взуття, забезпечення житлом і всіма видами комунальних та соціальних послуг;

- людина лише в праці удосконалює свою майстерність і навички;

- закріпити отримані у навчальному закладі знання, підвищити свою ділову кваліфікацію можна лише на робочому місці [15];

Тепер, коли громадяни України вільно вибирають види своєї діяльності, які не забороняються законом, і добровільна незайнятість громадян не є основою для притягнення їх до адміністративної і кримінальної відповідальності. Також змінюються підходи до ставлення керівників різних ланок управління до питання зайнятості трудових ресурсів, збільшення кількості робочих місць, але ці питання поки ще не стали загальнодержавною справою.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність. У випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Тільки таким чином можна зберегти трудовий ресурс, як основу успішної роботи організації.

З метою запобігання, а у подальшому й для повної ліквідації негативної ситуації, що склалася в сфері розвитку трудових ресурсів, і яка сформувалася під впливом економічної складової необхідно зробити наступне:

– забезпечити оптимальне співвідношення міжгалузевого, міжкваліфікаційного та міжпрофесійного розподілення заробітної плати всіх категорій робітників;

– привести у відповідність вартість робочої сили до її репродукованої діяльності. Для цього необхідно ввести реальне співвідношення між прожитковим мінімумом та розміром мінімальної зарплати;

Основна мета раціональної моделі трудових відносин -- залучення колективу працівників до активної діяльності підприємства, сфери ухвалення рішень, використання їх творчого потенціалу, інтелектуальних здібностей, підвищення зростання продуктивності праці. Колективні форми праці змінюють психологію та поведінку учасників трудових відносин: з незалежних працівників як носіїв певних знань, навичок і здібностей, що виконують певні види робіт за принципом жорсткої ієрархії, вони перетворюються на ділових партнерів з обміну досвідом, знаннями, у сфері контролю за працею, якістю продукції і виробництва.