Потенціал і розвиток підприємства

89

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління потенціалом підприємства

1.1 Потенціал підприємства як об'єкт управління

1.2 Теоретичні основи управління потенціалом підприємства у сфері використання матеріальних активів

1.3 Показники оцінки ефективності управління підприємством

Розділ 2 Оцінка стану підприємства(пишеться по підприємству, необхідні розрахунки по звітності)

2.1 Оцінка стану економічної роботи підприємства

2.2 Діагностика організаційної моделі структури підприємства як об'єкта ринкової економіки

2.3 Аналіз формування, використання матеріальних активів

Розділ 3. Оптимізація потенціалу підприємства

3.1Оцінка потенціалу підприємства (Квадрат потенціалів підприємства (філії «Меркс груп»)

3.2 Шляхи покращення

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Управління виробничим потенціалом підприємства -- досить нова сфера економічних досліджень останнього десятиліття. Розвиток ринкових принципів господарювання в рамках національної економіки дає поштовх до створення нових адекватних практиці менеджменту методів аналізу й оцінювання можливостей підприємства з урахуванням вітчизняної й закордонної практики економічної діагностики внутрішнього й зовнішнього середовища організації. Для оцінки виробничого потенціалу пропонується використовувати систему показників економічної та підприємницької могутності підприємства, що враховує величину накопичених ресурсів, ступінь використання потенційних можливостей. До того ж, більш актуальним стає питанням не тільки здатності виробляти товари і послуги і задовольняти потреби, але і визначати при цьому обсяги ресурсів, що витрачаються.

У вітчизняній практиці для оцінки економічної могутності використовувався такий показник, як економічний потенціал господарської системи.

В етимологічному значенні термін „потенціал” походить від латинського . У словнику іноземних слів приводиться тлумачення терміна як міць, сила. В етимологічних словниках відзначається походження слова „потенційний” як запозиченого в 19 столітті з французької мови, де potentіel з латинського potentіalіs похідного від potens „здатний” буквально „здатний бути”. У енциклопедіях наводиться визначення терміна „потенціал” як „засоби, запаси, джерела, що є в наявності і здатні бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених цілей, здійснення плану; рішення якої-небудь задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній області”.

Широке трактування змісту терміна „потенціал” дозволяють застосувати його до різних галузей науки і діяльності людини в залежності від того, про яку силу, засоби, запаси, джерела, ресурси йде мова.

Зміст економічного потенціалу складають два компоненти: об'єктивний - сукупність трудових, нематеріальних, матеріальних і природних ресурсів, залучених і не залучених по яким-небудь причинам у виробництво; суб'єктивний - здатності працівників, колективів до використання ресурсів і створенню максимального обсягу матеріальних благ і послуг і здатності управлінського апарата підприємства, організації, галузі, господарської системи в цілому до оптимального використання наявних ресурсів.

Для оцінки потенціалу в економічній теорії використовують наступні показники:

· чисельність населення;

· чисельність трудових ресурсів;

· основні виробничі і невиробничі фонди;

· валовий суспільний продукт і національний доход;

· обсяги мінеральних, сировинних, водяних, енергетичних і інших ресурсів;

· обсяг продуктивних сил;

· обсяг випуску промислової продукції;

Для реальної оцінки економічного стану підприємств і прийняття адекватних управлінських рішень необхідний точний і всебічний аналіз нинішнього стану і перспектив розвитку. Для цього традиційно здійснюють фінансовий аналіз (оцінюють фінансовий стан на основі об'єктивних даних результатів господарської діяльності підприємства ).

Адже вивчення питань управління виробничими й фінансовими можливостями підприємств необхідно проводити не лише з метою фінансового аналізу , для оцінки економічної безпеки, але й для оцінки потенціалу промислового підприємства в умовах ринкової економіки.

Для досягнення цієї мети менеджери підприємства повинні формулювати і вирішувати такі питання:

· оцінка ступеня погодженості основних елементів підприємницького потенціалу підприємства в рамках організаційної структури підприємства;

· вибір найбільш ефективних показників для оцінки організаційних можливостей підприємства в системі організаційного розвитку, проектування й зміни виробничої структури підприємства;

· оцінка виробничого потенціалу підприємства й окремих технологічних ланок;

· вибір та аналіз економічних показників для оцінки елементів виробничого потенціалу;

· економічна оцінка збутових можливостей підприємства в системі стратегічного маркетингу;

· аналіз організаційно-єкономічних концепцій виробничої діяльності підприємства;

· вивчення основ мотиваційного механізму розвитку підприємництва, мотивів господарювання;

· оцінка інноваційного потенціалу підприємства з погляду збільшення можливостей випуску нової продукції; оцінки широти займаних сегментів, ступеня зрілості ринку;

· оцінка можливостей і доцільності збільшення розмірів підприємства, диверсифікованості діяльності, зміни організаційної структури в результаті злиття, поглинання іншим підприємством;

· пошук нових джерел фінансування (використання стратегічного інвестора) для виходу підприємства зі стану тимчасової неплатоспроможності.

Отже, дуже широке коло питань має бути вирішеним для успішного формування і управління зростанням підприємницького потенціалу.

Особливості управління в рамках вітчизняної практики господарської діяльності диктують специфічний підхід до визначення аспектів зростання потенціалу підприємства. Ефективність реалізації такого підходу можлива шляхом оцінки різних сторін та елементів підприємницького потенціалу з урахуванням результатів економічного діагностування маркетингового середовища, а також результатів оцінки організаційних і мотиваційних сторін діяльності підприємства, послідовного аналізу перспектив зростання виробничих можливостей шляхом ідентифікації внутрішніх ресурсних резервів підприємства, у рамках конкретної галузі.

При вирішенні питань управління потенціалом підприємства з урахуванням вітчизняного й закордонного досвіду, підприємство потрібно розглядати як виробничу систему, у якої беруть участь різні його підрозділи, елементи, тобто складові цілого, що створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські підсистеми. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство, як складна соціально-економічна система виробничого призначення.

Отже, вивчення питань управління виробничим потенціалом підприємства можливе на основі наукового, системного підходу.

Метою даної курсової роботи є узагальнення теоретичних аспектів та економічної сутності поняття потенціал підприємства, дослідження методів оцінки виробничого потенціалу, визначення ролі економічних показників для оцінки елементів виробничого потенціалу та визначення своєчасного виявлення потенціалу для розвитку підприємства; розробка рекомендацій щодо вдосконалення фінансування підприємств за рахунок власних та залучених ресурсів.

Досягнення поставлених цілей зумовило вирішення наступних завдань:

Висвітлити теоретичні засади управління потенціалом підприємства.

Провести діагностику економічного стану Житомирської філії ТОВ «Меркс Груп»

Визначити шляхи вдосконалення управління ресурсним потенціалом підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес управління потенціалом підприємства у сфері використання матеріальних активів.

Предметом дослідження є методи раціонального використання підприємствами матеріальних ресурсів.

Інформаційною основою дослідження є дані фінансової звітності філії ТОВ «Меркс Груп», різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання.

Розділ 1. Теоретичні основи управління потенціалом підприємства

1.1 Потенціал підприємства як об'єкт управління

В даний час, в умовах існування різних форм власності в Україні, особливо актуальним стає вивчення питань формування, функціонування і відтворення підприємницького потенціалу. Можливості становлення підприємницької діяльності і її подальшого розвитку можуть бути реалізовані лише тільки в тому випадку, якщо власник розумно управляє і ефективно використовує увесь підприємницький потенціал.

Сучасне економічне становище потребує від власників та менеджерів підприємств уважного контролю, ефективного управління, потенціалом підприємства, бо оптимальна його структура дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності.

Підприємство як об'єкт управління це складна, динамічна, виробнича, соціально-економічна, технічна й організаційна система, відкрита до впливу зовнішнього середовища. У виробничому процесі підприємства поєднуються різні матеріальні й трудові ресурси, між якими існує безліч зв'язків. Підприємство є багатоелементним утворенням і ділиться на безліч елементів (підсистем).

Залежно від об'єктів управління можна виділити підсистеми управління: виробничими процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом та ін. До таких підсистем можна віднести й управління матеріальними витратами підприємства, що включає об'єкт і суб'єкт управління.

Сутність управління полягає в досягненні підприємством його мети при мінімальному використанні ресурсів і максимальному виході цільового продукту.

Системний підхід -- це методологія дослідження об'єктів як систем, що дозволяє в сучасних умовах господарювання підвищити організованість, якість й ефективність керованих об'єктів. Система складається з:

· зовнішнього оточення, що містить у собі вхід, тобто компоненти, що надходять у систему (сировина, матеріали, устаткування, кадри, документи, інформація й т.д.), вихід системи -- товар, що випускається системою, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок;

· внутрішньої структури -- сукупності різних взаємозалежних компонентів, які забезпечують процес впливу суб'єкта управління на об'єкт і досягнення цілей системи .

Багато в чому успішна діяльність на ринку визначається потенціалом підприємства. Потенціал підприємства являє собою реальну або ймовірну здатність виконати цілеспрямовану роботу.

Для цілей аналізу потенціалу підприємства в цілому його поділяють на чотири категорії.

Базовий потенціал, що забезпечує підприємству можливість досягнення основних комерційних цілей, створення економічних цінностей і одержання при цьому прибутків. Він пов'язаний з конкурентними перевагами підприємства.

Прихований потенціал -- це активи, що не являють конкретної переваги на сьогоднішньому етапі, хоча в перспективі можуть трансформуватися в базові кошти( кадровий потенціал підприємства, накопичений досвід роботи в певній сфері бізнесу). Він може бути реалізований у вигляді відкриття нового напряму бізнесу, поліпшення споживчих властивостей товарів і т.д.

Збитковий потенціал. Наявність його приводить до споживання ресурсів без якого-небудь прибутку для підприємства. Зокрема, через нераціональну організаційну структуру можуть виникати витрати на дублювання функцій.

Пересічний потенціал характеризується наявністю в підприємства активів, що забезпечують ефективне використання інших потенціалів: зокрема, добре функціонуюча система управління збутом, фінансами. Успішно функціонуюча організація не тільки має поточні доходи, а й забезпечує розвиток усіх названих потенціалів.

Рівень існуючого у підприємства потенціалу визначається об'ємом та якістю накопичених ресурсів, вся сукупність яких розділяється на слідуючи види:

· технічні ресурси (виробниче устаткування, матеріали та інше);

· технологічні ресурси (технології та їхня динамічність, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки та інше);

· кадрові ресурси (кваліфікований та демографічний склад робітників, здібність персоналу адаптуватися до заміни цілей підприємства та ін.);

· просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, наявність та якість комунікацій, можливість розширення виробництва та інше);

· ресурси організаційної структури управління (характер та гнучка система управління, швидкість проходження управлінських впливів та ін.);

· інформаційні ресурси (інформація про внутрішні можливості підприємства та про зовнішнє середовище);

· фінансові ресурси (стан активів, рівень ліквідності, можливі об'єми отримання кредитів та інше).

Проте, економічний потенціал формується не лише на мікро рівні - рівні підприємств, а й на макрорівні - регіону, країни, світу. Зокрема, види економічного потенціалу представлені на рис. 1

Рис. 1. Види економічного потенціалу

Економічний потенціал більш високого рівня неможливо розглянути як суму потенціалів нижчестоящого рівня, що пов'язано з властивістю синергизма складних систем. Економічний потенціал території або галузі вищий, ніж сума економічних потенціалів окремих підприємств, які находяться на території або які входять в цю галузь.

Кінцевими цілями всякого виробництва є створення товарів для задоволення потребу них і задоволення потреб людини в праці.

Термін “потенціал” стосовно підприємства характеризує не тільки його виробничі ресурси і можливості, але й максимально задовольнити попит споживачів.

Таким чином, економічний (ринковий) потенціал підприємства - це сукупні можливості підприємства визначити, формувати і максимально задовольняти запити споживачів в товарах та послугах в процесі оптимальної взаємодії з зовнішнім середовищем і раціональним використанням ресурсів.

Оскільки підприємство - це на замкнене статична система, а навпаки - динамічна, що постійно перебуває в розвитку, тому в умовах ринкової економіки підприємство окрім економічного потенціалу має і соціальний та, що досить актуально в сучасних умовах, екологічний. Соціальний потенціал складається з:

· можливості сплати податків окремим підприємством (податковий потенціал);

· можливості забезпечення роботою та відповідними доходами працівників підприємства;

· можливість впливати на політичну ситуацію в регіоні;

· утримання об'єктів соціальної інфраструктури.

· Екологічний потенціал складається з:

· можливого впливу на екологічну ситуацію в регіоні;

· зменшення викидів в атмосферу, гідросферу та літосферу;

· часткова або повна переробка забруднюючих речовин.

Економічний потенціал являє собою сукупність потенціалів більш низького рівня підприємства:

· кадровий;

· виробничий;

· фінансовий;

· підприємницький;

· інноваційний;

· інтелектуальний.

Рис. 2. Структура ринкового потенціалу підприємства

Отже, потенціал підприємства як об'єкт управління це складна, динамічна, відкрита до впливу зовнішнього середовища, що потребує комплексного підходу до управління.

Основним призначенням організаційних механізмів у складі комплексного механізму управління є формування й посилення організаційного потенціалу компанії як складової частини ресурсів управління, що забезпечують вплив на фактори виробництва.

Формування організаційного потенціалу досягається:

· проектуванням структури компанії й формуванням компанії як цілеспрямованої виробничо-господарської, соціотехнічної системи;

· організацією діяльності компанії відповідно до встановлених цілей діяльності, у тому числі створенням корпоративних норм;

· організацією управління діяльністю компанії, у тому числі плануванням та інформаційним забезпеченням діяльності;

· реструктуризацією компанії й реорганізацією її діяльності й управління діяльністю відповідно до змін потреб суспільства, цілей компанії й стану зовнішнього середовища;

· розвитком мотивації раціоналізації оргструктур і систем управління.

По природі основних параметрів організаційного процесу конкретні організаційні механізми можуть бути:

· організаційно-структурні, які здійснюють керуючі впливи шляхом формування організаційних структур та їхньої реструктуризації;

· організаційно-технічний, який здійснює вплив на технічні, соціотехнічні й технологічні параметри виробничого процесу;

· організаційно-економічний, який здійснює вплив на економічні параметри виробничо-господарської діяльності;

· організаційно-адміністративний вплив на діяльність персоналу;

· комплексними, що володіють усіма або декількома названими ознаками.

Більшість організаційних механізмів на низовому (підприємство) і середньому (компанія) рівнях організації виробництва й управління ними є комплексними. 1.Структурні механізми дають можливість визначити склад і характеристики факторів виробництва й виробничого процесу, необхідних для виготовлення потрібної продукції, шляхом: формування системи цілей компанії (підприємства) і визначення пріоритетів у їхньому досягненні; формування адекватної цим цілям структури діяльності (диверсифікованість або спеціалізація наукової й виробничо-господарської діяльності, бізнес на ринку цінних паперів, лізингова діяльність і т.д.); формування структури організації або її реструктуризації (науково-виробничі, виробничі й маркетингові структури); структуризації й (або) реструктуризації ринків (стратегічні зони господарювання компанії на товарних ринках, франчайзингові структури компанії й т.д.).

2. Організація управління покликана мобілізувати можливості впливу всієї системи механізмів управління на всі сторони діяльності компанії (підприємства). У практиці мають місце: організація стратегічного управління, організація оперативного й поточного управління.

3.Механізм корпоративного планування, що є однією з сновних функцій управління. З погляду організації стратегічного управління доцільно виділити: стратегічне планування, оперативне планування, формування стратегічних програм і розробку бізнес-планів. Факторами поділу стратегічного й оперативного планування є важливість і невідкладність вирішення завдань, а також можливість досягнення оптимальних рішень, прийнятих в умовах нестабільності зовнішнього середовища.

У міру реалізації рішень стратегічні завдання можуть переходити зі стратегічного плану в оперативний.

4. Організаційно-технічні й організаційно-адміністративні механізми включають: стандартизацію продукції й організації виробництва, забезпечення його ритмічності, досягнення високих якісних показників, ефективності використання виробничих ресурсів, прискорення впровадження у виробництво нової техніки й технології, поліпшення умов і безпеки праці; сертифікацію продукції; ліцензування діяльності компанії.

5. Інформаційні механізми дають можливість використовувати інформацію як специфічні ресурси, що впливають на науково-технічний розвиток і потік факторів виробництва.

Методи управління -- це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління й усієї виробничо-економічної діяльності.

У практиці управління успішно застосовуються такі методи:

· адміністративний;

· економічний;

· комерційний;

· соціально-психологічний;

· правовий;

· дослідницький

Сукупність застосування методів управління покликана забезпечити:

· цілеспрямованість колективу;

· організованість;

· чіткість і злагодженість роботи;

· оперативність і своєчасність рішень;

· розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість та ініціативність.

1	Методи одержання інформації: інтерв'ю, анкети, метод вибіркових спостережень
2	Методи аналізу: системний аналіз, створення сценарію, метод мережного пла іу, система показників, метод контрольного списку, вартісний аналіз
3	Творчі методи: мозковий штурм, синектика, морфологічний метод
4	Методи прогнозування: Дельфі, статистичної екстраполяції, аналогії, поперечний аналіз, економічні моделі, аналіз вхід/вихід, моделювання
	Методи оцінки: аналіз статусу продукту, моделі з підрахунком пунктів, шаблон, аналіз витрати (корисність), розрахунок прибутковості, аналіз рівних інтервалів, аналіз ризиків, калькуляція ризиків і шансів
6	Методи прийняття рішень: математичні моделі, правила прийняття рішень при невизначеності, таблиця рішень, «дерево рішень»
7	Методи уявлення: функціональні діаграми, частковий опис, таблиці
8	Методи аргументації: презентації, переговори

Рис. 3. Класифікація дослідницьких методів управління

У процесі вирішення управлінських проблем чітко виявляється, що концепція управління потенціалом підприємства одночасно є процесом взаємозалежних функцій. Таким чином, до основних функцій управління можна віднести весь комплекс обов'язкових робіт, що підлягає виконанню в процесі реалізації конкретної функції управління в певній послідовності: прогнозування, організація, планування, мотивація, контроль, облік, аналіз, підготовка й прийняття управлінських рішень.

Саме на основі аналізу конкретних функцій формують структуру управління, здійснюють підбір і розміщення кадрів, розробляють системи інформації, організації діловодства.

За конкретними функціями управління можна чітко визначити, що, кому й коли робити. Виконання конкретних функцій у комплексі становить процес управління організацією (підприємством). Звідси можна зробити основний висновок, що виконання конкретних функцій залежить від компетентності, гнучкості, оперативності, заповзятливості менеджерів і, як наслідок, успішне виконання виробничих завдань, якість роботи й продукції, конкурентноздатність продукту.

1.2 Теоретичні основи управління потенціалом підприємства у сфері використання матеріальних активів

Поняття «матеріальні активи» використовується для характеристики сукупності об'єктів, що відображаються у першому і другому розділах активу балансу. У економічній теорії їх називають засобами виробництва, або виробничими фондами підприємства, усю сукупність яких за своїм матеріально-речовим складом поділяють на основні та оборотні.

Отже, сукупність основних фондів складає фондовий потенціал.

Фондовий потенціал - наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

Потенціал оборотних фондів - це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

Основні фонди -- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди -- частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється.

Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничого потенціалу підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали -- мастила, фарби тощо; тара).

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди. Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці.

Формування основних засобів відбувається з врахуванням наступних особливостей:

· наявність власних ресурсів для придбання, виготовлення, оренди або купівлі в кредит;

· потенційна фондовіддача;

· вигідності використання того чи іншого методу залучення основних засобів;

· врахування місткості ринку для формування виробничої потужності підприємства;

· можливість застосування різних технологій виробництва;

· можливість обслуговування обладнання: технічний огляд, ремонт, удосконалення.

Потенціал відтворення - це сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які перебувають у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства. Розвиток основних засобів можна проводити шляхом простого й розширеного відтворення.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм -- ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного потенціалу підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого -- призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів. Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35--40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва -- 25%.

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів -- це гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку.

Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Управління формуванням оборотних активів підприємства, які безпосередньо необхідні для безперервного відтворення виробничого процесу, пов'язане з управлінням фінансовим потенціалом. Тому при вирішенні проблеми формування оборотних активів необхідно відповісти на два основні питання:

Яка необхідна величина оборотних активів?

Які джерела їх утворення?

Оскільки відтворення процесу оборотного капіталу проходить декілька стадій: закупівля сировини і матеріалів; процес виробництва; реалізація готової продукції; оплата реалізованих товарів, тому необхідно визначити тривалість кожної стадії та розрахувати необхідні нормативи (на основі нормування окремих елементів оборотних активів).

Методика оптимізації запасів передбачає проведення наступних видів аналізу.

Аналіз АВС - передбачає проведення ранжування запасів за питомою вагою у вартості продукції на 3 класи, відповідно по яких проводяться висновки.

Запаси класу А - найбільш дорогі, які практично визначають вартість продукції.

Запаси класу В, вартість яких менш впливові ніж перший клас.

Запаси класу С - найменш впливові, які практично не впливають на формування вартості продукції.

Аналіз XYZ передбачає ранжування запасів за періодом витрачання.

X - запаси, які мають постійний період витрачання.

Y - запаси, які періодично витрачаються у виробництві.

Z - запаси, які хаотичний період витрачання.

Проведення зазначених видів аналізу дозволяє оптимізувати кількість та вартість запасів.

Запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство. За призначенням запаси поділяються на:

- поточні

- підготовчі (лінійні)

- страхові.

Поточний запас - забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партії матеріалів і є величиною змінною, досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів і поступово зменшується в наслідок використання матеріалів і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою матеріалів.

Максимальний поточний запас (Мз.пт.max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобовими витратами матеріалів (Мg).

Мg - середньодобові витрати матеріалів у натуральному вимірі

tн - інтервал часу між надходженнями чергових партій матеріалів (в днях).

Різновидом поточного запасу є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів або сезонного забезпечення та транспортування.

Мз

tз

tн

Мз.пд

Мз.ст..

Рис. 4 Схема запасів матеріалів

Мз.пд - матеріальні запаси підготовчі

Мз.ст.. - матеріальні запаси страхові

tз - інтервал часу на випуск одного виду продукції

tн - інтервал часу між надходженнями чергової партії матеріалів

Мз - всі матеріальні запаси

Підготовчий запас - створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, поправок, розкрою).

tп - час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас - потрібен у випадках ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.



tm - час термінового поповнення запасу в днях або при стандартах в інтервалах

Таким чином загальний запас матеріалів обраховується за формулою як максимальний:

- максимальний запас

- мінімальний запас

- середній запас.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами “максимум-мінімум”, стандартних партій і стандартних інтервалів.

Найбільш відома у використанні система “максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижче їх мінімальної величини, а після надходження чергової партії вони не повинні бути більші за встановлену максимальну величину. Для забезпечення цих умов складаються замовлення на чергову поставку матеріалів і використовуються ці замовлення, коли витрати не перевищують рівня. Ця величина називається точкою замовлення і обчислюється за формулою:

Мз.з=(Мз.під+Мз.страх+Мд)* tз

tз - кількість витрачених годин з моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Виходячи з цього видно, що запаси жорстко регламентуються по відношенню до кількості партій поставок та до інтервалу часу їх надходження. Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, тобто з одного боку збільшення запасів матеріалів в наслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, а також збільшуються витрати на збереження матеріалів, та на ймовірність псування і втрат. Тобто ці витрати можна вважати прямо пропорційними величині запасу (однакові по розміру). З іншого боку постачання великими партіями зменшує кількість поставок і відповідно з'являються заготівельно-транспортні витрати (переважно менше залежні від величини поставок). Тобто вони обумовлюються певною кількістю (витрати на оформлення, переписку документів, транспортування).

Зменшення витрат дає зворотній зв'язок на зменшення величини партії поставок і виникає зворотній ефект, тобто витрати, які пов'язані із зберіганням запасів зменшуються, а транспорто-заготівельні витрати зростають.

Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії їх поставок:

Смс. См.з.

в

и

т

р См.пр.

а

т

и

Величина партій

Рис.5 Залежність річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії їх поставок:

См.з - матеріальні витрати на зберігання

Смс - сумарні витрати

См.пр. - витрати на придбання

Загальні сумарні витрати ще називають як оптимальна партія - це така партія, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати на придбання і зберігання матеріалів і обраховуються за формулою:

Смс = См.пр +См.з.*min

Якщо ж на практиці сумарні витрати перевищують свою норму, то витрати на придбання обраховуються за формулою:

См.пр = (Мр/nм)*Сп

Мр - річна потреба у матеріалах

nм - кількість партій по закупівлі матеріалів

Сп - транспортно-заготівельні витрати

Також при аналізі матеріальних витрат використовують формулу:

См.з. = Мп/2*Цм*Сп

Мп - кількість витрат на закупівлю однієї партії матеріалів

Цм - ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат

Сп - коефіцієнт, що враховує витрати від відвантаження матеріальних запасів і витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставок обраховується за формулою:

Рн - період часу на поставку матеріалів

Оптимальна партія поставок матеріалів може коригуватися з урахуванням певних умов та обмежень (відповідність транзитних норм, вантажопідйомність транспортних засобів та кратності партій запуску у виробництво).

Основна мета планування обсягів виробничих запасів полягає в організації поставок продукції виробничо-технічного призначення за якою, з одного боку економляться кошти на організацію поставок та утримання матеріальних ресурсів і зменшуються витрати від кількості оборотних коштів і від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а по-друге зменшуються витрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Управління виробничими запасами здійснюється за такими функціями:

· Планування величини запасів - визначає потреби у матеріальних ресурсах та розраховує кількість нормативів оборотних коштів і оборотних запасів в них

· Організація - створення відповідної служби для того, щоб управляти, вести організацію і облік можливих відхилень фактичних величин від запланованого

· Мотивація - створення необхідних потреб, які б стимулювали провадження на підприємстві ефективного управління запасами

· Контроль - перевірка якості продукції

Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин.

Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини досягається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства його зміни на початок і кінець періоду, шо планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незавершеного виробництва на кінець періоду, що планується вимагає проведення більш ретельних розрахунків, так як вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісному виразі з врахуванням типу виробництва і методів його організації.

В масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.

В серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

Для оцінки незавершеного виробництва в гуртових цінах використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається в гуртових цінах до її собівартості.

Величину очікуваних залишків на початок планового періоду (3„ч) визначають за формулою:

З0ч = 3ф+Ноч -Воч,грн

де Зф - фактичний залишок на перше число місяця, в якому розробляється план постачання;

Нт - очікуване надходження на підприємство матеріалів даного виду за період від дати, на яку встановлений фактичний залишок, і до початку планового періоду;

Воч - очікувані витрати даного виду матеріалів за той самий період.

Інформація про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах підприємства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітичних документах. Ці дані беруться станом па перше число місяця.

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна проводити в декілька етапів:

· визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;

· встановлення нормативу цехових запасів;

· визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах па початок планового періоду;

· встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;

· встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.

Потреба цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особливості діяльності підприємства, визначається за певними нормами їх (матеріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у нелегальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на по/детальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в погрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця при використанні інтегрованої системи виробництва й постачання "точно в час" (японський варіант "канбан"), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно з пасивним:

· поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоїв під час навантаження та розвантаження, змен шуються витрати на внутрішні перевезення, в тому числі за рахунок повнішого використання вантажопідйомності транспорту; сприяє ліквідації зайвих запасів у цехах та скороченню документообороту;

· сприяє впровадженню прогресивної транзитної системи забезпечення, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забезпечення, а везуть прямо на місце їх без посереднього споживання - до цеху та на дільниці, при цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується обіг матеріальних ресурсів;

· дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робітників виробничого персоналу цехів та дільниць від оформлення документів на одержання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:

· об'єктивної оцінки стану споживання ресурсів в основному та допоміжному виробництві;

· контроль за величинами витрат на їх придбання та зберігання;

· прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та раціонального їх використання.

Показники ефективності умовно поділяють на 2 групи: загальні та конкретні

Загальні показники - матерілємність та матеріаловіддача. Ці показники в даному випадку вимірюються у вартісних та натурально-вартісних величинах. Вони розраховуються в цілому по підприємству або в цілому по галузі.

Матеріаловіддача - у вартісному виразі визначається тільки на рівні галузі як відношення продукції в грошовому виразі до затрачених на її виробництво матеріальних ресурсів.

Матеріалоємність - показує величину витрат на виробництво одиниці продукції і визначається як загальна і конкретна матеріалоємність.

Загальна матеріалоємність визначається тільки на рівні підприємства або в цілому по підприємству як витрати матеріальних ресурсів у вартісному виразі на вироблену одиницю продукції у вартісному виразі.

З метою визначення кількості випускаємих виробів і чи належать вони до стандартів, спочатку потрібно визначити конструкторську, технологічну та технічну матеріалоємність.

Конструкторська матеріалоємність - вага виробу. Використовується для порівняльного аналізу даного виробу з зарубіжними виробниками.

Технологічна матеріалоємність - характеризує стан технічних процесів для порівняння величини відходів та витрат сировини і матеріалів під час зміни технологічного процесу на різних підприємствах.

Технічна матеріалоємність - визначає витрати матеріальних ресурсів, які пов'язані з обслуговуванням обладнання на весь час його використання та визначає обсяг матеріальних витрат в розрахунку на одиницю виробництва продукції і характеризує один із головних елементів ефективності виробництва (рівень використання матеріальних ресурсів).

В залежності від поставленого завдання та специфіки підприємства розраховують показники конкретної матеріалоємності у натуральному та ненатуральному вартісному вимірі.

У натуральному вимірі виміряються:

· витрати сировини;

· витрати палива;

· витрати енергії.

У вартісно-натуральному вимірі: кількість витрат матеріальних ресурсів на одиницю готової продукції.

Конкретні показники:

· коефіцієнт використання сировини та матеріалів - характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції визначається як відношення корисних витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції;

· коефіцієнт розкрою - відношення загальної площі, одержаної при розкрої певної заготовки даного товару до об'єму використаних матеріалів;

· коефіцієнт вилучення - процес виходу продукції із сировини означає скільки одержано чистого прибутку і який рівень відходів;

· витратний коефіцієнт - є оберненою величиною коефіцієнту використання (перевищення норми витрат матеріальних ресурсів спричиняє підвищення собівартості продукції).

Ці коефіцієнти характеризують рівень технологічних та організаційних процесів по випуску даного виду товару.

Використання матеріальних ресурсів як оборотних фондів характеризується двома показниками:

· коефіцієнт оборотності, який визначається як відношення грошової виручки до середньої вартості оборотних фондів;

· середня тривалість виробничого процесу (дня) визначається як відношення кількості днів до коефіцієнту оборотності.

Класифікація витрат і матеріальних ресурсів ґрунтується на існуючих напрямках оцінки виробничої діяльності підприємства.

Схема оцінки показників використання матеріальних ресурсів.

Ознаки, за якими здійснюється оцінка матеріальних ресурсів	Види показників
1. об'єкти оцінок 2. масштаби оцінок 3. характерні вимірники показників матеріальних ресурсів 4. міри оцінок	1. витрати використання, структура та економія матеріальних ресурсів 2. загальні та конкретні 3. вартісні, натуральні, натурально-вартісні, відносні 4. основні та допоміжні

Ці показники аналізують всі технологічні процеси на даному підприємстві. Воно допомагають визначити чи доцільно виробляти цей чи інший вид продукції, чи необхідно замінити обладнання, збільшити виробничий процес, підвищити рівень кваліфікації робітників та розробити заходи економії матеріальних ресурсів. Сума економії матеріальних ресурсів відображає підвищення рівня їх корисного використання, тобто зниження питомих витрат (фактичні витрати в натуральній одиниці продукції в порівнянні в витратами минулих періодів). За допомогою цих показників визначають:

· прогресивність даного виробництва;

· прогнозування витрат матеріальних ресурсів для поточного року та перспективне їх використання на даному підприємстві.

Економія матеріальних ресурсів:

EM = (Мб*К) - Мп

Мб, Мп - використання матеріальних ресурсів в балансовому та періодичному періодах

К - індекс зростання обсягу продукції в даному періоді на даному підприємстві (аналізується в порівнянні з базовим роком)

Основним завданням менеджерів з використання матеріальних активів є завдання правильного використання їх, тобто за допомогою економії сировини та матеріалів створювати конкурентоспроможну продукцію. З цією метою доцільно визначити резерви, фактори та шляхи досягнення поставленої цілі.

Резерви - невикористані можливості даного підприємства. До резервів економії матеріальних ресурсів належать:

· зниження ваги виробів;

· скорочення витрат і відходів сировини;

· використання відходів і побічної продукції;

· утилізація вторинних ресурсів;

здійснення контролю за зберіганням матеріальних ресурсів.

Економія ресурсів - кількість вивільненої сировини та матеріалів за рахунок ефективного їх використання. За допомогою економії ресурсів впроваджується режим економії.

Режим економії - система економічних, технологічних та організаційних заходів, спрямованих на раціональне забезпечення збереження та використання матеріальних ресурсів.

Економія матеріальних ресурсів повинна базуватись на принципі економічної діяльності та комплексному підході до виявлення і використання резервів та можливостей підприємства в регулярному і дійовому контролі за результатами даного підприємства

1.3 Показники оцінки ефективності управління потенціалом підприємства

Важлива роль виробничого потенціалу в удосконалюванні економіки визначає необхідність управління процесом його використання, що, у свою чергу, потребує оцінювання ефективності завантаження потенціалу.

Оскільки виробничий потенціал підприємства являє собою складну систему, то, мабуть, рівень ефектного використання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату й витрат. У підсумку сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Тому в умовах прискорюваних темпів науково-технічного прогресу й поглиблення міжнародного поділу праці як основний вимірник кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу підприємства варто вважати обсяг поставок конкурентноздатної продукції відповідно до державних замовлень і господарських договорів.