Теоретичні засади модернізації економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ

Реферат

З дисципліни: «Модернізація економіки: інвестиції, інновації»

На тему: «Теоретичні засади модернізації економіки»

Виконала: студентка групи 3593-2

Швець Яна

Перевірив: викладач модернізації економіки

Денисов К.В.

Запоріжжя 2015

У сучасній науковій економічній літературі термін “модернізація” став багатозначним і трактується по-різному. Сам термін у перекладі з англійської мови визначається як “осучаснення”, а в перекладі з французької - “новітній”. Під модернізацією зазвичай розуміють вдосконалення для відповідності сучасним вимогам. Модернізація економіки означає структурні, технологічні, інституціональні зміни в національній економіці, що спрямовані на підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення розвитку в довгостроковій перспективі.

Метою дослідження даного питання є розкриття сутності теорії модернізації, причин її виникнення, етапів розвитку та обґрунтування її актуальності для України.

Сучасні дослідники розглядають модернізацію в трьох основних змістовних контекстах: економічний, політичний та соціальний. Існує багато публікацій, які розкривають всю широту питань, вирішення яких безпосередньо відноситься до завдань модернізаційних теорій. Тому для розуміння сутності цієї теорії та її актуальності на сучасному етапі розвитку України вважаємо за необхідне розглянути історію її розвитку від зародження до сьогодення.

Також, ми спробуємо обґрунтувати необхідність інноваційного підходу в сучасних глобалізаційних процесах.

Поняття “модернізація” часто використовується в сучасній економічній, політичній, соціологічній літературі у наступних словосполученнях: “модернізація суспільства”, “модернізація економіки”, “модернізація галузей економіки”, “модернізація підприємства”, при цьому розуміється, що після модернізації об'єкти перейдуть до якісно нового, більш досконалого, тобто “сучасного” стану. Сучасні дослідники розглядають модернізацію в трьох основних змістовних контекстах: економічний; політичний; соціальний. Ми розглянемо це питання в економічному контексті.(Див. табл. 1)

Таблиця 1. Аналіз останніх досліджень і публікацій з теорії модернізації

Такий перелік публікації наочно демонструє широту питань, вирішення яких відноситься до завдань модернізаційних теорій. Тому для розуміння сутності цієї теорії та її актуальності на сучасному етапі розвитку України маємо за необхідне розглянути історію її розвитку. [1]

Поняття “модернізація” з?явилося на початку 50-х рр. ХХ ст. для характеристики країн, які здійснювали перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, тобто інформаційного суспільства, насамперед через удосконалення економічної інфраструктури, управлінських механізмів економічного зростання та використання найновіших технологій передачі інформації.

Поняття модернізації має досить неоднозначний характер. У перекладі з французької “modern” означає сучасний, найновіший, що дає змогу інтерпретувати це поняття як удосконалення чогось з метою приведення у відповідність із сучасними змінами. З точки зору історичної науки - це процес, що приводить до трансформаційних перетворень у суспільстві.

Існують різні інтерпретації поняття модернізації. П.Штомпка виділяє три значення цього поняття: 1) модернізація - синонім всіх прогресивних соціально-економічних змін, коли суспільство рухається у перед; 2) поняття “модернізація” тотожно поняттю “сучасність” і означає комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних і інтелектуальних трансформацій, які відбувалися на Заході з XVI-го століття і досягли свого апогею в ХІХ - ХХ століттях. Сюди включаються процеси індустріалізації, урбанізації, раціоналізації, бюрократизації, домінуючого впливу капіталізму, розповсюдження індивідуалізму і мотивацій успіху, утвердження розуму та науки; 3) термін “модернізація” відноситься до відсталих або слаборозвинутих суспільств і описує їх зусилля, спрямовані на те, щоб “догнати” провідні, найбільш розвинуті країни, які існують з ними в одному історичному часі, в рамках єдиного глобального суспільства. Іншою мовою, і цьому випадку “модернізація” описує рух від периферії до центру сучасного суспільства [2]

В загальному вигляді модернізація визначається як перехід від традиційного суспільства до сучасного, яке, на думку В. Федотової, включає в себе передусім корінну відмінність від традиційного, тобто орієнтацію на інновації, переваження інновацій над традицією, світський характер соціального життя, поступовий (нециклічний) розвиток, відокремлену персональність, переважну орієнтацію на інструментальні цінності, індустріальний характер, масову освіту, активний дійовий психологічний склад тощо [3].

Модернізація, як засвідчує світова суспільно-політична думка, є однією з необхідних умов встановлення нового світового порядку та цивілізаційних змін. В основі її лежить визначення того, що модернізація виступає головною закономірністю соціального розвитку постійних змін, ускладнення політичних економічних, управлінських структур та інших функцій відповідно до потреб ефективного функціонування суспільства. Розумінням сутності модернізації має бути усвідомлення її як процесу оновлення в дусі вимог сучасності, тому й одержало одностайне визнання вчених світу.

Комплекс наукових ідей, об'єднаних умовним поняттям “теорія модернізації”, з'явився після Другої світової війни, в роки глобальних цивілізаційних та суспільних змін. Протистояння двох політичних систем і виникнення третього світу, представленого колоніями та напівколоніями, поставили західне суспільствознавство перед необхідністю вироблення соціального - історичного розвитку та здатності долати песимізм попередніх концепцій, що їх репрезентували О.Шпенглер, П.Сорокін, К.Ясперс та інші вчені, розкриваючи різні аспекти кризи західного світу у свій час. [4]

Теорія модернізації пройшла кілька етапів розвитку, поступово набуваючи нових ознак і тенденцій, які вносили суспільно-політичні, науково-технічні та управлінські досягнення.

І-й етап - 50-60-ті рр. - період зародження і становлення теорії модернізації, вироблення на її основі конкретних моделей соціально-політичного розвитку, в основному в рамках традицій універсалістської традиції західного лібералізму, з огляду на те, що етапи розвитку всіх країн і народів нібито однакові. Вже тоді намітився для теорії модернізації міждисциплінарний підхід, який об?єднав навколо неї економістів, соціологів, політологів, управлінців, соціальних психологів та представників інших наук.

Цей етап пов'язаний з роботами Е. Хагена, Т. Парсона, Ш. Ейзенштада, Д. Ептера та ін. Основоположними категоріями в теоріях модернізації стали поняття “традиція” (“традиційне суспільство”) і “сучасність” (“сучасне суспільство”) Суть цієї теорії на початкових етапах її формування зводилася до трактування цих категорій як абсолютно протилежних. Модернізацію представляли як процес витіснення традиції сучасністю, або висхідного розвитку від традиційного суспільства до сучасного.

І вже на першому етапі розвитку теорії модернізації виникла ціла низка оригінальних концепцій розвитку капіталізму, автори яких конкретизували останній різними епітетами: “саморуйнівний” (Й. Шумпетер), “народний” (Т. Кервер, Е. Джонс), “безкласовий” (М. Сальвадорі), “колективний” (Т. Минз), “регульований” (Т. Шульце-Геверниць, В. Зомбарт), “оригінальний” (Г. Гільфердінг) та ін. При всьому розмаїтті підходів, домінуючими були ідеї економічного зростання, які знайшли глибоке обґрунтування у працях У Ростоу (“Стадії економічного росту. Неокомуністичний маніфест”, 1960; “Політика і стадії росту”, 1971). Згідно з його концепцією стадій економічного росту перехід від традиційного суспільства до індустріального і далі відбувається на основі розвитку техніко-економічних умов накопичення капіталу. [5]

Водночас поступова політизація цієї теорії зумовила інтерес до неї з боку представників офіційної влади різних країн. Домінуючим підходом тоді були концепції економічного зростання, згідно з яким традиційні (доіндустріальні) суспільства Азії, Африки й частково Латинської Америки розглядалися як економічно відсталі, для яких вистачало б створення механізмів стійкого розвитку, аби решта проблем вирішувалися самі собою. Практичне втілення такої моделі пропонувалося засобом вирівнювання країн, названих регіонів із розвиненими країнами. Механізми економічного зростання мали б стати передумовою для впровадження політико-управлінських інститутів західного зразка. Що ж до культури, то вважалося, що її прозахідні цінності будуть прийняті автоматично. Проте, з погляду сьогодення, це не зовсім так: різні культури, різні цивілізації, різна віра у народів. Це позначається на суспільному розвитку. Доречно зауважити, що вже в той час соціологи, політологи, економісти та управлінці висловлювали сумніви щодо здатності економічного зростання бути єдиним критерієм модернізаційного процесу. Зокрема, зверталась увага на те, що інституціоналізація не є механічним наслідком економічного зростання та управлінських засад суспільства, а має самодостатнє значення, що змушує рахуватися з ментальністю народів та континентів світу.

В першій половині 60-х рр. була опублікована низка країнознавчих соціологічних і політологічних досліджень, присвячених різним аспектам модернізації в країнах Сходу. В числі робіт необхідно назвати дослідження К. Грица, М. Зингера, М. Леві, Д. Ептера та ін. Особливу увагу і раніше всього звернуло на себе питання про шляхи модернізації Японії, де модернізація була здійснена в рамках національної традиції, поставивши тим самим під сумнів основні положення початкових теорій модернізації. Ця обставина дозволяла говорити про те, що модернізація традиційного суспільства може відбуватися в рамках національної традиції і не повинна з неминучістю у всіх випадках супроводжуватися її радикальним руйнуванням, як це стверджувалося раніше.

У другій половині 80-х рр. утворюється концепція “моденизації в обхід модерніті” - модернізації, при збереженні національної культури без жорсткого нав'язування суспільству західних цінностей (А. Абдель-Малек, А. Турен, Ш. Ейзенштадт). Як відзначав А. Турен, реальний хід модернізації в останній час заперечив ліберально-раціонолістичний універсалізм, якій вважав, що модернізація просувається самим “Розумом”, наукою, технологією, шляхом розвитку системи освіти.

II- й етап - 70-80-ті рр. - відбулася переоцінка ідейно-теоретичного порядку першого етапу, а також прорахунків, виявлених суспільно-політичною практикою. Остання переконливо довела, що моделі економічного зростання і політичної інституціоналізації як такі виявляються малоефективними і не спрацювали практично ніде в тому вигляді, як були задумані її теоретиками. Це підтвердила і практика державотворення в сучасній Україні. Під час критичного переосмислення її прорахунків було виявлено: недостатню ефективність структурно-функціонального аналізу, зокрема математичної обробки інформації, комп?ютерного моделювання тощо для розкриття механізмів переходу від традиційного стану розвитку суспільства до сучасного; незбалансованість економічних, соціально-політичних і культурних наслідків модернізації, неадекватність євроцентричного характеру модернізаційних теорій цінностям азійської, африканської та латиноамериканської культури.

У відповідь на призив відродити дослідження модернізації були висунуті “теорії неомодернізації” (Е. Тирикьян), “теорії пост модернізації” (Дж. Александер, Р. Інглхарт), теорії екологічної модернізації (Е. Гидденс, У. Бек). Відроджена і переглянута теорія модернізації врахувала досвід посткомуністичного світу і дійсно змінила, пом'якшила свої ключові положення. Важливе місце у вивченні теорій модернізації має теорія екологічної модернізації, яка зародилася у 80-х рр. і розвивається в теперішній час в західній науці в рамках соціально-екологічної традиції. На пострадянському просторі ця теорія представлена роботами О. Яницького та І. Кулясова. Одним з перших цю теорію став розробляти нідерландський соціолог А. Мол, який стверджував, що дана теорія ставить за мету зрозуміти та інтерпретувати, як модерністське індустріальне суспільство справляється з екологічною кризою. Найбільш важливими теоріями такого роду вважаються теорія пізнього модерну Е. Гідденса і теорії рефлексивної модернізації та суспільства ризику У. Бека. В їх роботах екологічний фактор показаний як такий, що відіграє у теперішній час визначальну роль в суспільному розвитку. Обидва автори розглядають взаємодію природи та суспільства, в першу чергу, як таку, що продукує постійні ризики. Е. Гідденс вважає сучасну епоху радикалізованим або універсалізованим модерном, за яким може настати постмодерн, яке буде дещо відмінним від того, як його уявляли вчені до нього.

III- й етап - кінець 80-х - нинішній етап - дав західним ученим розуміння необхідності врахування поряд з управлінсько-економічними чинниками розвитку (людські та природні ресурси, нагромадження капіталу, розвинені технології) позаекономічних - геологічних, соціальних, культурних, психологічних та ін.

Як вже зазначалося, з моменту виникнення теорії модернізації її творці взяли на озброєння міждисциплінарний підхід до пояснення і обґрунтування суспільного розвитку. В межах цієї теорії спробували об'єднатися представники самих різних наук - соціологи, економісти, етнологи, політологи, соціальні психологи, екологи. Саме такий союз дозволив цій теорії стати досить впливовим напрямком суспільно- теоретичної думки. Модернізація передбачає соціальні, економічні, політичні, екологічні, демографічні, психологічні зміни, які відбуваються в суспільстві традиційного типу в процесі його трансформації в суспільство сучасного типу. Всі ці критерії знаходяться в тісному взаємозв'язку, оскільки основними характеристиками процесу модернізації є: - комплексність - модернізація охоплює всі сфери життя суспільства; - системність - зміна будь-якого елементу або сфери життя суспільства в цілому викликає зміни в інших сферах: культурні і політичні зміни призводять до змін в економіці і навпаки; - глобальність - почавшись в країнах Заходу, вона поширилися на весь світ; - поетапність: поява реформаторської еліти, ініціювання перетворень, розповсюдження і закріплення їх результатів; - диференційований характер - модернізація в різних країнах відбувається по- різному, так чи інакше враховуючи традиції національної культури і етики, не потребує повної відмови від них.

Значний внесок у дослідження сутності економічних процесів в Україні та їх модернізації зробили такі вчені, як В. Андрущенко, Ю. Бажало, О. Блінов, З. Варналій, І. Гайдуцький, М. Геєць, І. Грицюк, Б. Квасюк, І. Лукінов, О. Мамедов, І. Михасюк, В. Павленков, І. Половінкін, О. Раєвнєва, С. Реверчук, В. Савченко, В. Семиноженко, Л. Федулова, А. Чухно, Е. Ясин та ін. Протягом 1999 - 2008 рр. в Україні прийнято понад 20 стратегій, 80 концепцій щодо інноваційного розвитку країни. У 2010 р. Офіційно проголошено курс на модернізацію економіки.[6]

Оскільки модернізація неможлива без використання новітніх досягнень науки і техніки, технологій та інновацій, то в основі модернізації економіки держави повинна лежати інноваційна діяльність, яка виступає як процес, спрямований на реалізацію результатів наукових досліджень та розробок у новий або удосконалений продукт, що реалізується на ринку.

Загальна концепція інноваційного розвитку, яка була створена Європейською Комісією у зв'язку з розширенням Євросоюзу, чітко визначає пріоритетні напрямки державної політики у сфері економічного розвитку на основі інновацій і знань. Перший - створення інститутів, що заохочують суб'єктів фінансової, наукової й промислової діяльності впроваджувати інновації, передусім, через фіскальні заходи: податкові пільги, податкові кредити, прискорену амортизацію, цільову підтримку через гранти й позики тощо. Другий - створення інфраструктури інноваційної економіки. Третій - випереджаючий розвиток гуманітарного капіталу. Насамперед, це формування в суспільстві загальної інноваційної культури. [5]

ВИСНОВКИ

Більшість дослідників звертає увагу на багатозначність поняття “модернізація”. Модернізація - це завжди:

1) системний процес - означає зміни економічних, політичних, правових, культурних інститутів та відносин. Має проводитись одночасно на кількох рівнях: інституційних реформ (зміна, узгодження правил і процедур суспільно-економічного життя); економічної політики (застосування адекватних інструментів впливу на економічні процеси); соціальної політики (формування умов для реалізації інтересів окремих суспільних груп);

2) мобілізаційний процес - запроваджується для скорочення відставання від країн-конкурентів, тобто передбачає просторову і часову мобілізацію ресурсів, а цільові орієнтири процесу залежать від конкурентів.

Модернізація, як показує аналіз, - явище складне і багатовимірне, охоплює різні сфери діяльності людей. Для забезпечення сталого економічного розвитку потрібно провести не тільки модернізацію економіки, а й усіх сфер суспільного життя. Адже модернізація - це не лише переозброєння економіки, вважає І. Грицюк, а це визначення технічної стратегії держави, шлях розбудови країни в певному напрямку

Оскільки модернізація неможлива без використання новітніх досягнень науки і техніки, технологій та інновацій, то в основі модернізації економіки держави повинна лежати інноваційна діяльність, яка виступає як процес, спрямований на реалізацію результатів наукових досліджень та розробок у новий або удосконалений продукт, що реалізується на ринку.

модернізація економічний інновація знання

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бужимська К.О. Теорія модернізації: виникнення, розвиток, сучасний стан К.О. Бужимська // Вісник ЖТДУ. - 2008. - №2(44). - С. 216-227.

2. Штомпка П. Социология социальных изменений. - М.: Аспект Пресс, 1996. 184 с.

3. Федотова В.Г. Типология модернизаций и способов их изучения // Вопросы философии. - № 4. - 2000. - С. 10-13.

4. Е.А.Афонін, Я.В.Бережний, О.Л.Валевський та ін.; за заг. ред. В.А.Ребкала

Концептуальні засади взаємодії політики й управління/Навчальний посібник. К. : НАДУ, 2010. - 300 c.

5. Україна-2015: Національна стратегія розвитку. - К. : Громадсько- політичне об'єднання “Український форум”, 2008. - 74 с.

6. Тирусь Б. Ю. Теоретичні засади модернізації економіки в умовах глобалізації / Б. Ю. Тирусь // Теорія та практика державного управління. - 2014. - Вип. 4. - С. 257-264.72

Размещено на Allbest.ur