Роль великих міст в економіцi та культурному розвитку України

З даної таблиці можна побачити, що в Харкові велика кількість мість для культурного відпочинку.

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Природно-заповідний фонд Харківської області складають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. На кінець 2009 року площа природно-заповідного фонду області склала 65,7 тис. га [4].

До об'єктів природно-заповідного фонду Харківської області належать: Ботанічний сад ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Сад ім. Т.Г. Шевченка, Сокольники-Помірки, Харківський зоологічний парк, Ботанічний сад, Зоопарк, Лісопарк, Молодіжний парк та інші

В області також розташовано два історико-культурні заповідники національного значення, внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України: Історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» та Чугуївський історико-культурний заповідник імені Іллі Рєпіна.

У Харкові діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», палац водних видів спорту «Акварена», велосипедний трек «Динамо», 32 стадіони (серед них «Металіст», «Динамо», «Спартак», «Арсенал-Баварія» та ін.), дитяча залізниця «Мала південна». В 2007 року у місті засновано хокейний клуб «Харків», який виступає у вищій лізі чемпіонату України.

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам'ятників, меморіалів, пам'ятних знаків, скульптурних груп і композицій.

У Харкові є ряд пам'ятників: Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проект Н. Рябініна, 1957), з давніших В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), пам'ятний знак воїнам УПА, пам'ятник репресованим кобзарям та ін.

Зі старих будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений в середині 1930-их pp.) собори та деякі інші будівлі 19 ст.

Тому Харків, зі своєю багатою культурою та великою кількістю гарних місць, приваблює велику кількість туристів, а високий рівень освіти та великий вибір вищих учбових закладів приваблює також і студентів.

Розділ 2. Роль великого міста в економічному та культурному розвитку України

2.1 Поняття та визначення великого міста України

З розвитком продуктивних сил збільшується потреба у створенні нових опорних центрів, що відіграють командну роль у господарській організації території, зумовлює посилення уваги до дослідження міських поселень у кінці 70-х. У 80-х роках організовуючи роль міст різної величини у системах розселення добре показує у своїй монографії П.С. Коваленко. Він приділяє значне місце вивченню великих міст, які в 70-ті роки зазнали змін внаслідок їх бурхливого росту, викликаного розвитком промисловості, міграцією сільського населення у міста. Такі міста, на думку вченого, є головними опорними центрами територіальної організації продуктивних сил, основними ланками науково-технічного прогресу. Водночас він відзначає проблеми, що виникають у великих містах та обґрунтовує шляхи їх вирішення. Вважає важливим регулюючим засобом економічного розвитку великих міст агломерацію, даючи їй таке визначення: це “система близько розміщених міських населених місць, що з часом зростаються, які об'єднуються між собою інтенсивним переплетенням народногосподарських, трудових, культурних і соціально-культурних взаємозв'язків” [13, c. 48]. Виникнення агломерацій, на думку вченого, можливе з таких причин:

1) внаслідок знищення приміських поселень навколо великого міста (Київ, Львів, Харків);

2) за рахунок розвитку парних міст - центрів (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська);

3) внаслідок утворення груп близько розміщених одне відносно іншого міст і селищ, які відносно однакові за величиною, в індустріальних регіонах (Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Рубіжнянська та ін.). Агломерції, на думку П.С. Коваленка, значною мірою допомагають великим містам вирішувати містобудівні проблеми за допомогою малих і середніх міст.

Основні напрями розвитку великих, середніх і малих міст України розробляються також на початку 80-х років А.В. Степаненком (1981). Він особливу увагу приділяє розробці шляхів розвитку містоформуючих галузей, тобто тих, на його думку, продукція і послуги яких реалізуються за межами міста, тобто які виражають спеціалізацію міст в системі народного господарства.

На необхідність врахування організовуючої ролі міст у системах розселення і при оцінці процесів розвитку міст поряд із функціональною структурою міст наголошує Л.М. Корецький (1982). За цими ознаками він створює типологію міст України, виділивши такі типи [16, c.9]:

- столиця - м. Київ; - найбільші і великі багатофункціональні міста;

- промислові центри;

- міста, що виконують промислові і транспортні функції;

- транспортні центри;

- міста перехідного типу;

- господарські центри місцевого значення;

- оздоровчо-курортні центри.

Ця типологія дозволила створити методичні основи і рекомендації щодо розміщення промисловості у містах на перспективу. Вони значною мірою були втілені у розробках В.В.Обозного щодо розвитку малих і середніх міст Придніпров'я та інших вчених, що займалися питаннями геоурбаністики.

В середині та в кінці 80-их років ХХ ст. основні розробки геоурбаністів присвячені дослідженню міських поселень як центрів систем розселення різних таксономічних рангів. Найвизначнішими в цьому плані є наукові доробки Ю.І. Пітюренка.

Різнобічну інформацію про розвиток міст України, зокрема про територію, чисельність населення, структуру зайнятості мешканців, головні промислові, культурно-освітні об'єкти, архітектурні пам'ятники та інше узагальнили у економіко-географічному довіднику “Города Украины” його автори - В.В. Ковтун та А.В. Степаненко. Вони також згрупували міста України у 8 типів за такими ознаками, як: людність міста, його народногосподарські функції, адміністративний статус, системоорганізовувальне значення, положення в системі розселення, перспективи розвитку [14, c.4-5].

Питання геоурбаністики широко представлені у підручниках для шкіл та вузів, навчальних посібниках. В них дається інформація про показники урбанізації в різних регіонах України, динаміку чисельності і особливості відтворення міського населення, його статевовікову структуру, показники зайнятості, а також про основі форми міського населення - міста (людність, функціональні типи). Особлива увага при цьому звернута на відомості про столицю та обласні центри країни. Серед навчальних посібників в цьому плані виділяється книга Ф.Д. Заставного “Населення України” (Львів: Світ, 1984).

Багата інформація про всі міста і селища міського типу України представлена і в трьохтомній Географічній енциклопедії, яка вийшла у 1989-1993 роках.

Величезний довідковий матеріал про міста і містечка України подає А. Івченко [12, 11].

В сучасних умовах головними напрямками розвитку геоурбаністики в Україні є вивчення особливостей трансформацій функцій міст у перехідному суспільстві, висвітлення демогеографічних і соціально-економічних проблем розвитку міст і селищ міського типу з метою наукового обґрунтування їх оптимального функціонування.

Розвиток українських міст прописаний в програмах, стратегіях та інших нормативно-правових актах. У сфері реалізації державної та муніципальної політики розвитку населених пунктів України було прийнято низку законодавчих і нормативних документів, зокрема, Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», «Стратегію економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 роки», «Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року» та низку інших нормативних документів [20, 34]. Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою та управління соціально-економічним розвитком як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності [1]. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Даний нормативно-правовий акт кардинально змінив підхід до поняття стимулювання, законодавчо визначивши його суть: «стимулювання розвитку регіонів - комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, прямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому» [20, 41]. Безумовно розвиток регіону залежить від рівня розвитку його міст та міських агломерацій. Однак, нормативні документи не вміщують в себе засад організації розвитку міських агломерацій.

В Україні налічується 1363 міських поселення (міст та селищ міського типу, які згідно з класифікацією віднесені до міських поселень). Серед них 106 міст з населенням понад 50 тис. мешканців; 5 міст з населенням понад 1 млн. (Київ, Харків,Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса); 6 - від 500 тис. до 1 млн. (Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Маріуполь, Миколаїв, Луганськ), 22 - від 200 до 500 тис., 17 - від 100 до 200 тис., 56 міст з населенням від 50 до 100 тис. мешканців.

2.2 Роль великих міст в економіці України

Потенціал розвитку регіонів формують: ресурсні умови, зокрема розміщення в надсистемі, а також людський вимір; функціональна складова; геометричні характеристики та історико-культурна складова. Центр тяжіння господарської активності зміщений до сходу від геометричного центру держави. Рівні індустріалізації та урбанізації для різних регіонів держави неоднакові, що не варто, однак, трактувати як недолік системи розселення, оскільки регіони суттєво відрізняються містоутворювальними умовами. Характерно також, що найбільш урбанізовані області мають найнижчий рівень заселення сільської місцевості. Результати економічної діяльності оцінюємо за фінансовими показниками господарювання окремих функціональних складових.

Основу нинішнього економічного потенціалу більшості областей, на території яких розташовані великі міста, складає потенціал самих міст. Проте зростає роль аграрного сектора економіки. Технологічний рівень можна охарактеризувати наукомісткістю функцій та якістю основних фондів. Для проаналізованих областей він є низьким.

У великих містах концентрується основний економічний потенціал України, зосереджуються виробничі та невиробничі фонди. Тут вигідно вирізняються міста Київ та Дніпропетровськ, де обсяги реалізованої продукції та інвестицій в оновлений капітал у розрахунку на одного мешканця значно перевищують аналогічні показники для інших великих міст держави. Зокрема цей показник складає 9,3 тис. грн.. на одного мешканця в Києві; 5,3 тис. - у Дніпропетровську, тоді як у Макіївці - 1,3 тис. та 2,0 тис. - в Харкові. За показниками іноземних інвестицій (млн.. дол. США) названі міста також домінують серед інших великих міст: у Києві за 2007 р. вони становили 5538,2 млн. дол. США, у Дніпропетровську - 1186,9, а у Харкові - лише 0,5 млн. дол. США, у Севастополі - 0,1, в Херсоні - 4,3 млн. дол. США. Житловий фонд великих міст за станом на 01.01.2007 р. склав 261,4 млн. м кв. Житлова забезпеченість населення щорічно зростає але низькими темпами. За 2007 р. введено в експлуатацію загальної площі житлових будинків на одного мешканця в Києві - 0,5 м кв, у Чернігові - 0,02 м кв. Житловому фонду великих міст притаманний високий ступінь благоустрою - обладнання центральними системами водовідведення, каналізації, центральне опалення та гаряче водопостачання.

У великих містах з різною динамікою відбуваються також процеси приватизації. Так, надходження коштів від приватизації в 2006 р. склало в Києві 514,5; у Харкові - 61,8 млн. грн. У схожих між собою за кількістю мешканців містах Львів та Кривий Ріг показники, відповідно, становили 115,4 та 22,7 млн. грн. Надходження складаються як від продажу об'єктів приватизації, так і від приватизації землі. У Києві всі 100% надходжень - від продажу об'єктів приватизації, тоді як в Одесі (40%), Запоріжжі (48,9%) та Чернігові (40,8%) переважають надходження від приватизації землі. Просторову організацію великих міст можливо описати геометричними характеристиками, функціональною структурою та умовами розміщення. Територія великих міст суттєво різниться: Вінниця - 6,1 кв. км; Донецьк - 358; Дніпропетровськ - 396; Запоріжжя - 330; Київ - 824; Луганськ - 284; Миколаїв - 121; Одеса - 136; Львів - 155 км кв. Великі міста порівняно з малими в нинішніх умовах перебувають у стані глибшої екологічної кризи, перевантажені малоефективними виробничими об'єктами, мають гостріші транспортні та інші проблеми. Особливо важка ситуація склалася у великих містах Придніпровсько-Донецького економічного регіону.

Виникнення надвеликих міст та міських агломерацій в Україні - процес штучний, продиктований економічними вигодами концентрації промисловості, та не пояснюється природно-господарськими умовами історично складеного розселення в державі. Україна характеризується відносно однаковими щодо комфортності проживання умовами, і при існуючій території держави та кількості її мешканців перспективними є середні міста при збільшенні рівномірності їх розміщення по території.

З приводу окремих вимірів характеристики великих міст України варто відзначити: стосовно людського виміру спостерігаються тенденції старіння, еміграції, зменшення зайнятості, особливо у промисловості. Функціональна складова потенціалу, виражена масштабами діяльності, галузевою структурою та технологічним рівнем, характеризується вищими показниками. Однак динаміка погіршень названих показників значно вища не тільки в загальному обсязі промислової продукції, але й у розрахунку на особу. Абсолютні результати діяльності досягаються ціною ресурсомістких технологій та високих екологічних навантажень.

Роль великого міста в економіці країни визначається багатьма чинниками, зокрема публічно-правовою освітою, що визначає інтереси населення, яке проживає на території, і розміщених господарюючих суб'єктів. Великі міста зазвичай несуть відповідальність і за загальнодержавні інтереси. Хоча з розвитком сучасних комунікаційних технологій і загальною глобалізацією світового простору стає поширеним підхід, заснований на зниженні значущості географічної агломерації й відстаней, одночасно серед фахівців зміцнюється думка про роль великих міст-концентраторів.

Потенційна можливість великого міста як економічної одиниці визначається географічним положенням, рівнем економічного розвитку і стабільністю соціально-політичної ситуації, розвитком інфраструктури та якістю людського капіталу, регіональною політикою й масштабом ринків збуту.

Елементи, що складають промислову політику: вироблення цілей розвитку; прогноз розвитку індустріально комплексу; прогноз розвитку інфраструктурного комплексу; вироблення пріоритетів для складових індустріально-інфраструктурного комплексу; планування розвитку інфраструктури; тарифна політика; розвиток державно-приватного партнерства; моніторинг індустріально-інфраструктурного комплексу.

Важливе значення має політика міської адміністрації щодо розвитку стратегічних функцій міста, тобто конкретних галузей виробництва, розвитку виробничої та соціальної сфер, виходу товарів на український і світовий ринки, що характеризує визначальну роль великого міста в територіальному розподілі праці в українській економіці та світовому господарстві. Ступінь розвиненості стратегічних функцій визначається орієнтацією на внутрішню економіку або на зовнішній обмін. Тому принципово важливим стає виділення пріоритетності стратегічних напрямів розвитку, визначення основного потоку витрат ресурсів: на переважаючий зовнішній обмін (економічну експансію і експорт) або на внутрішню економіку міста (місцевий і український ринок).

Конкретними показниками економіки великого міста можуть бути такі:

- оцінка життєзабезпечення населення (за міжнародними параметрами й індикаторами).

- оцінка рівня благополуччя великого міста (за аналогією з методикою Всесвітнього банку): за розміром валового місцевого продукту на душу населення; за величиною виробничих ресурсів; за величиною природних ресурсів; за величиною людських ресурсів.

- оцінка відтворювального процесу (прямі інвестиції в економіку великого міста з урахуванням необхідного обсягу для відтворення).

- оцінка здатності створювати умови для стійкого розвитку великого міста.

- оцінка ресурсної ефективності визначається як відношення отримуваного результуючого продукту до використовуваного ресурсу.

Залежно від цілей аналізу показник обчислюють у натуральному або вартісному виразі. З метою розділення оцінки ефективності виробництва й інфраструктури розділяють показники ресурсної ефективності крупного міста на два доданки: споживання у виробничому процесі; втрати ресурсу в інфраструктурних мережах. Абсолютні показники ресурсомісткості можна використовувати для планування споживання, проектних розрахунків і порівняльного аналізу.

Дослідження впливу великих міст на ефективність використання просторового потенціалу відбувається шляхом багатовимірного порівняльного аналізу просторових властивостей великих міст з характеристиками областей, на території яких вони розміщені, відповідно до обгрунтованої моделі багатовимірного простору. Демографічна ситуація, що склалася протягом останніх 13-15 років, демонструє, що в територіальних громадах до 1000 осіб приріст населення зменшився на 9%, а частка пенсіонерів зросла на 28%. У громадах понад 5 тис. осіб приріст населення знизився на 0,8%. Тобто динаміка демографічного занепаду зменшується в міру збільшення територіальної громади [12, с. 132]. У великих та найбільших містах також спостерігається тенденція до посилення демографічного занепаду. Отже, існує певна закономірність розвитку (занепаду) території, пов'язана з рівнем та характером її урбанізації.

XXI століття характеризується змінами, що прискорюються, пріоритет крупних підприємств змінився орієнтацією на малі й середні підприємства, зменшуються габарити виробів при підвищенні їх можливостей, знижується енергоємність і матеріаломісткість технологій. Бізнес стає мережевим і набуває планетарного розподілу, інформаційні й комунікаційні технології роблять простим і доступним спілкування підприємств і громадян. Відбувається вдосконалення інфраструктури як середовища зародження й розвитку ефективного бізнесу, якісно міняється енергозабезпечення, логістика і транспорт, інформація і зв'язок.

З урахуванням динаміки подій останніх 20 років в економіці країни основним завданням органів управління великих міст України на найближчі роки в галузі промислової політики буде створення економічних умов, які сприятимуть збереженню й відновленню стійкої динаміки промислового зростання. Для цього необхідне підвищення ефективності діяльності підприємств, підтримка процесу їх реформування, виведення збиткових виробництв на рентабельну роботу, залучення до господарського обігу невживаних об'єктів промислової нерухомості, залучення нових підприємств і крупних інвесторів.

2.3 Роль великих міст в культурному розвитку України

Культумра (лат. Culture -- «обробіток», «обробляти») -- сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії[29]. Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура виконує найважливішу інтелектуальну і виховну функцію, в значній мірі формує, зберігає і зміцнює єдність країни.

Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Не дивлячись на свою порівняно коротку історію (власне, як місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу. Харків був і залишається провідним освітньо-культурним і науковим центром Лівобережжя, - саме тут був відкритий перший в Україні Харківський університет у 1805 році; з Харковом пов'язане життя і діяльність багатьох визначних діячів культури і мистецтва, зокрема й видатних українських архітекторів, нарешті, Харків був першою столицею Радянської України, що справило значний вплив на його архітектурний образ. В місті є багато архітектурних пам'яток, що мають не лише місцеве, а й загальнонаціональне значення. Більшість архітектурних пам'яток, що збереглися до нашого часу, належить до періоду ХVIII-ХIХ століть. Саме в цей час зростає значення Харкова як економічного центру Лівобережжя, одночасно в місті інтенсивно розвивається освіта, наука, провадиться масштабне будівництво адміністративних і житлових будівель.

Харків є одним з найбільших культурних центрів України. Тут діють численні культурні заклади -- театри, музеї, бібліотеки, центри розвитку і дозвілля. В Харкові формується культура України

Стабільний розвиток країни і розвиток культури - взаємопов'язані процеси. Тому на сучасному етапі одним із ключових факторів соціально-економічного зростання нашої держави повинна стати культура

За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні. Тому, можна сказати, що Харків є важливим освітнім центром України, де здобувають знання учні не тільки нашої країни

У великому місті розвивається культура: високий рівень освіти, досвідчені лікарі та велика кількість закладів охорони здоров?я, різновид місць відпочинку, як наприклад: театр, кіно, цирк, концерти, фестивалі, виставки і так далі. Жителі села намагаються швидше переїхати в розвинуте місто для кращого життя. Тому, можна сказати, що культура має високий рівень розвитку у великих містах і саме вона формує культуру всієї країни.

Розділ 3. Проблеми та пропозиції щодо їх вирішення

3.1 Основні проблеми пов'язані з розвитком великих міст України

На сьогодні існує певна кількість густонаселених територій з вичерпаними природними ресурсами, ліквідованими великими промисловими та іншими функціональними об'єктами. Такі адміністративно-територіальні одиниці є і в східних (Донецька, Луганська), і в західних (Львівська, Волинська) областях України. Окрім того, існують території з порівняно невеликою щільністю населення, але значним потенціалом, що використовується недостатньо. Низьким є рівень використання рекреаційного потенціалу Карпатського району і зони Полісся, узбережжя Чорного і Азовського морів. Недопустимо низьким є рівень використання аграрного потенціалу в галузях рослинництва, тваринництва та біоенергетики.

Виділимо сильні та слабкі сторони великих міст у нових умовах.

Сильні сторони великих міст: вищі можливості для реалізації людини, у т.ч. і праці; концентрація інтелектуальних ресурсів для розвитку наукомістких висотехнологічних виробництв і міжнародного співробітництва в галузі інновації та входження в національні структури; а також переваги масштабу, вищий рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури.

Слабкі сторони проявляються в тому, що: великі міста є дорожчими для проживання (додаткові витрати на транспорт, певні види послуг); гостріші проблеми транспорту, ускладнені комунікаційні та постачальницькі функції; складність вирішення екологічних питань.

Сили, що гальмують ефективне використання потенціалу та взаємодії великих міст у регіональному масштабі:

- на загальнодержавному рівні це дуалізм української політики, труднощі в національно-державному регулюванні та міжсистемний розрив і неефективність зв'язків “центральна влада - органи місцевого самоврядування”;

- всеохоплюючий характер трансформації суспільно-економічних відносин, для якого характерний вихід за межі стабільного функціонування та перехід у стан нерівноваги, кризовість, конфліктогенність, протистояння старих і нових форм економічної діяльності;

- організаційна та управлінська складові гальмування виявляються в неефективності діяльності або відсутності громадських і наддержавних організацій, які мають здійснювати регулюючий вплив на координацію і впорядкування взаємодії елементів системи.

Концентрація промисловості й творення великих промислових центрів надавало очевидні переваги, однак при цьому проявляються негативні явища. Складність сьогоднішньої соціально-економічної та екологічної ситуації в Україні певною мірою обумовлена надмірною концентрацією виробництва, що для умов держави з відносно рівномірною та давно освоєною територією і природно-ландшафтними умовами не було необхідним.

3.2 Шляхи вирішення основних проблем великого міста

Здійснюючи територіальний поділ, важливо врахувати не лише існуючий стан території, а й можливості їх розвитку за сукупністю характеристик векторів простору. В умовах реструктуризації економіки, децентралізації державного управління і розвитку місцевого самоврядування для забезпечення екологічно безпечного соціально-економічного розвитку важливо, щоб адміністративно-територіальні одиниці володіли необхідним потенціалом. Тобто в основу територіального поділу країни потрібно покласти потенціал розвитку територій.

Засоби підвищення ефективності взаємодій великих міст та регіонів можна класифікувати як економічні - пов'язані з заходами, спрямованими на ефективне використання потенціалу через функціональну сферу; соціальні - через ефективне використання людського потенціалу; політичні - зводяться до трансформації політичних орієнтирів держави; інформаційні - покращення інформаційного забезпечення тощо. За ступенем впливу на ефективність використання потенціалу просторові засоби є домінуючими.

Великі міста для ефективного функціонування вимагають вищого рівня просторової організації - структурного та часового узгодження елементів і зв'язків простору, що забезпечує ефективний розвиток систем (підвищення рівня використання ресурсів, отримання корисних ефектів, посилення сильних сторін та зниження негативних наслідків їх функціонування).

Приблизна рівність потенціалів адміністративно-територіальних одиниць певного рівня вирівнює можливості щодо сталого їх розвитку, а також складність завдань місцевого самоврядування. Цілком зрозуміло, що значення кожної окремо взятої характеристики векторного простору адміністративно-територіальних одиниць можуть суттєво різнитися між собою. В одній може переважати трудовий потенціал, в іншій - природний, ще в іншій - земельний. Така різноманітність зумовлює відмінність напрямів їх функціонування та важливість гармонійного розвитку держави загалом.

Певні труднощі пов'язані з методикою оцінки потенціалу, адже характеристики векторів простору мають різний фізичний зміст. Зведення їх до одного інтегрального показника може здійснюватися з використанням грошових чи енергетичних еквівалентів або безрозмірних характеристик часткових потенціалів. Саме на такій методологічній основі можлива реалізація принципів територіального поділу, а саме: оптимального розмежування територій, пропорційності просторових характеристик, наявності критичної маси потенціалу розвитку, взаємодоповнення потенціалів міст та адміністративно-територіальних одиниць, спадкоємності тощо.