Ринкове господарство країн європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (II пол. XIX ст. - поч. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Кафедра менеджменту сфери послуг

Контрольна робота

з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»

на тему: «Ринкове господарство країн європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (II пол. XIX ст. - поч. XX ст.)»

Київ 2012



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСНОВНІ ІДЕЇ «КАПІТАЛУ» К. МАРКСА

2. ТЕОРІЯ РІВНОВАГИ Л. ВАЛЬРАСА

3. ТЕОРІЯ А. МАРШАЛА (КЕМБРИДЖСЬКА ШКОЛА)

4. МОНОПОЛІЯ ТА АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В США НАПРИКІНЦІ XIX СТ.

5. НАУКОВИЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС НА МЕЖІ XIX-XX СТ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Важко переоцінити вплив ідеї на долі цілих народів та цивілізацій. Наукові праці однієї людини або групи однодумців здатні за коротких період часу здійснити революційні зміни в фундаментальних засадах світосприйняття не тільки окремих груп людей, а й вплинути світогляд, поведінку, спосіб життя мільярдів людей.

Економічні теорії розвитку суспільства корінним чином вплинули на розвиток не тільки соціально-економічної галузі життя людства, а й на загальний розвиток історії, призвели до глибинних перетворень устрою життя, посприяли зміні мислення та способу життя кожної людини на планеті.

Розвиток науково-технічного прогресу також вплинув на економіки та устрій суспільства. Наприкінці XIX ст. в країнах Західної Європи, США, Росії та Україні спостерігався бурхливий розвиток наукової та технічної думки. Наукові відкриття та винаходи даного періоду отримали назву другої науково-технічної революції. Вона вплинула на господарський розвиток більшості країн світу та обумовила появу низки нових тенденцій: концентрації виробництва і капіталу; монополізації економічних систем; формування світового ринку.

Поява більш досконалих та продуктивних засобів праці дозволила значним чином підвищити ефективність праці, що своєю чергою призвело до росту обсягів виробництва, зниження собівартості продукції, вивільнення значної маси людських ресурсів та спрямування їх творчого потенціалу в нові сфери розвитку суспільства - процеси концентрації виробництва.

Даний процес вимагав залучення великих капіталів, що й зумовило процес концентрації капіталу. У результаті утворювались фінансово-промислові групи та відбувалось формування фінансового капіталу. Іншим способом централізації капіталу стало акціонування підприємств, в результаті чого виникла акціонерна форма власності. Провідною формою організації бізнесу стають корпорації.

Процеси концентрації і централізації виробництва і капіталу стали основою створення монополій. Дана роботи спробує оглянути розвиток соціально-економічного розвитку суспільства у ХІХ - на початку ХХ століття



1. ОСНОВНІ ІДЕЇ «КАПІТАЛУ» К. МАРКСА

Карл Маркс - німецький філософ, економіст, журналіст, громадський діяч. Його роботи вплинула на розвиток світового суспільство другої половини ХІХ ст., та головним чином визначили епохальні події ХХ століття.

В економіці, К. Маркс сформував теорію додаткової вартості.

Найбільш повно ідеї Маркса викладені в його фундаментальній праці «Капітал. Критика політичної економії».

«Капітал» - це критичний аналіз капіталізму.

Предметом дослідження Марксу е капіталістичний спосіб виробництва, та відповідні йому відносини виробництва та обміну.

В 1-му томі «Капіталу» подається детальний розгляд процес створення капіталу. К.Маркс досліджує мінову вартість товару, його складову вартість. К.Маркс аналізує умови перетворення грошей в капітал. Вперше в економічну науку вводиться нова категорія - «товар - робоча сила». Ця категорія відповідає на питання: як відбувається обмін праці на капітал.

К.Маркс показує і доводить, що обмінюється на капітал не праця, а робоча сила. Цей обмін відбувається без порушення закону вартості, тобто шляхом обміну еквівалентів. Споживання робочої сили протягом дня є праця робітника. Він створює більшу вартість, ніж вартість робочої сили. Ця різниця і складає додаткову вартість.

К. Маркс поглиблює вчення про додаткової вартості. Це вчення розкриває рушійні сили і мету капіталістичного виробництва. На її основі показується непримиренність інтересів пролетаріату і буржуазії. Показується також, що основою існування буржуазії є експлуатація найманої праці.

Відштовхуючись від вчення про додаткової вартості, К.Маркс по-новому розкрив зміст категорії "капітал". Він наповнює цю категорію класовим змістом.

Далі Маркс досліджує поняття заробітної плати. Він показує, як маскується процес експлуатації. К.Маркс дає своє визначення заробітної плати. Вона виступає як перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Тут же спростовується уявлення "повсякденного життя" про заробітну плату як ціну праці.

Великий розділ «Капіталу» присвячений процесу накопичення капіталу. Основний задум полягає в тому, щоб показати вплив цього накопичення на становище робітничого класу. За Марксом, концентрація і централізація капіталу призводить до зростання органічного складу (будови) капіталу. Це означає більш повільне зростання змінної частини капіталу в порівнянні з постійною. Звідси випливає важливий для робітничого класу висновок: потреба капіталу в робочій силі росте повільніше, ніж зростає капітал в цілому. Створюється надлишкове населення - надлишкове порівняно з потребою капіталу в робочих руках.

К. Марксом формулює загальний закон капіталістичного нагромадження. В цьому законі показаний причинний зв'язок між накопиченням капіталу і положенням пролетаріату. На основі цього закону Маркс виводить капіталістичний закон народонаселення.

Підводячи підсумок проведеному аналізу капіталізму, К.Маркс формулює основне його протиріччя. Воно полягає в протиріччі між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної формою його присвоєння. В результаті, за Марксом, в надрах капіталізму дозрівають суб'єктивні та об'єктивні умови його загибелі.

Могильником капіталізму є пролетаріат. У цьому бачиться історична місія пролетаріату. Іншими словами, боротьба між робітниками і буржуазією веде до встановлення диктатури пролетаріату.

К. Маркс досліджує процес обігу капіталу. За Марксом, всякий капітал проходить у своєму русі три стадії.

На першій стадії гроші перетворюються в елементи продуктивного капіталу - засоби виробництва і робочу силу.

На другій стадії здійснюється процес виробництва. Створюється новий товар.

На третій стадії відбувається реалізація товару. Він перетворюється на гроші.

Відповідно до цих трьох стадій капітал по черзі виступає в грошовій, продуктивній і товарній формі. Він не тільки послідовно приймає і скидає ці різні форми, але і в кожен даний момент знаходиться одночасно у всіх трьох формах.

Капітал, який представляє єдність одночасного кругообігу грошового, продуктивного і товарного капіталу, Маркс назвав промисловим капіталом.

«Капітал» ставить і вирішує питання про річні норми додаткової вартості. Чим швидше обертається змінний капітал, тим більше він приносить додаткової вартості. Отже, тим вище її річна норма. Остання визначається відношенням отриманої за рік додаткової вартості до авансованого змінного капіталу.

Маркс досліджує процес розподілу прибутку між різними капіталістами і ті конкретні форми, в яких прибуток в результаті цього процесу виступає. За Марксом, додаткова вартість виступає в чотирьох конкретних формах: а) підприємницького доходу; б) торгового прибутку; в) відсотка; г) ренти.

Наведені Марксові схеми відтворення та обігу суспільного капіталу наочно показують ті необхідні умови, при яких би був можливий безперебійний хід відтворення суспільного капіталу і реалізації суспільного продукту. Але в реальній дійсності ці умови постійно порушуються. У зв'язку з цим Маркс пише: «Сама багато складність процесу дає настільки ж численні підстави для його ненормального ходу».

2. ТЕОРІЯ РІВНОВАГИ Л. ВАЛЬРАСА

Леон Вальрас (1834-1910) - швейцарський економіст, фундатор Лозаннської школи, яка є відгалуженням математичної школи. Його основна робота називається "Елементи чистої політичної економії" (1874 р.).

Одне з головних завдань економічної теорії - пошук і визначення загальної рівноваги економіки в цілому.

Леон Вальрас був першим економістом, який сформував цілісну модель загальної рівноваги. Модель складається з чотирьох груп рівнянь, що описують різні типи функціональних залежностей в економіці:

· рівняння для попиту на споживчі блага,

· рівняння для пропозиції ресурсів,

· рівняння для рівноваги в галузі,

· рівняння для попиту на ресурси.

Теорію загальної рівноваги Л.Вальраса називають «єдиною роботою економіста, яка витримує порівняння з досягненнями теоретичної фізики».

Л. Вальрас побудував систему рівнянь загальної конкурентної рівноваги та доказав існування її рішення.

Передумови моделі Вальраса:

На будь-якому ринку цього господарства існує досконала конкуренція (включаючи всі передумови цієї ринкової структури: безліч покупців і продавців, повна інформованість, відсутність витрат на вхід і вихід з ринку).

В економіці існує m видів споживчих благ, кожне з яких виробляється в умовах досконалої конкуренції безліччю незалежних фірм. Кожна фірма максимізує свій прибуток.

У господарстві є п видів ресурсів, які знаходяться у власності споживачів і надаються останніми фірмам за деякими цінами. Кожен споживач може володіти будь-яким числом видів ресурсів і не обов'язково пропонує до продажу всю кількість наявного ресурсу. Отриманий дохід споживачі розподіляють між різними споживчими благами, максимізуючи свої функції корисності.

Для виробництва одиниці кожного блага необхідно фіксована кількість кожного ресурсу.

Л. Вальрас визначив чотири групи рівнянь, що описують різні типи функціональних залежностей в економіці:

1) рівняння для попиту на споживчі блага.

Попит окремого споживача на кожне благо визначається як функція цін всіх споживчих благ (Р1... Рт) і цін всіх ресурсів (pi... рп). Цим підкреслюються два типи загальних взаємозв'язків в економіці: залежність попиту на окреме благо від цін інших благ і від цін ресурсів. Так як попит кожного споживача залежить від цих змінних, можна сказати, що ринковий попит визначається як сума індивідуальних попитів. Тому щоб записати функцію ринкового попиту на благо, ми повинні просто об'єднати всі функції індивідуального попиту в одну функцію. І, оскільки у нас m ринків благ, ми отримаємо рівно m таких рівнянь попиту.

2) рівняння для пропозиції ресурсів.

Оскільки споживачі повинні також вибрати обсяг пропозиції ресурсів, якими вони володіють, необхідно записати їх функції пропозиції. Індивідуальна пропозиція ресурсу також залежить від цін споживчих благ (Р1... Рт) і цін всіх ресурсів (pi... рп). Саме два ряди цих значень дозволяють оцінити вигоди від продажу ресурсів. Оскільки індивідуальна пропозиція кожного споживача визначається аналогічно, можна уявити функцію ринкової пропозиції окремого ресурсу як функцію всіх цін в економіці.

3) рівняння для рівноваги в галузі.

Ключовою умовою рівноваги окремого виробника на окремому ринку в моделі Вальраса є нульовий прибуток. Оскільки на всіх ринках існує досконала конкуренція, загальну рівновагу буде досягнуто в тому випадку, якщо прибутковість виробництва всіх благ буде однакова і дорівнює нулю. Або, що те ж саме, середні витрати будуть рівні ціні блага.

4) рівняння попиту на ресурси.

У моделі Вальраса попит на кожен ресурс буде пред'являтися в такій кількості, яка необхідна для виробництва рівноважного набору благ. Формально це теж функція попиту на ресурс, в якій в якості аргументів записані не ціни благ і ресурсів, а вже вибрані кількості вироблених благ.

Перші дві групи описують рівновагу споживачів, другі дві задають рівновагу виробників.

Модель загальної економічної рівноваги, розроблена Вальрасом, свідчить про наявність єдиної рівноваги безлічі ринків (готової продукції і чинників виробництва) в умовах дії ринкового механізму і досконалої конкуренції. Рівновага на певній частині ринків не гарантує загальної рівноваги економіки з цією кількістю ринків.

Мета моделі - вивести загальні закони дії системи цін за наявності безлічі ринків.

Держава, на думку Вальраса, має виконувати такі функції: контролювати стабільність грошей; забезпечувати безпеку громадян; стримувати спекулятивні процеси; підтримувати загальну освіту громадян; гарантувати соціальний захист робітникам; сприяти функціонуванню ефективної конкуренції; заохочувати виробництво і споживання корисних речей. Держава повинна дотримуватись принципу рівності можливостей за нерівності фактичного становища громадян.

Безумовно, модель Вальраса ідеалізувала дійсність. Адже він брав передумову про те, що споживачі знають свої функції попиту та пропозиції, коефіцієнти і багато інші даних, які насправді зазвичай невідомі. Модель загальної рівноваги виходить з припущень досконалої конкуренції, які мають на увазі, що всі ресурси є мобільними (не специфічними), всі учасники ринку мають повноти інформації і т.д.

До того ж дана модель не передбачає розвитку у часі: впровадження нових технологій, розвитку науково-технічного прогресу, присутності ризику та невизначеності і т.д.

Але важливо відзначити, що Вальрас, формуючи свою модель, йшов у своїх міркуваннях від реальності до моделі, а не навпаки.



3. ТЕОРІЯ А. МАРШАЛА (КЕМБРИДЖСЬКА ШКОЛА)

Альфред Маршалл (1842-1924) - англійський економіст, фундатор кембриджської школи, прихильник ідей вільної конкуренції і ринку, з ім'ям якого пов'язують становлення неокласичного напряму в економічній теорії. Власні доктрини виклав у праці "Принципи економічної науки", яка принесла йому світову популярність.

У 1908 р. з ініціативи А. Маршалла було введено новий курс за назвою "Есопотіся", який витіснив підручник Дж.С. Мілля. Свої економічні ідеї вчений виклав у 82 працях. Основні роботи А. Маршалла - «Економіка промисловості» (1889), «Принципи економікс» (1890), «Учення політичної економії» (1906), «Трактат про соціологію» (1916) «Промисловість і торгівля» (1919), «Гроші, кредит і комерція (1923).

У своїх дослідженнях використав математичні й графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, поширюючи вчення дарвінізму на економічні відносини. Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля) і теорії маржиналізму.

Для методології А. Маршалла характерні:

- дослідження процесів і явищ на рівні мікроекономіки (фірми, галузі) з позиції «чистої економічної теорії» та ідеальної моделі господарювання, можливої завдяки «досконалої конкуренції»;

- еволюціонізм, або принцип поступового розвитку, основний зміст якого полягає в заперечуванні революційних стрибків, в визнанні еволюції єдиної формою розвитку економічних процесів і явищ;

- поєднання в єдиної теорії методологічних здобутків класичної і маржинальної теорій. На думку А. Маршалла, існуючі методи досліджень самі по собі не можуть бути названими методами економікс. Але використання їх в різних ситуаціях по одному або в сполученні може бути корисним для науки;

- функціональне дослідження процесів і явищ, яке дозволяє «бачити взаємний вплив усіх їх один на одного». Вчений вважав недоцільним (на відміну від своїх ортодоксальних попередників, класиків) вдаватися до визначень економічних категорій на основі причини, причинної обумовленості, що потребує «доведення» певних суттєвих розмежувань. На думку А. Маршалла, "в реальному житті немає чіткого розмежування між речами, які є капіталом і не є ним, які належать до насущних життєвих засобів і не належать до них, так само, як праця продуктивна і непродуктивна";

- метод часткової рівноваги, який допускає при аналізі процесів і явищ абстрагування від інших другорядних проблем;

- широке використання графічних методів дослідження в економічної теорії.

Метод Маршалла - метод часткової рівноваги. При розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні і ведеться спостереження за змінами цього одного елемента.

Концепція ціноутворення (попит і пропозиція) Маршалла: функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту - не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, згідно з яким попит на товар зростає при зниженні ціни і зменшується при перевищенні ціни.

Маршалл ввів поняття "еластичність попиту" - функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього Маршалл досліджує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати певну кількість товару за певною ціною. Ціна пропозиції визначається виключно витратами. Під останніми розуміється подолання небажання зазнати незручностей через тягар праці та жертву капіталу. Далі Маршалл представляє у графічній формі функціональну залежність ціни від попиту і пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетині кривих попиту і пропозиції.

Теорія Маршалла - це теорія цін у конкурентних умовах. У "Принципах економічної науки" аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробничих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворення. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції і механізму її ціноутворення.

Вчений трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.

Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприємницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення Маршалл надавав велике значення. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вважає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого набору факторів.

А. Маршалл очолював у 1885-1908 кафедру політичної економії у Кембриджському університеті і заснував Кембриджську школу. Послідовниками Маршалла були А. Пігу (очолював кафедру політичної економи у Кембриджі у 1908-43р.) та Д. Робертсон (очолив кафедру політичної економії у Кембриджі в 1944). Головні ідеї кембриджської школи: переважно суб'єктивно-психологічний підхід до розуміння економічних категорій, відмова від пошуку об'єктивно існуючих економічних законів, прагнення використовувати фінансово-кредитні важелі для формування теоретичної основи і втручання держави в економіку. Характерним для представників цієї школи було з'ясування економічних явищ за допомогою математичних методів, оскільки, на їхню думку, багато економічних категорій виникли й розвивались еволюційно внаслідок кількісних змін і мають економічну побудову.

Представники кембриджської школи намагалися поєднати спадщину англійської класичної школи з сучасними економічними поглядами, що дає підстави віднести кембриджську школу до неокласичного напряму. З деяких теоретичних проблем кембриджська школа випередила Кейнса і мала на нього певний вплив.

4. МОНОПОЛІЯ ТА АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В США НАПРИКІНЦІ XIX СТ.

Монополізм (одноособове право на продаж) -

1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі;

2) великі об'єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.

Отже, монополізм - це стан економіки, за якого окремі суб'єкти господарювання можуть нав'язувати власні інтереси іншім суб'єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби.

Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб'єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб'єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентоспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з'являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття "монополія" можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб'єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) Законна (легальна) монополія - це виключне право суб'єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб'єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

2) Державна монополія - виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном "державна монополія". Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії - на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії - на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині - на вино.

3) Приватна монополія - це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес.

Творча діяльність - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

4) Міжнародна монополія - це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох, сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні - у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака - міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії.

Сполучені Штати Америки. Наприкінці XIX - на початку XX ст. США стають лідером з обсягів виробленої продукції, темпів економічного зростання, рівня продуктивності праці та концентрації виробництва. У 1913 р. частка країни становила 36% світового промислового виробництва, а щорічні темпи зростання дорівнювали 4,2%.

У даний період у США спостерігався комплексний, інтенсивний розвиток усіх підрозділів господарства на основі глибоких змін у техніко-технологічному базисі. Відбулись зміни в структурі економіки в цілому та окремих галузей. На перше місце в структурі валового продукту країни виходить промисловість. При цьому в структурі промислового виробництва найбільшу питому вагу стали займати такі галузі важкої промисловості: металургія, металообробка, галузі машинобудування, видобувні галузі. З'явились та швидко розвивались такі нові галузі, як автомобільна, нафтодобувна та нафтопереробна, електроенергетика. Значно збільшилась питома вага залізничного будівництва.

Розвиток економіки супроводжувався інтенсивними процесами концентрації та монополізації виробництва. Дані тенденції розвитку стимулювались кризами перевиробництва 1873, 1883, 1893 рр. Найбільш поширеною формою монополії в США були трести. До найбільш впливових трестів належали "Стальний трест", який монополізував 66% виробництва сталі та 43% виробництва чавуну, а також "Дженерал Електрик", "Стандарт Ойл", "АТТ". Процес монополізації спричинив зрощування промислових і банківських капіталів - створення фінансових капіталів. Найбільш впливовими в американській економіці були групи Моргана і Рокфеллера.

Антимонопольне законодавство являє собою пакет законів, який виступає як засіб підтримки державою балансу між конкуренцією і монополією.

Початок був покладений в США наприкінці ХІХ століття. Це була реакція на посилення влади спілок монополістів в економіці.

Перший антитрестовські закон, прийнятий в кінці минулого століття, закон Шермана, забороняв монополізацію ринку, визнавав незаконними будь-які об'єднання і змови, спрямовані на обмеження виробництва і торгівлі.

Перші антимонопольні закони США представляли собою спробу боротьби проти великого виробництва за виживання дрібного. Надалі практика антимонопольного законодавства неодноразово змінювалася, періоди його посилення та лібералізації чергувалися. У Західній Європі антимонопольне законодавство було прийнято в післявоєнний період і має ряд особливостей. З одного боку, воно формально направлено на захист інтересів споживачів, а з іншого - покликане заохочувати процес концентрації виробництва та освіти великих корпорацій, якщо це пов'язано з науково-технічним прогресом.

Характер і зміст антимонопольного законодавства визначається головними чинниками:

- охорона та заохочення конкуренції,

- контроль над фірмами, що займають пануюче положення на ринку, контроль за цінами,

- захист інтересів споживачів,

- захист інтересів і сприяння розвитку середнього та дрібного бізнесу.

Антимонопольне законодавство має два принципових напрямки:

1. Контроль за цінами: антимонопольне законодавство в першу чергу забороняє угоди за цінами. Незаконним є будь-який змову між фірмами з метою встановлення цін. Законом також переслідується демпінгова практика продажів, коли фірма навмисне встановлює більш низькі ціни, з тим щоб витіснити з галузі конкурентів.

2. Контроль за злиттями компаній: злиття компаній відбувається, коли одна компанія купує акції інший. В результаті друга фірма стає складовою частиною першою.

Уряд зазвичай вживає заходів, коли в результаті горизонтального злиття (об'єднання східних компаній) ринкова частка фірм значно збільшується. Виняток може бути зроблено, коли одна з фірм знаходиться на межі банкрутства. У разі вертикального злиття (об'єднання послідовно пов'язаних виробництв типу вугільних, сталеливарних, автомобільних компаній) закон також встановлює верхню межу частки фірм на відповідних ринках. Адже злиття колишніх постачальників і споживачів позбавляє можливості інші фірми продавати свої товари фірмі - покупцеві.

Конгломератні злиття (об'єднання компаній з різних галузей) зазвичай вирішуються. Якщо нафтова чи меблева компанія набуває фірму по виробництву морозива, то в результаті їх позиції на відповідних ринках не змінюються.

5. НАУКОВИЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС НА МЕЖІ XIX-XX СТ.

капітал рівновага монополія прогрес

Розвиток науково-технічного прогресу корінним чином вплинув на економіки та устрій суспільства в ХІХ-ХХ століттях. Поява нових технічних досягнень спричинила зрушення в економічній, суспільній та політичній сфера розвитку країн.

Поява більш досконалих та продуктивних засобів праці дозволила значним чином підвищити ефективність праці, що своєю чергою призвело до росту обсягів виробництва, зниження собівартості продукції, вивільнення значної маси людських ресурсів та спрямування їх творчого потенціалу в нові сфери розвитку суспільства.

Винахід нових та досконалих машин та технічних засобів спричинило бурхливий розвиток економіки, промисловості, освіти, транспорту, медицини та інше.

Сучасна науково-технічна революція, що почалася наприкінці ХІХ ст. - початку XX в., являє собою сукупність корінних якісних змін в засобах, технології, організації та управлінні виробництвом на основі нових наукових принципів. Ця революція підготовлена не тільки розвитком науки і продуктивних сил, а й тими соціальними змінами, які відбулися в суспільстві в результаті світового революційного процесу.

На відміну від промислового перевороту XVIII ст., що ознаменував перехід від мануфактурного до великого машинного виробництва, сучасна науково-технічна революція - це перехід до якісно нового вищого ступеня машинного виробництва - до великого автоматизованого машинного виробництва.

На відміну від системи машин XIX ст., що складалася з трьох елементів: машини-знаряддя, машини-двигуна і передавального механізму, сучасна автоматична система машин включає крім зазначених трьох ланок ще якісно нове - керуюче ланка. В останні десятиліття на основі керуючої ланки була створена принципово нова машина - керуюча, яка поступово перетворюється в самостійний тип системи машин. Перехід до чотири ланкової структури машин, що містять автоматичний пристрій, що моделює деякі мисленнєво-логічні функції людини, є вихідним пунктом сучасної науково-технічної революції.

Науково-технічний прогрес характеризується перебудовою технічної і галузевої структури економічного господарства. У процесі цієї перебудови створюються матеріально-речові передумови для наступного етапу - великого автоматизованого машинного виробництва. Перебудова відбувається у всіх елементах матеріального виробництва - в системі машин, в технології виробництва, в структурі всього народного господарства.

Науковий та науково-технічний прогрес передбачає використання передових наукових і технологічних досягнень в економіці з метою підвищення ефективності та якості виробничих процесів для більш повного задоволення потреб людей. це безперервне вдосконалення всіх сторін суспільного виробництва, на основі взаємообумовлених і комплексного розвитку та повсюдного використання Досягнення науки і техніки, для практичного вирішення соціально-економічних проблем. Іншими словами, це безперервний процес впровадження нових технологій, нових методів організації виробництва і праці, заснована на досягнення наукового знання.

Функції технічного прогресу поняття полягають у наступних твердженнях:

1. Чим більше швидкість росту капіталу / вхід на одного працівника, тим більше швидкість вироблення на одного працівника або продуктивність праці.

2. У рівновазі капіталу / вхід на одного працівника і вироблення на одного працівника ріст тією ж швидкістю, швидкість рівноважного росту.

3. При зростанні ставки нижче рівноважного стану, темпів зростання виробництва в працівника більше, ніж темпи зростання капіталу / вхід на одного працівника.

4. За ставками вище рівноважного стану, темп зростання виробітку на одного працівника менше, ніж темп зростання капіталу / вхід на одного працівника.

Впровадження науко-технічного прогресу, поряд з економічними вченнями, став чи не найголовнішим чинником розвитку суспільства наприкінці ХІХ - початку ХХ століть.



ВИСНОВКИ

Розвиток науково-технічного прогресу корінним чином вплинув на економіки та устрій суспільства. В результаті були запропоновані різноманітні економічні вчення ХІХ-ХХ століть.

Робота К. Маркса «Капітал» заклала основи розуміння моделі побудови соціально-економічних відносин, формування трудових відносин в капіталістичному суспільстві, вплив таких відносин на політичний та класовий устрій. В ХХ столітті саме вчення К.Маркса спричинило розподіл людства на різнополярні ідеології та визначило перебіг сучасної історії.

Леон Вальрас був першим економістом, який сформував цілісну модель загальної рівноваги. За допомогою формул він створив модель функціонування як окремих суб'єктів господарювання та і економіки держав.

Роботи видного економіста А. Маршалла розкрили та поглибили розуміння функціонування практичних сторін економіки. Він був послідовним прихильником ідей вільної конкуренції і ринку. Він розробив ряд методів, концепцій та теорій, що сформували сучасну економічну науку, зокрема кембриджську школу.

Монополізм як економічне явище поширився в другій половині ХІХ ст., та значним чином вплинув на розвиток суспільства. Монополізм - це стан економіки, за якого окремі суб'єкти господарювання можуть нав'язувати власні інтереси іншім суб'єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. В такому вигляді, монополізм здійснює негативний тиск на розвиток економіки, перешкоджає конкуренції, як рушійній силі економічного розвитку суспільства.

Розробка антимонопольного законодавства направлена на: охорону та заохочення конкуренції, контроль над фірмами, що займають пануюче положення на ринку, контроль за цінами, захист інтересів споживачів, захист інтересів і сприяння розвитку середнього та дрібного бізнесу.

Просування науко-технічного прогресу, поряд з економічними вченнями, став чи не найголовнішим чинником розвитку суспільства наприкінці ХІХ - початку ХХ століть.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зотов А.А. Компендиум по общей социологии. М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2007 - 511с.

2. Лощина Л.В., Подлєсна В.Г, Ткаченко І.В Історія економіки та економічної думки /курс лекцій; Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України".

3. Макконелл, Брю - учебник «Экономикс. Принципы, проблемы и политика» Шестнадцатое издание, перевод с английского. Москва, ИНФРА-М 2008 год.

4. Маркс К.. Биография. Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. 2-е изд. М., Политиздат, 1973.

5. Richard T. Ely, Monopolies and Trusts (New York: MacMillan, 1990), p. 162.

6. Рокмор Т. Маркс после марксизма: Философия Карла Маркса. - М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2011. - 400 с.

7. Чепурин Н.М., Кисилёва Е.А. Курс экономической теории: учебник - 6-е исправленное, дополненное и переработанное издание. - Киров: "АСА", 2009 - 848 с.

8. Ядгаров Я.С.. История экономических учений / Учебник для вузов. Москва: Инфра-М, 2000 год.

Размещено на Allbest.ru