Розвиток малого бізнесу в туристичній галузі

Зміст

Вступ

1. Підприємницька діяльність - основа туристичного бізнесу

1.1 Сучасний стан туризму в Україні

1.2 Сутність та особливості підприємницької діяльності у туризмі

1.3 Роль та місце малого бізнесу у розвитку туризму

2. Характеристика діяльності малих підприємств у сфері туризму України

2.1 Економічна і соціальна результативність діяльності малих туристичних підприємств в Україні

2.2 Перешкоди розвитку та характеристика факторів, що впливають на розвиток малого туристичного підприємництва в Україні

2.3 Аналіз діяльності туристичної фірми „Гамалія”

3. Підвищення ефективності роботи туристичної фірми „Гамалія”

3.1 Стратегія підвищення ефективності роботи туристичної фірми „Гамалія”

3.2 Розрахунок економічного ефекту

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Вступ

Актуальність роботи в тому, що за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв'язків відкриває великі можливості для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, а також залучення до українського інформаційного простору, світового передового досвіду організації туристичної діяльності.

Роль туристичної індустрії в економіці більшості європейських країн швидко зростає. Всесвітня туристична організація (ВТО) подає інформацію, що зростання туристичного руху в 2006-2008 рр. у країнах Східної Європи було в середньому на рівні 4,8 % щороку.

Використання значного рекреаційно-туристичного потенціалу України залежить як від активної підтримки уряду та місцевих органів влади, так і від розробки системи наукового та рекламно-інформаційного просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку.

Серед тенденцій, що формують особливості сучасної світової (у т.ч. й вітчизняної) економіки, пріоритетними є два різнонаправлені процеси: інтеграція підприємств (капіталів) та індивідуалізація обслуговування споживачів. Обидва вказані процеси зумовлені зростанням конкуренції на ринку і покликані посилити конкурентні позиції його операторів, хоча й різними шляхами. Якщо перший процес дозволяє зміцнити фінансове підґрунтя для впровадження новітніх технологій на усіх етапах виробництва товару та доведення його до споживачів, то завдання другого - збільшити рівень лояльності цільових ринків завдяки надання товару індивуалізованих рис.

Доречно наголосити, що чим вищий рівень розвитку конкуренції (тобто чим гострішою є боротьба за споживача), тим більшого значення набуває індивідуалізація обслуговування. На нашу думку, термін “індивідуалізація обслуговування” слід визначити таким чином: комплекс заходів, спрямованих на створення у споживача враження, що товар, пропонований йому підприємством (чи придбаний ним товар), розроблений індивідуально для нього. Зважаючи на популярність останнього підходу у наші дні сучасну економіку часто називають також “економікою вражень” [1,с.9].

Зрозуміло, що лідерами в індивідуалізації обслуговування є малі підприємства, які мають тісніші, ніж великі компанії, стосунки зі споживачами, завдяки чому краще пристосовуються до їх особливостей. Крім того, маючи незначні масштаби діяльності, ці підприємства мобільно реагують на очікування цільових ринків, диференціюючи товари і види діяльності відповідно до зміни споживчих переваг. З огляду на викладене, рівень розвитку малого підприємництва в країні є свого роду індикатором стану розвитку її економіки. Так, у розвинених країнах значна частка населення зайнята саме у цьому секторі підприємництва, чого не можна поки що сказати про Україну.

Рівень зайнятості населення розвинутих країн на малих підприємствах у 2008 р. перевищував аналогічний показник в Україні в 3,6-5,2 разів. Частка населення, що працювала у малому підприємництві, була найбільшою у Японії, де в цьому секторі зайнята майже третина громадян держави. В усіх згаданих країнах переважна більшість малих підприємств функціонує у сфері послуг, а також обслуговує великий бізнес у ролі постачальників, посередників тощо [2,с.54].

У ході роботи я спробую описати, туристичну діяльність на прикладі туристичної фірми «Гамалія».

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є туристична фірма „Гамалія”.

Предмет дослідження - діяльність малих туристичних підприємств в Україні.

Мета і завдання роботи. Мета роботи полягає в дослідженні економічної і соціальної результативності діяльності малих туристичних підприємств в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- розкрити стан туризму в Україні;

- дослідити закономірності розміщення туристичних ресурсів України;

- розглянути сутність та особливості підприємницької діяльності у туризмі

- виявити економічну і соціальну результативність діяльності малих туристичних підприємств в Україні;

- визначити перешкоди розвитку та дати характеристику факторів, що впливають на розвиток малого туристичного підприємництва в Україні

- проаналізувати діяльність туристичної фірми „Гамалія”;

- визначити стратегію підвищення ефективності роботи туристичної фірми. „Гамалія”.

Методологія, методи, використані матеріали. Методологічною основою дослідження є основні положення теорії та наукові розробки теоретичних і прикладних питань українських вчених, таких як: Долгоруков Ю., Кужман О. [3,4], Дурович А.П.[5], Жаліло Я.А. [6], Клочко Ю., Черняк Т. [7] та ін.

При виконанні роботи використані також емпіричні матеріали численних українських джерел: статистичних матеріалів, туристичних довідників, монографій, енциклопедій, а також опрацювання в галузі туризму в періодичних виданнях.

Основним методологічним підходом у роботі є системно-структурний, який і визначив логічну послідовність використання конкретних спеціальних методів дослідження: графового, математико-статистичного. Реалізація запропонованої методики базується на застосуванні статистичних даних.

1. Підприємницька діяльність - основа туристичного бізнесу

1.1 Сучасний стан туризму в Україні

Україна, володіючи колосальним туристським потенціалом, займає вельми скромне місце на світовому ринку туристських послуг. Існуюча матеріальна база туризму більш ніж на 80 % потребує реконструкції. Не створені умови, стимулюючі притоку в галузь приватних інвестицій, зокрема з-за кордону. Відсутня система наукового і рекламно-інформаційного забезпечення, просування національного турпродукта на внутрішньому і зовнішньому ринках, тоді як одним з найбільш ефективних засобів інтеграції українського туризму в умовах ринкових відносин може стати сама інформатизація.

Таке положення багато в чому пояснюється зміною геополітичній ситуації, розпадом господарських зв'язків, падінням виробництва, інфляцією і як підсумок - зниженням рівня життя і різким посиленням диференціації доходів населення, що викликало скорочення внутрішнього туризму. Не сприяють зростанню туризму існування і криміногенна ситуація у ряді регіонів країни.

Недостатньо ефективна система державного регулювання туризму відкриває можливості для недобросовісної конкуренції, порушення прав споживачів туристських послуг, слабо стимулює розвиток іноземного і внутрішнього туризму, створює можливості для криміналізації туристського бізнесу, експансії іноземних фірм на вітчизняному туристському ринку [8,с.160].

Інвестиції у вітчизняний туризм носять тільки тактичний характер і утруднені через не гарантованість повернення засобів і отримання прибутку, відсутність планового характеру діяльності і можливості здійснювати довгострокову інвестиційну стратегію.

Внутрішній туризм в Україні по відношенню до світового туризму знаходиться в кризовому стані. На початку 1990-х років відбувся різкий спад попиту на тури по Україні. Це привело до простою більшості туристських об'єктів. В умовах зниження рівня життя, постійного зростання цін на путівки і скорочення дотації на них відбулося ділення українських громадян на 2 групи:

- більшість українських громадян опинилися не в змозі оплачувати туристські витрати, задовольняючись поїздками на дачні ділянки;

- інша частина населення (з середнім достатком), що зберегла свою платоспроможність, переорієнтовувалася на відпочинок за кордоном, який обходиться дешевшим, ніж подорож по нашій країні.

Для пожвавлення внутрішнього туризму і підвищення його внеску в національну економіку потрібно буде докласти немало зусиль, і перш за все по подоланню чинника, який самим негативним чином позначається на конкурентних позиціях внутрішнього і в'їзного туризму, - це низька «культура виробництва» різних послуг, складових турпродукту, і як наслідок її - низький рівень якості туристського продукту, невідповідний європейському рівню.

Вітчизняна індустрія туризму не повною мірою сприйняла значення проблеми якості, яка повинна пронизувати діяльність всіх туристських підприємств і кожного члена їх колективу, - від першого керівника організації і до найостаннішого некваліфікованого співробітника, оскільки саме всі вони вирішують цю проблему.

Останні роки тільки і говорили, що ось-ось в туризм підуть зарубіжні інвестиції і почнеться його бурхливий розвиток. Ці оптимістичні проекти грунтувалися на тому, що у всьому світі туризм - одна з найдинамічніших галузей, що розвиваються і інвестиційно-привабливих.

У регіонах, де ідею розвитку туризму сприйняли з ентузіазмом, взялися за розробку інвестиційних проектів. Зараз їх всіма можливими способами і на всіх рівнях представляють потенційним інвесторам. Але до реалізації проектів справа доходить дуже рідко. Очевидно, що на крупні інвестиції туризму розраховувати не варто. Зарубіжні інвестори взагалі уникають вкладати засоби в українську економіку, оскільки інвестиційна привабливість України невисока.

Крупним українським інвесторам туризм також поки нецікавий. Вони вважають за краще вкладати засоби в проекти, що приносять прибуток (наприклад, в крупних містах це зведення елітного житла; поки ринок його не буде насичений, про появу готелів туристського класу можна забути).

На сьогоднішній день в туризм роблять вкладення головним чином держава і дрібні, середні місцеві підприємці. Держава ця робить тому, що цього вимагає статус туризму як пріоритетній галузі економіки; дрібні і середні підприємці фактично вкладають засоби в інфраструктуру туризму, в свій бізнес. А офіційні інвестиційні проекти залишаються нереалізованими.

Причина очевидна - відсутня інвестиційна стратегія. Основні види туризму, на які повинна зробити ставку Україна, - пізнавальний і екологічний. Це означає, що в крупних турцентрах повинні будуватися готелі 3*, а в регіонах, куди туристи їдуть ради спілкування з природою, - мережі малих готелів.

При аналізі українського туризму в цілому стає очевидним, що: організація, що не змінюється, не зможе відповідати змінам зовнішнього середовища. Точніше - на ринку може досягати успіху тільки фірма, що змінюється динамічно; для того, щоб запрошувати до України крупних інвесторів, потрібно як мінімум показати їм можливості галузі. Без точної статистики, знання структури ринку і плану його розвитку зробити це неможливо; екскурсійні поїздки, пізнавальний туризм в даний час відішли на другий план. Набагато більша активність спостерігається у сфері лікувального туризму, а пізнавальний туризм став доповненням до різних видів відпочинку, оздоровленню і лікуванню.

Туризм належить до високоліквідної галузі, тобто галузі зі швидкою віддачею. Проте, як свідчить українська практика, внесок туризму в національну економіку явно недостатній, що обумовлено слабкими інвестиційними можливостями переводу туризму на якісно новий рівень.

"Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності", -- йдеться у новому Законі "Про туризм", який Президент України підписав 11 грудня 2003 року. На відміну від попереднього законодавства, цей документ більш детально описує механізм створення туристичного бізнесу (процес ліцензування), окреслює повноваження органів влади, регламентує стосунки, права і обов'язки туристичних агентів та туристів[12,13].

Згідно із Законом, який набув чинності 1 січня 2004 року, існує внутрішній та міжнародний туризм, а залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі та їхніх цілей, розрізняють 17 видів туризму в Україні, серед яких: дитячий, сімейний, спортивний, екологічний, релігійний. За статистичними даними, у порівнянні з 2007 р., цього року в Україні на 15-20 % збільшилась кількість іноземних туристів. Щороку іноземні інвестори вкладають у розвиток вітчизняного готельного ринку до 100 млн. доларів. Але ці показники можуть стати ще вищими -- до цього часу іноземних інвесторів стримувала недосконалість вітчизняного законодавства та відсутність в Україні кваліфікованих спеціалістів з туризму[13].

Понад 50 галузей народного господарства залучено до індустрії туризму. Вони тісно взаємопов'язані і в комплексі можуть принести чималий прибуток державі.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків, хоча потік іноземних туристів до нашої країни постійно зростає, що наведено на рисунку 1.1



Рисунок 1.1- Динаміка розвитку туризму в України 2006-2008рр.

Незважаючи на позитивні зрушення на національному ринку туристичних послуг, які позначені зростанням обсягів діяльності на внутрішньому ринку і зростанням потоку іноземних відвідувачів, ще помітною залишається тенденція перевищення виїзного потоку над в'їздним у структурі міжнародного туризму. Слід відмітити певне падіння темпів виїзного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і транзитні поїздки: Польща (31,4 %), РФ (30,5 %), Молдова (11,5 %), Білорусь (6,5 %), Угорщина (5,7 %), Словаччина (4,2 %). Запровадження візового режиму у відносинах із Словаччиною позначилось зменшенням виїзного потоку майже на

19 % за рік [17]. Відпрацьовується механізм роботи візового режиму з Польщею та Угорщиною, які з 1.05.2004р. стали членами Європейського Співтовариства.

1.2 Сутність та особливості підприємницької діяльності в туризмі

Термін «підприємництво» вперше був уведений на початку XVIII сторіччя французьким економістом Ришаром Кантильоном і розглядався як самостійна діяльність, спрямована на отримання доходу (прибутку) і пов'язана з господарським ризиком. Поняття «підприємництво» асоціюється з економічною активністю, спрямованою на здобуття вигоди, тобто з діловитістю у сфері бізнесу [18].

Виникнення туристичного підприємництва пов'язане з переходом туризму на комерційну основу, тобто з появою організації платних подорожей різної спрямованості як основи ринкових відносин. У чинному законодавстві України підприємництво розглядається як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством[20].

З цього визначення видно, що до підприємництва відноситься й діяльність з надання послуг. Отже, надання туристичних послуг є об'єктом підприємницької діяльності всіх суб'єктів туристичної індустрії.

Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема такі:

-стабільність державної економічної і соціальної політики;

-пільговий податковий режим для соціальних видів туризм}';

-розвинена інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;

-гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Основні принципи підприємництва для всіх видів діяльності визначені в законодавстві України. Принципи підприємництва в туристичному бізнесі представлені на рисунку1.2.



Рисунок 1.2 - Принципи підприємницької діяльності в туристичному бізнесі

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробці маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, у комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку).. У такому розумінні термін «підприємництво» ототожнюється з поняттям «бізнес»[21,с.271].

Основними суб'єктами підприємницької діяльності в туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності[22,с.80].

Економічний успіх підприємництва забезпечується інноваціями, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.

Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в такому туризмі, в якому інноваційність, діловитість, ефективна комунікативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта туристичного бізнесу.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

- організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг;

- упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

- формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності, необхідними ресурсами;

- просування на ринок (збут) туристичного продукту.

Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне ґрунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості [23,с.74].

Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування, представлена на рисунку 1.3..

Рисунок 1.3 - Схема формування та збуту туристичного продукту.

Завершальним етапом економіко-технологічної системи туристичної діяльності, як видно зі схеми, є споживання туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом[24,с.240].

Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають специфіку туристичної діяльності.

Перша особливість полягає в тому, що для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, в яких ці послуги надаються.

Слово «дестинація» походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення, розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів[25,с.160].

Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:

- виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:

- доставка (трансфер) до дестинації і назад;

- можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;

- мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та сфери розваг;

- володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).

Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому ж місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.

Друга особливість туристичного споживання пов'язана з ринковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, часто культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів споживання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямованості, що відббражають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі туристичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний аспект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний характер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода[26,с.180].

Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туроператор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити надання замовленого іншою стороною, (туристом) комплексу туристичних послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне обслуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фінансової відповідальності турагента (тур-оператора) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворого обліку.

До початку надання туристичних послуг Споживачу за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.

Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) пов'язана з так званими зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстернатіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання туристичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізнесу різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що створюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. Позитивні ефекти - це доходи нетуристичних суб'єктів підприємництва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не входять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скорочення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержуваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому [27,с.130].

І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реалізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.

Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери туристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристичного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій[28]:

- виступає важливим фактором зміни структури туризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максимальним прибутком виступає «живильним» середовищем для конкуренції;

- сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат і економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством;

- створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслуговування туристів до світових вимог.

В цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.

В економіці туризму підприємництво є форма і вид ініціативної діяльності і може впроваджуватися та функціонувати в будь-яких видах, передбачених Законами України: виробнича та торговельна діяльність туроператорів та турагентів, посредництво в зовнішньоекономічній, фінансовій, страховій, транспортно-експедиційній діяльності, надання різноманітних послуг дозвілля та інше. Сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в туризмі на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм, є економічною системою туризму.

Правове забезпечення підприємницької діяльності в туризмі визначається Законами України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” (№1282-IV від 18.11.2003 року) [29], „Про державну реєстацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств” (№755- IV від15.05.2003 року) [30], „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”(№1775-ІІІ від 01.06.2000 року)[31], Господарським Кодексом України (№436- IV від 16.01.2003 року)[32], Указом Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва” (№456/98 від 12.05.1998 року)[33].

1.3 Роль та місце малого бізнесу у розвитку туризму

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов' язано із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як, на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Одним з перспективних напрямів створення конкурентного ринкового середовища є розвиток малого бізнесу.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є малий бізнес.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтрики з боку держави - тенденційно інноваційні, гнучкі та витратоефектвні мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень[34,с.121].

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень в межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він постає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості щодо науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Підприємництво наступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав рольнеобхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво зіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує до першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Але на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому:найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного розподілу, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців, фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично - це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу [35,с.142].

Отже, малий бізнес - це провідний сектор економіки. Він становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного росту, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію іновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників, основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Роль і місце малого бізнесу в національній економіці найкраще проявляється в притаманних йому функціях. Розглядаючи функції малого бізнесу у стабільній ринковій економіці, слід наголосити на наступному.

По-перше, неоціненний внесок малого бізнесу в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво товарів яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Малий бізнес допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо він є антимонопольним самою своєю природою, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, через багаточисельність елементів, що його складають, та їхній високий динамізм меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства, з іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки, він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграє суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу [36,с.12].

По-друге, малий бізнес, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого бізнесу в здійснення прориву по ряду важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємкої продукції малий бізнес тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80-х років у Великобританії є найбільш технічно оснащеними. А в США на сектор малого бізнесу припадає близько 50 % науково-технічних розробок.

По-четверте, малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого бізнесу створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % всіх зайнятих та до 70-80 % нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років в розвинутих країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, а навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого бізнесу полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному єтапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал [37,с.35].

Отже, роль та функції малого бізнесу з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту. За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого бізнесу, які не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні за певної підтримки швидко і економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

Таким чином, малий бізнес є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва. Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає у тому, що велике виробництво протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперувань великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціальні економічні переваги - гнучкість, динамізм, пристосування до мінливості технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, котра передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських відносинах та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих, між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Дивитися у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Стан розвитку малого та середнього підприємництва в деяких країнах

Країна	Кількість МСП, тис.осіб	Кількість МСП на 1000 осіб. населення	Зайнято в МСП, млн.осіб.	Частка МСП у загальній кількості зайнятих, %	Частка МСП у ВВП, %
Великобританія	2630	46	13,6	49	50...53
Німеччина	2290	37	18,5	46	50...54
Франція	1980	35	15,2	54	55...62
Італія	3920	68	16,8	73	57...60
Країни ЄС	15770	45	68	72	63...67
США	19300	74,2	70,2	54	50...52
Японія	6450	49,6	39,5	78	52...55
Російська Федерація	836,2	5,65	8,1	9,6	10...11
Україна	272,7	5,7	2,05	7,2	7,7

Джерело: таблицю складено автором за [23, с. 73]

Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Причина такої зацікавленості полягає у тяжінні до самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що значно важче зробити на великих підприємствах.

2. Характеристика діяльності малих підприємств у сфері туризму України

2.1 Економічна і соціальна результативність діяльності малих туристичних підприємств в Україні

Серед тенденцій, що формують особливості сучасної світової (у т.ч. й вітчизняної) економіки, пріоритетними є два різнонаправлені процеси: інтеграція підприємств (капіталів) та індивідуалізація обслуговування споживачів. Обидва вказані процеси зумовлені зростанням конкуренції на ринку і покликані посилити конкурентні позиції його операторів, хоча й різними шляхами. Якщо перший процес дозволяє зміцнити фінансове підґрунтя для впровадження новітніх технологій на усіх етапах виробництва товару та доведення його до споживачів, то завдання другого - збільшити рівень лояльності цільових ринків завдяки наданню товару індивуалізованих рис.

Доречно наголосити, що чим вищий рівень розвитку конкуренції (тобто чим гострішою є боротьба за споживача), тим більшого значення набуває індивідуалізація обслуговування. На нашу думку, термін “індивідуалізація обслуговування” слід визначити таким чином: комплекс заходів, спрямованих на створення у споживача враження, що товар, пропонований йому підприємством (чи придбаний ним товар), розроблений індивідуально для нього. Зважаючи на популярність останнього підходу у наші дні сучасну економіку часто називають також “економікою вражень” [40].

Зрозуміло, що лідерами в індивідуалізації обслуговування є малі підприємства, які мають тісніші, ніж великі компанії, стосунки зі споживачами, завдяки чому краще пристосовуються до їх особливостей. Крім того, маючи незначні масштаби діяльності, ці підприємства мобільно реагують на очікування цільових ринків, диференціюючи товари і види діяльності відповідно до зміни споживчих переваг. З огляду на викладене, рівень розвитку малого підприємництва в країні є свого роду індикатором стану розвитку її економіки. Так, у розвинених країнах значна частка населення зайнята саме у цьому секторі підприємництва, чого не можна поки що сказати про Україну, що наведено на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 - Рівень зайнятості населення у малому підприємництві, 2008 р.

Рівень зайнятості населення розвинутих країн на малих підприємствах у 2008 р. перевищував аналогічний показник в Україні в 3,6-5,2 разів. Частка населення, що працювала у малому підприємництві, була найбільшою у Японії, де в цьому секторі зайнята майже третина громадян держави. В усіх згаданих країнах переважна більшість малих підприємств функціонує у сфері послуг, а також обслуговує великий бізнес у ролі постачальників, посередників тощо.

На відміну від країн-лідерів у пострадянській Україні сектор малого бізнесу ще недостатньо сформований. І головною причиною цього, як свідчать численні публікації, є не стільки об'єктивно невеликий відрізок часу, що минув від моменту отримання українськими підприємцями економічної свободи, скільки суб'єктивні перешкоди, які суттєво знизили реальний рівень свободи підприємництва у нашій державі [42]. Внаслідок того, що задекларована законодавчо та у численних програмах підтримка розвитку малого бізнесу фактично перетворилася у системну протидію підприємницькій ініціативі, темпи приросту кількості малих підприємств були недостатніми, щоб вийти за цим показником на рівень розвинутих держав, що наведено на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 - Динаміка загальної кількості вітчизняних підприємств та у ній частки малих, 2002-2008 рр.

Базисні темпи приросту кількості малих фірм (264,3 %) були у досліджуваному періоді вищими від темпів зростання загального числа підприємств (152,0 %), завдяки чому частка перших збільшилася в 1,7 раза. На кінець 2008 р. із майже мільйона українських компаній більше четвертої частини становили малі підприємства. Однак, слід зважити на те, що базові значення як першого, так і другого показника були низькими, тому вказані темпи не дозволили довести кількість малих підприємств не лише до рівня найбільш розвинених країн, а й до рівня колишніх країн соціалістичного табору. Порівняємо: у сусідній Польщі, де підприємництво почало активно розвиватися лише на 10 років раніше, ніж в Україні, частка малих підприємств становить 49 % від загальної кількості компаній, при цьому малі та середні підприємства складають 99 % від числа діючих фірм [44].

Слід зазначити, що вказані темпи розвитку малого підприємництва в Україні були отримані переважно завдяки зростанню кількості торговельних підприємств, водночас усі решта сфер діяльності мали набагато менший приріст досліджуваного сектора. Зокрема частка малих туристичних підприємств у загальній кількості малих фірм не лише не зросла, а навіть скоротилася. Останнє твердження потребує додаткового роз'яснення.

Зважаючи на відсутність законодавчо визначених параметрів, на підставі яких туристичне підприємство слід вважати малим чи середнім, і одночасну важливість їх для результатів аналізу, нами були проведені попередні дослідження, за допомогою яких встановлено:

- туристичний ринок має ознаки олігополістичної та одночасно монополістичної конкуренції;

- до олігополістів слід віднести невеличку групу найбільших компаній із кількістю працівників від 400 до 850, частка яких у загальному числі туристичних підприємств у 2001-2008 рр. складала 0,17-0,21 %, водночас обсяги реалізації, що припадали на ці підприємства (на дату написання їх було шість), перевищували десяту частину загального обсягу продажу туристичних послуг в Україні. Ці компанії були і є законодавцями у формуванні основних напрямків продуктової, цінової, розповсюджувальної та комунікаційної політики на туристичному ринку;

- наближається до описаної групи за кількістю працівників (від 150 до 399), обсягами реалізації (у 2008 р. це п'ята частина загальноукраїнського продажу туристичних продуктів), а отже і за впливом на діяльність конкурентів друга група підприємств, частка яких не перевищувала 0,5-0,8 % у загальній кількості туристичних компаній України;

- до наступної групи ми віднесли підприємства, де зайнято від 20 до 149 працівників. Частка таких компаній складала 5,6-6,4 % від загальної кількості, а їх спільні обсяги реалізації переважали четверту частину загальних по галузі. Слід зазначити, що групу середніх підприємств відрізняє високий рівень стабільності у роботі, яка ґрунтується з одного боку, на достатніх для розвитку бізнесу фінансових ресурсах, а з другого, - на мобільності впровадження інновацій. Середні підприємства у туризмі, що увібрали в себе кращі риси як великого, так і малого бізнесу, - це туристичні оператори, що розробляють і продають головним чином свої власні продукти, як і великі та найбільші компанії.

- на решту 92,59-93,73 % підприємств припадало від 19,5 до 40,7 % галузевих обсягів реалізації туристичних продуктів, кількість працівників у них - 19 і менше. Дослідження дозволило виявити цікаву особливість туристичного ринку: 84,6 % цієї групи компаній (або 79,3 % від загального їх числа) можна було б виділити в окрему підгрупу “мікропідприємств” із кількістю співробітників 5 і менше. Звичайно, можливості, а отже і результативність цих підприємств суттєво відрізняються від тих, що мають, наприклад, 19 осіб [45]. У межах даного дослідження ми розглянемо фірму із 18 особами.

Таким чином, співставлення кількості працівників у компаніях, особливостей їх діяльності та їхніх ринкових часток дозволило визначити тісну залежність між названими показниками, що стало підставою для описаного групування туристичних підприємств. Крім того, дослідження показали, що туристичні підприємства із кількістю працівників 20 і більше осіб - це досить впливові компанії, що виконують функції операторів. Водночас кількість працівників менше 20 вказує на недостатність ресурсів для здійснення операторської діяльності і відповідну зміну функцій. Звідси випливає, що колишній критерій віднесення до малих туристичних підприємств був вибраний не точно. На нашу думку, до Господарського кодексу України має бути внесений не довільно обраний критерій (як це було раніше), а визначений на підставі наукових досліджень.

З'ясовано також, що група найменших підприємств завойовувала дедалі більшу частку у загальних обсягах реалізації по галузі, що наведено на рисунку 2.3.



Рисунок 2.3 - Динаміка структури обсягів реалізації туристичних продуктів за величиною підприємств, 2001-2008 рр.

Із представлених даних випливає, що конкуренція на туристичному ринку протягом досліджуваного періоду суттєво посилилася:

- частка ринку найбільших компаній (кількість яких залишилася практично незмінною) скоротилася більше, ніж удвічі. Тобто якщо на одне підприємство цієї групи у 2001 р. припадало в середньому 4,02 % обсягів реалізації, то в 2008 р. цей показник зменшився до 1,95 %;

- послідовники лідерів, втративши до 2005 р. майже половину спільної частки, до кінця досліджуваного періоду відвоювали її попередню величину за рахунок того, що їх кількість зросла майже в 1,2 раза, - тобто середнє значення частки ринку кожного підприємства також зменшилося від 1,03 % до 0,88 %;

- наступна група середніх за величиною підприємств чисельно зросла майже в півтора рази, проте частка її на ринку зменшилася на 9 %, скоротивши середню частку кожного оператора більше, ніж втричі (від 0,36 % до 0,10 %)[47];

- втім найсуттєвішого впливу конкуренції зазнала група малих підприємств. Адже зростання кількості операторів туристичного ринку в 2,5 рази (від 1526 у 2001 р. до 3864 у 2008 р.) відбулося головним чином за рахунок виникнення нових малих фірм. До того ж темп приросту організованих споживачів туристичного продукту, розрахований за даними Державного комітету статистики України становив у вказаному періоді лише 17 %. Саме тому зростання частки малих підприємств у 2,1 рази доводить, що, незважаючи на ускладнення умов діяльності, мале туристичне підприємництво має значні перспективи розвитку.

Проте, повертаючись до даних, представлених на рисунку 2.4, зауважимо, що предмет нашого дослідження - внесок малих та середніх туристичних підприємств у розбудову української економіки - навіть на тлі загального помірного розвитку малого бізнесу в Україні вражає мізерними масштабами. Вражаючим ми називаємо факт незначного зростання малого туристичного підприємництва в нашій державі, оскільки ще у 1995 р., у рік прийняття Закону України “Про туризм”, було проголошено пріоритетність розвитку туризму. Однак, результати досліджень вказують на те, що внесок туристичної галузі в цілому до валового внутрішнього продукту нашої держави і малих туристичних підприємств зокрема від згаданого часу суттєво не збільшився. Дивитися на рисунку 2.1.

Так, доходи від реалізації туристичних продуктів у 2008 р. становили лише 2093,160 млн грн (порівняємо: у світі - 524 млрд дол), з яких 1423,348 млн грн було отримано від малих та середніх турфірм. І хоча протягом 2008 р. місткість туристичного ринку зросла на 31,1 %, це не забезпечило суттєвого зростання частки туризму у ВВП, яка досі ще є дуже незначною (0,76 %), особливо у порівнянні зі світовою системою господарства, де цей показник становить близько 10 %. Проте як позитивний момент слід відзначити дещо вищі темпи зростання доходів від реалізації туристичних продуктів у малих та середніх підприємств порівняно з галузевими: у той час як середньорічний показник зростання по галузі становив 136,7 %, по досліджуваному сектору він склав 140,8 %.