1

ЗМІСТ

ВСТУП

Незаперечне те, що висока рентабельність підприємств позитивно впливає на розв'язання державних фінансових проблем, зокрема на зміцнення бюд-жету всіх рівнів, про що свідчать сучасні тенденції розвитку національної економіки.

Тільки за умови самоокупності суб'єктів господарювання економічна система може генеру-вати чинники позитивних кількісних і якісних змін у майбутньому періоді -- періоді процесу розвитку, переходу до досконалішого фінансового стану, який має більш значний потенціал.

Метою даної курсової роботи є визначення ролі своєчасного виявлення фінансового потенціалу для розвитку підприємства, джерел фінансування, розробка рекомендацій щодо вдосконалення фінансування підприємств за рахунок власних та залучених ресурсів.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення наступних завдань:

1. Висвітлити теоретичні засади оцінки фінансового потенціалу підприємства.

2. Провести діагностику фінансового стану ВАТ “ ІПЗ'' за період 2004 - 2006 рр.

3. Визначити шляхи вдосконалення фінансування підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес фінансування підприємств.

Предметом дослідження є фінансові методи залучення фінансових ресурсів підприємствами та раціонального використання власних ресурсів.

Інформаційною основою дослідження є дані фінансової звітності ВАТ „ІПЗ”, різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання.

Над проблематикою управління фінансуванням потреб у капіталі під-приємств працювали вчені-економісти І.О. Бланк, О.Г. Білейченко, А. Золотарьов, О.В. Петрова, А.Р. Радіонов, В.П. Савчук, Дж. Хікс, Ст. Міль, Ж.Б. Сей, Роберт К. Мертон, Зві Боді та інші.

Для дослідження даної проблеми було використано наступні методи дослідження: систематизація, узагальнення, методи економічного та математичного аналізу.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наведених в роботі дозволить покращити роботу підприємств із раціонального використання власного капіталу і залучення позикового на потрібному рівні.

РОЗДІЛ 1

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частина капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довго- та короткострокових кредитів банку.

Залучені джерела фінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств -- це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств -- це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, -- у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталом підприємства.

Зобов'язання -- це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).

Поточними називаються зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності -- у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал -- це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток -- це сума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування -- це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

- суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

- заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.[5]

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси формуються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності виділяють дві форми джерел: власні грошові кошти і залучені. Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; засоби, отримані від продажу цінних паперів; пайові та інші вклади юридичних та фізичних осіб; кредит і позики; засоби від реалізації залогового свідоцтва, страхового поліса та інші надходження грошових коштів.

Система прибутків і доходів складається із прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, доходів з позареалізаційних операцій, балансового прибутку, чистого прибутку. Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, мита і витратами на виробництво і реалізацію, які входять до собівартості продукції.

Собівартість продукції - вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва товарів, природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших затрат на її виробництво та реалізацію.

Прибуток від іншої реалізації - це прибуток отриманий від реалізації основних фондів та іншої власності господарюючого суб'єкта, відходів, нематеріальних активів та інш. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію

Балансовий прибуток являє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів від позареалізаційними операціями за вирахуванням витрат.

Резервний фонд формується господарюючими суб'єктами на випадок припинення їх діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Формування резервного фонду є обов'язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.

Фонд накопичення являє собою джерело засобів господарюючого суб'єкта, який використовує прибуток та інші джерела для формування нової власності, придбання основних фондів, оборотних засобів тощо.

Фонд споживання є джерелом засобів господарюючого суб'єкта, який резервується для здійснення заходів щодо соціального розвитку і матеріальному заохоченні колектива.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються тільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартість продукції.[8]

Пайовий внесок. Пай, або пайовий внесок, являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особами при вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов'язковий для вступу в товариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий внесок часто вноситься і при вступі в кооператив. Пайовий вклад може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб'єкта майна та інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахуваннь від заробітньої плати працівників на протязі певного періоду часу.[20]

“Ноу-хау”- сукупність технічних знань та комерційних таємниць. “Ноу-хау” технічного характеру включають: виробничий досвід; опис технологій; знання та навички в області бухгалтерської, статистичної та фінансової звітності; знання торгових та митних правил та ін. Під “ноу-хау” комерційного характеру розуміють: данні про організацію та ефективність виробництва; картотеки клієнтів; картотеки поставщиків; методи та форми реклами та інш.

Інвестиційний внесок являє собою інструмент самокредитування господарюючого суб'єкта. Інвестиційний внесок - це грошовий вклад робітника в розвиток даного господарюючого суб'єкта, який вкладчику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний взнос.

Кредит, коли мова йде про надання в борг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові, державні.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань, благодійних взносів, страхових взносів, спонсорських взносів.

Спонсор - юридична або фізична особа, яка фінансує ті або інші заходи.

1.3.Сутність та структура власного капіталу підприємства

Капітал -- одна з фундаментальних економічних категорій, суть якої нау-ковці вивчають упродовж століть. Термін "капітал" походить від латинського "capitalis", що означає основний, головний. Можливо, у зв'язку з цим при аналізі суті капіталу часто згадують основний капітал. Такий підхід не завжди виправданий, тому що капітал має різні форми вияву і механізми функціону-вання та обороту. Термін "капітал" з'явився ще у XII--ХШ століттях і означав засоби, склади товарів, суми грошей, гроші, позичені під процент. Поступово цей термін починає вживатися у вужчому значенні -- як грошове багатство ви-робника або купця.

Відомо, що відповідно до принципів наукового світогляду меркантилістів ка-піталом вважали золото, гроші. При цьому основним джерелом формування ка-піталу в цьому його розумінні меркантилісти визнавали позитивний торговель-ний баланс. Фізіократи під капіталом, як основним багатством, розуміли землю і вкладені в неї кошти. Представники класичної політекономії поглибили дослід-ження суті капіталу. Так, Адам Сміт констатував, що капітал людини -- це та час-тина її власності, з якої вона розраховує мати дохід.[18] Видатний економіст ствер-джував, що накопичення капіталу є головною рушійною силою економічного прогресу.

Участь у капіталі підприємства неминуче приводить до виникнення відпо-відних прав власності. Тому поняття "капітал" часто ототожнюється з поняттям "власність". Таке трактування цих понять - неприпустиме. Влас-ність відображає певний тип відносин, а капітал може відображати наявність пев-них активів на відповідну дату (основний капітал, оборотний капітал) або дже-рел їх формування (власний, позичений, залучений капітал), які є породженням відносин власності. З огляду на це поняття капітал є вужчим, ніж поняття "власність".

У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, учасниками та асоційованими члена-ми, і є вартістю майна підприємства. Сума власно-го капіталу асоційованого підприємства -- це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточ-ної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впли-вають усі умовності обліку, що були застосовані при оцінці активів і креди-торської заборгованості, й вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів.[17]

Водночас власний капітал є основою для початку й продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливі-ших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансуван-ня, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ри-зику, забезпечення самостійності й влади організаторів бізнесу, бо, крім статутного, пайового капіталу, до нього ще входить і додатковий, резервний ка-пітал та нерозподілений прибуток12.

У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між ва-лютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величина мо-же вважатися ідентичною власному капіталу13.

У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базових у те-орії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які треба запла-тити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибутку ін-вестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.[13]

Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структу-рування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в нау-кових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційова-ні підприємства для встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]

-- формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням по-зикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням ка-піталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди ін-ших суб'єктів господарювання;

-- власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності

-- обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення опе-раційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його жит-тєвого циклу;

-- висока вартість;

Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає на прогнози ре-зультатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рі-вень економічної та фінансової рентабельності підприємств), на систему коефі-цієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінан-сових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]

Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі дже-рел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерел фінансування під-приємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо -- власного. На кінець 2003 року вартість власного капіталу під-приємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн. грн., тоді як по-точні зобов'язання -- 497209,7 млн. грн.22 Таке співвідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власного капіталу підприємств сформу-валась стихійно у процесі приватизації та подальшої індексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основних засобів практич-но без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковий капітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація та дооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]

- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]

1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов'язання -- це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Своєчасне виконання зобов'язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:

- перед бюджетом -- зі сплати встановлених податків і платежів;

- перед централізованими позабюджетними фондами -- зі сплати встановлених платежів;

- перед банками -- з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;

- своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками -- з оплати праці;

4. Мобілізація фінансових ресурсів. Организація господарчої діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

5. Контроль за збереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією із складових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення використання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальні вкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль за використанням наявних оборотних активів. Цей контроль має включати перевірку:

- зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів;

- правильності витрачання власних та позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;

- ефективності здійснюваних на підприємстві заходів з економного витрачання на виробництво матеріальних цінностей та коштів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

Отже можна зробити висновок, що фінансова діяльність підприємства має бути організована та спрямована на забез-печення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисци-пліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залуче-них коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціону-вання підприємства.

2.2. Дослідження узагальнюючих коефіцієнтів фінансового стану

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. [18]

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

Показники оцінки фінансової стійкості.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.[14]

2.3. Аналіз основних коефіцієнтів фінансового стану підприємства

ВАТ „ІПЗ”

Проведемо даний аналіз фінансових показників для ВАТ „ІПЗ”(Ізюмський приладобудівний завод) за період 2004 - 2006 рр.

В Додатках А і Б наведені формули для розрахунків фінансових коефіцієнтів, а в табл. 2.1...2.4 -- результати їх обчислень. Даними для аналізу служать показники річної фінансової звітності підприємства (Додаток В).

Коефіцієнт концентрації позичкового капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт заборгованості відображає, скільки позичкових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Зменшення коефіцієнту фінансової стабільності обумовлено збільшенням поточних зобов'язань підприємства.

Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на 2004 р. значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов'язань припадало 4 гривні поточних активів.[14]

Коефіцієнт швидкої ліквідності на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2004 - 2005 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів на 5486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у 2006 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизно на 14000 тис. грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2004 -- 2005 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов'язань.

Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2005 р. на 16000 тис. грн. порівняно з 2004 р.

Частка оборотних коштів в активах протягом 2004 - 2005 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2006 р. характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають на поточні активи.

Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, у ВАТ "ІПЗ" переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.

Розрахунок показників рентабельності власного капіталу ВАТ „ІПЗ”

Таблиця 2.4

Динаміка показників рентабельності власного капіталу підприємства

Динаміка коефіцієнта рентабельності власного капіталу відображає, неухильне збільшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які "заробила" кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризує збільшення ефективності використання інвестованого капіталу.

Отже, протягом 2005 - 2006 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства.

Сьогодні успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від якості управління фінансовими потоками. І незалежно від масштабів та напрямків цих потоків (чи то підвищення якості продукції, чи розроблення її нових видів, на-рощування обсягів виробництва, здійснення будь-яких заходів для виходу на нові ринки і так далі) керівництво підприємства має прийняти рішення, за рахунок яких коштів фінансуватиметься той чи інший проект. У більшості випадків власних віль-них коштів виявляється недостатньо. Про це свідчать і дані Національного банку України, згідно з якими протягом останніх років спостерігається стабільне значне зростання попиту з боку юридичних осіб на позиковий капітал. Сучасний рівень розвитку фінансово-кредитної системи характеризується роз-маїттям джерел та умов фінансування. І якщо характеристиці цих засобів фінансу-вання присвячено досить багато наукових праць1, то побудова оптимального поєднання джерел фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку досі залишаєть-ся нерозв'язаною проблемою. "Що маємо на увазі, коли говоримо про оптимізацію фінансування?"

Річ у тім, що, розглядаючи тему оптимізації фінансування, одні автори ма-ють на увазі пошук оптимального співвідношення позикових і власних засобів фінансування.[2]

Аби надати процесу оптимізації фінансування виразнішої структури й упо-рядкованості, пропонується умовно виділити в ньому два рівні, що містять три еле-менти. Перший (верхній) рівень включає визначення необхідного обсягу капіталу підприємства, а також його оптимальної структури, тобто найкращого співвідно-шення власних і позичкових коштів.

На другому (нижньому) рівні здійснюється оптимізація всередині кожної з груп капіталу -- власного і позичкового.

З огляду на вищевикладене пропонуємо запровадження терміна "комплек-сна оптимізація фінансування", під яким слід розуміти проведення тристорон-нього обгрунтування фінансування діяльності підприємства: оптимізація загаль-ної структури капіталу; оптимізація власного капіталу; оптимізація позичкового капіталу.

Раціоналізація власного капіталу, на наш погляд, відкриває широке поле ді-яльності не так для економістів, як для юристів і стосується розподілу корпора-тивних прав між власниками. При цьому очікуваний результат від такої оптимізації полягатиме у головному -- у зміні доходу визначених власників, а не прибутковості підприємства в цілому.[1]

-- плата безпосередньо за використання коштів (f). Це процентні платежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціями тощо;

-- додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких за-лежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витрати на страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витрати на емісію і поширення цінних паперів та інше;

-- додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються (a), -- це витрати на нотаріальне оформлення договору фінансування, придбання або виготовлення бланків цін-них паперів та інші витрати, пов'язані з оплатою супутніх послуг.[10]

Різні джерела фінансування мають свою специфіку. Вона знахо-дить своє відображення і у визначенні перерахованих вище елементів. Характе-ристику найпоширеніших джерел фінансування наведено в Додатку Г.

Щодо потреби врахування фактора часу, хотілося б зауважити, що на прак-тиці усі витрати, пов'язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого не одно-разово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніх джерел також дуже часто розтягнуто в часі і залежить, з одного боку, від потре-би в них, а з іншого -- від можливості надання їх кредитором.

Перераховані недоліки дають нам підстави припускати, що традиційні під-ходи до оптимізації фінансування не досить коректні, а результати, що можуть бути отримані при їх застосуванні, можуть виявитися помилковими. З огляду на це нами запропоновано модель, в основі якої є критерій оптимальності FЕІ (financing efficiency index) -- показник ефективності фінансування:

(3.1)

де FЕІ (financing efficiency index) -- показник ефективності фінансування;

-- обсяг фінансування, що залучається з i-го джерела в у-ий період часу, грош. од.;

-- прямих виплат за використання коштів, що залучаються з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;

-- сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

-- сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

-- сума повернення позикових коштів, що залучені з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;

-- коефіцієнт дисконтування для у-го періоду часу;

(financing requirement) -- потреба у фінансових ресурсах в k-ий період ча-су, грош. од;

(financing volume) -- можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з i-го джерела, грош. од.

-- дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;

-- відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;

-- враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;

-- найповніше враховує усі витрати, пов'язані із залученням і використан-ням фінансування;

-- дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якій кількості дже-рел фінансування;

Перший варіант: фінансовий лізинг терміном на три роки. За умовою кон-тракту лізингу наприкінці кожного року компанія-орендар повинна сплачувати на користь компанії В лізингові платежі розміром 150 тис. грош. од. (f(х) + х'). По закінченні терміну контракту устаткування переходить у власність орендаря.

Другий варіант: покупка устаткування зі 100 %-ною передоплатою.

Оскільки компанія Б також не мала у своєму розпорядженні достатньої су-ми власних коштів для придбання устаткування, її керівництво уклало контракт на довгострокове банківське кредитування. Згідно з цим договором компанія Б отримує кредит у 300 тис. грош. од. (х) терміном на три роки. Річна процентна ставка становить 21 % (f(х)), комісія банку (разовий платіж при отриманні кре-диту) -- 1,5 % від суми кредитування (у (x)), нотаріальні послуги -- 1,5 тис. грош. од. (a), графік повернення кредиту --- вільний. Керівництво компанії Б вважає, що компанія буде здатна повернути 100 тис. грош. од. кредиту наприкінці дру-гого року (х'2) і 200 тис. грош. од. -- наприкінці третього (х'3).