"Гігантоманія" в галузі сільського господарства України (30-і рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Гігантоманія» в галузі сільського господарства України (30-і рр. ХХ ст.)

Білан С. О.

Анотація

У статті здійснено аналіз створення виробничих та управлінських структур командного типу в аграрному секторі України у 1930-х рр. та їх реорганізації, за допомогою якої партійно-державне керівництво сподівалось перетворити сільське господарство в розвинену галузь економіки.

Ключові слова: аграрна політика, сільське господарство, колгосп, радгосп.

Крім загальних тенденції трансформації аграрних відносин в Україні на сучасному етапі її розвитку, особливо актуальною є проблема концептуально нового висвітлення історії української нації, життєвих соціальних інтересів й прагнень українців, їх безкінечно багатого духовного світу. У цьому контексті особливого інтересу набуває період 1933-1939 рр., коли, внаслідок голодомору 1932-1933 рр. і політичних репресій, у суспільно-політичному, соціально-економічному та культурному житті українського села відбулися кардинальні зміни, що суттєво позначилися на соціальному розвитку.

Радянське село розвивалось як єдина соціальна одиниця, в якій були не лише негативні, а й позитивні явища. Поява праць С. Білоконя, І. Волкова, О. Ганжі, С. Дровозюка, М. Журби, С. Кульчицького, В. Нікольського, С. Падалки, Ф. Турченка та ін. свідчать, що відбувається процес переосмислення історії українського селянства передвоєнного періоду. Однак варто зосередити увагу на аналізі таких питань, як функціонування селянського господарства у 1930-х рр., зосередивши увагу на його трудових ресурсах та організації виробництва. У зв'язку з цим, метою статті є дослідження наслідків «соціалістичних експериментів» радянської влади в аграрному секторі України 1930-х рр.

Ряд аспектів періоду «реконструкції сільського господарства» (1933-1937 рр.) становлять значний науковий і практичний інтерес, оскільки в системі заходів щодо створення командної економіки радянським урядом чільне місце відводилось аграрним перетворенням, стратегічною метою яких було створення великого сільськогосподарського виробництва у формі державного землеробства. Пріоритет надавався державним господарствам, оскільки вважалося, що організовані за зразком державних промислових підприємств, вони забезпечать найвищу продуктивність праці і дозволять створити чисельний загін пролетаріату. Особливі надії у цьому покладалися на радгоспи - підприємства «послідовно-соціалістичного типу», де земля, засоби виробництва і саме підприємство належали державі.

Під час колективізації сільського господарства, КПРС прийняла рішення про перетворення колгоспів на радгоспи, зокрема було ухвалено організувати нові зернові радгоспи-гіганти у степових районах України, що переросло у хвилю так званої «гігантоманії», яка охопила УРСР і Крим в 1929-1932 рр. і тривала включно до 1936 р. На цьому етапі зернові радгоспи, за проектування яких уряд ігнорував сільськогосподарську науку, світовий і вітчизняний досвід організації землеробства, керуючись винятково політичними цілями й ідеологічними догмами, стали одними з найбільш поширених. Так, деякі з них мали понад 100 тис. га землі, а середні - 53 тис. га, їм виділялися найкращі машини й найбільші капітали, але вони були нерентабельні й малопродуктивні. Станом на 1 січня 1934 р. в УРСР налічувалось 768 радгоспів, а, крім зернових, існували радгоспи, що належали окремим промисловим підприємствам та установам. Всі радгоспи УРСР мали 3404 тис. га посівів, 11828 тракторів, 309 тис. гол. робочої худоби, 703 тис. гол. великої рогатої худоби, у тому числі 292 тис. корів, 1262 тис. свиней, 631 тис. овець і кіз [8, 78].

Попри те, що радгоспи планували розташувати в районах, вільних від селянського землекористування, в Україні організація зернорадгоспів відбувалась у степовій смузі, переважно на землях, що вже були освоєні селянами, тому в процесі землевпорядкування траплялися випадки здійснення насильства і застосування репресій з боку державних органів. Крім того, у пост-голодоморний період під радгоспи стали відводити ще й землі розкуркулених, а також господарств померлих селян, в результаті чого, українські зернорадгоспи мали найвищий в СРСР показник орнопридатних земель - 92 % [1, 70].

За вказівкою керівництва країни, території зернових радгоспів були доведені до абсурдних розмірів, які сягали 60 тис. га. Раціонально управляти такими господарствами-монстрами та здійснювати належним чином обробіток землі було неможливо, тому невдовзі ейфорія гігантизму стала згасати, оскільки зернові радгоспи-велетні, території яких, як правило, розташовувалися в декількох адміністративних районах, виявилися некерованими. Незважаючи на те, що вони мали вищу технічну озброєність, ніж інші спеціалізовані радгоспи, рівень агротехніки і врожайності зернових культур в них був значно нижчим. Пояснювалося це, в першу чергу, тим, що технічні і тваринницькі радгоспи були менші за розмірами, тому мали змогу краще організовувати агротехнічні заходи. Сталінський уряд провів спеціальні заходи, з метою дезінформації суспільства та приховав кричущі прорахунки в організації радгоспів. Почався процес скорочення мережі радгоспів, зокрема в УРСР 1936 р. були розформовані 6 зернорадгоспів [7, 25]. Крім цього, скорочення територій зернорадгоспів відбулося шляхом багаторазового збільшення кількості господарств: з 30 в 1933 - до 137 в 1939 рр. [5, 58].

Питома вага радгоспів у сільськогосподарському виробництві України зросла у другій та передвоєнні роки третьої п'ятирічок. 1938 р. у посівній площі зернових вона становила 7,8 %, загальному поголів'ї худоби - 7 %, поголів'ї свиней - 8,9 %, овець і кіз - 14,4 % [4, 19]. За розмірами землеволодіння, технічною оснащеністю та забезпеченістю основними засобами виробництва радгоспи були значно крупніші, ніж колгоспи. На початку третьої п'ятирічки на одне господарство вони мали більше землі в 3,3 рази, поголів'я великої рогатої худоби - 5, свиней - 7, овець та кіз - 5,7, потужностей тракторного парку - в 7, а комбайнів - 6,2 [4, 24]. Проте, навіть за таких обставин, розмір земельної площі зернорадгоспу залишався економічно недоцільним. Особливо це відчувалося у процесі використання ручної праці (прополка зернових культур, угноєння тощо). У цьому контексті колгоспи вигідно відрізнялися від радгоспів, оскільки площа зернорадгоспу становила в 1939 р. 5,5 тис. га, а колгоспу - 780 [3, 43]. Відтак, остання більше відповідала параметрам теорії «оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств». Практика довела авантюрність організації радгоспів-гігантів. Проекспериментувавши, Й. Сталін і його помічники змушені були прийняти теорію «оптимальних розмірів» «буржуазного» професора О. Чаянова, згідно з якою укрупнення виробництва, враховуючи проблему рентабельності, не може бути безмежним, оскільки при перевищенні певного розміру земельної площі різко зростають витрати на внутрішньогосподарський транспорт, а також послаблюється господарське спостереження за польовими роботами, через що погіршується їх якість. За підрахунками вченого, оптимальний розмір зернорадгоспу знаходився в межах 2-2,2 тис. га. [1, 72].

Уряд безуспішно шукав шляхи виходу радгоспів з кризи і перетворення їх на високоорганізовані господарства, тому впродовж 1934-1939 рр. відбувалося не лише поступове розукрупнення зернорадгоспів, шляхом збільшення їх кількості, а й майже щорічно піддавалась реорганізаціям система їх управління, яка базувалась на директивно-командних методах. Цілком природним було явище, коли правління Зернотресту, без згоди дирекції радгоспу, давало розпорядження про передачу частини тракторів з одного господарства до іншого, або навіть до господарств інших республік, спричиняючи цим розриви в організації виробництва. Безцеремонно командували зернорадгоспами місцеві партійні та радянські органи. Найбільших зазіхань зазнавав радгоспний автотранспорт. Траплялись випадки, коли в деяких зернорадгоспах зовсім не залишалось автомобілів, оскільки вони були використані для роз'їздів відповідальних працівників райвиконкомів та співробітників органів ГПУ Радгоспні адміністрації опинялись у скрутному становищі, оскільки виробничі відділення радгоспів, як правило, знаходилися на відстані 60-100 км від центральних садиб. За відсутності телефонної мережі здійснювати керівництво господарствами без автотранспорту було неможливо. Уряд неодноразово намагався покласти край втручанню місцевих організацій у виробничу діяльність радгоспів, але безуспішно. аграрний управлінський радгосп

На XVII з'їзді ВКП(б) 26 січня - 10 лютого 1934 р. Й. Сталін зазначив, що, «в результаті виконання першої п'ятирічки, СРСР остаточно зміцнився на соціалістичній дорозі, перетворився з відсталої аграрної країни в індустріально-колгоспну державу, побудований фундамент соціалістичної економіки, розгромлений останній капіталістичний клас - куркульство, а основна маса селянства - колгоспники - стали міцною опорою радянської влади на селі», хоча й розкритикував діяльність Наркомату радгоспів і Наркомзему СРСР, назвавши їх «найбільш зараженими бюрократично-канцелярським ставленням до справи» [2, 129]. Внаслідок рішень з'їзду, 22 квітня 1934 р. ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про реорганізацію комісаріату зернових і тваринницьких радгоспів та його місцевих органів», яка містила комплекс заходів щодо ліквідації функціональної побудови апарату.

Постановою було затверджено й типову структуру зернорадгоспу: 1) директор; 2) політвідділ; 3) управляючий відділенням і заступник з політичної роботи; 4) старший агроном; 5) завідуючий тракторним парком; 6) механік відділення; 7) завідуючий нафтобазою; 8) бухгалтерія. Дещо скорочувався штат заступників директора радгоспу: тепер, крім заступника з політичної роботи, він мав лише одного заступника та помічника з робітничого постачання [6, 62]. Втім, досягти бажаного результату не вдалося, реорганізації виявилися приреченими, а практика довела неефективність і безперспективність командного управління сільським господарством. Крім того, у процесі організації і виробничій діяльності зернорадгоспів тоталітарний режим фізично і морально нещадно експлуатував їх працівників. Радгоспна форма організації сільськогосподарського виробництва виявилась низькопродуктивною, оскільки за основними виробничими показниками радгоспи поступались колгоспам, а в окремих випадках й одноосібним господарствам.

Отже, організаційно-господарське зміцнення колгоспів і радгоспів проводилось не лише за лінією вдосконалення внутрішньогосподарських форм організації праці та її оплати, а й шляхом посилення впливу централізованих планово-регулюючих важелів держави на колгоспно-радгоспне виробництво. Забезпечення нормального відтворювального процесу в сільському господарстві можна було досягти за умови його єдиного планового спрямування. Широке застосування планових початків в аграрному секторі стало реальним у процесі колективізації великих господарств. Однак збитки, нанесені нею сільському господарству, не обмежувалися руйнуванням продуктивних сил, були підірвані селянський спосіб життя, мотивація до праці, господарювання, селянська підприємливість, майстерність, мораль, етика та духовність.

Література

1. Волошко О.О. З історії організації зернорадгоспів-гігантів // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії / Відп. ред. С. Кульчицький. -- К., 1996. -- Ч. 2. -- Б. м, 1997.

2. Комуністична партія -- організатор здійснення ленінської національної політики на Україні / За ред. Ю. Бабко. -- К, 1972.

3. Народне господарство України: статистичний довідник. -- К., 1940.

4. Соціалистична перебудова і розвиток сільського господарства УкраїнськоїРСР. -- К., 1962. -- Т. 2.

5. Социалистическое сельское хозяйство Советской Украины. -- К., 1939.

6. Державний архів Російської Федерації (далі -- ДАРФ). -- Ф. 5446. -- Оп. 14. -- Спр. 2.

7. ДАРФ. -- Ф. 5446. -- Оп. 18. -- Спр. 1134.

8. ЦДАВО України. -- Ф. Р-27. -- Оп. 14. -- Спр. 702.

9. ЦДАВО України. -- Ф. 4402. -- Оп. 1. -- Спр. 241.

Размещено на Allbest.ru