Фінансова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Сутність, склад і характеристика фінансової системи за її організаційною структурою

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

* фінанси загальнодержавні;

* фінанси підприємств і їх галузей;

* фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

державний бюджет;

бюджет державного соціального страхування;

фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

фонд коштів державного кредиту.

Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

фінанси кооперативних підприємств;

фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

* прибуткової;

* витратної.

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша - розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

* платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

* прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

* податок на додану вартість (НДС);

* акцизний збір;

* державне мито, місцеві податки і прибутки;

* відрахування на геологорозвідувальні роботи;

* надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

* надходження від реалізації державних позик

Витратну частину бюджету визначають суспільні і державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:

* на народне господарство;

* на соціально-культурні заходи і науку,на управління;

* на оборону,

* інші.

Державний бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави. У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни. Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Дефіцит бюджету - це та сума, на яку в цьому році видатки бюджету перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспільного виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх» грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінансування воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового» капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати виробничої продукції тощо.

Для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямами:

* збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції;

* збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зростанню виробництва товарів народного споживання;

* подальше скорочення видатків на оборону і управління;

* обмеження зростання централізованих інвестицій у виробничу сферу;

* ліквідація збитковості у народному господарстві;

* проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними запасами у народному господарстві.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів - як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Реформування фінансової системи України потребує і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця - Державне Казначейство.



Вексельний обіг, його недоліки і переваги

вексельний обіг державний бюджет

У нашій незалежній державі вперше вексель дістав права громадянства з ухваленням Закону України »Про цінні папери та фондову біржу» (1991 p.). Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям Кабінетом Міністрів України і Національним банком України Постанови »Про застосування векселів у господарському обороті України» (1992 р.) та розробки на її основі »Положення про переказний і простий вексель» (1992 p.). Подальше правове забезпечення вексельного права в Україні пов'язано з приєднанням України (1999 р.) до Женевської конвенції щодо векселя, яку було ратифіковано Верховною Радою у 2000 p., а також ухваленням у 2001 р. Закону України »Про обіг векселів в Україні».

В Україні вексель випускається у зв'язку з наданими товарами, виконаними роботами або наданими послугами. Винятки становлять векселі Міністерства фінансів, Державного казначейства, Національного банку України і комерційних банків.

Введення векселя в Україні відбувається досить важко. Це обумовлено цілою низкою причин. Серед них можна назвати новизну комерційного розрахунку, відсутність досвіду роботи з векселем, низький рівень культури взаємовідносин суб'єктів господарювання, і, як наслідок, відсутність довіри між партнерами за угодами, важке економічне становище України, що виявилося в довготривалому падінні промислового і сільськогосподарського виробництва, масові неплатежі підприємств, відносна нерозвиненість інфраструктури ринку й інші причини.

Однак незважаючи на зазначені обставини, процес упровадження векселя в господарський оборот в Україні вже став фактом. Цьому сприяли два Укази Президента України від 14.09.1994 р. і від 26.07.1995 p., спеціально присвячені проблемі розширення сфери обігу векселів і більш інтенсивному їх використанню у взаємних розрахунках підприємств. Основні ідеї цих двох указів зводяться до необхідності, по-перше, вирішити хоча б частково проблему взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності, використовуючи такий інструмент як вексель, по-друге, дати імпульс до формування ринку боргів в Україні.

Звичайно, не можна сказати, що ідеї названих указів були повністю реалізовані у практиці господарювання, але певний поштовх у цьому напрямку все ж мав місце. Об'єктивні процеси, що відбуваються в нашій економіці, не дають можливості повною мірою включити вексель у господарчий оборот, проте цей процес нехай і з певними труднощами, але все ж розвивається, хоча загальні умови становлення вексельного обігу змушують іноді робити й деякі відступи від уже закладених основ організації його руху. Прикладом може бути Постанова Кабінету Міністрів України 1995 р. про продовження терміну протесту за векселем з двох днів до п'ятнадцяти.

Особливе місце у практиці вексельного обігу займають векселі, що використовуються:

1. для проведення заліків взаємної заборгованості з подальшим її оформленням за допомогою векселя;

2. для оформлення операцій із давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах;

3. під час увезення в Україну майна у вигляді внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями;

4. для оформлення податку на додану вартість під час увезення, пересилання товарів на митну територію України.

Деякі векселі, що перебувають в обігу в Україні, можуть бути тимчасово або назавжди відмінені. Так, 16.09.2002 р. відмінено вексель для оформлення податку на додану вартість під час увезення, пересилання товарів на митну територію України. Слід розглянути всі прецеденти використання векселів для того, щоб розкрити ті можливості, які надає вексель у розв'язанні певних, іноді дуже складних ситуацій у суспільному виробництві.

Порядок випуску, обігу і погашення таких векселів має ряд особливостей, що регулюються відповідними нормативними актами Кабінету Міністрів України і положеннями Національного банку України. Розглянемо коротко основні моменти, пов'язані з рухом векселів, які випускаються у зв'язку з увезенням, пересиланням товарів на митну територію України на суму податку на додану вартість.

Такий вексель видається платником податку на додану вартість на всю суму податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Цей вексель є простим, підлягає обов'язковому авалюванню його комерційним банком, і виписується на термін не більше 30 днів.

Векселедержателем такого векселя є Державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника податку з доданої вартості. Відсотки за використання такого векселя не нараховуються. У разі його неоплати протест щодо нього не складається, а сума платежу щодо нього підлягає безакцептному вилученню. Суть цього векселя полягає в тому, що держава, стимулюючи свого імпортера, надає йому відстрочку оплати ПДВ, що збільшує можливості суб'єкта господарювання стосовно організації своєї діяльності.

Практика вексельного обігу в Україні знає і такий вид векселів, як векселі Пенсійного фонду. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 р. заборгованість підприємств, установ та організацій зі зборів на обов'язкове державне страхування оформляється через вексель. Це дає можливість підприємству уникнути застосування жорстких санкцій з боку держави відносно боржника з цих платежів на умовах, вигідних для всіх учасників.

Розглянемо вексельну схему з використанням векселів Пенсійного фонду на конкретному прикладі. Припустимо, що підприємство виробило продукцію, яка користується попитом на ринку, на 10 000 грн. Але відпускна ціна цієї продукції внаслідок певних обставин на 30 % вища від ринкової. Іншими словами, цей обсяг продукції реалізується на ринку за 7000 грн.

Окрім цього, дане підприємство заборгувало перед Пенсійним фондом 10 000 грн і не може цей борг погасити через неможливість (без збитків для себе) реалізувати свою продукцію.

Усі ці обставини ставлять підприємство в дуже скрутне становище. Воно не тільки не може погасити свій борг перед Пенсійним фондом, але, по суті, не має можливості продовжувати процес виробництва через неможливість реалізації своєї продукції. Водночас страждає і споживач, адже він не може отримати необхідну йому продукцію через високу її ціну. Певним чином страждає і Пенсійний фонд, бо до нього не надходять кошти від цього підприємства. Проте вихід з цієї важкої ситуації можливий і саме за допомогою векселів Пенсійного фонду.

В умовах незадоволеного попиту на цю продукцію неважко передбачити, що знайдеться фірма чи підприємство, яке за »живі» гроші буде готове придбати цю продукцію, але за ціною нижчою від ринкової. Для цього фірма, яка проявила зацікавленість до продукції підприємства-боржника перед Пенсійним фондом, домовляється з боржником про купівлю в нього продукції на 10 000 грн. в рахунок погашення його заборгованості перед фондом і звертається до останнього, щоб той виставив переказний вексель, але з урахуванням дисконту (знижки). Припустимо, що дисконт буде обґрунтований фірмою і прийнятий Пенсійним фондом у розмірі 50 % від відпускної ціни підприємства. Це означає, що фірма отримає продукцію у підприємства за 5000 грн., які вона внесе за нього до Пенсійного фонду, погасивши заборгованість підприємства перед фондом на 10 000 грн.

Унаслідок вирішення ситуації з заборгованістю підприємства перед Пенсійним фондом за допомогою векселів цього фонду у виграші всі учасники цієї операції.

Векселі Пенсійного фонду можуть бути випущені як у вигляді простого, так і у вигляді переказного векселя. При цьому термін оплати векселя не повинен бути більше 90 календарних днів з моменту його підписання, а за переказними векселями, якими оформлена безнадійна заборгованість, термін оплати не повинен бути більше 180 днів.

Положенням передбачено порядок погашення заборгованості підприємств за зборами до Пенсійного фонду, а також передбачені обмеження щодо розміру дисконту. Він не повинен бути більшим за 50 % від суми заборгованості, а за векселями, якими оформлена безнадійна заборгованість - не більше 60 %. Зрозуміло, що з нормалізацією відносин між підприємствами і Пенсійним фондом, розміри дисконту зменшуватимуться, а згодом і потреба в таких векселях зникне.

Векселі Пенсійного фонду повинні обов'язково бути авальовані банком з числа тих, чий перелік визначає Пенсійний фонд. Після цього вексель подається у відповідний районний відділ фонду, де перевіряється на достовірність, бланка (наявність друкарського номера, захисної сітки, мікрошрифту і т. ін.), правильність заповнення реквізитів векселя, наявність аваля тощо.

Після перевірки векселі за допомогою інкасового індосаменту передаються уповноваженому банку, що інкасує вексель з настанням терміну його оплати. Але банк може його оплатити й достроково на основі угоди обліку векселя.

Поряд з векселями Пенсійного фонду є ще казначейські векселі. Вони допомагають вирішувати проблему розрахунків бюджетних організацій за витратами, пов'язаними з їх функціонуванням (крім витрат на заробітну плату працівників цих бюджетних установ) без інфляційного тиску на грошовий обіг.

Отримавши (замість грошей) такі векселі, бюджетна установа може розрахуватись ними з державними установами за поставки товарів, або за надані послуги (наприклад, за електроенергію, тепло, газ і т. ін.). По суті, казначейські векселі є засобом бюджетного фінансування тих статей бюджету, які не забезпечені відповідними податковими надходженнями.

Таким чином, Україна не тільки успішно оволодіває новим для себе фінансовим інструментом, але й досить влучно використовує векселі для вирішення проблем перехідного періоду.

Але на даному етапі розвитку вексельного обігу в українському законодавстві наявні певні прогалини в неоднозначному трактуванні сутності й значення векселя в чинному законодавстві. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Дане визначення більшою мірою стосується простого векселя, якщо до уваги взяти саме безумовність зобов'язання векселедавця сплатити певну суму. Для переказного векселя характерним є те, що безумовне зобов'язання сплатити певну суму після настання строку бере на себе акцептант. З прийняттям Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 року останні сподівання щодо одержання чіткого та практичного визначення векселя були зруйновані. Даний Закон також не наводить тлумачення сутності векселя, але визначає порядок видачі простих і переказних векселів, здійснення операцій з векселями та виконання вексельних зобов'язань у господарській діяльності.

Аналіз ситуації в сфері вексельного обігу вказує на те, що активізації цивілізованого вексельного обігу в Україні заважають численні зловживання.

Так як Україна є аграрною державою, векселі застосовуються і в аграрному секторі економіки. Вексель - унікальний фінансовий інструмент, що здатен ефективно розв'язати низку проблем, що виникли у сільськогосподарських підприємств.

Головними перевагами векселів є : простота організації розміщення; найбільш оперативний спосіб залучення коштів; найдешевший механізм залучення коштів;інструмент, що дозволяє залучати будь-який обсяг фінансових ресурсів; платіжний засіб; перший крок у залучення коштів на відкритому борговому ринку.

До основних недоліків векселів слід віднести: низьку ліквідність вторинного ринку; кредитну історію векселя серед вузького кола інвесторів ; короткостроковість запозичень; більш високу, у порівнянні з іншими інструментами, вартість запозичень; ризики документального обігу векселів (підробка, викрадення тощо).

Найбільший інтерес до використання у розрахунках між підприємствами негрошових форм виникає в період кризи ліквідності, тобто нестачі живих грошей. Покупець, не маючи можливості заплатити тут і зараз, може скористатись векселем. Виписати власний вексель може будь-яке підприємство, і простота обігу. Чим більш відомим є підприємство, тим більше шансів у виписаного ним векселя почати свій шлях.

Виписати власний вексель нескладно: слід правильно заповнити реквізити спеціального бланку, що має назву «простий вексель». Організацією таких угод, а також процедурою обліку, зберігання (погашення) векселів займаються банки. Як правило підприємство-векселедавець доручає сплачувати свої боргові цінні папери банку (ця процедура називається доміциляцією). Авалюючи вексель, тобто розміщуючи на лицьовому боці боргового паперу спеціальний напис, банк приймає на себе відповідальність за погашення паперу. Якщо векселедавець не оплатить вексель, то банк, відповідальний за авалювання, буде зобов'язаний погасити його за свій рахунок.

Отже, важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських зв'язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження вексельного обігу. Також потрібно забезпечити сферу використання векселів більш серйозною правовою основою, так як існує значне зловживання у сфері вексельного обігу , і ліквідації цього зараз надається значна увага.



Задача №1

Визначити поточну вартість дисконтної облігації номінальною вартістю 1000 грн., початковою вартістю 900 грн., з терміном погашення 200 днів якщо з моменту придбання облігації пройшло 50 днів і дохідність на ринку по аналогічних цінних паперах зменшилась на 3% річних.

Розв'язок

Зміна процентної ставки по цінних паперах:

і = (% дохід / Ціна облігації) * 100%

% дохід =( Ціна облігації * і) / 100%

% дохід = (900 * 3) /100 = 27%

Поточна вартість дисконтної облігації становить:

ПВ = ПД/(1+r)t + НВ/(1+r)t

НВ - номінальна вартість

ПД - сума відсотку по облігації.

ПД = НВ * % = 1000 * 0,27 = 270 грн.

t - термін до погашення.

ПВ = 270/(1+0,27)t150/360 + 1000/(1+0,27)150/360 = 1154,2 грн.

Відповідь: ПВ = 1154,2 грн.



Задача №2

Розрахувати суму, яку одержить підприємство за факторинговою угодою, якщо загальна сума дебіторської заборгованості підприємства дорівнює 200000грн., аванс становитиме 80%, резерв відповідно 20%, комісія фактора дорівнює 2,5%, щомісячний банківський відсоток за аванс - 1%.

Розв'язок

Спочатку банк перерахує авансовий платіж за вирахуванням відсотку за аванс (плати за ризик):

А = 200000 * 0,8 - 200000*0,8*0,01 = 158400 грн.

Потім, банк дочекається повної оплати боргу зі сторони покупця та перерахує підприємству залишок коштів за вирахуванням комісії фактора за здійснення даної операції:

Р = 200000 * 0,2 - 200000* 0,025 = 35000 грн.

Тож підприємство загалом отримає:

158400 + 35000 = 193400 грн.

Відповідь. Підприємство отримає 193400 грн.

Задача №3

ВНП в умовах повної зайнятості складає 18 млрд. дол. фактичний обсяг ВНП становить 15 млрд. дол. Сума податків складає 15% від величини ВНП. Державні витрати і послуги становлять 2 млрд. дол. Визначити, балансується державний бюджет з дефіцитом чи профіцитом. Встановити його розміри. Як зміниться сальдо державного бюджету при досягненні повної зайнятості. За яких умов дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому?

Розв'язок:

Бюджетний дефіцит = Чисті податки - Державні закупівлі

Бюджетний дефіцит = 0,15* 15 - 2 = + 0,25 млрд.

Отже, маємо профіцит, тобто бюджет балансується з профіцитом в розмірі 0,25 млрд. дол.

При досягненні повної зайнятості, сальдо державного бюджету буде позитивним та збільшиться.

Бюджетний дефіцит не є небезпечним коли безробіття дорівнює природній нормі а обсяг виробництва потенційному ВВП.



Література

1. Барбара В. Особливості правового регулювання вексельних правовідносин: історичний дискус // Господарське право. - 2008. - № 7. - С. 3-7.

2. Ємельянов А.С. Юридична природа векселя // Экономика и право. - 2007. - №3. - с. 88-91.

3. Кожема Г. Ретроперспектива розвитку інституту векселя в Україні // Фінансове право. - 2009. - № 4. - С. 33-35.

4. Рудненко Т. Вексель як антикризовий фінансовий інструмент // Фінансовий ринок України. - 2009. - №11. - с. 25-26.

5. Рудненко Т. Вексельний обіг та перспективи використання фінансових векселів в Україні // Фінансовий ринок України. - 2009. - №7-8. - с.15-18.

6. Рябіков О. Вексель як фінансовий інструмент // Фінансовий ринок України - 2008. - №5. - с.12-16.

7. Фещенко Н.М. Вексельний обіг в Україні: проблеми та їх шляхи вирішення // Економіка, фінанси, право. - 2007. - №3. - с.22-25.

Размещено на Allbest.ru