Крім зазначених вище положень, заява кредитора повинна містити також відомості про: розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням розміру недодержки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; викладення обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати; докази обґрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються документи, що підтверджують безспірність заявлених вимог.

Закон дозволяє боржнику звернутись до арбітражного суду із заявою про власну неплатоспроможність у разі його фінансової неспроможності або реальної загрози такої неспроможності. Але треба мати на увазі, що боржник може звернутися до суду із заявою про своє банкрутство тільки в тому випадку, коли наявного у нього майна досить для покриття судових витрат (стаття 7 Закону).

Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами суперечки про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається надання доказів неоплатності його боргів на момент звернення до арбітражного суду. Окремо необхідно згадати про те, що статтею 51 Закону передбачені деякі особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Законом встановлено, що коли вартості майна юридичної особи, яка ліквідується за рішенням власника, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа має ліквідуватися в загальному порядку провадження у справах про банкрутство. Закон прямо зобов'язує власника або голову призначеної ним ліквідаційної комісії при виявленні вказаних обставин звернутися до арбітражного суду із заявою про своє банкрутство. Ця норма є новою для вітчизняного законодавства про банкрутство і має дуже позитивний характер. Особливо позитивним є те, що керівник боржника або власник майна боржника та деякі інші особи несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника у випадку невиконання ними зазначеної вимоги.

Вимоги до змісту заяви боржника встановлені також статтею 7 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Заява боржника, окрім загальних положень, спільних до заяви боржника і заяви кредитора, повинна містити: суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не заперечується боржником; розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах); розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника. До заяви боржника додаються: рішення власника майна боржника про звернення боржника до арбітражного суду із заявою; бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство; інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.

Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється з таких заяв, становить п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України. Згідно з роз'ясненням Вищого арбітражного суду України сплату державного мита за заявника може виконати інша фізична або юридична особа, але з посиланням на конкретну справу у платіжних документах і дотриманням інших обов'язкових вимог щодо оформлення.

Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, якому закон хоч і не дав певної назви, але воно за своєю природою є визначальним для долі боржника.

У підготовчому засіданні суд остаточно визначає розмір вимог кредитора - ініціатора процедури банкрутства, призначає арбітражного керуючого підприємства-боржника, дату складання арбітражним керуючим, який на цій стадії провадження називається розпорядником майна боржника, реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника, для виявлення яких зобов'язує кредитора-ініціатора подати оголошення про порушення справи до офіційних друкованих органів. Крім того суд призначає дату скликання перших загальних зборів кредиторів та дату засідання арбітражного суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У попередньому засіданні арбітражний суд розглядає реєстр вимог кредиторів та заперечення щодо них боржника і остаточно визначає розмір вимог до боржника кожного з виявлених кредиторів. Після проведення попереднього засідання розпорядник майна боржника скликає загальні збори кредиторів, на яких кредитори визначають подальшу долю боржника (основне питання, яке при цьому вирішується, - чи доцільно проводити процедуру санації боржника, чи потрібно одразу перейти до ліквідаційної процедури) та обирають зі свого складу комітет кредиторів, який представляє у процедурі банкрутства їх інтереси.

У наступному засіданні суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, якщо таке рішення було прийнято на зборах кредиторів, і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури арбітражного керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до арбітражного суду звіт та протокол зборів кредиторів, на яких цей звіт був розглянутий. У випадку затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.

Якщо ж кредитори боржника на зборах вирішили наполягати на визнанні боржника банкрутом або процедура санації не привела до бажаного результату, або у встановлений судом в підготовчому засіданні термін кредитори не дійшли згоди про подальшу долю підприємства-боржника (а також в інших, передбачених законом випадках), суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє її виконання арбітражному керуючому, який на цій стадії провадження називається ліквідатором. Після завершення ліквідаційної процедури ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс. У випадку затвердження ліквідаційного балансу суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

Поняття мирова угода, тобто домовленість між боржником і кредитором стосовно відстрочки, розстрочки або прощення боргів боржника, є новим для українського законодавства з питань банкрутства: воно з'явилося лише з прийняттям нової редакції Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. До цього часу законодавство такої процедури не передбачало, а отже й мирові угоди не укладалися.[10]

3.3 Наслідки визнання підприємства банкрутом

У випадках, передбачених Законом „Про банкрутство”, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом „Про банкрутство”;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону „Про банкрутство”:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 Закону „Про банкрутство”.

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Існування інституту банкрутства зумовлено необхідністю розв'язання проблем, пов'язаних з неплатоспроможністю суб'єктів господарської діяльності. Його значення полягає в тому, що, з одного боку, з господарського обігу при ліквідації виключаються неплатоспроможні суб'єкти, що сприяє оздоровленню ринка, а з іншого боку - цей інститут дає можливість добропорядним та відповідальним підприємствам, організаціям реорганізувати свою діяльність та отримати шанс для досягнення фінансової стабільності.

Передбачена законодавством про банкрутство можливість застосування до неплатоспроможних підприємств, які опинились у тяжкому становищі, реорганізаційних процедур дозволяє їм відновити статус повноцінних суб'єктів ринкових відносин, заохочує підприємницьку ініціативу і ризик, оскільки в разі невдачі вони в значній мірі будуть захищені від тяжких наслідків банкрутства. Однак поряд з тим, банкрутство може бути використано в неправомірних цілях, що представляє собою навмисне (фіктивне) оголошення підприємства банкрутом для того, щоб приховати перекачування коштів, пограбування вкладників та інші фінансові злодіяння. Звертаючи увагу на цю двобічність результатів проведення банкрутства, приходимо до висновку, що процедура банкрутства повинна підлягати жорсткому регулюванню з боку держави, перш за все через законодавчі акти та інші документи нормативно-правового характеру. Механізм проведення процедури банкрутства зумовлює той факт, що законодавство про банкрутство є однією з найважливіших складових частин правової бази ринкової економіки в кожній країні.

Відповідно до діючого законодавства України щодо боржника може бути застосована така позасудова процедура банкрутства як досудова санація та наступні судові процедури:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності боржника);

- ліквідація боржника.

Підбиваючи підсумки усьому вищесказаному, можна зробити висновок, що механізм банкрутства підприємств можна розглядати як діючу форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання. На відміну від України, де інститут банкрутства є відносно новим явищем, в розвинутих країнах він завдяки своїм функціям протягом тривалого часу залишається невід'ємним інструментом ринкового регулювання економіки. Виходячи з функцій, які виконує інститут банкрутства, є цілком логічним, що його існування є вигідним не лише для окремо взятих суб'єктів господарювання, а й для держави, а значить і для всього суспільства в цілому. На жаль, сьогодні інститут банкрутства в Україні має дещо інший характер, ніж у розвинутих країнах, адже із-за фінансової кризи в країні банкрутами технічно є більшість господарюючих суб'єктів. Тому буде дуже доречним розглядати механізм банкрутства не як спосіб ліквідації підприємства та повернення боргів кредиторам, а саме як спосіб фінансового оздоровлення українських підприємств. Необхідною умовою пошуку шляхів оздоровлення підприємств є проведення аналізу причин банкрутства. Аналіз причин виникнення банкрутства свідчить, що багато в чому фінансова неспроможність підприємства визначається неефективністю фінансового менеджменту. Але найголовнішою передумовою банкрутств в Україні є, на мою думку, не стільки недостатній рівень кваліфікації менеджерів та їх прихильності до агресивних форм здійснення фінансової діяльності, скільки економічна та політична нестабільність в країні.

Література

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В редакції Закону України N 597-IV ( 597-15 ) від 06.03.2003 )

2. Норматив N 3 “Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності”.// Затверджено рішенням Аудиторської палати України від 18 грудня 1998 р. N 73

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 червня 1999 р. N 391/3684 "ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ"

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N87 від 31.03.99

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

8. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. - М.: “ДИС”, НГАЭ и У, 1997 г.

9. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. К:Либідь, 1998. - 312с.

10. Банкрутство в Україні. Програма антикризисного управління. Матеріали серверу High Standart Group. Адреса посилання - http://www.bankruptcy.com.ua/

11. Давидов Г. М. Аудит. Навчальний посібник. К:”Знання”, 2001 р.

12. КАРУЦА С.М.. Фінансова звітність як предмет державного фінансового контролю.// Фінансовий контроль(всеукраїнський науково-теоретичний, інформаційно практичний журнал) № 1 від 09.01.2002

13. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. Издание 2-е, переработанное и дополненное. - М.: ЗАО “Центр экономики и маркетинга”, 1997 г.

14. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К:”Знання”, 2000 р.

15. Корпоративные конфликты продолжаются // Украинская инвестиционная газета. - 2002. - 26 февраля. - С. 9.

16. Мейер К. Корпоративное управление в условиях рыночной экономики переходного периодаУ/Корпоративное управление. Владельцы, директора и наёмные работники акционерного общества. - М.: Джон Уайли энд Санд, 1996.

17. Мендрул О. Г. Особливості технічного і фундаментального інвестиційного аналізу акцій українських підприємств.

18. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність./Під ред. С.Ф.Покропивного, К:КНЕУ, 1998, С.24

19. Савчук В.П. Финансовое планирование и разработка бюджета предприятия.//Днепропетровский центр послеприватизационной поддержки предприятий, 2001

20. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.,

21. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа. М:Инфра-М, 1996. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru