Із наведених даних видно, що найбільш чисельну групу складають бюджети районів, що об'єднують районні, селищні, сільські та міст районного підпорядкування, які є базовими у бюджетній системі країни.

Через них мобілізується і використовується майже третина всіх ресурсів місцевих бюджетів. Проте сьогодні саме в цій ланці місцевих бюджетів існує найбільше питань, які потребують свого вирішення. Насамперед, це питання закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.



Рисунок 1.4 Розподіл витрат місцевих бюджетів за видами бюджетів

Усе це свідчить, що при подальшому реформуванні бюджетної системи проблеми місцевих бюджетів необхідно розв'язати не взагалі, а з урахуванням особливостей і чіткого розмежування функцій між окремими ланками місцевих бюджетів. Диференціація функцій має залежати від рівня розвитку кожного з цих бюджетів у бюджетній системі держави.

Реалізація цього положення вимагає визначення розміру гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Забезпечення такого рівня має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території і перерозподільних регіональних процесів.

1.3 Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів

Розгортання кризи платежів досить суттєво відбилось на фінансових можливостях держави, котра внаслідок цього в багатьох випадках виявилась неспроможною забезпечити вирішення навіть поточних проблем. Помітно посилилась напруженість у взаємовідносинах центральних і місцевих влад. Тому зрозумілим є посилення інтересу до пошуку оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів в межах перегляду загальної концепції податкової політики в Україні.

Діючий Закон «Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року передбачає 35 видів податків, зборів і обов'язкових платежів. Із яких 16 віднесені до місцевих (в цьому відношенні законодавча влада лише продублювала прийнятий в 1993 році декрет Кабінету Міністрів ”Про місцеві податки і збори”). Серед основних загальнодержавних податків та зборів - податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок із доходів громадян, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел та інші. До місцевих податків віднесені готельний збір, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за виграш у бігах на іподромі, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки, комунальний податок та деякі інші.

Вже навіть просте перерахування розкриває досить сумнівне фіскальне значення місцевих платежів. Практика застосування місцевих податків в Україні показала, що вони не мають суттєвого значення при формуванні місцевих бюджетів. У зв'язку з цим значна кількість місцевих органів влади навіть не використовують в повній мірі свої повноваження щодо введення таких податків і зборів. Як і раніше, надходження від загальнодержавних податків розподіляються між центральними і місцевими органами влади. До того ж центр не тільки диктує правила розподілу податків, але й постійно змінює їх. Доволі замкнутий і нестабільний розподіл коштів між місцевими бюджетами різних рівнів, так як здійснюється він в умовах відсутності стабільних нормативів. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховується рівень економічного розвитку областей і районів.

В контексті вищесказаного безсумнівний інтерес являє собою досвід розподілу податкових надходжень в демократично організованих державах.

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно. Наприклад, у Великобританії нараховується 13 тисяч місцевих бюджетів, і бюджети вищестоящих адміністративних одиниць не являються зведеними по відношенню до нижчестоящих. В Німеччині зведений державний бюджет не затверджується, а публікується як статистичний матеріал.

На протязі ХХ сторіччя спостерігалась чітка тенденція скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях. Однак в останній час, зважаючи на зростання обсягу та складність завдань, які вирішуються на місцевому рівні, ситуація почала змінюватися. Певну роль у цьому зіграли і вимоги Європейської хартії самоврядування 1985 року: частина фінансових ресурсів самоврядування повинна надходити у вигляді місцевих податків і зборів. В деяких країнах місцевій владі відкривається доступ до більш ефективних податкових джерел. Так, оподаткування доходів компаній на користь місцевих органів влади в провінціях Канади коливається від 3 до 17 відс. В США оподаткування індивідуальних доходів штатами знаходиться на рівні 7 відс. В Данії місцевий прибутковий податок дає біля 2/3, а в Норвегії - 93 відс. всіх місцевих податкових надходжень.

В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 відсотка, США - 58, Японії - 55, Франції - 48, Німеччини - біля 40, Англії - 38.

У питанні встановлення місцевих податків майже всюди діє принцип: органи самоврядування користуються правом податкової ініціативи в межах, установлених національним законодавством. Хоча наявність власних джерел фінансових надходжень у місцевого самоврядування закріплено не тільки в чинному законодавстві, але в деяких країнах - і в Конституціях. У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади суб'єктів федерації. В Канаді суб'єкти федерації - провінції - мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку - на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків: у Франції - більше 40, Німеччині - 55, Італії - біля 70, Бельгії - біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. Проте чимало органів місцевої влади обмежені у виборі ставок податку, навіть якщо вони самостійно здійснюють розрахунки і стягнення місцевих податків. Існує тенденція з боку центрального уряду до встановлення обмежень на свободу вибору ставок місцевих податків, а також визначення переліку пільг і скидок.

Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою: федеративності чи унітарності.

У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої “субцентральної” ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб'єктів федерації).

В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи.

Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в зв'язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись (таблиця 1.3)

Іншим важливим показником централізації (децентралізації) бюджетної системи є частка трансфертів бюджету центрального уряду в бюджети місцевих органів влади. За їх питомою вагою в поточних доходах названих бюджетів можна робити висновок про ступінь їхньої залежності від центральної адміністрації. Оберненим показником є ступінь фінансової автономії місцевих бюджетів від бюджету центральної адміністрації. Вона розраховується шляхом ділення власних (закріплених) доходів місцевого бюджету на його поточні доходи і виражається у відсотках.

Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 відс. відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 до 56 відс. Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірно.

Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги.

Інші податки - на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є : обов'язкові внески по соціальному страхуванню (21 відс.), податок з продаж (20 відс.), прибутковий податок (19 відс.), індивідуальні акцизи (10 відс.).

Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 відс. поточних доходів місцевих бюджетів, В Швейцарії - 65,6, в Швеції - 64,3, в Норвегії 55,2 відс. Пряме місцеве оподаткування переважає також в Бельгії та Португалії.

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. До них відносяться загальний місцевий податок на споживання, різні акцизи, податки на користування так званими “суспільними благами” (тобто місцями громадського відпочинку, спортивними об'єктами і т.п.). В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 відс. поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 відс.

Особливість розподілу джерел податкових надходжень в Німеччині полягає в тому, що доходи від податків трьох рівнів влади формуються в основному на основі пайової участі в головних видах податків - індивідуальному прибутковому, податку на прибуток (корпораційному) та податку на додану вартість. Сьогодні вони складають 3/4 податкових надходжень до консолідованого бюджету Німеччини. У федеральному бюджеті спільні податки складають 75 відс. в бюджетах земель - 87 відс., в місцевих бюджетах - 41 відс. (таблиця 1.3)

Таблиця 1.3

Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 1992 р.

Країни	Центральний бюджет	Бюджети членів федерації	Місцеві бюджети	Бюджет фондів соціального страхування
Федеративні держави
Австрія	46,5	21,8	15,3	31,9
Канада	38,2	53,6	27,9	6,2
США	31,9	47,6		30,7
Німеччина	29,2	27,0	16,2	42,0
Швейцарія	29,2	30,4	21,5	37,5
- Середня -	35,0	37,5	20,2	29,7
Унітарні держави
Бельгія	54,7	-	12,5	50,9
Великобританія	78,2	-	27,6	18,9
Данія	68,3	-	49,7	12,8
Ірландія	79,6	-	36,7	18,8
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Італія	66,4	-	39,8	51,9
Люксембург	62,4	-	14,0	36,8
Нідерланди	50,6	-	34,3	42,8
Норвегія	58,5	-	31,6	32,6
Фінляндія	62,2	-	40,7	15,8
Франція	41,9	-	18,6	44,5
Швеція	53,0	-	35,7	25,1
Японія	35,0	-	44,8	43,2
- Середня -	59,8	-	29,7	32,3

Розподіл податків між федерацією, землями та общинами має такий вигляд (таблиця 1.4)

Таблиця 1.4.

Розподіл податків між ланками бюджетної системи Німеччини

	Прибутковий податок	Податок на прибуток	ПДВ
Федерація	42,5	50	65
Земля	42,5	50	35
Община	15	-	-

Крім цього, на кожному рівні існують виключні права на певні податкові джерела. Федерація залишає за собою повністю податок на нафту, тютюн, спирт, страхові внески, а також мито. До власних податків земель відносяться податки на майно, автотранспортні засоби, нерухомість, на тоталізатор і лотереї, на спадщину.

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об'єкт оподаткування - юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв'язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 відс. По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.

У Франції основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки.

В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 відс. Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло (квартиру), земельний податок.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.

Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.5. З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 відс., а на трансферти із бюджету центральної адміністрації - 40,5 відс.

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62 відс. поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу

Таблиця 1.5

Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади в країнах з ринковою економікою (у відсотках до поточних доходів), 1992р.

Країни	Власні доходи	Регулюючі доходи трансферти від центральної адміністрації
	Доходи від державної власності і підприємництва	Податки	Інші доходи	Власні доходи, всього
		Прямі	Непрямі	Всього
1	2	3	4	5	6	7	8
Країни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2 відс.)
Ісландія	8,6	50,7	39,8	90,5	0,1	99,2	0,8
США	3,4	79,8	8,8	88,6	0,3	92,3	7,7
Люксембург	1,9	30,4	53,9	84,3	6,9	93,1	6,9
Іспанія	1,9	32,8	43,2	76,0	5,3	83,2	16,8
Австрія	2,2	30,1	42,5	72,6	11,2	86,0	14,0
Швейцарія	4,6	65,6	3,5	69,1	7,9	81,6	18,4
Швеція	2,4	64,3	0,3	64,6	5,8	72,8	27,2
Японія	2,3	26,8	34,6	61,4	0,4	64,1	35,9
Норвегія	1,5	55,2	1,9	57,1	-	58,6	41,4
Німеччина	5,0	24,8	31,4	56,2	6,4	67,6	32,4
Франція	2,3	24,9	31,0	55,9	4,1	62,3	37,7
Фінляндія	3,3	55,3	0,0	55,3	1,6	60,2	39,8
Данія	1,6	47,5	4,1	51,6	2,9	56,1	43,9
Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2 відс.)
Бельгія	16,3	35,4	7,4	42,8	-	59,0	41,0
Австралія	14,5	-	39,9	39,9	4,1	58,5	41,5
Великобританія	2,3	-	37,2	37,2	8,5	48,0	52,0
Канада	2,4	-	37,6	32,6	0,7	35,7	64,3
Португалія	3,0	23,3	5,9	29,2	6,2	38,4	61,4
Греція	12,6	9,3	5,3	14,6	1,5	28,7	71,3
Італія	1,7	6,3	4,4	10,7	8,3	20,7	79,3
Ірландія	3,4	-	7,5	7,5	11,8	22,7	77,3
Нідерланди	8,5	1,9	4,5	6,4	5,1	20,0	80,0

через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10 відс. поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) - вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Якщо взяти за вихідний підхід до класифікації бюджетних трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що критикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дозволяє з'ясувати найбільш загальні особливості систем бюджетних трансфертів як такої:

Формування фонду бюджетних трансфертів може здійснюватись як:

а) часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;

б) щорічні асигнування держбюджету;

в) обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду бюджетних трансфертів поданий у таблиці 1.6 .

Таблиця 1.6 Джерела фонду бюджетних трансфертів у різних країнах

Країна	Види бюджетних трансфертів	Джерела бюджетних трансфертів
1	2	3
Німеччина	Додаткові дотації	2 відс. суми ПДВ, сплачується з федеральної частки
	Допомога на інвестиції	Залежно від місцевих видатків
	Дотації на виконання спільних завдань	Залежно від місцевих видатків
	Структурний фонд	Залежно від місцевих видатків
Росія	Бюджетна дотація	Бюджетні асигнування
	Бюджетні субвенції	Бюджетні асигнування
	Федеральний трансферт	15 відс. надходжень до держбюджету
	Чисті взаєморозрахунки	Залежно від місцевих видатків
Франція	Глобальна дотація на фінансування	Щорічна індексована частка ПДВ
	Дотації на компенсацію податкових пільг	Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток
	Глобальна дотація на устаткування	Залежно від місцевих видатків
	Компенсація ПДВ	Бюджетні асигнування
	Спеціальні субвенції	Залежно від місцевих видатків
Швеція	Незв'язані субсидії	Бюджетні асигнування
	Цільові дотації	Залежно від місцевих видатків
Польща	Загальні субвенції	Частка до бюджетних видатків держави
	Цільові дотації	Бюджетні асигнування Залежно від місцевих видатків
Латвія	Бюджетні субсидії	Бюджетні асигнування
	Субсидії з фонду вирівнювання	Частка прибуткового податку
	Цільові гранти	Бюджетні асигнування
Литва	Бюджетні дотації	Бюджетні асигнування
	Спеціальні субсидії	Бюджетні асигнування

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На погляд автора, найбільшу стабільність з огляду на джерело дотацій мають дотації у Франції(зокрема, глобальна дотація на функціонування). У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Що стосується зв'язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва) не в змозі забезпечити стабільного джерела бюджетних трансфертів, а тому віддають перевагу бюджетним асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактору.

Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних бюджетних трансфертів - перший та третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у різних країнах, подано у таблиці 1.7

Таблиця 1.7

Методи розподілу бюджетних дотацій у різних країнах

Країна	Види дотацій	Методи розподілу
1	2	3
Німеччина	Додаткові дотації	Частина річного бюджету - у розмірі сум, необхідних для доходної бази до середнього рівня, та як фіксовані суми.
Росія	Бюджетна дотація	Частина річного доходу
	Федеральний трансферт	Формула
Франція	Глобальна дотація на функціонування	Формула
	Дотація на компенсування додаткових пільг	Згідно з фактичним розміром витрат (компенсація)
	Фонд компенсації ПДВ	Компенсація частини видатків на капіталовкладення
Польща	Субвенція генеральна	Формула
Швеція	Незв'язана субсидія	Формула
Латвія	Бюджетні субсидії	Формула
	Субсидії з фонду вирівнювання	Формула
Литва	Дотації	Частина річного бюджету

Як видно з таблиці 1.7, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу більш об'єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відображається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення в формулу певних показників.

3. Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв'язаними (дотації). Чим істотніше частка бюджетних дотацій у загальній сумі бюджетних трансфертів, тим більшу свободу мають місцеві колективи. Як видно з таблиці 1.8, у країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше - зв'язані трансферти (Польща, Латвія, Росія) (таблиця 1.8).

Таблиця 1.8

Співвідношення різних видів бюджетних трансфертів (у відс. до доходів місцевих колективів)

Країна	Усього бюджетних трансфертів	У тому числі
		Дотації	Субвенції та субсидії
Німеччина землі общини	3,1 41,6	1,4 31,0	6,7 10,6
Росія	20,1	2,4	17,7
Франція	23,0	15,3	7,7
Швеція муніципалітети лени	20 17	15,0 11,0	5,0 6,0
Польща	29,2	11,9	17,3
Латвія	61,7	9,2	52,5
Литва	8,7	5,7	3,0

Загалом про оптимальне співвідношення між формами бюджетних трансфертів навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації бюджетних трансфертів в світі існує.

Слід зазначити, що в багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягли у Німеччині та Швеції (таблиця 1.9)

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов'язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної бази дуже відрізняється. Серед країн із сформованою базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію, Швецією так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в основному Законі (так звана Фінансова Конституція). Механізм надання бюджетних трансфертів визначається спеціальним Законами (“Про вирівнювання різної економічної сили земель”, “Про фінансову допомогу Федерації …”, законами про окремі види грошових виплат, віднесених до спільної компетенції). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс місцевого самоврядування, Кодекс комун тощо (таблиця 1.9).

Таблиця 1.9

Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання серед місцевих колективів різних країн

Країна	За рахунок бюджетних трансфертів	За рахунок горизонтального перерозподілу
Німеччина	Додаткові дотації	Горизонтальні трансферти
Росія	Фонд підтримки регіонів	---
Франція	Дотація рівномірного розподілу	Фонд солідарності територіальних колективів
Швеція	Гарантована доходна база	Міжмуніципальні вирівнювальні платежі
Польща	Субвенція на вирівнювання	---
Латвія	Фонд вирівнювання	Фонд взаємної допомоги
Литва	---	---

У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка ,проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові основи місцевої влади і види бюджетних трансфертів, які вони можуть отримувати; є також і закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих рад, їх права на отримання бюджетних трансфертів.

Що стосується України, то тут нормативна база надання бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям Основного Закону України надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.

Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв'язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.

“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х - на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.

На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період - період жорсткої економії бюджетних коштів - акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 відс. доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 відс. яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 відс. залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.5, характерна і для деяких інших держав.

В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “перефірії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Яскравим прикладом такої унітарної держави можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і наша бюджетна система, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній складає 66.4 відс., а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищує 20,7 відс., з яких 10,7 відс. припадає на місцеві податки.

Із середини 80-х років в Італії здійснюється рішучі заходи по відновленню податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої податковими реформами 70-х років. У ході проведення однієї із самих грабіжницьких податкових реформ уряд скасував 97 відс. місцевих податків і встановив загальнодержавний “місцевий” прибутковий податок - ІЛОР, кошти від якого почали надходити до бюджету центральної адміністрації. Згодом виявилась вся неефективність так званого перерозподільного бюджетного механізму: місцеві органи влади були втягнуті в тяжку фінансову кризу, за яку треба було розплачуватись уряду, котрий сплачував зростаючі борги комун, які підійшли до межі фінансового краху.

У 80-ті роки з метою виходу із кризи і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії була прийнята низка законів в дусі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, згідно закону №55 трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або удосконалити старі. В економічний план розвитку країни на 1989-1991р. було внесено положення про “подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами”. Запроваджуються місцеві податки (податок на місцеві комунальні послуги, екологічний та інші). Передбачається переглянути ставки місцевого податку на нерухому власність, удосконалити земельний кадастр країни, підвищити рентні платежі. В червні 1991 року в країні почалася реалізація першого етапу значної податкової реформи, в центрі якої був перегляд ставки на нерухомість. Італійські економісти вважають, що розширення податкової автономії місцевих бюджетів - єдиний можливий шлях до скорочення не тільки їхнього дефіциту, але й дефіциту державного бюджету в цілому. Більше того, це шлях до реальної самостійності у вирішенні місцевих соціальних проблем.

Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє зробити певні висновки щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.

2. Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів на прикладі бюджету м. Селидове

2.1 Характеристика соціально-економічного стану м. Селидове

Селидове - місто обласного значення, розташоване у 44 км. в північно - західному напрямку від обласного центру - м. Донецька. До 13 сторіччя землями, де зараз знаходиться місто, мандрували багаточисельні степові племена. На початку 16 сторіччя ця місцевість стала козацьким займищем. За легендою тут жив козак Селід, рибалка, хлібороб, тваринник на честь якого було названо слободу Селидівкою. Інтенсивне заселення території почалося лише з другої половини 18 сторіччя. В 1770 - 1773 роках понад берегами річки Солоної тимчасово поселилися молдовани з Дністра, трохи пізніше Бахмутська провінційна канцелярія утворила біля річки Солоної державну слободу Сели дівку. У 1865 році Сели дівка стала волосним центром. Ще у 50 - роках 19 сторіччя поблизу Сели дівки і навколишніх сел. було відкрито залежі вугілля. В 1884 році після побудови Єкатериніньської залізниці почалася інтенсивна розробка вугілля. Вже на початку 20 сторіччя працювало багато вугільних рудників. В 1924 році Селидівка стала центром району, утвореного з 3 волостей. У 1956 року селу Селидівка було надано статус міста і перейменовано у місто Селидове, яке й до теперішнього часу вважається шахтарським краєм, природнім багатством якого є - енергетичне вугілля.

До складу міста входять міста Селидове, Гірник, Українськ і селища міського типу Курахівка, Вишневе, Цукурине, Гостре, Комишівка які складають єдине ціле - Селидівську громаду, загальна площа якої становить 10816 га з довжиною 27,2км2.

На території громади функціонують 3 міських та 2 селищних Ради народних депутатів.

Населення громади становить 55,7 тис. чол. З них працездатне становить 26,9 тис. чол. або 48,% від загальної чисельності населення. Порівняно з 2001 роком чисельність населення громади зменшилася на 6,8тис. чол., а прогнозна чисельність на 2010 рік становить 55,3 тис. чол.

Населення міста характеризується регресивним типом вікової структури. Вона відзначається у всіх містах та селищах і є наслідком старіння населення, невисокого рівня народжуваності та зростання міграційних процесів, переважно серед громадян працездатного віку.

Рисунок 2.1 Діаграма наявної та прогнозної чисельності населення м. Селидове за 2000 - 2010 рр.

За цей же період кількість громадян, які офіційно вибули за останні 5 років в місті народилося 2566 чол., а вмерло 5703 чол. Це стало наслідком природного скорочення населення, яке відбулося за рахунок перевищення числа померлих над народженими в 2,2 рази.

Економічна криза, яка охопила весь народногосподарський комплекс, невідповідність цін на сільськогосподарську, промислову продукцію, низька платіжеспроможність населення та інші негативні тенденції, що відбуваються в економіці держави, не дали змоги подолати спад у сфері матеріального виробництва, домогтися оздоровлення фінансової сфери, що в свою чергу відчутно позначились на господарській та фінансовій діяльності підприємств не тільки Селидівської громади, а держави взагалі.

Промисловий комплекс.

У 2009 році промисловими підприємствами міста реалізовано продукції на суму 240,5 млн.грн., що на 70,3 млн.грн. менше, ніж у минулому році або 64,5відс. від запланованих показників на 2010рік (таблиця 2.1).

Зменшення обсягів реалізації продукції відбулося в:

добувній промисловості - на 54140 тис. грн.;

машинобудуванні - на 20846,6 тис. грн. або в 5,2 раза;

металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів - на 922,2 тис.грн.;

поліграфічній галузі - на 84,6 тис. грн.

Збільшення обсягів реалізації відбулося в:

харчовій промисловості - на 2089,1 тис. грн.

Добувна промисловість.

Групою шахт територіальної громади у 2009 році видобуто 282 тис.тн. рядового вугілля, що на 46,2% або на 242 тис.тн менше, ніж у 2008 рік. Виконання вуглевидобутку становитиме 54,9% до запланованого на 2009 рік. Виробництво готового вугілля зменшилося на 33,6% або на 95,2 тис.тн і складає 187,8 тис.тн., що становить 50,8% від плану на 2009 рік.

Невиконання планових показників у добувній промисловості відбулося через невиконання програми проведення гірничих виробок, аварійність механізмів, зношеність гірничо-шахтного обладнання, складні гірничо-геологічні умови пластів, які відробляються та несвоєчасність введення в експлуатацію нових лав.

При наявності привізного вугілля центральними збагачувальними фабриками у 2009 році очікувалося переробити 3702,4 тис.тн вугілля, що на 14,5% або на 628,6 тис.тн менше проти рівня минулого року.

Програма по випуску концентрату виконана на 82,3%, до рівня минулого року, його випуск зменшиться на 16,9% або на 470 тис.тн.

Основними невирішеними проблемними питаннями по вугільній промисловості на теперішній час залишаються:

- інвестиційна непривабливість вугледобувних підприємств внаслідок їх значної капіталомісткості та повільної окупності капіталовкладень;

- збитковість вугільних підприємств, нарощування кредиторської та дебіторської заборгованості, наявність заборгованості з платежів до бюджетів усіх рівнів;

- складні гірничо-геологічні умови пластів, які відробляються ;

- нестача коштів на розвиток підприємств та їх реконструкцію.

Значно зменшило виробництво підприємство машинобудівної промисловості - ЗАТ „Донецько - Курахівський машинобудівний завод”. Проти рівня минулого року обсяг реалізації промислової продукції зменшився в 5,2 раза. Реалізація продукції складає 4980 тис.грн. або 9,9% по відношенню до прогнозних показників на 2010рік. Основна причина невиконання прогнозних показників - неплатоспроможність споживачів продукції та скорочення ринку збуту продукції. Діяльність підприємства спрямована на випуск продукції, насамперед, для таких провідних галузей промисловості, як вугільна, металургійна, коксохімічна та електроенергетика. Підприємство випускає продукцію із стального і чавунного литва, виробляє деталі із кольорового литва виготовляє запчастини для сільськогосподарської техніки і комплектуючі для будівельної галузі . Крім того, діє дільниця художньої ковки. Продукція заводу відповідає міжнародним стандартам ІSО 9001-2000. Питома вага у загальному обсязі реалізованої продукції становить 2,1% (таблиця 2.1).

Із зменшенням обсягів виробництва, працює підприємство з виготовлення готових металевих виробів - заклад СВК-82. Продукція виготовляється, в основному, із сировини замовника. Основний вид продукції - резервуари різних типорозмірів.

На кінець 2009 року реалізація продукції по підприємству становить 3002 тис.грн. або 83,3% до запланованих. Проти рівня минулого року обсяг реалізації зменшився на 922,2 тис. грн. (таблиця 2.1)

Обсяг реалізації поліграфічної продукції ТОВ типографія „Поліграфіст” у 2009 році зменшився на 84,6 тис. грн. проти рівня 2008 року і становить 90 тис.грн. або 56,3% до запланованих показників 2010 (таблиця 2.1).

Незважаючи на економічний спад Селидівська громада має підприємства, які спромоглися наростити обсяги виробництва та реалізації своєї продукції. Так підприємство харчової промисловості - ВАТ „Селидівський хлібокомбінат” виконало план по випуску хлібобулочних виробів на 100,6%. У 2009 році ним вироблено 8560 тн хлібобулочних виробів, що на 57 тн або на 0,7 % більше, ніж у 2008 році. У минулому році на підприємстві впроваджений у виробництво новий вид продукції - паляниця ”Селидовская“ вагою 0,75 кг. Реалізація продукції ВАТ «Селидівський хлібокомбінат» здійснюється через підприємства торгівлі та мережу фірмових магазинів «Селидівський каравай». За 2009 рік даним підприємством реалізовано продукції на суму 28300 тис.грн., що становить 102,0 % до запланованих показників. Проти рівня 2008 року реалізація продукції збільшилася на 2089,1 тис. грн. (таблиця 2.1)

Таблиця 2.1

Обсяг реалізованої промислової продукції у відпускних цінах підприємств, тис.грн.

	2008 звіт	2009	% виконання до плану 2009	заплановано на 2010	2010 у % до 2009
Добувна промисловість
ДВАТ ш. ім. Д.С.Коротченко	-	-	-	-	-
ВП шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля»	70259,2	30269	37,6	86372	в 2,9 р.б.
ВП шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля»	35122	45414	53,1	71356	157,1
ЗАТ ЦЗФ «Селидівська»	19511,9	22048	102,1	23340	105,9
ОП ЦЗФ «Україна» ТОВ «Донбасвуглепереробка»	54992,2	25282,8	42,1	28136	111,3
ТОВ ЦЗФ «Курахівська»	42933,1	43491	100,9	45898	105,5
ТОВ «Донбасвуглерозробка»	4942,8	7116,4	132,9	7180	100,9
Всього:	227761,2	173621,2	58,6	262282	151,1
Харчова промисловість
ВАТ «Селидівський хлібокомбінат»	26210,9	28300	102,0	28940	102,3
Поліграфічна промисловість
ТОВ типографія «Поліграфіст»	174,6	90	56,3	90	100,0
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів
Заклад СВК-82	3924,2	3002	82,3	3002	100,0
Машинобудування
ЗАТ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод»	25826,6	4980	39,7	5500	110,4
Виробництво іншої неметалевої продукції
ЗАТ «Селидівський завод залізобетонних виробів»	234,6	-	-	-	-
ЗАТ «Селидівський експериментальний завод»	-	9635,6	-	-	-
Виробництво та розподілення електроенергії, газу і води
Селидівське ВУ водопровідно- каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу»	4887,9	6109	96,5	8498	139,1
ВО «Селидівтепломережа» КП ”Донецьктеплокомуненерго“	17141	10276	50,5	10998	107,0
ВП « Теплофікація » ДП «Селидіввугілля»	4662,5	4469,2	77,1	9160	в 2,0 р.б.
Всього	26691,4	20854,2	64,2	28656	137,4
Разом	310823,5	240483	64,5	328470	136,6

Агропромисловий комплекс.

Селидівська громада налічує п'ять сільськогосподарських підприємств. У 2009 році виробництво валової продукції становить 6997,4 тис.грн., або 126 % до планових показників. Насамперед це пов'язано з високими показниками у галузі рослинництва.

При врожайності 32,8 ц /га валовий збір зерна становить 8403 тн, що в 1,4 раза більше ніж передбачено на 2009рік, соняшника при середній врожайності 14,0 ц /га - 3047 тн або в 2,9 раза більше, ніж було заплановано. При врожайності 157,1 ц /га валовий збір овочів склав 157,1 тн, що на 28,2% перевищує показники 2008 року. Також слід відзначити, що на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання Селидівською громадою у 2008 році отримано кредити загальною сумою 2604,0 тис. грн.

Виробництво м'яса (вирощування) становить 57,7тн, що в 4,5 раза перевищує показники передбачені «Програмою економічного і соціального розвитку» Селидівської громади. Реалізація на забій за 2009 рік становить 36,9 тн. худоби та птиці у живій вазі, що в 7,4 раза перевищує очікувану реалізацію, що пов'язано з ліквідацією поголів'я великої рогатої худоби та поголів'я свиней товариствами з обмеженою відповідальністю ”Джерело“, ”Селидівське“.

Розвиток земельних відносин.

За результатами впровадження у 2008 році Програми розвитку земельних відносин Селидівської громади

- здійснено інвентаризацію земельних ділянок площею 42 га, в тому числі за межами населених пунктів 35 га;

- укладено 20 договорів оренди землі на площі 15,8 га;

- виконана нормативна грошова оцінка земель за межами міста площею 198 га;

- продано 10 земельних ділянок загальною площею 1,932 га, на суму 317,9 тис. грн.

- виконкомом міської ради укладено договір з ДП "Державний земельний кадастр при Держкомземі України" на виконання робіт з нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів з кошторисною вартістю 69,9 тис. грн. (роботи виконані на суму 21,0 тис. грн.). Загальна сума виконання вищезазначеної програми становить 125,4 тис. грн., в тому числі за рахунок коштів:

- землекористувачів - 104,4 тис. грн.;

- місцевого бюджету - 21,0 тис. грн.

До місцевого бюджету в 2009 році надійшли кошти в сумі 763,0 тис. грн., в тому числі від:

- продажу земельних ділянок - 214,5 тис. грн.;

- від оренди землі - 548,5 тис. грн.

До державного бюджету від продажу земельних ділянок надійшло - 23,8 тис. грн.

Розвиток сфери обігу товарів і послуг.

Підприємствами роздрібної торгівлі за результатами 2009року реалізовано товару на суму 100,0 млн.грн., що становить 90,9 % до очікуваних результатів за 2009р.

Роздрібний товарооборот на 1 мешканця громади дорівнює 1795,33грн.

Обсяг реалізованих послуг підприємствами та організаціями міста складає 24,7 млн.грн., що на 26,9 % менше запланованих показників і на 19 % менше рівня 2008 року. Це пов'язано із зменшенням попиту на послуги, які надаються:

- в сфері культури і спорту, відпочинку та розваг на 47,5%;

- по операціям з нерухомістю на 2,1%.

Обсяг послуг, реалізованих населенню, зменшився на 9% або на 14,1 млн.грн.

Інвестиційна діяльність.

Обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування складає 23,4 млн.грн., що становить 17,0% до запланованих показників.

Основною причиною не виконання запланованих показників у 2009 році є незначне фінансування з державного бюджету (20,0%) та відсутність фінансування з місцевих бюджетів.

Головним джерелом інвестиційної діяльності були власні кошти підприємств та організацій, які спрямовувалися на будівництво, реконструкцію та технічне переоснащення діючих об'єктів. Сума таких коштів від загальної суми фінансування склала 77,8%.

У 2010 році заплановано 21,1 млн. грн. видатків на будівництво об'єктів соціальної сфери. Продовжуються роботи по розкриттю та підготовці горизонту 850 м на ш. «Курахівська», реконструкції шахти ”Україна“.

В 2009 році здійснено реконструкцію:

- котельні № 13 з переведенням на газ , м. Селидове ( 0,4 Гкал/год);

- центрального теплопункту №7 під котельню, м. Селидове (5,42 Гкал/год);

- теплопункту № 8 під котельню м. Селидове ( 5,37 Гкал/год);

- котельні № 23, м. Гірник (2,88 Гкал/год).

На 2010 рік заплановано реконструкцію внутрішньо будинкових систем центрального опалення 3-х житлових будинків та реконструкцію котельної № 28 у м. Гірник.

У 2009 році на території Селидівської громади, за рахунок коштів населення, введено в експлуатацію 492мІ індивідуального житла, що на 24,3% менше, ніж у 2008 році. Із повторного звільненого житлового фонду (покинутого, розбитого) 5 сім'ям, які перебували на обліку, надано житло загальною площею 116,2 мІ.

Податкова політика.

Надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів становить 68658,2 тис.грн. або 132,8% до запланованих на 2009 рік. Проти рівня 2008 року сума надходжень збільшиться на 5,5% або на 3578,5 тис.грн.

Податковий борг по платежам до бюджетів усіх рівнів за 2009 рік збільшився на 11,2 млн.грн. або на 17,4% і станом на 01.01.2010 року складає 75,2 млн.грн., в тому числі: до держбюджету - 69,2 млн.грн.; до місцевого - 6,0 млн.грн. Значну його частину (93,8%) складає борг підприємств вугільної промисловості.

Податковий борг по платежам до бюджетів усіх рівнів на 2010 рік планується у сумі 81,7 млн.грн., в тому числі: до держбюджету - 75,1 млн.грн.; до місцевого - 6,6 млн. грн. Проти рівня 2009 року загальна сума боргу збільшиться на 8,7 % або на 6,5 млн.грн. Найбільшими недоїмниками є підприємства вугільної промисловості та житлово- комунального господарства, питома вага яких у загальній сумі боргу складає більше 90%. За рахунок цих підприємств зросте в цілому по місту податковий борг на 8,7% (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Розшифровка до показників податкового боргу станом на 01.01.2010 рік

	Всього:	у т.ч.
		до держбюджету	до місцевого бюджету
Податок на доходи фізичних осіб	223,0	0,0	223,0
Податок на прибуток	4346,9	3708,9	638,0
Податок з власників транспортних засобів	48,1	0,0	48,1
Плата за воду	52,9	52,9	0,0
Плата за надра	922,6	922,6	0,0
Збір за геологорозвідувальні роботи	826,0	826,0	0,0
Плата за землю	413,7	0,0	413,7
Податок на додану вартість	47376,7	47376,7	0,0
Місцеві податки та збори	6,9	0,0	6,9
Єдиний податок	5,1	3,0	2,1
Неподаткові надходження	1075,0	1075,0	0,0
Надходження до Фонду охорони навколишнього середовища	26392,9	21114,3	5278,6
Всього:	81689,8	75079,4	6610,4

Бюджетна політика.

Виконання доходної частини бюджету громади (з трансфертами із Державного бюджету) за 2009 рік становить 98829,5 тис.грн. або 154,7% до запланованих показників, в тому числі власні доходи - 36913,7 тис.грн., що на 414,1 тис.грн. або на 1,1% менше, ніж у 2008 році, сума трансферів - 61851,8 тис.грн.

Виконання видаткової частини бюджету громади складає 99652,3 тис.грн.

Видатки на фінансування соціально-культурної сфери (без субвенцій з державного бюджету) дорівнюють 62737,7 тис.грн. або 85,5% від усіх витрат загального фонду. В порівнянні з 2008роком збільшено витрати на фінансування:

- освіти - на 16,7%

- охорони здоров'я - на 24,3%

- культури - на 43,8%

- фізкультури та спорту - на 30,0 %

- соціального захисту - на 25,6 %.

Головним напрямком у фінансуванні бюджетної галузі є фінансування захищених статей, а саме - заробітна плата, соціальні виплати, оплата за спожиті енергоносії та комунальні послуги.

Протягом 2009року фінансування витрат на заробітну плату провадилося за допомогою залучення до місцевого бюджету коштів Єдиного казначейського рахунку. За 2009 рік отримано і повернено 40,3 млн. грн.

Удосконалення фінансових відносин підприємств.

У 2009 році отримано фінансовий результат у сумі 139,4 млн.грн. збитків. Збитки підприємств складають 149,5 млн.грн., в тому числі: по ДП „Селидіввугілля” - 126,8 млн.грн. або 84,8%. В порівнянні з 2008 роком сума збитків збільшилася на 10,3% або на 14,0 млн.грн. Основна причина - збиткова діяльність підприємств добувної промисловості та житлово-комунального господарства. Прибутковими підприємствами отримано прибуток у сумі 10,1 млн.грн., що на 12,2% або на 1,4 млн.грн. менше, ніж за 2008 рік.

Нестача власних обігових коштів не дозволила підприємствам поліпшити платіжну дисципліну. Дебіторська заборгованість на кінець 2009року підприємств і організацій громади порівняно з початком року зменшилася на 46,9% і становить 88,2 млн.грн.; прострочена заборгованість - на 63,7% і становить 42,0 млн.грн. або 47,6% у загальній сумі заборгованості. Кредиторська заборгованість в порівнянні з початком 2009 року зменшилася на 5,2% і складає 640,0 млн.грн.; прострочена заборгованість збільшилася на 16,4% та становить 507,0 млн.грн. або 79,2% у загальній сумі заборгованості.

Протягом 2009 року на 25 засіданнях комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, забезпечення податкових і інших бюджетних надходжень, страхових внесків у пенсійний фонд і запобігання неплатоспроможності розглянуто 52 підприємства, у тому числі збиткових - 9.