Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Кафедра фінансів, обліку та контролю

Курсова робота

з дисципліни Бюджетний менеджмент

на тему: "Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету"

ТЕРНОПІЛЬ - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансування видатків бюджету

1.1. Характеристика процесу організації фінансування видатків бюджету

1.2. Сутність форм та методів фінансування видатків бюджету

Розділ 2. Оцінка фінансування видатків державного бюджету України за 2010-2012 роки

2.1 Видатки державного бюджету, аналіз використання коштів протягом 2010-2012 років

2.2 Аналіз ефективності організації, форм та методів фінансування видатків бюджету України за аналізований період

Розділ 3. Основні напрями вдосконалення процесу фінансування видатків бюджету в Україні

3.1 Пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України

3.2 Зарубіжний досвід фінансування видатків бюджетів

Розділ 4. Зміни, внесені бюджетним кодексом України у 2010 році в організацію, форми та методи фінансування видатків бюджету України

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

фінансування видаток бюджет кошти

Вступ

Життєдіяльність будь - якої держави завжди пов'язана з використанням різних ресурсів. Тому зміцнення української держави на сучасному шляху її розвитку нерозривно пов'язується з ефективним використанням фінансових ресурсів, якими володіє держава, та створенням належного правового регулювання цього процесу. Видаткова частина бюджету являє собою зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету - забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування. Виходячи з вище сказаного, можемо зробити висновок про актуальність даної теми курсової роботи.

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Виходячи з актуальності теми курсової роботи, її метою виступає вивчення теоретичних основ організації, форм та методів фінансування видатків державного бюджету, їх аналіз протягом 2010-2012 років, а також розробка заходів щодо покращення ефективності видаткової частини бюджету України.

Відповідно до мети в курсовій роботі необхідно вирішити наступні завдання:

1. визначити суть та охарактеризувати теоретичні аспекти фінансування видатків бюджету;

2. здійснити аналіз фінансування видатків державного бюджету України за 2010-2012 роки;

3. запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому;

4. проаналізувати зміни у формах та методах фінансування видатків, які внесені у Бюджетному кодексі України 2010 року.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Об'єктом дослідження є система показників видаткової частини державного бюджету протягом 2010-2012 років.

При написанні курсової роботи були використані Бюджетний кодекс України, прийнятий у 2010 році, законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також наукові праці провідних зарубіжних та вітчизняних економістів, публікації з періодичних видань, офіційні сайти Державного Казначейства, Рахункової палати, Державного комітету статистики України.

Курсова робота на тему "Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету" виконана на 48 сторінках, містить 5 рисунків, 4 таблиці. Список використаної літератури має 25 посилань.

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансування видатків бюджету

1.1 Характеристика процесу організації фінансування видатків бюджету

Державний бюджет є основним механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках -- пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджетна система надає фінансову підтримку галузям господарства, забезпечує соціальний захист населення.

Видаткова частина бюджету представляє собою зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням і установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головна задача виконання видаткової частини бюджету - забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування [10, c. 276].

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності - Міністерством фінансів. Фінансування з бюджету - це перерахування бюджетних коштів розпорядникам асигнувань через установи банківської системи на видатки, визначені фінансовими планами і кошторисами підприємств, організацій і установ і затверджені по бюджету. Установи, підприємства і організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування - це планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету.

Фінансування державних видатків є плановим, цільовим, безповоротним та безоплатним відпуском коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування (див. рис 1.1). Фінансування проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з дотриманням режиму економії за всебічного постійного контролю.

Рисунок 1.1. Принципи фінансування видатків державного бюджету

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Установи банків здійснюють перерахування коштів з єдиного казначейського рахунку і рахунків місцевих бюджетів тільки на основі їх розпоряджень. В процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів [9, c. 124].

Керівники установ і організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів. По обсягу наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються на різні ступені (див. рис. 1.2).

Розпорядники бюджетних коштів поділяються по державному бюджету на три ступені (головних, другого, третього ступенів), а по місцевим бюджетах - на два ступені (головних і третього ступенів).

Поділ розпорядників асигнувань на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ [16, c. 4].

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету являються міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевим бюджетам - керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; а по міським (міст районного підпорядкування), сільським і селищним бюджетам - голови цих Рад. До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації і установи. Розпорядниками коштів третього ступеня являються керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеню розпорядників бюджетних коштів (призначень). Наприклад, всі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники являються розпорядниками асигнувань: Міністр фінансів України - головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь - розпорядниками коштів другого ступеня, а завідувачі районними і міськими, міст обласного підпорядкування, фінансовими відділами - розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевим бюджетам на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов'язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів. Вони (головні розпорядники) розглядають і затверджують кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси видатків в цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань із одних кошторисних підрозділів в інші. Вони мають право використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань.

Одержані з бюджету кошти переводять в розпорядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій і установ, а в необхідних випадках відзивають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування по кошторису одних установ при умові скорочення на ту ж суму і по тим же статтям кошторису іншим аналогічним установам. Здійснюють постійну перевірку законності і ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису видатків згідно з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, але і всіх підвідомчих їм установ і організацій, а також контролюють стан обліку і звітності в цих установах [19, c. 428].

Розпорядники асигнувань другого ступеня одержують бюджетні кошти від головних розпорядників бюджетних коштів як на видатки по утриманню апарата самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для переказу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.

Розпорядники асигнувань третього ступеня одержують бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, бюджетні рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік виконання кошторису витрат, якщо їх облік не централізований, і складають встановлену звітність. Вони не користуються правом подальшого розасигнування бюджетних коштів. Розпорядники коштів другого і третього ступенів можуть одержувати фінансування з Державного бюджету не від головного розпорядника коштів, а безпосередньо з рахунку казначейства (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підприємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.

У процесі фінансування з бюджету фінансові органи зв'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних поточних рахунки: один на видатки установи, а другий - для переказу підвідомчим установам (розпорядники коштів другого і третього ступенів) і на централізовані видатки [10, c. 214].

У процесі фінансування з бюджету немає потреби у відкритті двох бюджетних поточних рахунків головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. Кожному з трьох рівнів розпорядників коштів відкривається лише один бюджетний поточний рахунок - на видатки установи.

Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за економне та раціональне використання бюджетних коштів, проводять перерахування коштів нижчестоящим розпорядникам коштів. Вони складають і надають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів. Розпорядники коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фіноргану. Успішне виконання бюджету по видатках визначається чітким додержанням своїх функцій всіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів [21, c. 94].

1.2 Сутність форм та методів фінансування видатків бюджету

Через витратну частину державного бюджету фінансові засоби перерозподіляться між сферою матеріального виробництва та невиробничою сферою, між галузями економіки держави та її регіонами. За цільовим спрямуванням видатки державного бюджету поділяються на такі основні групи: соціальний захист населення, народне господарство, соціально-культурна сфера, оборона, управління.

Бюджетне фінансування - це безповоротне, безоплатне виділення коштів з бюджету, яке забезпечує процес розширеного відтворення, утримання соціальної сфери, обороноздатності та апарату управління держави. Основна сутність бюджетного фінансування полягає в тому, що з допомогою цього механізму здійснюються грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, а з іншого - підприємствами, організаціями державної форми власності, з приводу спрямування грошових коштів бюджету на підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб, забезпечення інших державних заходів. Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у різних формах (див. рис. 1.3)



Рисунок 1.3. Форми фінансування видатків бюджету [12, c. 314]

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. За його допомогою забезпечується фінансування грошовими коштами установ і організацій невиробничої сфери. Ті установи, які фінансуються за кошторисною формою, називаються бюджетними установами. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків [6, c. 367].

Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві складові:

- загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

- спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій [24, c. 293].

Державне фінансування інвестицій з бюджету здійснюється у відповідності з бюджетною класифікацією видатків, фінансування будівництва включає в себе державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капіталовкладень з бюджету в умовах ринку, на відміну від планової системи, мають свої особливості:

- вони не носять постійного характеру;

- держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капіталовкладень державних підприємств багаторазовими або одноразовими діями.

Державні дотації -- це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субвенція -- це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання [14, c.137].

Субсидії -- це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов?язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Позички з бюджету державним підприємствам - фінансова підтримка державних підприємств, у майні яких частка державної власності більше 50 %, здійснюється з бюджетних асигнувань на поворотній основі, ці позики надає Міністерство Фінансів України. Дотації держави - державні дотації застосовуються при фінансуванні планово-збиткових підприємств чи установ, які виробляють необхідну народногосподарську продукцію, і витрати на виробництво якої вище цін реалізації (вугільна галузь).

Методи бюджетного фінансування поділяються на 2 види:

- метод єдиного казначейського рахунку, який використовується для фінансування установ, організацій, підприємств. Це система бюджетних рахунків органів державного казначейства, які відкриті в банку і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі;

- метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.

Рисунок 1.4. Методи фінансування видатків державного бюджету

Сутність другого методу фінансування полягає в тому, що фінансовий орган здійснює перерахування грошових коштів з рахунку бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Перерахування грошових коштів здійснюється тільки при наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування на рахунки головних розпорядників коштів затверджені в бюджеті суми видатків - асигнування на даний квартал, передбачений в річному розпису бюджету [22, c. 195].

Розділ 2. Оцінка фінансування видатків державного бюджету України за 2010-2012 роки

2.1 Видатки державного бюджету, аналіз використання коштів протягом 2010-2012років

Держава та органи місцевого самоврядування застосовують законодавство з метою якомога ретельнішої мобілізації коштів, яких потрібно все більше і більше. На функціонування держави необхідні дуже великі фінансові ресурси для покриття зростаючих видатків. Саме видатки змушують державу відшукувати джерела доходів. Видатки є однією з визначальних сторін фінансової діяльності держави. Вони є безперервним використанням державою в особі уповноважених органів коштів бюджету і позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені в актах про бюджет. Проаналізуємо видатки Державного бюджету протягом 2010 - 2012 років.

Таблиця 2.1 Виконання Державного бюджету за видатками протягом 2010-2012 років [15, c. 182]

№	Показники	2010 р.	2011 р	2012 р.	Абс відх 2012 і 2010
1	Загальнодержавні функції	34694	39997	44011	9317
2	Оборона	11347	13241	14486	3139
3	Громадський порядок та судова влада	28571	32415	36470	7899
4	Економічна діяльність	36030	44772	49396	13366
5	Охорона навколишнього середовища	2293	3008	4135	1842
6	Житлово-комунальне господарство	844	324	380	-464
7	Охорона здоров'я	8759	10224	11358	2599
8	Фізичний розвиток	5166	3830	5489	323
9	Освіта	28808	27233	30243	1435
10	Соціальний захист	69311	63540	75254	5943
11	Кошти, які передаються до інших бюджетів	77766	94875	124460	46694
12	Всього	303589	333459	395682	92093

Видатки державного бюджету у 2012 році проведені в сумі 395 млрд. 681,5 млн. грн. Порівняно з 2011 роком, обсяг видатків збільшився на 62 млрд. 222,1 млн. грн. В 2010 році видатки бюджету становили 303 млрд. 589 млн. грн., що на 92 млрд. 93 млн. грн. менше в порівнянні з 2012 роком. Можемо зробити висновок, що витратна частина державного бюджету протягом аналізованого періоду рухалася в напрямку збільшення [15, c. 18].

В 2011 році порівняно з 2010 роком, видатки збільшилися на 29 млрд. 870,7 млн. грн., або 9,8 відсотка. Зокрема, найбільше зросли видатки на надання трансфертів місцевим бюджетам - на 17 млрд. 108,8 млн. грн., або 22,0 відс.; економічну діяльність - на 8 млрд. 741,5 млн. грн., або 24,3 відс.; загальнодержавні функції - на 5 млрд. 302,3 млн. грн., або 15,3 відс., що пов'язано зі зростанням обсягу видатків з обслуговування боргу; на громадський порядок, безпеку і судову владу - на 3 млрд. 844,6 млн. грн., або 13,4 відсотка. Водночас менше, ніж у 2010 році, спрямовано видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення - на 5 млрд. 771,1 млн. грн., або 8,3 відс., за рахунок зменшення видатків державного бюджету на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду, і на духовний та фізичний розвиток - на 1 млрд. 335,1 млн. грн., або 25,9 відс., насамперед за рахунок відображення видатків з підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу за кодами функціональної класифікації видатків „Економічна діяльність"

Для аналізу динаміки видатків державного бюджету протягом аналізованого періоду побудовано діаграму (див. рис. 2.1).



Рисунок 2.1. Видатки державного бюджету протягом 2010-2012 років

Упродовж 2012 року на поточні видатки спрямовано 92,5 %, або 366 млрд. 180,3 млн. грн. видатків державного бюджету, що більше, ніж у 2011 році на 64 млрд. 2,3 млн. грн., або 21,2%. При цьому пріоритет надавався видаткам на поточні трансферти органам державного управління інших рівнів, виплату пенсій і допомог та виплату заробітної плати з нарахуваннями, на які спрямовано 67,2% коштів державного бюджету, або 245 млрд. 941,9 млн. гривень [15, c.17].

За функціональною класифікацією у 2012 році найбільше коштів спрямовано на:

- надання трансфертів місцевим бюджетам - 124 млрд. 459,6 млн. грн., або 31,5%, з яких на дотацію вирівнювання - 51 млрд. 649,9 млн. грн., на вирлату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства та тимчасово державної допомоги дітям - 33 млрд. 330,8 млн. грн.;

- соціальний захист та соціальне забезпечення - 75 млрд. 254,4 млн. грн.. або 19%, з яких на дотацію для виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій і покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду - 64 млрд. 494, 1 млн. грн.;

- економічну діяльність - 49 млрд. 396 млн. грн., або 12,5%, з яких на вугільну галузь та інші галузі з видобутку твердого палива - 12 млрд. 835,7 млн. грн., дорожнє господарство - 12 млрд. 590,7 млн. грн., сільське господарство - 6 млрд. 541 млн. грн.;

- загальнодержавні функції - 44 млрд. 10,7 млн. грн., або 11,1%, з яких на обслуговування державного боргу використано 24 млрд. 196,6 млн. грн., для вищих органів державного управління, органів місцевої влади і місцевого самоврядування, фінансову та зовнішньополітичну діяльність - 12 млрд. 556,7 млн. гривень [25, c. 19].

2.2 Аналіз ефективності організації, форм та методів фінансування видатків бюджету України за аналізований період

У 2010 році було здійснено Урядом перерозподіл бюджетних призначень за бюджетними програми в межах загального обсягу головного розпорядника коштів державного бюджету, збільшення бюджетних призначень на видатки розвитку за рахунок зменшення бюджетних призначень на видатки споживання. Впродовж 2010 року Уряд прийняв 97 рішень про перерозподіл коштів державного бюджету на загальну суму майже 3,2 млрд. грн., або понад 1,3% затверджених призначень.

Уряд у жовтні-грудні 2010 року прийняв понад 90% рішень про перерозподіл бюджетних призначень. Найбільшу кількість рішень прийнято щодо перерозподілу бюджетних призначень Міністерства фінансів (29 на суму 2 млрд. 757 млн. грн.), Міністерства праці та соціальної політики (6 на 49,7 млн. грн.), Міністерства охорони здоров'я (5 на 77,9 млн. грн.), Міністерства внутрішніх справ (3 на 20,7 млн. гривень). Вказане свідчить про наявні недоліки у плануванні видатків.

Міністерству фінансів за загальнодержавними видатками затверджено призначення у сумі 92 млн. грн. на виконання програми „Пайова участь у будівництві та придбання житла для осіб, які займають посади в державних органах та забезпечують виконання завдань і функцій держави". Натомість у липні вказану бюджетну програму передано апарату Міністерства фінансів і змінено її назву на „Пайова участь у будівництві та придбання житла". Видатки за програмою проведені у сумі 91,5 млн. грн., або 99,5 % плану.

В окремих випадках урядовими рішеннями про перерозподіл бюджетних призначень збільшено видатки споживання, а не розвитку. В такий спосіб перерозподілено призначень майже на 236,2 млн. гривень.

У 2010 році бюджетні призначення за видатками розвитку (капітальні видатки) зменшено 96 головним розпорядникам на суму 3 млрд. 375,9 млн. гривень. Натомість, Міністерству фінансів за загальнодержавними видатками передбачено бюджетні призначення за новою бюджетною програмою „Державні капітальні видатки" у сумі 2 млрд. 375,9 млн. гривень. Видатки за вказаною програмою затверджені без розподілу між об'єктами та розпорядниками коштів, а у законі відсутня норма, що передбачала б принципи їх розподілу та використання.

Міністерство фінансів передало передбачені законом видатки загального фонду державного бюджету (загальнодержавні видатки) 55 головним розпорядникам.

Крім того, у жовтні-грудні Кабінет Міністрів України, користуючись правом здійснення перерозподілу призначень між бюджетними програми, прийняв дев'ять рішень, якими на державні капітальні вкладення додатково спрямовано 1 млрд. 34,4 млн. грн. за рахунок зменшення видатків з надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям на суму 686,4 млн. грн., на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот - 265,7 млн. грн. та на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу - 82,3 млн. гривень [3, c.19].

Таким чином, обсяг призначень державних капітальних видатків становив 3 млрд. 410,3 млн. грн., з яких розпорядниками використано понад 70%. В окремих випадках капітальні видатки спрямовувалися Урядом на проведення поточних видатків державних установ. Зокрема, Міністерству оборони передано 130,8 млн. грн. для здійснення поточних видатків, з них 63 млн. грн. на виплату грошового забезпечення військовослужбовців; Державній судовій адміністрації - 31 млн. грн. для утримання підпорядкованих судів, з них 18,5 млн. грн. для оплати ними комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

Законом про державний бюджет Міністерству освіти і науки у 2010 році затверджені бюджетні призначення за 39 бюджетними програмами загального фонду в сумі 15 млрд. 101,3 млн. гривень. Упродовж року до затверджених призначень вносилися зміни. Зокрема, відповідно до урядового розпорядження призначення Міністерства зменшено на суму 101 млн. грн. та передано Державному комітетові з питань науки, інновацій та інформатизації. Внаслідок рішень Уряду про розподіл капітальних видатків, кількість виконуваних головним розпорядником програм збільшено до 40, а планові обсяги - на 191,7 млн. грн., або 1,3%, до 15 млрд. 293 млн. гривень.

Міністерством у запланованих обсягах проведені видатки за 20 бюджетними програмами на загальну суму 14 млрд. 137,8 млн. грн., або 92,4% планових обсягів розпорядника, за 18 бюджетними програмами використано 618,9 млн. грн., що менше плану на 27,3 млн. грн., не розпочато проведення видатків за бюджетною програмою „Інформатизація та комп'ютеризація загальноосвітніх навчальних закладів" на суму 30 млн. гривень.

Проведеним Рахунковою палатою у вересні-листопаді 2010 року аудитом ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів встановлено, що внаслідок неефективного управління системою професійно-технічної освіти, невідповідності набутих учнями навичок вимогам сучасного виробництва, утворився дисбаланс попиту і пропозиції на ринку праці, випускники за окремими професіями залишилися незатребуваними, а на їх соціальну адаптацію витрачалися додаткові фінансові ресурси держави.

Аудитом встановлено, що матеріально-технічна база професійно-технічних закладів застаріла та не дозволяє набути учням практичних навичок у процесі навчання. На початок 2010 року в аварійному стані перебували приміщення 22 закладів, потребували поточного ремонту 955 навчально-виробничих приміщень, 127 котелень і 467 об'єктів інфраструктури (гуртожитки, їдальні). Упродовж 2009-2010 років підручники для професійно-технічних закладів не видавалися, хоча забезпеченість навчальними програмними засобами становить лише 4% потреби. Навчальні заклади забезпечені педагогічними кадрами лише на 87,5%, половина з яких пенсійного та передпенсійного віку. Вказані фактори негативно впливають на якість підготовки учнів. Значна кількість випускників залишається непрацевлаштованою. Щорічно у середньому п'ять відсотків випускників професійно-технічних закладів, на навчання яких витрачається близько 300 млн. грн., реєструються на обліку в державних центрах зайнятості. В результаті, значні кошти Державного фонду соціального страхування на випадок безробіття витрачаються на їх подальше працевлаштування. За даними центрів зайнятості лише Одеської, Львівської областей, міст Києва та Севастополя, упродовж 2008-2010 років за рахунок коштів зазначеного фонду випускникам професійно-технічних закладів виплачено 4,1 млн. грн. допомоги з безробіття [23, c. 16].

Законом про державний бюджет на 2010 рік Міністерству праці та соціальної політики затверджені бюджетні призначення в сумі 3 млрд. 869,2 млн. гривень. У процесі виконання державного бюджету видатки Міністерства збільшені на 73,5 млн. грн., до 3 млрд. 942,7 млн. гривень.

Міністерство не забезпечило повного розподілу і спрямування бюджетних асигнувань на суму 86,4 млн. грн., або 2,2% отриманих асигнувань. На кінець року залишилися неоплаченими зареєстровані розпорядниками бюджетних коштів фінансові зобов'язання в сумі 288 млн. гривень. В повних обсягах проведено видатки за 10 програмами на суму 2 млрд. 4,1 млн. грн., або 51,2% річних призначень, призначення за іншими 25 програмами видатки проведено в обсягах менше плану.

Аудитом ефективності використання коштів на забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації, проведеним Рахунковою палатою у вересні-листопаді минулого року, встановлено, що законодавчо визначені державні гарантії для інвалідів та інших пільгових категорій населення щодо своєчасності та доступності забезпечення їх технічними та іншими засобами реабілітації не виконуються. Рівень задоволення за рахунок коштів державного бюджету потреби у технічних та інших засобах реабілітації, при значній чисельності громадян, які мають право на їх отримання (понад 700 тис. осіб), має негативну тенденцію до зниження. Так, якщо у 2009 році рівень задоволення потреби становив 70,7%, то у 2010 році - 49,8% та став найнижчим за останні 10 років.

Недоліки в плануванні й організації проведення видатків у 2011 році зумовили необхідність прийняття Кабінетом Міністрів України непослідовних і неправомірних рішень про перерозподіл бюджетних призначень як між програмами, так і головними розпорядниками бюджетних коштів. Кабінет Міністрів України, користуючись правом, наданим Бюджетним кодеком, здійснював перерозподіл затверджених бюджетних призначень, змінюючи напрями використання коштів. Упродовж 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято 150 рішень про перерозподіл коштів державного бюджету на загальну суму 7,4 млрд. грн., або 2,6% затверджених призначень. Найбільшу кількість рішень прийнято щодо перерозподілу бюджетних призначень Міністерства фінансів (21 - 2,6 млрд. грн.), Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (13 - 240,4 млн. грн.), Міністерства внутрішніх справ (6 - 191,2 млн. гривень). Зазначене свідчить про наявні недоліки у плануванні видатків [25, c.18].

Проведення у 2011 році видатків передбачалося за 894 бюджетними програмами (без урахування міжбюджетних трансфертів, видатків з обслуговування державного боргу і резервного фонду), з яких у плановому обсязі проведено видатки за 331 програмою на суму 132 млрд. 662,5 млн. грн., або 44,8% плану. За 492 програмами видатки проведено в сумі, що на 6 млрд. 773,9 млн. грн. менше передбачених планом. Не розпочато використання коштів за 51 програмою на суму 508,8 млн. гривень.

Окремі головні розпорядники бюджетних коштів у 2011 році не забезпечили повного розподілу і спрямування отриманих асигнувань на здійснення видатків (без урахування міжбюджетних трансфертів, видатків з обслуговування державного боргу і резервного фонду). У результаті, з 181 млрд. 394,6 млн. грн. відкритих асигнувань не спрямовано на виконання бюджетних програм 4 млрд. 583,6 млн. грн., або 2,5%. При цьому, в найбільших обсягах на виконання бюджетних програм не спрямували асигнувань Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів - 1 млрд. 605,7 млн. грн., Міністерство енергетики та вугільної промисловості - 620,1 млн. грн., Міністерство фінансів - 340,5 млн. грн., Міністерство оборони - 289,7 млн. гривень.

У найбільших обсягах планові призначення не виконали: Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів - на 1 млрд. 787,4 млн. грн., або 26,2% плану, з них на виконання Державної цільової програми з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу - на 1 млрд. 736,6 млн. грн., або 28,6%; Міністерство енергетики та вугільної промисловості - на 711,6 млн. грн., або 6,6% плану, з них на технічне переоснащення державних вугле- та торфодобувних підприємств, у тому числі через здешевлення кредитів, отриманих ними у 2010 - 2011 роках, а також фінансування програми реновації гірничошахтного обладнання - на 537,3 млн. грн., або 28,2%.

Проведені Рахунковою палатою впродовж 2011 року і січня - березня 2012 року аудити й інші контрольні заходи виконання державних і бюджетних програм засвідчили наявність недоліків у використанні бюджетних коштів та прийнятті управлінських рішень, що призвели до неефективного їх використання [25, c. 18].

Міністерство охорони здоров'я не запровадило в 2011 році ефективної системи забезпечення хворих лікарськими засобами і виробами медичного призначення за рахунок коштів державного бюджету. В результаті соціально незахищені верстви населення не отримували життєво необхідної медичної допомоги вчасно і в повному обсязі.

Аудитом ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству охорони здоров'я України на закупівлю лікарських засобів, виробів медичного призначення та послуг для забезпечення хворих медичною допомогою, встановлено, що Міністерство не запровадило державної системи моніторингу цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, не розробило державних соціальних нормативів визначення гарантованого рівня медичної допомоги та нормативів забезпечення медикаментами, клінічних протоколів і реєстрів хворих. У результаті не реалізовуються програмні заходи, спрямовані на поліпшення здоров'я дітей та окремих груп населення, запобігання і зниження інвалідності, а кошти державного бюджету використовуються для безсистемної закупівлі лікарських засобів і виробів медичного призначення. Зокрема, не створені реєстри вродженої та спадкової патології і репродуктивних втрат, не забезпечено функціонування реєстру хворих на гіпофізний нанізм, хворобу Гоше та гемофілію. Як наслідок, планування видатків державного бюджету на придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення відбувалося за відсутності достовірної інформації про кількість хворих. Моніторинг цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення проводився не за всіма їх найменуваннями, неповним був реєстр оптово-відпускних цін на лікарські засоби, централізована їх закупівля здійснювалася за завищеними цінами.

У 2012 році Державна казначейська служба не в повному обсязі відкрила асигнування для здійснення видатків (без урахування міжбюджетних трансфертів, видатків з обслуговування державного боргу і резервного фонду), а окремі головні розпорядники бюджетних коштів за наявності відкритих асигнувань не здійснили своєчасного і повного їх розподілу [15, c. 26].

За 2012 рік для проведення видатків Державна казначейська служба відкрила асигнування (без урахування міжбюджетних трансфертів, видатків з обслуговування державного боргу і резервного фонду) у сумі 214 млрд. 681,4 млн. грн., що на 3 млрд. 365,4 млн. грн. менше планових обсягів. Окремі головні розпорядники бюджетних коштів не забезпечили повного розподілу відкритих асигнувань, у результаті на виконання бюджетних програм не спрямовано 3 млрд. 238,9 млн. грн., або 1,5%. Зокрема, в найбільших обсягах (88,3%) не розподілили асигнування Міністерство фінансів - 1 млрд. 519,1 млн. грн., Міністерство енергетики та вугільної промисловості - 741,3 млн. грн., Міністерство економічного розвитку і торгівлі - 598,4 млн. гривень.

Водночас за наявності спрямованих відкритих асигнувань виконавці бюджетних програм не використали на їх виконання 6 млрд. 928,8 млн. грн., що спричинено насамперед невчасним здійсненням органами Державної казначейської служби і не в повному обсязі платежів із погашення зобов'язань перед своїми клієнтами, тривалим проведенням тендерних процедур та розірванням договорів у зв'язку з невиконанням їх умов щодо вчасної оплати за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги.

Зокрема, в найбільших обсягах не освоїли відкритих асигнувань такі виконавці бюджетних програм: Міністерство аграрної політики та продовольства - 803,5 млн. грн., з них на фінансову підтримку заходів в агропромисловому комплексі - 424,9 млн. грн., керівництво й управління у сфері земельних ресурсів, а також проведення земельної реформи - 161,0 млн. грн.; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства - 774,8 млн. грн., з яких на реконструкцію і будівництво очисних споруд та інших об'єктів з метою захисту акваторії Азово-Чорноморського узбережжя і басейнів річок Дніпро та Сіверський Донець від забруднення - 374,4 млн. грн.; Міністерство оборони - 597,3 млн. грн., з них на забезпечення діяльності Збройних Сил України і підготовку військ - 513,1 млн. грн.; Міністерство фінансів - 568,7 млн. грн., з них на заходи з поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень - 118,3 млн. грн. і здійснення м. Києвом функцій столиці - 110,9 млн. гривень.

Упродовж 2012 року здійснення видатків (без урахування міжбюджетних трансфертів, видатків з обслуговування державного боргу і резервного фонду) передбачалося за 587 бюджетними програмами в сумі 218 млрд. 45,1 млн. гривень.

Головні розпорядники бюджетних коштів у плановому обсязі здійснили видатки за 160 програмами в сумі 104 млрд. 809,3 млн. грн., або 48,1%, з яких в найбільших обсягах спрямовано коштів на дотацію для виплати пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій - 60 млрд. 759,7 млн. грн., державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції - 10 млрд. 171,8 млн. гривень. За 396 програмами видатки проведено у сумі 99 млрд. 704,4 млн. грн., що на 13 млрд. 43,9 млн. грн. менше передбаченого планом. При цьому за наявності спрямованих відкритих асигнувань менше використано коштів державного фонду регіонального розвитку - на 528,9 млн. грн., на забезпечення діяльності Збройних Сил України і підготовку військ - на 513,1 млн. грн., фінансову підтримку заходів в агропромисловому комплексі - на 425,0 млн. гривень [23, c.17].

Розділ 3. Основні напрями вдосконалення процесу фінансування видатків бюджету в Україні

3.1 Пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України

На сьогоднішній день тема фінансування видатків державного бюджету є дуже актуальною. Оскільки економіка в країні під час фінансової кризи є нестабільною та слабкою, тому потрібно розробити нові концептуальні підходи до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики та перетворити її на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави. Держава використовує бюджет для концентрації і цілеспрямованого розподілу фінансових ресурсів, для надання суспільних послуг та реалізації загальнодержавних програм. Завдяки цьому уряд може впливати на розвиток суспільного виробництва та створювати стимули для ефективного використання наявних ресурсів.

За умов політичної нестабільності дедалі частіше йдеться про збільшення соціальних видатків. Ініціативи президента, уряду чи депутатів щодо підвищення рівня соціальної забезпеченості населення у цілому є зрозумілими і певною мірою вмотивованими. Водночас у них говориться про підвищення рівня соціального забезпечення взагалі і не аналізується рівень соціальних видатків, перевищення якого може призвести до розбалансування бюджету, а також не визначаються пріоритетні напрями спрямування державних видатків, у тому числі соціальних [17, c. 412].

В умовах обмежених обсягів бюджетних коштів вирішити всі проблеми, наявні в економіці та сфері соціального забезпечення, неможливо. Впровадження в країні інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки, дозволяє збільшити соціальні видатки без небезпеки для економічної стабільності. Зазначене зумовлене тим, що за такого підходу переважна частка соціальних видатків направляється на забезпечення оптимального відтворення людського капіталу та орієнтована на економічний розвиток. Безумовно, впровадження в Україні подібної ініціативи матиме певні особливості, пов'язані з умовами реалізації подібних проектів, а також спрямованістю проектів, які можуть бути визнані як національні. Такі підходи доцільно було б задіяти і в Україні, що, крім консолідації суспільства навколо найбільш значущих проектів, дозволило б запровадити нові форми ефективного державного управління, базовані на використанні сучасних технологій і прозорості.

Дещо іншою може бути і спрямованість національних проектів в Україні. Такі національні проекти, як охорона здоров'я, освіта та доступне житло є не менш актуальними для України, проте акценти в них можуть бути розставлені трохи по-іншому [8, c. 195].

Ключовим для виживання України в умовах її залежності від експорту енергетичних ресурсів (газу, ядерного палива, нафти) є подолання високої енергозатратності промисловості, житлово-комунального сектору, побутової сфери, що не дає країні ефективно розвиватися, зумовлює зростання інфляції, ставить під загрозу надійність енергопостачання і теплопостачання громадян, знижує конкурентоспроможність продукції вітчизняних підприємств. На нашу думку, реалізація політики енергозбереження та оптимізація енергетичного балансу країни мають стати одним з головних пріоритетів держави і, безумовно, заслуговують на включення до національних проектів. Реалізація цього проекту закладе підґрунтя модернізації української економіки, забезпечивши ощадливе використання ресурсів, а отже, збереження державних коштів і їх направлення на соціальне забезпечення.

Завдання розвитку сучасної транспортної інфраструктури (залізниць, аеропортів, автомобільних доріг тощо) також заслуговує на увагу як претендент на здобуття статусу національного проекту. Україну не можна порівнювати з Росією за наявністю природних ресурсів. Водночас наша країна є транзитною державою і має повною мірою скористатися своїм географічним положенням для розвитку економіки, пожвавлення інвестиційної діяльності, підвищення зайнятості населення, а отже, і добробуту громадян. Таким чином, це завдання заслуговує на включення до переліку національних проектів. Важливими з точки зору забезпечення прискореного економічного зростання та високої якості економічного розвитку є підтримка науки, інновацій, а також розвиток наукомістких видів діяльності, що має враховуватися при формуванні загальнодержавних пріоритетів [11, c.481].

В Україні існує ще одна проблема - значне навантаження на бюджет та державні цільові фонди із забезпечення фінансування державних програм. Обсяги державного бюджету замалі для розв'язання складних економічних та соціальних проблем, таких як велике навантаження на бюджет та державні позабюджетні цільові фонди із забезпечення фінансування соціальних програм, незбалансованість та неадекватність ринковій економіці розвитку системи пенсійного забезпечення, хронічне недофінансування місцевих бюджетів, високий рівень розвитку тіньової економіки та ухилення від оподаткування, а також державної участі в економічному розвитку (перерозподілі ВВП через державні фонди, розвитку державного сектору економіки), недосконалість механізмів оподаткування та бюджетного регулювання, низький рівень податкового адміністрування. До інших складних проблем розвитку України слід віднести значні обсяги відтоку (виведення) капіталів за кордон, зокрема недоодержання виручки від експорту товарів і послуг, завищення платежів за імпортовану продукцію, за фіктивними операціями з цінними паперами.

Аби бюджетна політика забезпечила економічне зростання, орієнтоване на підвищення якості життя громадян, потрібні відповідні важелі, а саме:

- забезпечення проведення структурної перебудови господарського комплексу з метою формування його раціональної структури, що відповідає вимогам розвитку соціальної ринкової економіки;

- створення адекватної матеріальної бази, яка є основою підвищення конкурентоспроможності бізнесу;

- зміцнення потенціалу вітчизняного товаровиробника й посилення його конкурентоспроможності;

- підвищення якості людського капіталу, залученого до виробничої, та посередницької діяльності;

- створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури;

- формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками стосовно умов праці, участі в управлінні підприємствами та розподілі доходів;

- підвищення стимулюючої ролі оплати праці;

- підвищення ефективності державного регулювання розвитку економіки;

- послаблення децентралізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів [12, c. 127].

Отже, за вищенаведеним можна зробити висновки, що технологія формування та реалізації національних проектів логічно вписується до наявних в Україні процедур формування стратегії соціально-економічного розвитку розробки державних цільових і бюджетних програм. Водночас запровадження цієї технології вимагає вдосконалення та уточнення відповідних процесів, що, поряд з іншим, дозволить зменшити кількість державних цільових програм і позбавитися дублювання в них окремих завдань.

Запозичення досвіду формування пріорітетних національних проектів стане поштовхом для розвитку у напрямі забезпечення зв'язку між плануванням бюджету та довгостроковим характером національних проектів, а також у напрямі вдосконалення показників результативності бюджетних програм, зокрема, показників продукту, ефективності та якості.

Застосовувана в Україні система формування доходів місцевих бюджетів та фінансування видатків є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на місцеві органи влади, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації; широкий перелік задекларованих державою соціальних зобов'язань не узгоджуються з наявними фінансовими ресурсами; має місце нечітке розмежування повноважень між органами державної та місцевої влади.

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації бюджетного фінансування.

У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови відносин бюджетного фінансування [20, c. 472].

3.2 Зарубіжний досвід фінансування видатків бюджетів

Національні програми зарубіжних країн мають стати орієнтиром у формуванні бюджетної політики України і враховуватися в бюджетному плануванні. Свідченням серйозного ставлення держави до реалізації національних проектів має стати врахування визначених державою пріоритетів у видатках державного бюджету. У світі існують певні параметри фінансування найважливіших державних функцій, які відповідають певним вимогам. Наприклад, видатки на охорону здоров'я мають становити від 5% (мінімальний рівень, рекомендований Всесвітньою організацією охорони здоров'я) до 10% (рівень розвинутих країн); витрати на науку - від 1,5 до З% ВВП, освіту - від 5 до 7% ВВП. Саме порівняно з цими показниками і слід оцінювати відповідність бюджетної політики національним пріоритетам щодо даних сфер.

Теоретично такий підхід, безумовно, можна підтримати, особливо у відношенні до проектів, що стосуються охорони здоров'я, освіти, науки. Але як робити подібні порівняння у випадках, коли ми розглядаємо такі національні проекти (пріоритети), як розвиток АПК, енергозбереження, розвиток сучасної транспортної інфраструктури тощо. Подібні порівняння не є коректними, оскільки в розвинутих країнах спостерігається зовсім інша ситуація щодо стану транспортної та житлово-комунальної інфраструктури, міри енергонезалежності та рівня енергозбереження, ніж в Україні.

Оцінюючи відповідність таких державних видатків загальнодержавним пріоритетам, слід виходити з обернено пропорційної залежності між показниками, що характеризують рівень бюджетних витрат за даним напрямом у нас і в розвинутих країнах світу. Якщо розглядати такі пріоритети, як розвиток АПК або забезпечення населення доступним житлом, то для цих сфер спостерігається зовсім інша залежність. Наприклад, у розвинутих країнах світу, зокрема, в країнах ЄС і США, державна підтримка (субсидування) АПК сягає такого рівня, який ми ще досить тривалий час не зможемо собі дозволити навіть у мріях з огляду на можливості державного бюджету України. Якщо говорити про програму забезпечення населення доступним житлом, то економічна сутність і принципові підходи до розв'язання цієї проблеми в таких країнах, як Україна і, наприклад, США та європейські країни, настільки істотно різняться, що тут взагалі немає підстав для будь-яких порівнянь.