Аналіз ліквідності банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз ліквідності банку

План

1. Попит і пропозиція ліквідних коштів банку

2. Стратегії управління ліквідністю банку

3. Оцінка потреби банку в ліквідних коштах

1. Попит і пропозиція ліквідних коштів банку

Ліквідність банку -- це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов'язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю). До комплексу зовнішніх належать чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів.

Ліквідність банку тісно пов'язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов'язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов'язань банку.

У банку потреба в ліквідних коштах може виникнути як під час здійснення пасивних операцій, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл.).

ліквідність банк кошти

Таблиця

Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і -- що най небезпечніше для банку -- до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність -- прибутковість», адже най ліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність

2. Стратегії управління ліквідністю банку

На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

· трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

· запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

· збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

За стратегії запозичення потреби банку в ліквідних коштах задовольняються переважно за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.

Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає.

Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.

У разі застосування стратегії збалансованого управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта -- за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Основною перевагою такого підходу є гнучкість, що дає змогу банку вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах. Слід відзначити, що через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір саме на цьому компромісному варіанті.

3. Оцінка потреби банку в ліквідних коштах

У практичній діяльності застосовуються кілька методів аналізу потреб банку в ліквідних коштах:

· метод фондового пулу (аналіз надходжень і платежів);

· метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);

· метод аналізу показників ліквідності.

Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період - декаду, місяць, квартал.

На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин: 1) операційних резервів для підтримання потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами; 2) планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати реальну потребу в ліквідних засобах або дорівнювати їй, залежно від того, якої загальної стратегії управління банком дотримується керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зрештою, дії щодо управління ліквідністю значною мірою ґрунтуються на результатах аналізу потреби в ліквідних коштах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів.

Аналіз потреби у ліквідних засобах за методом фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їх наявність, то банк стикається з дефіцитом ліквідності. Перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

У процесі оцінювання потреб банку в ліквідних коштах необхідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки.

Основні етапи застосування методу фондового пулу:

· визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

· прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;

· обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду;

· оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду;

· складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання не-депозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

Завдання аналізу ліквідності ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обґрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

· розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

· за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

· розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

Так, в загальному випадку всі банківські пасиви поділяють на чотири групи.

1. Поточні зобов'язання («гарячі гроші») -- кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і які чутливо реагують на зміни процентних ставок на ринку. Це -- міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, одержані позики «овернайт» (враховуються за строком «до одного дня»).

2. Мінливі зобов'язання - це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. До них входять кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджету та позабюджетних фондів, коррахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитні рахунки (враховуються за строками «до семи днів»).

3. Стабільні зобов'язання, або основні вклади -- джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.

4. Безстрокові пасиви -- власні кошти банку, такі як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

У разі потреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який точніше відображає специфіку його діяльності. Рівень деталізації в процесі групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітичного обліку.

На наступному етапі аналізується стабільність ресурсної бази в розрізі виділених груп зобов'язань. Проведення такого аналізу має на меті виявлення стабільних залишків на рахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. Ретроспективний аналіз особливостей руху коштів за рахунками та групами рахунків за досить тривалі проміжки часу дає змогу виявити загальні тенденції та закономірності, які екстраполюються на майбутнє.

Потреба банку в ліквідних засобах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною - 10-15 %, для мінливих вкладів і недепозитних зобов'язань - 25-30 %, для зобов'язань за «гарячими грошима» - 80-90 %.

Конкретні вимоги щодо утримання коштів у ліквідній формі визначаються суб'єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку. Обсяг ліквідних коштів за кожною групою обчислюється множенням установленої частки на суму зобов'язань за відповідною групою джерел фінансування. Додавши знайдені значення за всіма групами зобов'язань, розраховують загальну суму необхідних банку ліквідних коштів.

Обчислену в такий спосіб величину ресурсів банк має зберігати у формі ліквідних активів. Ту частину ресурсів, що залишилася, банк розподіляє з урахуванням їх характеру та можливих напрямів розміщення. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Аналіз ліквідності банку може здійснюватись за допомогою методу коефіцієнтів, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними засобами. У процесі аналізу значення обчислених коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду, Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

Аналіз показників ліквідності застосовується, як правило, для здійснення контрольної функції. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, встановлюючи нормативи ліквідності, додержувати яких зобов'язаний кожний банк, Подібна практика діє і в Україні. У процесі аналізу ліквідності банк може додатково використовувати й інші коефіцієнти (табл.)

Таблиця

Коефіцієнти банківської ліквідності

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

Література:

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 18.09.2000р., №2121-III.

2. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління НБУ від 28.08.2001р., № 368.

3. Аналіз банківської діяльності: підручник / за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Герасимовича; Держ. вищ. навч. закл. "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". - К. : КНЕУ, 2010. - 600 с.

4. Мещеряков А.А., Лисяк Л.В. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.

5. Роуз П.С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело, 1997. - 768 с.

6. Синки Дж. Финансовый менеджмент в коммерческом банке и в индустрии финансовых услуг / Джозеф Синки-мл.; Пер. с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2007 - 1018с.

Размещено на Allbest.ru