Основні особливості функціонування фінансового ринку України та його роль у економічній системі України

Стосовно даного періоду розвитку фінансового ринку з огляду на поведінку параметрів можна відзначити, що ситуація кардинально не змінилась, а продовжує залишатись як трансформаційна. Розвиток фінансового ринку в цей період характеризується як досить інтенсивний як на грошовому ринку, так і на ринку капіталу, але він також характеризувався суттєвими дисбалансами в розрізі формування комплексної моделі фінансового ринку. Таким чином, в 2001-2005 роках була створена достатньо стабільна база для подальшого розвитку фінансового ринку країни з урахуванням зростаючих потреб в довгострокових фінансових ресурсах.

Починаючи з 2006 року, на наш погляд, фінансовий ринок країни входить у третій базовий етап свого розвитку. Це пов'язано перш за все з тим, що в цей період прийнято нову редакцію Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», який вніс досить серйозні зміни в державне регулювання ринку капіталу країни. Починає поступово відбуватися робота з налагодження комплексного підходу щодо управління фінансовим ринком країни в цілому, а не окремими його сегментами. Економіка країни виходить на такий етап свого розвитку, коли суб'єкти господарювання вимагають значних обсягів фінансових ресурсів саме довгострокового характеру, що свідчить про необхідність проведення кардинальної реконструкції виробничих потужностей. Задовольнити потребу в значних обсягах фінансових ресурсів довгострокового характеру суб'єкти господарювання можуть як через грошовий ринок шляхом отримання довгострокових банківських кредитів, так і шляхом використання механізму ринку капіталу через емісію як пайових, так і боргових цінних паперів. Отже, на сьогодні в економіці країни створюються такі перш за все економічні умови, що вимагають інтенсивного розвитку фінансового ринку і в залежності від того, чи банківські установи, чи фінансові компанії більш інтенсивно проявлять себе в даній ситуації, може змінитись і модель фінансового ринку з банкоцентричної на орієнтовану на ринок капіталу.

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Рис. 2.1. Частка активів фінансових інститутів України у ВВП, %

На сучасному етапі в Україні сформувалася модель фінансового ринку, яка наближена до банкоцентричної, оскільки основним джерелом для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, окрім власних коштів суб'єктів економіки, є банківські кредити. Частка активів фінансових інститутів в Україні (банків, страхових компаній, кредитних спілок та недержавних пенсійних фондів) у ВВП віддзеркалює банкоцентричний тип розвитку фінансового ринку (рис. 2.1).

Аналізуючи динаміку фінансового ринку останніх років, варто звернути увагу на те, що кількість небанківських фінансово-кредитних установ значно переважають кількість банків. У розвинутих країнах світу така тенденція свідчила б про високий рівень розвитку небанківського сектору фінансового ринку країни, але активи цих установ є надто низькими у порівнянні з активами комерційних банків.

Галутова М. М. пропонує, для порівняння «ваги» банківського та небанківського сегментів слід, перш за все, порівняти їх за розмірами активів [11, с. 246]. Зазначена тенденція щодо переважання небанківських фінансових установ перед банками зумовлює об'єктивну потребу у розгляді цього співвідношення (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Переважання небанківських фінансових установ перед банками

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на кінець 2012 року було зареєстровано 2011 небанківських фінансових установ, що на 1813 одиниць більше, ніж банків за той же період.

Науковці С. Рибак, О. Коваль зазначають, що в посткризовий період на ринку відбуваються процеси оптимізації кількісної структури [27].

Щодо основних сегментів ринку небанківських фінансових послуг, то ринок страхування зараз представлений 444 компаніями, ринок послуг небанківських кредитних установ - 697 учасниками, в тому числі серед них зареєстровано 614 кредитних спілок. Збільшилася і кількість ломбардів - з 456 до 463. Фінансових компаній також стало більше на 17 гравців. На ринку недержавного пенсійного забезпечення серед вже існуючих недержавних пенсійних фондів з'явився лише один новий гравець, і їх загальна кількість досягла 97. Що стосується адміністраторів пенсійних фондів, діяльність яких, як правило, зараз збиткова, то їх стало менше на 1 гравця - всього 39.

Якщо за кількістю небанківські фінансові установи значно переважають кількість банків, то за розміром активів ці інституції складають всього 7% у загальному обсязі фінансового сектора, а 93% припадає на банки. О. Школьник зазначає, що потрібно підвищувати роль небанківських фінансових установ і посилювати кооперацію з банківським сектором. У результаті спільних рис набувають процедури ліцензування, регулювання та нагляду за різними фінансовими компаніями [11].

Рис. 2.3. Структура фінансових посередників

Потрібно зазначити, що активи небанківських фінансових установ залишаються незначними у порівнянні з активами комерційних банків. Так, у сумі активи комерційних банків та небанківських фінансових установ станом на 31.12.2012 становили 1134,2 млрд. грн., у тому числі банків - 1054,3 млрд. грн., небанківських фінансових установ - 79,9 млрд. грн. (рис. 2.3).

Як видно з рисунку в Україні серед всіх фінансових посередників найбільш потужними є банки. Серед небанківських фінансових установ провідна роль належить страховим компаніям.

Національне рейтингове агентство «Рюрік» зазначає, що серед всієї кількості страхових компаній, що зареєстровані і мають ліцензію Держфінпослуг у 2012 році, класичне страхування здійснювали близько 50 компаній. Решта ж або займаються специфічними схемами страхування, спрямованими на оптимізацію оподаткування пов'язаних компаній, або майже призупинили діяльність на ринку страхування України [11].

Частка всіх інших небанківських фінансових посередників є незначною. Серед фінансових посередників важливу роль в період кризи варто віддати фінансовим компаніям, які нарощують вартість своїх активів.

Небанківські фінансові установи є професійними учасниками ринку фінансових послуг, які, на відміну від банків, спеціалізуються на окремих фінансових послугах, забезпечуючи страхування, кредитування, спільне інвестування, управління активами, посередництво у купівлі-продажі фінансових інструментів, недержавне пенсійне забезпечення, гарантійні операції тощо. Діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. Серед основних відмінностей - вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських послуг (за наявності дозволу держави - окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також більший ризик порівняно з операціями банків [26].

Отже, з проведеного аналізу видно, що поступове зростання відбувається по активах банківських установ. Страхові компанії хоч і нарощують свої активи, але досить незначними темпами. Крім того, незначні темпи нарощення активів показують й інші небанківські фінансові посередники. Така ситуація визначається відсутністю довіри у населення до вказаних установ.

З огляду на світові тенденції глобалізації та євроінтеграції можна окреслити такі цілі і завдання подальшого розвитку ринку небанківських фінансових послуг: формування конкурентоспроможних ринків небанківських фінансових послуг в Україні; підвищення рівня прозорості, капіталізації та ліквідності цих ринків; удосконалення інфраструктури ринків небанківських фінансових послуг; удосконалення державного нормативно-правового регулювання на ринку небанківських фінансових послуг.

Проведене дослідження показало зростання ролі небанківських фінансових установ у наданні фінансових послуг. Вагому роль на ринку небанківських фінансових послуг відіграють страхові компанії, а останнім часом і фінансові компанії та ломбарди. Через незначний розмір активів недержавні пенсійні фонди не мають змоги суттєво впливати на акумулювання та перерозподіл інвестиційного капіталу.

Можна очікувати, що у майбутньому буде ефективно розвиватись ринок небанківських фінансових послуг, який здатний забезпечити вирішення пріоритетних проблем, таких як ріст економіки та інвестицій, а також ефективності їх використання; забезпечення умов для розширеного відтворення заощаджень громадян; створення сучасної інфраструктури небанківських фінансових інститутів.

Таким чином, реформування економіки України, перехід на ринкові принципи господарювання посилює актуальність наукових досліджень у сфері грошового обігу. Фінансовий ринок посідає ключове місце в ринковій економіці як механізм, що забезпечує акумуляцію й перерозподіл капіталу. Сьогоднішній стан розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, з одного боку, віддзеркалює історичні тенденції розвитку, з другого - залежить від напрямків розвитку міжнародних фондових ринків. У свою чергу, зміни на світових ринках цінних паперів відбуваються надзвичайно швидко та потребують адекватного реагування з боку регулюючих структур.

Особлива увага приділяється фондовому ринку, використанню його механізмів при перерозподілі коштів, і особливо у процесі глобалізації світової економіки. Тому головною метою є аналіз розвитку ринку цінних паперів в Україні та його значення для економічного піднесення в сучасних умовах, а також визначення проблем і перспектив вітчизняного ринку цінних паперів та висвітлення теоретичних засад його регулювання. Головне завдання фондового ринку полягає, насамперед, у забезпеченні можливості залучення інвестицій на підприємства. Цінні папери відіграють особливу роль у платіжному обігу держави: через них мобілізуються тимчасово вільні фінансові ресурси, які спрямовуються в найефективніші сфери народного господарства.

Що стосується ринку цінних паперів в Україні, то від самого початку його створення гостро стоїть питання його ефективного функціонування. І сьогодні фондовий ринок не виконує своїх функцій: не сприяє залученню інвестицій і перерозподілу капіталу. У зв'язку з цим першочерговим завданням є вдосконалення регулятивної системи ринку цінних паперів.

Визначити ступінь розвитку фондового ринку України неможливо без кількісної та якісної оцінки структури цінних паперів, що представлені на ньому. Адже велика кількість пропонованих фінансових інструментів розширює можливості інвестування та приваблює додаткових інвесторів у економіку країни.

2.2 Вплив держави на стан фінансового ринку України

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання.

Головним завданням регулювання є узгодження інтересів всіх суб'єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

Зміст державного регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

- дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку. [33]

Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку - інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

- регулювання випуску та обігу фінансових активів;

- реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

- регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

- видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

- контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо. [21]

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу фінансових активів;

2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

4) діяльності іноземних учасників ринку. [27]

Основні напрями державної політики та ключові заходи щодо розвитку фінансового ринку

Державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектору України, яка стосується усіх його складових, має здійснюватись за такими напрямами:

1.Підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог.

2. Реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадженні пруденційного нагляду в усіх сегментах фінансового ринку.

3.Забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних.

4.Створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності.

5.Збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів.

6.Посилення рівня захищенності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку.

7.Здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектору до світового фінансового простору шляхом впровадження європейських стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.

Оцінка поточної ситуації.

Існуюча в Україні система регулювання у фінансовому секторі є розпорошеною, витратною та малоефективною. Головним її недоліком є те, що вона не відповідає сучасним вимогам, зокрема, не забезпечує дотримання принципу єдності у регулюванні. У той же час характерною тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є універсалізація фінансових установ, диверсифікація послуг, що вони надають, зосередження діяльності з надання усього спектру фінансових послуг в рамках багатогалузевих корпорацій і конгломератів. Крім того в Україні відсутні єдині вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ та мають місце різні режими оподаткування однакових за характером фінансових операцій та послуг.

Низька ефективність регулювання у фінансовому секторі багато в чому зумовлена недостатньою співпрацею державних регуляторних органів з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями (СРО) та об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої Україні системи регулювання на фінансовому ринку.

Основні напрями державної політики.

Розвиток регулювання та нагляду на вітчизняному фінансовому секторі потребує урахування нових підходів та основних складових перебудови регулювання, що зараз відбувається у світі, і які передбачають: уніфікацію процедур регулювання; впровадження нагляду, що базується на ризиках, та стандартизованих процедурах управління ризиками; посилення контролю за власниками та керівниками фінансових установ; концентрація та інтеграція регуляторних функцій, їх зосередження у єдиному державному органі; активізацію участі об'єднань професійних учасників ринку у вирішенні проблем, що стримують розвиток фінансового ринку, у тому числі, залучення їх ресурсів для фінансування діяльності регуляторних органів; здатність та готовність національних регуляторів до ефективної співпраці з міжнародними фінансовими органами та їх об'єднаннями; посилення боротьби з відмиванням грошей.

З огляду на це реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямами: по-перше, шляхом уніфікації норм і правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі; по-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадженням системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку; по-третє, підвищенням ролі саморегулівних організацій професійних учасників і встановленням їх більш тісного зв'язку регуляторними органами; по-четверте, суттєвим поліпшенням фінансування державних регуляторів, у тому числі з ринкових джерел.

Ключові заходи розвитку.

Необхідно в першу чергу уніфікувати регуляторні вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ, насамперед у сфері колективного інвестування. При цьому слід виходити з того, що принципової різниці між діяльністю інститутів колективного інвестування (управляючими компаніями, інвестиційними та недержавними пенсійними фондами, а також і страховими компаніями) у галузі розміщення активів (за наявністю певної специфіки залучення фінансових ресурсів) не існує. Водночас вимоги до розміщення акумульованих цими інститутами коштів, що закріплені законодавчо, а також на рівні підзаконних нормативних правових актів, у тому числі відомчих, істотно розрізняються. Для подолання неоднорідності правових норм, що регулюють діяльність інвестиційних інститутів різних форм, найважливішим стратегічним завданням у галузі регулювання фінансового ринку має стати застосування єдиних вимог і стандартів інвестування для всіх форм інститутів колективного інвестування. Для вирішення цієї проблеми слід прийняти відповідні рішення, які мають бути покладені в основу нормативної бази, що встановлюватиме єдині стандарти інвестиційної діяльності відносно різних учасників фінансового ринку, що діють у сфері колективного інвестування з урахуванням специфіки їхньої діяльності (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

У сучасних умовах питання про єдиний центр регулювання фінансового ринку набуває особливої актуальності. Разом з тим, вирішення цього питання має здійснюватися з урахуванням реалій сформованої в Україні системи державного регулювання, зокрема, необхідності перегляду існуючого законодавства та збереження за Національним банком України відповідних повноважень, що безпосередньо випливають із завдань макроекономічного регулювання та здійснення грошово-кредитної політики.

Впровадження мегарегулювання на вітчизняному фінансовому ринку України повинне здійснюватися поетапно, відповідно до спеціально розробленої урядової Концепції, насамперед, шляхом уніфікації вимог і стандартів діяльності на фінансовому ринку, а також створенням відповідних законодавчих передумов для консолідації державних функцій регулювання, що в цілому повинно бути завершене до 2015 року.

Спочатку необхідно розпочати уніфікацію вимог щодо інвестиційної діяльності фінансових установ, довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі «Базельських принципів», що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці принципи необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок, з урахуванням специфіки діяльності таких учасників, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Мегарегулятор, що буде діяти на фінансовому ринку, має виконувати свої функції як колегіальний орган державної влади зі спеціальним статусом, з особливим порядком призначення та звільнення вищих посадових осіб та гнучкою системою фінансування, що передбачатиме можливість залучення до цієї справи коштів професійних учасників ринку.

З метою забезпечення стійкості та надійності функціонування фінансового ринку як цілісної системи, необхідно підготувати та здійснити організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками усіх його сегментів, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики ринку в цілому.

При цьому стосовно окремих учасників фінансового ринку завдання наглядового органу полягатиме в оцінці ризику ліквідності, властивого фінансовій установі, для попередження можливих наслідків неплатоспроможності, а також у зменшенні операційного ризику шляхом впровадження ефективних процедур контролю за проведенням операцій.

Запровадження системи пруденційного нагляду на фінансовому ринку також припускає встановлення ефективних заходів дії (як попереджувальних, так і примусових) наглядового органу на порушників пруденційних норм і стандартів. Ці заходи повинні, з одного боку, примусити учасників ринку дотримуватись пруденційних норм, з іншого, - бути для наглядового органу інструментом впливу на несумлінні компанії.

З цією метою насамперед мають бути вжиті заходи для гармонізації методів і правил нагляду за небанківськими фінансовими установами з вимогами банківського нагляду, що, в цілому, відповідає європейським стандартам Зокрема, Директива 2004/39/ЄС припускає, що підходи до визначення власних коштів кредитних інститутів, повинні бути базисом для визначення власних коштів всіх інших категорій фінансових інститутів.

Необхідно ввести єдині для всіх учасників ринку вимоги до розрахунку власних коштів, що відповідають міжнародним стандартам, а також встановити вимоги про щоденний розрахунок капіталу професійними учасниками фінансового ринку. Також необхідно переглянути вимоги до мінімального розміру власних коштів, поступово підвищуючи їх і в той же час, з огляду на необхідність збереження учасників фінансового ринку з незначним рівнем мінімального капіталу й обмеженою кількістю операцій, які вони здійснюють.

З метою створення системи ризик-орієнтовного пруденційного нагляду на перспективу необхідно буде наблизити вимоги щодо визначення достатності капіталу до міжнародних стандартів. Передбачається розвивати вимоги достатності капіталу, що відбивають ризики, зробивши в цілому підхід до розрахунку достатності власних коштів більш чутливим до ризиків, і сприятливим для зближення регулятивного й економічного капіталу.

Для введення міжнародно прийнятих вимог здійснення розрахунку достатності власних коштів слід доопрацювати систему бухгалтерського обліку професійних учасників ринку цінних паперів та страхових компаній таким чином, щоб вона дозволяла одержувати всі необхідні наглядові дані (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Мають бути запроваджені сучасні методики оцінки ризиків, що базуються на міжнародно прийнятих моделях та активному використанні рейтингових оцінок.

Слід впровадити у регуляторну практику принцип пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків(упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Мають бути реалізовані заходи, достатні для переходу всіх учасників ринку на передачу наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу виключно в електронному вигляді (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Необхідно завершити роботу щодо зближення положень про банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку, включаючи введення тимчасової адміністрації з метою запобігання банкрутства. При цьому діяльність інституту тимчасової адміністрації як наглядовий захід має поширюватися не тільки на банки, але й на КУА, страхові компанії, кредитні спілки, корпоративні інвестиційні фонди, біржі, депозитарії, довірчі товариства та недержавні пенсійні фонди.

Розвиток саморегулювання. Кількісне зростання та якісне ускладнення фінансового ринку зумовлює об'єктивну потребу в розвитку функцій саморегулювання, що означає з одного боку, посилення ролі та участі операторів ринку у його подальшій розбудові, а з іншого боку, необхідність підвищення ефективності взаємодії СРО і державних регуляторних органів влади.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися в декількох напрямках. По-перше, окремі повноваження з регулювання, які в даний час закріплені за державним органом виконавчої влади у відповідній галузі фінансового ринку, мають у міру зміцнення саморегулівних організацій передаватися під контролем вказаного органу цим СРО, яких повинно бути не більше однієї на відповідному ринковому сегменті. По-друге, норми і правила, що розроблятимуться СРО, повинні доповнювати і деталізувати норми державного регулювання. По-третє, необхідно стимулювати СРО до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити наступні заходи:

- розробити та прийняти відповідні законодавчі акти, в яких мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО;

- визначити процедуру делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу, аж до заборони на здійснення діяльності;

- заохочувати створення в СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

Діяльність саморегулівних організацій та професійних об'єднань не повинна дублювати функції регуляторів фінансового ринку. Навпаки, членство в асоціаціях і виконання їх вимог має полегшувати фінансовій установі життя і позбавляти зайвої уваги з боку державного регулятора.

Така ситуація можлива за умов високої кваліфікації фахівців саморегулівних організацій, їх бездоганної репутації і непідкупності.

Вони не повинні лобіювати інтереси окремих фінансових установ або їх груп, отже, мусять мати ефективні механізми з'ясування інтересів усіх організацій-членів.

Саме професійні об'єднання та саморегулівні організації мають здійснювати представництво консолідованих інтересів фінансових агентів перед регуляторами фінансового ринку.

Крім того необхідно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Заохочувати та усіляко сприяти діалогу між цими громадськими об'єднаннями та асоціаціями професійних учасників фінансового ринку і регуляторними державними органами щодо законодавчого нормотворення, правовстановлення та правозастовування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку. З цією метою передбачити внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України, щодо цих нововведень, зокрема, уточнень статусу саморегулівних організацій професійних учасників та ініціативних об'єднань споживачів фінансових послуг.

Посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Удосконалення регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів, досвіду та практики застосування відповідного законодавства. З цією метою вживаються заходи щодо поступового запровадження банками та небанківськими фінансовими установами систем фінансового моніторингу, які б базувалися на забезпеченні виявлення, оцінці та ефективному управлінні ризиками, визначеними стандартами Базельського Комітету з банківського нагляду.

Одночасно посилено нагляд за результатами впроваджених фінансовими установами процедур внутрішнього контролю, спрямованих на запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, у тому числі шляхом забезпечення спеціалізації інспекторів та введення разом з інспекційними перевірками системи дистанційного контролю за ефективністю здійснення установами заходів з фінансового моніторингу.

Важливим елементом політики, щодо запобігання використанню фінансової системи для легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму, буде також забезпечення прозорості в діяльності фінансових установ, недопущення до управління або володіння істотною участю в банках, страхових компаніях та інших фінансових установах осіб, що не мають бездоганної ділової репутації, та запобігання залученню до капіталів фінансово-кредитних установ коштів, джерела походження яких неможливо встановити.

Шляхи інтеграції до світового фінансового простору. Інтеграція вітчизняного фінансового ринку до світового фінансового простору є винятково важливим фактором соціально-економічного розвитку України і тому повинна відбуватися згідно концептуальних засад, визначених державою. Входження України до глобальної фінансової системи має передбачати максимальне врахування національних інтересів, існуючих загроз та сучасних тенденцій розвитку фінансових ринків. Діяльність фінансових установ відбуватиметься за правилами СОТ, Базельских Угод та європейських умов надання фінансових послуг, визначених відповідними директивами Європейського Союзу.

При цьому слід брати до уваги, що інтеграція України до світового фінансового простору відкриває не тільки нові можливості розвитку фінансового сектору, але й породжує потенційні загрози, найсуттєвішими серед яких є втрата контролю над фінансовою системою та можливості підтримки розвитку стратегічно важливих галузей національної економіки, а отже втрату економічного суверенітету країни. Для запобіганню цьому слід на законодавчому рівні визначити граничну частку присутності іноземного капіталу в українській банківській системі та у інших сегментах вітчизняного фінансового ринку, яка не може на першому етапі перевищувати 50%.

Встановити додаткові вимоги щодо економічних нормативів діяльності філій іноземних банків та страхових компаній з метою уникнення масштабних спекулятивних операцій на українському ринку капіталу.

Для запобігання та протидії переміщенню обігу цінних паперів українських емітентів, розрахунків за ними в офшорні зони та на інші іноземні ринки запровадити збалансовану заохочувальну економічну політику (реєстраційну, регуляторну, податкову) для емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку.

Унеможливити використання фінансової системи України для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, та проникнення до українського фінансового сектору капіталу іноземних юридичних осіб, які мають нестійкий фінансовий стан і сумнівну ділову репутацію. Держава має встановити достатньо жорсткі критерії щодо надання дозволів на відкриття в Україні філій іноземних банків і страхових компаній та інфраструктурних інститутів фондового ринку (бірж, депозитаріїв та клірингових установ).

Для забезпечення уникнення можливих ускладнень та порушень у сфері нагляду за діяльністю філій іноземних фінансових установ, укласти відповідні міжурядові угоди, які б передбачали зобов'язання наглядових органів країн місцезнаходження материнських компаній щодо здійснення належного нагляду за їх філіями на території України та обміну інформацією з відповідними регуляторними органами України (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Державні регуляторні органи повинні відпрацювати цілісний комплекс заходів для регулювання доступу іноземних фінансових установ до українського фінансового ринку, з метою ефективного використання їх інвестиційного потенціалу та нівелювання негативних наслідків для розвитку вітчизняної фінансової системи (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Режим допуску іноземного капіталу у вітчизняний фінансовий сектор має бути орієнтований на розширення асортименту та поліпшення якості фінансових послуг, посиленні конкуренції на вітчизняному фінансовому ринку, забезпеченні його динамічного та суверенного розвитку.

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення фінансового ринку у економічній системі України

3.1 Основні напрями вдосконалення фінансового ринку

На сучасному етапі, фінансовий ринок України знаходиться у не найкращому стані, існує ряд проблем, що перешкоджають та стримують його розвиток.

Сьогодні низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентоздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Також існують проблеми в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо розвивати фондовий ринок для подальшого розвитку фінансового ринку в цілому [34].

Однією з головних проблем розвитку фінансового ринку є низький рівень інвестицій. Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу.

Варто також звернути увагу на недосконале правове середовище та вади державного регулювання щодо фінансового ринку. Нормативно-правова база, що покликана регулювати професійну діяльність на фінансовому ринку, не враховує його особливості та є досить суперечливою і не повністю сформованою [25].

З огляду на дані проблеми фінансового ринку, необхідно провести ряд заходів, які позитивно впливатимуть на його розвиток. Основними з них є такі:

- провести реформу державного регулювання, спрямовану на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального врахування інтересів його професійних учасників, інвесторів; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до міжнародних стандартів;

- посилити конкурентоспроможність вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх диверсифікованості та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування;

- переорієнтувати попит вітчизняних суб'єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізувати в цьому плані діяльність інституційних інвесторів [33];

- забезпечити зменшення витрат щодо залучення капіталу шляхом розбудови ефективної інфраструктури фінансового ринку;

- сформувати сприятливі передумови для появи нових фінансових інститутів, інструментів і послуг;

 - впровадити дієві системи захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів, забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ [25];

- створити сприятливий інвестиційний клімат, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, посилення захисту приватної власності, забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг.

Таким чином проблеми на фінансовому ринку України пов'язані з відсутністю належної законодавчої бази, недосконалістю фондового ринку, пасивною участю населення у використанні цінних паперів, недостатністю інвестицій.

Для вирішення даних проблем фінансового ринку уряд країни повинен проводити ефективну та збалансовану фінансову політику, яка буде направлена на усунення існуючих проблем та забезпечення подальшого розвитку фінансового ринку відповідно до міжнародних стандартів.

3.2 Досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому

За останнє десятиріччя фінансові ринки багатьох країн, а особливо фондові, стали більше та активніше. Це пов'язано з розширенням обсягів міжнародної торгівлі і, як наслідок, зростанням міжнародних фінансових потоків. Американські ринки цінних паперів та в особливості Нью-Йоркська фондова біржа продовжують домінувати на світових фондових ринках. В Європі як і раніше лідерами є Лондонська, Паризька, Цюріхська фондові біржі. Яскравий представник ефективного функціонування фондового ринку Японії -Токійська фондова біржа. Нові ринки виникли у Тихоокеанському регіоні. У більшості країн Східної Європи ринки цінних паперів знаходяться у процесі становлення, а ринки Латинської Америки оживилися після декількох десятиліть.

Розглянемо більш детальніше, як відбувався розвиток цих ринків і як вони здійснюють свою діяльність на сьогоднішній день, які фінансові інструменти використовують і як відбувається регулювання цих ринків.

У 1792 році була створена Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), яка зараз є найбільшою з обсягами цінних паперів та за значенням. ЇЇ основна задача полягає забезпечення діяльності самого ефективного ринку, на якому можна легко і швидко купувати і продавати акції найбільших корпорацій.

Члени біржі - брокери - ведуть за доручення інвесторів шести континентів торгівлю мільйонами акцій провідних акціонерних компаній світу. На біржі представлені акції біля 1600 корпорацій. Їх сукупна ринкова вартість оцінюється приблизно в 2 трлн. дол. - половина ВНП США. Необхідною умовою включення цінних паперів компанії до лістингу Нью-Йоркської фондової біржі є відповідність певному рівню чистих доходів, активів, обсяг продажу; її акції повинні належати широкому колу інвесторів. Згідно біржових стандартів умовою допуску до лістингу є згода фірми надати необхідну інформацію про керівний склад та акціонерів. Це робить інформаційне забезпечення ринку більш прозорим і дає можливість відповідним чином контролювати всі зміни. Для на біржі використовується повністю автоматизована система «Сток Уотч», яка спостерігає за торгівельною активністю за всіма акціями, які котируються на біржі. Якщо під час торгівлі рух курсу акції або обсягів виходить за встановлені розміри, комп'ютер інформує біржових аналітиків. Тобто використання на даному ринку нових інформаційних та автоматичних систем дало можливість скоротити час на проведення контролю за діяльністю всіх учасників і вчасно вживати необхідні заходи для регулювання.

Всі акції в США є іменними інструментами. В більшості випадків вони емітуються в документальній формі у вигляді сертифікатів, на якому вказується ім'я власника. Передача прав власності на акції потребує перереєстрації прав власності в реєстрі акціонерів і виписки нового сертифікату. На біржі також ведеться торгівля облігаціями, опціонами та ф'ючерсами. Інвестори на біржі мають вибір серед 4000 видів облігацій - їх номінальна вартість перевищує 300 млрд. дол.

З 1966 року біржа ввела індекс звичайних цін з чотирма під індексами (за промисловістю, транспортом, комунальному господарству та фінансовій діяльності) для відображення загальної зміни курсів за всіма котируємими акціям. Якщо на певну дату індекс дорівнює 100,0, то це означає, що в цей день середній обсяг всіх котируємих звичайних акцій в два рази перевищує обсяг останнього робочого дня 1965 року. Використання цього індексу дозволяє спостерігати тенденцію розвитку фондового ринку і робити відповідний аналіз про покращення або погіршення стану ринку. [21]

Одна з найбільших та найпопулярніших бірж в Європі - Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівлі Токійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно була заснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20 сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.

Якщо порівнювати термінологію британську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічні особливості. Наприклад, американський термін «акція» (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приносить фіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом «common stock», а в Англії - «ordinary shares». Термін «угоди» в США позначається словом «trades», а в Англії - «deals». Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих на біржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує «ринок акцій некотируємих компаній», але в дійсності від є часткою біржі. Тобто фактично біржовий та позабіржовий ринки об'єднані в єдиний біржовий ринок.

На біржі введена система автоматизованих біржових котировок - «моніторна» система торгівлі на базі технології системи NASDAQ. Члени біржі отримали дозвіл на здійснення угод з котируємими акціями безпосередньо через комп'ютери. Тому прийшлось відмовитись від операційного залу біржі, за виключенням невеликої частини для опціонів. В даному випадку автоматизація біржі не тільки зробили її функціонування зручнішим для її членів, але й докорінним засобом змінили зовнішній вигляд.

Паризька фондова біржа є найбільшою серед сьома французьких фондових бірж. На неї припадає більше 90% всіх операцій, які здійснюються на фондовому ринку Франції. У 1989 році була ведена електронна система торгівлі Асоціації фондових брокерів, яка повністю замінила торги в залі біржі. У 2000 році відбулося об'єднання з біржами Брюсселя та Амстердама і створення єдиної біржі під назвою Euronext, яка стала найбільшою за обсягами торгів та величиною капіталізації. В 2001 році Euronext також придбала Лондонську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів та опціонів (LIFFE), а в 2002 році була приєднана Лісабонська фондова біржа.

Об'єднання декількох фінансових ринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшості країн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, але можливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринку допоможуть його учасникам діяти більш ефективно.

Основу фондового ринку Швейцарії складали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, а також чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондова біржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельні площадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарської фондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.

Більшість інших європейських фондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландські та бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні від державного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французький фондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводив політику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількість можливостей для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржі продовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжувати свою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилило конкуренцію між біржами.

Датою створення Франкфуртської фондової біржі вважається 1585 рік, коли франкфуртські купці домовились використовувати фіксовані курси обміну різних грошових одиниць. У 1682 році були введені в дію перші необхідні правила і норми біржі, була сформована організаційна структура. До кінця 18 століття торгівля велась виключно монетами та векселями, тільки наприкінці 18 століття починається періодична торгівля облігаціями. За сукупністю цінних паперів Франкфуртська фондова біржа програє Лондонській. Більшість німецьких компаній не котирують свої акції на біржі, тільки банки за допомогою брокерів у торговому залі біржі активно займаються купівлею-продажем цінних паперів за дорученням своїх клієнтів. Хоча для найбільш ліквідних активів існує і постійний ринок, за деякими паперам котировки встановлюються один раз на день. Історія німецького ринку цінних паперів достатньо велика і ті норми та правила, які зараз існують на Франкфуртській біржі сформувались з врахуванням певного досвіду.

Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших бірж у світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічує біля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам є також батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978 році.

Сучасна Амстердамська фондова біржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видала кодекс правил поведінки членів біржі та котировочних компаній. Всі операції з цінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків, коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельної діяльності. Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландські компанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетних акцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акцій до виборчого тресту.

Найбільш яскравим представником ефективної діяльності японського ринку цінних паперів виступає Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange). За звання найбільшої вона конкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею. Наприклад, за обсягом торгівлі акціями, вона була першою на протязі декількох років.

Торгівельна практика відрізняється від тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільших корпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу, які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічна промисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальний лист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються и купуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60% всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першій секції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином нові та середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему. Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акцій складає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50 та 10 акцій в залежності від ціни.

За останній час загальне число зареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі 10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвестори пов'язують з жорстокими умовами лістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ж дотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного боку роблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматично виключає слабкі компанії з ринку, але з іншого - середні компанії з невеликим статутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал. Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створений новий ринок для венчурних копаній під назвою «Mothers» (Market of High Growth and Emerging Stocks) з дуже м'якими умовами критеріями лістингу для нових фірм.

Довга історія розвитку біржі спонукає до введення нових змін і покращення умов діяльності. Так планується признати за іноземними компаніями право продавати звіти на англійській мові та налагодити співпрацю з іншими азіатськими біржами для крос-реєстрації акцій.

На сьогодні спостерігається бум торгівлі цінними паперами через Інтернет (on-line Trading). У жовтні 1999 року з'явилися і почали діяти 3 брокерські фірми через Інтернет: «Monex Inc», «E*Trade Japan KK» та «DLJ direct SFG Securities Inc». Це спростило умови доступу на фінансовий ринок нових компаній.

На Токійській фондовій біржі існує також активний ринок торгівлі облігаціями, де основними інструментами є облігації держави Японії та ф'ючерсні контракти на ці облігації, які були введені у 1985 році. В 1988 році почалась торгівля ф'ючерсними контрактами на індекс цін Токійської фондової біржі (TOPIX), а на протязі наступних двох років додались опціони на ці ф'ючерсні контракти. Тобто, на відміну від США, найбільші японські ринки торгівлі акціями, борговими інструментами і фінансовими ф'ючерсами сконцентровані на одній біржі. Звісно, що контролювати великий, але майже єдиний фондовий ринок уряду легше.

В Японії існує ще 7 фондових бірж, найбільш поважні з яких розташовані в Осаці і Нагоє.

Швидкий ріст фондових ринків спостерігається в азіатських країнах, які розвиваються, особливо в Південно-Східної Азії. Крім ринків Японії активні біржі спостерігаються зокрема в Гонконгу, Тайбеє, Сінгапурі, Сеулі, Бангкоці, Джакарті та Бомбеї. Деякі з ринків займають провідне місце серед найбільших бірж світу за величиною. Лібералізація економіки країн Латинської Америки та Африки сприяла розширенню фондових ринків цих регіонів. З 1990-х років в більшості держав відбулося спрощення умов на купівлю акцій національних компаній іноземцями. Але в умовах глобалізації економіки інвесторами на цих ринках все частіше виступають фонди, які керуються американськими та європейськими інвестиційними банками та іншими фінансовими компаніями.

Торгівля цінними паперами в Гонконгу існує ще з кінця 19 сторіччя, але з 1969 року розпочався активний ріст даного фінансового ринку. З 1972 по 1986 роки з'явилися чотири фондові біржі: Hong Kong Stock Exchange, Far East Exchange, Kam Nagan Stock Exchange та Kowloon Stock Exchange. У 1986 році вони об'єднались і роботу розпочала вести єдина біржа Stock Exchange of Hong Kong (SEHK). Регулюванням фондового ринку займається державна комісія - Securities and Futures Commission (SFC), яка контролює всі процеси на ринку цінних паперів.