Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність фінансового ринку та організація управління ними

1.1. Поняття і сутність фінансового ринку

1.2. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави

Розділ ІІ. Аналіз стану фінансового ринку України

2.1. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України

2.2. Вплив держави на стан фінансового ринку України

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення фінансового ринку у економічній системі України

3.1. Основні напрями вдосконалення фінансового ринку

3.2. Досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Актуальність цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-перше, потребою обґрунтування дослідження проблем, що мають місце на фінансовому ринку України. По-друге, відсутністю у вітчизняній науці теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фінансового ринку України.

Фінансовий ринок - складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку - об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб'єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування.

Теоретичні засади та практика організації фінансового ринку досить масштабно досліджуються в наукових працях українських вчених Л. Алексеєнко, О. Барановського, З. Васильченко, А. Вожжова, В. Гейця, В. Корнєєва, З. Луцишин, Б. Луціва, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, С. Науменкової, Л. Примостки, М. Савлука, О. Смолянської, В. Унинець-Ходаківської, Н. Шелудько та інших. Вагомий внесок у розробку цієї тематики зробили і російські вчені-економісти, зокрема А. Басов, В. Колесніков, Ю. Львов, Я. Міркін, В. Торкановський та інші. Дослідженням цієї теми також займалися провідні вітчизняні та закордонні фахівці цієї сфери - Т.В. Галенко, В. Гембала, А.П. Ковалева, А.В. Мертенса, Б.Б. Рубцева та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та іноземних вчених - економістів з даної проблематики, слід зауважити, що в умовах динамічного розвитку світового фінансового ринку існує потреба в подальшому дослідженні теоретичних засад та практичних аспектів щодо удосконалення та активізації фінансового ринку України. Зазначене обумовило вибір теми роботи, її мету, основні завдання, предмет, об'єкт та методологію дослідження.

Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.

Мета курсового дослідження - вивчити основні особливості функціонування фінансового ринку України, його роль у економічній системі України

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- розглянути поняття і сутність фінансового ринку;

- визначити мету, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави;

- дослідити особливості функціонування фінансового ринку та основних його сегментів;

- окреслити перспективи розвитку фінансового ринку України;

- розглянути основні напрями вдосконалення фінансового ринку та досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому.

Предметом дослідження є дослідження основних аспектів функціонування фінансового ринку.

Об'єктом дослідження виступає фінансовий ринок України.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України з питань розвитку фінансового ринку; аналітичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених у сфері розвитку фінансових ринків; статистичні матеріали Державної служби статистики України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; публікації міжнародних економічних організацій; інформаційні ресурси мережі Інтернет.

Методи дослідження. Для досягнення мети курсової роботи використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання економічних явищ, процесів та економічного аналізу їх взаємозв'язків: історико-логічний - при дослідженні сутності фінансового ринку у процесі історичної еволюції; діалектичний - для розкриття теоретичних засад розвитку фінансового ринку; системний - для дослідження інституційної структури фінансового ринку; методи аналізу, синтезу та порівняння - у процесі здійснення оцінки фінансового ринку України.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновку. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюються особливості функціонування світового та національного фінансових ринків, досліджуються перспективи розвитку українського ринку фінансових послуг та можливості інтеграції України в світовий фінансовий простір. У висновках сформульовано основні висновки по дослідженню, в додатках наведено допоміжний ілюстративний матеріал.

Розділ І. Сутність фінансового ринку та організація управління ним

1.1 Поняття і сутність фінансового ринку

Для з'ясування економічної сутності феномену «фінансовий ринок» необхідно акцентувати увагу на двох поняттях - ринок та фінанси. Поняття ринку економісти пов'язують з відносинами купівлі-продажу, або із сукупністю інститутів, що забезпечують можливість спілкування продавців та покупців різних товарів. Ринок доцільно визначити як стійкі зв'язки (виробничі, економічні, технологічні) між суб'єктами ринкових відносин, які постійно відтворюються, опосередковані механізмом вартості, товарно-грошовими відносинами, попитом та пропозицією. Ринок - механізм, що забезпечує спілкування між покупцем та продавцем товару через попит та пропозицію. Ринок - це взаємовідносини обміну та механізм, що їх забезпечує. Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

		РИНОК
Товарів та послуг		Ресурсів		Землі та нерухомості
Праці		Фінансовий		Матеріальних та енергетичних
Фондовий		Позикових капіталів		Валютний
Цінні папери		Банківські кредити		Ринок валюти та готівки
Акції		Облігації		Векселі

Рис. 1.1 Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків

У світовій та вітчизняній фінансовій науці існують різні трактування поняття «фінансовий ринок». На думку О. Басова фінансовий ринок - це сукупність ринкових інститутів, що забезпечують рух грошового капіталу від власників (продавців) до позичальників (покупців). Г. Черніков під ним вбачає «механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємствами, корпораціями та іншими інституціями, що потребують фінансових коштів для свого розвитку (з одного боку) та організаціями і громадянами, що можуть їх запозичити на певних умовах (з іншого боку)». Я. Міркін розуміє фінансовий ринок як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки. На наш погляд, фінансовий ринок - це сфера економічних відносин, які виникають при перерозподілі створеної вартості та її реалізації через обмін грошей на фінансові активи. фінансовий ринок держава

Функції, що виконує фінансовий ринок можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, що притаманні будь-якому виду ринків (комерційна, інформаційна, цінова, регулююча та інші) та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (залучення чи мобілізація фінансових ресурсів; розміщення, тобто розподіл та перерозподіл коштів між галузями, регіонами, областями, заощадження або накопичення коштів, що визначають економічне зростання та підвищення ефективності економічного механізму, страхова) [15] .

Необхідною умовою функціонування фінансового ринку є формування у інвесторів фіктивного капіталу (ФК), що представлений у цінних паперах (ЦП), який дає його власнику право отримувати доход у вигляді дивідендів та відсотків. Накопичення фіктивного капіталу відбувається за певними законами, тому кількісно та якісно відрізняється від накопичення грошового капіталу. Механізм створення фіктивного капіталу полягає у тому, що він утворюється не у результаті кругообігу промислового (виробничого) капіталу (як грошовий), а у результаті купівлі цінних паперів, які дають право на отримання доходу і формують фіктивні активи. Фіктивний капітал створюють трьома основними фінансовими інструментами: акціями, облігаціями та казначейськими зобов'язаннями.

На ринках діють суб'єкти (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів ринку. Характер поведінки суб'єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою.

Суб'єктами фінансового ринку є: фізичні та юридичні особи; фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила і вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати доход у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності [30].

Суб'єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями. За формою: господарюючі суб'єкти, домашні господарства, держава, місцеві органи влади. За функціями: емітенти, інвестори, інституційні інвестори, фінансові посередники, інститути інфраструктури ринку.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб'єктів можна поділити на три групи:

1) позичальники (покупці фінансових активів);

2) інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

3) фінансові посередники.

Позичальники - фізичні та юридичні особи, що залучають вільні грошові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі. Позичальники - це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами). Інвестори - фізичні та юридичні особи як України так і іноземні. Інвестори - це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки. Фінансові посередники приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують страхову функцію; посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктури фінансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку включає наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові та інвестиційні інститути.

Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому ринку, схематично зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку

Склад основних груп учасників фінансового ринку наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Склад основних груп учасників фінансового ринку.

Доволі численну групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв'язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

- здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;

- сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);

- об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;

- диверсифікують ризик;

- забезпечують рівновагу на ринку капіталів;

- забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

Як правило, допоміжні функції здійснюють суб'єкти інфраструктури: біржі, депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові центри та консалтингові агентства.

Біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основні функції фондової біржі: зосередження попиту та пропозиції цінних паперів; сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів; інформаційне забезпечення суб'єктів, які функціонують на біржі та здійснюють торгівельну діяльність; контроль за проведенням розрахунків та операцій з цінними паперами.

Депозитарій цінних паперів - це юридична особа, яка проводить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданні послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкритті та веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цих рахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванні операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Реєстратор - це юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Хранитель - комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання або обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента на рахунках в цінних паперах які належать йому, та які він зберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якими він здійснює угоди зберігання.

Саморегулююча організація - добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, які не мають на меті отримання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване ДКЦПФР.

Клірингові центри здійснюють отримання, звірку та поточні оновлення фінансової інформації, займаються підготовкою бухгалтерських та облікових документів, які необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов'язання, які передбачають взаємозалік та виконують забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Інформаційно-консультативні центри спеціалізуються в наданні послуг з питань фінансового ринку, здійснюють інформаційне, арбітражне та технічне обслуговування клієнтів, контролюють діяльність інших учасників фінансового ринку, стежать за виконанням норм професійної та ділової етики всіх учасників ринку.

Як зазначалось вище, фінансові інститути складають доволі численну групу серед основних учасників ринку. В свою чергу їх також можна класифікувати в залежності від активів і використаних джерел для фінансування.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики - борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності - акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал - прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб'єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

З одного боку фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1.4).

Рис.1.4. Структура фінансового ринку.

З іншого боку, в структурі фінансового ринку виділяють: ринок готівкових коштів; короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі); ринок валюти; ринок цінних паперів; ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Розглянемо коротку характеристику видів фінансових ринків в залежності від класифікаційної ознаки.

За способом переміщення коштів розрізняють:

а) пряме фінансування, коли позичальники беруть фінансові активи у позичку безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж останнім цінних паперів;

б) непряме фінансування, коли позичальники і кредитори користуються послугами фінансових посередників.

Зображена структура фінансового ринку на рис. 1.5 наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

Рис. 1.5. Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами.

За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок - організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок - грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

За рівнем організації розрізняють:

а) організований - функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований - що забезпечує купівлю-продаж фінансових активів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний - фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний - фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: валютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості [21].

За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

1. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей - це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк погашення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

- обліковий ринок - казначейські і банківські векселя, основна характеристика яких висока ліквідність;

- міжбанківський ринок - це ринок позичкового капіталу, який розміщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функцію короткострокового фінансування активних операцій, а також середньострокового надання позичок;

- валютний ринок - обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов'язковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-продажу. Валютні ринки - офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі попиту та пропозиції.

б) ринок капіталів - це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов'язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для банків. Ринок капіталів поділяється на:

- ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

- ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

2. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).[33]

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб'єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об'єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки [12, с. 76].

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

1.2 Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій:

1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них. При цій функції на фінансовому ринку існує ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того, щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь - який інвестор може швидко і практично без втрат в будь - який момент перетворити фінансові активи на готівку. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Принципи управління фінансовим ринком держави наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Принципи управління фінансовим ринком держави

Назва принципів	Їх характеристика
1	2
Цілісність ринку у межах окремої країни	Забезпечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку; також означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування на всій території країни
Централізація	Здійснення державного контролю та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів, що забезпечується спеціально створеними державними органами
Прозорість	Доступність для всіх учасників ринку до значних обсягів достовірної інформації про фінансові послуги та суб'єктів, що їх надають, про цінні папери та їх емітентів
Введення системи електронного обігу цінних паперів	Запровадження дематеріалізованого обігу цінних паперів у формі комп'ютерних записів на рахунках через систему "національна фондова біржа - центральний депозитарій - кліринговий банк"
Реальний захист і забезпечення інтересів та прав інвесторів	Створення необхідних умов (соціальних, політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фінансового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав
Відповідність національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим міжнародним стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів	Забезпечення високих гарантій для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерний капітал і розвиток національної економіки
Соціальна справедливість	Забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на фінансовий ринок, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів
Урегульованість	Створення гнучкої та ефективної системи регулювання фінансового ринку і, в першу чергу, фондового
Контрольованість	Створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання та профілактика зловживань і злочинності на фінансовому ринку і його сегментах
Ефективність	Максимальна реалізація потенційних можливостей щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення
Правова упорядкованість	Створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фінансового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів
Конкурентність	Забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників та умов контролю за дотриманням правил добросовісної конкуренції учасниками ринку

Специфічні функції діють у конкретних сферах. Так у політичній сфері функціями фінансового ринку є:

- прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співтовариства;

- сприяння становленню економічної самостійності, яка є головною опорою незалежності держави;

- сприяння створенню справжньої ринкової економічної системи, що є необхідною передумовою розбудови демократичного суспільства;

- вихід через фондову біржу національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств. [33]

В економічній сфері:

- формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

- організація процесу доведення фінансових активів до споживача через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних спілок тощо);

- фінансове забезпечення процесів інвестування, яке полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу;

- перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективного використання;

- вплив на грошовий обіг, прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

- страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових і комерційних ризиків;

- операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів та інші операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

- кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

- розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу, між галузями і сферами ринкової діяльності тощо. [33]

У соціальній сфері:

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів, у тому числі й вільних коштів населення для інвестування їх як у виробничу, так і в соціальну сферу;

- створення нових робочих місць завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню тощо.

У морально-психологічній сфері:

- формування у населення ринкової психології, нового економічного мислення та поведінки;

- створення у суспільстві відповідної морально-психологічної атмосфери, формування довіри до фінансових послуг, до фінансових посередників, до цінних паперів та до операцій з ними;

- запобігання виникненню на фінансовому ринку зловживань, шахрайства, кримінального середовища тощо.

Конкретні завдання, правила розвитку фінансового ринку доказують, що сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати еволюційного шляху спроб і помилок інших країн, а створювати фінансовий ринок за вищими європейськими та світовими зразками, що вже існують у світі.

Розділ ІІ. Аналіз стану фінансового ринку України

2.1 Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України

В Україні поступово формуються правові норми фінансового ринку. Економічні відносини, які складаються на фінансовому ринку, повинні регулюватися законодавчо. Закони, що регулюють ринок і встановлюють над ним контроль, створюються поступово, по мірі розвитку ринкових відносин в цілому і фінансових відносин зокрема.

В Україні відповідно до ст. 8 Конституції [1]д іє принцип верховенства права. Всі закони та нормативно-правові акти, що стосуються регулювання та нагляду за фінансовим ринком, повинні відповідати певним розділам і статтям Конституції. Відповідно до ст. 92 виключно законами України встановлюються основи створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядок створення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів. Основні законодавчі акти, що безпосередньо відносяться до фінансового ринку це: Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»; Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів»; Постанова ВР України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України»; Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» тощо.

Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов'язковими до виконання є нормативно-правові акти виконавчої влади. Згідно з ст.117 Конституції України в межах своєї компетенції вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України - видає нормативно-правові акти. Міністерства, відомства, комітети, НБУ, ДКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування та інше. [1]

Фінансові відносини між учасниками ринку повинні бути оформлені юридичними документами - угодами чи договорами, кожен з яких має відповідні обов'язкові реквізити. Суперечки, що виникають при невиконанні зобов'язань за угодою однією із сторін, вирішуються в арбітражному суді.

Чинне законодавство містить основні положення, які захищають права інвестора та накладають на емітента обов'язки щодо розкриття певної інформації. Введена обов'язкова реєстрація випуску цінних паперів у ДКЦПФР, інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення операцій на фондовому ринку.

Якщо аналізувати еволюцію законодавчої бази, що регламентує розвиток фінансового ринку країни, то ринок почав формуватись ще в 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». На нашу думку, період з 1991 по 1995 рік можна розглядати як підготовчий, оскільки в цей період фактично не існувало ще потужної приватної власності. Реально формування фінансового ринку України з появою сформованих базових його сегментів - грошового та ринку капіталу - почалося з 1995 року, коли почався етап масової великої приватизації, відбулось масове формування акціонерних товариств відкритого та закритого типів. У зв'язку з цим почався відносно реальний процес появи базових цінних паперів, що дозволив говорити про появу ринку капіталу в країні.

Отже, 1991-1995 рр. можна позначити як підготовчий період, характерними рисами якого є розроблення перших законодавчих документів, та наявність значної кількості державних органів, що тією чи іншою мірою регулювали створення ринку в країні. Якщо розглянути грошовий ринок країни, то в цей період закладено лише фундамент функціонування Національного банку України як центрального банку держави. Банківська система перебувала в зародковому стані. Власної нормативної бази не було. В більшості випадків користувались нормативно-правовими документами Держбанку СРСР. В цей час відбуваються створення самостійної банківської та грошової системи України, організація внутрішньодержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці із міжнародними фінансовими організаціями, а саме, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Стосовно ринку капіталу, то в цей період він, як і грошовий ринок, лише тільки починає формуватися. На відміну від грошового ринку та формування банківської системи країни, яка за часів радянської економіки мала хоча і державно-монополістичну форму, але все ж таки працювала, в тому числі мала досить потужну законодавчу базу, яка використовувалася в перехідний період, ринок капіталу в командно-адміністративній системі фактично не існував і тому і законодавчу базу, і самі фінансові інститути як такі створювали вперше. Це супроводжувалось цілим рядом проблемних питань, яких не існувало на грошовому ринку. На відміну від банків, які вже існували і проходили процес трансформації, були забезпечені фахівцями відповідного профілю діяльності і мали хоча і не з усіх точок зору прийнятну, але певну законодавчу базу, фінансових інститутів не було взагалі, фахівців даного напрямку діяльності також не існувало, законодавчої бази також не існувало. Крім того, на наш погляд, вагомим чинником, який прискорив саме розвиток грошового ринку країни на відміну від ринку капіталу було те, що через банки відбувався реальний рух грошових коштів, а фінансові установи створювалися перш за все саме для обслуговування процесу сертифікатної приватизації, де реальний рух грошових коштів був обмежений. Тому, з одного боку, процес приватизації заклав фундамент розвитку ринку капіталу, з іншого боку, вибір саме сертифікатного способу приватизації і не дозволив реально направити капітал у даний сектор фінансового ринку.

З точки зору розвитку ринку капіталу країни саме в 1991 році прийнято базовий законодавчий документ - Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», який регулював формування та розвиток ринку капіталу та ринкової інфраструктури безпосередньо до 2006 р. В кінці 1991 року створено закрите акціонерне товариство «Українська фондова біржа», яке стало першим організатором торгівлі в країні. Українська фондова біржа була провідною структурою приватизаційних процесів і на підготовчому етапі розвитку ринку капіталу відіграла вагому роль у формуванні моделі розвитку фінансового ринку країни. В 1993 році ЗАТ «Українська фондова біржа» було запропоновано «Концепцію функціонування і розвитку ринку капіталів в Україні».[3] Це була фактично перша спроба окреслити модель, в напрямку створення якої необхідно було рухатись. Даний документ передбачав створення в країні централізованого фондового ринку з однією національною фондовою біржею, якою повинно було стати ЗАТ «Українська фондова біржа», з потужним інфраструктурним механізмом, що забезпечував би проведення торгів, укладення угод та доставку цінних паперів по всій території України, крім того, повинні були вживатися заходи, спрямовані на запобігання виникнення неорганізованих паралельних ринків. У даній концепції досить чітко простежувався варіант європейської моделі розвитку ринку капіталу в країні. Слід зазначити, що учасники ринку не сприйняли запропоновану концепцію, а були більш схильні до формування децентралізованих підходів у розвитку ринку капіталу, що більш характерно для американської ринково орієнтованої моделі фінансового ринку. Все це знайшло своє відображення в «Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України», затвердженої Кабінетом Міністрів України в 1994 році. Зокрема, в цьому документі було визначено, що в цей період в Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення, створена та функціонує Українська фондова біржа з Центральним депозитарієм цінних паперів, системою їх електронного обігу, мережею філій та брокерських контор по всій території країни. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, емітентів, які зареєстровані у Мінфіні. Принциповим положенням даного документа стало те, що було визнано наявність позабіржового ринку поряд з централізованим біржовим ринком. Його інфраструктуру складають інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдингові фірми, страхові компанії, інші юридичні особи, які згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» можуть провадити посередницьку, комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами, а також аудиторські та консалтингові організації. Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок, причому як на вторинному, так і, що особливо важливо, на первинному рівні. Саме в цій концепції було також зазначено, що процес акціонування та подальшої приватизації великих та середніх підприємств повинен передувати створенню фондового ринку країни. Слід також відзначити, що про посилення ролі фінансового ринку в розвитку економіки країни свідчить і те, що в 1995 році було прийнято ще один нормативний документ, який визначав принципові засади його подальшого розвитку, а саме «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України», затверджену Постановою Верховної Ради. Наприкінці цього періоду в 1995 році Указом Президента створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку як спеціальний орган державного регулювання. В 1995 році створюється асоціація «Позабіржова фондова торговельна система», яка на сьогодні є найпотужнішою фондовою біржею, що охоплює близько 90% організованого ринку. Таким чином, це дозволяє стверджувати, що зазначений нами період з 1991 по 1995 рік має виключно підготовчий характер, оскільки масовий процес акціонування ти приватизації акціонерних товариств почав відбуватися саме в період 1996 - 1998 років (приватизаційний період). Якщо взяти до уваги, що на сьогодні продовжує відбуватися процес приватизації державного майна і в першу чергу в переліку об'єктів є стратегічно важливі потужні підприємства, то ще і на сучасному етапі відбувається формування серйозних засад розвитку ринку капіталу в країні.

Отже, на наш погляд, з огляду на особливості формування та розвитку фінансового ринку країни в цілому та окремих його сегментів, в першу чергу грошового ринку та ринку капіталу, в той чи інший період часу доцільно виділити два базових періоди, а саме: приватизаційний, який тривав з 1995 по 2000 рік, та постприватизаційний - з 2001 по 2005 рік. Виділення зазначених етапів відбулося виходячи з тих міркувань, що якщо період з 1991 по 1995 рік розглядався як етап малої приватизації, то в період 1996-2000 рр. відбулася масова поява акціонерних товариств, що стало серйозним підґрунтям для розвитку фінансового ринку в цілому та ринку капіталу зокрема.

З точки зору розвитку грошового ринку саме в цей період відбулись значущі події, обумовлені перш за все проведенням грошової реформи та введення в обіг національної валюти - гривні. Це стало фундаментом для використання ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку. Одним із головних завдань грошової реформи було створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку, що значною мірою сприяло розвитку всіх сегментів фінансового ринку, оскільки передбачало закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення цінової стабільності як основи економічного розвитку.

Важливою подією на даному етапі з точки зору розвитку фінансового ринку стало запровадження такого фінансового інструменту, як державні цінні папери. Національний банк припинив з 1996 року надавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечував надання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку.

Слід зазначити, що в даному періоді дії держави в напрямку державного регулювання стали більш послідовні та конструктивні. В 1996 році прийнято Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», в якому визначалися правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском та обігом цінних паперів і їх похідних. В березні 1997 р. учасниками ринку створено Міжрегіональний фондовий союз (МФС) у формі відкритого акціонерного товариства для надання депозитарних послуг українським компаніям і торговельним системам, в зв'язку з чим виникла необхідність законодавчого врегулювання розвитку депозитарної системи країни. В кінці 1997 року було прийнято Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів Україні». В 1999 році створено Національний депозитарій України у формі відкритого акціонерного товариства, в якому Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку управляла 86% акцій, Національний банк України - 4,4%, а решта 9,6% акцій знаходяться у власності 21 учасника ринку, включно з однією акцією у власності Міжрегіонального фондового союзу.

На цьому етапі розвитку фінансового ринку створюється ряд фондових бірж, які працюють і на сьогодні, а саме ЗАТ «Донецька фондова біржа» (1996 р.), яка презентує себе як перша регіональна фондова біржа; ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (1997 р.); ЗАТ «Придніпровська фондова біржа» (1998 р.); ЗАТ «Українська Міжнародна фондова біржа» (1999 р.). Отже, перший базовий період розвитку фінансового ринку країни з 1996 по 2000 рік став основою для подальшого інтенсивного розвитку його основних структурних елементів на основі стабільності національної грошової одиниці, появи нових інститутів ринкової інфраструктури та поступового створення необхідного законодавчого поля.

Виділення другого базового етапу розвитку фінансового ринку країни обумовлено тим, що саме в цей період з 2001 по 2005 рік економіка країни стала розвиватись у відносно стабільних умовах, почався процес стабільного економічного зростання, що, в свою чергу, знайшло відображення в розвитку як грошового ринку, так і ринку капіталу. Грошовий ринок країни розвивався досить динамічно і адекватно потребам реального сектору економіки та ситуації в бюджетній сфері. Протягом цього періоду удосконалювались напрями та механізми роботи банківських установ на грошовому ринку, ринку капіталу та ринку похідних цінних паперів.

У 2001 році прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Цей документ визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Вагомим кроком на даному етапі стало створення в 2002 році Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на основі Указу Президента. Даний державний орган здійснює регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів та інших учасників ринків фінансових послуг.