Обґрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донбаський державний технічний університет

Факультет економіки та фінансів

Кафедра фінансів

Спеціальність 8.050104 «Фінанси»

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

Обґрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства



План магістерської дипломної роботи і термін подання розділів науковому керівникові:

Розділ 1 - нормативна база створення підприємства згідно з чинним законодавством 19.03.11-08.04.11

Розділ 2 - Схема створення підприємства. Приклад бізнес-плану 09.04.11-22.04.11

Розділ 3 -Дослідження, рекомендації щодо вирішення проблем створення підприємства 23.04.11-15.05.11



РЕФЕРАТ

Обгрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства

Магістерська дипломна робота містить 128 сторінок, 9 таблиць, 5 рисунків, 2 додатки

Об'єктом дослідження є поетапне створення нового підприємства, згідно з чинним законодавством та ефективне використання його фінансових ресурсів.

Предметом дослідження є вдосконалення бізнес-планування на підприємстві, реалізація методів ефективного управління підприємством.

Мета дипломної роботи полягає у аналізі існуючого бізнес-плану з проекту: «Будівництво магазину продовольчих товарів із площадкою літнього кафе» його джерел формування власних фінансових ресурсів.

Завданнями роботи є:

- дати характеристику законодавчої бази, щодо створення підприємства;

- проаналізувати інвестиційну діяльність в Україні;

- розкрити найважливіші аспекти розробки бізнес-плану;

- розглянути підходи стратегічного управління підприємством;

- скласти схему - послідовність заснування власної справи юридичною особою ( на прикладі товариства з обмеженою відповідальністю);

- привести приклад реального бізнес-плану;

- оцінити економічні ризики підприємства та спосіб їх усунення;

- дослідити фінансову політику підприємства і оптимізацію її структури для подальшого ефективного використання.

За результатами дослідження:

- теоретично обґрунтовано, що підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України", про це йдеться у Господарському Кодексу та Цивільному Кодексу України;

- підтверджено, що для успішного функціонування на споживчому ринку підприємству необхідна дієва ефективна комплексна система управління його діяльністю. У цьому контексті значним і суттєвим для підприємств є ефективний вибір джерел фінансування, які є невід'ємною складовою діяльності підприємства;

- дослідженнями доведено, що в результаті використання інвестиційних ресурсів утворюються дохідні, прибуткові потоки та досягаються намічені ефекти. Проте вказаний результат досягається при умові виваженого рішення щодо структури джерел їх формування;

- розроблено бізнес-план, як засіб залучення позичкового капіталу, необхідного для розвитку бізнесу. Цей план забезпечує не тільки виробничу, ринкову і організаційну, але й фінансову інформацію про фірму. Ця інформація дає змогу визначати, скільки необхідно стартового капіталу, як будуть витрачатись гроші і погашатись кредити, який ступінь ризику бізнесу тощо.

бізнес-план, створення підприємства, джерела фінансування, фінансові ресурси, статут, фінансовий план, інвестиції, фінансове планування



ЗМІСТ

ВСТУП

1. НОРМАТИВНА БАЗА СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗГІДНО З ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

1.1 Характеристика законів щодо регулювання нового підприємства

1.2 Методологічні аспекти розробки бізнес-плану

1.3 Статистичні дані в Україні. Аналіз статистичних даних іноземних інвестицій в Україні

2. СХЕМА СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА. ПРИКЛАД БІЗНЕС-ПЛАНУ

2.1 Методика дослідження ринків і стратегічний підхід

2.2 Схема створення нового підприємства

2.3 Бізнес-план з проекту: «Будівництво магазину продовольчих товарів із площадкою літнього кафе»

2.4 Фінансовий план, як складова частина бізнес-плану

3. ДОСЛІДЖЕННЯ, РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Підприємство і внутрішній економічний механізм

3.2 Визначення джерел фінансування діяльності підприємства

3.3 Вдосконалення фінансового планування на підприємстві. Особливості складання бізнес-плану

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б



ВСТУП

Для проведення підприємницької діяльності необхідні: матеріально-технічні засоби, ремонтно-експлуатаційні матеріали, електроенергія; засоби виробництва - приміщення, обладнання (апаратні та програмні засоби); робоча сила. Слід визначитися, де та в якій кількості усе це взяти. Отже, треба мати достатні фінансові кошти (стартовий капітал), щоб придбати необхідне.

Актуальність теми висвітлює процес створення підприємства, вдалий вибір його діяльності та опимізацію фінансових джерел.

Об'єктом дослідження є поетапне створення нового підприємства, згідно з чинним законодавством та ефективне використання його фінансових ресурсів.

Предметом дослідження є вдосконалення бізнес-планування на підприємстві, реалізація методів ефективного управління підприємством.

Рівень ефективності майбутньої господарської діяльності нового підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу.

Основною метою формування капіталу підприємства є залучення його в обсязі, достатньому для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов подальшого ефективного використання.

До формування капіталу нового підприємства не можуть бути залучені внутрішні джерела фінансових коштів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні (прибутку ще немає, внутрішня кредиторська заборгованість ще не сформувалася).

Основу формування стартового капіталу нового підприємства становить власний капітал його засновників (залучити позиковий капітал досить складно, формування стартового капіталу створюваного підприємства виключно за рахунок позикового капіталу може розглядатися лише як теоретична можливість і в практиці зустрічається дуже рідко).

Стартовий капітал, що формується в процесі створення нового підприємства, може бути залучений його засновниками в будь-якій формі (грошові кошти; різні види основних засобів - будівлі, приміщення, машини, обладнання тощо; різні види матеріальних оборотних активів - запаси сировини, матеріалів, товарів, напівфабрикатів тощо; різноманітні нематеріальні активи -патентні права на використання винаходів, права на промислові зразки і моделі, права на використання торгової марки або товарного знаку тощо; окремі види фінансових активів - різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку).

Власний капітал засновників (учасників) підприємства вкладається в нього у формі статутного фонду (статутного капіталу).

Особливості формування статутного фонду (статутного капіталу) нового підприємства визначаються організаційно-правовими формами його створення. Це формування здійснюється під регулювальним впливом з боку держави. Наприклад, держава встановлює мінімальний розмір статутного фонду (статутного капіталу) підприємств, створюваних у формі відкритого акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Для відкритого акціонерного товариства встановлюється порядок проведення емісії акцій, обсяг придбання пакета акцій його засновниками, мінімальний обсяг придбання акцій всіма акціонерами в період передбаченого терміну відкритої підписки і деякі інші аспекти первинного формування їх капіталу.

Можливості та коло джерел залучення позикового капіталу на стадії створення підприємства надто обмежені. Сучасна практика показує, що фінансування нового бізнесу кредиторами є досить складною, а іноді й важкорозв'язуваною задачею. При цьому на початковій стадії формування капіталу підприємства до створення його не можуть бути залучені такі позикові джерела, як емісія облігацій, податковий кредит тощо.

Формування капіталу нового підприємства за рахунок позикових і залучених джерел вимагає, як правило, підготовки спеціального документа - бізнес-плану. Бізнес-план - це основний документ, який визначає необхідність створення нового підприємства. В ньому наводяться основні характеристики та прогнозовані фінансові показники, серед яких, зазвичай, такі: загальна потреба в стартовому капіталі; схема фінансування нового бізнесу, пропонована засновниками; очікувані терміни повернення вкладеного капіталу інвесторам (кредиторам) і деякі інші.

Для підготовки бізнес-плану засновники нового підприємства повинні здійснити певні передстартові витрати капіталу. До таких витрат відносять оплату праці розробників бізнес-плану і фінансування пов'язаних із цим досліджень. Як правило, в суму статутного фонду (статутного капіталу) підприємства вони не включаються.

Ризики, пов'язані з формуванням (і подальшим використанням) капіталу нового підприємства характеризуються досить високим рівнем. Це зумовлює відповідно високий рівень вартості окремих елементів позикового капіталу, що залучається на стадії створення підприємства.

Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Досягається через формування певної резервної частини активів - резервні виробничі потужності, резервні запаси матеріальних оборотних коштів, резервна сума грошових активів тощо, яка має забезпечити розвиток підприємства, на найближчому етапі його функціонування, поки підприємство не зможе генерувати необхідний капітал з внутрішніх джерел.

Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу обсягові активів, які формуються підприємством. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його сукупній потребі у формуванні обігових і позаобігових активів. При цьому потрібно враховувати, що на стадії створення коло активів підприємства має обмежений характер (певні активи формуються лише на подальших стадіях функціонування підприємства).

Забезпечення мінімізації витрат з формування капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється передусім у процесі управління залученням різних форм позикового капіталу, що потребує відповідного оцінювання вартості окремих альтернативних його елементів (банківського кредиту в різних його видах, фінансового лізингу, різних видів товарного кредиту тощо).

Мінімізація витрат з формування капіталу нового підприємства визначає умови подальшого ефективного його використання.

Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій фінансової стійкості розвитку підприємства. Реалізація цього принципу досягається в процесі обґрунтування схеми фінансування нового бізнесу шляхом розгляду його альтернативних варіантів.

Забезпечення необхідного фінансового контролю за діяльністю підприємства з боку його засновників. Особливо це важливо у разі формування капіталу підприємств, створюваних у формі відкритих акціонерних товариств. Необхідний рівень такого контролю задається засновниками заздалегідь.

Якщо власних коштів для придбання всього необхідного недостатньо, то слід їх здобути в один (або в декілька) з таких способів:

1) шляхом акціонування;

2) звернутися до банку за кредитом;

3) спробувати отримати гроші в якому-небудь фонді;

4) домогтися державної субсидії.

Якщо жоден із способів не «пройшов», можна спробувати себе у посередницькій діяльності (з реалізації комп'ютерів і програмних засобів). Але це слід розглядати як тимчасове заняття з метою накопичення капіталу. Окрім того, заняття посередництвом дасть змогу набути досить важливого першого досвіду підприємництва.

Щодо засобів виробництва можливі декілька варіантів. Стосовно обладнання: купувати чи орендувати ? Стосовно приміщення: будувати, купувати чи орендувати?

Для придбання можна звернутися до відповідної торгово-посередницької фірми або безпосередньо до виробників відповідного обладнання та матеріалів (останнє є доцільним, якщо потрібне нестандартне обладнання). Можна скористатися послугами товарних бірж, ярмарків, аукціонів.

Потреба у працівниках може бути задоволена, окрім використання особистих контактів і ділових рекомендацій, через оголошення у пресі або звернення із запитом у центри зайнятості. Можна організувати підготовку та перепідготовку кадрів безпосередньо на підприємстві. Добирати трудовий колектив слід особливо ретельно. Підприємець повинен формувати свою команду з добре знайомих людей кожному з яких він, так би мовити, міг довірити скласти для себе парашут, з яким завтра доведеться стрибати з літака. Для початківця дуже важливим є залучення до справи членів своєї сім'ї. Культивування в команді сімейних довірчих відносин вимагає великого такту, часу, взаєморозуміння.

Вибір засобів виробництва та працівників-професіоналів значною мірою залежить від технології виробництва. Кращою основою становлення власної справи могли б бути власні розробки, «ноу-хау», патенти тощо. Тут можливі два варіанти освоєння ринку:

1) самому виробляти продукт за власною технологією (особливо це стосується програмних продуктів, баз даних);

2) продавати ліцензію.

Можна також придбати право (ліцензію) використовувати розробки інших фірм. Приймаючи рішення, необхідно враховувати всі «за» і «проти».



1. НОРМАТИВНА БАЗА СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗГІДНО З ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

1.1 Характеристика законів щодо регулювання нового підприємства

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні Закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих Закону України "Про підприємства в Україні", уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення "основна ланка", з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України", про це йдеться у Господарському Кодексу та Цивільному Кодексу України .

Нарешті, підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст.57 Господарського Кодексу України спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (Господарський Кодекс України). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи. Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Термін «створення» - це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені законами України та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі й підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право - і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України». Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження (Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності»). Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ), а також місцеві державні адміністрації (Закон України «Про місцеві державні адміністрації»).

Засновники реалізують засновницькі права шляхом: обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження у встановленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів; формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку. Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу. Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішення про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців. Підприємство може створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи - свої відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені господарські товариства (Закон України «Про господарські товариства»)

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств. Господарський кодекс України містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства».

Щодо підприємств окремих видів законодавець застосовує типові форми установчих документів (наприклад, Типовий статут державного підприємства, Типовий статут казенного підприємства, Типовий статут закритого акціонерного товариства, Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства). Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

а) найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

б) зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

в) предмет та цілі діяльності підприємства;

г) юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;

д) про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

е) порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

ж) порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди;

з) про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

і) про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора);

к) про порядок припинення діяльності підприємства: підстави; орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно).

Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України.

Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Запис у Єдиному державному реєстрі про реєстрацію підприємства становить юридичний факт виникнення підприємства - суб'єкта права з правами юридичної особи. Відповідно до законодавства України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою, набуває прав та обов'язків з дня його державної реєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається. З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Цей запис є скасуванням реєстрації.

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств, а саме: виконкоми міських, районних у містах рад; районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації. Законодавством визначено також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарського права. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом України «Про банки і банківську діяльність», фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше п'яти робочих днів. Протягом цього часу орган, який реєструє підприємство, зобов'язаний видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємству рахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в 3-денний термін повідомити про це податкову інспекцію.

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно до Загального класифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.

У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприємства з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за заявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках:

а) визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

б) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;

в) у разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свого місцезнаходження;

г) визнання підприємства банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

д) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого правового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єкта підприємницької діяльності

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і власності розпочинається з формування статутного фонду.

Статутний фонд це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України, та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто Господарський кодекс України та Цивільним кодекс України і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми (Господарський кодекс України) виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).

Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють До цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство. Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання.

Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (Закон України «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо. Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані на державній власності;

б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності;

в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: звичайні (національні) спільні підприємства, спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону України «Про підприємства в Україні», регулюється законами України «Про режим іноземного інвестування» та «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

1.2 Методологічні аспекти розробки бізнес-плану

Актуальність вибраної для даного дослідження теми визначається тим, що кожний підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів в процесі роботи фірми.

Бізнес-план підприємства є одним з основних інструментів управління підприємством, що визначають ефективність його діяльності. Розробка бізнес-плану дозволяє ефективно використовувати планерування бізнесу для грамотного управління підприємством. Навіщо треба писати бізнес-план і цілі його складання.

Кожен інвестор захоче оцінити вигідність інвестування в пропонований інвестиційний проект і оцінити співвідношення можливої віддачі від проекту і ризикованої вкладень, а кращий спосіб для цього - вивчити і проаналізувати бізнес-план інвестиційного проекту. Бізнес-план інвестиційного проекту, це по суть - його візитна картка. Він дає інвесторові відповідь на питання, чи варто вкладати засоби в даний інвестиційний проект і за яких умов він буде найбільш ефективний при допустимій для інвестора мірі риски і вірності допущень зроблених розробником інвестиційного проекту.

Грамотно складений бізнес-план інвестиційного проекту є обов'язковою умовою здобуття банківського кредиту. Якщо у позичальника він відсутній, це говорить про низький професійний рівень менеджменту підприємства, його не володінні ситуацією, і робить здобуття кредиту в банці практично неможливим, крім того, в майбутньому банк оцінюватиме видачу кредиту такому підприємству, як більш високо ризикову операцію. Це означає, що банк, враховуючи вищий ризик неповернення кредиту, обов'язково збільшить величину відсотків по кредиту у бік збільшення, а кредит відповідно - стане дорогим і невигідним.

Таким чином необхідність складання фінансово та економічно обґрунтованого і вигідного в першу чергу для інвестора проекту є основною задачею фінансового менеджера.

Підприємства, зацікавлені в одержанні фінансування, практично у всіх випадках повинні розробити й представити на розгляд у фінансово-кредитну установу заявку на одержання кредиту й обґрунтований бізнес-план.

Бізнес-план - це план розвитку підприємства, необхідний для освоєння нових сфер діяльності, створення нових видів бізнесу. Вдало розробивши бізнес-план, можна знайти надійний інструмент у змаганні з конкурентами й у розширенні свого власного справи. Він створює можливість оцінити життєздатність підприємства в умовах конкуренції, дає орієнтири для першочерговий діяльності, служить аргументом для одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Основними джерелами інформації для розробки бізнес-плану можуть бути (рисунок 1.1):

а) власний досвід практичної діяльності;

б) безпосередні контакти з майбутніми споживачами, постачальниками;

в) відомості про конкурентів;

г) статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі;

д) поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації;

е) рекламні матеріали, інформаційно-комерційні матеріали виставок, ярмарків та науково-практичних конференцій;

ж) публікації з питань підприємництва.

Процес складання бізнес-плану є специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практично не можливо дати якусь єдину схему його розробки. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес-плану три стадії: початкову, підготовчу, основну.

Рисунок 1.1 - Складові та джерела інформації інформаційного поля розробки бізнес-плану

При розробці бізнес-плану для започаткування бізнесу, усі вищезазначені стадії розробки бізнес-плану повинні бути пройдені. Якщо ж бізнес-план розробляється для розширення вже існуючого бізнесу, то необхідність у початковій стадії його розробки відпадає.

Розглянемо докладніше кожну зі стадій розробки бізнес-плану, а також відобразимо схематично на рисунку 1.2.

Для заснування нового бізнесу розробка бізнес-плану починається з вироблення концепції, тобто тих принципових рішень, які становлять його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу здійснюється пошук підприємницької ідеї, вибирається сфера діяльності, обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу, приймається рішення про спосіб започаткування бізнесу.

Пошук привабливої ідеї бізнесу -- це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею.

Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від:

а) споживачів;

б) вже працюючих фірм;

в) парламентів і урядів.

Споживач є по суті вихідним пунктом формування ідеї нового продукту або послуги. Тому слід вести пошук формальних і неформальних способів виявлення його думки, що може привести до ініціювання споживачем перспективної ідеї бізнесу.

Детальний аналіз діяльності працюючих фірм дає змогу знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг тощо і обґрунтувати концепцію власного бізнесу.

Діяльність парламентів та урядів, періодично оприлюднюванні її результати також можуть бути корисним джерелом нових підприємницьких ідей .

Власні або запозичені результати досліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.

У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх за практичної реалізації. Оцінювання нової ідеї має бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:

а) рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

б) наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;

в) виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;

г) реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності іноземних інвестицій);

д) стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;

е) компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.

Рисунок 1.2 - Стадії розробки бізнес-плану



Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість питань. Чим його бізнес відрізняється від бізнесу конкурентів? Отримати відповіді на них - це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану. Отже, на підготовчій стадії:

- збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова і загальноекономічна інформація про майбутній бізнес;

- з'ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі;

- оцінюються сильні та слабкі сторони фірми;

- визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

- формуються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

- аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми.

Основна стадія - це безпосереднє опрацювання бізнес-плану. Головною метою цієї стадії є доведення економічної доцільності створення даного бізнесу, переконливе розкритті того, як саме кошти потенційного інвестора забезпечать очікуваний результат.

Формування уявлень про бізнес-план - це наступний крок після визначення сфери діяльності, мети діяльності, мети складання бізнес-плану, визначення назви підприємства або проекту. Бізнес-план повинен бути представлений у формі, що дозволяє зацікавленій особі отримати чітке уявлення про суть справи і ступеня його участі в ньому. Бізнес-план повинен бути написаний просто і ясно, мати чітку структуру. Обсяг і ступінь деталізації розділів визначаються специфікою і галуззю діяльності фірми. Перше уявлення про бізнес-план може дати його структура, яку і потрібно сформувати.

Існує один випробуваний принцип складання будь-якого бізнес-плану: він завжди повинен бути коротким, але компетентним.

Бізнес-план може мати наступну зразкову структуру:

Обкладинка (титул). Обкладинка (титульний лист) і перша сторінка бізнес-плану вирішують дві задачі: сформувати добре враження про документ і зафіксувати певний мінімум інформації. Якщо підприємець хоче відразу викликати до себе прихильність майбутніх інвесторів, то йому потрібно надати окрему увагу обкладинці.

Буде краще, якщо обкладинка зроблена на гарному папері з логотипом фірми. Це додасть бізнес-плану певної солідності. В той же час потрібно зробити обкладинку якомога простіше.

Повинна бути представлена наступна інформація: інформація про автора, інформація про підприємство, ділова частина (опис мети і суті пропонованого проекту, потенційних можливостей і перспектив), розмір необхідних інвестицій - поточні і очікувані потреби (вартість проекту), посилання на конфіденційність інформації.

Зміст. Зміст повинен відобразити основні розділи бізнес-плану і допомогти майбутнім інвесторам зрозуміти суть пропозиції підприємця.

Ділове резюме. Ділове резюме інакше називають коротким викладом. Цей розділ може бути написаний тільки після завершення роботи над самим бізнес-планом, але звичайно поміщається на початку.

Резюме -- це частина бізнес-плану, з якою знайомляться в першу чергу і яка в певному значенні є «візитною карткою» всього заходу. По суті, це єдина частина бізнес-плану, яку інвестори читатимуть найбільш уважно від «А» до «Я». Потрібно добитися того, щоб резюме можна було прочитати за декілька хвилин. Більш того, якщо бізнес-план містить конфіденційну інформацію, то ділове резюме повинне бути сформульоване як достатній документ без яких-небудь посилань, щоб інвестор міг прийняти рішення без необхідності ознайомлення з секретною інформацією.

В резюме потрібно в декількох пунктах розкрити бізнес-план в стислій формі:

Розділ 1. Мета плану. Основні задачі. Мета бізнесу.

Розділ 2. Привабливість бізнесу, його унікальні переваги.

Розділ 3. Аналіз ринку (характеристики сегменту ринку і його розмір).

Розділ 4. Опис підприємства. Опис продуктів і послуг.

Розділ 5. Маркетингова стратегія. Збутова стратегія.

Розділ 6. Власники і управляючі підприємства.

Розділ 7. Оцінки майбутніх прибутків і обсягів продажів.

Розділ 8. Процедури повернення позик і кредитів інвесторам.

Розділ 9. Потреба в капіталі або інших обмежених ресурсах.

Таке резюме дозволить зробити швидкий огляд всього бізнес-плану.

Загальна ситуація у сфері бізнесу, вибраної підприємцем. Цей розділ готує читача до кращого розуміння того, що йому пропонує підприємець, тобто як підприємство вписується в загальну картину. Які існують перспективи в тій галузі діяльності, до якої відноситься описуваний бізнес.

Розділ повинен включати наступні пункти: потенціал даного бізнесу (можливості зростання бізнесу), назви нових продуктів, розробок і послуг, економічні тенденції в галузі, перспективи і тенденції в даній галузі і економіці в цілому.

Опис підприємства. При описі підприємства необхідно відповісти на такі питання: точна характеристика підприємства, історична довідка про бізнес або про розробки продукції, економічні тенденції розвитку галузі, опис організаційної структури підприємства, чинники, що впливають на бізнес (економічні чинники, сезонність, залежність від споживачів або постачальників), характер досліджень і розробок, наявність контрактів і угод, підходи до здійснення виробничої діяльності.

Даний розділ повинен дати можливому інвестору інформацію про те, як працює даний бізнес і чому у нього є унікальна можливість зайняти гідне місце на ринку.

Аналіз ринку. В даному розділі потрібно звернути увагу на наступні моменти:

1. економіко-географічні дані прогнозованого ринку, у тому числі розмір і дані по населенню;

2. споживачі продукції або комплексу послуг;

3. можливий потенціал зростання для наміченого ринку;

4. здатність пропонованого проекту задовольняти потреби ринку;

5. принципи залучення нових клієнтів без втрати колишніх.

При описі вибраного ринку необхідно пам'ятати, що правильність аналізу визначить саме проведене дослідження. Щоб не витрачати даремно час, потрібно використовувати таких помічників, як: бібліотеку, засоби масової інформації і телефон. Можна також скористатися вже наявною інформацією і статистикою з даного питання, яку можна знайти в книгах і журналах.

В даному розділі обґрунтовується вибір ринку, розглядаються конкуренти, виявляються форми конкурентної боротьби, визначається, що приваблює покупців в продукті підприємства, як складається ціна на ринку і т.д.

Даний розділ покликаний пояснити потенційним інвесторам і партнерам основні елементи вашого маркетингу, тобто для кожного товару (послуги) необхідно розробити свої власні плани маркетингу. В даному розділ бізнес-плану будь-який підприємець обов'язково включає такі пункти, як мета і стратегії маркетингу, ціноутворення, схема розповсюдження товарів, методи стимулювання збуту, організація після продажного обслуговування клієнтів, формування громадської думки про фірму і її товари.