Суть та функції грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси, валютного регулювання. Для цього необхідні знання про сутність грошей, грошових систем та їх функції. Ці питання є досить складними, суперечливими і багатогранними. Оскільки підходи до їх вирішення дуже різноманітні, іноді навіть протилежні один одному, як і в класичних працях науковців, так і в дослідженнях сучасників, то є очевидною складність грошей як об'єкта вивчення і теоретичного пізнання. Тому з'ясування сутності і функцій грошей передбачають всебічний розгляд і простеження існуючих теорій, концепцій щодо вирішення цих питань, систематизацію і аналіз усіх теорій для полегшення вивчення такої складної категорії, як гроші.

Так, для з'ясування сутності грошей важливо простежити різноманітні погляди науковців стосовно визначення грошей, спробувати їх об'єднати за певними критеріями у групи, бо лише у єдності та взаємозв'язку можна зробити на їх основі ґрунтовний аналіз і висновки. Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкивають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості. Не можна досконало пізнати суть грошей, не пізнавши причини їх виникнення, походження, не з'ясувавши їх природу, не дослідивши історичний розвиток, зокрема, розвиток та зміну функціональних форм грошей. Можна сказати, що сутність реально проявляється лише через форми грошей, оскільки вони взаємопобудовані історією розвитку грошових відносин, внаслідок чого відбувалась модифікація грошових форм, поява нових, а також тому, що форми є свого роду відображенням грошових функцій, тобто вони є похідними функцій грошей. А функції у свою чергу теж характеризують сутність грошей шляхом розкриття їх призначення в економічній системі і грошових відносинах. Для більш детального вивчення функцій варто розглянути не лише напрямки дії та реалізації окремої функції, а й взаємозв'язок та взаємодію функцій між собою. Гроші - це невід'ємна й істотна частина фінансової системи кожної країни. Називаються вони доларами чи гривнями, фунтами чи франками, гроші служать засобом оплати, засобом збереження вартості й одиницею рахунка в усіх, окрім як самих ранніх економічних системах.

Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформації економічної системи України, становлення національної грошової системи.

У цій роботі я намагатимуся розглянути сутність грошей та грошових систем, їхнє значення. Також буде зроблена спроба показати, наскільки велике економічне значення грошового обміну і яку роль гроші грають у формуванні економічної політики.



1. Суть та функції грошей

1.1 Сутність грошей

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші -- це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми. Л. Харріс визначає гроші як "будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця й засіб збереження вартості". Р. Барр пише, що "гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві". С. Фішер, Р. Дорн-буш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: "Гроші--загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів." Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р.Макконнела і С.Л.Брю: "Гроші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші"

Підсумовуючи різні визначення сутності грошей (а їх дуже багато) я виділила такі особливості:

- грошима у широкому змісті можуть бути названі будь-які знаки цінності, що служать для розміну, придбання інших предметів, чи наймання людської праці;

- гроші - це суспільний інститут, що збільшує багатство, знижуючи витрати обміну і, сприяючи більшій спеціалізації відповідно з наявними порівняльними перевагами людей;

- переваги використання грошей, у порівнянні з натуральним обміном, величезні. Витрати обміну були б набагато більші, а суспільне багатство внаслідок цього набагато менше, якби не існувало грошей, що значно полегшують весь цей процес. В економічній системі, обмеженій натуральним обміном, людям приходилося затрачати непомірну кількість часу на пошук тих, із ким їм було б вигідно обмінюватися.

- Гроші це те, що приймають як сплату за товари, послуги і борги, отже гроші - це засіб обміну. Люди приймають гроші в обмін на товари і послуги, щоб потім обміняти гроші на ті товари і послуги, які вони хочуть придбати. Без такого засобу обміну люди повинні звертатися до бартеру - безпосереднього обміну товарів і послуг на інші товари і послуги - дуже неефективного засобу здійснення обміну. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинний хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Це вимагає вишукування всіх потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби і побажання один одного в товарах і послугах, а потім досягнення згоди за умовами обміну. У такий спосіб бартер приводить до високих витрат, зв'язаних з пошуком.

- Гроші служать також розрахунковою одиницею або "мірою вартості". Роль грошей як "одиниці виміру" дозволяє використовувати встановлені ціни для угод.

1.2 Функції грошей

В економічній літературі є декілька поглядів щодо функцій грошей в економіці. Так, представники класичної теорії визнавали наявність п'яти функцій грошей (рис. 1.): міри вартості; засобу обігу; засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень; засобу платежу; світових грошей.



Рис. 1. Функції грошей

В іноземній літературі автори виокремлюють найчастіше три функції: міра вартості (або розрахунковий засіб), засіб обігу, засіб збереження.

Функція міри вартості

Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші є засобом виміру вартості всіх інших товарів. Але не гроші роблять товари порівнянними, а кількість витраченої на їх виробництво суспільно необхідної праці. Ця функція дає змогу розкрити еволюцію грошей від виникнення специфічного товару, що виконував роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія, що має внутрішню вартість, до форми, за якої міра вартості представлена знаком вартості.

За металевого обігу цю функцію виконували дійсні гроші (золото і срібло), що самі мали вартість, але й вони виражали вартість ідеально, тобто у вигляді уявних грошей. Проте з розвитком товарного виробництва гроші втрачають свою товарну природу, з'являються кредитні гроші. Функція грошей як міри вартості істотних змін не зазнає. З цією функцією тісно пов'язане поняття масштабу цін.

Масштаб цін - суто технічна функція грошей - фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в певній країні як грошова одиниця.

Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їх вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової купюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, встановлену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць - долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Мірою вартості в Україні є гривня.

Функція засобу обігу - функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг (рис. 2).

Рис. 2. Необхідні умови для виконання функції засобу обігу

У процесі обміну товарів гроші виконують такі функції:

- посередницьку, за допомогою якої товари доставляються від виробників споживачам;

- об'єднавчу, в процесі якої всі акти обміну об'єднуються у процес реалізації товарів та їх цін;

- засобу загальної купівельної спроможності: у руках їх власників гроші створюють гнучкий інструмент вибору типів і кількості товарів та послуг.

Особливість функції грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, реальні або готівкові гроші, а по-друге, знаки вартості - паперові та кредитні гроші. Сьогодні, коли золото демонетизується, функцію засобу обігу виконують кредитні гроші. Причому вони функціонують як купівельний засіб і як засіб платежу: якщо продаж одного товару і купівля іншого не переривається, обіг товарів відбувається на основі грошей як купівельного засобу. Якщо відбувається розрив у часі між купівлею і продажем товарів, гроші є основою платежу.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей - їх призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функція засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень aбo гроші як засіб нагромадження. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб. Функцію накопичення скарбів раніше виконували повноцінні і реальні гроші - золото і срібло. Оскільки гроші є загальним втіленням багатства, то виникає прагнення до їх накопичення.

Особливість кредитних грошей як засобу накопичення полягає в тому, що вони накопичуються в процесі постійного обігу. Якщо вони осідають у скринях, то перетворюються з грошей на паперові символи. Склад скарбів постійно змінюється. Незмінним залишається лише те, що серед їх компонентів обов'язково перебуває товар, який функціонує як гроші:

- короткострокові цінні папери (казначейські векселі), які вважаються високоліквідними, оскільки завжди можуть бути продані на фінансовому ринку;

- акції та довгострокові облігації, яким властивий менший ступінь ліквідності;

- нерухомість.

Отже, нагромадження є необхідним елементом суспільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції призводить до кризових потрясінь у національній економіці.

Функція засобу платежу - функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Гроші виконують специфічну роль за реалізації функції засобу платежу (рис. 3).

Рис. 3. Роль грошей у функції засобу платежу

Функція засобу платежу виникла в результаті розвитку кредитних відносин у капіталістичному господарстві. У цьому випадку гроші використовуються під час:

- продажу товарів у кредит, необхідність якого пов'язана з неоднаковими умовами виробництва і реалізації товарів, різною тривалістю їхнього виробництва й обігу, сезонним характером виробництва;

- виплати заробітної плати робітникам та службовцям.

Отже, гроші, виконуючи функцію засобу платежу, мають свою специфічну форму руху, відмінну від форми руху грошей як засобу обігу (рис. 4).

Рис. 4. Відмінності грошей як засобу платежу та як засобу обігу

Функція світових грошей - функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. У цій функції гроші постають як загальний купівельний і платіжний засіб, матеріалізація багатства взагалі (рис. 5).

Рис. 5. Сутність функції "світові гроші"

Ця функція грошей виникла в капіталістичних формаціях, але набула високого рівня розвитку зі створенням світового ринку. На цьому ринку гроші скидали "національні мундири", тобто поставали у вигляді злитків золота (995-ї проби). Паризькою угодою 1867 р. єдиною формою світових грошей було визнане золото. Але останнім часом з метою зниження вартості міжнародних розрахунків почали застосовувати кредитні гроші (СПЗ, євро та ін.). За цих умов золото стало резервним фондом світових грошей.

1.3 Форми грошей та їх еволюція

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей по суті є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на рис. 6.

Рис.6. Загальний процес еволюції форм грошей

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших - неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні - білонні - монети, а також паперові, знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам.

Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності - худоба, сіль, зерно, риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші.

Другий великий поділ праці (відокремлення ремесла від землеробства) істотно розширив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширювалися територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги - бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

Спочатку використовувалися звичайні метали - залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало виконувати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало претендувати на роль грошового товару. Почалася тривала боротьба між сріблом і золотом за "грошовий трон" у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціонуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Закінчився він наприкінці XIX ст. перемогою золота, установленням золотого монометалізму.

Еволюція металевих грошей найбільш відчутно проявилася у двох напрямах: перший - набуття і вдосконалення монетної форми; другий - розвиток представницьких форм металевих грошей в обігу.

Монета. З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Пізніше держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась.

Білонна монета. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною.

Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонування) допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли повноцінна монета як форма грошей "зійшла зі сцени". І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Демонетизація золота. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою - це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу. Як не міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіталізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток грошей закріпленням їх за золотом. Ті ж самі еволюційні процеси в суспільному житті зумовили неспроможність золота назавжди закріпитися в ролі грошей та підготували передумови для переходу до якісно нового типу грошей - неповноцінних.

Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депозитні гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та характеру емісії- казначейські та банківські гроші.

Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота.

Банківські гроші - це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання - банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей - банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей - депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного векселя.

Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929- 1933 pp. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші - це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки.



2. Грошові системи та їх еволюція

2.1 Сутність та елементи грошової системи

Грошова система - форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах із федеративним устроєм, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їхніх окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми, що стосуються грошової системи, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центральних банків. Цими законами центральним банкам надаються широкі повноваження щодо регулювання грошового обороту. Центральний банк - це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

У складі грошової системи можна виокремити такі підсистеми:

* систему безготівкових розрахунків;

* валютну систем;

* систему готівкового обігу.

Грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Кожна держава формує свою власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім виливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна виокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У грошовій системі України можна виділити такі елементи:

* назва грошової одиниці;

* масштаб цін;

* види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

* сегментація безготівкових грошових розрахунків;

* регламентація готівкового грошового обороту;

* регламентація режиму валютного курсу та операцій із валютними цінностями;

* регламентація режиму банківського процесу;

* державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства,

Назва грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у. своїй історії чи в історії корінної нації. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на терені сучасної України в X - XI ст.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. Масштаб цін у сучасних умовах, як правило, змінюється стихійно, незалежної від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у ціноутворенні істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх .рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу ціп, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дієвість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їхнє забезпечення закон покладає на певний державний орган. Сьогодні таким органом, як правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот). В окремих винятках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети передусім створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія па друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні після грошової, реформи 1996. р. в обіг випускаються банківські-білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1,-2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Регламентація режиму банківського процесу забезпечує регулювання ціни грошей па фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже, на сталість грошей. Це важливий інструмент грошово-кредитної політики центрального банку.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони викопують під час розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками цієї функції. Кожна держава створює для реалізації цього завдання спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією України та Законом "Про банки і банківську діяльність". Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи власні заходи економічної та фінансової політики, також впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

2.2 Види грошових систем та їх еволюція

Грошові системи сформувались в XVI - XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом.

Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму: система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі; система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою; система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку.

Найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу в зв'язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії був золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стандарт характеризується наступними загальними рисами: у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей; дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни); неповноцінні гроші, що знаходяться в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежено обмінюються на золоті; допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

В ході грошової реформи 1924-1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах - золотозливкового і золотодевізного стандартів. При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах був встановлений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, при якому також відсутні золоті монети та вільна чеканка.

В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт був скасований в усіх країнах світу (наприклад, у Великобританії в 1931 р., в США - 1933 р., у Франції - 1936 р.) і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу. Створення у 1944 р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був встановлений лише для центральних банків, причому тільки одна валюта - долар США зберігала зв'язок із золотом. В зв'язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу. Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах: 1) випуск грошових білетів державним казначейством; 2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.



3. Грошові системи перехідної економіки України

3.1 Особливості формування грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

- створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 - 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу".

Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.



3.2 Напрямки подальшого розвитку

гроші економічний банкнота вартість

Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані.

Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

Розблокувати платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок.

Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.

Великої шкоди Україні завдає нав'язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального ВВП). Наприклад, у Франції за відповідний період середньорічні темпи зростання грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.

Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний курс, насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для нас вимог МВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові організації (МФО). До співпраці з ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого члена українського уряду.

Надмірно розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості обсяг експорту становить 80,2%, у чорній металургії - 75,4%, у деревообробній і целюлозній промисловості - 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок використання давальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва. Країни світу борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозиться все, що можна вивезти. Натомість гроші в Україну не повертаються. Існуюче виробництво в Україні на 90% пов'язане із зовнішнім торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій Британії, в 5 разів - ніж у Японії, в 6 разів - ніж у США . Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон'юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.

Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється через співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемою попиту, вірніше з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і забезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подолання структурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. Стимулювання експорту з використанням зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди.

На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс -- це надійна основа зниження інфляції. По-п'яте, ревальвація -- важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня -- це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі.

В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності . Однак Україна припустилася б небезпечної помилки, якби почала замовчувати існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немає відповіді.