Роль грошей у становленні і розвитку української економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль грошей у становленні і розвитку української економіки

1. Теоретичні аспекти аналізу ролі грошей в ринковій економіці

1.1 Гроші і їхня роль в економіці

Коли вперше зароджувався товарний обмін, перед первісними племенами встала складна задача: як - у яких мінових співвідношеннях - одне плем'я, зайняте, скажемо, тваринництвом, зможе по справедливості обміняти надлишки м'яса, що утворилися в його, на зерно, вирощене іншим плем'ям. Знайти задовільну відповідь тоді була неможлива. Адже ще не було якого-небудь загальновизнаного еквівалента (рівного по вартості товару), за допомогою якого можна вимірювати вартість інших товарів. Тому первісний простий обмін однієї корисної речі на другою був випадковим і одноразовим.

Пізніше товари стали вироблятися у великій розмаїтості. Власник якогось товару міг виміняти його на кілька інших корисних продуктів, кожний з який служив йому еквівалентом. Однак і в цьому випадку одна річ безпосередньо обмінювалося на іншу, що не завжди влаштовувало продавців і покупців. Якщо, припустимо, власник тканини хотів купити хутро, а торговець хутра мав потребу в м'ясі, то обмін ставав неможливим чи занадто скрутним. Такі затори в обміні зберігаються часом і дотепер при бартерній торгівлі (прямому обміні товару на товар).

Коли ж виробництво й обмін товарів стали регулярними, у кожній країні й у великих економічних регіонах з'явилися на місцевих ринках загальні еквіваленти - найбільш ходові продукти, на які можна було б обміняти інші корисності. Наприклад, у греків і арабів це була худоба, у слов'ян - хутра.

Вимогам міжнародної торгівлі не відповідали різні місцеві еквіваленти. У результаті виділився один - визнаний усіма народами - загальний еквівалент: гроші. Для виконання ролі грошей найбільше підійшло золото - благородний метал, що володіє великою схоронністю. Золото має також інші необхідні для загального еквівалента якості: подільність, портативність (завдяки великій питомій вазі золота було потрібно менше в порівнянні, наприклад, з міддю), наявність у достатній кількості для обміну (більш благородний метал - платина зустрічається в природі рідше), велику вартість (видобуток одного грама золота вимагає великих затрат праці).

І так, гроші - особливий товар, що є єдиним загальним еквівалентом. З появою грошей усе товарне господарство перейшла в якісно новий стан. Товарний світ розколовся на два полюси: на одній стороні зосередилася вся сукупність споживчих вартостей, а на іншій - гроші, що виражають сумарну вартість усіх товарів.

Оскільки самі гроші (золото) є загальновизнаним утіленням вартості, то вони виступають свого роду еталоном-вимірником вартості всіх товарів, стало бути, мірилом затрат загальнолюдської суспільної праці. Інакше кажучи, гроші стають безпосереднім виразником суспільних відносин між людьми (зв'язки «людина - людина»). Усе це додає грошам таку суспільну силу, що може діяти і добре, якщо звернена на користь людям, і зло, коли гроші служать засобом гноблення і приниження людини.

Економічна сутність і роль грошей виявляється в їхніх функціях.

Насамперед гроші виконують функцію міри вартості, тобто вимірюють вартість усіх товарів. Вартість речі, виражена в грошах - його ціна. Для визначення ціни продукту самі гроші не вимагаються, оскільки продавець товару встановлює його ціну думкою (ідеально виражає вартість у грошах).

Ціни товарів виражаються у відомій кількості грошового товару - золота. Кількість золота, його маса, виміряється його вагою. Визначена вагова кількість золота приймається за одиницю виміру його маси. Ця одиниця, установлюється державою як грошова одиниця, називається масштабом цін. Масштаб цін і його короткі частини служать для виміру маси золота. Усі ціни товарів виражаються у визначеній кількості грошових одиниць, чи у визначеній кількості вагових одиниць золота. Так, у США, масштабом цін до 1971 року був долар, що міг обертатися в золото по офіційному паритеті для центральних банків і іноземних урядів, рівному 0,818513 грам чистого золота. У Росії грошовою одиницею став рубль, вагова кількість золота якого в 1897 році було визначено 0.774254 грама.

Масштаб цін спочатку збігався з ваговим масштабом. Надалі масштаб цін відокремився, що було зв'язано в першу чергу з псуванням монет, введенням в оборот іноземних грошей. Грошові одиниці (фунт стерлінгів, лівр, гривня й ін.) зберігали колишнє найменування вагових одиниць, однак фактично поступово стали містити значно меншу кількість дорогоцінного металу. Нині золотий зміст валют офіційно скасовано взагалі.

У функції засобу обігу гроші виступають як посередника в обігу, що здійснюється по формулі Т(товар) - Г(гроші) - Т(товар). У даному випадку гроші не затримуються довго в руках покупців і продавців і переходять з рук у руки, виконуючи функцію засобів обігу швидкоплинно. Ця обставина привела в кінцевому рахунку до заміни повноцінних грошей неповноцінними.

Спочатку функцію засобу обігу золото виконувало в злитках. Щоб не зважувати золото в кожнім акті обміну, спочатку окремі купці, а потім і держава стали додавати невеликим злиткам золота визначену стандартну форму і ставити на них відповідний штамп. Золото як гроші одержало форму монети.

При обігу монети поступово стираються, втрачають у своїй вазі. Однак на ринку вони приймалися як повноцінні гроші, хоча, кількість золота в них поступово зменшувалося. У підсумку реальний зміст золота в монеті відокремилося від її номінального (зазначеного на ній) змісту. Сама держава стала заміняти повноцінну золоту монету на неповноцінний викарбуваний срібний чи мідний знак. Ця практика надалі привела до випуску чисто номінальних знаків вартості - паперових грошей у якості замінників металевих монет.

Цим було доведено, що повноцінні гроші при виконанні ними функції засобу обігу можна заміняти символами вартості.

Якщо продавець одержав за свій товар гроші, але не став їх відразу ж витрачати на покупку потрібних йому речей, то процес обігу переривається. Тоді гроші починають виконувати функцію засобу утворення скарбів: вони накопичуються як представники багатства взагалі; функцію скарбу виконують не тільки золоті монети, але і злитки, вироби з золота, тобто сам грошовий матеріал у всіх його видах.

Золото вилучалося з обігу і перетворювалося в скарб тільки на ранніх ступенях розвитку товарного господарства. Нерухомий скарб не приносить доходу, а тому всі гроші стали пускатися в оборот для одержання їхнього приросту. Зараз скарби накопичуються в банках, які за допомогою кредиту знаходять їм прибуткове застосування.

При продажі товарів у кредит (у борг із відстрочкою платежу) гроші виконують функцію платіжного засобу: ними розплачуються за раніше придбаний товар, коли настає термін погашення заборгованості. У такій ролі гроші використовуються і поза сферою товарного обігу: коли виплачується заробітна плата, виконуються всякого роду фінансові зобов'язання (по позиках, податкам, за оренду землі чи приміщення, і т. п.).

Боргові зобов'язання породжують нову форму грошей - кредитну. Виробник, що продав товар у борг, одержує від покупця вексель (боргове зобов'язання), що може використовувати замість грошей, щоб розплатитися за річ куплену в третьої особи. Однак такі векселі використовуються обмежено, оскільки вони гарантуються лише майном одного власника. Міцні гарантії стали забезпечувати банки, що замість часток векселів - з визначеною вигодою для себе - стали випускати банкноти (чи банківські білети). На відміну від векселів комерсантів (торговців) банкноти випускалися на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали широку здатність до обігу. Поряд з банкнотами в обороті беруть участь і інші види кредитних засобів обігу - чеки. Чек являє собою наказ банку, виписаний власником грошового внеску, про видачу зі свого рахунка грошей особі, зазначеній в чеку. Чеки мають короткий термін обігу.

Розвиток кредитних відносин створюють можливість погашати борги шляхом взаємних заліків боргових зобов'язань. Це скорочує потребу в готівці.

У міжнародній торгівлі здійснюється функція світових грошей: останні стали виступати в ролі загального еквівалента в господарських взаєминах усіх країн. На світовому ринку довгий час гроші скидали усі свої «національні мундири» (монетних, паперових і кредитних грошей окремих держав) і виступали в натуральній формі у виді злитків золота. Золото було мірою вартості і використовувалося на світовому ринку як загальний засіб платежу. У торгових угодах між країнами товари реалізувалися великими оптовими партіями і розрахунки проводилися переважно шляхом заліку боргових зобов'язань через банки. Наявне золото перевозилося з однієї країни в іншу лише в тому випадку, якщо боргові зобов'язання не погашалися взаємними розрахунками. Тоді гроші виступали на світовому ринку в якості загального платіжного засобу. Бували такі випадки, коли міжнародна товарна угода оплачувалася готівкою: тут світові гроші були загальним купівельним засобом.

Переміщення грошей з однієї країни в іншу відбувається і тоді, коли підприємці переводять свої кошти для їхнього збереження за кордон. У даному випадку гроші виступають як суспільна матеріалізація багатства.

У XX столітті широко розвивалися міждержавні економічні відносини. Валюта (грошова одиниця) тієї країни, що має високу питому вагу в міжнародній торгівлі і надає значні кредити іншим країнам, одержує перевагу. Розрахунки між державами здійснюються в національній валюті, що займає чільне положення у світовому платіжному обороті. При цьому визнається неодмінна умова: пануюча валютна одиниця представляє визначену кількість золота.

З розвитком світових господарських зв'язків з'являються різні міжнародні засоби розрахунку, що заміняють золото. Однак валюта, що представляє світові гроші і різні засоби розрахунків повинна бути вільно оборотна в золото. Коли така оборотність припиняється настає криза платіжного обороту.

1.2 Кредит і його функції

Кредит походить від латинського «kreditum» (позичка, борг). У той же час «kreditum» переводиться як «вірую», «довіряю». У широкому змісті слова - і з юридичної, і з економічної точок зору - кредит - це угода, договір між юридичними чи фізичними особами про позику. Один з партнерів (позикодавець, кредитор) надає іншому (позикоодержувачу, позичальнику) гроші (іноді майно) на певний строк з умовою повернення еквівалентної вартості, як правило, з оплатою цієї послуги у вигляді відсотка. При кредиті з'являється договір позики, чи позички (поняття позики і позички можна використовувати як синоніми). У сучасних умовах усі позички оформляються у виді грошового кредиту, і кредитні відносини є частиною всіх грошових відносин. Головне, що відрізняє грошову позичку від всіх інших форм грошових відносин, - це зворотний рух вартості. У кредиті знаходять вираження виробничі відносини, що коли господарчі суб'єкти, держава, чи організації, окремі громадяни передають один одному вартість на умовах зворотності в тимчасове користування. Під кредитними відносинами маються на увазі всі грошові відносини, зв'язані з наданням і поверненням позичок, організацією грошових розрахунків, емісією наявних грошових знаків, кредитуванням інвестицій, використанням державного кредиту, здійсненням страхових операцій (частково) і т.д. Гроші виступають як засіб платежу усюди, де є присутнім кредит. Навіть коли позичальник одержує, наприклад, насінну позичку, вона оформляється у формі грошового кредиту. Отже, кредит - особлива форма руху грошей. Це категорія ринкова. Ринок повинний обслуговуватися особливим фондом коштів (назвемо його позичковим фондом суспільства), що можуть надаватися економічним суб'єктом на умовах зворотності. Формою руху позичкового фонду і є кредит. Кредит обслуговує рух капіталу і постійний рух суспільних фондів. Завдяки кредиту в господарстві, продуктивно використовуються засоби, що вивільняються в ході роботи підприємств, у процесі виконання державного бюджету, а також заощадження окремих громадян і ресурси банків. Як з'являються засоби, які можна використовувати як позикові ресурси для задоволення нестатків товаровиробників і держави? Вільні кошти утворяться в процесі господарської діяльності підприємств.

Одержавши виторг від реалізованої продукції, підприємство поступове, частинами витрачає її на покупку сировини, палива, матеріалів, частину отриманого прибутку воно теж використовує не відразу, а через деякий час після її надходження. У підсумку утворяться тимчасово вільні кошти на рахунках підприємств у банках. Тимчасове вивільнення засобів відбувається також і в результаті того, що вартість основних фондів переноситься на вироблені товари вроздріб і повертається до підприємств у грошовій формі.

Витрачаються ці засоби поступово, у зв'язку з чим утворяться вільні грошові ресурси у виді невикористаних амортизаційних фондів. Заробітна плата робітникам та службовцям звичайно виплачується один або два рази на місяць, а надходження грошей за продану продукцію відбувається частіше, що теж забезпечує на визначені терміни вивільнення коштів. Надходження коштів у бюджет і їхня витрата не завжди збігаються в часі, тому на якийсь період утворяться вільні залишки коштів.

Грошові заощадження виникають у населення в зв'язку з перевищенням доходів над поточними витратами. Зберігаючи засоби на рахунках, населення передає їх у тимчасове користування банкам, що використовують ці засоби як ресурси для кредитування.

Потреба в засобах у всіх осередках суспільства коливається. В економічних суб'єктів звичайно в обороті знаходиться сума власного капіталу, і в періоди, коли потреба в засобах перевищує мінімум, вона може задовольнятися за рахунок одержання позикових засобів. Таким чином, тимчасово вільні кошти не залишаються невикористаними, а утягуються у корисний господарський оборот, що прискорює темпи відтворення і сприяє найбільш раціональній витраті всіх грошових фондів. Засоби позичкового фонду використовуються для капітальних вкладень - відтворення основних фондів у випадках, коли галузі чи підприємству необхідно здійснити витрати до фактичного нагромадження ресурсів (амортизації, прибутку). З ростом економіки і розвитком господарства збільшується і розмір кредитних ресурсів. Таким чином, до складу ресурсів для кредитування (позичкового фонду) входять грошові резерви підприємств і організацій, що вивільняються в процесі кругообігу капіталу, грошові резерви, що виступають у виді спеціальних фондів, а також фонд амортизаційних відрахувань, використовувані для капіталовкладень, державний грошовий резерв, що складається із сум поточних грошових ресурсів бюджету, фонд коштів, спеціально виділюваний для розвитку кредитних відносин (наприклад, для довгострокового кредитування капіталовкладень), грошові нагромадження населення, акумульовані банками, емісія грошових знаків, здійснювана відповідно до потреб росту обороту готівки. Кредит є засобом міжгалузевого і міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу. Кредитні відносини обумовлені безупинним кругообігом засобів у господарстві і дозволяють ефективно використовувати усі фонди коштів для потреб виробництва, торгівлі і споживання.

Об'єктивна необхідність кредиту обумовлена особливостями кругообігу капіталу, якими є: постійне утворення грошових резервів і виникнення тимчасових додаткових потреб у них; різна тривалість обороту засобів в окремих осередках господарства, тісне переплетення наявного і безготівкового обороту засобів; відокремлення капіталу в рамках економічних суб'єктів.

Об'єктивність існування, утворення і використання позичкового фонду і конкретної форми його руху - кредиту викликається необхідністю:

- подолання протиріч між постійним утворенням грошових резервів, що осідають у процесі обороту в підприємств різних форм власності, бюджету і населення, і повним використанням їх для нестач відтворення;

- забезпечення безупинного процесу кругообігу капіталу в умовах функціонування численних галузей і підприємств із різною тривалістю кругообігу засобів (від одного дня до декількох років);

- організації функціонування засобів обігу і платежів, заснованих на кредитному характері емітування грошових знаків і безготівкових засобів; комерційної організації керування підприємствами.

У процесі кругообігу капіталу вільні ресурси, що вивільняються в одних господарських ланках, можуть бути використані в інші. Справа в тім, що в різних галузей і підприємств час виробництва і реалізації продукції неоднаковий. Коли продукція в одного виробника готова, у покупця може не виявитися досить засобів для її придбання. Така різна швидкість обороту засобів у різних, тісно зв'язаних між собою господарських організацій вимагає залучення кредитів для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції. Об'єктивна необхідність кредиту обумовлена також комерційною організацією керування підприємствами в умовах ринку, коли на кожнім підприємстві в процес безупинного кругообігу індивідуального капіталу виникає потреба в додаткових сумах чи, навпаки, тимчасово вивільняються грошові ресурси. За допомогою кредитного механізму ці коливання гнучко регулюються і підприємства дістають кошти, потрібні їм для нормальної роботи. Особливо велика роль кредиту в організації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання, чи виробництва реалізації. Кредит їм потрібний для формування тимчасових запасів. Але і підприємствам, не зв'язаним із сезонними умовами роботи, також необхідні позички. У будь-якого підприємства оборотні фонди і фонди звертання то зменшуються, то збільшуються, при цьому міняються пропорції між капіталом, що знаходиться в товарній, продуктивній й у грошовій формах. Дана обставина порозумівається тим, що величина виробничих запасів постійно коливається в залежності від термінів надходження сировини і матеріалів. Величина залишків готових виробів і необхідних підприємству коштів також залежить від умов постачання, термінів одержання платежів від покупців і оплати рахунків постачальників, термінів виплати заробітної плати і т.д. Тому, незважаючи на рівномірний процес виробництва, у підприємств несезонних галузей господарства в процесі кругообігу засобів постійно утворяться короткочасні відхилення від установлених середніх величин. Об'єктивний процес припливів і відливів засобів в окремих підприємств вимагає визначеної гнучкості всієї системи організації капіталу. Велика роль кредиту й в інвестиціях, у відтворенні основних фондів. Емісійна властивість кредиту (здатність передбачати майбутні доходи) забезпечує здійснення капітальних вкладень ще до того, що як суб'єкт нагромадить прибуток і амортизацію для інвестицій.

Сполучення власного капіталу з позиковим дозволяє оперативно реагувати на прогрес технології, швидко здійснювати витрати на впровадження новітніх наукових досягнень. Говорячи про значення кредиту в розвитку економічних зв'язків між галузями і регіонами, у підвищенні ефективності виробництва, необхідно показати його роль у створенні і використанні доходів і прибутку.

Справа в тім, що кредит обслуговує процес створення, розподіли і використання доходів. Кредит і кредитна система, обслуговуючи кругообіг засобів, беруть участь у розподілі валового продукту. Без функціонування кредиту неможливий був би перерозподільчий процес. Необхідність кредиту виявляється й у тім, що на його основі здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Будь-яка емісія - наявна чи безготівкова - результат кредитної операції. Приріст емісії - це в той же час і приріст ресурсів позичкового фонду. Зрозуміло, даний ресурс повинний строго обмежуватися потребами нормального грошового обігу з урахуванням дії закону грошового обігу.

Класифікацію кредиту традиційно прийнято здійснювати по декількох базових ознаках. До найважливішого з них відносяться категорія кредитора і позичальника, а так само форма, у якій надається конкретна позичка.

Виходячи з цього, варто виділити наступні шість досить самостійних форм кредиту, кожна з який, у свою чергу, розпадається на кілька різновидів по більш деталізованих класифікаційних параметрах.

Банківський кредит - одна з найбільш розповсюджених форм кредитних відносин в економіці, об'єктом яких виступає процес передачі в позичку коштів.

Банківський кредит представляється винятково кредитно-фінансовими організаціями, що мають ліцензію на здійснення подібних операцій від Центрального Банку. У ролі позичальника виступають юридичні особи, інструментом кредитних відносин є кредитний договір. Доход за цією формою кредиту банк одержує у вигляді позичкового відсотка чи банківського відсотка.

Банківський кредит класифікується по ряду ознак:

1. По термінах погашення:

Короткострокові позички надаються на заповнення тимчасового недоліку власних оборотних коштів позичальника. Термін до року. Ставка відсотка по цих позичках обернено пропорційна терміну повернення кредиту. Короткостроковий кредит обслуговує сферу обігу.

Середньострокові позички, надаються на термін від одного року до трьох років на цілі виробництва і комерційного характеру.

Довгострокові позички використовуються в інвестиційних цілях. Вони обслуговують рух основних засобів, відрізняючись великими обсягами переданих кредитних ресурсів. Застосовуються при кредитуванні реконструкції, технічного переозброєнні, новому будівництві на підприємствах усіх сфер діяльності. Особливий розвиток довгострокові позички одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі. Середній термін погашення від 3 до 5 років.

Онкольні позички, що підлягають поверненню у фіксований термін після одержання офіційного повідомлення від кредитора (термін погашення не зазначений).

2. По способах погашення.

Позички, що погашаються одноразовим внеском з боку позичальника. Це традиційна форма повернення короткострокових позичок, є оптимальною, тому що не вимагає використання механізму диференційованого відсотка.

Позички, що погашаються на виплат протягом усього терміну дії кредитного договору. Конкретні умови повернення визначаються договором. Завжди використовуються при довгострокових позичках.

3. По способах стягування позичкового відсотка.

Позички, відсоток по яких виплачується в момент її загального погашення.

Позички, відсоток по яких виплачується рівномірними внесками позичальника протягом усього терміну дії кредитного договору.

Позички, відсоток по яких утримується банком у момент безпосередньої видачі позичальнику позички.

4. По способах надання кредиту.

Компенсаційні кредити, що направляються на розрахунковий рахунок позичальника для компенсації останньому його власних витрат, у т.ч. авансового характеру.

Платні кредити. У цьому випадку кредити надходять безпосередньо на оплату розрахунково-грошових документів, пред'явлених позичальнику для погашення.

5. По методах кредитування.

Разові кредити, надані в термін і на суму, передбачені в договорі,

укладеному сторонами.

Кредитна лінія - це юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надати йому протягом визначеного періоду часу кредити в межах погодженого ліміту.

Кредитні лінії бувають:

- поновлювані - це тверде зобов'язання банку видати позичку клієнту, що випробує тимчасову нестачу оборотних коштів. Позичальник, погасивши частину кредиту, може розраховувати на одержання нової позички в межах установленого ліміту і терміну дії договору;

- сезонна кредитна лінія надається банком, якщо у фірми періодично виникають потреби в оборотних коштах, зв'язаних із сезонною циклічністю чи необхідністю утворення запасів на складі.

Овердрафт - це короткостроковий кредит, що надається шляхом списання засобів по рахунку клієнта, понад залишок засобів на рахунку. У результаті цього, на рахунку клієнта утвориться дебетове сальдо. Овердрафт - це негативний баланс на поточному рахунку клієнта. Овердрафт може бути дозволеним, тобто попередньо погодженим з банком і недозволеним, коли клієнт виписує чек чи платіжний документ, не маючи на це дозвіл банку.

Відсоток по овердрафту нараховується щодня на непогашений залишок, і клієнт платить тільки за фактично використані їм суми.

6. По видах процентних ставок.

Кредити з фіксованою процентною ставкою, що встановлюється на весь період кредитування і не підлягає перегляду. У цьому випадку позичальник приймає на себе зобов'язання оплатити відсотки по незмінній погодженій ставці за користування кредитом поза залежністю від зміни кон'юнктури на ринку процентних ставок. Фіксовані процентні ставки застосовуються при короткостроковому кредитуванні.

7. По числу кредитів.

Кредити, надані одним банком.

Синдиковані кредити, надані двома чи більш кредиторами, що об'єдналися в синдикат, одному позичальнику.

Рівнобіжні кредити, у цьому випадку кожен банк проводить переговори з клієнтом окремо, а потім, після узгодження з позичальником умов угоди, полягає загальний договір.

При розгляді функцій кредиту варто враховувати відмінність їх від ролі кредиту. Якщо функція - є прояв сутності, вираження суспільного призначення кредиту, то через роль розкриваються результати його використання на основі виконуваних функцій. Але незважаючи на розходження понять функцій і ролі, вони взаємозалежні. За допомогою використання функцій кредиту економічні суб'єкти і суспільство в цілому домагаються ефективності виробництва, прискорення звертання і зростання доходів. У силу цього з'ясування функцій кредиту має велике практичне значення для забезпечення таких умов, при яких вони виявлялися б найбільше ефективно.

Сутність кредиту виступає в його трьох функціях:

1) розподіл на поворотній основі коштів (розподільна функція);

2) створення кредитних засобів обігу і заміщення готівки (емісійна функція);

3) здійснення контролю за ефективністю діяльності економічних суб'єктів (контрольна функція).

Розподільна функція кредиту виявляється як при акумуляції засобів, так і при їхньому розміщенні, тобто за допомогою кредиту відбувається розподіл коштів на поворотній основі. Ця функція чітко виявляється в процесі надання на час засобів підприємствам і організаціям (так само, як заощаджень населення) для задоволення їхніх потреб у грошових ресурсах. Таким чином, господарства забезпечуються необхідним оборотним капіталом і ресурсами для інвестицій. Важлива функція кредиту - створення кредитних засобів обігу і заміщення готівки (емісійна функція). Виявляється вона в тім, що в процесі кредитування створюються платіжні засоби, тобто обороту надаються гроші як у наявній, так і в безготівковій формах. Дана функція кредиту виявляється і тоді, коли на основі заміщення готівки відбуваються безготівкові розрахунки. Хоча функція кредиту - категорія об'єктивна, існуюча незалежно від волі і бажання людей, кредитна система може створювати умови, що дозволяють повніше використовувати кредит для досягнення поставлених цілей.

З обліком цього банкам і позичальникам рекомендується використовувати різні види позичок. Вибір їх - справа не тільки технічна. Вибираючи конкретний вид кредиту, позичальники враховують економічну доцільність, з'ясовують, чи дозволяє дана форма кредитування найбільш повно використовувати позичку для підвищення прибутковості і розвитку їхньої діяльності. Розглядаючи функції кредиту, доречно відзначити, що на їхній основі в господарстві здійснюється контроль. Саме на базі кредитних відносин будується спостереження за діяльністю позичальників і кредиторів, оцінюються кредитоспроможність і платоспроможність суб'єктів, контролюється дотримання принципів кредитування. Це дало підставу деяким авторам говорити про властивість кредиту контрольної функції. Любий кредитор - будь то банк, чи підприємець - приватна особа - своєрідно через позичку контролює стан позичальника, прагнучи запобігти несвоєчасному поверненню боргу. Уся кредитна справа побудована з юридичної точки зору на цивільному законодавстві країни, де поряд з актами купівлі-продажу, оренди, наймання, перевезення і т.д. чітко охарактеризовані грошові зобов'язання, розрахунки, кредитування, комісійні операції й інші цивільні акти, повсякденно чинені за допомогою грошових операцій. Кредитні відносини припускають прийняття кредитором і позичальником ряду зобов'язань. У цивільному законодавстві передбачене зобов'язання давати кредит відповідно до кредитного договору, у якому повинні бути визначені обов'язки банку чи іншої особи, дати кредит у терміни, у розмірі і на умовах, погоджених сторонами. У той же час кредитор вправі згодом відмовитися від кредитування, якщо боржник визнається неплатоспроможним, не виконує обов'язків по забезпеченню кредиту, а також в інших випадках, передбачених договором. За кредитним договором (договору позики) кредитор, тобто позикодавець, передає позичальнику в повне господарське ведення й оперативне керування вартість (гроші чи речі). Зі своєї сторони позичальник зобов'язується в обговорений термін повернути таку ж суму грошей чи рівну кількість речей того ж роду і якості. За користування позичкою стягується плата - відсоток, якщо інше не передбачено договором. Розмір відсотків визначається угодою сторін з дотриманням вимог до процентних ставок по кредитах, установлених відповідно до законодавчих актів, а при відсутності такої угоди - у розмірі середньої ставки банківського відсотка, що існує в місці перебування кредитора. Договір позики між громадянами, не зв'язаними з підприємницькою діяльністю, передбачається безпроцентним, якщо в договорі не встановлене інше. Кредит може бути наданий не тільки у виді позички, обумовленої укладеним договором, але також у формах авансу, попередньої оплати, відстрочки і розстрочки оплати товарів, якщо це випливає з договору закупівлі-продажу, підряду і не заборонено законодавчими актами.

1.3 Роль банківського сектору, як складової грошової системи, у розвитку економіки України

Україна як самостійна держава з'явилася на карті Європи в 1991 р. після розвалу Радянського Союзу. Нову фінансову і банківську систему та її законодавче поле довелося розбудовувати майже на порожньому місці і в дуже складних умовах. Непослідовний розвиток економічного та політичного середовища молодої держави справив негативний вплив на процес становлення її фінансового сектора. Серед основних факторів впливу можна виділити такі:

1. Неспроможність політичної влади зрозуміти і правильно визначити напрями розвитку суспільства в перші роки розвитку держави. Як наслідок - нерішучість і непродуманість її дій в управлінні економічними і політичними процесами, що розпочалися в країні.

2. Відсутність взаємодії між різними гілками державної влади, постійні конфлікти між законодавчими і виконавчими органами влади, конфронтація політичних сил в Україні.

3. Законодавча незабезпеченість ринкових перетворень, зволікання з прийняттям нових кодексів (цивільного, кримінального, земельного, бюджетного, податкового), Закону про НБУ, про комерційні банки тощо. Закони, які ВРУ повинна була прийняти ще в 1990-1993 рр., ухвалені лише в останні роки, що загальмувало на тривалий період розвиток ринкових відносин.

1. Незавершеність процесів приватизації.

2. Випадкові і часто змінювані люди на посаді прем'єр-міністра України, які не знали і не розуміли законів ринкової економіки.

Все це призвело до уповільнення розвитку економіки України та її основних галузей. Підприємства перестали використовувати гроші як засіб розрахунків, що призвело до накопичення величезної маси неплатежів (що вдвічі перевищують валовий національний продукт України), бартеризації відносин, банк і криміналізації капіталу. Поширився адміністративний тиск і свавілля структур, які впливають і на ринкову частину економіки, і на банки. Однак, попри перераховані негаразди, реформи в банківській і фінансовій сфері випередили реформи в інших галузях економіки і суспільства загалом. У результаті склалася ринкова банківська система і неринкова економіка.

На сьогодні в Україні створено сучасну дворівневу банківську систему, яка складається з Національного та комерційних банків. Діяльність Національного банку регламентується Законом « Про Національний банк України», який відповідає канонам європейських країн, а комерційних - нещодавно ухваленим Законом « Про банки та банківську діяльність». Нині в Україні зареєстровано 195 банків, із них 27 - з участю іноземного капіталу (7 - 100%; 9 - понад 50%; 11 - до 50%).

Однак навіть за таких умов Національний банк України своє основне завдання - забезпечення стабільності української валюти і банківської системи - виконує і з функціями, притаманними йому, справляється. В розпорядженні НБУ - сучасна електронна система розрахунків з банками і суб'єктами господарювання, монетний двір, банкнотна фабрика. Банківська система перейшла на міжнародні стандарти ведення бухгалтерського обліку. В Україні створено Фонд захисту вкладів населення. В щоденному режимі Національний банк здійснює моніторинг фінансових показників усіх банків і баланс системи загалом, що дає змогу застосовувати запобіжні заходи на грошовому ринку. Введено систему жорсткого контролю за ліквідністю банків і виконанням ними нормативів, що дає змогу вчасно виявляти порушення і недоліки в діяльності банків. У результаті за дев'ять років 75 банків були ліквідовані, нині на стадії закриття перебувають ще 38 банків. Саме така політика дає впевненість у тому, що банківська система в Україні стає дедалі надійнішою і набуває рис європейської.

У 2000 р. в країні склалася економічна і політична ситуація, яка вселяє надію на довгострокове економічне зростання. Вперше за 10 років в Україні зріс внутрішній валовий продукт, підвищилися показники виробництва промислової продукції, знизилися темпи девальвації гривні, збільшився приток експортної виручки (понад 20%). Без жодних іноземних запозичень і кредитів Україна вперше змогла самостійно розрахуватися з боргами на суму понад $1,5 млрд., і це практично не позначилося на валютних резервах Національного банку. В результаті борг України зменшився з $12,8 млрд. до $10,2 млрд. Поліпшення економічного становища в країні зумовлене передусім початком співпраці між законодавчою і виконавчою гілками влади України, приходом у виконавчу владу прем'єр-міністра з новою ідеологією та розумінням стратегії економічного розвитку.

В 2000 р. діяльність уряду України помітно активізувалася, стала більш виваженою і продуманою. Припинилася практика використання адміністративних важелів впливу для запозичення коштів у НБ і комерційних банків, надання преференцій окремим галузям і окремим підприємствам, ухвалення розпоряджень і постанов, які зменшували надходження до бюджету. За 11 місяців 2000 р. були зібрані необхідні податки до бюджету, виплачена заробітна плата, почала зменшуватися 18 оза банківському18сть між суб'єктами господарювання та знизився їх борг перед бюджетом.

У результаті здійснення такої політики в населення почала зростати довіра до влади і кредитно-грошової політики, що провадиться Національним банком України. А це на сьогодні багато важить, оскільки саме українські громадяни є найбільшими інвесторами національної економіки. Підтвердженням цього стало збільшення в 2000 р. (більш ніж на 50%) вкладів населення в банківську систему. І особливо помітно зросли вклади в національній валюті, що є результатом насамперед низької девальвації гривні (4,2% за 11 місяців 2000 р.). Той факт, що людям стало вигідно зберігати заощадження в гривнях, є найкращим показником роботи української банківської системи. Зменшилася процентна ставка по залучених депозитах населення (з 21,4 до 11,8% у гривні і до 5-8% у доларах). Підвищилась якість пасивів комерційних банків, що дало їм змогу активізувати кредитну діяльність (облікова ставка НБУ в 2000 р. була знижена з 45 до 27%; норми резервування залучених коштів - з 17 до 15%). Кредитний портфель у 2000 р. збільшився на 51%. Нині більша частина кредитів надається в українській національній валюті, на відміну від попередніх років, коли практично всі кредити надавалися і поверталися в доларах (зростання кредитного портфеля в національній валюті - 68,6%, в іноземній - 35,5%). Посилилася тенденція зменшення питомої ваги пролонгованих та сумнівних кредитів у кредитному портфелі банків. Незважаючи на те, що грошова база за 10 місяців 2000 р. зросла (МО на 15,7%, М2 на 29,1%), українська економіка спромоглася поглинути її, не вдаючись до девальвації. Разом з тим інфляція як наслідок управління в попередні роки залишається ще на високому рівні (23,8%).

У 2000 р. банки активно формували резерви під кредитні ризики. Через відсутність відповідної законодавчої бази протягом 1991-1998 рр. в Україні не діяла система резервування під проблемні кредити. Старі банки накопичували проблемні кредити і борги по них, сплачуючи податки з неіснуючих прибутків. Протягом цього року резерви комерційних банків під кредитні ризики зросли на 34,2% і досягли 2,35 млрд. 18 оза. Банки формували резерви під кредитні ризики 2000-го і попередніх років. Нині проблемні кредити майже на 70% забезпечені резервами комерційних банків.

У 2000 р. НБУ перейшов від політики фіксованого валютного курсу до плаваючого курсу. Це означає, що Нацбанк теоретично і практично не диктує курс валюти, він складається вільно в результаті торгів на конкурентному ринку. Більше того, Національний банк України є рядовим учасником цього ринку. В такій ролі за рахунок інтервенцій гривні в 2000 р. НБУ скупив $1,5 млрд.

Перехід до політики плаваючого курсу привів до стабілізації як валютного ринку, так і ставок на ринку міжбанківських кредитів.

2. Сучасний стан грошової системи

2.1 Показники грошової маси в обігу

Грошова маса, що перебуває в обігу, її структура і динаміка вважаються одними з головних макроекономічних показників стану народного господарства.

В основу виділення обсягу і структури грошової маси покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат у даному разі є групуванням певної категорії грошових форм відповідно до рівня їхньої ліквідності.

В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів:

M₀ - готівка;

М₁=М₀ + депозити до запитання;

M₂=M₁ + строкові депозити (в національній та іноземній валюті);

M₃=M₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків

В Україні кошти клієнтів за трастовими операціями банків почали враховуватися статистикою лише з 1995 р.

Таким чином, розмежування окремих грошових агрегатів визначається насамперед ступенем ліквідності. Найліквіднішим агрегатом є М₀, найменш ліквідним - М₃. НБУ визначає структуру грошової маси в обігу України агрегатним методом з 1993 р.

НБУ останніми роками вживає заходи щодо зниження темпів зростання сукупної грошової маси, резервів, готівки, особливо у позабанківському обороті. У підсумку зниження темпів зростання грошових агрегатів призвело до звуження монетарних каналів інфляції. Проте, незважаючи на це, продовжує зберігатися цілий ряд негативних тенденцій у грошовому обороті України. Деформації структури грошової маси породили глибокі суперечності в розвитку національної фінансово-грошової системи і одночасно - дисбаланс між фінансовою та виробничою сферами економіки. Багато в чому втрачені важливі функціональні можливості грошової маси - забезпечення платіжно-розрахункових відносин, стимулювання схильності господарських суб'єктів до заощаджень тощо.

Суттєві деформації виникли у розподілі грошової маси між населенням та підприємствами й організаціями. В Україні проявилася тенденція до зростання частки грошової маси у населення, що відображає кризову ситуацію із погіршенням фінансового стану підприємств. Серйозні деформації у грошовому обороті характерні для співвідношення між готівковою і безготівковою частинами грошової маси. Чим нижча частка М₍₀₎ у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвиненішою вважається дана національна грошова система. І навпаки, перевищення темпів зростання М₍₀₎ порівняно з іншими грошовими агрегатами свідчать про негативні процеси в грошові сфері.

Серед найвагоміших причин зростання частки готівки в обігу - намагання багатьох суб'єктів господарювання здійснювати розрахунки готівкою з метою уникнення податків; мала довіра юридичних і фізичних осіб до комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ тощо.

Зростання готівки в загальній грошовій масі ускладнює стан з розрахунками у народному господарстві, зменшує грошові надходження на розрахункові рахунки підприємств, знижує ліквідність та послаблює кредитний потенціал комерційних банків.

Завдяки проведеним заходам фінансової стабілізації у структурі грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з коротким строком обігу. Гривневі заощадження у банках, які за своїм функціональним призначенням повинні формувати нагромадження, на справді неухильно втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних цінних паперів.

Негативні наслідки має заміщення в українській економіці засобів обігу, платежу та заощаджень іноземною валютою. Поглиблення дисбалансу фінансово-грошової системи сприяє насамперед доларизація національної економіки. Збільшення частки грошової маси, що розміщена у валютних заощадженнях, свідчить про недовіру юридичних та фізичних осіб до власної національної валюти.

Виходячи з конкретних завдань монетарної політики, НБУ встановлює цільові орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють у межах тієї грошової маси, яка створюється НБУ.

Завдання формування оптимальної схеми і конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є сьогодні надзвичайно актуальним. Старі випробувані монетарні інструменти - касовий і кредитний плани - вже не придатні для ринкових умов. Необхідно навчитись ефективно використовувати нові ринкові монетарні інструменти.

Сучасна національна грошова система України має перехідний характер. Вона перебуває у стадії становлення і переходу до розвинених грошових структур ринкового типу. В перспективі система управління сукупним грошовим оборотом в Україні має відповідати міжнародним стандартам і вимогам.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Грошова маса в Україні характеризується наявністю сталої тенденції до зростання. Відповідну динаміку змін грошової маси і агрегатів М₀, М₁, М₂ представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Обсяг наявної грошової маси в обігу в Україні за 2002-2012 рр.

Період	M0, млрд. грн	M1, млрд. грн	M2, млрд. грн	M3, млрд. грн
2002	26,43	40,28	64,32	64,87
2003	33,12	53,27	94,60	95,33
2004	42,35	67,09	125,48	125,70
2005	60,23	98,57	193,15	194,07
2006	74,98	123,28	259,41	261,06
2007	111,12	181,67	391,27	396,16
2008	154,76	225,13	512,53	515,73
2009	157,03	233,75	484,77	487,30
2010	182,99	289,90	596,84	597,87
2011	192,66	311,05	681,80	685,51
2012-1	187,91	308,64	688,15	691,30
2012-2	200,36	319,05	707,30	710,39

Для того, щоб краще побачити динаміку змін грошової маси відобразимо це на графіку (рис 2.1).

Починаючи з 2002 року спостерігається перехід української економіки у фазу зростання, чому певною мірою сприяла і лібералізація монетарної політики НБУ. Як бачимо з графіка за період 2002-2008 року прослідковується стійка тенденція до зростання всіх агрегатів, але протягом всього 2009 року спостерігалась низхідна динаміка грошової маси, та збільшення рівня доларизації у зв'язку з світовою фінансовою кризою. У 2009 році рівень агрегату М0 спостерігався на рівні 157,03 млрд. грн., М1 - 233,75 млрд. грн., М2 - 484,77 млрд. грн., М3 - 487,30 млрд. грн.

Політика НБУ, щодо зниження інфляційних процесів, призвела до того, що грошова база знову почала зростати, за всіма агрегатами. І в 2010 році спостерігався приріст за всіма показниками, а саме: М0 - 182,99 млрд. грн., М1 - 289,90 млрд. грн., М2 - 596,84 млрд. грн., М3 - 597,87 млрд. грн. У першому кварталі 2012 року відбувалось незначне зниження значень агрегатів М0 та М1.



Рисунок 2.1. Наявна грошова маса в обігу в України за період 2002-2012 рр.

2.2 Роль грошей як інструменту регулювання економіки

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів - витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на кон'юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей - це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей - кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та суспільних відносин.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва - засоби праці, предмети праці і робочу гроші набули принципово нової якості - стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші. По суті, в усіх випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів. Конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, грошове середовище позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляється стільки, скільки можна реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання - виробничого, державного, особистого.

В умовах ринкової економіки гроші стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Проникнення грошової форми в суспільні відносини відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Передусім - це податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро - та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна впливати на економічні процеси, на результати діяльності як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Регулюючи збільшення чи зменшення маси грошей в обороті, центральні банки забезпечують зміну платоспроможного попиту, цін, проценту, валютного курсу, тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток та збалансування експорту й імпорту тощо.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворюється у справді загальний еквівалент. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва. Це зумовлено передусім слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи. Тому економічні суб'єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації його в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує основні напрями успішного використання грошей у трансформаційній економіці нашої країни.