Фінанси підприємства

Дисципліна: «Фінанси підприємства»

Зміст

Фінанси підприємств як ланка фінансової системи.

Формування чистого прибутку у відповідності із фінансовою звітністю підприємства.

Сутність фінансових відносин та функції фінансів підприємств.

Чистий прибуток та напрями його використання.

Грошові фонди та фінансові ресурси підприємства.

Рентабельність: економічний зміст та динаміка на підприємствах основних галузей економіки.

Основи організації фінансів підприємств.

Особливості розрахунку показників рентабельності продукції у відповідності із формами фінансової звітності.

Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи підприємства.

Розподілений прибуток підприємства: економічний зміст, джерела формування та напрямки використання.

Зміст та завдання управління фінансами підприємств.

Нерозподілений прибуток підприємства: економічний зміст, джерела формування, напрямки використання та відображення у фінансовій звітності.

Сутність грошових розрахунків підприємств.

Безготівкові і готівкові розрахунки підприємства.

Аналіз стану та ефективності використання основних засобів за системою фінансових показників.

Касові операції підприємства.

Амортизаційні відрахування як джерело власних фінансових ресурсів підприємства.

Банківські рахунки та порядок їх відкриття.

Амортизаційна політика держави в сучасних економічних умовах.

Основні форми безготівкових розрахунків та принципи їх організації.

Особливості методів і норм податкової та економічної амортизації.

Розрахунково-платіжна дисципліна на підприємстві.

Капітальні вкладення як джерело розширеного відтворення основних засобів.

Акредитивна та чекова форми безготівкових розрахунків на підприємстві.

Сучасна інвестиційна політика та напрями інвестиційної діяльності підприємства.

Розрахунки платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями: порядок виконання, загальні ознаки та відмінності.

Економічний зміст, норми нарахувань та порядок визначення у відповідності з чинним законодавством

Вексельна форма розрахунків на підприємстві.

Економічний зміст та взаємозв'язок показників стану виробничих фондів: первісна вартість, залишкова вартість, знос, норма амортизації, сума амортизаційних відрахувань.

Порядок розрахунків в умовах застосування переказного векселя.

Фінансова стратегія підприємства.

Складові грошових надходжень підприємства.

Завдання та методи фінансового планування на підприємстві.

Формування ціни реалізації продукції підприємства за складовими.

Зміст фінансового плану підприємства та порядок його складання.

Формування (планування) виручки від реалізації продукції.

Оперативне планування на підприємстві.

Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства.

Класифікація та порядок розрахунку основних показників фінансового стану підприємства.

Формування валового та чистого доходу підприємства.

Санація підприємства: економічна сутність та випадки, коли приймаються рішення про її проведення.

Доходи підприємства: види, особливості формування та відображення у фінансовій звітності.

Характеристика системи показників ліквідності і платоспроможності підприємства, порядок їх розрахунку.

Характеристика системи показників фінансової стійкості та структури капіталу підприємства, порядок їх розрахунку.

Непрямі податки: економічний зміст, порядок визначення при формуванні ціни реалізації продукції та відображення у фінансовій звітності.

Характеристика системи показників ділової активності підприємства, порядок їх розрахунку.

Поняття податків з юридичної особи, їх склад та елементи: об'єкти оподаткування, податкові ставки, джерела сплати.

Характеристика системи показників прибутковості підприємства, порядок їх розрахунку.

Загальнодержавні податки і збори з юридичних осіб: склад, порядок визначення та сплати основних податків до бюджету.

Характеристика системи показників ринкової активності підприємства, порядок їх розрахунку.

Прибуток як результат фінансової діяльності підприємства: види та динаміка.

Характеристика системи показників оцінки майнового стану підприємства, порядок їх розрахунку.

Фактори, що впливають на формування прибутку підприємства.

Фінансові джерела санації підприємств.

Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

Розроблення плану санації підприємства.

Банкрутство підприємств: підстави та наслідки.

Внутрішні джерела фінансової стабілізації.

Фінанси підприємств як ланка фінансової системи

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

* пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

* пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

* що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

* які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

* які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

* що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання які є юридичними особами. За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Формування чистого прибутку у відповідності із фінансовою звітністю підприємства

У формуванні прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Сутність фінансових відносин та функції фінансів підприємств

Фінанси-сукупність економічних відносин, пов'язаних з утворенням та використанням грошових коштів підприємства в процесі його господарської діяльності.

Функції фінансів підприємства:

Оперативна- утворення грошових доходів та фондів у процесі господарської діяльності підприємства, обслуговування грішми усіх видів діяльності підприємства.

Розподільч-розподіл отриманих грошових коштів між окремими напрямками їх використання, підтримання певних пропорцій у використанні грошових коштів

Контрольна-фінансовий контроль за усіма аспектами господарсько-фінансової діяльності підприємства шляхом оцінки ефективності їхнього здійснення.

Загальна фінансова система країни: Державні фінанси, Фінанси суб'єктів господарювання, Фінанси домашніх господарств.

Державні фінанси -сукупність економічних відносин, що виникають у реальному грошовому обороті при формуванні, розподіленні та використанні централізованих фондів фінансових ресурсів.

Фінанси підприємств-основа фінансової системи країни; вони обслуговують процес створення та розподілу суспільного продукту та національного доходу.

Приватні фінанси-економічні відносини, що виникають при реальному обігу грошей у секторі домашніх господарств.

Роль фінансів підприємства у загальній фінансовій системі країни:

- Формування фінансових ресурсів, що концентруються державою для централізованого фінансування суспільних потреб;

- Формування необхідного фінансового базису для забезпечення безперервності виробничого процесу;

- Реалізація соціальних завдань розвитку суспільства (частина сформованих на підприємстві фінансових ресурсів іде на споживання);

- Створення умов для ефективного використання грошових накопичень громадян шляхом надання можливості інвестування у фінансові інструменти, що емітовані окремими підприємствами;

- Сприяння раціоналізації грошового обороту, забезпечення його ефективного їх використання у процесі функціонування економіки;

- Забезпечення збалансованості в економіці країни матеріальних і грошових фондів, призначених на споживання і нагромадження.

Чистий прибуток та напрями його використання

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Використання чистого прибутку підприємство могло здійснювати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.

Чистий прибуток розподіляється в:

- резервний фонд

- фонд розвитку виробництва

- фонд соціальних потреб

- фонд заохоченя

- виплати дивідендів

За рахунок чистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів, кошти яких спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалося безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку мало досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна було встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Грошові фонди та фінансові ресурси підприємства

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

Рентабельність: економічний зміст та динаміка на підприємствах основних галузей економіки

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків). Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Основи організації фінансів підприємств

Класифікація підприємств як об'єктів фінансового управління:

- Залежно від форми власності: Приватні Колективні Державні;

- Залежно

від обсягів діяльності та чисельності робітників: Великі Середні Малі;

- Залежно від рівня агрегування майна: Автономні підприємства, Об'єднання;

- Залежно від основної мети діяльності: Комерційні, Некомерційні.

Сфери вияву особливостей фінансової діяльності підприємств різних організаційно-правових форм:

- Формування статутного фонду.

- Формування власних фінансових ресурсів.

- Розподіл прибутку.

Особливості розрахунку показників рентабельності продукції у відповідності із формами фінансової звітності

Показники рентабельності - характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності і визначають загальну ефективність використання активів та вкладеного капіталу.

1) Коефіцієнт рентабельності сукупних активів(Ра): Ра = ЧП / Ас, де Чп - чистий прибуток.

2) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рвк): Рвк = ЧП / ВКс

3) Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Роб): Роб = ЧП / ВР, де ВР - виручка від реалізації продукції.

4) Коефіцієнт рентабельності поточних витрат (Рвит): Рвит = ЧПо / ВО, де ЧПо - чистий прибуток від операційної діяльності, ВО - витрати обігу.

5) Коефіцієнт рентабельності інвестицій (Рі): Рі = ЧПі / ІР, де ЧПі - чистий прибуток від інвестиційної діяльності, ІР - сума інвестиційних ресурсів.

Факторинй аналіз активів підприємства може бути досліджений за допомогою моделі «Дюпон-каскад».

Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи підприємства

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- фінансове прогнозування та планування;

- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

- оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

- аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

- аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

- факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

- аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Розподілений прибуток підприємства: економічний зміст, джерела формування та напрямки використання

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Зміст та завдання управління фінансами підприємств

Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єктами господарювання.

Нерозподілений прибуток підприємства: економічний зміст, джерела формування, напрямки використання та відображення у фінансовій звітності

Нерозподілений прибуток -- це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників) та результат поточного року. Чим більші значення нерозподіленого прибутку, тим краще. Проте слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у бік зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивідендів. Натомість від'ємне значення результатів минулих років та поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто «проїдав» свій власний капітал.

Здійснюючи аналіз нерозподіленого прибутку як джерела власного капіталу, необхідно поєднувати його з аналізом фінансових результатів діяльності банку, а також враховувати методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійснюючи дивідендну політику. Слід враховувати також форми виплати дивідендів, обмеження на їх виплату, які встановлюються чинним законодавством та Національним банком України, а також діючий порядок виплати та оподаткування д Залишений нерозподіленим за звітний рік прибуток (або непокритий поточними доходами збиток) перераховують на рахунок «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)». На цьому рахунку сума обліковуватиметься, допоки не постане потреба використовувати прибуток або до моменту покриття збитків відповідними коштами.

На підприємствах у процесі використання нерозподіленого | прибутку можуть створюватися різні фонди економічного стимулювання (заохочення, на соціальні потреби тощо), спеціального призначення (резервний, охорони праці тощо).

Для бухгалтерського обліку зазначених щойно коштів передбачено такі субрахунки (у рахунку нерозподіленого прибутку):

«Економічного стимулювання»;

«Спеціального призначення».

За кредитом перелічених субрахунків відображається надходження коштів (нарахування, відрахування, надходження тощо), за дебетом -- використання (нарахування виплат, наприклад, допомоги за тимчасовою непрацездатністю, виплата допомоги (на новонародженого), перерахування коштів для одержання цінностей тощо).

Відрахування у фонди відображують бухгалтерським записом:

Дебет рахунка «Нерозподілений прибуток».

Кредит рахунка «Фонд економічного стимулювання» (за видами фондів).

Фонд матеріального заохочення використовують на: преміювання, оплату виконаних особливо важливих робіт, надання одноразової допомоги, виплату винагороди робітникам за загальними підсумками роботи підприємства тощо.

Фонд соціального розвитку використовується на поліпшення культурно-побутового і медичного обслуговування робітників підприємства, на оздоровчі заходи (придбання путівок до санаторію і будинку відпочинку, придбання медикаментів для медичних пунктів тощо).

До фондів спеціального призначення, що утворюються відповідно до діючих положень, належать:

фонд в орендовані основні засоби розвитку науки і техніки;

фонд в орендовані основні засоби;

фінансовий резерв;

фонд уцінки товарів;

фонд фінансової підтримки тощо.

Фонди спеціального призначення облічують на субрахунках «Фонди спеціального призначення». По кожному окремому фонду рух відображують за відповідними субрахунками.

При операціях, пов'язаних з утворенням фондів, у бухгалтерському обліку роблять такий запис:

Дебет рахунка «Нерозподілений прибуток»

Кредит рахунка «Фонди соціального призначення» (за відповідними субрахунками).

Аналітичний облік утворення та використання коштів по кожному окремому фонду ведуть за статтями кошторису відповідно до діючих положень. ивідендів

Сутність грошових розрахунків підприємств

Грошові розрахунки п-ва > сукупність платежів, що здійснюються п-вом в процесі його ГД та провадяться в грошовій формі.

Класифікація грошових розрахунків:

1) за об'єктом розрахунків: * за товарними та * нетоварними операціями;

2) за формою організації: * безготівкові, * готівкові;

3) за місцем проведення: * міські, * міжміські, * міжнародні;

4) за способом реалізації продукції: * прямі, * транзитні;

5) за способом платежу:

* гарантовані, * негарантовані,

* шляхом списання коштів;

* шляхом заліку взаємних вимог (кліринг);

* з відстрочкою платежу.

Безготівкові і готівкові розрахунки підприємства

Готівкові (касові) операції п-ва > операції, пов'язані з прийняттям (отриманням) та видачею готівки.

Підстави для отримання готівки з розрахункового рахунку:

1) виплата зарплати персоналу;

2) виплата матеріального заохочення персоналу;

3) виплати на відрядження;

4) оплдлата заг-госп витрат;

5) на інші цілі (оплата рахунків).

Отримання готівки з розрахункового рахунку здійснюється з використанням грошового чеку > розпорядження банку видати уповноваженій особі зазначені в чеку суму ГК.

Усім п-вам, які мають рахунки в банках і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі > граничний обсяг ГК, який п-во може зберігати в касі; встановлюється банком за місцем відкриття рахунку. При обґрунтуванні ліміту враховується:

* обсяг готівкових розрахунків;

* відстань п-ва від банку;

* режим та специфіка роботи п-ва;

* встановлені строки і порядок передачі готівки в банк.

Розрахунки готівкою п-вами всіх видів діяльності та форм власності здійснюються з оформленням таких документів:

- актів виконання робіт;

- ПКО, ВКО;

- договорів купівлі-продажу,

- квитанцій;

- касових або тоарних чеків;

- податкових накладних, якщо п-во є платником ПДВ;

- інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Безготівкові розрахунки п-ва > грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, тобто шляхом списання ГК з рахунку платника і їх переказу на рахунок отримувача коштів.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1) Обов'язковість зберігання ГК п-вами та установами на рахунках в банку (крім перехідних залишків у касі).

2) Свобода вибору п-вом установи банку для відкриття всіх видів рахунків.

3) Свобода вибору п-вом форми розрахунків та їх закріплення у договорах та угодах.

4) Можливість списання ГК з рахунку виключно за розпорядженням власника рахунку (крім безспірного списання заборгованості в бюджет).

5) Обов'язковість повідомлення податкових органів про відкриття п-вом рахунків у банках.

6) Терміновість здійснення платежів.

7) Здійснення платежів в межах наявних залишків ГК.

8) Обов'язковість переведення готівкових коштів, отриманих за товари, роботи на рахунки в банку.

В системі безготівкових розрахунків використовуються такі розрахункові документи:

1) Платіжне доручення > письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму ГК зі свого рахунку на рахунок отримувача.

2) Платіжна вимога-доручення > комбінований розрахунковий документ, який складається з 2 частин. Верхня частина - вимога п-ва-постачальника до п-ва-покупця сплатити вартість товару. Нижня частина - доручення покупця (платника ГК) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника

3) Розрахунковий чек > док-т стандартної форми, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку (банку-емітенту) переказати зазначену в чеку суму ГК з свого рахунку на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів).

4) Акредитив > розрахунковий документ, що містить доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально здепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар за умовами, передбаченими в акредитиві.

Залежно від того, де акумулюються ГК або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитива:

* покритий акредитив > за яким для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рах-ку в банку-емітенті, або виконуючому банку;

* непокритий акредитив > оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунках платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту або гарантії;

Акредитиви бувають:

* відзивний > А, який банк-емітент має право замінити або відізвати (анулювати) на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником;

* безвідзивний > А, який може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Якщо на А не зазначено, яким він є, то він вважається безвідзивним.

5) Вексель > письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

6) Інкасове доручення > доручення банку від особи-кредитора здійснити від його імені дії по отриманню від особи-боржника платежу та/або акцепту платежу.

Аналіз стану та ефективності використання основних засобів за системою фінансових показників

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізично Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів го зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення. Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (див. рис. 8.3).

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Касові операції підприємства

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Амортизаційні відрахування як джерело власних фінансових ресурсів підприємства

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

* на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

* на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

* витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої реалізації;

* кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування.

Відповідно до чинного законодавства суб'єктам підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.

Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації зменшуються втрати від морального старіння основних виробничих засобів.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних засобів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

А = (Ба * Н) / 100%,

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Ба - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Банківські рахунки та порядок їх відкриття

Згідно з чинним законодавством України всі вільні грошові кошти підприємства повинні в обов'язковому порядку зберігатися в банку, причому підприємства можуть самостійно обирати установу банку, в якій зберігатимуться кошти.