Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Фінанси"

Тема роботи: "Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України"

2006

Зміст

Вступ

1 Економічний зміст фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльност

1.1 Суб'єкти та види зовнішньоекономічних відносин

1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні

2 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в Україні

2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв'язків

2.2 Аналіз експортно-імпортної діяльності в Україні

2.3 Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3 Удосконалення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3.1 Обґрунтування принципів і функції митної політики України

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Висновки

Перелік літератури

Вступ

Поступова інтеграція України у світове господарство, посилення міжнародних господарських зв'язків, участь у процесі глобалізації зумовлює необхідність створення дійового механізму, який би забезпечив максимальне використання переваг міжнародної інтеграції та захист від її негативних наслідків. Саме тому особливої актуальності набуває розгляд питань валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності.

Активне залучення нашої держави до системи світогосподарських зв'язків підвищує значущість зовнішньоекономічних відносин, що базуються на рівноправній і взаємовигідній основі. Проте включення економіки нашої країни до глобальних процесів і структур відбувається суперечливо і неоднозначно. Надмірна відкритість економіки робить її надто чутливою до зовнішніх фінансових струсів.

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що зараз Україна знаходиться на шляху інтеграції до багатьох світових організації, зокрема до Світової організації торгівлі, тому необхідно особливу увагу приділити процесу розвитку зовнішньоекономічної діяльності та удосконалення механізму її регулювання з боку держави.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність в Україні є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

При написанні курсової роботи використовувались праці відомих вчених-економістів, які досліджували проблеми функціонування механізму зовнішньоекономічних відносин та питання митної політики, а саме: Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. [8], Дацків Р.М. [10], Дмитренко А. [11], Ківалов С.В., Кормич Б.А. [13], Філатова О.В. [22] та багато інших.

Об'єктом курсової роботи виступають зовнішньоекономічні відносини в Україні на сучасному етапі. Предметом дослідження виступають проблеми функціонування фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності та механізму митного регулювання зовнішньоекономічних відносин України.

Мета курсової роботи полягає в вивченні та наданні характеристики фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин, а також в обґрунтуванні пропозицій щодо підвищення його ефективності.

Для досягнення встановленої мети у роботі вирішено наступні завдання:

1) розкрито поняття зовнішньоекономічні відносини, визначено їх види та суб'єкти;

2) охарактеризовано складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності;

3) надана характеристика правовому регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні;

4) розкрито особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв'язків;

5) проаналізована експортно-імпортна діяльність та проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

6) обґрунтовано принципи і функції митної політики України;

7) охарактеризовано методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України.

Вирішені завдання курсової роботи дадуть змогу зробить висновок: що саме необхідно Україні для подальшого успішного співробітництва з міжнародними організаціями, та які перспективи покращення економічного стану держави в цілому.

1 Економічний зміст фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин

1.1 Суб'єкти та види зовнішньоекономічних відносин

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємозв'язках між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов'язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною [4].

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

1) фізичні особи, які є резидентами і нерезидентами України, також особи без громадянства, які мають громадянську право спроможність і діє спроможність згідно з законодавством України, і які постійно мешкають на її території;

2) юридичні особи, які зареєстровані в Україні і мають постійне місцезнаходження на її території, у тому числі юридичні особи, майно яких знаходиться у власності нерезидентів;

3) об'єднання фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законодавством України, але мають постійне місцезнаходження на її території і яким не заборонено здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці суб'єктів господарювання резидентів чи нерезидентів, які не є юридичними особами згідно законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

5) сумісні підприємства при участі резидентів і нерезидентів, які зареєстровані і мають постійне місцезнаходження на території України;

6) інші суб'єкти господарювання, передбачені законодавством України [4].

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, незалежно від форм власності та інших ознак.

До видів зовнішньоекономічної діяльності відносять:

1) експорт та імпорт товарів, капіталу і робочої сили;

2) надання послуг, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, управлінських, туристичних та інших, які прямо і виключно не заборонені законами України;

3) наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарювання; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4) міжнародні фінансові операції і операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5) кредитні і розрахункові операції між резидентами і нерезидентами (створення банківських, кредитних і страхових установ за межами України чи на її території у випадках, передбачених законами України);

6) сумісна підприємницька діяльність між резидентами і нерезидентами, яка містить створення сумісних підприємств різних видів і форм, проведення загальних господарських операції і сумісне володіння майном як на території України, та і за її межами;

7) товарообмінні операції та інша діяльність, заснована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних країн;

8) операції по придбанню, продажу і обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

9) інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені законодавством України [4].

Резиденти і нерезиденти України при здійснені зовнішньоекономічної діяльності керуються наступними принципами:

1) принцип суверенітету народу України у здійснені зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у:

- винятковому праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на її території, керуючись законами України;

- обов'язки України виконувати всі договори і зобов'язання у сфері міжнародних економічних відносин;

2) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України;

- обов'язки дотримуватися при здійснені зовнішньоекономічної діяльності порядку, установленого законами України;

- винятковому праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на усі отримані ними результати їхньої діяльності;

3) принцип юридичної рівності і недискримінації, який полягає у:

- рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійснені їхньої діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарювання по формам власності, місцю знаходження та іншим ознакам;

- недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ;

4) принцип верховенства закону, який полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів і актів управління місцевих органів, які створюють будь-яким способом для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умов менш сприятливі, нежилі встановлені законом України;

5) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, яких полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб'єктів господарювання на її території згідно законам України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами згідно нормам міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки у відповідності з законами України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і нормами міжнародного права;

6) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів [4].

Головне місце у зовнішньоекономічних зв'язках займає здійснення операційної діяльності, пов'язаної насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ до експортних операцій належать продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт означає продаж іноземним суб'єктам господарювання і вивезення за межи України товарів, які були раніше імпортовані на територію України [4].

Імпорт товарів - купівля у іноземних суб'єктів господарювання товарів з ввезенням чи без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація [20].

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі їх власником залишається консигнант.

До основних завдань суб'єктів господарювання в процесі здійснення зовнішньоекономічних операції належать:

1) вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

2) здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

3) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійснені зовнішньоекономічних операцій;

4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага при здійснені зовнішньоекономічної діяльності повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

1) транспортні та складські ризики (ризик втрат чи ушкодження товару під час його транспортування);

2) ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

3) платіжні ризики;

4) політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

До основних інструментів нейтралізації зазначених ризиків належать: страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження [20].

1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

Україна тримає курс на подальшу інтеграцію у світове господарство. Тому регулювання торгівлі й фінансових потоків у зовнішньоекономічної діяльності набуває дедалі більшого значення. У цьому контексті особливу увагу необхідно приділяти валютно-фінансовому механізму як основі регулювання валютно-фінансових потоків держави.

Слід зазначити, що в економічної літературі немає єдиного підходу до визначення структури валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Це, у свою чергу, стає перешкодою для створення дійового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.

Потоки валютно-фінансових та кредитних ресурсів у зовнішньоекономічної діяльності тісно взаємопов'язані й практично нерозривні, що зумовлює правомірність розгляду валютних, фінансових та кредитних методів у рамках єдиного валютно-фінансового механізму.

Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.

Поряд із розподілом методів зовнішньоекономічного регулювання на економічні та адміністративні існує також інша класифікація - тарифні й нетарифні методи. Така класифікація має широке практичне застосування, що відображено в різноманітних правових документах. До тарифних методів відносять мито, зафіксоване у вигляді митного тарифу, до нетарифних - усі інші методи, які дуже різноманітні. У свою чергу, нетарифні методи можуть бути розподілені на валютно-кредитні та фінансові методи.

Валютно-кредитні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою сукупність елементів валютно-кредитного ринку та валютного регулювання.

До основних валютно-кредитних методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність належать установлення режиму валютного курсу, конвертованість валюти, девальвація, ревальвація, корекція облікової ставки, страхування валютних та кредитних ризиків, валютні обмеження.

До основних фінансових методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність відносять оподаткування, квотування, методи ціноутворення, інвестування. Інструментарієм фінансових методів впливу є експортні субсидії, експортні премії, інвестиції, податкові пільги, акцизи та інші збори, ціни, дотації.

Розглянуті методи та інструменти складають підсистему валютно-фінансового регулювання.

Не менш важливим складником валютно-фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, до якої входять такі основні елементи, як державне фінансування, кредитування, самофінансування.

Валютно-фінансові інструменти приводяться в дію за допомогою відповідних важелів. Український вчений В.М.Опарін важелями фінансового та фінансово-кредитного механізму називає: стимули і санкції, норми й нормативи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи кредитування тощо.

Між методами, інструментами та важелями, які використовуються в рамках єдиного валютно-фінансового механізму, існує тісний взаємозв'язок, що виявляється в їхньому взаємо переході. Так, валютні обмеження можуть одночасно виступати і як метод, і як інструмент валютно-фінансового механізму, субсидії водночас є інструментом як валютного регулювання, так і фінансового забезпечення.

Використання тих чи інших методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму насамперед залежить від конкретної економічної ситуації та напрямів і мети зовнішньоекономічної політики. Однак досягти бажаного результату можна тільки в тому разі, коли був використаний відповідний інструментарій. Тому концептуальний підхід до визначення методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності має дуже важливе значення і дає змогу найефективніше регулювати її [22].

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно до принципів, які зазначені в статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з урахуванням наступних цілей:

1) забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;

2) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

3) створення найприйнятніших умов для залучення економіки України до системи світового розподілу праці і її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється органами державної влади, недержавними органами управління економікою, самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за допомогою:

1) законів України;

2) передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;

3) економічних заходів оперативного регулювання у межах законів України;

4) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх уставними документами у межах законів України;

5) угод, які існують між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України [4].

Україна самостійно формує систему і структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, якщо таке втручання здійснюється згідно з законодавством України.

Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Також до органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба, Антимонопольний комітет та Міжвідомча комісія по міжнародній торгівлі.

Основним нормативним документом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність України є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Цій нормативний документ визначає:

1) основні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

2) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

3) види зовнішньоекономічної діяльності;

4) право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

5) порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

7) принципи оподаткування при здійснені зовнішньоекономічної діяльності;

8) принципи митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

9) порядок страхування, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операції;

10) заборону окремих видів експорту та імпорту;

11) антимонопольні заходи, державне замовлення та інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;

12) спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності (спеціальні економічні зони);

13) економічні відносини України з іншими державами і міжнародними міжурядовими організаціями;

14) захист прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і господарської діяльності України;

15) відповідальність та порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічної діяльності [4].

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ передбачено, що Україна як держава і усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарювання несуть відповідальність при порушені зазначеного закону чи зв'язаних з ним законів України та/чи своїх зобов'язань, які визначаються угодою (контрактом), тільки на умовах і у порядку, зазначеному законами України.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватись таки види відповідальності, як майнова та кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність приймається у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування морального збитку, а також майнові санкції.

Кримінальна відповідальність в зовнішньоекономічної діяльності вводиться тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Порядок залучення до відповідальності, здійснення та звільнення від відповідальності визначається процесуальним законодавством України.

Порядок залучення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатись зовнішньоекономічними угодами (контрактами), якщо це не заперечує чинному законодавству України [4].

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає вповноваження і функції державних органів при здійснені контролю за проведенням таких операцій [6].

Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV з метою введення механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються принципи і порядок порушення і проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів чи економічних угрупувань, що спричиняє значних збитків чи загрожує спричиненням значних збитків національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи. Цей закон застосовується до імпорту в Україну будь-якого товару, який належить іншим країнам, митних союзів чи економічних угрупувань [3].

2 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в україні

2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв'язків

Протягом періоду незалежного розвитку України сформовано економічні, матеріальні, правові та інституціональні передумови для органічної інтеграції її економіки у світові цивілізаційні процеси. Здійснено поступовий перехід від повністю ліберального режиму зовнішньої торгівлі (1992-1995 рр.) до підвищення конкурентоспроможності виробництва, захисту вітчизняного товаровиробника, диверсифікації зовнішньоторговельних зв'язків відповідно до геополітичних, регіональних і національних пріоритетів, а також гармонізації законодавства з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ.

Протягом 2005 - на початку 2006 рр. істотні зміни відбулися в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Трансформаційні процеси цього періоду спрямовані, насамперед, на адаптацію даної сфери до вимог СОТ і стосуються зовнішньоекономічної політики, а не практики здійснення зовнішньоекономічних зв'язків. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2006 р. «Про прийняття за основу проекту Постанови Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про хід виконання заходів щодо вступу України до СОТ», на початок 2006 р. погоджено 95% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори щодо доступу до ринку послуг. Україною підписано 35 з 46 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, а також з Європейським Союзом. Після тривалих і суперечливих переговорів стосовно встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю 19 травня 2006 р. підписано двосторонній протокол з Австралією.

Із запропонованих Кабінетом Міністрів України 14 законопроектів, які необхідно прийняти у зв'язку з вступом України до СОТ, Верховна Рада прийняла лише 4 - це законопроекти щодо інтелектуальної власності, аудиторської діяльності, ввезення транспортних засобів та розвитку автомобільної промисловості. Робочою групою СОТ завершено понад 70% проекту звіту (як основної рекомендації щодо вступу України). Основні питання, які необхідно вирішити, такі:

1) встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю;

2) скасування (або зниження) експортного мита (17%) на насіння соняшнику;

3) внесення змін до ряду законів України у сфері санітарного та фітосанітарного контролю;

4) перегляд деяких положень законодавства України з питань оподаткування сільськогосподарських підприємств, тощо.

Труднощі у переговорному процесі стосуються, насамперед США. Зокрема, США наполягають на скороченні сукупного виміру підтримки (СВП), тобто щорічного обсягу всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов'язання із скорочення.

У січні 2006 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків у зв'язку з вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки». У цьому документі передбачено заходи державної підтримки окремих галузей економіки щодо поліпшення доступу на зовнішній ринок (моніторинг результатів діяльності, надання субсидії, користування кредитами, диференціація ввізного мита, тощо). Проте ці заходи є лише теоретичними (точніше, гіпотетичними), оскільки Україна вступає в СОТ з серйозними вадами як у структурі зовнішньоекономічних зв'язків, так і в наявній практиці управління ними на всіх ієрархічних рівнях. Крім того, участь науковців, підприємців і громадськості в обговоренні питань адаптації до вимог СОТ є досить обмеженою. Незважаючи на пожвавлену дискусію навколо питання вступу України до СОТ, наявні економічні реалії залишаються статичними за своїм характером і суттю.

З огляду на досить високу експортну квоту у ВВП України, яка за 2000-2005 рр. зросла з 58 до 62,1%, стратегічною метою її зовнішньоекономічної політики мають бути реалізація порівняльних і конкурентних переваг та завоювання сталих ніш на світовому ринку.

Зазначене актуалізує проблеми управління зовнішньоекономічною діяльністю та вдосконалення організаційно-економічного механізму її реалізації. Вся система міжнародного бізнесу потребує зваженого, ретельного планування і програмування. Практична спрямованість менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в раціоналізації системи прийняття рішень у сфері міжнародного бізнесу, підвищенні ефективності інвестицій у цій сфері, перетворенні зовнішньоекономічних зв'язків у фактор економічного зростання і розвитку [14].

2.2 Аналіз експортно-імпортної діяльності в Україні

Масштаби і структура зовнішньої торгівлі, а також характер зовнішньоторговельного балансу істотною мірою визначають величину валютних надходжень і характер платіжного балансу країни. Обґрунтовані підйоми митного регулювання і чітка стратегія конкурентоспроможності є важливими стимулами прогресивних структурних перетворень і макроекономічної стабілізації. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків з наданням більшої ваги залученню іноземних інвестицій та здійсненню іноземної підприємницької діяльності сприяє ліквідації застійних явищ в економіці країни. За 2000-2005 рр. обсяг зовнішньоторговельного обороту країни збільшився у 2,48 раза. Середньорічний приріст обсягів експорту становив 1,25%, а імпорту - 1,26% при середньорічному показнику приросту ВВП 1,6%, що є свідченням деякого зменшення зовнішньої залежності та пожвавлення макроекономічної динаміки. Динаміка світового ВВП і світової зовнішньої торгівлі у 2004 р. становили, відповідно, 3,7 і 7,5%, відображаючи зростаючу значущість зовнішньої торгівлі у сучасній світовій економіці [11].

Активізація зовнішньоторговельних зв'язків у цілому свідчить про зростаючу відкритість економіки країни, використання нею переваг міжнародного територіального поділу праці.

Перетворенню зовнішньоекономічної діяльності у потужний фактор економічного зростання і суверенітету в системі світогосподарських зв'язків має сприяти відпрацьована система інституціональної інфраструктури та управлінських підойм міжнародного бізнесу, яка забезпечує участь України у міжнародному поділі праці та її кооперації (банків, бірж, страхових компаній, консалтингу, лізингу тощо).

Особливістю сучасних зовнішньоторговельних угод України є їх коротко- і середньостроковий характер. Про багатовекторність зовнішньоекономічної політики України свідчить наявність відносин з партнерами більш як 200 країн світу. Масштабністю цілей і довгостроковим характером вирізняються «Програма економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998-2007 рр.» і «Програма інтеграції України до ЄС».

Ліквідація державної монополії на здійснення зовнішньоекономічних операцій і надмірна лібералізація зовнішньої торгівлі призвели до дисбалансу між загальнодержавними інтересами та цілями окремих суб'єктів господарювання або галузевими «лобі». Втрата пріоритету інтересів держави як головного суб'єкта міжнародних економічних відносин призвела до процвітання тіньового бізнесу, надмірного експорту стратегічної сировини, нееквівалентного обміну, демпінгу та інших негативних явищ. Внаслідок такої зовнішньоекономічної політики країна зазнала значних фінансових втрат, оскільки валютні кошти від таких операцій осідали, головним чином, у зарубіжних банках і офшорних зонах. Негативний вплив на українську економіку справила практика ввезення до країни товарів з вітчизняної давальницької сировини та вивезення іноземних товарів під виглядом давальницької сировини, що зумовлювало зменшення надходжень від сплати мита.

Протягом 2000-2004 рр. в Україні експорт давальницької сировини збільшився у 6,5 рази, а її імпорт - у 1,9 рази. Сальдо обміну такою сировиною - від'ємне. У 2005 р. експорт української давальницької сировини становив 33,8 млн. дол., а обсяг імпорту виготовленої з неї готової продукції - 36,5 млн. дол. Це означає, що переробка в країні давальницької сировини з наступним вивезенням виготовлених з неї товарів орієнтується на експлуатацію кваліфікованої та дешевої робочої сили. Зменшення обсягів обміну давальницькою сировиною між країнами СНД вказує на те, що саме нетрадиційні торговельні партнери охоче використовують можливості знижувати витрати свого виробництва саме в такий спосіб.

Значних втрат Україні завдала поширена в минулому практика ввезення під виглядом товарів критичного імпорту (без сплати ПДВ) продукції, виготовленої вітчизняними підприємствами. При цьому знову ж вигравали приватні бізнесмени та окремі суб'єкти господарювання, а не держава.

Для завоювання сталих ніш на світовому ринку необхідно перевести зовнішньоекономічні зв'язки на довгострокову основу, що вимагає докорінної зміни концептуальної основи зовнішньоекономічної діяльності.

Довгостроковому закріпленню на ринках інших країн сприятиме, поряд з підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, активізація іноземної підприємницької діяльності. На сучасному етапі перенесення виробництва до інших країн є найбільш імовірним шляхом створення спільного підприємництва. Але слід пам'ятати, що розміщення виробничих підрозділів українських підприємств на території високо розвинутих країн (виключно з ними прагне інтегруватись український політикум), крім величезних фінансових ресурсів і високого технологізму виробництва, вимагає врахування тієї обставини, що провідну роль у структурі їх економік відіграють сфера послуг (банківських, страхових, транспортних, рекреаційних та ін.), а також наука і наукове обслуговування. Подає надію перспектива розвитку спільного підприємництва з традиційними партнерами та країнами, що розвиваються, у виробничих та інфраструктурних галузях, на яких вони, як і Україна, спеціалізуються.

Аналіз спільного підприємництва як форми зовнішньоекономічної діяльності дозволяє констатувати, що воно є проявом активної політики країни на світовому ринку. Нині в Україні існує понад 7000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100% іноземних інвестицій. Спільні підприємства функціонують в усіх видах виробничої та невиробничої діяльності: харчової промисловості, машинобудуванні та металообробці, паливній промисловості, будівництві та виробництві будівельних матеріалів (60% загального обсягу інвестицій), внутрішній торгівлі (20%), фінансовій, кредитній, страховій сферах і пенсійному забезпеченні (близько 7%) [8].

Інтегрування країн Заходу у сучасне виробництво - справа далеко не проста: крім істотної різниці у рівнях технологізму, спільні підприємства потерпають від застосування нежорстких форм інтервенції - валютного контролю над потоком капіталу і прибутку, що повертається до материнської компанії, або ж контролю над цінами.

Далеко недосконалою і недостатньо ефективною є структура зовнішньоекономічних зв'язків України. У ній зовнішня торгівля гіпертрофовано переважає над такими формами, як поглиблення виробничого кооперування, науково-технічне та кредитно-фінансове співробітництво, розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури та ін. Практично відсутні в структурі зовнішньоекономічних зв'язків послуги вітчизняних банків. Лише 19 українських банків (з 100% іноземного капіталу) беруть участь у зовнішньоекономічних зв'язках. Операції з експорту-імпорту товарів і послуг становлять близько 17% платежів українських банків.

Саме ці сучасні види зовнішньоекономічної діяльності здатні забезпечити інтегрування у світове співтовариство на паритетних засадах. У самій структурі зовнішньої торгівлі має місце різкий дисбаланс у співвідношенні товарів і послуг. Торгівля послугами в Україні становить лише 29,2% вартості експорту товарів, тобто є меншою у 6,6 раза.

У структурі експортних послуг провідна роль належить транспортним і послугам зв'язку, незначною є частка ділових і професіональних послуг, а мізерною - частка послуг міжнародного туризму, інжинірингу та ін. Так, валютні надходження від іноземного туризму в Україні є майже у 20 разів нижчими, ніж у Польщі.

Змінити співвідношення на користь більш прогресивних форм міжнародного економічного співробітництва можна шляхом поступального (а не декларативно-кон'юнктурного) входження нашої країни до європейських структур при зваженому (відповідно до національних потреб та інтересів) співробітництві у рамках єдиного економічного простору. Найбільш динамічні та вигідні позиції світової торгівлі доцільно напрацьовувати у тій частині світового економічного простору, якій властиві подібні ментально-культурологічні особливості, виробнича культура і досвід, ринкові ніші та однотипні фактори виробництва. На користь збереження доброзичливих відносин і взаємовигідних зв'язків з традиційними партнерами - країнами СНД та Східної Європи - свідчить і дозована (з огляду на відносини України з Росією) зовнішньоторговельна політика країн Заходу.

Істотного поліпшення і навіть перебудови вимагає товарна структура експорту України. Ця проблема досить предметно висвітлена у численних наукових працях, зокрема, у статтях Ю. Василенка, В. Дергачова, Н. Кухарської, О. Дідич та ін.

Порівняння товарних структур експорту України та її найближчих сусідів - Росії та Польщі - дозволяє констатувати наступне. Протягом 1996-2000 рр. співвідношення в сукупному експорту сировини, палива, енергії та машинно-технічної продукції характеризувалося такою динамікою: в Україні - з 2,8: 1 до 2:1, в Росії - з 2,8: 1 до 2,7: 1, тоді як у Польщі ще протягом 90-х років ХХ ст. - з 1: 1,9 до 1: 1,98. Середньорічні темпи приросту питомої ваги машин, обладнання і транспортних засобів в експорті за досліджуваний період становили: в Україні - 2,2%, в Росії - 4,8%, в Польщі - 5,1%.

Отже, зрушення в товарній структурі експорту нашої країни мають значно нижчу інтенсивність, ніж у сусідніх країнах. Фактично зберігається моно товарний, сировинний і напівфабрикатний характер українського експорту. Основною товарною групою, яка забезпечує близько 40% валютних надходжень, залишається металургійна продукція. До цього слід додати не паритетність і нееквівалентність обміну, зумовлені об'єктивними та у ряді випадків суб'єктивними «ножицями цін» на окремі (або найбільш вагомі) товарні групи, наприклад, російські енергоносії та українські транзитні послуги.

В імпортній політиці України дуже важливо знайти компроміс між лібералізацією та жорстким протекціонізмом.

Множинність (різноманітність) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності актуалізує проблему захисту вітчизняного товаровиробника. У цьому контексті важливо пам'ятати про подвійний характер наслідків вступу України до СОТ. Потужні експортоорієнтовані галузі промисловості із значною часткою іноземного капіталу (металургійна, текстильна, хімічна та ін.) одержать у результаті вступу до СОТ додаткові стимули: доступ до світових ринків, зменшення дискримінації, технологічне оновлення та ін. Проте це навряд чи радикально вплине на стабілізацію макроекономічної ситуації в країні, оскільки ускладнить і без того хаотичне державне регулювання економіки та посилить позиції іноземного капіталу.

Що стосується вітчизняного підприємництва, то воно потерпатиме від жорсткої конкуренції на світовому ринку та значних втрат внаслідок необхідності приведення національних стандартів у відповідність до світових норм. Прагнучи вступу до СОТ, слід поліпшувати інвестиційну привабливість галузей обробної промисловості, інфраструктури та сфери послуг, зміцнювати потенціал фінансової сфери. Прямі іноземні інвестиції в Україну становили у 2004 р. 8846,4 млн. дол., у тому числі з країн СНД - 5,9%, з інших країн світу - 94,1%. За три квартали 2005 р. їх обсяг був на 7% меншим порівняно з відповідним періодом 2004 р. Прямі інвестиції з України на цей самий період становили 175,8 млн. дол. (найбільший їх обсяг припадав на Російську Федерацію - 53,8%). Понад 17% прямих інвестицій України припадає на такі світові офшорні центри, як Панама, Гонконг, Кіпр, а також на Швейцарію. Очевидно, що це - «надводна» частина вітчизняного тіньового сектора, який діє в офшорних центрах [14].

2.3 Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Організаційно-економічний механізм міжнародних економічних відносин, адаптований до реалій сучасного світового ринку (і одночасно прагматичний), має забезпечити оптимізацію зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до національних інтересів і цілей. Його основу мають складати регулююча і координуюча функції держави. У цьому контексті зростають роль і значення управлінських підойм зовнішньоекономічних зв'язків - державної інвестиційної, валютної, митної політики та ін.

Регулювання інвестування здійснюється державою, тоді як сам процес має мікроекономічну прив'язку, тобто реалізується на рівні конкретних суб'єктів господарювання (підприємств). При цьому для іноземних інвестицій імовірними є як потенціальні комерційні ризики (на мікрорівні), так і некомерційні (на макрорівні), наприклад, державні обмеження репатріації прибутку, роялті тощо. Таким чином, інвестиційна політика має бути чітко структурованою: функції держави полягають у формуванні привабливого інвестиційного клімату, забезпеченні балансу інтересів держави та підприємств щодо результативності іноземного інвестування, а також дотриманні вимог національної безпеки; функції суб'єктів господарювання слід зосереджувати на зменшенні ризиків.

Вагомим здобутком національної системи валютного регулювання, який стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання, стало визначення недоцільності обов'язкового викупу до офіційного валютного резерву НБУ 10% валютних надходжень від суб'єктів господарювання. Це позитивно вплинуло на зміцнення фінансів підприємств, оновлення основних фондів і технологій, розв'язання соціальних проблем тощо. Формування Міжбанківського валютного ринку України та Української валютної біржі сприяло запровадженню нового порядку визначення курсу національної валюти. Разом з тим прагнення стабілізувати курс гривні щодо іноземних валют, зокрема американського долара, шляхом жорсткої фіксації дуже «болюче» позначилося на вітчизняних підприємцях, які зазнали значних фінансових втрат. Запровадження фіксованого курсу гривні з метою запобігання інфляції та підвищення частки інвестицій у ВВП виправдовує себе, як показує світова практика, у країнах з високими середньодушовими доходами. Для країн же з перехідною економікою з низькими доходами фіксований обмінний курс, зумовлюючи вищу питому вагу інвестицій, знижує темпи зростання економічної ефективності. Таким чином, запровадження в Україні «правління валютою» (currency board) не забезпечене ані значним припливом капіталу, ані відповідними структурними перетвореннями.

Митне регулювання - це регулювання питань, пов'язаних з управлінням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами [20].

Мито - це вид непрямого податку на товари і послуги, які переміщуються через митний кордон України. Це важливий елемент системи митного регулювання і здійснення митної політики в державі.

У перші роки незалежності митна політика України була ліберальною. Ставки не перевищували 10%, і лише незначна кількість товарів обкладалась митом на рівні 30%. За даними експертів Міжнародного Валютного фонду, середня ставка мита в Україні на прикінці ХХ століття становила 12%.

Слід зазначити, що останніми роками проводиться політика підвищення митних тарифів на товари, які в достатній кількості виробляються чи можуть вироблятися в Україні, і зниження митних тарифів на товари, які в Україні не виробляються [9].

Митна політика слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань і інтересів держави. Поміркована та урівноважена, а головне, стабільна митна політика створює умови для функціонування у стабільному стані національної економіки, її зміцнення, сприяння розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, пришвидшення й поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізації участі у міжнародних економічних і фінансових організаціях, протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, якщо вони виникають [17].

У сукупності наявних проблем зовнішньоекономічної діяльності кожна з охарактеризованих підойм здатна відіграти визначальну роль у подоланні певного типу проблем. Наприклад, стимулювати експортну діяльність суб'єктів господарювання та вдосконалити товарну структуру експорту можна засобами бюджетної, податкової та митної політики. Валютна та інвестиційна політика прямо впливають на зміну співвідношення товарів і послуг в експорту, на розвиток спільного підприємництва та виробничого кооперування. Ефективне митне регулювання здатне забезпечити підтримку вітчизняного виробника, зважену імпортну політику, попередити «вимивання» з країни тіньового капіталу та стратегічної сировини.

Таким чином, адаптований до умов перехідного періоду менеджмент зовнішньоекономічної діяльності сприятиме комплексному розв'язанню наявних проблем у даній сфері [14].

3 Удосконалення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

3.1 Обґрунтування принципів і функції митної політики України

Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається у період кардинальних політичних й економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин, переходу від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва, зникнення військово-політичного протистояння в Європі. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками свого місця у сучасному розмаїтому і суперечливому світі.

Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Однією з особливостей сучасного етапу економічного розвитку є швидке зростання обсягів міжнародних економічних контактів, подальший розвиток світового розподілу праці, поглиблення економічної взаємозалежності держав. Кінцевим результатом такого процесу має стати вільне переміщення товарів, послуг, об'єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили через території різних держав та поступове зникнення торговельних бар'єрів між ними. У цю систему поступово інтегрується й українська економіка [13].

З огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі та світі.

Державній політиці притаманний комплексний характер, що допомагає враховувати й поєднувати інтереси багатьох її суб'єктів: держави - суб'єкта цієї конкретної політики та інших держав, суспільства, окремих індивідів.

Після прийняття Митного кодексу України лишаються не повною мірою визначені питання ролі та комплексності поняття митної політики, її складових у системі загальнодержавної політики, забезпечення митної безпеки.

В основі виконання державою будь-якої з її функцій є політичне рішення, прийняття якого покладено на спеціально уповноважені органи держави. Після чого політичне рішення формально закріплюється у певних правових нормах і реалізується за допомогою наявних у державі засобів впливу.

Кожна держава, у тому числі й Україна, має право самостійно визначати власну митну політику, створювати свою митну систему та здійснювати митне регулювання.

На сьогодні в Україні Президентом встановлено, що спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України здійснює міністр фінансів України.

При цьому встановлено, що спрямування і координація здійснюється шляхом:

1) формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

2) внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

3) визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами;

4) затвердження структури цих органів [7].

Митна політика виступає складовою внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин й організації митної системи, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів і національної безпеки України в економічній і, опосередковано, у політичній, соціальній, екологічній та інших сферах.

Для визначення природи митної політики треба розкрити зміст національних інтересів держави на сучасному етапі.

Поняття національних інтересів в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь-яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

У статті 2 Митного кодексу України визначено, що митна політика є системою принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.